Структуризація грошового обороту за окремими секторами

Вид сектору	Характерні риси
1. Грошовий обіг (сфера обміну)	Рух грошей обслуговує сферу обміну (відносини обміну) Характерними для руху грошей, що обслуговує ці відносини, є: − еквівалентність, оскільки на зустріч грошам, які передає покупець продавцеві, переміщуються продукти рівновеликої номінальної вартості; − безповоротність, оскільки одержані продавцем гроші не повинні повертатися до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб’єкта обороту; − прямолінійність, яка виявляється у постійному віддаленні грошей від того суб’єкта обороту, який використав їх для купівлі продуктів, оскільки наступний суб’єкт теж витрачає їх для нових закупівель.
2. Фінансовий (фіскально-бюджетний)	Рух грошей, здійснюється нееквівалентно. Характерними для руху грошей, що обслуговує ці відносини, є: − нееквівалентність, тобто назустріч грошовому платежу платник не одержую реального еквівалента у формі товарів чи послуг, тобто одні суб’єкти ці гроші втрачають назавжди і без одержання будь-якого доходу, а інші їх одержують теж безповоротно і без виплат будь-якої ціни за них. Це відбувається, коли визначена законами частина заходів економічних суб’єктів вилучається у вигляді податків та інших обов’язкових платежів і надходить у розпорядження держави, яка витрачає їх для виконання своїх функцій.
3. Кредитний	Рух грошей має зворотній характер. Обслуговує сферу перерозподільних відносин, у яких власність суб’єктів передається у тимчасове користування, наприклад при внесенні грошей на банківський депозит чи під час купівлі цінних паперів. Для цих відносин характерне ще одержання доходу тим суб’єктом, який передає свою власність у тимчасове користування. Тому рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин має зворотній характер, коли власник повертає свої гроші в обумовлений термін чи може їх повернути, наприклад, під час купівлі акцій, і, крім того одержує дохід у вигляді процента чи дивіденду.

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий та готівковий.

Рух грошей у формі готівки обслуговують банкноти, розмінні монети і паперові гроші, що виконують функції засобу обігу і платежу. Вони забезпечують: розрахунки, що безпосередньо пов’язані з реалізацією товарів і послуг, виплату заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги, виплати страхових відшкодувань, платежі за комунальні послуги, тобто обслуговують переважно відносини, пов’язані зі сферою особистого споживання.

Банкноти мають примусовий офіційний курс і не можуть не прийматися під час розрахунків. Монети використовуються як засіб розмінювання невеликих сум, що знаходяться в обігу і тому їх сумарна вартість незначна порівняно із загальною масою грошей і обмежена потребами населення.

Правильна організація обороту готівкових грошей впливає на розмір грошової маси, від якої залежить швидкість обертання грошей, що характеризує стабільність та стійкість грошового обігу.

Сфера використання готівкових грошей обмежена в порівнянні з безготівковими розрахунками і в основному їх використовує населення. Проте кожне підприємство та організація не можуть обійтися без готівки. Готівка їм необхідна для оплати праці, за реалізацію продукцію і послуги отримають виручку готівкою, в межах встановлених законодавством суми вони можуть використовувати готівку в розрахунках між собою.

Оскільки емісійним центром країни є центральний банк, то він за допомогою своїх нормативних документів регулює рух готівки грошей в країні.

Безготівковий оборот – рух вартості без участі наявних готівкових коштів. Від здійснюється двома способами:

1. переказуванням грошових коштів з одного рахунку на інший;

2. проведенням взаємозаліків зустрічних вимог без використання готівки.

Безготівкові розрахунки, обслуговуючи господарські взаємовідносини між суб’єктами господарювання та з фінансово-кредитними закладами, поділяються на розрахунки за товарні операції, до яких належать платежі за продукцію, виконані роботи чи надані послуги, та нетоварні операції – платежі до бюджету, погашення заборгованості за кредит, страхові платежі й інші зобов’язання.

Для безготівкових розрахунків підприємства відкривають розрахунковий або поточний рахунок в банках. Для цього потрібно здати в банк 6 документів: заява про відкриття розрахункового або поточного рахунку, копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію статуту, копію документа про взяття на облік податковими органами та копію про реєстрацію в Пенсійному фонді, картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися та підписувати розрахунково-касові документи (керівник, головний бухгалтер).

Грошові кошти у безготівкових розрахунках, не маючи речового виразу, існують у вигляді депозитів на рахунках у банках. Вони стають виконувати грошові функції лише за умов зняття з депозиту шляхом виписування таких розрахункових документів:

Платіжне доручення – письмово оформлене доручення клієнта до свого обслуговуючого банку про переказ вказаної суми коштів з його рахунку на користь отримувача. За допомогою платіжного доручення здійснюються розрахунки за фактично відвантажену продукцію, у порядку попередньої оплати, для переказування сум, які належать фізичним особам, за згоди сторін в інших випадках.

Платіжна вимога-доручення складається одержувачем коштів і надсилається платникові. Вона становить комбінований розрахунковий документ, який складається з верхньої частини – вимоги постачальника до покупця сплатити вартість поставленої за договором продукції, і нижньої – доручення платника своєму обслуговуючому банкові переказати з його рахунку суму, поставлену в рядку «сума до оплати». Для прискорення розрахунку рекомендується передавати її разом з розрахунковими та товарно-транспортними документами.

Чек – письмовий переказ власника поточного рахунку банкові про виплату певної суми грошей вказаній в ньому особі. Для зручності розрахунків банк може брошурувати чекові бланки по 10, 20 і 25 аркушів. Чеки фізичних осіб виготовляються й обліковуються окремо. Термін дії чекової книжки – один рік. Чек із чекової книжки до оплати подається протягом десяти календарних днів. Розрізняють три основні види чеків: іменні(на певне обличчя без права передачі), пред’явницький (без вказівки одержувача) та ордерний (на певне обличчя, але з правом передачі іншій особі).

Акредитив – грошовий документ за яким одна кредитна установа згідно з заявою клієнта доручає іншій здійснювати за рахунок спеціально заброньованих для цього коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги або виплатити пред’явникові акредитиву певну суму грошей. Згідно з чинним законодавством банк-емітент може відкривати:

1. покритий акредитив, для оплати якого заздалегідь бронюються кошти платника повною сумою на окремому рахунку в банку-емітенті або в банку, що повинен виконати платіж;

2. непокритий акредитив – такий, що за браком коштів у платника гарантовано оплачується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Вексель – встановленого зразку письмово оформлене боргове зобов’язання, за яким одна сторона угоди зобов’язується заплатити іншій певну суму грошей в указаний період.

Специфічні ознаки векселя:

1. законодавчо визначена форма, яка робить його універсальним і доступним всім суб’єктам грошово-розрахункових відносин;

2. абстрактність, в ньому не вказується причини виникнення боргу, зазначається лише сума грошового платежу;

3. безумовність і незабезпеченість. Дана ознака вказує, що боржник не має ніякого права відмовитись від сплати боргу;

4. конкретність строку платежу. Вексель можна виписати на строк до одного року, але переважно до 90 днів. В обігу бувають прості і переказні векселі.

Безготівковий грошовий оборот має переваги порівняно з обігом готівки – прискорюється оборот грошей. рух грошей по рахунках створює можливість контролювати його. Визначаючи законодавчо права та обов’язки банків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий оборот, а отже – на процес суспільного відтворення в цілому.

Таким чином, грошовий обіг – це рух грошей, що обслуговує сферу обміну (відносини обміну). Грошовий обіг – один із секторів грошового обороту, який виникає на підставі відмінностей в характері економічних відносин між суб’єктами грошового обороту.

2. Нормальне функціонування грошей у структурі грошового обороту забезпечується певною кількістю грошей. розмір її величини є важливою характеристикою стану грошового обороту в країні, а безпосередні зміни кількості грошей в обігу впливають на інтенсивність обороту грошей, формування платоспроможного попиту і на розвиток економіки. Тобто, сукупний грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої має важливе значення для діяльності центрального банку та грошово-кредитного регулювання економіки країни.

Грошова маса – це сукупність залишків грошей у всіх формах, які знаходяться у розпорядженні суб’єктів грошового обороту у певний момент.

До грошової маси належать:

1. всі готівкові грошові знаки, що перебувають на руках фізичних осіб та у касових залишках юридичних осіб;

2. всі депозитні гроші короткострокового характеру;

3. активи, яким властива ліквідність (облігації державних позик, векселі, страхові поліси) і вони здатні замінювати гроші в процесі реалізації грошового обороту.

Грошова маса, що перебуває в обігу, її структура та динаміка вважаються одним з головних макроекономічних показників стану народного господарства.

В основу виділення обсягу і структури грошової маси покладено агрегатний метод вимірювання пропозиції грошей. Грошовий агрегат – це визначена законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічна група ліквідних активів.

Грошові агрегати формуються на основі таких принципів:

1. грошова маса включає не лише готівкові гроші, а й депозитні;

2. уся грошова маса на ту, що є в обігу і на ту, яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості;

3. сукупна грошова маса включає також банківські внески, депозити та цінні папери з фіксованим доходом.

Грошові агрегати будуються шляхом приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів у послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності.

Агрегат М₀ відображає масу готівки, що перебуває поза банками, у вигляді банкнот, розмінної монети, а деяких країнах і казначейські квитки. Це найліквідніша частина грошової маси, але її питома вага в розвинених країнах з ринковою економікою складає 5-7%, тому фінансовою статистикою самостійно не розглядається. В Україні ж питома вага готівкових грошей вже сягнула понад 50%, тому цей агрегат дуже важливий для статистичного аналізу і заходів регулювання грошової маси.

Агрегат М₁ складається з елементів агрегату М₀ і коштів на поточних рахунках банків, які можуть бути негайно використані їх власниками для здійснення платежів у готівковій і безготівковій формах без попередження банків.

Грошова маса агрегату М₁ обслуговує операції реалізації ВВП, розподілу і перерозподілу національного доходу, нагромадження і споживання, тому безпосередньо перебуває в обігу, а виконуючи функції засобів обігу і платежу безпосередньо впливає на ринкову кон’юнктуру.

Агрегат М₂ обіймає усі компоненти М_1, а також включає кошти строкових і заощаджу вальних депозитів у комерційних банків. Ці грошові активи можна легко і без фінансового ризику перетворити в готівку, але лише після збігу певного періоду часу, тобто вони є менш ліквідні.

Агрегат М₃ охоплює всі компоненти М_2, плюс довгострокові приватні депозити й ощадні сертифікати спеціалізованих кредитних установ, а також цінні папери, що обертаються на грошовому ринку.

В окремих країнах банківська статистика виділяє агрегат L, в Росії його називають агрегат М₄ до якого входять усі компоненти М₃ плюс банківські акцепти, комерційні папери, державні цінні папери та деякі інші форми фінансових активів. Вважається, що цей агрегат повністю охоплює і характеризує грошову масу в країні.

Між агрегатами грошової маси потрібно підтримувати належну рівновагу, яка настає за таких умов:

а. компоненти коштів агрегату М₂ мають бути більшими розмірів М₁

б. компоненти коштів агрегатів М₂ + М₃ також мають бути більшими величини М_1. Це означає, що грошовий капітал із готівкової форми переміщується у безготівкову. Якщо в Україні вказані співвідношення між агрегатами порушено, то це веде до браку грошових знаків, зростання цін та інших ускладнень в економіці і зниження добробуту населення.

Крім грошових агрегатів, Національний банк України визначає показник, що називається грошовою базою. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.

Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках в центральному банку.

Величина грошової бази Г_б визначається за формулою:

Г_б = М₀ + М_к + М_рез,

де М₀ – сума готівки, що перебуває поза банком;

М_к – сума готівки в касах банку;

М_рез – сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунків банків у центральному банку.

3. Швидкість обігу грошей – це показник того, наскільки швидко відбувається перехід грошей від одного суб’єкта до іншого в обслуговуванні економічних операцій за певний період. Він показує, скільки разів у середньому за рік (за період) певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів і послуг тобто характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).

Обчислюється швидкість обігу грошей як відношення номінального продукта до маси грошей в обігу. Швидкість обігу грошей виражається рівнянням (рівняння І. Фішера V * M = P * Q):

V = P * Q / M,

де V – швидкість обігу грошей;

P – середній рівень цін товарів і послуг;

Q – фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізовані в даному періоді;

М – маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.

Наприклад, обсяг ВВП у 1998 р. становив 103,9 млрд. грн. Якщо на початку обороту в обігу перебувало згідно з агрегатом М₃ 12,5 млрд. грн., на кінець коку – 15,7 млрд. грн., то середньорічний показник М складає 14,1 млрд. грн. Тоді швидкість обігу гривні у 1998 р. становила:

V = 103,9 / 14,1 = 7,3 рази, а тривалість одного обороту: 360 / 7,3 = 49,3 дня.

Статистично показник швидкості обігу грошей виражається або числом оборотів однойменної грошової одиниці за певний час, або тривалістю одного обороту.

На швидкість обігу грошей впливають такі фактори:

- обсяг, структура та ефективність суспільного виробництва;

- величина і швидкість товарних потоків на стадії обміну;

- рівень розвитку ринкових зв’язків між суб’єктами процесу відтворення;

- збалансованість попиту і пропозиції на ринку;

- рівень інфляції;

- рівень розвитку економічної інфраструктури: торгівлі, транспорту, банківської справи, ринку цінних паперів.

Швидкість обігу грошей обернено пропорційна пропозиції грошової маси. Це означає, що у випадку зменшення кількості грошей, що обслуговує певну величину валового національного продукту (ВНП), швидкість обігу кожної грошової одиниці зростатиме. Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням швидкості обігу грошей. таке прискорення здійснюється автоматично методом саморегулювання.

4. Обіг грошей означає їх рух в процесі виробництва, розподілу й обміну суспільного продукту та перерозподілу національного доходу під дією свого специфічного закону.

Закон грошового обігу полягає в тому що кожного конкретного моменту в обігу може перебувати лише певна об’єктивно зумовлена сума грошей. зміст цього закону виражається рівнянням:

М _ф = М _н, де

М _ф – фактична маса грошей в обігу;

М _н – об’єктивно необхідна для обігу маса грошей

При цьому, якщо виникли нерівності М_ф > М_н, то це означає появу в обігу зайвої маси грошей, а М_ф < М_н – нестачу грошей для реалізації даної товарної маси.

Автоматичний механізм вирівнювання фактичної маси грошей в обігу з об’єктивно необхідною кількістю грошей з плином часу деформувався і набув дії тенденції випереджуючого зростання М_ф порівняно з М_н.

Оскільки емісія дає значний державі, то це провокує бажання казначейства, центрального банку збільшувати пропозицію грошей понад М_н. за цих умов автоматичне вирівнювання М_ф = М_н згідно з рівнянням (M * V = P * Q) стає можливе лише коштом уповільнення грошового обігу.

Якщо сферу обігу обслуговують казначейські гроші, то порушення закону грошового обігу стає хронічним (М_ф > М_н), оскільки держава випускає їх не для кредитування економіки, а для покриття своїх потреб. Досягнення рівності за такої умови можливе лише на тимчасовій основі шляхом підвищення цін на товари і послуги, внаслідок М_н підвищується до рівня М_ф. держава може впливати на цей негативний процес шляхом оздоровлення бюджетної системи, скорочення бюджетних видатків, ліквідацією бюджетного дефіциту.

САМОСТІЙНА РОБОТА:

1. Грошовий обіг та грошові потоки в Україні.

2. Сучасні форми платіжних засобів.

3. Проблеми укріплення грошового обігу.

4. Державне регулювання грошового обороту та грошової маси, що його обслуговує.

5. Механізм поповнення грошей в обороті.

Дата добавления: 2015-08-13