Скорочена редакція з’явилася в середині XV ст. з переробленої Докладної редакції.

Джерелами кодифікації стали норми звичаєвого права й князівська судова практика. До числа норм звичаєвого права належать насамперед положення про кровну помсту й кругову поруку, причому законодавець намагається максимально обмежити застосування кровної помсти, в той час як кругову поруку зберігає і прагне використати як ефективний захід, що невідворотність покарання за вчинений злочин, зв’язавши всіх членів громади відповідальністю за кожного з них.

Численні норми Руської Правди, вироблені князівською судовою практикою, часто пов’язуються з іменами князів, що їх приймали (Ярослава, синів Ярослава, Володимира Мономаха).З давніх джерел, що дійшли до нас, Руська Правда була першим писаним пам’ятником звичаєвого права, а розбіжності в списках Правди пояснюються тим, що вона була уставом не одного, а кількох князів, зокрема Ярослава, Ізяслава із братами й Володимира Мономаха.Коротка редакція являє собою первинний справжній пакет Правди, за якою встановилася назва Правди Ярослава. В основу цієї Правди були покладені звичаї слов’янських племен, але багато в чому змінені й доповнені під впливом феодальних відносин. Велика ж редакція є ні що інше, як змінена й доповнена наступними князями Правда Ярослава, що одержала назву Правди Ярославичів. Обидві ці редакції носять загальну назву Суд Ярослава Володимировича.

Остання редакція Правди припадає на князювання Володимира Мономаха (1113-1125 рр.), а також, імовірно, його сина Мстислава Великого (1125-1132 рр.). У цей час соціально-економічний розвиток країни досяг високого рівня, але держава вже стояла на порозі феодальної роздробленості. Автори поклали в основу Правди зведення законів Ярослава Мудрого — «Суд Ярослава Володимировича» та відредаговані відповідним чином самостійні князівські устави й окремі законоположення.

Руська Правда значно поширилася у всіх землях Древньої Русі як основне джерело права й стала основою юридичних норм аж до 1497 р., коли на зміну прийшов Судебник, виданий у Московській централізованій державі.

Значний вплив на формування давньоруського права справляли міжнародні договори руських князів.

Норми Закону Руського враховувалися Великими київськими князями при укладенні договорів з Візантією в 911 і 944 рр. Загалом було укладено 4 договори: в 907 р. та 911 р. Олегом, в 945 р. Ігорем, в 972 р. Святославом.

Право, виражене в договорах, не можна вважати правом чисто візантійським або суто руським, бо воно багато в чому штучно поєднало узгоджені договірними сторонами норми руського звичаєвого права та суттєво відмінні від них норми права іншої культури — візантійської. В той же час у договорах можна побачити набагато більше слідів руського права, ніж візантійського. Наприклад, за вбивство була передбачена смерть, що для греків означало страту, а для русів — помсту рукою родичів убитого.

Договори, не встановлюючи норм для вітчизняного руського права, мають, однак, значення й для утворення внутрішніх джерел руського права: під впливом народу на той час більш розвиненої культури руси вперше намагаються відобразити норми свого права в об’єктивній (письмовій) формі й потім зробити їх обов’язковими на основі сили зовнішнього примусу й клятви.

Дата добавления: 2015-08-13