Становище українців Буковини та Бессарабії між двома світовими війнами

З початком революційних подій на західноукраїнських землях у Чернівцях вже 3 листопада 1918р. відбулося велике народне віче, яке прийняло ухвалу про входження Буковини до складу єдиної Української держави. Проте, скориставшись із того, що легіон УСС, який певний час перебував на Буковині, у перших числах листопада виїхав до Львова, румунські війська вже 12 листопада окупували Північну Буковину разом з Чернівцями. Ще раніше було окуповано Бессарабію, а в 1919 р. — Сигітщину (південна частина Мармарощини). У 1920 р. Рада послів Антанти, незважаючи на протести українців, узаконила румунську окупацію. Так українські землі опинилися у складі Румунії — відсталої аграрної країни зі слаборозвинутою промисловістю. На становищі економічно відсталих окраїн Румунії, відповідно, перебували й Буковина, Бессарабія та Сигітщина.Режим, встановлений Румунією на окупованих українських територіях, виявився нестерпним. Протягом 1919—1928 рр. тут тривав воєнний стан, який супроводжувався жорстоким терором. Румунська адміністрація ліквідувала більшість українських організацій, заборонила українську пресу. Для зміцнення румунської присутності українські землі масово роздавалися офіцерам румунської армії. Під особливий приціл було взято Буковину. Проголосивши місцевих українців "українізованими румунами" чи "громадянами румунського походження, що забули рідну мову", окупаційна влада не зупинялася ні перед чим, щоб цілковито їх денаціоналізувати. Зі 168 народних шкіл, які існували на Буковині у 1918 р., майже дві третини стали румунськими в перші 2 роки окупації, решту також румунізували або закрили до 1927 р. Аналогічною була доля українських гімназій та ремісничих шкіл. Було закрито українські кафедри Чернівецького університету, а сам заклад румунізовано, хоча кількість студентів-румунів тут на поч. 1920-х років не перевищувала 20 %. На румунський взірець змінювалися українські прізвища та населені пункти.Панівну в Румунії церкву було перейменовано у "православно-румунську", а автономну буковинську митрополію підпорядковано румунському патріархатові. Українські священики не допускалися до вищих посад у церковній ієрархії, чинилися всілякі перешкоди під час вступу українців до семінарій.Будь-які протести українського населення проти загарбників нещадно каралися, зокрема, Хотинське (1919) і Татарбунарське (1924) повстання були втоплені в крові. На придушення останнього румунський уряд кинув війська з артилерією та Дунайську флотилію, внаслідок чого загинуло понад 3000 повстанців. Над уцілілими учасниками повстання окупанти організували судилище, яке у кінцевому підсумку обернулося проти них самих, оскільки виявило нестерпні умови існування українців під румунським гнітом. Під тиском міжнародної громадської думки, зокрема таких всесвітньо відомих діячів науки й культури, як А. Ейнштейн, А. Барбюс, Р. Роллан, Т. Драйзер, Б, Шоу, Л. Арагон, Т. Манн та багатьох інших, суд змушений був виправдати більшість заарештованих.У 1928 р. розпочався період відносної лібералізації окупаційного режиму, який тривав до 1937 р. Це сприяло деякому пожвавленню українського національного життя, насамперед на Буковині. Тут було засновано Українську національну партію (УНП).під керівництвом В. Залозецького, яка фактично залишилася єдиною легальною українською політичною партією в Румунії аж до кінця окупації. Вона виступала прихильницею "органічної праці" і, йдучи на компроміс із владою, намагалася захищати права українського населення. Офіційним партійним органом був тижневик "Рада".Чимало зусиль для того, щоб хоч трохи оживити громадське та культурне життя краю, доклали студентські товариства "Чорноморе", "Запороже", "Кобзар", а також "Жіноча громада", спортивне товариство "Довбуш" тощо. Почали відновлювати діяльність театральні групи, хори, інші організації культурно-мистецького спрямування. З'явилася українська преса, яку, крім згаданої "Ради", представляли тижневик "Рідний край" та єдина українська щоденна газета "Час".Серед "нелегального сектору" виділялися комуністи й націоналісти. Зокрема, у 1930-х роках на Буковині значно активізувався український націоналістичний рух, що в основному охоплював молодь, передусім студентську, та мав підтримку селянства. Націоналістичне підпілля, яке очолювали І. Григорович, О. Зибачинський, Д. Квітковський, видавало часописи "Самостійна думка" і "Самостійність", мало вагомий вплив на кілька товариств, зокрема спортивне "Мазепа" та студентське "Залізняк".Румунський окупаційний режим вдавався до всілякого переслідування українських націоналістів, намагаючись використати їхню діяльність як привід для наступу на національні права українців. Так, після двох судових процесів 1937 р. над представниками націоналістичного підпілля, яке звинувачували в антидержавній діяльності, влада почала переслідувати будь-які вияви українського політичного життя.З 1938 р. у Румунії знову розпочався період реакції. Всі партії та організації було розігнано. Серед них українські націоналісти були чи не єдиними, кому завдяки конспіративній структурі вдалося не тільки зберегти, а й навіть розширити свій вплив.

74.ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ в системі РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКих ДОГОВОРів 1939 РОКУ.
Початку Другої світової війни передувало укладення 23 серпня 1939 р. радянсько-німецького пакту про ненапад, розрахованого на десять років. Додатково до цього договору було підписано таємний протокол, яким «розмежовувалися сфери інтересів» сторін. Це «розмежування» разом із підписаним у вересні 1939 р. «Договором про дружбу та державний кордон» означало згоду уряду Німеччини на приєднання до Радянського Союзу польської частини Західної України, Західної Білорусії, Литви, Латвії і Естонії. Зі свого боку, Німеччина дістала повну свободу дій в Європі, забезпечила собі постачання з Радянського Союзу воєнно-стратегічних матеріалів і продовольства.Таємна угода між Німеччиною і Радянським Союзом проілюструвала імперську суть обох держав, цинічне ігнорування їхнім керівництвом загальноприйнятих у цивілізованому світі принципів міжнародних відносин.
Радянсько-німецький договір розв'язав А. Гітлеру руки для агресії в Європі. 1 вересня 1939 р. нацистські війська вторгли-ся в межі Польщі. Англія і Франція, зв'язані з Польщею союзними договорами, оголосили Німеччині війну.Ці події поклали початок Другій світовій війні.
Включення Західної України до складу СРСРПольське командування не змогло організувати ефективної відсічі загарбникам. Незважаючи на впертий опір деяких частин польської армії, фронт швидко відкочувався на схід. Певні надії в умовах назріваючої катастрофи покладалися на західноукраїнські й західнобілоруські землі. Спираючись на їхні матеріальні й людські ресурси, польський уряд сподівався продовжити боротьбу з агресором.Але 17 вересня ці надії розвіялися: за погодженням із німецьким керівництвом польсько-радянський кордон перейшла Червона армія. Це означало фактичний вступ Радянського Союзу в Другу світову війну і пов'язаний з нею поділ світу. У Галичині та на Волині наступали війська Українського фронту (війська Київського Особливого військового округу) під командуванням С. Тимошенка, в Західній Білорусії - війська Білоруського фронту (війська Білоруського Особливого військового округу) під командуванням М. Ковальова. Перевага радянських частин була величезною. Через добу, вночі 18 вересня, польський уряд і головне командування армії переїхали до Румунії, наказавши фронтовим командирам, не «вступаючи з більшовиками в бій», відводити війська до румунського кордону. 22 вересня радянські частини ввійшли у Львів, а через деякий час уся територія, поділена за таємною радянсько-німецькою угодою, опинилася під контролем Червоної армії. До рук чекістів потрапило багато полонених польських військовослужбовців. Серед них були українці, які служили в польській армії з 1 вересня 1939 р. Доля багатьох із них склалася трагічно. У квітні - травні 1940 р. у Катинському лісі під Смоленськом, а ще раніше - під Харковом та в інших місцях було розстріляно понад 15 тисяч польських офіцерів - від молодших командирів до генералів.
Західноукраїнське населення з надією на краще зустрічало Червону армію. Цьому сприяла, зокрема, та обставина, що радянська офіційна пропаганда пояснювала перехід польсько-радянського кордону прагненням запобігти окупації краю нацистами. До того ж поляки, відступаючи під тиском німецьких і радянських військ, часто зривали свою злість на цивільному українському населенні, не зупиняючись перед убивствами мирних жителів. Звичайним явищем було знищення охороною польських тюрем в'язнів-українців.
В умовах, коли населення нічого не знало про таємні угоди між СРСР і Німеччиною, радянська пропаганда мала певний психологічний ефект. Слід зауважити також, що західні українці споконвічно прагнули до єднання зі своїми східноукраїнськими братами. Значну роль у формуванні образу радянського солдата як визволителя відігравало й тривале польсько-ук-раїнське протистояння на західноукраїнських землях.
Що ж до польського населення Галичини та Волині, то воно вороже зустріло прихід Червоної армії, розцінивши його як «удар у спину». Воно було переконане, що на той час можливості боротьби польської держави з нацистами ще не були вичерпані.
Для узаконення радянського режиму у Львові 22 жовтня під пильним контролем нових властей було проведено вибори до Народних зборів. Хоча формально вибори відбувалися на засадах загального прямого виборчого права, вони провадилися за офіційним безальтернативним списком кандидатів. Наприкінці жовтня Народні збори прийняли Декларацію про возз'єднання Західної України з Радянською Україною в складі СРСР. У листопаді відбулися сесії Верховної Ради СРСР і Української РСР, які ухвалили закони про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з Українською РСР.Включення до складу СРСР Північної Буковини і придунайських українських земелУ червні 1940 р. уряд СРСР зажадав від Румунії очищення від її військ Бессарабії, а також частини Північної Буковини, де проживало переважно українське населення. Не маючи підтримки від Німеччини, уряд Румунії віддав своїм військам наказ залишити вказані в ультиматумі території. Там була встановлена радянська влада. Північна Буковина і приду-найські українські землі ввійшли до складу УРСР. Законодавче закріплення нових територій у складі Радянського Союзу відбулося шляхом створення нової союзної республіки — Молдавської РСР і поділу території Бессарабії між Молдавською та Українською РСР. До складу Молдавії увійшла також частина українських історичних земель Придністров'я, де ще в 1924 р. у складі УСРР була утворена Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка.

Радянізація західних областей України Включивши західноукраїнські землі до складу СРСР, сталінське керівництво розгорнуло політику їх радянізації. Була ліквідована стара система управління і впроваджувалася нова, радянська. По-ляків-чиновників заступили новоприбулі службовці. Це були відряджені з України працівники партійного, державного чи господарського апарату, здебільшого малоосвічені, малоквалі-фіковані виконавці, які часто-густо не знали української мови, звичаїв місцевого населення. До участі в керівних органах допускалися й поодинокі члени Компартії Західної України.
Деякі заходи нових властей дістали у краї схвалення. Національна інтелігенція вітала розширення мережі українських шкіл, українізацію вищої освіти. Львівський університет ім. Яна Кази-мира було перейменовано на ім. Івана Франка. Львівський оперний театр був українізований і перейменований в Театр опери і балету ім. Івана Франка. Відкривалися нові українські газетиВводилося безплатне медичне обслуговування. Це особливо імпонувало сільському населенню, яке здебільшого взагалі не знало, що таке стаціонарна медична допомога. Симпатії до нової влади збереглися навіть попри її наміри здійснити докорінну ломку старих, заснованих на приватній власності, економічних структур. Річ у тому, що спершу перетворення в економіці мало торкалися інтересів українського населення, бо промисловість, торгівля і велике землеволодіння перебували в основному в руках поляків чи євреїв. Однак після націоналізації близько 2 тис. промислових підприємств, переважна кількість яких були середніми і дрібними, різко знизилась їхня ефективність, що негативно позначилося на становищі більшості населення. Подібні процеси відбувались і на селі. Поміщиків і заможних селян позбавляли землі, реманенту, худоби. Попервах було оголошено, що все це перейде найбіднішим селянам -переважно українцям, проте з часом у краї розгорнулася примусова колективізація, яка позбавляла селян не лише виділеного радянською владою, а й нажитого батьками та дідами.
Нові власті принесли в Західну Україну жорстокий політичний терор. Органами НКВС були розгромлені всі політичні партії і громадські об'єднання, у тому числі особливо шановані населенням «Просвіти». їхніх керівників та значну кількість членів оголосили «ворогами народу» й ув'язнили. Арешту підлягали власники фабрик і заводів, адвокатських контор, банків, кооперативних об'єднань, чиновники, священики, відставні офіцери, крупні, а часто й середні землевласники й усі ті, кого режим вважав «куркулями». Серед заарештованих було багато студентів, учнів-старшокласників, учителів, представників інших категорій місцевої інтелігенції. Без пред'явлення звинувачень, без слідства й суду їх тримали у переповнених в'язницях, а потім вагонами для худоби разом із членами сімей переправляли до східних районів СРСР.
Інколи розправам надавали видимість законності. Робилося це переважно для того, щоб залякати населення, зламати його опір. Наприклад, у січні 1941 р. у Львові НКВС організував гучний процес над 59 членами ОУН. Підсудними на цьому процесі були в основному студенти та учні, наймолодша серед яких - 15-літня дівчина. Лише один із підсудних не витримав тортур і дав свідчення проти товаришів. Після триденного процесу 42 особи, у тому числі 11 дівчат, були засуджені до смертної кари, інші - до десятилітнього ув'язнення.
Документи свідчать про величезні масштаби репресій: у Західній Україні в 1939-1941 рр. було ув'язнено понад 10 % населення краю. Найчастіше жертвами розправ ставали поляки, але подібна доля спіткала й сотні тисяч українців.Об'єднання всіх українських земель у складі УРСР мало, без сумніву, велике позитивне значення. Вперше за кілька століть своєї історії українці опинилися в межах однієї держави. Але принесений на багнетах Червоної армії репресивний режим остаточно переконав західноукраїнське населення в тому, що його майбутнє не в інтеграції в Радянський Союз, а у творенні незалежної соборної української держави.

Дата добавления: 2015-08-05