Оповідка перша. Гульфард позичає в гаспарруола гроші і, домовившись із його

Гульфард позичає в Гаспарруола гроші і, домовившись із його

жінкою, що переночує з нею за таку саму суму, оддав їй ті

гроші і каже Гаспарруолові при ній, що він вернув позичку,

а та присвідчує, що се правда

Як уже так од Бога судилось, щоб сей день моєю розпочався оповідкою, то я се радо зроблю. Чимало вже в нас, [434] любії мої подруги, говорилось тут про каверзи, що жінки чоловікам витворяють, а я хочу розказати вам про одну штуку, яку мужчина устругнув жінці, - не для того, щоб йому за сей учинок догану дати, а її пожаліти, а, навпаки, щоб його похвалити, а їй докорити та ще показати, як чоловіки можуть ошукувати тих, що їм вірять, дарма що і їх ті обдурюють, кому вони довіряють. Правда, те, про що я зараз розповім, годилося б назвати не оманою, а радше одплатою, бо відомо, що жінка повинна оберігати честь свою і цноту паче життя свого і хоронитись од усякої скверни, хоч і нелегко буває, задля слабості нашої, повністю уникати всіх спокус; але, на мою думку, та, котра грішить заради грошей, заслуговує на спалення, а котра з любові (ми ж усі знаємо її велику силу), тій можна і простити, як не надто суворо судити - прикладом тому може бути монна Філіппа із Прато, що про неї говорив нам Філострат кілька день тому.

Так от, жив колись у Мілані один німецький найманець на ім'я Гульфард, чоловік хоробрий і вельми вірний тим, до кого вступав на службу, що з німцями трапляється негусто, і гроші він як було в кого позичав, то завжди справно платив, тим купці охоче боргували йому під невеликий процент які завгодно суми.

Живучи в Мілані, закохався той Гульфард в одну дуже вродливу жінку на ймення Амбруоджію, дружину багатого купця Гаспарруола Кагастрачча, доброго свого знайомця і приятеля; він зумів ту свою любов так обачно потаїти, що ані чоловік, ані хто інший про неї ніколи не догадувавсь. Одного дня він попрохав ту даму через довіреного посланця, щоб вона вволила його волю, а він, мовляв, за те готовий зробити для неї все, що вона скаже. Після довгих перемовин купчиха вирішила задовольнити його жадання, але з свого боку поставила перед Гульфардом дві вимоги: по-перше, щоб він про те ніколи нікому не говорив, по-друге, щоб як чоловік багатий дав їй двісті золотих, потрібних їй для якоїсь нужди, - тоді, мовляв, вона завжди буде до його послуг.

Почувши про таку її жадобу і обурившись підлотою тієї, котру мав раніш за жінку статечну, Гульфард змінив своє палке кохання майже в ненависть і надумав піддурити її. Він переказав їй, що охоче приймає ті дві умови і зробить усе можливе, щоб їй догодити, тож нехай тільки повідомить, коли йому до неї прийти, і він принесе їй те, що вона просить, причому ніхто про те не знатиме, крім одного товариша й спільника, якому він у всьому звіряється. Та дама, чи, вірніше, [435] лайдачка, вельми тому зраділа і переказала Гульфардові, що муж її, Гаспарруоло, через кілька днів має їхати у своїх справах до Генуї, і тоді вона дасть йому знати й пришле по нього. Гульфард вибрав догідну хвилю, зайшов до Гаспарруола і сказав йому:

- У мене тут накльовується одно діло, для якого я потребую двісті червінців. Чи не позичив би ти мені їх під такий самий процент, як завжди позичав?

Гаспарруоло одповів, що залюбки, і тут же одлічив йому потрібну суму. За кілька днів він і справді, як казала жінка, вибрався до Генуї, і вона прислала до Гульфарда звістку, щоб той прийшов до неї і приніс двісті червінців. Гульфард узяв із собою товариша й подався до монни Амбруоджії, яка вже чекала на нього. Перше, що він зробив, - уручив їй при товаришеві ті двісті червінців з такими словами:

- Мадонно, ось гроші; оддайте їх вашому чоловікові, коли він повернеться.

Жінка узяла їх, не догадуючись, до чого ті Гульфардові слова. Думала, що він просто не хотів виявляти перед товаришем, що то він їй за щось платить.

- Добре, оддам, - одказала вона, - тільки перелічу спочатку, скільки їх тут єсть.

Висипала на стіл, перелічила - аж і справді двісті; заховала їх, рада та весела, і, вернувшись до Гульфарда, повела його в свою кімнату. І не тільки тої ночі, а не раз і потому, поки чоловік не вернувся з Генуї, вона приймала свого коханця. Як Гаспарруоло повернувся, Гульфард, вибравши такий час, коли той був разом із жінкою, прийшов до нього і сказав при монні Амбруоджії:

- Гаспарруоло, ті двісті червінців, що ти мені недавно позичив, виявились непотрібними, бо те діло в мене не вийшло. Я їх тоді ж ізразу повернув твоїй жінці, то скасуй же мою розписку.

Гаспарруоло, обернувшись до жінки, спитав у неї, чи вона ті гроші одержала. Побачивши, що Гульфард привів із собою свідка, вона не змогла того заперечити і сказала:

- Так, я їх одержала, просто забула тобі сказати.

- Гаразд, Гульфарде, - сказав тоді купець, - іди спокійно з богом, я ту розписку скасую.

Гульфард пішов, а обдурена жінка оддала чоловікові ганебну плату за свою зраду. Так хитрий закоханець поласував на дурничку своєю грошолюбною дамою. [436]

Дата добавления: 2015-08-03