Прокурор при виконанні судових рішень у господарських справах.

Конституція України визначає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України (ч.5 ст. 124). Однією з основних засад судочинства є обов’язковість рішень суду (п.9 ч.3 ст.129). Конституційні засади обов’язковості судових рішень, які набрали законної сили, реалізовані і в інших законодавчих актах: Законі України «Про судоустрій і статус суддів» (ч.2 ст.13), Господарському процесуальному кодексі України (ст. ст. 4-5, 115).

Виходячи з місця, яке держава відводить правовому регулюванню виконання судових рішень, великого значення набуває роль та правове становище прокурора на цьому етапі. Відповідно до п.5 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено здійснення нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Законом України “Про прокуратуру” (ст. 1) установлено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів поширюється на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади тощо.

Коло суб’єктів, які виконують рішення, визначено Законом України «Про виконавче провадження», зокрема, примусове виконання рішень судів, а також рішень інших органів (посадових осіб) покладено на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органу виконавчої влади - Міністерства юстиції України.

У випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, установами банків, кредитно-фінансовими установами. Рішення вказаних органів відповідно до закону можуть виконуватись також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України.

Отже, прокурорський нагляд поширюється на усіх суб’єктів, уповноважених здійснювати виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), у тому числі на державну виконавчу службу.

При здійсненні захисту інтересів громадян та держави на цьому напрямку прокурорської діяльності необхідно враховувати, що виключення у 2003 році зі ст. 8 Закону України “Про виконавче провадження” положення про прокурорський нагляд за законністю виконавчого провадження, доповнення цієї норми забороною втручання інших державних або недержавних органів та їх посадових осіб у виконавче провадження та визначення судового порядку виїмки чи вилучення документів виконавчого провадження не нівелювало наглядових повноважень прокурора у цій сфері.

Зміни в законодавстві про виконавче провадження стосуються не обмеження повноважень прокурора, а конкретизації і посилення відомчої контрольної функції органів юстиції у виконавчому провадженні, її деталізації при здійсненні контролю за законністю виконавчого провадження, введення певних процедур доступу до документів виконавчого провадження.

При цьому правову регламентацію Закону України “Про прокуратуру” не звужено, а наглядові повноваження прокуратури у Конституції України розширено.

Правове становище прокурора у сфері виконання судових рішень полягає не лише у здійсненні наглядової функції, але й, виходячи з конституційної функції представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді, він набуває статусу учасника виконавчого провадження у передбачених законом випадках.

Зокрема, згідно з п.2 ст. 18 Закону України “Про державну виконавчу службу” виконавче провадження може бути відкрито на підставі виконавчого документа за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави у суді.

Про це вказано і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 14 “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження”, відповідно до якої прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, що в передбачених Законом України “Про прокуратуру” випадках він здійснював представництво інтересів громадянина або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою.

У цьому разі прокурор, окрім наглядових повноважень, наділений також визначеними ст. 11-1 та іншими нормами Закону України “Про виконавче провадження” правами учасника виконавчого провадження.

Таким чином, подвійність статусу прокурора при здійсненні захисту інтересів громадян та держави на стадії виконання судових рішень полягає у діяльності по забезпеченню наглядової функції прокуратури на цьому напрямі, а також у реалізації представницької функції прокуратури щодо реального виконання судових рішень, постановлених у справах за позовами прокурора.

Виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів регулюється розділом 14 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 116 ГПК виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Отже, дата видачі наказу має співпадати з датою набрання рішенням господарського суду законної сили згідно з вимогами статті 85 ГПК, а строк дії наказу повинен відповідати статті 118 ГПК, згідно з якою цей строк має становити три роки.

Видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його перегляду в апеляційному або у касаційному порядку, апеляційна чи касаційна інстанція у резолютивній частині своєї постанови має зобов'язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ, зокрема про поворот виконання рішення, постанови згідно з вимогами статті 122 ГПК.

Згідно із статтями 66 та 67 ГПК господарський суд вживає заходів до забезпечення позову шляхом винесення відповідної ухвали. У пункті 2 частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що виконавчим документом є, зокрема, ухвали судів у господарських справах у випадках, передбачених законом.

Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови або ухвали апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених частиною першою статті 121 ГПК, вирішує сама апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до винесення ухвали або постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання ухвали або постанови має міститись у резолютивній частині зазначеної ухвали або постанови.

Зупиняти виконання судового рішення, згідно з вимогами статті 1211 ГПК, має право виключно суд касаційної інстанції.

Скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, за змістом статті 1212 ГПК, розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції. Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби.. В ухвалі про час і місце розгляду скарги на дії органів державної виконавчої служби господарському суду слід зобов'язувати заявника надіслати копію скарги цьому органові, іншій стороні виконавчого провадження або прокурору. Невиконання цього припису ухвали не є перешкодою для розгляду скарги, однак може бути підставою для його відкладення.

Судові засідання у розгляді скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, за змістом статті 1212 ГПК, повинні проводитись господарськими судами окремо за різними справами.За результатами розгляду скаргивиноситься ухвала,в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

У разі якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний виконавець, відповідно до вимог статті 28 Закону України "Про виконавче провадження", має право звернутись до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення такого рішення чи змісту документа. Господарський суд першої інстанції, який видав наказ, зобов'язаний розглянути заяву державного виконавця у 10-денний строк з дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз'яснення рішення чи змісту наказу. Роз'яснення рішення, ухвали здійснюється господарським судом за правилами статті 89 ГПК. В ухвалі про роз'яснення судових рішень господарський суд не може визначати порядок та умови здійснення виконавчого провадження.

Протягом 2009 року реально було виконано рішення суду в порядку господарського судочинства на загальну суму 203 197 тис.грн. в тому числі 149 357 до бюджету.

Дата добавления: 2015-08-05