Не бійся, бо я з тобою
C
В кожний час, і в кожний день.»
Як Петра, мене покликав,
Від звичайних людських справ
У дорогу цю далеку, але я на ній не сам.
Хочу в жертву все віддати, бути вірним для Христа,
Всім служити, всіх кохати,
Бо в Нім – сила, в Нім – мета!
СЦЕНКА:
Птах: зараз ми летимо на особливу планету.
МП: Справді? А чим же вона така особлива?
Птах: На ній живе людина великого терпіння і покори. Але крім цього ми зробимо подорож в часі.
МП: І скільки ж років буде людині, що тут живе?
Птах: десь близько дев’яти.
МП: ось дивись, це, мабуть, вона.(і вказує на її спокійну сестричку, яка сидить біля дерева.)
Птах: ні, це її сестра Діолінда. А Да Коста ось там на дерево лізе (і показує на дерево збоку.)
МП: а чи може така непосидюча дівчинка стати святою?
Птах: звісно, якщо її, людину, кличе Бог і людина йде тою стежкою яку Бог їй дає, тоді все можливо. Один випадок може змінити усе життя… Але зараз не про це. На неї кажуть «маленька кізонька, що легко вилазить на найвищі дерева та вправно дряпається по скелі.» дивись, вона вже на вершечку.
МП: ходи ближче. Я хочу познайомитись з її сестричкою і з нею.
(Вони підходять до Діолінди)
МП: Доброго дня дівчинко. Я – МП а тебе як звуть?
Д: МП,,, дивне ім’я! А я – Діолінда, а там на дереві ще моя старша сестра лазить.
МП: (усміхається) я знаю. Мій вірний птах мені розповів. Пташе, де ти? (заглядає, його нема.) О, вже кудись полетів! Як завжди.
Д: а, то нічого. А чому ти прилетів на нашу планету? Ти щось шукаєш?
МП: так, я шукаю своє покликання і дивлюсь на покликання інших.
(В цей час з дерева злазить ДК і весело підбігає до сестри і МП)
Да Коста: А мене звати Олександріна, а ти хто?
МП: А я МП.
ДК: йдемо до церкви, якраз зараз почнеться Літургія.
(Усі разом ідуть)
ДК: а знаєте, що я найбільше люблю в церкві?
Д: Ну звісно. Ніхто й не сумнівався. Ти любиш дивитись на статуї святих.
ДК: ага. Особливо люблю статуї Пречистої Діви Марії та Її Обручника, святого Йосифа.
Д: Вони так мистецьки одягнені в коштовні шати-мантії…
ДК: можливо і я матиму змогу одягнути на себе такий чудовий одяг…
Заходять до церкви. Там стоять дві пані і весь час шепчуться. троє наших заходять і встають позад них. Помолилися «Богородице Діво», а тоді ДК усміхаючись підходить до жіночок і зв’язує довгі торочки їхніх хустин одна до одної. Потім мусячись сміхом виходить з церкви, за нею інші. На вулиці голосно і потішно сміється з того, як пані знімають хустини.
ДК: чомусь я ніколи не любила отих матрон.(і знову сміється)
Д: нам вже треба йти додому, тому МП, будемо прощатись. Була дуже рада з тобою познайомитись.
ДК: я теж. А може ще погуляємо? Хоча ні……….. мені треба йти на річку випрати постіль та білизну.
Д: вона дуже любить чистоту…
ДК: дуже! Не можу уявити собі Дитятка Ісуса без білої, чистої та охайної постелі чи білизни. І то з такою мамою, як Марія. Я не можу уявити собі забрудненого Ісуса. Я завжди хотіла стати святою, але для мене було б великим стражданням, якби заради цього мені довелося б пройти через бруд. Думаю, Ісус не хоче брудні ні душі ні тіла.
Д: мабуть. Йдемо, бо мати буде хвилюватися.
МП: до побачення! Я був радий з вами познайомитись.
Дівчата йдуть, а МП сідає на лавочку.
МП: (сам до себе)і з цієї розбишаки непосидючої може вирости свята?
П: (несподівано, з заду прилітає птах) якщо є Божа воля, то можна все. Крім цього вона хоче стати святою!
МП: а ти звідки взявся? Як завжди прилітаєш несподівано!
П: ти знову забув, адже я завжди з тобою! А зараз ми провідаємо Александрію Марію Да Косту у віці 34 роки. Один страшний випадок прикув її назавжди до ліжка. Коли молодій і веселій дівчині було дев’ятнадцять років вона з сестрою і подругую сиділи в хаті і шили. Коли раптом до хати вдерлося кілька чоловіків. Щоб захистити свою чистоту Олександріна вискочила через вікно і впала з чотири метрової висоти на город. Її хребет пронизав гострий біль, але вона встала, взяла палку і пішла захищати дівчат в хаті. Злочинці втекли, але відтоді Да Коста прикута до ліжка.
МП: але я не можу повірити, як один випадок може змінити життя і якою сильною треба бути, щоб бути щоб прийняти все і терпіти стільки часу.
П: їй самій було нелегко. Спочатку вона просила про вилікування в Бога, а потім прийняла на себе цей хрест. У тісній співпраці з Ним вона, вона пожертвувала себе Богові за гріхи інших людей, а потім, передбачивши 2світову війну вона жертвує своє життя за мир у всьому світі.
МП:дивовижно, скільки одна людина може зробити для людства!
П: ну ходи вже провідаємо Олександріну Да Косту і ти побачиш і відчуєш усе сам.
Птах і МП підходять до хати хворої. Їх зустрічає Діолінда.
Д: ви прийшли провідати ДК? (до МП)Здається, я вас вже колись бачила.
МП:А...ну так, можливо....
Д: зараз моя сестра хвора, але перебуває у тісному зв’язку з Ісусом, вони розмовляють, і протягом 13 років кожної п’ятниці вона переживала з Христом його страсті, а зараз живиться лише одним причастям. Ідете, я вас проведу до Олександріни.
МП здивований, а птах як завжди зникає.
Кімната Да Кости. Вона лежить у ліжку нерухома.
ДК: Вітаю тебе любий друже.
МП: то це все ви жертвуєте для таких як я?
ДК: так МП, це моє покликання.
МП: а як ви можете терпіти усе це?
ДК: «Мої безодні такі чорні і глибокі, що лиш Господь міг би зануритись в них. І Ісус це зробив. Він спустився в мої глибини, ніжними променями Свого світла Він підняв моє бідне існування на поверхню і освітив його.» З Ним мені набагато легше.
МП: А як же так, що вже багато років ви не приймаєте їжі, і тільки Святе Причастя? Ви, мабуть, дуже голодні?
ДК: веселий мій принце! Я приймаю Причастя і мені більше нічого не треба. Адже тайна Євхаристії – це справжнє тіло і кров Ісуса Христа під виглядом хліба і вина. Отже я живлюся найбільшим Хлібом, що є на усіх планетах!
МП: це так дивно. Що означає Причастя? Як може Бог стати хлібом і вином?
ДК: Друже, для чого існує хліб і вино?
МП: Щоб їсти їх.
ДК. Наш Господь сказав, що хто хоче стати першим, хай стане останнім. І сам він, перший з перших, щодня стає тим, що інші їдять. Він не хоч нічого іншого, лише щоб ми його приймали в свої серця і душі. Але коли ми приймаємо його, ми повинні і самі чинити як він і пам’ятати, що і ми маєм бути лише для того, щоб роздавати себе іншим. І віддавати йому.
МП. Але.. вам мабуть досить сумно.. Зрештою, ви не можете нічого зробити..
ДК: Це не зовсім так. кожна людина має в собі достатню частку темряви і печалі. Ми не можемо самі подолати її. Ми слабкі і постійно повертаємось до гріха. Тому нам потрібно невпинно молитись про допомогу Бога, щоб знайти мужність і позбавитись від гріха. Мені не сумно, зі мною завжди є Бог. Я можу зробити багато. Маю мою молитву і мої слова. Бачу, у тебе в душі є сум. Але що б тобі не здавалось, Господь є з тобою. Він надзвичайно близько.
МП: і зі мною також???! Це ж так чудово! Дякую, що втішили мене!
ДК: Іди з Богом, МП, і до зустрічі в Небі!
ГРА: «Варвари»
Перед грою бажано підготувати дітей до того, що існують так звані варвари і воїни. Перші воюють з поганими цілями – для того, щоб щось вкрасти, захопити територію тощо, а другі покликані захищати себе і свою землю від варварів. Також можна сказати, що і перші, і другі з часом змінюються – еволюціонують чи прогресують, мають щораз кращу зброю, стратегію і т.д. Але також можна наголосити на тому, що багато варварів усвідомлюють свої провини і стають воїнами, а багато воїнів навпаки стають варварами. Наголосити на прощенні і на встановленні миру, але також і на тому, що свою землю, Церкву і т.д. треба захищати.
На сцену вибігають переодягнені варвари – індіанець, пірат, середньовічний воїн, японський воїн, морський піхотинець, шпигун. Всі між собою кричать, намагаються вирвати з рук один одного шматки послання, які пізніше мають відібрати в них команди. З цього каламбуру діти мають зрозуміти, що варвари воюють між собою за це послання. Пізніше виходить хтось один і пояснює правила гри.
Правила гри: всі воїни, крім шпигуна розташовуються на певній території на середньо-великих відстанях один від одного. Кожен повинен мати якийсь елемент одягу чи чогось такого, що б їх відрізняло. Воїни мають право переміщатися від свого місця в радіусі до ≈ 5м. Командам видається картка, де записано, які є воїни. Їх можна проходити не по-черзі, на розгляд команди, але якщо команда приходить і бачить, що біля воїна вже є хтось, то шукає іншого воїна. Після його проходження воїн ставить свій підпис на тій картці.
Воїнів потрібно перемагати їхніми ж способами:
1) індіанець – зробити з підручних матеріалів стріли (маленькі палички і патички), якими потім кидається в мішень, яку має приготувати індіанець, кожен член команди має 3 спроби. Щоб перемогти індіанця треба, щоб кількість попадань в мішень збіглася з кількістю дітей в команді,
2) пірат – зробити 2 кораблики з дерева і листя, не менше 30см в довжину, один з них дати пірату, а потім вибрати когось з дітей в команді, щоб він переміг корабель пірата. Добре було б, якби це було біля якоїсь невеличкої водойми чи калабаньки, щоб кораблі можна було пустити по воді. Переможе той, хто поцілить з саморобної гармати на кораблі якимось камінчиком три рази у корабель супротивника.
3) середньовічний воїн – воїн має в себе свій меч, яким він має відбиватися від команди і ще один меч для команди. Діти стають в колонку і по-черзі беруть другий меч у воїна, наносять йому удари, як тільки дитина торкається своїм мечем тіла воїна, передає меч іншій дитині. І так поки не перейде вся команда.
4) японський воїн – зробити йому з паперу і картону дошку і розмалювати її так, щоб не було видно, що то папір. Таких дощок треба стільки, скільки є команд. Коли приходить до нього команда, то воїн каже, що справжній японець повинен вміти розбити ребром долоні дошку, але не показує дуже близько її дітям. Тоді сам вибирає з команди когось худенького і маленького, щоб той розбив дошку. Відповідно потім дитина розбиває папір і перемагає воїна.
5) морський піхотинець – його треба перемогти за допомогою кидання гранат. Гранати – це соснові шишки, дітям треба назбирати по 3 шишки на кожного і закидати ними піхотинця. Піхотинець має захисний щит (зробити з картону) і відбивається ним від гранат. Діти кидають не всі відразу, а по-черзі і рахують, скільки разів вони в нього попали. Якщо кількість попадань більша кількості дітей в команді, тоді вони перемогли.
Після проходження всіх воїнів, команда бачить, що в графі «шпигун» на картці порожньо. Тоді вона повинна його знайти. Але шпигун має ховатися від команди, якщо бачить, що вони до нього наближаються, але так, щоб діти спершу побачили куди він біжить чи ховається і змогли його знайти. Шпигуном може бути будь-який аніматор чи помічник, який не має ніякого костюму чи чогось такого, щоб вирізняло його від решти дітей і аніматорів. Він може ходити навіть з командами, але пильнувати,щоб його не зловили надто легко. Після того, як команда ловить шпигуна, то він на власний розсуд дає їм якесь просте завдання – пройти на одній нозі якусь відстань, заспівати 5 народних пісень на «Ой» тощо. І потім вручає частину послання і підписується в картці. Відповідно, команда, яка перша все це зробить – переможець.
Молитва на кінець: Притча про метелика. Наше життя в наших руках.
Мертвий чи живий?
Онук великого вченого прийшов до свого дідуся. За плечима у руці хлопчина стискав метелика, якого зловив в саду.
Хитро поглядаючи на дідуся, він спитав:
- Метелик, якого я маю, живий чи мертвий?
- Мертвий! - сказав учений.
Хлопчина розтулив долоню і, сміючись, підкинув метелика в повітря, і він собі полетів.
- Дідусю, ти помилився! - радісно вигукнув хлопець.
Якби дідусь відповів: “Живий”, то хлопець, аби перемога була за ним, задушив би метелика.
Тоді мудрець, усміхаючись промовив:
- Бачиш, відповідь була у твоїй руці.
Ø
Отче Наш, Богородице Діво, Слава Отцю…
6-ИЙ ДЕНЬ
«ПЛАНЕТА ЖИТТЯ»
Молитва на початок:
«Дивись, яку любов нам дав Отець Небесний Наш(2)
Щоби нам називатись і бути дітьми його(2)»
Життя – це шанс. Скористайся ним.
Життя – це краса. Милуйся нею.
Життя – це насолода. Насолоджуйся нею.
Життя – це мрія. Здійсни її.
Життя – це виклик. Прийми його.
Життя – це обов`язок. Виконай його.
Життя – це гра. Стань гравцем.
Життя – це цінність. Цінуй його.
Життя – це скарб. Бережи його.
Життя – це любов. Даруй її.
Життя – це таємниця. Виконай її.
Життя – це обіцянка. Виконай її.
Життя – це гімн. Заспівай його.
Життя – це боротьба. Прийми її.
Життя – це пригода. Відважся на неї.
Життя – це щастя. Заслужи його.
Життя – це життя. Захисти його!/Мати Тереза/
Життя — це дар. Прийми його!
Життя — це пригода. Зважся на неї!
Життя — це таємниця. Розкрий її!
Життя — це пісня. Заспівай її!
Життя — це журба. Відчуй її!
Життя — це краса. Хвали її!)
Або «Відкрити любов»
Візьми усміх і дай тому, хто його ніколи не мав.
Візьми промінь сонячного тепла і принеси туди, де темна ніч.
Знайди свіже джерело води і дай вмитись тому, хто є в бруді.
Візьми краплину сльозиі поклади її на лице того, хто ніколи не плакав.
Візьми із серця в руки відвагу і влий її в душу того, хто не хоче змагатись.
Відкрий красу і вартість життя та розкажи про це тому, хто цього ще не пізнав.
Візьми багато надії і живи під ясністю її світла.
Візьми жменю доброти і дай її тому, хто не вміє давати.
Знайди цінний скарб любові і покажи його цілому світові.
Отче Наш, 10 Богородице Діво, Слава Отцю…
СЦЕНКА:
МП я вже так сумую за своєю квіткою!!! Коли ж вже нарешті її побачу?
Птах Скоро! Ти вже достатньо навчився, достатньо побачив. Ти вже знаєш ціну їй, ціну своєму життю.
МП Але як? Як я знову потраплю до неї?
Птах Ти ще не зрозумів, що душа наша є вічною? Що потрапиш до неї як тільки будеш до цього готовий! Запам’ятай - твоє життя це мандрівка на гору, а там, на горі починається ще одна мандрівка.
МП Так, авжеж! Я пройшов вже багато шляху, скоро вже потраплю нарешті до своєї квітки!!!
Птах Так, ти там також зустрінеш свого справжнього друга – лиса, зустрінеш старанну дівчинку, якій допоміг відновити планету Радості, зустрінеш ту дівчину, яка завдяки тобі змогла віднайти у собі другу, істинну себе. Ти вже знайшов своє покликання у цьому житті, тепер можеш сміливо ступати на нову стежину – крокуй туди, до Неба.
МП Але як це трапиться, як я туди попаду?
Птах Ти заснеш – міцним міцним сном, а коли прокинешся – вже будеш Там.
МП Закінчується мій земний шлях… Прямую Туди… Чекайте мої любі на мене. Я вже в дорозі…
(засинає, прилітай птах, огортає його крилом, вони якимось чином зникають із сцени)
«Шлях земний»
Наша світла, завітна мрія.
Скільки бачу в тобі чудес,
Мимоволі душа радіє.
І на крилах летить туди, де Спаситель мене чекає,
Де немає страждань, біди,
Де Христос наче сонце сяє.
Пр. Там закінчиться шлях земний
Там спасіння знайду для себе
І прошу: «О, Спаситель мій,
Дай ввійти в це чудове небо». / 2р.
Бідну душу мою чарує
І до Тебе вона летить,
За Тобою тужить, сумує.
Хоч страждання терплю нераз,
Зустрічаю життєві грози,
Але вірю настане час, і осушить Спаситель сльози.
Моя сила лиш тільки в Бозі.
В небі щастя своє знайду,
Але поки ще я в дорозі.
Розганяючи зло і страх,
Забуваючи всі турботи,
У гарячих своїх сльозах
Споглядаю в твої висоти.
Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 81 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Не ревнувати. | | | Додаток 1 |