Типологізація політичних культур за різними

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра

філософії, історії та українознавства

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

щодо вивчення теми:

“П о л і т и ч н а к у л ь т у р а”

з курсу політології

для студентів усіх форм навчання

аграрного закладу вищої освіти

ХЕРСОН – 2006

УДК 32

Методичні рекомендації обговорено і рекомендовано до друку на засіданні кафедри філософії, історії та українознавства Херсонського державного аграрного університету (протокол №7 від 2 березня 2006 р.)

Укладач: М.В.Герасименко – старший викладач кафедри українознавства

та філософії Херсонського державного аграрного університету.

Рецензент: Ф.Г.Семенченко – кандидат політичних наук, доцент, завідувач

кафедри політології і права Херсонського державного технічного

університету.

Герасимко М.В.

Методичні рекомендації щодо вивчення теми “Політична культура” з курсу політології для студентів усіх форм навчання аграрного закладу вищої освіти. – Херсон: РВВ “Колос” ХДАУ, 2006. – 26 с.

Методичні рекомендації розроблено у відповідності до вимог кредитно-модульної системи навчання з метою надання допомоги студентам аграрних закладів вищої освіти в підготовці до семінарських занять із курсу “Політологія” та самостійного вивчення однієї з важливих категорій політичної науки “політичної культури”.

П О Л І Т И Ч Н А К У Л Ь Т У Р А

Політика і культура – поняття не дуже згідливі між собою, і в чомусь навіть взаємо виключаються. Адже культура орієнтується насамперед на мораль, а політика виходить з інтересів суспільної групи. Але є й другий бік цієї суперечності: жодна культура не є поза політикою і політика неможлива без облагороджуючого впливу культури. На стику цих суперечностей і витворюється та грань, яка називається політичною культурою”.

І.Дзюба (Конференція “Політична культура

українців” (1990 р.))

Ключові поняття та терміни: політична культура, функції політичної культури, політична свідомість, політичні орієнтації, політичні цінності, політичні переконання, політичні субкультури, типи політичної культури, патріархальна політична культура, підданська політична культура, активістська політична культура, елітарна політична культура, масова політична культура, громадянська політична культура.

Політична культура належить до ключових понять політології. Як соціальне явище вона містить чуттєві й теоретичні, ціннісні й нормативні, раціональні й підсвідомі уявлення людей, які допомагають їм в утвердженні тих чи інших політичних інститутів, в усвідомлені та розвитку всебічних зв’язків із структурами влади та між собою щодо участі в управлінні суспільними процесами. Від політичної культури громадян вирішальною мірою залежить характер і напрями політичного процесу, стабільність і демократизм політичного життя. Саме вона є критерієм зрілості особи. А тільки зріла, свідома особистість спроможна вивести нашу країну на передові позиції сучасної цивілізації.

Означену тему доцільно вивчати за наступним планом:

1. Поняття і структура політичної культури.

2. Функції та типи політичної культури.

3. Політична культура сучасної України.

На початку розгляду першого питання плану слід відзначити, що “політична культура” порівняно нова наукова категорія, хоча зміст явища, яке вона позначає, був об’єктом аналізу різних мислителів, починаючи з глибокої давнини. Його вивчали Платон, Аристотель, Цицерон, Монтеск’є, Маккіавеллі, Токвіль та інші.Сам термін “політична культура” вперше запровадив у науковий обіг німецький філософ Йоган-Горфрід Гердер (1744-1803) наприкінці ХVIII ст.*.Систематичне застосування цього терміна як однієї з основних категорій політичної науки почалося лише з другої половини ХХ ст., коли американські вчені Г.Алмонд і С.Верба розробили сучасну концепцію політичної культури. Спочатку Габріел Алмонд охарактеризував політичну культуру як компонент політичної системи у праці “Порівняльні політичні системи” (1956). Пізніше, разом із Сіднеєм Вербою, він видав книгу “Громадянська культура” (1963), в якій дав порівняльний аналіз політичних культур п’яти країн (Великої Британії, США, Німеччини, Італії та Мексики), запропонував типологію політичних культур та розкрив їхній вплив на характер існуючих політичних режимів**.З того часу політична культура стала предметом пильної уваги багатьох науковців.

У своїх дослідженнях учені подають різне бачення сутності політичної культури. Так, згадувані Г.Алмонд і С.Верба трактують політичну культуру як сукупність психологічних орієнтацій людей стосовно політичних об’єктів, як знання, почуття та оцінки політичних явищ. Тобто вони наголошують на суб’єктивних рисах політичної культури і не включають до неї політичну діяльність. Англійські дослідники А.Кардинер, С.Вайт акцентують увагу на об’єктивному аспекті явища, а саме на політичній діяльності й поведінці носіїв політичної культури. Очевидно, як стверджує Г.Новічков, раціональним є діалектичне поєднання в розумінні політичної культури обох ________________________

*Гердер Й.Г. Идеи в философии истории человечества. – М., 1977. – С.333, 367, 368.

**Gabriel Flmond & Sidney Verba. The Civic Culture. Princeton: Pricenton University Press, 1963.

аспектів, поза як вона може бути виявлена та оцінена тільки через реальність політичної дії та поведінки суб’єктів*.

Загалом, у сучасній соціологічній і політологічній літературі можна виділити наступні основні підходи до визначення поняття “політична культура”:

психологічний підхід – політична культура розглядається, як набір

психологічних орієнтацій на соціально-політичні

об’єкти та процеси (школа Г.Алмонда);

евристичний підхід – політична культура розуміється як модель

бажаної поведінки (С.Хантінгтон);

соціопсихологічний підхід – політична культура розглядається як

установчий поведінковий стандарт в межах якого

розташована і функціонує політична система

(Ю.Тихомиров);

нормативне трактування – політична культура вбачається як

сукупність прийнятих політичною системою норм і

зразків політичної поведінки (Л.Пай, Д.Пол);

аксіологічне трактування – політична культура розглядається як

сукупністьпозитивних політичних цінностей.

комплексний узагальнений підхід – приписує політичній культурі

все, що відбувається в політиці (Д.Мервік, Р.Такер);

Для адекватного сприйняття природи політичної культури доцільно відштовхуватися від загального поняття культури, яке охоплює все, що було створене людиною, суспільством – на додаток до створеного природою. У цьому значенні культура – це і традиції, звичаї та вірування; це і установи, ідеї, норми взаємовідносин; це всі матеріальні та духовні цінності, створені людством на протязі своє історії і сам процес їх творення. Відповідно поняття політичної культури характеризує використання людьми специфічних соціальних надбань культури (традицій, правових норм, _______________________

*Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2001. – С. 309.

цінностей, навичок політичної поведінки) як основи їх політичних орієнтацій, ставлення до політичних інституцій та політичної діяльності, вироблення форм політичної поведінки. Отже, можна дати таке означення:

Політична культура – це система стійких уявлень, орієнтацій, цінностей, переконань, позицій та зумовлені ними моделі і норми політичної поведінки людей, соціальних спільнот, стилі діяльності політичних інститутів.

Політична культура складається історично, є відносно стійкою, втілює у собі досвід попередніх поколінь. У ній закріпляється ставлення людей до існуючої в суспільстві політичної системи та окремих її елементів, до політичного процесу, а також до самих себе і своєї ролі в цьому процесі. Засвоюючи політичні традиції, набутий досвід і знання політичної практики, норми політичної поведінки, людина може сприймати себе як пасивного елемента, від якого нічого не залежить у політиці, а може вважати себе важливим компонентом політичного життя. Разом із тим, вона не може не бути носієм того чи іншого типу політичної культури.

Формування і розвиток політичної культури невід’ємні від політичної поведінки, участі, діяльності. А тому її функціонування передбачає взаємодію суб’єкта і об’єкта. Суб’єктами політичної культури виступають індивіди з їх ціннісними орієнтаціями, політичні партії, громадські організації та суспільно-політичні рухи, соціальні групи, регіональні та етнічні спільноти, класи, нації, держави. Об’єктами політичної культури можуть бути політична система та окремі її компоненти: політичні інститути, партії, режими і т.д. Залежно від того на якому соціальному рівні виявляється політична культура, можна виділити політичну культуру особи, політичну культуру соціальної групи (спільноти) й політичну культуру суспільства. У кожному випадку політична культура має складну багаторівневу структуру. Наведене нижче схематичне відображення структури політичної культури дозволяє скласти про неї комплексну і разом з тим чітку уяву.

Схема 1*.

Інші політичні об’єкти

У характеристиці структурних елементів політичної культури особливу увагу слід приділити політичній свідомості, політичним цінностям, політичній поведінці, нормам, орієнтаціям.

Політична свідомість. Найчастіше політичну свідомість трактують як опосередковане відображення політичного життя, формування, розвиток, задоволення інтересів та потреб політичних суб’єктів, а також сукупність поглядів, оцінок, установок, які відображають політико-владні відносини. Науковці виділяють масову, групову та індивідуальну політичну свідомість. __________________________

*Схема складена за: Политология: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. Г.В.Полуниной. – М., 1999. – С. 233.

За глибиною віддзеркалення дійсності вона може бути буденною – формується на базі повсякденного досвіду людей і науково-теоретичною – формується певними соціальними групами на ґрунті цілеспрямованого дослідження політичного процесу. На буденному (емпіричному) рівні політичної свідомості політичні процеси і явища відбиваються поверхово, без глибокого проникнення в їх сутнісні аспекти. Йому властиві спрощеність оцінок, емоційність, імпульсивність, гострота сприймання політичного життя, обожнювання кумирів чи граничне невдоволення політичними лідерами. Буденна свідомість суттєво впливає на формування громадської думки. Саме буденну свідомість великого загалу людей називають масовою свідомістю, а свідомість групи людей – груповою. Нерідко її експлуатують різні політичні сили для досягнення своєї мети.

Важче маніпулювати політичною свідомістю на її теоретичному рівні, оскільки вона є сукупністю політичних теорій, ідей поглядів, в основі яких – наукові дослідження політичних явищ, процесів, відносин. На цьому рівні відбувається формування законів, понять, концепцій політичного життя, вироблення прогнозів, становлення ідеологій. Теоретичною свідомістю володіє лише незначна група людей – науковці, ідеологи, політичні діячі.

Невід’ємним елементом політичної культури є й політична самосвідомість. У кожному суспільстві існують зразки політичної самоідентифікації його членів, тобто здатність співвідносити себе з існуючими в суспільстві інститутами і ролями, політико-ідеологічними течіями, зовнішніми орієнтаціями і потреба в такому співвіднесені.

Політичні цінності – переконання щодо цілей, які суб’єкти політичного процесу повинні реалізувати. Політичні цінності охоплюють ті явища, що є предметом певних політичних інтересів, бажань, домагань, потреб. Зокрема, державна влада, політичні свободи, соціальна справедливість, суверенітет, рівність тощо. Названі цінності по-різному сприймаються і трактуються суб’єктами політики. Вони можуть мати різні виміри залежно від історичної епохи, типів суспільства і політичної системи, ідеології.

Політичні цінності нерозривно пов’язані з національними чинниками і відображають політичний досвід нації. Загальний рівень національної культури позначається на змісті і ступені розуміння політичних цінностей політичними суб’єктами, на формах вияву їхньої вольової активності, щодо втілення цих цінностей у життя.

У сучасну епоху політичні цінності набувають універсальних рис. Разом із тим вони не втрачають національної специфіки, зумовленої багатовіковими традиціями організації суспільно-політичного життя населення тої чи іншої країни. Недооцінка власного політичного досвіду та нехтування національними традиціями є стримуючим фактором у прагненні будь-якого народу розбудувати цивілізоване суспільство.

Норми політичної культури – загальноприйняті зразки поведінки суб’єктів політичної дії відповідно до цінностей. Норми політичної культури мають масовий характер і сприймаються передусім як звичні правила поведінки, що не викликають подиву або осуду в більшості людей. Вони мають власне політичний, правовий і моральний характер та виявляються як ідеал. Через норми реалізуються цінності суспільства. Останні самі виступають як норми і зразки для окремих людей.

Політична дія, політична поведінка. Визначають передусім стиль участі суб’єкта в політичному житті, тобто сукупність методів і засобів його політичної практики, компетентність, професіоналізм, моральність тощо. Виділяють традиційний, афективний, вартісно-раціональний і раціональний тип політичної поведінки.

Традиційна політична поведінка зумовлена традицією.

Афективна політична поведінка визначається певним емоційним станом суб’єкта політики.

В основі вартісно-раціональної поведінки лежить мотив переконання, тобто суб’єкт керується не раціональною доцільністю, а вартісними орієнтаціями.

Раціональна поведінка передбачає логічне осмислення мети і засобів, адекватних політичній ситуації, найоптимальніший варіант реалізації політичного рішення.

Політичні орієнтації. Орієнтації дуже важлива складова політичної культури. Розробники теорії політичної культури Г.Алмонд та С.Верба стверджують, що політичну культуру нації творять саме “специфічно розподілені зразки орієнтації членів даної нації стосовно політичних об’єктів”. Виділяють такі види орієнтацій:

Світоглядні орієнтації є відображенням у свідомості суб’єкта стійких етнічних, соціальних, релігійних та інших архетипів, які властиві спільноті, до якої належить людина. В них відображаються традиційні для спільноти життєві стереотипи, символи, асоціації, спосіб мислення і ставлення до дійсності (менталітет), соціальний і національний темперамент. Політичні явища сприймаються разом з економічною, правовою та іншими реальностями, а суто політичні погляди формуються за законом трансцензуса, тобто переносу з однієї сфери життя на інші.

Громадянські орієнтації – це передусім ставлення до влади як до зовнішнього щодо людини об’єкта, який примушує її усвідомлювати самостійність свого соціального існування та відірваність від центру прийняття рішень і соціального панування. Оцінюючи роль влади в управлінні суспільством, людина глибше і всебічніше розуміє свої права й обов’язки в державі. Вона формує свої громадянські уявлення і цінності, усвідомлює власні права та обов’язки, бере участь у політичному житті. Політична участь у даному аспекті виступає одним із способів захисту та реалізації прав і свобод людини. Громадські орієнтації формуються на основі синтезу правових, моральних, естетичних та інших поглядів на суть і природу влади.

Власне політичні орієнтації охоплюють ті оцінки і погляди суб’єкта, які стосуються окремих інститутів влади, урядових структур, інших політичних систем, фактів і подій політичного життя, своєї власної політичної ролі. Політичні орієнтації відіграють основну роль у формуванні політичної культури особи, групи чи спільноти.

Зміст власне політичних орієнтацій:

Орієнтації щодо урядових структур включають оцінку індивідом основних урядових інститутів, офіційних осіб, вимоги щодо політичних

рішень, які вони приймають.

Орієнтації щодо інших політичних одиниць охоплюють:

а) політичні ідентифікації, що визначають зв’язок індивідів з етносом, нацією, державою, до яких вони мають почуття прихильності, лояльності, обов’язку;

б) політичне дові’ря до всіх соціальних та політичних “акторів”, з якими індивіду доводиться взаємодіяти в політичному житті;

в) уявлення індивіда про правила, яких він повинен дотримуватись у

громадянському житті (вони не обов’язково мають відповідати законам).

Орієнтації щодо власної політичної діяльності розкривають участь індивіда у громадянському й політичному житті і стосуються:

а) використання засобів, доступних індивідові ї здатних забезпечити таку участь (“політична компетентність”), а також,

б) відчуття можливості впливати на політичний процес (“політична ефективність”).

Висвітлюючи друге питання плану, необхідно зауважити, що вивчення сутності і структури політичної культури пов’язане з визначенням її функцій у політичному і суспільному житті.Функціїполітичної культури обумовлюються її сутністю і показують її дію і вплив в політичній системі суспільства. Найважливішими функціями політичної культури є:

визначальна – полягає в забезпеченні реалізації загальнолюдських

цінностей, а також інтересів соціальних спільнот людей;

виховна (політичної соціалізації) – спрямована на формування і

розвиток особи як суб’єкта політичних відносин на

основі цінностей і норм, що відповідають інтересам і

меті тих чи інших класів, соціальних груп;

пізнавальна – полягає в забезпеченні суб’єктів політики знаннями, які

необхідні для політичної діяльності;

нормативно-регулююча – забезпечення ефективності функціонування

політичної системи, на основі притаманних їй ідеалів,

цінностей, норм, традицій;

інформаційна – направленана задоволення потреб особи в політичних

відомостях, що висвітлюють події, явища, процеси, які

відбуваються у світі;

захисна – полягає в охороні політичних цінностей, що відповідають

вимогам соціального прогресу, демократії, гуманізму

(захист прав і свобод людини тощо);

інтегративна – досягнення на базі загальноприйнятих політико -

культурних цінностей злагоди в межах існуючої

політичної системи;

комунікативна – дозволяє встановити зв’язок між учасниками

політичного процесу, а також передати елементи

політичної культури від покоління до покоління,

політичний досвід;

прогностична – сприяє передбаченню можливих варіантів поведінки

суб’єктів політики за певних ситуацій, у перебігу

політичних подій.

Важливим засобом всебічного пізнання політичних культур є їх типологізація. Різноманітність політичних культур соціально-історичної практики, багатоаспектність їх змісту, різні методологічні підходи до аналізу культурного феномену політики – усе це зумовлює виділення типів політичної культури за багатьма критеріями.

У масштабах сучасного світу розрізняють політичні культури залежно від їх національних особливостей: українську, французьку, американську та інші. Вони виникли під впливом історичного шляху народів, специфіки національного характеру, особливостей розвитку національної державності, взаємовідносин з іншими народами. Національні політичні культури неоднорідні, що виявляється в наявності в їхніх межах певних субкультур*.

_______________________

* Політична субкультура – сукупність особливостей політичної культури певної соціальної групи, які відрізняють цю політичну культуру від культури іншої групи людей.

Нині політологи досить широко використовуються спеціалізовані типології політичної культури. Під спеціалізованими розуміють такі типи, які виділяються на основі якої-небудь однієї ознаки, що властива багатьом політичним культурам. Так можна побудувати спектр типів політичної культури, узявши за основу рівень консенсусу між членами суспільства стосовно базових політичних цінностей і правил політичної поведінки, рівень відкритості-закритості, ставлення до суспільного прогресу тощо.

Існують також загальні типології, які ґрунтуються на порівняльному аналізі різних політичних культур, що існують в окремих країнах. У цьому випадку йдеться про класифікацію, в основі якої лежать не окремі ознаки політичних культур, а їх якісні характеристики системного плану. Прикладом загальної типології є типологія запропонована Габріелем Алмондом і Сіднеєм Вербою. Порівнюючи політичну культуру США, Англії, Італії, Німеччини та Мексики, вони виділяють три основні “чисті типи” політичних культур: патріархальний, підданський і активістський.

Патріархальна політична культура характеризується повною відсутністю у простих людей інтересу до політики, політичної влади та політичних інститутів; невіддільність політичних орієнтацій від релігійних норм; орієнтація членів суспільства на вождів племені, шаманів.

Підданська політична культура відрізняється сильною орієнтацією на політичну систему та результати її діяльності, але слабкою орієнтацією на активну участь у функціонуванні політичної системи.

Активістська політична культура характеризується чіткою орієнтацією індивідів на активну роль у політичній системі, незалежно від позитивного чи негативного ставлення до її елементів чи системи загалом.

На основі трьох чистих типів формується змішаний тип політичної культури – громадянська (цивільна) культура. Вона виникла на Заході в умовах довготривалого поступового розвитку політичної системи. Поступовість зумовила те, що нові орієнтації не заміняли собою старі, а зливалися з ними, унаслідок чого формувалася політична культура поміркованості. Г.Алмонд і С.Верба підкреслюють, що особливістю громадянської культури є симбіоз активістської поведінки та елементів патріархальної і підданської культури. Останні забезпечують поміркованість, довіру і кооперацію громадян. Вони пом’якшують політичні пристрасті, підтримують баланс між політичною активністю, залученістю, раціональністю, з одного боку, та політичною пасивністю, традиційністю та відданістю патріархальним цінностям, з іншого. Завдяки такому поєднанню елементів різних “чистих типів” культур громадянська культура є культурою довіри, участі й підтримки, із прихильним ставленням громадян до політичної системи. Вона є фактором політичної стабільності.

Основними рисами громадянської політичної культури є: переконаність громадян у необхідності брати участь у політиці та їх віра у свою здатність впливати на уряд; потенційна готовність громадян у разі потреби приймати участь у політиці при відносній політичній пасивності, непріоритетності політичної сфери в їхньому житті; віра політичних еліт у силу та впливовість громадської думки і громадянської участі; прихильне ставлення громадян до існуючої політичної системи; панування відносин взаємодії довіри та співробітництва між громадянами, поміркованості, здатності до компромісів.

Виходячи з типології політичних систем Г.Алмонд і С.Верба виділили ще такі типи політичних культур: англо-американську, в якій переважають такі цінності, як свобода, індивідуалізм, добробут, а також раціональне і прагматичне ставлення до владних структур; континентально-європейську, в якій універсальні цінності англо-американського типу співіснують з фрагментами різних субкультур (етнічних, релігійних); доіндустріальну, в якій переплетені різні політичні субкультури, слабко виражені комунікативні й координуючі функції різних політичних спільнот, немає чіткого розподілу владних повноважень; тоталітарну, в якій відсутні елементи громадянського суспільства, панує тотальна бюрократизація й ідеологізація суспільних відносин. Деякі інші підходи до типологізації політичної культури можна побачити в нижче наведеній таблиці 1.

Таблиця 1*.

ТИПОЛОГІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ КУЛЬТУР ЗА РІЗНИМИ

Дата добавления: 2015-08-03