Розвиток господарства в У.в 1928-1941

Реформування економіки в умовах нової економічної політики приводило не тільки до позитивних наслідків, а й до появи кризових явищ (товарний голод, інфляція, фінансова криза, нестача капіталів для реконструкції промисловості та інші).

Безпосереднім приводом до демонтажу НЕПу стала хлібозаготівельна криза 1927-1928 pp. У січні 1928 р. почали застосовувати адміністративний тиск на тих селян, які не бажали продавати "надлишки" зерна державі за низькими закупівельними цінами.

У відносинах із селом держава замість закупівель на ринку в кінці 1927 р. почала застосовувати конфіскаційний принцип хлібозаготівель. У 1927 році для промислових підприємств було встановлено директивні плани. Трестівський госпрозрахунок, що охоплював, головним чином, сферу управління виробництвом, заміняли госпрозрахунком підприємств. В роки першої п'ятирічки трести взагалі припинили своє існування.

Промисловість України перейшла у підпорядкування загальносоюзних наркоматів.

Була проведена податкова реформа: податок з обороту й відрахування з прибутку. Але оскільки підприємства функціонували на основі обов'язкових планових завдань, то податки тільки забезпечували надходження до державного бюджету країни.

Протягом 1930-1932 pp. кредит було замінено централізованим фінансуванням. Усі операції з короткострокового кредиту перейшли до Держбанку.

Курс на індустріалізацію України передбачив перетворення СРСР із держави, що звозить машини в державу, що їх виробляє, з аграрної у промислову.

У 1927 р. економісти почали розробку першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства (1928-1932 pp.). Він передбачив розвиток всіх регіонів країни і максимальне використання всіх ресурсів з метою індустріалізації економіки. Керівництво країни взяло курс на прискорення темпів індустріалізації та колективізації сільського господарства, щоб створити матеріально-технічну базу соціалізму. Для проведення індустріалізації потрібні були великі кошти. Не маючи змоги отримати іноземні позики, радянська влада повинна була шукати внутрішні капіталонагромадження, вони були такі:

-перерозподіл грошових коштів і сільського господарства, легкої, харчової промисловості в тяжку;

-податки з населення;

-внутрішні позики;

-збільшення продажу горілки;

-експорт хліба, нафти, лісу, тканини та ін.;

-жорсткий режим економіки;

-експлуатація селян і робочого класу, використання праці ув'язнених.

Якщо в першій п'ятирічці Україна отримала понад 20% капіталовкладень, то в другій (1933-1937 pp.) і в довоєнні роки 3-ї п'ятирічки (1938-1941 pp.) вони були скорочені.

У другій п'ятирічці в Україні було збудовано 1000 заводів з 4500, а у третій - 600 з 3000 заводів.

У результаті індустріалізації Україна стала індустріальною країною. У 1940 р. промисловий потенціал України в 7 разів перевищував рівень 1913 р.

Однак форсована індустріалізація стимулювала появу негативних тенденцій в економіці: домінуюче становище виробництва; побудова й реконструкція підприємств-монополістів; незавершене будівництво багатьох об'єктів через нестачу сировини, палива, обладнання, робочої сили; нерівномірне формування промислового потенціалу України; централізація економіки. Таким чином, у кінці 1930 р. в СРСР утворилась специфічна соціально-економічна система, яку найчастіше називають "державним соціалізмом". її характерними рисами були повне одержавлення виробництва й ліквідація приватної власності.

У 1939-1940 pp. землі Західної України, Північної Буковини і трьох повітів Бессарабії відійшли до Радянського Союзу. На цій території створювались органи народовладдя* соціально-економічні перетворення: запровадження безплатного медичного обслуговування, націоналізація фабрик і заводів, відкриття шкіл українською мовою, безплатна передача малоімущим житла. Найпопулярнішим заходом радянської влади стала експропріація польських землевласників і передача їх земель у руки безземельних або малоземельних селян. У 1940 р. утворюються перші колгоспи. Разом з тим утвердження радянської системи здійснювалось адміністративно-командним методом, відбувався процес уніфікації державного ладу, управління економікою, соціально-політичною і культурною сферами.

26.Індустріалізація. її соціально-економічні наслідки (1928-1941).

Упродовж 60-80-х рокiв в Схiднiй Українi завершився промисловий переворот. Найхарактернiшою ознакою цього було повсюдне застосування у виро6ництві парових двигунiв, систем машин, механiзмiв та верстатiв.З цього часу активнiше застосовуються у виробництвi досягнення науки i технiки.

Значний поштовх одержали галузi промисловостi, пов’язанi з сiльським господарством. У цершу чергу це стосувалося цукрової промисловоетi. Виро6ництво цукру да заводах зросло в 14 разiв i становило 84% виробництва всiеї Росiйськоi iмперiї.

В останнi десятирiччя ХIХ ст. у Катеринославськiй та Херсонськiй губернiях виникли 17 великих металургiйних заводiв, 9 а них належали iноземним пiдприємцям. В Українi створено 22 iноземнi акцiонернi компанiї.У 1900 р. переважно iноземцям належали 65 пiдприемств сiльськогосподарського машинобудування.

Значним досягненням у процесi iндустрiалiзацiї України стало будiвництво Харкiвеького та Луганського паровозобудiвних заводiв, на яких було збудовано до 1900 р. 233 паровози.Процес монополiзації став особливо активним на початку ХХ ст. Переломним моментом стала економiчна криза 1900—1903 рр., внаслiдок якої збанкрутiли сотнi дрiбних i слабких пiдприсмств, натомiсть виник ряд великих монополiстичних об’ еднань. Ставши на шлях iндустрiалiзацiї, Україна зробила значний поступ уперед у своему розвитку. Вона перетворилася в один з найрозвинутiших у промисловому вiдношеннi районiв iмперї. Тут склалися такi великi промисловi центри загальноiмперського значення, як донецький вугiльно-металургiйний, Криворiзький залiзорудний i Нiкопольський марганцевий басейни та Пiвденно-Захiдний цукровобуряковий район. Однак докорiнних змiн в економiцi не вiдбулося. У зв’яаку з початком першої свiтової вiйни iндустрiалiзацiя в Українi так i залишилася незавершеною. У кiнці ХIХ ст. Україна давала 70% усiеї продукцiї добувної промисловостi тоді як в переробнiй її частка становила лишё 15%.

Факткчно однобічний, колонiальний характер мав i товарообмін. Бо iмперська плiтика цiноутворення створювала ситуацію, коли вартiсть готових Росiйських товарiв була надзвичайно високою, в той час як цiни на Українську сировину залишалися низькими. Отже,незважаючи на надзвичайно високі темпи iндустрiалiзації в Українi, завершити її до початку першої свiтової вiйни не вдалося.

27.Колективізація сільського господарства України. Голодомор. Соціально-економічні наслідки колективізації.
Колективiзацiя сiльського господарства служила одним із джерел iндустрiалiзації.Разом з тим, вона забезлечувала контроль та формування тоталiтарної системи.

Переходу до колективiаацii сприяла криза хлiбозаготiвель 1927—1928рр. За умов зростання ринкової цiни на хлiб селянство вiдмовлялось продавати державi хлiб за нижчими цiнами. У сiчнi 1928 р. Полiтбюро ДК ВКП(б) прийняло piшения про примусове вилучення у селянства зернових надлишкiв та необхiднiсть форсованої колективiзацiї сiльського господарства.

Суцiльна колективiзацiя почала адiйснюватись вже у 1929 р.,названому "роком великого перелому”, колективiзацiю мали заверiлити восени 1931 р,або навеснi 1932 р.Початок колективiзацї показав, що селяни не бажають вiдмовлятися вiд своєї власностi i передавати її у колгоспи.Адже усуспiльнювали не тiльки засоби виробництва, а й продуктивну худобу, птицю, реманент. Досягти цього вдавалося лише шляхом грубого насильства. Селяни вiдповiли антиколгоспними, антирадянськими виступами локального характеру,якi жорстоко придушувалися. Поставлене у безвихiдь селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. у 1928—1932 рр. в Українi було винищено майже половину поголiв’я худоби, на вiдновлення якого потрiбнi були десятилiття.

Події набували загрозливих масмтабiв. Потім розпочався вктивний наступ проти заможних селян.Спочатку цей наступ здiйсн.ювався шляхом адмiнiстративного тиску — встановлювався високий податок, заборонялася оренда землi тощо. З грудня 1929 р. влада перейшла до полiтики вiдкритого терору проти заможних селян. "розкулачення" потрапляли не лише заможнi господарства, а й тi, що не хотiли йти в колгоспи.У 1931 p. peпресії продовжувались. Найжорстокiшим злочином сталiнського режиму проти українського народу був органiзований ним Голодомор1932—1933 рр. Це була спланована акцiя комунiстичного режиму проти українського селянства, яка повинна була лiквiдувати базу української нацiї. Існують думка та ніби-то доводи того, що харчiв не бракувало. Проте держава сиетематично конфiсковувала бiльшу їх частину. Iгноруючи заклики i попepeдження українських предетавникiв влади, Сталiн пiдняв план заготiвлi зерна у 1932 р. на 44 %. Це рiшення i та жорстокiсть,з якою виконувалися його накази, прирекли мiльйони людей на смерть вiд голоду, який неможливо назвати iнакше, як штучний.

12.Господарство України в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 pp.).
У червиi 1941 р. розпочалася Велика Вітчизняна вiйна.Господарство Україии, з початку вiйни було переорiентовано на потреби оборони. Почалася масова евакуацiя на Схiд заводiв,робiтникiв та iнженерiв. Майже все обладнання з украiнських електростанцiй було вивезено i встановлено на нових станціях.

Перед нiмецьким вторгненням зерно та iншi види продовольства форсованими темпами вивозились на державнi заготiвельнi пункти. Що неможливо було вивезти — спалювали, з наказу сталiнського керiвництва в Українi застосовувалась тактика “спаленої землi”. У Донбасi було затёплено yci шахти, знищено промисловi об’екти Дніпрельстану, всi 54 домни,зруйновано залiзницi, телеграфнi лiнii тощо. Все це негативно позначилося на життевому рiвнi населення, яке залишилося на окупованiй нiмцями територii.

Фашистський режим, який встановився на українських землях, поставив перед собою завдання пiдкорити та колонiзувати Україну, знищити її народ. Гiтлер планував переселення в Україiну в найближчi двадцять рокiв 20 млн нiмiців. Одна частина мiсцевого Населения пiдлягала винищенню, iнша —зведенню до статусу рабiв, решта — виселенню до Азiї.

Масовi страти вiдбувалися майже в кожному мiстi. Iншим засобом винищення мирного йаселення мав стати голодомор. Вже в груднi 1941 р. нiмецька адмiнiстрацiя вирішила збільшити обсяг продовольчого постачання Рейху з України шляхом зменшення числа надлишкових споживачiв” —євреїв і населення украiнських мiст, таких як Київ”,для яких навiть не встановлювалася норма рацiонованого пайка. В iншиx українських містах передбачалося рiзко скоротити цi йорми. У результаті цих заходiв у великих мiстах склалася катастрофiчна ситуацiя з продовольством.

Серед iнших заходiв окупацiйної влади була примусова мобiлiзацiя робочої сили з України. зберегалася колгоспна, та існували значні труднощі з адмiнiстративним апаратом. Нiмцi визнали радянськi колгоспи й радгоспи найефективнiшим способом викачування з мiсцевого населення хлiба і продовольства.Пiд час вiйни нiмцi возили з України зерно, м’ясо, олiю,масло, цукор і навiть чорнозем.

3.Відбудова і розвиток господарства України в післявоєнні роки (1945-1950 pp.).

Вiдбудова зруйнованого війною господарства вiдбувалася у надзвичайно складних умовах. За роки війни змiнилася структура економiки.З усьго, що було евакуйовано пiд час вiйни з України, поверталася незначна частина.За вивезене майно Україна не отримала ніякої компенсацiї.Натомiсть за нове обладнання яке поступало в Україну після війни, доводилось платити з власного бюджету.Вiдбудова промисловості здiйснювалася однобоко.Випереджаючими темпами розвивалися галузi важкої промисловості, хронiчно вiдставали харчова та легка промисловiсть. Внаслiдок вiйни та колективноi системи господарюваня сiльське господарство повністю деградувало. Хронiчно не вистачало технiки, реманенту, тяглової худоби, насiння, рабочих рук. Колгоспник був вiдчужений вiд засобiв виробництва, вiд розподiлу створеного ним продукту. Вироблена колгоспамк продукцiя державою не закуповувалася, а фактично вилучалася методом продрозкладки. Оплата працi сiльських виробникiв була символiчною.Село не забезпечувалося пенсiями.

Катастрофу сiльського господарства України довершила жорстока посуха, ака знищила врожай у пiвденних областях республiки. Почався голод, який охопив мiльйони жителiв Україiни. Майже 800 тие. осiб загинуло.Голоду 1946—1947 рр. можна було уникнути. У краiнi були достатнi продовольчi резерви.Однак добiрву пшенищо вивозили за кордон.Вуло вiдбудоваио Днiпрогес, заводи “Азовсталь”, машинобудiвнi заводи Киева, Харкова, введено в дiю газопровід Дашава—Київ. На кiнець 1950 р. бiльше, нiж до вiйни,видобували залiзної руди, виробляли прокату чорних металiв,продукції машинобудування, електроенергii, цементу тощо.

У груднi 1947 р. з метою змiцнення фiнансiв (скорочення грошовоi маси, випущеноi пiд час вiйни) було здiйснено горшову реформу, яка ще бiльше погiршила становище простого населення.ЇЇ проводили конфiскацiйними методами. Старi гроші обмiнювалися на новi у спiввiдношенні 10:1.Пiсля голоду 1946—1947 рр. розпочалося повiльне пiднесення сільского господарства. Проте пiдхiд до розв’язання аграрних проблем залишався старим: форсування виробництва в умовах жорстокої централізації та регламентацiї колгоспного життя. З метою боротьби проти порушення Статуту.Введено грошiовi та натуральнi податки, що призвели до знищення домашнiх тварин, вирубування садiв.

У цiлому до початку 50-х рокiв сiльське господарство залишалося збитковкм. В бiльших мiстах краю почали будувати заводи-гiганти.В захiдних областях розширювалиюя старi виробництва: видобуток нафти, природного газу. Швидкимк темпами зростало число промислових робiтникiв.

У 1948—1949 рр. сталiнський режим здiйснив колективiзацiю сiльського господарства:посилення податкового тиску на заможних селян, примус, депортацiя непокiрних до Сибiру,Середньої Азiї.Отже, у вiдбудовi народного господарства України були певнi успiхи, однак довоенного рiвня в провiдних галузях промисловостi не було досягнуто, темпи розвитку сiльськогосподарського виробництва вiдставали вiд темпiв розвитку промисловостi,не задовольняли потреб населення у предметах споживання.

52.Розвиток економіки України в 50-60 pp. XX ст.
У 50 х першiй половині 60 х рокiв основні напрямки економічноi політики в Украiнi залишалися практично незмінними. Однак пiсля смерті Сталiна було зроблено спроби переглянути деякi аспекти економічної політики, не зачіпаючи при цьому основ тоталитарного суспільства.Насамперед було Розпочато реорганізацію управлiння промисловістю. На думку Хрущова, першого секретаря ЦК КПРС і головного реформатора, надцентралізованi галузеві міністерства були неспроможними забезпечити швидке зростання промислового виробництва

Щоб зменшити розтратнiсть централізованого виробництва, уже з 1953 р.почалося скорочення кількості всесоюзних міністерств і передача частини екокомічної влади республiканському керiвництву. Якщо у 1950 р. в Укра~нi 65% всього виробництва було пiдпорядковано центру, ТО. у 1956 р. ця астка зменшилась аж ДО 24%. Решту 76% контролювали республiканські мiнiстерства У 1957 р Хрущов замість староi міністерсько вертикальноi системи ввiв нову територіально-горизонтальну систему управлнiння, засновану на радах народного господарства (раднаргоспи). Новоутворенi органи здiйснювали улравління господарством в окремих економічно-адміністративних районах. Уряд вважав, що реформа допоможе рацiональніше виконистовувати ресурси подолати галузеву роз ‘єднаність і вiдомчі бар’єри.Органiзація раднаргоспiв мала певний ефект. Було закрито сотні дрiбних підприемств, якi дублювали одне одного. Вивільнені виробничі площі задіяні для виробництва нових видів продукції.

Проте кардинальних змін у розвитку економіки не вiдбулося. Реформи М. Хрущова носили половинчастий характер. По-старому Москва ставила виробничi завдання, встановлювала цiни на основнi види товарiв,забирала значнi суми прибуткiв. I найголовнiше — держбанк СРСР, який регулював господарську дiяльнiсть пiдприемств, не став ближче до Україiни.

Поставивши у 1957 р. перед країною завдання за 20 рокiв догнати i перегнати CШA,він старанно вираховував,скiльки тон залiза має виробити Радянський Союз на душу населення, щоб реалiзувати задумане. Iронiя полягала в тому, що США, як й iншi промислово розвинутi країни, у той самий час розвивали новi технології,якi не потребували такої кiлькості металу. Хрущов зайнявся реформуванням сiльського господарства. Були пiдвищенi закупiвельнi цiни на сiльгосппродукцiю, збiльшено асигнування аграрного сектору, змiцнена його матерiально-технiчна база тощо. Колгоспам i радгоепам було наказано збiльшити посiви кукурудзи, гороху та деяких iнших культур, що повинно було пiдняти рiвень кормової бази тваринництва. У цiлому добру iдею в умовах радянськоi дiйсностi, безвiдповiдальностi i загальної безгосподарностi було по~нiстю дискредитовано. Кукурудзу почали сiяти на пшеничних полях. Що привело до значних збитків всого господарства країни. Волюнтаристським методом Вирiшував М. Хрущов проблеми забезпечення людей продуктами харчування.

13.Господарські реформи 1957 р. та 1965 p., їх суть та соціально-економічні наслідки.

У 1957 р Хрущов замість староi міністерсько вертикальноi системи ввiв нову територіально-горизонтальну систему управлнiння, засновану на радах народного господарства (раднаргоспи). Новоутворенi органи здiйснювали улравління господарством в окремих економічно-адміністративних районах. Уряд вважав, що реформа допоможе рацiональніше виконистовувати ресурси подолати галузеву роз ‘єднаність і вiдомчі бар’єри.Органiзація раднаргоспiв мала певний ефект. Було закрито сотні дрiбних підприемств, якi дублювали одне одного. Вивільнені виробничі площі задіяні для виробництва нових видів продукції.

Проте кардинальних змін у розвитку економіки не вiдбулося. Реформи М. Хрущова носили половинчастий характер. По-старому Москва ставила виробничi завдання, встановлювала цiни на основнi види товарiв,забирала значнi суми прибуткiв. I найголовнiше — держбанк СРСР, який регулював господарську дiяльнiсть пiдприемств, не став ближче до Україiни.

Поставивши у 1957 р. перед країною завдання за 20 рокiв догнати i перегнати CШA,він старанно вираховував,скiльки тон залiза має виробити Радянський Союз на душу населення, щоб реалiзувати задумане. Iронiя полягала в тому, що США, як й iншi промислово розвинутi країни, у той самий час розвивали новi технології,якi не потребували такої кiлькості металу. Хрущов зайнявся реформуванням сiльського господарства. Були пiдвищенi закупiвельнi цiни на сiльгосппродукцiю, збiльшено асигнування аграрного сектору, змiцнена його матерiально-технiчна база тощо. Колгоспам i радгоепам було наказано збiльшити посiви кукурудзи, гороху та деяких iнших культур, що повинно було пiдняти рiвень кормової бази тваринництва. У цiлому добру iдею в умовах радянськоi дiйсностi, безвiдповiдальностi i загальної безгосподарностi було по~нiстю дискредитовано. Кукурудзу почали сiяти на пшеничних полях. Що привело до значних збитків всого господарства країни. Волюнтаристським методом Вирiшував М. Хрущов проблеми забезпечення людей продуктами харчування..

У 1965 р. до влади в СРСР прийшло нове партiйно-державне керiвництво, очолене Л. Брежневим.Свою дiяльнiсть воно також роэпочало з економiчної реформи, яка часто ототожнюсться з iменем тогочасного Голови

53.Розвиток економіки України в 70-80 pp. XX ст.

На середину 70-х рокiв радянська економiка повністю втратила притаманний для 50—60-х рокiв динамiзм, розвиваючись суто екстенсивними методами. Україна була перетворена на iнтегральну частину “загальносоюзного народногосподарського комплексу, тут розміщувалися виробництва з незавершеним циклом, у т. ч високотехнологiчні. Традицiйно розвинутi iндустрiальнi галузі (видобуток вугiлля i металевих руд, важке машинобудування, виробництво металiв) швидко занепадали через брак нових технологій, ставали нерентабельними, якiсть iхньої продукцiї неухильно знижувалася. Серйозною вадою економічної полiтики центру, яка негативно позначилася на Українi, стала також орiєнтацiя на так званi валовi показники виробленої продукцiї, що призводило до суттєвого зниження якостi.

Нарештi, саме в центрi ухвалювали рiшення щодо розмiщення пiдприемств атомноi енергетики на територiї республiки, в результатi яких проводилась злочинна полiтика будівництва реакторiв у густозаселених i мало пристосованих до цього

мiсцевостях. В Українi, на яку припадало лише 2,6% території Радянського Союзу, було побудовано близько 40% атомних енергоблокiв СРСР. Причому значна частина з них працювали не на Україну, а виробляли енергiю для европейських країн РЕВ.

Основою радянської економiки, як i раніше, були паливноенергетичний i вiйськово-промисловий комплекси.

Скута ланцюгами командно-адмiнiстративної системи економiка поступово втрачала чутливiсть до НТР. Розвиток промисловостi вiдбувався шляхом надмiрних витрат, нарощування паливно-енергетичної та хiмiчної бази. Не вистачало товарiв широкого вжитку. Промисловi плани Радянського Союзу й України не виконувалися. На виробництво одиницi нацiонального доходу в СРСР витрачалося в 2 рази бiльше сировини i матерiалiв, нiж у розвинёних країнах.

Акалогiчною була ситуацiя в аграрному секторi. Запроваджувалися масштабнi програми механізації та хімізації сільського господарства, колосальна увага придiлялася мелiорації. Протягом десятилiття у галузь було вкладено 27% ycix капiталовкладень в українську економiку. Однак усе це давало мiзерний, а часом протилежний результат. Механiзацiя перетворилася у постачання колгоспам i радгоспам низькоякiсної технiки, хiмiзацiя вироджувалась у забруднення земель

i сiльськогосподарськоi продукції хiмiкатами, а меліорація приводила до розорення родючих земель i порушення екологiчного балансу.

Загалом складалась абсурдна ситуація калiталовкладення зростали, а вiддача вiд них зменшувалася.

Певний час радянському керiвництву вдавалося послаблювати негативнi наслiдки економiчної політики форсованим постачанням на свiтовий ринок енергоносіїв — нафти i газу.Але переорiентацiя iндустрiально розвинутих краiїн на енергозберiгаючi технологiї на початку 80-х рокiв призвела до зниження попиту на нафту, що значно зменшило валютнi надходження в СРСР.

46.Розвиток економіки незалежної України.

24 серпня 1991 Року Верховна Рада проголосила Акт незалежностi України. Л.Кравчук – перший президент України. У березнi 1992 р. Верховна Рада України затвердила «Основи національної економiчної політики». У документi Передбачалася структурна перебудова господарства України. Велике значення надавалося конверсiї оборонної промисловості перерозподiлу матеріальних і трудових Ресурсiв на користь тих виробництв, якi забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося переорiентувати машинобудування на задоволення потреб агропромислового сектору, легкої та харчової промисловості.

Вводився закон «Про приватизацiю майна державних підприємств». Почалося створення малих та спiльних підприємств. Почали створюватися фермерськi господарства. Разом з тим економiчнi перетворення йшли надзвичайно повiльно.В умовах вiдсутності цiлiсноi концепцii переходу від тоталiтарного до демократичного суспільства багато прийнятих в Украiнi законiв виявилися вiдiрваними від життя і належним чином не спрацювали. Серед украiнськоi полiтичноi верхiвки переважали настрої на користь якомога повiльнішого просування в реформах. Небеапека такого підходу виявилася не відразу, а в результатi — і радикальнi змiни почалися значно пізніше.

Унезалежнившись політично, Україна опинилася з дуже обмеженими енергетичними ресурсами. Функцiонування її господарства залежало вiд Поставок російських нафти і газу. Державi довелося платити за цi поставки згідно з новими цiнами. Розрив всесоюзних економiчних зв’язків поглибив кризу у промисловому виробництві. Адже промисловiсть України виробляла не бiльше 20% кiнцевого продукту. Основна частина являла собою напiвфабрикати або комплектуючi вироби.

Зберiгалась вертикальна система управлiння господарством, систему держзамовлення, централiзований розПодiл найважливiших ресурсiв. У промисловості та сільському господарствi продовжував домiнувати державний сектор.

13 жовтня 1992 р Верховна Рада Украiни затвердила нового премєр міністра Л.Кучму. У листопадi новий уряд прийняв принципове рiшення про вихiд з рубльової зони. В країнi була введена власна тимчасова нацiональна валюта — карбованець.

Дата добавления: 2015-08-05