Влияние второй мировой войны на хоз-во Германии.Послевоенные изменения в эк-ке.Возникновение ФРН и ее развитие в 1945-50гг.

Исходное состоя­ние народного хозяйства Западной Германии было плачев­ным. В поверженной, разрушенной, расколотой стране в ру­инах лежали города, большая часть промышленности была уничтожена бомбардировками или демонтирована победите­лями. Отдельные сохранившиеся предприятия почти ничего не производили.. Миллионы людей праздно бродили среди развалин, не видя каких-либо перспектив. Из-за военных разрушений резко обострился жилищный кризис. Почти полное отсутствие товаров, минимальная поку­пательная способность марки вели к натурализации хозяй­ства и продуктообмену. К "черному рынку" добавился еще и "серый рынок" — товарообменные соглашения между отдельными предприятиями, частичная натуральная опла­та рабочей силы, транспорта, сферы услуг й т.д.

При основании ФРГ в сентябре 1949 г. он занял пост ми­нистра народного хозяйства. Государство в эрхардовскую пору правления не играло классической роли "ночного сторожа". Оно вмешивалось в экономические про­цессы, вмешивалось целенаправленно и активно. Низкие налоги, свободные цены, антитрестовские и анти­картельные указы, льготы для свободного частного инвести­рования, защита внутреннего рынка от внешней конкурен­ции... Все это и многое другое творило экономическое чудо, создавая общий тонус защищенности, перспективы и свобо­ды, свободы действий в своем экономическом пространстве. Несколько позже были приняты законодательные акты о кредитной и налоговой политике, о мерах против произ­вольного завышения цен, антимонопольные и антикар­тельные указы и др. Периодически публиковались катало­ги так называемых "уместных цен", т.е. учитывающих состояние кошелька жителей. Покупатель стал, по словам Эрхарда, "королем", определявшим лицо рынка.

Важнейшим элементом социального рыночного хозяй­ства считался мелкий и средний бизнес — "основа благо­состояния для всех", — и политика государства направля­лась на его всемерную поддержку и развитие. Розвиток важкої промисловості стимулювала організація "Міждержавного Європейського об'єднання вугілля та сталі" (1951р.), керівне положення якого займали німецькі монополії.

57.Розвиток економіки ФРН в 50-60 pp. XX ст.

Реформы Эрхарда дали положительный результат в са­мые короткие сроки. За два года производство товаров широкого потребления увеличилось вдвое, магазины на­полнились товарами, исчез "черный рынок" вместе со спе­кулянтами, Наблюдалось ускоренное развитие машиностроения, приборостроения, оптики, производство электроэнергии и других отраслей промышленности. После некоторого конъюнктурного замедления роста (1952 —1953) в эконо­мике наступает новый подъем, вызванный расширением основного капитала, обновлением техники производства и поддержанный специальными государственными мероприятиями с целью ускорить развитие основных отраслей тяжелой промышленности.

Достижению высокой эффективности народного хо­зяйства благоприятствовала, несомненно, активная соци­альная политика государства, которая обеспечивала удов­летворение важнейших материальных и духовных потреб­ностей населения, стабильность в обществе. Уже в 1952 г. прекратилось повышение цен, а с 1953 г. при росте объе­мов производства, производительности труда и заработ­ной платы цены стабилизировались или даже упали. Резко увеличился выпуск товаров широкого потребления, стройиндустрия успешно справлялась с возведением нормаль­ного жилья для миллионов беженцев и граждан, остав­шихся в ходе войны без крова. Все это вело, говоря слова­ми Л.Эрхарда, к "благосостоянию для всех", а 1953 г. по праву стал "годом потребителя".

Одновременно росла производительность труда и уро­жайность в сельском хозяйстве. В этот период структура сельскохозяйственного производства стала характеризо­ваться преобладанием животноводства, в основном мясо­молочного направления, продукция которого превысила 70 % стоимости сельскохозяйственной продукции.

В ходе технического переворота, связанного с интенси­фикацией производства, усилился процесс укрупнения хо­зяйств. Мелкокрестьянское землевладение начало уступать более крупному, более стойкому в конкурентной борьбе.

По завершении стадии восстановления экономики, приблизительно с середины 50-х гг., в ФРГ наступил подъем, длившийся более 10 лет.

58.Розвиток економіки ФРН в 70-90 pp. XX ст.

У першій половині 70-х років структура промислового виробництва, що характеризувалась перевагою традиційних галузей: вугледобування, металургії, суднобудування, слабким розвитком інфраструктури та низькою долею сфери послуг, стала стримувати розвиток економіки. Ситуацію ускладнив ріст світових цін на нафтопродукти в 1973 році та криза 1973-1975 pp., що викликала значний спад виробництва. Протидією цим явищам стала поступова структурна перебудова промисловості. Стимулювався розвиток електроніки, точного машинобудування, автобудування. Впроваджувались наукоємні ресурсозберігаючі технології, електрообчислювальні машини, роботи, лазерна техніка, мікропроцесори, новітні системи зв'язку. Структурні зміни та оновлення матеріально-технічної бази промисловості сприяли подальшому росту продуктивності праці та конкурентоспроможності німецьких товарів.

Важливу роль у розвитку німецької промисловості відіграли капіталовкладення США. На ФРН приходилось 40% американських інвестицій у Європі.

На цих основах у господарстві Німеччини з 1983 р. починається значний економічний підйом, що продовжувався до початку 90-х років. Разом з дією вищезгаданих позитивних факторів йому сприяли:

1.Позитивний торговий баланс ФРН на основі значного розширення зовнішньоторговельних зв'язків з країнами "Спільного ринку" та СРСР.

Значний ріст витрат на науково-технічні дослідження та участь ФРН в Європейській стратегічній програмі наукових досліджень (з 1984 p.).

4. Завершення процесу формування науковоємних виробництв (обчислювальні машини, лазерна техніка, засоби зв'язку, станкобудування).

5. Ріст золотовалютних резервів.

6. Посилення процесу концентрації промислового виробництва: 2% великих

корпорацій давали 50% продукції.

7. Посилення внутрішньої та міжнародної ролі транснаціональних корпорацій (з 350 найбільших ТНК світу - 12 - німецькі).

Сільське господарство Німеччини забезпечувало її потреби на 80 %. По рівню механізації і хімізації воно займало одне з перших місць в Європі. В галузі з 50-х років розвивався процес концентрації виробництва. 90 % господарств мають по 50 га землі. Головний напрямок спеціалізації - тваринництво. Один німецький фермер своєю працею в 90 pp. утримував 80 осіб. Та собівартість сільськогосподарської продукції висока. В області зовнішньої торгівлі Німеччина в даний період займала друге місце в світі. її основними торговими партнерами були країни Європейського союзу.

Зарубіжні капіталовкладення німецьких корпорацій досягай 309 млрд. марок, у той час як внутрішні склали порівняно скромну величину - 35 млрд. марок.

У кінці 90-х років у ФРН спостерігався дефіцит платіжного балансу.

8.Вплив другої світової війни на економіку Франції. Розвиток господарстваФранції в 1945-1950 pp.

Война и четырехлетняя оккупация нанесли Франции значительный ущерб, оцениваемый в 1440 млрд франков. Почти на 70 % сократилось промышленное производство, его структура была архаичной, длительное время не обновлялся машин­ный парк. Страна испытывала острую нехватку промышленного оборудования, сырья, продовольствия, полностью нарушенной оказалась транспортная система. Материальное положение народа резко ухудшилось, при­мерно 3/4 населения городов недоедало.

Еще в ходе вой­ны начался распад Французской колониальной империи: независимости добились Индокитай, Сирия и Ливан.

Окончание войны поставило Францию перед сложней­шими задачами, главной из которых была ликвидация эко­номической разрухи.

Вся полнота власти была сосредоточе­на в руках Временного правительства, В состав кот вошли представители ряда пар­тий, в том числе коммунистов и социалистов, что предопределило столкновение политических сил в решении вопросов государственного устройства.

Потребности восстановления экономики привели к то­му, что большая часть капиталовложений стала направ­ляться в промышленность.

Некоторые льготы вводились.и для работников сельс­кого хозяйстваНемаловажные результаты в первый послевоенный пе­риод были достигнуты в области социального законода­тельства. Так, был принят закон о восстановлении 40-часо­вой рабочей недели; работа свыше 40 ч в неделю считалась сверхурочной и оплачивалась по повышенным расценкам.

Таким образом, после окончания второй мировой войны Франция столкнулась с рядом экономических и политичес­ких проблем. С целью выхода из сложившейся ситуации в стране была проведена частичная национализация, увели­чился приток капиталовложений в национальную промыш­ленность. К концу 40-х гг. экономика страны была восста­новлена. Франция присоединилась к "плану Маршалла", что в известной степени ограничило ее суверенитет, но поз­волило модернизировать производственный потенциал.

55.Розвиток економіки Франції в 50-60 pp. XX ст.

Потребности вос­становления экономики, а также новая обстановка в мире существенно изменили экономическую стратегию правя­щих кругов Франции.

Во-первых, основное внимание стало уделяться переос­нащению промышленности новой техникой.

Во-вторых, значительно уменьшился вывоз капитала за границу и стал осуществляться, как правило, в форме производительного, а не ссудного капитала.

В-третьих, стало широко применяться программирова­ние экономики. Еще в 1946 г. был образован Генеральный секретариат по планированию. Следует, однако, отметить, что по степени концентра­ции производства Франция по-прежнему отставала от других крупных капиталистических государств. 50-е гг. прошли под знаком милитаризации экономики.

На экономическое положение страны большое влияние оказала начавшаяся западноевропейская интеграция, в ко­торой Франция приняла активное участие. Крупные изменения произошли и в сельском хозяй­стве. Именно в 50-е гг. здесь завершился технический пе­реворот. Значительно увеличилось количество тракторов (в 16 раз), комбайнов, автомобилей; большинство сельс­кохозяйственных районов было электрифицировано. Ши­роко стали применяться химические удобрения и средства защиты растений.

Сдерживающим фактором в развитии экономики Фран­ции явились небывало высокие темпы инфляции и быстрый рост цен. К 1957 г. цены в 25 раз превысили довоенный уро­вень. Участие Франции в европейской экономической интег­рации усилило государственно-монополистические тен­денции в экономике. Правительство систематически при­нимало планы экономического и социального развития, охватывавшие среду финансо-экономической и техничес­кой политики. Научно-техническая революция и расширение масшта­бов промышленного производства ускорили интенсифика­цию и индустриализацию сельского хозяйства. В 60-е гг. значительно активизировалась внешняя тор­говля Франции. На ее развитие оказали воздействие два основных фактора: переход к открытой экономике в рам­ках "Общего рынка" и распад французской колониальной системы.

Таким образом, в 50 —60-е гг. развитие французской эко­номики шло под воздействием научно-технической револю­ции. Усилились тенденции государственно-монополисти­ческого капитализма, определяющую роль стал играть про­мышленный капитал. Изменилась структура экономики, бы­ли модернизированы ее основные отрасли. Активное учас­тие Франции в экономической интеграции позволило значи­тельно интенсифицировать внешнеторговые связи.

56.Розвиток економіки Франції в 70-90 pp. XX ст.

Франція після другої світової війни швидко модернізувала сво господарство. У структурі господарства зменшилася частка сільського господарства, галузей добувної промисловості, транспорту, зв'язку. Розширилася сфера матеріального виробництва. Важливою особливістю повоєнного розвитку Франції
було збільшення обсягу інвестицій, їхня частка у ВНП зросла з 14,9 % в 1953 p. до 26,3 % у 1969 p. Значно посилилося державне втручання в господарське життя. В 1944—1947 pp. було проведено націоналізацію вугільної, авіаційної галузей, електростанцій, повітряного флоту. Франція першою серед економічно розвинених держав стала на шлях програмування національної економіки.

У 1954—1957 pp. господарство Франції розвивалося за планом модернізації економіки. Третій план (1958—1961 pp.) проголосив перехід від протекціонізму до "відкритої економіки". Повоєнний період характеризувався швидким зростанням концентрації та централізації капіталу. Цей процесс відбувався у двох напрямах: злиття великих і середніх капіталів, розорення і об'єднання невеликих сімейних і ремісничих підприємств.

Однією з ознак французької економіки було зміщення позицій іноземного капіталу. Економіка Франції у 70—80-х роках розвивалася надзвичайно динамічно. Вступ Франції до ЄС стимулював процес концентрації промисловості.

На початку 70-х років Франція перетворилася на одну з найрозвиненіших країн світу, її частка у випуску промислової продукції становила майже 7 %. У 1960—1983 pp. обсяг виробництва, пов'язаного з науково-технічним прогресом, а саме: електронікою, кібернетикою, ЕОМ.

Однак на початку 80-х років у Франції спостерігалися значний бюджетний дефіцит, посилення інфляції. На економіку Франції негативно впливали воєнні витрати, які досягли в 1983 p. 7,6 млрд дол.

Величезні масштаби виробництва воєнної техніки гальмували нормальний процес індустріального відтворення.

23.Європейський Союз та його роль в розвитку провідних західноєвропейських країн (50-90 pp. XX ст)

У 50-х роках в більшості європейських держав були роз­винуті індустріальні господарства. їхній розвиток відзначав­ся динамічністю і стабільністю. Швидкі темпи економічного зростання доповнюються початком органічної інтеграції в єдиний західноєвропейський економічний простір. Органі­заційне оформлення цей процес отримав ще у 1951 р. Саме тоді у Парижі (Паризька угода) було створено Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До нього ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Важливим кроком в інтеграційному процесі було підпи­сання Римського договору про створення Європейського Еко­номічного Співтовариства (ЄЕС). Договір підписали у 1957 р. У листопаді 1993 р. вступив в силу Маастрихтський договір, згідно з яким до кінця десятиріччя Європейське Співтовари­ство мало перетворитись у валютний, економічний і політичний Європейський Союз з єдиними зовнішньою політикою, грома­дянством та валютою. 1 січня 1999 р. на єдину валюту — євро перейшли 11 держав ЄС. Протягом кількох років євро буде засобом безготівкового розрахунку поряд з національними валютами. На сучасному етапі до Європейського Союзу входить 15 країн.

Схиляються до поступового входжен­ня до Європейського Союзу й фактично всі нові незалежні держави європейської частини колишнього СРСР, в тому числі й Україна.

Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина XX ст. стала періодом поступової стабілізації основних галузей промисловості, зростання виробництва то­варів масового споживання, підвищення життєвого рівня на­селення. Масове застосування досягнень науки, інформації та комп'ютеризації надало економічному розвитку технотронного характеру. Людська діяльність все більше набуває духовного виміру. Фізична праця поступається місцем розумовій. Інду­стріальна епоха трансформується в постіндустріальну.

63. Соціально-економічні передумови формування Київської Русі. Критика норманської теорії.

В IX в. на территории восточных славян складывается единое крупное Древнерусское государство с центром в г. Киеве. Образование этого государства способствовало развитие ремёсел, техники и обработки земли, торговых отношений, укрепившее связи между существовавшими государственными образованиями отдельных славянских племён.Усилению объединительной тенденции способствовали и внешняя торговля (известный водный торговый путь “из варяг в греки”), сложные политические отношения с Византией, а также необходимость борьбы против половцев - кочевников, хазар и других племён нападавших на других славян. Всё это требовало создания объединенных вооруженных сил, лучшей организацией внешней торговли.Важным фактором, слимулировавшим объединение, была определенная этническая общность славян, сходство языческихверований.Однако главным было то обстоятельство, что Киевский князь,имевший много земель, рабов, зависимых крестьян, а по тому и сильную дружину мог бы защитить власть имущих в условиях острой классовой борьбы, увеличивавшихся классовых противоречий. Впервые норманская теория была сформулирована немецкими учёными Г.-Ф. Миллером и Г.-З. Байером, приглашёнными для работы в Россию в XVIII в. Горячим противником этой теории выступал М.В. Ломоносов.Сам факт пребывания варяжских дружин, под которыми, как правило, понимают скандинавов, на службе у славянских князей, их участия в жизни Руси не вызывает сомнения, как и постоянные взаимные связи между скандинавами и Русью. Однако нет следов сколько - нибудь заметного влияния варягов на экономические и социально - политические институты славян, а также на их язык и культуру. Учёные спорят о том, каково происхождение названия “Русь”.Одни полагают, что оно является производным от названия реки Рось(приток Днепра южнее Киева) и дано древними славянами - земледельцами. Но большинство лингвистов доказывают, что слово“Русь” - не славянское, а скорее всего пришло с севера и образовано от названия южного берега Швеции - “Руслаген”.

40. Реформи Петра І та їх вплив на господарський розвиток Лівобережної України.

Основными сферами преобразовательной деятельности Петра были армия, государственное управление и финансы. Реформы, затрагивавшие иные области общественной жизни, были так или иначе подчинены военно-государственным задачам! У Петра изначально не было продуманного плана реформ, наличествовали только представления о тех целях, которых он хотел достичь, было стремление превратить Россию в процветающую и грозную державу. Процветание не мыслилось, без военной мощи, и такое соединение, даже слияние двух разных задач во многом определило противоречивость результато реформы.
Петр смотрел на мир очень рационально и механистически; он искренне верил в возможность чуть ли не буквального перенесения на русскую почву всего того, что было уместно в иных странах, будь то шведская система административного деления страны или немецкий покрой платья. Механистический взгляд мешал реформатору понять или хотя бы признать сложную взаимозависимость явлений. полку.
Петр Великий во многом походил на тех русских людей XVII в., которые, по словам Ключевского, пользовались плодами иноземной цивилизации, «не заглядывая далеко вперед, в возможные последствия своих начинаний, и не допытываясь, какими усилиями западноевропейский ум достиг... технических успехов». Петр был намного решительнее своих предков и предшественников; если Алексей Михайлович «только развлекался новизной», то для его сына новизна стала предметом серьезных устремлений. Последствия же нововведений очень часто оказывались далеко не столь благотворными, как представлялось их инициатору.
Надо заметить, Петр (по крайней мере, в последние годы своего царствования) понимал ущербность реформ, направленных почти исключительно на укрепление государственной
власти, и в 1721 г. говорил о том, что настала пора позаботиться и о благоденствии подданных. Тем не менее государство всегда оставалось в центре петровских преобразований — не только, как их. средство, но и как цель.
Петр ослабил те ограничения, которые привязывали человека к его сословию, но вырваться из сословных пут можно было только полностью подчинив свои действия и помыслы государственной идее, только заняв место на одной из ступенек «Табели о рангах». Реформы не освободили личность, а лишь переподчинили ее, хотя, конечно, н создали более благоприятные условия для служебной бюрократической карьеры и для интеллектуального развития человека.

60. Розвиток сільського господарства, ремесла і торгівлі Київської Русі.

Изучение древнерусской деревни археологами позволило выявить различные типы поселений, установить их размеры и характер застройки. В эпоху образования Киевская Русь пашенное земледелие с упряжными почвообрабатывающими орудиями постепенно повсеместно (на севере несколько позднее) сменило мотыжную обработку почвы. Появилась трехпольная система земледелия. Выращивались пшеница, овес, просо, рожь, ячмень и др. Летописи упоминают хлеб яровой и озимый. Население занималось также скотоводством, охотой, рыболовством и бортничеством. Деревенское ремесло имело второстепенное значение. Ранее всего выделилось производство, базирующееся на местной болотной руде. Металл получали сыродутным способом.

Основой общественного строя являлась феодальная собственность на землю, с постепенно возрастающим закрепощением свободных общинников. Результатом закабаления деревни явилось ее включение в систему феодального хозяйства, основанного на отработочной и продуктовой ренте. Наряду с этим сохраняются и элементы рабовладения (холопство).

В 6—7 вв. в лесной полосе места поселений рода или небольшой семьи (городища) исчезают, и на смену им появляются неукрепленные деревенские селища и укрепленные дворы феодалов. Начинает складываться вотчинное хозяйство. Центр вотчины — "княждвор", в котором временами жил князь, где, кроме его хором, находились дома его слуг — бояр-дружинников, жилища смердов, холопов и др. Вотчиной управлял боярин — огнищанин, распоряжавшийся княжескими тиунами. Представители вотчинной администрации имели как экономические, так и политические функции. В вотчинном хозяйстве существовало ремесло. С усложнением вотчинной системы усадебная замкнутость несвободных ремесленников начинает исчезать, возникают связь с рынком и конкуренция с городским ремеслом.

Развитие ремесла и торговли обусловило появление в Киевская Русь городов (см. Город в России). Наиболее древние из них — Киев, Чернигов, Переяславль, Смоленск, Ростов, Ладога, Псков, Полоцк и др. Центром города был торг, где реализовалась ремесленная продукция. В городе существовали различные виды ремесел: кузнечно-слесарное, оружейное, обработка цветных металлов (ковка и чеканка, тиснение и штамповка и филигрань, зернь), гончарное, кожевенное, портняжное и др. Во 2-й половине 10 в. появляются клейма мастеров. Под влиянием Византии возникает сложное производство эмалей (конец 10 в.). В крупных городах существовали особые торговые подворья для заезжих торговцев — "гостей ".

22. Економічні причини та наслідки розпаду Київської Русі.

Основной причиной, заложенной в государственности Киевской Руси, было растущее несоответствие между природой власти и экономическим и социальным развитием отдельных территорий.

С ростом благосостояния государства и усилением местных экономик преимущество Киева как резиденции великого князя постепенно уменьшалось. При этом система, при которой великокняжеские наместники существовали на доходы от местных экономик, обладала большим конфликтным потенциалом, поскольку попытки дополнительного изъятия у подчиненных князей дани или требования большего количества войск приводили к мятежам, подавлять которые великим князьям становилось все сложнее.

Внешние факторы. Помимо внутренних причин, у экономического и политического ослабления Киева были и внешние факторы. После начала войн Византии с сельджуками в 1071 году роль торгового пути из варяг в греки начала падать. При этом роль балтийской торговли и маршрутов через Центральную Европу возросла. Как следствие, доходы киевских князей начали сокращаться.

К середине XII века Киевская Русь разделилась на 13 княжеств, каждое из которых проводило самостоятельную политику. Княжества различались как по степени консолидации, так и по соотношению сил между князем, боярством, нарождавшимся служилым дворянством и рядовым населением.

Киевское княжество, превратившись из столичной области в самостоятельную территорию, вступило в полосу упадка. Среди факторов, подорвавших могущество Киева, был, во-первых, усилившийся натиск половцев. Во-вторых, изменение международных торговых коммуникаций. «Путь из варяг в греки», являвшийся стержнем Древнерусского государства, потерял свою актуальность после Крестовых походов. Европа, Византия и Восток теперь были связаны в обход Киева. Третьей важной причиной было острейшее соперничество претендентов на престол.

Страшный удар был нанесён Киеву в ходе монгольского нашествия в 1240. В этот период город управлялся уже только княжеским наместником. По свидетельству посетившего город шесть лет спустя Плано Карпини, столица Руси превратилась в городок, насчитывающий не более 200 домов. В условиях запустения значительная часть населения Киевщины ушла в западные и северные области. В 1299 Киев лишился последнего столичного атрибута — митрополичьей кафедры, которая была перенесена во Владимир. В 1321 в битве у реки Ирпени киевский князь Судислав, потомок Ольговичей, потерпел поражение от литовцев и признал себя вассалом литовского князя. В 1362 город был окончательно присоединён к Литве, а в 1569 отошел к Польше.

43.

67.Татаро-монгольське завоювання Київської Русі. Форми експлуатації безпосередніх виробників.

Тенденція до виокремлення руських князівств проявилася ще в часи розквіту Київської держави, під час правління Ярос­лава Мудрого. Причи­ни феодальної роздробленості випливали з самого характеру суспільно-політичного та економічного розвитку Київської Русі- Головними з них були: прагнення окремих князівств до економічної та політичної самостійності; неможливість конт­ролювати з єдиного центру таку велику територію, як Київ­ська Русь, особливо при відсутності вироблених комунікацій; перенесення світових торгових шляхів з України—Русі на Середземномор'я; постійні напади степовиків.

Важливе місце серед держав, які утворилися на теренах Київської Русі, належить Галицько-Волинському князівству. Господарство Галицько-Волинського князівства суттєво не відрізнялося від господарства Київської держави. Тут також співіснували князівське, боярське, монастирське та селянське землеволодіння. На відміну від Київської держави, в Галиць-ко-Волинській сильні позиції мало боярство, особливо галиць­ке. У жорстокій боротьбі з князями воно збільшувало свої земельні наділи, зосереджувало у своїх руках торгівлю, постійно претендувало на владу в князівстві.

Разом з тим, тут відбувалося визрівання інших форм фео­дальної власності. Зміцнювалося, перш за все, князівське зем­леволодіння і поступово утверджувалася ієрархічна структура земельної власності, що ґрунтувалися на міжкнязівських і князівсько-боярських відносинах. У Галицько-Волинському князівстві, на думку окремих істориків, утверджувалася бене-фіціально-ленна система західноєвропейського типу. Надан­ня землі у власність своїм слугам боярам галицько-волинські князі пов'язували з службою та васалітетом. Землі, які нада­валися у довічне володіння, називалися "державою". Поступово зростало велике землеволодіння, землевласники здобували право судочинства, збирання данини, управління всіма категоріями селянства, яке все більше потрапляло в еко­номічну та юридичну залежність.

Найкраще розвивалося князівське вотчинне господарство яке за своєю природою було багатогалузевим, разом з тим зберігало свій натуральний характер. Крім землеробства, у вотчині займалися тваринництвом та різними промислами: рибальством, бджільництвом, млинарством тощо. Деяка час­тина продукції вироблялася для обміну.

Селянські господарства ("дим", "рало") залишалися основою економічного життя, хоча вотчинні господарства князів та бояр були перспективнішими.

Торгівля у Галицько-Волинському князівстві, особливо внут­рішня, суттєво відрізнялася від зовнішньої торгівлі Київської Русі. Змінилися напрямки торгівлі. Сухопутні торгові шляхи, якими русичі відправляли товари традиційного експорту вели, як правило, на Захід. Центрами торгівлі були Львів, Перемишль, Володимир, Луцьк, Галич. Інтенсивною залишалася торгівля з Києвом. Однак після монголо-татарської навали вона зане­падає, як і торговельні стосунки русичів зі Сходом.

61. Сільське господарство Укр. В 13 перш пол. 17 ст.

Одна из географических особенностей Киевской Руси – деление страны на природные зоны – предопределила ее экономическое развитие в лесных и степных районах, привела к заметной разнице между севером и югом.

В степной зоне первоначально использовалась переложная система земледелия, за­клю­ча­вшаяся в том, что после первых урожаев землю оставляли под паром на несколько лет, не соблюдая какого-либо определенного чередования – позже появилось двуполье и трехполье. На юге плуг (рало) использовался со скифских времен, а в качестве тяг­ловой силы – лошади или волы. Плужное земледелие было эффективным и давало отно­сительно высокие и стабильные урожаи. В этот же период стало применяться железо при изготовлении земле­дельческих орудий.

В лесной зоне работа должна была начинаться с вырубки деревьев и выжигания под­леска. Такая система называется подсечно-огневой. В первый год, очищенные от лесной растительности, поля удобренные древесной золой давали высокий урожай, однако, в последующем урожайность резко падала и через три-че­ты­ре года такие участки земли становились непригодными для использования а земля нуждалась в длительном отдыхе.

Система подсечного земледелия, практиковавшаяся на протяжении нескольких веков в Восточной Европе, явилась фактором деградации почв, существенно отразилась на со­стоянии ландшафтов лесной и лесостепной зоны, в первую очередь, дерново-подзоли­стых, серых лесных и оподзоленных черноземов. Значительные изменения основы древ­него агроландшафта обусловили смену растительности и животного мира обширных тер­риторий.

Из зерновых культур на юге выращивали пшеницу, гречиху, полбу, пшено и др. на севере – озимую рожь, яровую пшеницу а также овес, ячмень и просо. При трехпольной системе возделывали следующие культуры: волокнистые, пригодные для ткачества (лен и коно­плю); бобовые (горох и чечевицу) и репу на отдельных полях.

Вокруг Киева и других городов были огороды, которые часто располагались в реч­ных поймах и других низких влажных местах. Выращивали капусту, горох, репу, лук, чеснок и тыкву. Есть упоминания об огородничестве на монастырских землях и в част­ных поместьях.Разводили свиней, коров, овец, коз. В индивидуальных хозяйствах и сельских общинах киевского периода и в последую­щие века преобладало натуральное производство, разделение занятий было слабым; зем­леделие сочеталось с животноводством, промыслами, сельскими ремеслами, и др. видами деятельности.

16. Довготривалий процес закріпачення українського селянства. Литовські статути.

Економічний розвиток України в другій половині 14-16 вв був зумовлений її бездержавним статусом, перебуванням її у складі сусідніх держав: Великого Князівства Литовського та Польського королівства., з 1569- Речі Посполитої. Процес феодалізації земель полягав у розподілі землі та її юридичному закріпленню за власником. Земельна власність зосереджувалась в руках королів, магнатів, шляхти, церкви. Упродовж 16 ст. виникає і розвивається козацьке землеволодіння. Воно поділяється на маєтки реєстрових і запорозьких козаків. Аграрні відносини польско-литовської доби регулювалися правовими актами: литовськими статутами та іншими.За Литовськими статутами 1529шляхтич мав право лише на рухоме майно, якщо володів маєтком на військовій служби магнатові. Перший Литовський статут вводив ряд обмежень для селян: їм заборонялось без дозволу панів купувати або давати землю у заставу. Литовскі статути 1566 р скасували основне обмеження щодо шляхетської земельної власності, шляхетська вотчина може відчужуватися без дозволу великого князя визнали за селянством право лише на рухому власність, а продаж селянської землі дозволялось лише в межах одного маєтку. Важливу роль у розвитку аграрних відносин відіграла «устава про волоки»Згідно з «Уставою» всі землі перемірювались і ділили на волоки.Селянскі наділи вважались спадковими.Волочний переділ зруйнував громадські порядки, що перед тим існували в Україні. Він юридично закріпив належність селян феодалами.Третій Литовський статут 1588 остаточно закріпачили селян.Їм заборонялось самостійно брати участь у судочинстві, свідчити про своїх панів. Селяни втратили право разпоряджатися своїм майном.У першій половині 17 ст у Галичині стало нормальною щоденна паншина

62. Соц-екон наслідки визвольної війни укр. народу під проводом Б. Хмельницького.

Визвольна війна, що спалахнула в середині ХVII ст. в український землях, мала на меті визволення України з-під панування шляхетської Речі Посполитої, створення власної незалежної держави, формування у ній нового соціально-економічного ладу з дрібною (фермерського типу) козацькою власністю на землю.

Значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ’я), оскільки вимоги та цілі окремих суспільних сил приховувались під релігійною оболонкою. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалось селянство, міщанство та духовенство. Війна почалася в лютому 1648 р. із захоплення повстанцями Запорозької Січі та обрання гетьманом Війська Запорізького Б.Хмельницького.

У середині XVII ст. надзвичайно ускладнилась соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Після закінчення війни саме Польща стає одним з головних експортерів хліба. Польські та полонізовані українські феодали намагались збільшити свої прибутки шляхом посилення експлуатації селян. Особливо зростає панщина в районах, сполучених із зовнішнім ринком. Наприклад, у Східній Галичині та на Волині вона досягла 5-6 днів на тиждень. Паралельно невпинно зростали натуральні та грошові податки. Потерпали українські селяни і від здачі феодалами своїх маєтків в оренду.

У складній ситуації в цей час опинились всі верстви укр. населення. У середині 17 ст. критичним було становище і в політичній сфері. Відсутність власної держави, перервана державотворча традиція, масове ополячення української еліти були чіткими симптомами катастрофи, що насувалась. У ході селянсько-козацький повстань першої половини 17 ст. український народ накопичував воєнний досвід, зростала його національна самосвідомість, посилювалась єдність козаків та селян у боротьбі за національне визволення, формувалась психологічна готовність боротись до переможного кінця.

Серед причин, що робили можливим початок війни, було посилення і розширення сфери впливу Запорозької Січі, яка на той час була своєрідним зародком української державності, що за певних умов міг стати основою для створення повноцінної держави.

Взагалі, оцінюючи історичні виступи наших давніх нащадків можна сказати, що Українська держава відбулася, але в зародковому стані: справжньої державності в неї не було, а була часткова, сильно обмежена автономія. Умови договорів царська влада постійно не виконувала і весь час намагалась переписати їх у власну користь. Наступні гетьмани хоча якось відстоювали незалежність, але регулярно згоджувалось на переоформлення міждержавних угод в гірший для нас бік.

Але треба пам¢ятати, що саме Хмельницький підняв свій народ з вікового занепаду і наклав відбиток свого творчого духа на всю наступну українську історію, а визвольна війна сприяла піднесенню національної свідомості українців та їх спорідненню.

10.Вплив монополій на розвиток господарства в У.(1900-191 У 90-ті роки XIX ст. в основному завершується промисловий переворот в Україні. На великих підприємствах постійно збільшувалося число робітників. У 1860 р. було 2147 підприємств, де працювало 86 тис. робітників, у 1865 р. кількість великих підприємств зросла до 30310, а робітників - до 205 тис.Життєвий рівень робітників був дуже важким.

З кінця XIX ст. підсилюється процес концентрації виробництва. Перші акціонерні об'єднання з'явилися ще в 80 -90 -ті роки. Але після економічної кризи 1900 - 1903 pp. були створені найбільші монополії "Продвугіль", "Продамет", "Продвагон" та інші. За рівнем концентрації виробництва в промисловості Україна займала провідне місце у світі.

---

Дата добавления: 2015-08-05