Російська природа в віршах Н.А.Некрасова для дітей

Любов до російського народу, до рідної землі та природи зливалися у Некрасова в одне почуття. Вічно милими здавалися йому убоге поле, кучеряві берези, студені зими, спекотне літо. Він усією душею прагнув передати це почуття своїм читачам, в тому числі і маленьким. Вважаючи, що його поетична слово - це голос народу, він постійно малював органічний зв'язок життя народної з природою, з її животворящими силами. У дитячу літературу давно перейшли створені Некрасовим образи, що втілюють російську природу, - Зелений Шум, Мороз Червоний ніс.

Саме в таких персонажах особливо ясно проглядається народність некрасовського творчості, його тісний зв'язок із життям народу, адже ці образи прийшли в його поезію прямо з казок і повір'їв. При всьому цьому картини природи у нього - зразки високої поезії.Варто, наприклад, прочитати лише дві віршовані його рядки - «Йде-гудет Зелений Шум, Зелений Шум, весняний шум» - і могутня стихія природи, що прокидається охоплює душу людини будь-якого віку. А тридцята глава поеми «Мороз Червоний ніс», де Мороз грізно і велично пливе по лісі.

«Поет суворої правди», «поет боротьби» (Маршак) вмів милуватися, захоплюватися невмирущою красою рідної природи. Все російське було дорого поетові, повно принади й гармонії:

Немає безобразья в природі! І кочи,

І мохові болота, і пні -

Все добре під сяйвом місячним,

Усюди рідну Русь дізнаюся...

(«Залізниця».)

Осінь і зима, весна і літо, російські ліси, поля, річки поетично відображено поетом. Повно мелодії, музичних відтінків зображення зеленого весняного шуму: «шумлять повеселішав соснові ліси», «нову пісню» лепече «березонька», «як молоком облиті, стоять сади вишневі».

Зима постає в образі казкового героя - могутнього «морозу-воєводи», якому підкорені «заметілі, снігу і тумани». Спекотне літо, і «славна осінь» і «Незжата смуга» на полі, весняні розливи річок («Дід Мазай і зайці») - все знаходило поетичне, емоційне вираження у творах Некрасова.

Дід Мазай, який «любить страшенно свій низинний край», і герой-оповідач, який з такою симпатією зображує старого, дають дітям урок любові до природи, причому любові дбайливою і розумною. Прекрасні картини природи, що виникають в неквапливому оповіданні Мазая, що увібрали в себе спостереження самого поета - пристрасного мисливця.

Увечері пеночка ніжно співає,

Наче як у бочку порожню одуд

Гупає; сич розлітається до ночі,

Ріжки точени, мальовані очі.

Любов до природи повинна бути не тільки споглядальної, а й дійсної, практично розумною - такий народний погляд. Які потрапили в біду зайці знаходять у Мазая рятівника і захисника, але ж і він теж мисливець. Здавалося б, повна човен зайців - багата здобич, мисливська удача... Але сильніше азарту гаряче людське почуття: «Зайці ось теж \ - їх шкода до сліз!»

Є тут і раціональна сторона справи - природа сторицею заплатить за дбайливе ставлення до себе: «Уп'ятеро більше б дичини велося, Якби мережами її не ловили, Якби силками її не тиснули...»

Тільки весняні води наринуть,

І без того вони сотнями гинут, -

Ні! ще мало! біжать мужики,

Ловлять, і топлять, і б'ють їх баграми.

Де у них совість?..

Поет не уникає «жорстоких» описів, його довіру е серцю і розуму маленького читача настільки велике, що надає йому право і в цьому вірші, і в інших віршах дитячого циклу відкривати ті сторони життя, яких намагалися не торкатися за загальноприйнятими правилами того часу дитяча література.

Вперше поетизуються пшениця і жито, що колишуться під вітром і біжать хвилями колосся, "шелест ниви золотий" ("Незжата смуга", 1854; "У столицях шум, гримлять вітіі...", 1857; "Тиша", 1857; "Зневіра"). Широко в російській поезії останніх епох відгукнувся заклик Некрасова - "вічно любити це убоге поле" ("Селянські діти", 1861). Тема "природа і праця", органічна для поета, часом передається з кольцовской бадьорістю, частіше ж набуває трагічне звучання ("У розпалі жнива сільська...", 1857; "Мороз, Червоний ніс"; "Залізниця", 1864).

За кількістю творів, присвячених усвідомленню російської природи в її національні особливості, Некрасов посідає перше місце у вітчизняній поезії, випереджаючи навіть відданих цій темі О. Блока і С. Єсеніна. Некрасов вперше поетично осмислює зв'язок між своєрідністю природи і укладом національного життя ("З навколишнього нас убозтвом / / Тут природа сама заодно". "Ранок"), а також складом національної творчості, в тому числі і свого власного. Тужливі пісні вітру в полях, тужливі вовчі стогони в лісах - ось звуковий прообраз народних протяжних пісень, яким вторить некрасовська муза; як голос самої російської природи, поет усвідомлює свою творчість у віршах "Початок поеми" (1864), "Повернення" (1864), "Газетна" (1865).

Некрасов, основоположник міського пейзажу, вперше передав у віршах задушливий запах міського повітря, що ввібрав "клуби дума з труб колосальних", вид застійної води, зацвітають в каналах, одним словом, відтворив природу в місці її згубного сплетення з цивілізацією ("Негода"; " Про погоді "- ч. I і II, 1859-1865). Одночасно він описав поселення з погляду городянина, "дачника", як "заміську" місцевість, яка своїм вільним вітром зганяє з душі сміття, навіяний столицею ("За містом", 1852; "Початок поеми", "Зневіра").

Багато строфи, уривки з поетичною зображенням природи давно увійшли в шкільні хрестоматії, в збірники для дитячого читання.

Дата добавления: 2015-08-05