Квіти святого Франциска 3 страница

Коли, бесідуючи так, вони пройшли вже кілька миль дороги, брат Леон, дуже здивований, запитав святого: “Прошу тебе, отче, в ім’я Бога, навчи мене, в чому є справжня радість?” І святий відказав йому: “Коли ось прийдемо до Пречистої Ангельської змоклі, змерзлі, брудні, майже вмираючи з голоду, та коли постукаємо до монастирської фірти, а брат-дверник вийде розгніваний і запитає, хто там, і коли ми скажемо йому, що це ми, два брати його, а він крикне нам: «Це брехня, ви два гультяї, що волочитеся світом, крадете милостиню в бідних, геть звідси!» - і не відчинить нам дверей, а залишить нас довго надворі, під снігом та дощем, на холоді, аж до пізньої ночі, а ми всі ці неправди, всю неславу, це прогнання перенесемо тихенько, без образ, без нарікань, в покорі та любові і скажемо собі: «Цей брат справді нас знає, чого ми варті, це Бог його устами нас картає», - тоді, о брате Леоне, запиши, що це є радість справжня. А коли ми і далі будемо стукати до фірти, та як брат вийде та з великою злістю прожене нас геть, як дармоїдів і ошуканців, та як стане нас лаяти: «Геть звідси драби, злодії, йдіть собі десь до шпиталю, тут для вас нема нічого до їди», - а ми це все знесемо з терпеливістю, радістю та любов’ю, тоді, запиши брате Леоне, це є та радість найвища. А коли ми, змучені голодом та холодом і пітьмою ночі, ще постукаємо до фірти, коли станемо кликати і зі сльозами просити, щоб нам, задля любови Бога, відчинив та щоб дав нам який захист, то він ще більше розгніваний крикне: «Ох, драби погані, дам я вам тут зараз захист», - і вибіжить до нас з дрючком, схопить нас за каптур, кине об землю, стане нас копати на снігу і бити без милосердя, а ми це все витримаємо терпеливо та добровільно, пам’ятаючи про муки Христові, у яких з любов’ю треба нам брати участь, о брате Леоне, запиши, що це є нарешті та справжня радість”.

“А тепер, брате, послухай і закінчення. Над усі ласки і над усі дари Духа Святого, які нам, своїм друзям, дає Христос, найвища ласка і найвищий дар є те, коли чоловік переможе себе із любови до Христа й охоче перенесе труд, зневагу, образу та всякі невигоди. І справді, хіба не маємо ми тоді чим хвалитися? Бо ж усе інше - це не наше. Святий апостол питає нас: «І що ж ви маєте, чого ви від Бога не отримали? А якщо все від Бога дістали, то чого ж хвалитесь неначе це було ваше?» За те у хрестах, стражданнях і всяких злиднях хвалитися нам можна, за словами св. апостола, що кличе: «І я не можу чим іншим хвалитись, як тільки Хрестом Господа нашого Ісуса Христа» (Гал. 6,14)”.

ГЛАВА ДЕВ’ЯТА

Святий Франциск навчає брата Леона, як той має йому відповідати, а тим часом брат Леон, попри щире бажання, дає відповіді, які суперечать волі святого.

Сталося це у перших днях заснування нового Чину. Одного разу святий Франциск і брат Леон були у такому місці, що ніяк не могли дістати молитвослова, аби відправити церковне правило. Коли ж прийшов час відслужити Утреню, тоді святий так сказав до брата Леона: “Брате Леоне, не маємо часослова, але не можемо звільнити себе від молитви. Ось тому я буду говорити: «Брате Франциску, ти нагрішив у світі так багато, що вже давно заслужив собі на пекло», - а ти, брате Леоне, до мене тоді так скажеш: «О справді. Ти вже давно заслужив на пекло»”. І на це брат Леон з великою простотою сказав: “Охоче я це скажу, мій отче. Починаймо в ім’я Боже”. І так святий Франциск почав говорити: “О брате Франциску, ти у своєму житті вже багатьма гріхами обтяжив свою совість. Ти справді заслужив собі на пекло”. А на це брат Леон каже: “Так багато доброго Господь вчинив через тебе, що й підеш просто до неба”. Святий Франциск, невдоволений з такої відповіді, сказав до брата Леона: “Мій брате, нічого іншого не кажи, тільки те, що я тобі накажу. Коли ж я скажу: «Брате Франциску, ти стільки злих вчинків звершив у своєму житті, що вже звернув на себе весь гнів Божий». Тоді ти маєш відказати: «О справді, серед проклятих тобі місце»”. На це брат Леон сказав: “Добре, отче, зроблю, як ти наказуєш”.

Коли ж, однак, святий Франциск, плачучи, зітхаючи та б’ючись у груди, закликав: “О Господи мій, Боже неба і землі, я стільки гріхів та злочинів допустився перед лицем Твоїм, що справді вже віддавна стягнув на себе справедливий гнів десниці Твоєї”, - тоді брат Леон на це відізвався: “Брате Франциску, Господь Бог дасть тобі навіть ласку, що ти будеш великим між святими”.

Святий здивувався, що брат відповідає всупереч його наказові, тому під святим послухом наказав тому повторювати лише його слова. “Я скажу, говорить слуга Божий: «Нужденний брате Франциску, думаєш, що Бог змилосердиться над тобою, коли ти стільки гріхів та злочинів учинив проти Отця милосердного і Бога найліпшого, - ти не гідний прощення». - А ти, овечко Божа, брате Леоне, маєш мені підказати на це так: «О справді, ти не гідний прощення»”. Однак і всупереч цьому строгому наказу брат Леон відповів: “Бог Отець, якого милосердя є набагато більше, ніж твої гріхи, покаже велич милосердя свого над тобою та щедро наділить тебе дарами своїми”. На це святий Франциск спитав лагідно: “О брате Леоне, що має означати ця твоя впертість, що і послух ти переступаєш? Стільки разів, всупереч моїх наказів, ти не відповідаєш так, як я тобі сказав”. На це брат Леон каже йому: “Бог мені свідком, найдорожчий отче, що я найщиріше за кожним разом постановив собі відповідати тобі так, як ти мені доручив. Але сам Господь Бог уклав в мої уста свої слова, і це Він зробив, щоб я говорив те, що Він сам хотів, а не те, що я хотів”. “Та хоч цього разу говори те, що я тобі скажу”, - відповів здивований святий Франциск. “Почни повторювати, в ім’я Боже, за мною, а я прирікаю тобі сповнити і твою просьбу”. Але коли святий Франциск плачучи сказав: “О брате Франциску, нужденний чоловіче, чи думаєш, що тільки задля твоїх злочинів Бог змилосердиться над тобою?” Брат Леон відповів: “Так, отче, Він змилосердиться, а ще Бог Спаситель твій наділить тебе ласкою великою, Він вивищить тебе і вчинить тебе славним навіки, за Його словами: «Кожен, хто себе понижує, буде вивищений». Інакше я говорити не можу, бо це сам Бог є, який говорить моїми устами”. По цій боротьбі духовній, обидва в сльозах, але повні духовної радости, пішли відпочивати.

ГЛАВА ДЕСЯТА

Брат Масео одного разу весело запитує святого Франциска, чому це всі люди звертаютьна нього увагу. Святий відказав, що діється це, аби сильних засоромити і прославити Бога.

Якийсь час святий Франциск мешкав у монастирі в Порцюнкулі разом з братом Масео, чоловіком великої святости, який часто говорив про Бога з такою увагою та захопленням, що ця мила бесіда дуже подобалася святому. І коли одного разу святий Франциск після молитви виходив з лісу, пішов йому назустріч брат Масео і, щоб досвідчити святого, промовив до нього весело: “Звідки це тобі, брате, звідки та навіщо?” На це святий Франциск відповів: “Та чого ти хочеш від мене?” А брат йому: “Та я лиш хочу знати, шо це за причина може бути, що ти привертаєш до себе увагу всіх: кожен хоче бачити тебе, говорити з тобою, а ще й слухати твоїх наказів? Зовнішність твоя зовсім не приваблива, освіта твоя абияка, і рід твій не такий славний. Скажи мені, звідки це захоплення, з яким усі біжать до тебе?” Слова ці сповнили святого Франциска великою радістю, він підніс свої очі до неба і завмер хвилину в цій поставі, злучений духом з Богом, відтак, коли прийшов до тями, впав на коліна, віддав честь і подяку Доброті Божій і так сказав: “Якщо хочеш знати, чому весь світ горнеться до стіп моїх, послухай: Цей привілей я дістав з небесних висот, від Того, хто оком своїм дивиться на всіх: на добрих і злих. Око Його серед усіх грішних людей на світі не знайшло сотворіння нужденнішого і грішнішого, ніж я. В цілому світі, повторюю це, не міг знайти Господь Бог до виконання своїх архитворів, інструмента більш нужденного, ніж я. І тому вибрав мене, щоб осоромити сильних, багатих, славних, гарних і мудрих світу цього. Він хотів показати, що все гарне і добре від Нього йде, аби кожен славний шукав своєї слави тільки у Господі, якого слава і хвала на віки”.

З цієї відповіді, повної покори і Божого прийняття, зрозумів брат Масео, що святий Франциск передовсім утверджений у чесноті покори, і ще більшу шану здобув святий в його очах.

ГЛАВА ОДИНАДЦЯТА

Святий Франциск наказує братові Масео, щоб той обертався навколо себе, і відтак йде дорогою до Сієни.

Одного разу мандрував святий Франциск з братом Масео, який ішов кілька кроків попереду святого. І вийшли вони на роздоріжжя, де одна дорога вела до Флоренції, друга - до Сієни, а третя - до Арезо. Зупинився брат Масео, та й каже святому: “Отче, в який бік нам треба йти?” А святий відповідає: “Підемо тією дорогою, яку нам сам Господь покаже”. Брат Масео знову питає: “А в який спосіб ми зможемо пізнати Божу волю?” На це наш святий відповів: “Ти про спосіб питаєш, як волю Божу пізнати, ось я зараз тобі цей спосіб покажу. Стій так, як стоїш, а тепер наказую тобі, в ім’я святого послуху, швидко обертайся навколо себе, аж поки я

тебе не зупиню”. Брат Масео послухав і став обертатись, та по хвилі це його так змучило, що зовсім ослаб, одначе все я обертався далі, бо святий не давав наказу стати. Він же хотів цей наказ святого виконати якнайточніше. І коли брат Масео обертався найшвидше, святий Франциск гукнув: “Зупинись брате”. І брат Масео зупинився. “В якому напрямку та повернений обличчям?” - питає святий. “До Сієни”, - відповідає брат Масео. “Добре, підемо тепер до Сієни, бо так нам Господь Бог каже”, - наказав святий. Однак брат Масео зовсім не зрозумів, чому святий Франциск наказав йому крутитися мов дзиґа, виставляючи його на посміховисько людей. Але він не посмів робити будь-якої зауваги святому.

Коли вони вже наближалися до Сієни, мешканці міста довідавшись, що це святий Франциск йде до них, вийшли йому назустріч усією громадою. Сповнені великої шани до святого Франциска і його товариша, хотіли нести обох на руках аж до палати єпископа, не дозволяючи, щоб їх ноги діткнулися землі. Коли вже входили до міста, серед міщан виникла суперечка, навіть дійшло до бійки. Святий Франциск промовив до двох забіяк з такою ревністю та наполегливістю, що ті швидко дійшли згоди. Коли місцевий єпископ довідався, як то старанням святого Франциска була залагоджено суперечку, попросив святого погостювати у нього і цілу добу гостив його у себе. Та святий Франциск, цей взірець та уособлення правдивої покори, який у всіх своїх ділах шукав тільки слави Божої, вже третього дня раненько зібрався і, поки єпископ це зауважив, відійшов разом зі своїм товаришем. Тим часом брат Масео був дуже невдоволений цим учинком святого Франциска, в душі нарікав і, під час довгої мандрівки, так говорив до себе: “До чого це все, що він робить? Каже мені дзиґою крутитися, як якій дитині, а тепер, коли єпископ дарує йому свою ласку, він несподівано покидає його, навіть не подякувавши за гостину”. Словом, учинок святого видався братові зовсім нерозважним. Та за хвилю, обдумавши все, став він, натхнений Богом, сам собі закиди робити за легкодушний осуд святого. “Сам ти ніщо, лиш горда штука, - так картав себе брат Масео, - а берешся судити діла рук Божих. Чи це твоє діло? Хіба за такий осуд та за твою гордість ти не достойний пекла? Гляди лиш, - продовжує подумки говорити зі собою брат Масео, - коли святий Франциск такі творить чуда, що й ангел з неба більших не здужає, тому і ти повинен його завжди слухати, навіть якщо наказує тобі щось дивне. У всьому, що святий чинить під час подорожі, видно палець Божий, а в наслідку його праці і сумніватись не можна. От, приміром, якби не помирив учора цих двох забіяк, то не лише б їхнє тіло потерпіло, але й душі були б нині у владі духа пітьми. Обміркуй це добре, що ти ніщо інше, як тільки дурненьке сотворіння, а сповнюєшся гордости та маєш відвагу нарікати проти діл, які, без сумніву, натхнені Богом”.

Ті мислі, якими був зайнятий брат Масео, об’явив Господь Бог святому Францискові, і приступив святий до свого брата і так до нього каже: “Зберігай у своєму серці, добрий брате, ці думки, що їх тепер маєш, бо вони добрі та корисні, покинь нарікання, які раніше ти робив, бо вони плід гордости, підсунені тобі духом темноти”.

Таким чином брат Масео переконався, що святий Франциск бачить тайни його серця, та зрозумів, що святий у всьому йде за натхненням Божої мудрости.

ГЛАВА ДВАНАДЦЯТА

Святий Франциск наказує братові Масео бути одночасно і дверником, і кухарем, і збирачем милостині. Та згодом, на просьби інших братів, звільняє його з цих урядів.

Святий Франциск любив часто випробовувати покору брата Масео, бо не хотів, щоб прикмети та ласки, які цей брат мав від Бога, зробили його гордим, а також бажав святий, щоб вони були для нього джерелом усе більших чеснот.

Тож, перебуваючи в товаристві братів, звернувся святий Франциск до брата Масео в присутності товаришів: “Коли одні з нас отримали від Бога дар молитви і розважання ти, брате, маєш дар проповідування слова Божого, яким зворушуєш людські серця. Тому, щоб ти не перебивав їм їхню молитву та розважання, вважаю, що буде добре, якщо ти, як найбільше досвідчений, візьмеш на себе обов’язки кухаря та дверника, а в вільний час підеш за милостинею. Одначе вважай, щоб чужі люди не надокучали нам та не забирали в нас часу, старайся залагоджувати всі справи сам і по-божому. Йди та роби те, що тобі, під святим послухом наказую”. Брат Масео схилив голову, натягнув каптур та підкорився волі свого настоятеля і впродовж кількох днів дуже ревно виконував завдання. Тим часом інші брати законні, знаючи його чистоту й замилування до молитви і бачачи, що весь тягар обов’язків упав на брата Масео, відчували з цієї причини докори совісти. Порадившись між собою, пішли до отця настоятеля зі словами, що вони не можуть дивитись, як брат Масео сам виконує стільки обов’язків у монастирі. Святий Франциск вислухав їх просьби, покликав брата Масео і так до нього промовив: “Твої товариші просили мене, щоб їм доручити частину тих обов’язків, які ти досі сам виконуєш. Я радо на це пристав і вирішив, щоб надалі ті роботи були поділені на кількох”. На це брат Масео сказав: “Підкоряюсь, отче, твоїй волі, бо вважаю усі твої накази, як накази самого Бога”.

Так святий Франциск з радістю побачив уже в перших своїх співбратів зразки великої покори, а водночас і живої взаємної любови. І зразу ж скористався з цієї нагоди та дав їм прекрасну науку про велич цих двох чеснот. Цим разом святий патріярх навчав своїх братів, що покора повинна рости в душі разом з дарами та ласками, які Творець дає кожному, бо без цієї чесноти жодна інша не в змозі сподобатися Богові. А відтак, після науки, сповнений любови до своїх братів, розділив між ними нові обов’язки.

ГЛАВА ТРИНАДЦЯТА

Святий Франциск, разом з братом Масео, кладе випрошені кусні хліба при джерелі на камені, прославляє чесноту святої убогости і просить Господа Бога, задля заслуг свв. апостолів Петра і Павла, про ласку щиро полюбити цю чесноту.

Невдовзі об’являються святому обидва святі апостоли.

Щоб усе життя ревно наслідувати приклад Господа Ісуса Христа, який, за святим Євангелієм, висилав учнів по двоє у всі кінці світу проповідувати слово Боже, так і святий Франциск, найвірніший слуга та учень Спасителя, вибрав також дванадцять товаришів і висилав їх по двоє навчати ближніх правд святої віри. Прагнучи дати їм приклад правдивого послуху, сам розпочав це святе діло, наслідуючи Христа, що вчив спочатку своїм прикладом, а відтак словами. І коли розказав своїм товаришам, хто куди має йти проповідувати слово Боже, сам взяв собі брата Масео і пішов з ним до Франції.

По якімсь часі прибули вони до села, де панував голод. І тут розійшлися в різні кінці села, щоб випросити для себе, Бога ради, хоч кілька кусників хліба. Святий Франциск виглядав дуже нужденно і незнайомці вважали його звичайним жебраком, тому він зміг випросити лиш кілька кусників хліба. Брат Масео був рослий, гарної постави, тому і назбирав багато доброї їжі і навіть кілька буханців хліба. Коли вони закінчили збирати милостиню, пішли за місто, щоб спочити та підкріпитись при джерелі чистенької, мов кришталь, води. Коло самого джерела була велика гладка камінна плита, там поскладали вони свій вижебраний хліб, і святий Франциск, бачачи, що кусні, які приніс брат Масео, були великі, більші ніж ті, що він дістав, з радістю мовив: “Брате Масео, ми негідні таких великих скарбів!” А коли святий повторив це кілька разів, брат Масео сказав: “Отче, де ж ти бачиш ті скарби? Чи не бачиш нашої убогости? Чи не бачиш, що нам бракує і найнеобхідніших речей? Не маємо ні стола, ні ножа, ні тарілки, ні полумиска, ні хати, ні слуги, а ти кажеш, що ми багачі, що маємо скарби”. “От саме в тому бачу я скарб великий, - сказав святий Франциск, - бо про все, що маємо, подбало Боже Провидіння, а не якась людська штука. Поглянь тільки на цей хлібець зібраний, на цей гарний камінь, що буде нам за стіл, на це джерело, повне свіжої водиці. Бачу, що нічого іншого нам не залишається, як тільки впасти на коліна і молити Господа Бога, щоб дав нам ласку цей скарб великий убогости святої щиро полюбити, бо сам Бог її стереже”. І тоді обидва впали на коліна і молились, дякуючи Господу Богу. Відтак підкріпились хлібом і водою та продовжили мандрівку до Франції.

Дорогою вступили до якоїсь церкви. Там забажав святий Франциск перебути якийсь час на молитві, тому і пішов поза престіл та віддався молитві. В тому часі Господь Бог відвідав святого, а серце його загорілось такою любов’ю та ревністю до святої убогости, що, дивлячись на його обличчя, здавалось неначе воно випромінює полум’я любови.

Перебуваючи в такому захопленні, став святий Франциск шукати свого товариша, і так кликав його: “О мій дорогий брате Масео, віддай мені себе цілковито!” Цей клич повторив тричі, а відтак дмухнув на свого товариша - так, що якась невидима сила кілька разів підносила брата Масео вгору і знову опускала на землю. Брат Масео, геть збентежений цим чудом, аж за якусь хвилину відізвався до свого патріярха, кажучи, що в часі, коли він був піднесений угору, такою радістю та небесною втіхою була сповнена його душа, що він ще ніколи в своєму житті не почувався так щасливим. На це святий Франциск сказав: “Тому помолімося до святих апостолів Петра і Павла про ласку, щоб ми добре зрозуміли, яким дорогоцінним та над усе важливим є цей дар святої убогости, та щоб ми його вірно зберігали. О, бо справді божественним є цей скарб, а посудини, такі нужденні, як ми, не гідні його мати. Це справді небесний дар, перед яким усі земні добра є нічим. Свята убогість зриває всі зв’язки, які поєднюють нас з цим світом, і дозволяє нашій душі вільно підноситися до Бога. Чеснота добровільної убогости вірних своїх наступників вже тут, на землі, перемінює в ангелів; вона завжди товаришувала Ісусові Христу, навіть на хресті і в гробі, у воскресінні та у вознесінні. І, врешті-решт, убогість веде всіх своїх шанувальників найкоротшою дорогою до неба і подає їм найуспішніші інструменти до його здобуття, себто любов і покору. Просимо святих апостолів Христових Петра і Павла, щоб молилися до милосердя Христового і випросили нам, покірним її учням, ласку ревно берегти цю, так для нас важливу і дорогоцінну перлину - євангельську убогість”.

Так побожно розмовляли наші подорожні і прийшли до брами міста Риму. Насамперед пішли до церкви святого Петра. Святий Франциск упав на коліна, а коло нього брат Масео. В тому часі, коли святий Франциск заливався сльозами любови та заносив до Господа гарячі молитви, об’явилися раптом святі апостоли Петро і Павло у великому блиску та гідності і промовили: “Жадаєш виконувати те, що виконував сам Ісус і Його апостоли, - нехай так буде! Це ми приходимо від Бога, щоб об’явити тобі, що молитви твої вислухані, бо Ісус годиться з твоїми бажаннями й уділяє цей скарб святої убогости і тобі, і всім тим, які підуть за твоїм прикладом. Також, в імені Божому, запевнює тебе, що кожен, хто, за твоїм прикладом, буде вірно плекати цю чесноту, може надіятись на вічне спасіння, бо Господь Бог - як тобі, так і твоїм учням, - ніколи не відмовить у благословенні”. Після цих слів з’ява зникла, а серце Франциска було сповнене невимовної втіхи. Коли святий отямився, зразу звернувся до Свого товариша і спитав його, чи і йому зволив Господь Бог щось об’явити. І коли брат Масео заперечив, тоді святий Франциск розповів йому об’явлення святих апостолів в усіх подробицях. Обидва, дуже втішені цим, вирішили зразу повертатися в долину Сполето, а звідти, вже без зупинок, іти просто до Франції.

ГЛАВА ЧОТИРНАДЦЯТА

Коли святий Франциск розмовляє зі своїми братами про речі Божі, несподівано посеред цілого згромадження з’являється Ісус.

Невдовзі після заснування Чину зібрав святий Франциск своїх братів, щоб з ними поговорити про Бога, а робив це під впливом таїнственного натхнення. Тоді наказав одному з них говорити про небо, бо Дух Святий його просвітить. Цей брат послухав і почав говорити з проповідницьким запалом. Але святий невдовзі зупинив його і сказав говорити другому. Цей також говорив про Бога дуже мудро і гарно, але святий і його бесіду перервав й наказав говорити третьому. Третій також ділився глибокими думками, так, що наш святий ні хвилини не сумнівався, що і цей бесідник говорить натхненний Духом Святим. Тоді і сталось дивне, явище, яке утвердило святого ще більше в цьому переконанні, бо під час проповіді святий побачив так близько біля себе Ісуса Христа в постаті дуже гарного молодця, який своєю правою рукою благословив братів і наповнив серця всіх такою щедрою своєю ласкою та насолодою, що всі, сп’янілі від надміру щастя, майже без пам’яти впали обличчям до землі, забуваючи про все, що їх оточувало. Коли святий Франциск отямився, так сказав до своїх товаришів: “Мої наймиліші браття, гаряче дякую Творцеві за те, що Він, який вірним своїм відкриває уста, а простачкам об’являє тайни, з такою простотою зволив дати вам цей дар Божої Премудрости ”.

ГЛАВА П’ЯТНАДЦЯТА

Свята Клара на гостині в монастирі Матері Божої Ангельської.

Під час побуту святого Франциска в Асижу свята Клара мала честь часто бачити святого у монастирі, а також часто отримувала поради з уст святого патріярха. Однак цього їй було замало, вона бажала хоч один раз бути на спільній трапезі зі святим Франциском. Та святий усе відмовляв їй. Однак товариші святого, які добре знали про це бажання святої Клари, одного разу так сказали святому патріярху: “Нам видається, отче, що твоє ставлення до сестри Клари занадто строге та й суперечить Божому натхненню. Ця, так побожна та Бога щиро любляча дівиця бажає з тобою спожити вечерю, а ти постійно відмовляєш їй у такій дрібниці. Чи забув ти, як вона, йдучи за твоїм покликом, негайно покинула всі свої багатства та світські почесті. Коли ж ти, отче, просив від неї чогось більшого, вона теж слухала тебе, бо є твоєю духовною дочкою, тому і ти не маєш засмучувати її”. “Отож ви так думаєте, - каже святий Франциск, - щоб з цих причин виконати її волю?” “Так, отче, - відповіли брати, - ця сестра заслуговує на те, щоб її просьбу вислухати”. “Як так, то Я погоджуюся з вашою думкою, - відказав святий, - але щоб нашій сестрі зробити ще більше приємности, то влаштуймо цю гостину в монастирі Матері Божої Ангельської. Вона вже тривалий час замкнена у святого Дам’яна, тому й це буде для неї великим щастям побачити монастир, де зреклася почестей світських і стала обручницею Ісуса Христа. Ось чому саме тут ми зберемося на гостину”.

У день, призначений на цю гостину, пішла свята Клара в товаристві однієї з сестер з монастиря святого Дам’яна до Святої Марії Ангельської. Йшли з ними також декілька братів. Прибувши до церкви, свята Клара зразу впала на Коліна при тому престолі, де її постригали і де отримала монашу рясу. Перед вечерею показали їй весь монастир, що було для неї великою несподіванкою. Тим часом святий Франциск розпорядився, щоб усе приготували до гостини за звичаєм так, щоб страви подавали всім. У зазначений час Франциск у товаристві одного з братів та свята Клара з товаришкою сіли до вечері, брати навколо них у покорі також зайняли свої місця.

На початку вечері став наш святий говорити про Господа Бога так мило, з такою глибиною думок і знаменитою вимовою, що ласка Божа зійшла на всіх присутніх, усі підняли вгору очі і руки та впали у святе захоплення. Саме тоді мешканці Асижу, Бетони і вся околиця монастиря Святої Марії Ангельської побачили цілий монастир у вогні і зразу побігли на рятунок. Як же всі здивувались, коли прибулу на місце та, увійшовши до монастиря, побачили святого Франциска, святу Клару та всіх інших, занурених у глибоке розважання Господа Бога, сиділи вони на землі, при убогих стравах. Тоді ці побожні люди зрозуміли значення вогню, що його бачили здалека. Це був вогонь Божий, а не звичайний, ним Господь Бог обійняв весь монастир, щоб показати людям, якою великою була любов до Бога в серцях Франциска і Клари. З цього місця відійшли всі дуже укріплені в дусі, а серця їх були сповнені великої радости.

Коли після цього глибокого розважання святий Франциск, свята Клара і всі брати знову прийшли до тями, почувалися вони так насичені духовною поживою, що ніхто з них навіть не думав про ті страви, які були перед ними. Устали всі від цієї небесної гостини, а свята Клара в товаристві однієї з сестер знову повернулася до свого монастиря. Дуже втішились також і решта сестер, коли побачили святу Клару серед свого товариства, бо побоювались, щоб святий Франциск не послав її до іншого монастиря, як це вже зробив він зі сестрою Клари Агнетою, яку призначив ігуменею нового монастиря в Монтічелі ді Флоренсе. Бо ж усі пам’ятали слова святого Франциска, звернені раніше до святої Клари: “Сестро, будь завжди готова, бо може так бути, що вишлю тебе, коли виникне потреба, до іншого монастиря”. На це свята Клара відповіла: “Отче, я завжди готова йти туди, де ти мені накажеш”. Тому товаришки святої дуже тішились, що знову побачили свою матір, яка від часу цієї гостини ніколи вже не тратила внутрішньої втіхи.

ГЛАВА ШІСТНАДЦЯТА

Святий Франциск довідується від святої Клари і від брата Сильвестра, що має навертати ближніх проповіддю святого Євангелія, засновує Третій Чин, а на голос його замовкають ластівки та інші птахи.

Не дуже багато часу минуло від навернення святого Франциска, а вже з кожним днем зростало число його товаришів і святий часто думав про те, яку мету визначити для свого Чину, чи посвятитися тільки молитвам, чи, може, проповідуванням слова Божого працювати над спасінням душ ближніх. У своїй непевності бажав він пізнати щодо цього Божу волю, але у своїй покорі не смів сам просити Творця про цю ласку. Тому постановив зробити це через інших. Якось покликав святий Франциск до себе брата Масео і так йому каже: “Піди, брате, до сестри Клари і скажи їй, щоб разом зі своїми побожними сестрами в молитві витривало просила Бога, щоб просвітив мене в пізнанні Його волі, бо не знаю, як маю вирішити, чи братів моїх призначити до проповідування Євангелія, чи тільки до спільної молитви. Відтак піди до брата Сильвестра і також спитай його про раду в тій справі”.

Брат Сильвестр, коли ще був світським, бачив в об’явленні, як з уст Франциска виростав золотий хрест, що горішньою частиною сягав неба, а рамена його огортали весь світ. Той же брат Сильвестр з часу вступу до Чину виявляв такий великий поступ у чеснотах і святості, що отримував від Бога всякі ласки, про які лиш попросив. Часами він навіть говорив зі самим Творцем. Тому Франциск мав до цього брата найбільшу пошану. І так брат Масео пішов виконувати наказ святого Франциска - спочатку до святої Клари, а відтак і до брата Сильвестра. Цей же сам дізнався про бажання святого патріярха і щойно побачив брата Масео, не чекаючи на прохання, поринув у молитву. А коли одержав від Господа Бога те, про що просив, покликав брата Масео і так йому сказав: “Перекажи братові Францискові, що Божа воля в тому, аби Чин, який він заснував, трудився не тільки над власним освяченням через молитву, але такояж над освяченням ближніх”. Завертає, проте, брат Масео і до святої Клари довідатись, що їй Господь Бог об’явив, а свята відразу сказала, що і їй, і цілому Згромадженню Сестер, Господь Бог об’явив те саме, що й братові Сильвестрові.

Утішений цією відповіддю, повертається брат Масео до святого Франциска, а той з надзвичайною радістю приймає його. Насамперед умив йому ноги, приготував їжу, а коли брат Масео підкріпився, повів його до лісу під дерево, там впав йому до ніг, на голову насунув каптур, схрестив руки і запитав: “Скажи мені, брате, чого від мене бажає Господь наш Ісус Христос?” На це брат Масео відповів: “Послухай, я розкажу тобі, що об’явив Господь Бог через брата Сильвестра, і через сестру Клару та її товаришок. Господь Бог хоче, щоб ти йшов у світ проповідувати Євангеліє, бо вибрав тебе не лиш на те, щоб ти старався про власне освячення, але щоб ти також працював над спасінням ближніх своїх”. Почувши таку волю Божу, закликав святий Франциск: “Ідімо в Ім’я Господнє!” - і взяв з собою двох товаришів, брата Масео і брата Ангела з Рієти, обох дуже праведних, і з великою побожністю духа пішли ці місіонери, навіть не задумуючись, в якому напрямку. Невдовзі прийшли вони до замку Савуріяно, і тут розпочав Франциск проповідувати святе Євангелія ближнім. Та під час проповіді ластівочки своїм щебетанням заглушували бесіду святого. Тоді святий наказав їм мовчати, і вони зразу ж затихли, аж до кінця проповіді. Слова святого патріярха були так чудесні, що всі мешканці замку, захоплені ними, хотіли усе враз покинути та йти за ним. Святий, однак, відрадив їх і сказав таке: “Не тратьте надії, і замку не покидайте, а я навчу вас, що вам робити, аби спастися”. При цій нагоді святий патріярх обдумував план заснування Третього Чину. Так і попрощався з усіма мешканцями замку, залишаючи всіх утішених і приготованих до покути. Відтак пішов в околиці Канайо і Біханґо.

Дата добавления: 2015-08-05