Квіти святого Франциска 2 страница

Тоді сталось, що один з найбагатших та найученіших панів, шляхтич Вернард з Асижу, бачачи те, став над тим розважати в своїм серці, як то цілий світ гордує Франциском, а той з такою терпеливістю зносить цю велику кривду. За час дворічного життя у загальній погорді та відречення усіх, він ще сильніше стоїть на своєму рішенні. Роздумував над цим пан Вернард і так промовляв до себе: “То не можливе, щоб брат цей не мав великої Божої ласки...” - і запросив святого Франциска до себе повечеряти та переночувати. Святий Франциск прийняв запрошення, повечеряв з ним та залишився на ніч. Пан Вернард задумав при цій нагоді переконатися у святості Франциска. Тому наказав приготувати постіль для святого Франциска у своїй кімнаті, де вночі завжди світилось.

Коли святий Франциск увійшов до кімнати, бажаючи приховати свою святість, то впав зразу на постіль та вдавав, що заснув. Також і пан Вернард поклався в ліжко і по короткому часі став голосно хропіти, неначе б твердо спав. Святий Франциск, думаючи, що Вернард справді спить, устав з постелі, упав на коліна, підніс очі і руки до неба та став молитися побожно і ревно, промовляючи тільки оці слова: “Бог мій і все моє”. Тоді він розважав та подивляв красу Божого Маєстату, що зволив змилосердитись над пропащим уже світом та що наказав такому бідакові, як він, нести лік на спасіння його власної душі і багатьох інших. Так просвічений святим пророчим Духом передбачував він великі діла, які Господь хоче довершити через нього та його Чин. Розважав він тоді і про свою нужду та неміч і просив Господа щиро, щоб усесильною своєю добротою поблагословив та сповнив усе сам, бо його людська неміч не спосібна ні до чого доброго. При цьому ревно плакав і так тривав у молитві до самого ранку, повторюючи ті самі слова молитви: “Бог мій і все моє”. При світлі лампади бачив Вернард святе життя Франциска та побожно розважав слова, які той говорив. Тоді, під впливом ласки Святого Духа, і він вирішив змінити своє життя.

Щойно засвітало, покликав Вернард до себе Франциска і так йому сказав: “Слухай, брате, я вирішив твердо в своєму серці покинути світ й у всьому слухати тільки твоїх наказів”. Франциск, почувши його слова, зрадів духом і відповів: “Вернарде, це все, що говориш, таке велике і трудне, що нам треба у цьому ділі порадитися з самим Господом нашим Ісусом Христом та просити Його, щоб Він зволив об’явити нам свою волю та вказати спосіб, як це велике діло виконати. Підемо разом до єпископської палати, там живе побожний священик, попросимо його відправити Службу Божу, відтак будемо молитись аж до дев’ятої години, просячи Бога, щоб через трикратне відкриття Євангелія вказав нам дорогу, якою маємо йти”. Вернардові ця думка дуже сподобалась.

Вони негайно вибралися в дорогу, прийшли до єпископської палати, вислухали Службу Божу і молились до години дев’ятої. Відтак священик, на прохання Франциска, взяв святе Євангеліє, зробив над ним знак святого Хреста та, в Ім’я Господа нашого Ісуса Христа, відкрив його. За першим разом сторінка вказувала на уступ святого Євангелія, де Христос говорить до молодця, який питав Його про дорогу до досконалости: “Якщо ти хочеш бути досконалим, продай усе, що маєш, роздай бідним і піди за мною”. Коли другий раз відкрили Євангеліє, прочитали слова Христові, сказані до апостолів: “Не беріть з собою нічого в дорогу ні палиці, ні торби, ні взуття, ні грошей”. Так хотів їх повчити Христос, що всю надію життя мають покласти тільки в Бозі і всім їх старанням має бути лиш проповідь святого Євангелія. За третім разом натрапили на такі слова Христові: “Хто хоче йти за мною, нехай заперечить самого себе, візьме свій хрест на себе і так нехай за мною йде”. Тоді сказав святий Франциск до Вернарда: “От, брате, порада, яку тобі Христос дає. Йди та зроби все те, що ти чув. Нехай буде благословенний Господь наш Ісус Христос, що зволив вказати нам, як маємо жити згідно зі святим Євангелієм”. Почувши це, пан Вернард пішов і справді продав усе, що мав - а був він дуже багатий - й у великій радості духа роздавав усе бідним вдовам, сиротам, в’язням, монастирям, шпиталям і паломникам. У цьому допомагав йому мудро та вірно сам святий Франциск. Один чоловік, на ім’я Сильвестер, бачачи, як святий роздає багато грошей убогим, та опанований захланністю, так сказав до Франциска: “Ти не заплатив мені ще всього за каміння, яке ти купив у мене на відбудову церкви. Тепер, коли маєш гроші, заплати мені”. Святий Франциск, дивуючись його захланності, не хотів з ним сперечатись, а як правдивий послідовник святого Євангелія, запхав обидві руки у мішок Вернарда і вкинув повну пригорщу грошей Сильвестрові в пазуху, кажучи: “Якщо хочеш більше, дам тобі ще”. А Сильвестер, дуже вдоволений грішми, пішов додому. Однак цього ж таки вечора, роздумуючи про все, що сталось в часі дня, коли розважував ревність Вернарда, снитість життя Франциска і свою захланність, переживав через це муки совісти. І тої ж ночі, а також у дві наступні, мав таке об’явлення від Господа Бога: бачив, як з уст святого Франциска виростав золотий хрест, високий до самого неба, й рамена його сягали далеко на схід і на захід. Під впливом цього об’явлення, він також роздав бідним усе, що мав, задля Господа Бога. Потім вступив до Чину і там дійшов до такої святости і ласки, що з Господом Богом говорив, як Приятель з приятелем. Про це говорив святий Франциск кілька разів і про це ще тут буде бесіда. Також і Вернард отримав стільки ласк Божих, що часто на розважанні був піднесений вгору до Бога. Святий Франциск говорив про нього, що він достойний великої чести, бо є правдивим засновником Чину Братів Менших. Він перший покинув світ і все своє, без остатку, віддав бідакам Христовим, починаючи життя в євангельській убогості і віддаючи себе, обдертого, в розпростерті рамена Христа Розіп’ятого, якому нехай буде честь і слава на віки віків. Амінь.

ГЛАВА ТРЕТЯ

Святий Франциск, щоб покарати себе за легкодушну підозру брата Вернарда, наказує йому три рази перейти по собі та топтати себе по карку і голові.

Святий Франциск, один з найвірніших учнів Христа Розіп’ятого, умертвленнями тіла свого, безнастанними молитвами та слізьми так змарнував своє здоров’я, що майже осліп. У тім часі хотів одного разу святий поговорити з братом Вернардом про речі Божі, тому і пішов шукати за ним. Знайшов його в лісі, під деревом, на молитві, в розмові з Господом Богом. Іде святий до нього та й голосно каже: “Ходи, брате, до мене, поговори зі сліпим бідаком, ходи, кличу тебе”. Брат Вернард, заглиблений у молитві, духом на хвилю покинув землю і був піднесений до неба, нічого не відповів на заклик святого.

Святий Франциск добре знав, що брат Вернард має ту особливу ласку говорити зі Спасителем, та що часами і його самого перевищує. Однак, бажаючи дуже поговорити з ним, по хвилі покликав його другий раз, відтак і третій. Але брат Вернард і тепер не чув та не відповів йому. Тоді зажурився з цього дуже святий Франциск, віддалився здивований, що брат Вернард на трикратний його поклик нічого не відповів. Так роздумуючи, йшов кілька кроків, потім нагло затримався і в дусі наказав своєму товаришеві зачекати, сам же пішов на спокійне місце і став у молитві просити Господа Бога, щоб зволив йому об’явити причину, чому брат Вернард нічого на його заклик не відповідав. Коли так молився, почув з неба голос: “Бідний чоловіче, чого тим журишся? Чи достойне це, щоб чоловік задля нужденного сотворіння опустив Господа Бога. Брат Вернард, котрого ти кликав, говорив зі мною і тому не міг ні піти до тебе, ні з тобою говорити. Тому в думках своїх не дивуйся, бо ж він у захопленні навіть не чув твого голосу”.

За цей час брат Вернард, лиш побачив святого Франциска, прийшов до нього і впав йому до ніг. Святий Франциск зразу у своїй покорі виявив йому несправедливі думки у серцю своїм, здивування та журбу, відтак оповів докладно про слова, які чув від Господа Бога. При кінці сказав йому: “Наказую тобі, брате, під святим послухом, сповнити все те, що тобі скажу”. Брат Вернард побоювався, що святий накаже йому дуже трудні діла (як це часом святий робив), і хотів чемно відмовитись і так сказав: “Я готовий виконати твій наказ, однак з умовою, що і ти, отче, виконаєш те, що я тобі скажу”. Коли святий Франциск обіцяв сповнити волю брата, тоді брат Вернард запитав: “І чого жадаєш від мене, отче!” Святий відповів: “Зобов’язую тебе святим послухом, як кару за мої фальшиві підозри і за моє маловірство, щоб ти на мене, лежачого на землі, ногами став, одною на голову, а другою - на карк, і так перейшовся по мені три рази. Для більшої погорди, скажеш такі слова: «Лишися так на землі, нужденний сину Петра Бернадоні (це було лиш ім’я його батька), звідки в тебе ця гордість, підле створіння?»” Брат Вернард рішуче противився виконати цей наказ, однак, приневолений святим послухом, виконав його, згідно з даною обітницею, якнайчемніше.

“А тепер, - сказав святий Франциск, - відкрий і ти мені свою волю, бо ж і я обіцяв сповнити її”. Брат Вернард відказав: “Під обов’язком святого послуху, наказую тобі, щоб ти, лиш трапиться нагода, як будемо разом, ганьбив мене та картав якнайгостріше за мої блуди”. Так через той свій наказ потрапив святий Франциск несподівано у пастку, бо брат Вернард був святий і таку велику мав усюди шану, що святий Франциск справді був переконаний, що йому нічого не можна закинути. З того часу святий Франциск остерігався бути довше з братом Вернардом, аби не картати того чоловіка, в святості якого був уповні переконаний. Якщо часами і бажав його бачити або послухати його розмови про Господа Бога, то після того скоренько віддалявся від нього. Кожен брав за приклад велику покору святого Франциска, засновника Чину, та шану його до брата Вернарда, свого першого духовного сина в Чині. На честь і славу Ісуса Христа і Його бідного слуги святого Франциска. Амінь.

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА

Ангел Божий ставить важливе запитання братові Іллі, коли той гордо відповів, що йде аж в Іспанію, до гробу св. Якова. Там застає святого Франциска та розповідає йому про цю подію.

У перших часах існування Чину святого Франциска, коли число братів було так мале, що ще не мали свого монастиря, святий Франциск зобов’язався обітом піти на прощу до гробу святого Якова в Ґаліції, в Іспанії. З ним ішов також, серед інших братів, і брат Вернард. У дорозі зустріли вони хворого бідака. Святий Франциск змилосердився над ним і так сказав до брата Вернарда: “Залишся тут, сину мій, поопікуйся цим хворим”. На це брат припав до колін святого Франциска і з великою покорою узявся виконувати доручення святого отця і не відступав уже від бідака.

Коли ж подорожні прийшли до гробу святого Якова і пробули вони всю ніч у церкві на молитві, тоді святому Францискові з’явився Господь Бог та доручив йому закладати якнайбільше монастирів для свого Чину. Бо Чин незабаром пошириться та матиме дуже багато членів. Під впливом цього голосу святий розпочав будову фундаменту нового монастиря.

Повертаючись тою ж дорогою, знайшов святий Франциск брата Вернарда при хворому бідакові. За цей час, під опікою брата Вернарда, хворий майже одужав. Святий Франциск пообіцяв тоді братові Вернардові, що наступного року неодмінно візьме його на прощу до гробу святого Якова, а тепер вирішив іти далі, в долину Сполето. В подорожі замешкував завжди в затишку, подалі від гамору світу. Брати Масео й Ілля, а також інші, пильно стерегли, щоб не перешкоджати святому патріярхові та не перебивати йому розмов з Господом Богом. Пройняті шаною до святого, вони добре знали, що під час цих молитов Творець об’являє йому найважливіші справи.

Одного дня святий Франциск був у лісі на молитві, коли до дверей монастиря приступив якийсь молодець, прегарний з виду, зібраний мов подорожній, та став гучно стукати. Це братам дуже не сподобалося, брат Масео поквапився, щоб йому відчинити двері, і спитав його: “Звідки це, сину, вертаєш? З твоєї поведінки здогадуюся, що ти не з цих сторін”. “А який же тут звичай у вас стукати?” - запитав незнайомий. “У нас стукають тільки три рази, - відповів брат, - так, що між одним стуканням і наступним треба хвилину зачекати. А це тому, щоб брат дверник зміг змовити «Отче наш», а відтак дійти до дверей та відчинити. Тільки тоді, як брата ще нема, стукається вдруге”. “Мені дуже спішно, - сказав молодий подорожній, - і тому я так гучно стукав. Мене чекає ще далека дорога, а я бажав би поговорити з братом Франциском. Та тепер я вже знаю, що він у лісі на розважаннях, тому не хочу перебивати йому. Тим часом прошу покликати брата Іллю, бо я багато чув про його вченість, та й тому бажав би його про одну річ спитати”. Брат Масео пішов негайно до брата Іллі та попросив його вийти до молодого гостя. Однак брат Ілля не прийняв запросин і відмовився йти. Ця відмова спричинила велику прикрість братові Масео, він не знав, як про це повідомити подорожньому. Сказати, що брат Ілля не може прийти, було б брехнею, а повторити точно відповідь брата Іллі, було б згіршенням. І коли брат Масео роздумував, як йому відповісти, нетерпеливий подорожній знову постукав, і то так само, як перед тим, коли брат дверник прийшов до нього. Подорожній сказав: “Шкода дуже, що ти не сказав мого імени, а тепер йди до брата Франциска та скажи йому, що я прийшов з ним поговорити, але не хочу йому перешкоджати в молитві, тому прошу нехай пришле мені брата Іллю”.

Брат Масео послухав і пішов до брата Франциска, який саме молився в лісі з піднесеними до неба руками і очима, передав йому доручення молодця, а водночас і відповідь брата Іллі. (Треба тепер сказати, що молодий подорожній - це ангел у людській подобі, посланий з неба.) Святий Франциск прийняв брата Масео і, не залишаючи ні місця, де молився, ні не змінюючи постави тіла, сказав: “Вертайся до монастиря і скажи братові Іллі, щоб зараз же пішов до фірти та щоб, в ім’я святого послуху, відповідав подорожньому на його запитання”. На такий наказ брат Ілля, хоч-не-хоч, пішов до фірти, відчинив скоро двері і з криком сказав до молодця: “Чого ж ти хочеш від мене?” А цей відказав йому: “Спини, брате, на хвилину свою пристрасть, яка тепер бере гору над твоїм розумом, бо гнів в’яже духа та не дає пізнавати правди”. “Краще скажи мені, чого саме хочеш від мене!” - промовив нетерпеливо брат Ілля. На це молодець: “Я хотів тебе спитати, чи ті, що прийняли обіт зберігання євангельських рад, можуть їсти все те, що хто дасть їм, як це сказав був Ісус Христос, і чи хто-небудь може що іншого проти цього рішення їм наказувати?” На це брат Ілля відповів гордо: “О, я знаю, що на це відповісти, але не скажу тобі, йди геть!” “Коли так, - сказав молодець, - то добре, але треба тобі знати, що я ліпше, ніж ти, вмію цю справу розв’язати”. Ці слова образили брата Іллю і він у гніві гримнув дверима та й пішов собі. Відтак, коли вже все втихло, став брат Ілля роздумувати над тим, про що тепер зайшло. Коли він роздумував над розв’язком поставленого йому запитання, сам ще не знав, що саме треба було б відповісти молодому подорожньому.

А треба вам знати, що брат Ілля був тоді генеральним настоятелем Чину та що саме він постановив і наказав, аби, крім зберігання євангельських обітів і правил святого Франциска, кожен член Чину ніколи не їв м’яса. Таким чином це запитання молодця було спрямоване проти брата Іллі.

У своїх сумнівах брат Ілля знову йде до брами, і на думці в нього постійно ці дві суперечності. З одного боку, покірна постать молодця, а з другого - його горда бесіда, що, як казав, сам уміє найліпше цю справу розв’язати. Ілля відчинив двері і став шукати подорожнього, та дарма, той пропав без сліду. Молодець, а властиво ангел, гордістю монаха згіршився й уважав, що брат Ілля негідний розмовляти з ним.

Тим часом Господь Бог це все докладно об’явив святому Францискові. І коли той повернувся з лісу, став строго картати брата Іллю за його негідну поведінку щодо молодого подорожнього. “Ти вчинив великий блуд, - так говорив святий, - бо той, кого ти вигнав, був ангелом Божим, посланим з неба, щоб нас повчати. І скажу тобі правду, я побоююсь дуже, брате, що провина твоя спричинить те, що ти вмреш поза Чином”. Це пророцтво святого сповнилося, бо брат Ілля в часі своєї смерти вже справді не належав до Чину святого Франциска.

Того самого дня і тієї ж години, коли ангел Божий залишив брата Іллю, явився він братові Вернардові. Той саме повертався від гробу святого апостола Якова, йдучи понад берег якоїсь великої річки. Ангел Божий приступив до брата Вернарда і привітав його рідною мовою: “Мир з тобою”. Здивувався брат Вернард з цієї раптової появи, намилувався красою лиця подорожнього, а передовсім, коли почув з його уст рідну мову, сподобались йому чемність і гарні слова, тому і запитав він незнайомця: “Звідки вертаєш, молодче?” “Вертаю з монастиря, де живе святий Франциск, - каже ангел, - хотів я там бачитися з ним, та застав я його у глибокій молитві і не хотів перебивати йому. Там застав я також братів Масео й Іллю. Брат Масео повчав мене, як треба стукати до монастирської фірти, а брат Ілля відмовився відповідати на мої запитання. Однак невдовзі розкаявся, хотів побачитися та поговорити зі мною, але вже було пізно”. Відтак спитав ангел брата Вернарда, чому він не переходить річки. “У цьому місці вода глибока, - каже брат, - і я боюся втопитись. Як так, то ходімо разом,” - сказав ангел, подав руку Вернардові і в одній хвилі переніс його на другий берег річки. Тепер уже впізнав брат Вернард, що це буде ангел Божий, і, пройнятий великою шаною до нього, загукав: “Будь благословенний, ангеле, Богом посланий, але скажи мені, яке твоє ім’я?” “Чому ти мене про ім’я питаєш, - каже ангел, - бо ж воно дуже дивненьке”. І в тій хвилі він став невидимим, полишаючи в серці Вернарда велику насолоду, так, що той решту дороги подорожував у великій радості. Брат запам’ятав собі день і годину появи ангела, а коли прибув до монастиря, де перебував святий Франциск і його товариші, докладно оповів їм про цю подію. Браття пригадали, що в тому самому часі з’явився ангел Божий і брату Вернарду та ще двом братам святого Франциска.

ГЛАВА П’ЯТА

Святий Франциск висилає св. Вернарда з Асижу

до Болоньї, де той засновує новий монастир.

Бог на те покликав та вибрав святого Франциска і його товаришів, щоб вони утверджувалися в духові, який оживляв їх серця, та щоб словами та ділами показали світові свою віру в Розіп’ятого Ісуса Христа. І вони справді були такими: чи то своєю одежею, чи то своєю діяльністю, чи то врешті всім своїм життям - словом, кожен їх крок виявляв їх як людей, що віддалися на розп’яття цього світу. Пройняті духом покути, вони рвалися навчати, щоб зносити всяку ганьбу та приниження з любови до Христа Господа і на славу ближніх, для яких вони були живим та гідним наслідування прикладом.

Постійно вдосконалюючись, осягнули те, що тішилися з кожної завданої їм кривди, і, навпаки, на лиця їх падала тінь суму та сорому, коли їх стрічали слава і почесті. Ходили вони світом, як подорожні, не маючи з собою нічого, крім Христа Розіп’ятого. Працювали ревно у Господньому винограднику і збирали преславні плоди - людські душі, призначені для Бога.

У часі, коли ще Чин святого Франциска був у самому зародку, вислав одного дня святий Засновник брата Вернарда до Болоньї, щоб він у цьому місці, з Божою ласкою, відшукав для Христа хоч кілька сердець. На цей наказ свого отця брат Вернард поклав на свої груди знак св. Хреста і, в ім’я святого послуху, пішов до Болоньї. Коли прибув на місце у своїй убогій, витертій, з грубого сукна рясі, стали там діти насміхатися з нього, кпити. Брат Вернард зносив це задля Ісуса Христа з великою терпеливістю та радістю. Мало того, він, щоб виставити себе на ще більші зневаги, пішов вулицями до середини міста. Невдовзі навколо нього зібрався гурт народу, одні шарпали його за каптур, інші кидали в нього болотом та камінням, ще інші немилосердно штовхали його то в один, то в другий бік. Терплячи ці зневаги, брат Вернард був тихий та терпеливий, обличчя його світилося радістю, а з уст не злітало жодного нарікання, він не тільки не кривився перед цими напастями, але сам наче шукав їх, бо часто знову завертав до середини міста.

Терпеливість - це досконалість, а водночас це - пробний камінь її власників. Один місцевий славний адвокат був свідком цієї постійности та відваги брата Вернарда, з якою той без скарг уже доволі довго терпів ці прикрості. Тоді в думці мовив до себе: “Це напевно чоловік святий,”- та приступив до брата Вернарда і запитав його: “Що ти за один та з яким наміром прийшов сюди?” Замість відповіді брат Вернард витягнув з кишені правила святого Франциска та подав їх докторові. Щойно лиш прочитав адвокат ці правила, здивувався великою досконалістю, до якої вони ведуть, і сказав до своїх товаришів: “Я знаю, що ніколи не бачив нічого так досконалого, так високого, як цей спосіб життя. І справді кари гідними є ті, хто насміхається зі святого чоловіка. Ми радше повинні обдарувати його почестями великими, як правдивого Божого слугу”. Відтак сказав до брата Вернарда: “Якщо маєш намір заснувати тут монастир, де можна було б вільно присвятити себе службі Божій, так з любови до тебе, а також задля спасіння власної душі прирікаю тобі, що я постараюсь для тебе про відповідне помешкання”.

“О пане докторе, - вигукнув брат Вернард, - це справді сам Господь наш Ісус Христос піддав тобі цю спасенну думку і на славу того ж Ісуса Христа я охоче приймаю твої пропозиції”.

Утішився цими словами адвокат і з серцем, що горіло любов’ю до ближнього, привів він брата Вернарда до свого дому, а невдовзі, як обіцяв, побудував для нього мешкання, власним коштом його облаштував та купив хатнє начиння. З того часу став він опікуном і першим оборонцем брата Вернарда та його товаришів.

А брат Вернард, зі свого боку, святістю свого життя в очах мешканців Болоньї мав все більшу честь і пошану. Кожен уважав за щастя, якщо міг його діткнутись, або хоч здалека побачити. Він, однак, будучи правдивим учнем Ісуса Христа та святого Франциска, боявся, щоб почесті цього світу не збурили його внутрішній спокій та щоб не стали перепоною у спасінні душі. Тому знову повернувся до свого отця і так йому сказав: “Отче, монастир у Болоньї вже засновано, тому пошли туди братів, щоб працювали та щоб утвердили його значення. Що ж до мене, то я зовсім не сподіваюсь стати там на дорогу чеснот, а навпаки, боюсь дуже, щоб не втратити там багато на душі через почесті, які там мене чекають”.

А коли святий Франциск довідався про все, що там сталось, про славу, яку брат Вернард там здобув Господу Богу, гарячими словами подякував Божому Провидінню, яке з певністю благословило працю тих бідних учнів святого Христа. Відтак вислав кількох своїх товаришів до Болоньї і Ломбардії, які в інших місцевостях стали засновувати нові монастирі.

ГЛАВА ШОСТА

Святий Франциск благословить брата Вернарда та, у випадку своєї смерти, призначає своїм наступником.

Незвичайна святість, якою відзначався брат Вернард, перейняла святого Франциска глибокою шаною до нього, так, що це можна було помітити із його частих розмов з братом Вернардом. Одного разу Господь Бог на молитві об’явив святому Франциску, що, з допусту Божого, впадуть на його брата численні диявольські спокуси, з якими той тривалий час буде мужньо боротися. Перейнятий милосердям до свого брата, бо і любив його щиро, як власного сина, святий Франциск гаряче молився до Бога та зі сльозами просив Ісуса, щоб дав Вернардові ласку побороти злого духа. Одного разу, коли так молився, почув голос з неба: “Франциску, не лякайся, бо всі ці спокуси на брата Вернарда є з допусту Божого, щоб досвідчити його чесноту і прибільшити йому заслуг і слави. Боротьба ця закінчиться славною перемогою над ворогом, бо Вернард зачислений до вибраних царства небесного”.

Ці слова сповнили святого невимовною радістю і з цього часу він відчував ще більше прив’язання та більшу шану до брата Вернарда. Докази цього давав за життя, а найбільше при своїй смерті.

Коли святий Франциск був близький до смерти, подібно, як колись святий патріярх Яків, бачачи синів своїх, що стояли біля його смертної постелі, зламані болем та в жалю, що їх улюблений отець залишає цю землю, так до них промовив: “Де є син мій первородний? Приступи, мій сину, нехай поблагословлю тебе, перш ніж полишу цю землю”. Брат Вернард навіть не подумав, що слова ці спрямовані до нього, і сказав до брата Іллі, вікарія Чину: “Отче, йди, представся святому як його наслідник, нехай поблагословить тебе”. І приступив брат Ілля, а святий Франциск, який від безнастанного плачу вже зовсім втратив зір, поклав свою праву руку на його голову і сказав: "Це не є голова мого первородного сина”. Тоді з лівого боку приступив брат Вернард. І тоді святий Франциск поклав руки навхрест на голови двох братів, праву руку тримав на голові брата Вернарда, а ліву - на голові брата Іллі, і так сказав до першого: “Нехай Бог Отець через заслуги Господа Ісуса Христа зіллє на тебе благословення свої як духовні, так і небесні, бо ти є моїм первородним сином і вибраним мого Чину. Це тобі Ісус Христос дав приклад, щоб наслідувати Його в чесноті євангельської убогости. І ти, з любови до Нього, без застережень, добровільно віддав Йому все, що мав, а також і себе самого, в цьому Чині ти жертвував себе Богу як наймилішу жертву. О, нехай Господь наш Ісус Христос обдарує тебе щедро благословеннями своїми. І убогі твої нехай благословлять тебе та нехай завжди товаришують тобі. Нехай кожен, хто вас благословить, буде благословенний, а кожен, хто буде злословити, нехай буде скараний. Тобі даю силу установляти в Чині все, що уважатимеш за відповідне, і ніякий брат не сміє верховодити над тобою, і тобі нехай завжди буде вільно йти та замешкати там, де захочеш”.

Брати ніколи не забували цих слів святого Франциска, а по смерті його любили та шанували брата Вернарда так, як найдорожчого отця. А коли брат Вернард був при смерті, тоді вся громада братів зібралась у його монастирі, а серед них був також і брат Еґідій. Коли він побачив брата Вернарда, закликав радісно: “Вгору піднесім серця, брате Вернарде, вгору серця!” І сказав брат Вернард одному з братів приготувати місце для брата Еґідія до розважання. Наказ зразу ж було виконано.

Коли брат Вернард уже відчував, що наближається хвилина його смерти, дещо підвівся, попросив кількох братів, щоб його тримали, і так промовив до зібраних: “Мої найдорожчі браття, не маю сил багато говорити, тільки пригадую вам, що у цьому Чині, в якому я жив і ви живете, можете дочекатись цього щастя, яке я зараз відчуваю. По правді кажу вам, що душа моя в цій хвилі почувається такою щасливою, що я і за тисячу таких світів, де живемо, не проміняв би служби іншому панові, як Господь наш Ісус Христос. О найдорожчі браття мої, заклинаю вас Богом святим, любіться взаємно”. Після цих та ще інших кількох побожних напімнень, брат Вернард ліг на постіль. Його обличчя сяяло живим блиском радости, так, що всі брати були здивовані.

Ось так насичена незвичайним щастям душа брата Вернарда перейшла у вічність, де увінчав її Христос вінцем слави, на який він заслужив собі тут, на землі, у тяжких змаганнях.

ГЛАВА СЬОМА

Святий Франциск перебуває Великий піст

на острові в Перуції, де постив зовсім без їжі,

окрім половини буханця хліба.

Правдивий Христовий слуга святий Франциск виступає у багатьох подіях свого життя, як другий Спаситель, посланий світові на його обнову. І справді, він заслужив собі на ту ласку, що Бог Отець вчинив його найподібнішим і найближчим до свого Божественного Сина. Доказ цієї подібності з Ісусом Христом є почесне товариство дванадцятьох учнів святого Франциска, відтак тайну його чудесних і святих ран і, врешті-решт, сорокаденний піст, який відбув наш святий. А як це сталось, розкажемо тут.

Було це в часі пущення, перед Великим постом. Святий Франциск перебував тоді в Перуцїї над озером, у хаті одного господаря, який дуже прихильно ставився до нього та прийняв його ночувати. Тоді несподівано прийшло нашому святому Боже натхнення перебути Великий піст на відлюдному острові посеред цього озера. Тому попросив господаря, щоб, з любови до Господа Бога, перевіз його на цей острівець посеред ночі, аби ніхто не бачив. Приятель святого погодився і перевіз його своїм човном на острівець. Святий не взяв зі собою жодних харчів, окрім двох малих буханців хліба. Коли прибули на місце, і святий Франциск мав попрощатися зі своїм провідником, став він його дуже просити, щоб той нікому не говорив про це місце його побуту та щоб приїхав по нього аж у середу перед Великим четвергом. Чоловік пообіцяв це святому і відплив. Коли святий Франциск перебував сам один на цьому острові, він не знайшов там жодного мешканця. У густому лісі натрапив на місце, отінене галузками корчів, неначе альтанка або мала хата. Це місце вибрав собі святий на молитву і розважання. Приятель його свідчив, що святий перебував там упродовж Великого посту та що не споживав за цей час жодної їжі, окрім половини буханця хліба з тих, які йому залишив. Аж у Великий четвер забрав він святого з острівця, а з двох хлібців залишився один цілий, а другого - половинка. Ця половина спожитого хліба вберегла святого від пустої слави, та, однак, не відібрала йому заслуги, що, подібно до Спасителя, постив він строго сорок днів і ночей.

Завдячуючи заслугам святого Франциска, Господь Бог учинив на цьому острівці багато чудес і невдовзі там оселились люди. Збудовано також там велику та міцну фортецю, а брати святого Франциска заснували свій монастир, називаючи його монастирем на острові.

Мешканці цієї фортеці мають до теперішніх часів велику пошану і побожні почуття до місця, де святий перебував весь Великий піст.

ГЛАВА ВОСЬМА

Святий Франциск товаришує в дорозі братові Леону та навчає його, в чому справжня радість.

Було це взимку, коли святий Франциск у сильний мороз повертався з братом Леоном з Перуції від Пречистої Діви Ангельської. Тоді сказав святий до свого товариша, який йшов за ним: “Брате Леоне, хоч би і так сподобалось Богові, щоб Брати Менші дали цілому світові великий приклад святости, то, однак, ти запиши і запам’ятай, що не в цьому їх найбільша радість”. Трохи згодом святий продовжив: “О брате Леоне, хоч би Брат Менший зумів дати кривому здорову ходу, а калікам оздоровити їх криві члени, хоч би й злих духів умів виганяти, а сліпим зір повертати, глухим - слух, німим - мову, навіть більше, щоб мертвих, які вже чотири дні спочивають у гробі, міг воскресити, все-таки, ти запиши, не в цьому є справжня радість”. Пройшовши ще далі, святий голосно загукав: “О брате Леоне, щоб і Брат Менший умів говорити всіма мовами, щоб і всю мудрість посів і всі письмена прочитав, щоб і пророкувати вмів і об’являти не лише майбутні події, але й скриті тайни совістей душ людських, ти запиши, що і в цьому не найбільша радість”. І пройшли вони далі кілька кроків, і тоді святий Франциск загукав з усієї сили: “О брате Леоне, овечко Божа, хоч би і Брат Менший говорив ангельськими мовами, хоч би розумів увесь рух зірок і таємну силу різних зел, і хоч би мав об’явлену тайну всіх скарбів, скритих у землі, та хоч би знав добре всі прикмети птиць і риб та всіх звірів, людей, дерев, каміння і вод, ти запиши, що і в цьому не є найвища радість”. А за якийсь час гукнув святий: “Брате Леоне, щоб Брати Менші своїми проповідями цілий світ навернули до Христа і усіх невірних для Христа знайшли, так, ти запиши, і не в цьому ще є справжня радість”.

Дата добавления: 2015-08-05