Квіти святого Франциска 1 страница

Переклад з італійської мови і вступ

о. Йосафата Ананевича

Чину Братів Менших

Видання друге, виправлене

Львів

Видавництво «Свічадо»

УДК 27-36

ББК 86.375 гд

К 32

Художнє оформлення

Олени Гижі

К 32 Квіти святого Франциска/ Пер. з італ. о. Й. Ананевич. - Львів:

Свічадо, 2009. - 244 с.

ISBN 978-966-395-270-3

Святий Франциск з Асижу - визначний святий Католицької Церкви, діяльність якого спонукала до великих соціяльних змін у часи середньовіччя. “Квіти святого Франциска” з’явилися через 100 років після смерти святого. Їх автор - брат Уголіно - своїми розповідями надав нового забарвлення історії життя і самовідданої праці св. Франциска, до яких вже зверталися його попередники (брат Томас Челяно, св. Бонавентура).

Близько 1380 р. инший член Ордену францисканців переклав 53 розділи з “Квіток” італійською мовою, додавши до них деякі вибрані частини з праці брата Томаса Челяно.

Саме з цієї версії зробив у 1955 році український переклад о. Йосафат Ананевич.

Наша книжка - 2-ге видання цього перекладу.

Для широкого кола читачів.

УДК 27-36 ББК 86.375 гд

ISBN 978-966-395-270-3 © Чин Братів Менших св. Франциска

Зміст

Заспів сонцю

Передмова

Вступ

Глава 1. Китиця Квітів, святого Франциска з Асижу

Глава 2. Про брата Вернарда

Глава 3. Святий Франциск карає себе за підозріння

Глава 4. Ангел Божий ставить запитання

Глава 5. Св. Франциск висилає брата Вернарда

Глава 6. Благословить брата Вернарда

Глава 7. Перебуває в постах на острові

Глава 8. Навчає, в чому справжня радість

Глава 9. Навчає брата Леона, як відповідати

Глава 10. Брат Масео запитує св. Франциска

Глава 11. Св. Франциск наказує братові крутитися

Глава 12. Наказує братові Масео уряди

Глава 13. За все дякує Богу

Глава 14. Христос з’являється посеред згромадження

Глава 15. Свята Клара у святої Марії

Глава 16. Св. Франциск довідується про свою ціль

Глава 17. Являється Ісус, Пр. Діва Марія та інші святі

Глава 18. Чудесна капітула братів

Глава 19. Чудо з винницею в Рієте

Глава 20. Про чудесну з’яву наймолодшому братові

Щоб прочитати решту розділів даної книги, будь ласка, придбайте її на сайті Свічадо - www.svichado.com

Глава 21. Чудесне обласкавлення вовка

Глава 22. Як святий звільнив голубів

Глава 23. Св. Франциск звільняє одного з братів

Глава 24. Навернення турецького султана

Глава 25. Оздоровлення прокаженого

Глава 26. Навернення розбишак

Глава 27. Навернення двох студентів

Глава 28. Брат Вернард у захваті

Глава 29. Як диявол являється братові Руфінові

Глава 30. Про чудову проповідь

Глава 31. Св. Франциск знає тайни совісти

Глава 32. Брат Масео навчився покори

Глава 33. Св. Клара благословить хліб

Глава 34. Король Людовик відвідує брата Еґідія

Глава 35. Св. Клара чудом перенесена до церкви

Глава 36. Св. Франциск пояснює братові видіння

Глава 37. Навернення багатого лицаря

Глава 38. Брат Ілля буде відкинений

Глава 39. Св. Антоній проповідує

Глава 40. Проповідь до морських риб

Глава 41. Брат Симеон увільнив брата від спокуси

Глава 42. Святий Михаїл являється і Пр. Діва Марія

Глава 43. Брат Конрад навертає молодого брата

Глава 44. Кому Христова мука спричинила найбільшого болю

Глава 45. Життя брата Івана з Пенни

Глава 46. Брат Пацифік бачив душу свого брата

Глава 47. Мати Божа відвідала хворого брата

Глава 48. Видіння чудесного дерева

Глава 49. Ісус з’явився братові Іванові з Алверно

Глава 50. Багато душ чистилища звільнені

Глава 51. Брат Яків з’явився по смерті

Глава 52. Пізнання Пресвятої Тройці

Глава 53. Брат Іван з Алверно умліває при Літургії

ДОДАТОК

1. Святий Франциск являється братові Леонові

2. Брат Леон у сні має страшне об’явлення

РОЗВАЖАННЯ НАЙСВЯТІШИХ РАН СВЯТОГО ФРАНЦИСКА

Перше розважання

Друге розважання

Третє розважання

Четверте розважання

П’яте розважання

ЖИТТЯ БРАТА ЯЛІВЦЯ

1. Відрізує ногу свинці

2. Велика влада його над дияволом

3. Засуджений на смерть

4. Роздає все убогим

5. Дає дзвіночки з престола убогим

6. Заховує строге мовчання

7. Як оберігатися в часі тілесних спокус

8. Сам себе упокорює

9. Гойдається з дітьми

10. Готує їжу на два тижні

11. Сам себе засоромив

12. Має захоплення під час Служби Божої

13. Сумує за втратою приятеля

14. Бачить руку, завішену у повітрі

15. Брат Леона миє камінь чотири рази

ЖИТТЯ БЛАЖЕННОГО БРАТА ЕҐІДІЯ, ТОВАРИША СВЯТОГО ФРАНЦИСКА

1. Прийнятий до Чину

2. Відбуває паломництво до гробу св. Якова

3. Відбуває паломництво до Святої Землі

4. Цінує вище послух над молитву

5. Живе з праці рук

6. Отримує чудесну допомогу, засипаний в церкві

7. Смерть святого Еґідія

8. Душа брата Еґідія вступила в життя вічне

9. Визволення душі приятеля брата Еґідія з чистилища

10. Про рік смерти брата Еґідія

НАУКИ ТА ДУМКИ БРАТА ЕҐІДІЯ ГІДНІ УВАГИ

1. Про чесноти та блуди

2. Про віру

3. Про святу покору

4. Про страх Божий

5. Про святу терпеливість

6. Про лінивство

7. Про віру до речей дочасних

8. Про святу чистоту

9. Про спокуси

10. Про святу покуту

11. Про святу молитву

12. Про святу духовну второпність

13. Про знання корисні і марні

14. Про добрі і злі слова

15. Про стійкість у доброму

16. Про правдиве законне життя

17. Про святий послух

18. Про пам’ять про смерть

ЗАСПІВ СОНЦЮ

або Слава Творцеві Світу,

складена святим Франциском з Асижу

Слава Тобі Всевишній і Всемогучий Боже наш!

Честь, поклін і благодарення від усієї тварі Тобі,

І від мене найменшого брата, найбільшого грішника, Бідака з Асижу, слава Тобі!

Ніхто з людей не в змозі достойно благословити Тебе,

Тому з глибини нашої нікчемности ми співаєм Тобі;

Слава Тобі Господи, за всі сотворіння Твої,

За це сонце, що мов благородний брат наш

В любові день нам і ніч об’являє, Тебе ж прославляє.

О як гарне воно, як славне в Твоєму блиску, Боже Святий, Твій воно нам образ, Превеликий Пане, і Твоя нам слава.

Слава Тобі Господи, за братчика нашого, той місяць ясний,

І за ці дрібонькі сестрички наші, зорі прекрасні,

Ти щедро їх розсипав по широкому небі,

Як чудово вони весь світ красять, служачи Тобі.

Слава Тобі Господи, за вітерець, що братчиком нам,

Він воздух наш чистить, час дає погідний і мрячний,

Цим Ти кожному підтримку життя даєш.

Слава Тобі Господи, за водицю - сестричку нашу,

Вона ж така смирна, така чиста, прегарна,

Так усім сотворінням цінна та конечна вона.

Слава Тобі Господи, за вогонь той братчик наш,

Ним Ти тьму проганяєш, а він такий могутній,

Такий сильний, прекрасний, такий радісний і страшний.

Слава Тобі Господи, за землицю - сестру нашу і маму,

Що нас всіх годує, вирощує й любить,

Що дає нам всякі смачні овочі, барвисті квіти і зела цілющі.

Слава Тобі Господи, за тих, хто вміє, Тебе ради, прощати нам,

Що знають терпіти наші немощі і всякі печалі,

Та за миролюбців, Тобою благословенних і нами.

Слава Тобі, Господи, за смерть тілесну, сестричку нашу,

Що перед нею ніхто з живих укритись не може,

Та горе вмираючим у гріхах тяжких, у ненависті з Тобою.

Благословенні же, яких знаходить вона у Божій любові,

Вона їм приносить щастя, добро та повік-вічну славу.

Славте, величайте і благодаріть Господа,

Послушні в смиренні Його Волі Пресвятій. Амінь.

ПЕРЕДМОВА

Людина для повноцінного життя потребує, як відомо, не лише хліба. Сам Христос мовить: “Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить із уст Божих” (Мт, 4, 4). Є люди, котрі глибоко усвідомлюють потребу Хліба небесного і втамовують цей голод, не лише слухаючи Боже слово, але й носячи його у своєму серці і живучи ним. У наш час особливо відчувається голод Слова Божого, і часто сама людина не знає, ким вона є і Хто потрібен їй до повноцінного життя. Аби відчути потребу Бога, Його слова у своєму житті, не досить просто ходити до церкви і слухати проповіді. Треба визнати, що Богові цілковито підвладне моє буття. Бо “Бог сказав і сталось, повелів і створилось” (Пс. 33, 9), та “Словом Господнім небеса утвердились і духом уст його вся сила їх” (Пс. 33, 6). Людина повинна відкрити правду про себе, про те, що вона - плід Божого дихання, Божа дитина, бо ж Адам був сином Божим (пор. Луки, 3,38)! Відкриття у собі Божого походження, синівства Божого породжує почуття гідності, безпеки, захищеності, почуття радості. Я - людина, і це прекрасно. Я - Божа дитина, плід Божої любові - не тому, що мені так хочеться, не тому тільки, що так жити легше, а тому, що так хоче Бог, Його слово, Його життя.

Кожна епоха має своїх велетнів, святих, котрі пригадують своїм життям і проповіддю оцю правду про гідність і походження людини, про її призначення і роль у світі. Святі - це люди, котрі пригадують, що правдиве щастя і справжню радість дати може тільки Христос. Власне тому Святіший Отець Іван Павло II слушно пригадує, що таємниця людської особи вповні відкривається в Особі Ісуса Христа, який є Словом Отця, любов’ю Отця до людини.

Одним із найбільших святих не тільки своєї епохи, але усіх часів є Іван Бернардоне, св. Франциск з Асижу, про якого сказано, що він за днів життя свого відновив храм Господній, відновив святу матір Церкву.

Не маючи ані багатства, ані засобів, він постає перед нами як багатий любов’ю і миром. Не можна пройти байдуже повз асизького бідака, який називає братом і сестрою усе сотворіння, який єднає ворогів, усуває розбрат, присмиряє вовка, співає пісню на честь любові. Святий асижанин, люблячи Бога, був утіленням любові, бо відкрив, що сам є дитиною Божою, що його Батько дбає про все, що в Ньому існує. Усе бо в Його долонях і про все Він дбає. І вода, і вогонь, і місяць, і зорі - усе це - дар Бога. Святий Франциск відкриває себе як плід любові Отця, як дар Отця. Він усвідомлює, що Бог є найбільшим даром для людини. Бог сам себе дав в Ісусі Христі у Святій Євхаристії.

Бути людиною означає жити даром, бути даром для інших. В нашому комерційному світі, який нищить людяність, забувається це слово - дар. Нас переконують що немає нічого задарма, але це неправда, бо сонце світить і мені, і тобі, - і ми не платимо за це. Ми не платимо за зорі й місяць, за водоспад у горах, дерева і шум трави... Усе це милує наше око й тішить - задарма. Є такі цінності, які не можна купити за жодні гроші.

Святий Франциск став даром, пригадав, що радість і щастя полягає в тому, щоб давати, а не брати. Обдаровуючи інших, вносимо у своє серце надію, любов, прощення, мир, лагідність, волю, добре слово, честь. Бог - це дар, а я, людина, щаслива тоді, коли вмію це прийняти і сам стати даром. Ось це і є правдиве призначення людини, правдива людяність, правдива програма життя - бути даром, бути надією для безнадійного, радістю - сумному, милосердям - грішному, підтримкою - малодушному. Бути даром означає повсякчас бути, бути, бути, а не мати, посідати, здобувати. Бути даром - девіз святого Франциска.

Святий Франциск з Асижу залишив по собі безцінний дар - спадщину любові і служіння Богові, ближньому і кожному сотворінню. Послідовники життя Ісуса Христа за прикладом святого Франциска обдаровують собою і наші часи, і наш світ. Нашій епосі, а особливо нашому українському народові, як ніколи потрібний дух, виражений в дарі самого себе. Коли ж ми залишаємося на рівні егоїстичного накопичення речей, зневаги гідності ближніх, корупції, незахищеності старших і сиріт, то “нагородою” за це може бути тільки рабство. Ми самі своєю поведінкою маємо плекати дух дару, за який нагородою є воля. Дух же егоїзму закриває людину на все, крім себе, штовхаючи її в рабство самої себе. Бог дав нам дар - землю і все, що на ній, дав волю, дав нам самих себе. Бог хоче, щоб ми були людяними, чесними до себе, шанували себе навзаєм, вміли вдовольнятися тим, що конечне, а не жили в розкошах.

Прекрасний за стилем, лаконічний, простий та доступний кожному витвір францисканської традиції “Квіти святого Франциска” є відображенням особи святого Франциска з Асижу і середовища, що перебувало під впливом Святого Духа, який говорив і діяв через святого асижанина.

Станьмо в наш час, коли є такий великий голод Божого життя і Слова, послідовниками благочестивого, мирного, люблячого Бога, ближнього, природу, життя святого Франциска і його братів. Квіти святого Франциска - це слова, вчинки, його повне любові життя.

Український читачу, відкрий своє серце на великі, безцінні скарби євангельського мужа, щоб, вдихнувши в себе дар слова життя, більше любити Бога, ближньсго і світ - наш дім.

20.03.2009

о. протоігумен Іван Канти Пєхота, Чин Братів Менших

м. Тернопіль

Вступ до першого видання

Іван Бернадоне, загально знаний як св. Франциск з Асижу, був сином багатого купця Петра Бернадоне, народився 1182 року. Малим, ходив до парохіяльної школи, дальші науки здобував у школах як усі тодішні сини багатих міщан. До книжок Франциск не дуже горнувся, однак був одним із найздібніших учнів, плавно говорив латинською мовою, дещо і французькою.

У молодому віці Франциск не був зразковим молодцем. Багаті та нерозсудні родичі догоджали йому у всьому, давали гроші на всі його забаганки. Був він веселим та чуйним, але товариство зіпсованих його ровесників скоро, мов бистра річка, захопило його з собою. 1204 року він бере участь у війні гордих міщан із Асижу з сусідніми німецькими князями. Коли ж потрапив у полон, став там роздумувати над своїм життям, тоді й почув він таємничий голос поклику на службу Найвищому Панові - Богу. Так він узяв постанови на своє майбутнє життя, зовсім відмінне від життя молодців Італії.

У роках 1207-1209 під час молитви в церкві св. Дам’яна з ікони Розіп’ятого Спасителя почув він чудесний голос: “Франциску, відбудуй мій дім, що весь, як бачиш, йде в руїну”. Франциск взявся за справу, відбудував церковцю св. Дам’яна, а відтак і другу - Пресвятої Діви Ангельської, звану Порцюнкуля. Щоб мати гроші до цієї будови, він бере сукно з торгівлі батька, спродує на ярмарку в сусідньому місті Фоліґно, а також випрошує у людей матеріял та гроші. Багато людей допомагали йому своєю працею. Можна уявити собі гнів його батька, коли той довідався про вчинок свого сина. Батько ж надіявся, що Франциск, як найстарший син, буде його славою, гордістю всієї родини, а він приносить йому сором, ганьбу, розтринькує майно. І батько, у своїй нестримній злості, викликав сина на міський суд. Справу віддали розсудити місцевому єпископові. В присутності всього єпископського суду Франциск, повен жалю проти батька, скидає з себе все панське вбрання, кидає батькові до ніг і, клякаючи майже нагий до стіп єпископа, каже: “Тепер я можу вільно молитись: Отче наш, що єси на небесах”. Єпископ, маючи під руками селянський плащ з грубого сукна, прикрив ним Франциска, цей же пришив до плаща на грудях великий хрест і в цьому одязі почав свою місію.

Жалюгідний вигляд церков, які Франциск відновлював, був духовим образом тодішньої Христової Церкви, і Франциск скоро зрозумів, що Бог кличе його до віднови не так матеріяльної церкви, як передовсім, до віднови духа Христового в цілій Католицькій Церкві, духа миру, вірного сповнення Божої волі у святих заповідях та турботу про спасіння душ людських. Коли одного разу у тому часі слухав він Службу Божу у Марії Ангельській, чув як старенький священик читав Євангеліє від Матея (10, 9), а в ньому слова Христові, сказані до апостолів у хвилі, коли висилав їх у світ проповідувати святе Євангеліє: “Не беріть ні золота, ні срібла, ні дрібних грошей у череси ваші. Ні торби на дорогу, ні одежин двох, ні взуття, ні палиці, - бо робітник вартий утримання свого”. Натхненний Духом Божим вирішує тоді Франциск оснувати Чин Братів Босих, що за прикладом святих апостолів підуть з проповіддю святого Євангелія без золота-срібла, в одній одежині, без торби з хлібом, без чобіт та палиці. І почав Франциск проповідувати, і прикладом своїм та словом вів багатьох за собою. Прилучилися до нього перші учні: Вернард з Квінтавалє, багатий та впливовий пан, Петро Катані, катедральний канонік, побожний горожанин Асижу Еґідій, священик Сильвестер та багато інших. За монастир беруть собі стару хату за містом, поблизу лічниці для прокажених, у Ріво Торто. Живуть там у такій убогості та тісноті, що Франциск мусив на стінах кімнати написати імена братів, хто з них, в якому куті має спати. Були це перші францискани. Їх монаше правило було коротеньке: жити за прикладом Христа і Його апостолів. Списав це Франциск та в 1210 році пішов зі своїми товаришами до Риму просити Святішого Отця про затвердження своїх правил життя.

У цей час в Італії виникло багато єретичних сект, які поборювали Католицьку Церкву, тому і не диво, що папа Інокентій III зразу не хотів затвердити цих, досі небувало строгих правил. Однак уночі мав він видіння. Бачив прекрасну церкву святого Івана на Латерані, яка розпадалась в руїну, але надбіг якийсь бідак та своїми руками підпер церкву і врятував її. У тому бідакові впізнав папа святого Франциска і зрозумів, яку місію має сповнити Франциск зі своїми товаришами у Церкві Христовій. Тому хоч перестерігав Франциска, що надто строгі вимоги кладе у своїх правилах ослабленій людській природі, все ж підтвердив усно Правила, уповноважив братів проповідувати та благословив їх місію. Це був початок першого Чину св. Франциска, якого він в почутті покори, назвав Чином Братів Менших. У1212 році перенеслись вони на стале мешкання до церкви Святої Марії Ангельської. Там була хата, браття побудували собі ще ряд окремих келій. Звідти посилав Франциск братів проповідувати і сам проповідуючи Боже Слово, пройшов майже всю Італію.

Серед слухачів проповідей Франциска у Великім пості того ж 1212 року, в катедрі Асижу, була дочка заможного шляхтича з роду Сціфі і Ф’ємі, вісімнадцятирічна Клара, молода, дуже красива і побожна дівчина. Вночі, перед Квітною неділею, вона потай покинула батьківський дім і в товаристві своєї тітки прийшла до церкви Святої Марії Ангельської. Тут очікували її брати і Франциск. Перед престолом у церкві Клара впала на коліна і в тихій молитві склала Богу три обіти: досконалого послуху, досмертної чистоти і євангельської убогости. Свої багаті сукні змінила на грубий монаший габіт і мотуз. Під ножицями Франциска впали на землю золоті коси її буйного волосся, а голову вкрила чорна намітка, за взуття - прості сандалі. До Клари прилучилася її молодша сестра Агнета і кілька побожних дівиць. Франциск випросив для них церковцю св. Дам’яна і побудував кілька простих келій, укладав для дівчат правила життя, обіцяв, що він і браття подбають про засоби для їх життя. У 1215 році Папа Інокентій III підписав правила і привілеї убогости для служебниць святого Дам’яна. Кардинал Гуголін, покровитель Чину, викінчив їх правила в 1219 році. Так служебниця і обручниця Христова Клара, маленька ростинка св. отця Франциска, стала засновницею славного Чину в Церкві убогих Сестер Кларисок. Керувала ними сорок літ за духовними ідеалами св. Франциска. Це є другий Чин святого Франциска.

Результат місій св. Франциска був чудовий. Як тільки надходила вістка до якого міста, що Франциск наближається до них, всі кидали свої заняття, купці замикали крамниці і на голос дзвонів бігли зустрічати його. Народ хотів за його прикладом посвятити себе покутничому життю так, що Франциск мусив придумати новий спосіб життя для них, щоб, не покидаючи своїх родин, могли вони жити монашим життям. Так Франциск заснував свій третій Чин Покути, який Церква Христова підтвердила та благословила устами папів Гонорія III і Николая IX.

Під час другої Капітули Чину в травні 1219 року Франциск організовує перші місії серед сусідніх народів. Брат Іван з Пенни, в товаристві шістнадцяти братів, йде до Німеччини. Брат Пацифік, один із славних поетів-співаків, вінчаних цісарями, пішов до Франції; брат Гіл - до Тунісу, а ще інші - до Іспанії, Угорщини і Мароко. Кожен узяв зі собою копію листа папи Гонорія III, яким Святіший Отець доручає братів опіці єпископів усього католицького світу. Згодом прийшли вісті, що вислані до Мароко отримали вінець мучеників. Тоді Франциск сам іде між невірних на Сході. Старається привернути до Христової віри султана єгипетського, відтак іде до Палестини. Тут отримує з Асижу поважні вісті, що деякі браття хочуть заводити небувалу новизну в Чині. Це спонукає його до негайного повернення додому. Восени 1220 року одержує від папи призначення кардинала Гуголіна на особливого Покровителя Чину. Через хворобу очей, на яку захворів у Єгипті, резигнує з уряду головного настоятеля на користь брата Петра Катані.

Подібно, як це буває з дітьми, які хочуть чимскоріше вирватись з-під опіки родичів і жити незалежним життям, сталось і з духовними синами св. Франциска. Новий Чин розрісся понад очікування засновника. На Капітулу Чину прибуло 3-4 тисячі братів. Пересторога папи Інокентія не була даремною. Коротких правил з 1210 року виявилось замало для потреб так широко закроєної організації. Вже тоді Чин поширився на весь культурний світ. Серед братів знайшлися такі, яким було далеко до ідеалу найвищої самопосвяти, якою відзначались перші брати св. Франциска.

Не маємо відомостей щодо перших правил Чину, які тільки усно затвердив папа Інокентій. Конституція Чину знає тільки правила, які були затверджені папською булою. Вони були результатом спільної праці Франциска, кардинала Гуголіна і брата Іллі, який був Головним Настоятелем Чину після смерти Петра Катані. Ці правила - результат торгів між ревнителями євангельської убогости і свободолюбивих братів, які під проводом брата Іллі бажали усунути суворість перших Правил. Св. Франциск був дуже засмучений цими торгами за свій ідеал і тому з огірченим серцем цілковито усувається від Чину. Брудні пальці цього світу спотворили ясний ідеал його Чину. Тому він, безсилий спинити цей світовий залив, розпочинає свою Хресну Дорогу. Будучи дуже хворим тілом і душею, щоб брати участь у головній Капітулі 1224 року, він іде у монастир на горі Алверна. Тут відбуває сорокоденний піст перед св. Михайлом, а при кінці його одержує від Бога, неначе печать довершення своєї місії, рани Христових Страстей - на руках, ногах і ребрі.

Влітку 1225 року святий поселився в келії, збудованій недалеко від монастиря св. Дам’яна, де вже майже сліпий, знищений хворобою, укладає свій прекрасний гимн Творцеві, який називає “Гимном Сонця”. На домагання кардинала Гуголіна Франциск погодився на лікування хвороби очей. У березні 1226 року, передчуваючи близький кінець, Франциск диктує братові Венедиктові з Прато свій духовний заповіт. Це зворушливий заклик до чистого, строгого зберігання Правил Чину. Після короткого відпочинку в Кортоні, де він весь опух, за наказом брата Іллі було його перенесено, вже смертельно хворого, до Асижу. Жалобний похід у дорозі зустрів відділ озброєних людей, яких вислали власті міста Асижу берегти тіло святого, щоб сусіднє місто Перужія не присвоїло його собі. Так у мовчанні занесли його брати до монастиря святої Марії Ангельської. Тут отримав він останні святі Тайни, дав братам своє останнє напуття вірно заховувати святу убогість, дав присутнім своє благословення, казав братам співати свій “Гимн Сонця”, а сам, відмовляючи псалом: Голосом моїм до Господа візвав..., зі співом і молитвою на устах ішов назустріч своїй сестрі-смерті.

Св. Тома Селяно, якого сам Франциск прийняв до Чину, залишив нам докладний опис свого святого отця. Святий Франциск був низького зросту, голову мав круглу, малу, лице подовгасте, що справляло сильне враження. Очі темні, ясні та щирі, волосся чорне, брови рівні, ніс удатно збудований, тонкий і рівний. Вуха малі, відстаючі, повіки гладкі та милі. Уста його були тонкі, зуби рівні та білі, борода чорна, невелика, шия гарна, рамена прості, руки короткі, долоні ніжні, пальці тонкі. Одяг носив з грубого сукна, був дуже милий, веселий, відважний, але не влізливий. Голос його був сильний, солодкий, чистий та звучний. Був Франциск знаменитим бесідником. Та цей, так лагідний Франциск, каже його життєписець, вмів бути часами строгим і вибухав гнівом. Одного брата, який бажав оглянути монастир Кларисок, назвав словами, які годі повторити. Франциск був одним з найвеселіших святих. Він не любив бачити сумні, насуплені обличчя і постійно ганьбив братів зажурених, сумовитих. Бажав, щоб усі його брати, як “Божі весельчаки”, перебігали світ та оспівували правди святого Євангелія. “Я бачив, - каже св. Тома Селяно, - своїми власними очима, як Франциск узяв два шматки дерева і неначе на скрипці грав, співаючи побожні пісні по-французьки”.

Це було б великим доказом нерозуміння, якби хто думав, що Брати Францискани - це жебраки з покликання. Ідеалом св. Франциска була убогість, а не жебрацтво. Він постійно твердо нагадував братам, що мають жити чесною працею і тільки винятково, у разі конечної потреби, можуть просити милостиню. У своїм заповіті він пише: “Я сам працював своїми руками і завжди бажав праці. Я рішуче хочу і бажаю, щоб усі брати займались якимось ремеслом. Якщо хто не знає ремесла, нехай вчиться, не задля зарібку, але для прикладу та щоб убезпечитись від лінивства”.

Святий Франциск з Асижу вірно сповнив і продовжує сповнювати своє післанництво серед італійського та інших народів світу. Він пробудив у народі бажання єдности і згоди, обновив релігійне життя народів світу. Нині Італія слушно пишається своїм святим Франциском з Асижу, як найбільшим святим Католицької Церкви. У нас, в Україні, особа святого Франциска і його значення знані дуже мало. Та св. Франциск має сповнити свою визначну місію і серед українського народу. Такі люди, як він, є Богом дані не для одного краю чи народу, а для цілого світу. Подібно, як ціла Католицька Церква, усі народи світу користуються світилами, які дала Східна Церква: Василій Великий, Йоан Золотоустий, обидва Григорії, Єфрем Сирин, Йоан Дамаскин, Кирило Єрусалимський та багато інших, так і народи Східної Церкви, між іншими й українці, мають право і обов’язок користуватися плодами життя і жертви таких святих, як св. Франциск з Асижу. Вже найвищий час і нам прийняти до себе святого Франциска, вслуховуватись у чарівний голос проповідей його життя і піти за ним. Це завдання, хоч би трішки, мають сповнити ці його “Квіти”. Прийми, український народе, ці Квіти Божого Бідака, приглянься до них добре, пізнай, які вони гарні, насолоджуйся їх небесним запахом, прикрась ними своє серце, своє життя, і переконаєшся, що нічогісінького на цьому не втратиш, навпаки, дуже багато знайдеш.

о. Йосафат Ананевич Ч. Бр. Менших

ГЛАВА ПЕРША

В Ім’я Розіп’ятого Господа нашого Ісуса Христа

і Його Матері Діви Марії.

Китиця деяких квіток, чудес та побожних прикладів Христового бідака, святого Франциска і його святих товаришів, на славу Господа Ісуса Христа. Амінь.

На початку треба взяти до уваги те, що славний святий Франциск у багатьох проявах свого життя мав схожі події із самим Господом нашим Ісусом Христом. Коли Христос почав голосити Євангеліє, то вибрав собі дванадцять апостолів, що погордили всякою марнотою земною і наслідували свого Учителя в убогості та в інших чеснотах. Так само і святий Франциск, засновуючи свій Чин, вибрав собі дванадцять товаришів, які також прийняли найвищу убогість. І як один із дванадцяти апостолів Христових, зрадник Юда, відкинений від Бога, повісився, так і один з дванадцяти товаришів святого Франциска, Іван з Капелі, також відступив від Бога і врешті повісився. Нехай же це буде для всіх вибраних великою наукою та спонукою до покори і страху Божого, коли розважимо, що ніхто з нас не може бути певний, що витриває в ласці Божій до кінця свого життя. І як святі апостоли були чудесні святістю, покорою та повнотою Святого Духа, так і блаженні товариші святого Франциска були такої великої святости, що від апостольських часів світ не бачив людей так чудесних і святих.

Один із них, подібно як святий Павло, був піднесений аж до третього неба. Це був брат Еґідій. Іншому трапилось, що в об’явленні ангел Божий діткнув уст його розпеченим вугіллям, як колись пророка Ісаю. Це сталось з братом Пилипом Довгим. Ще інший, брат Сильвестр, говорив з Господом Богом як з другом, подібно, як це колись робив пророк Мойсей. А ще інший, як святий Іван Євангелист, бистротою розуму свого злітав до світла Мудрости Божої, мов той орел. Це був покірненький брат Вернард, який умів добре по-вченому роз’яснювати Письмо Святе. Ще за свого земного життя брат Руфін, зі шляхетського роду з Асижу, був проголошений Богом у небі як святий. Усі вони відзначались в житті якоюсь особливою чеснотою, про що буде сказане у подальшій оповіді.

ГЛАВА ДРУГА

Про брата Вернарда з Квінтавалє,

першого товариша святого Франциска.

Першим товаришем святого Франциска був брат Вернард - у часах, коли ще святий Франциск носив світський одяг, хоч уже погордив світом та жив у покуті, і був погорджуваний всіма. Багато людей вважали його за дивака, висміювали його як божевільного. Родина та найближчі приятелі цурались його та проганяли, кидаючи в нього камінням та болотом. Ці наруги та насміхання він переносив з найбільшою терпеливістю, неначе б не чув того й не бачив.

Дата добавления: 2015-08-05