З АНЕСТЕЗІОЛОГІЄЮ

ХІРУРГІЧНІ ХВОРОБИ ТВАРИН

I частина

напрям підготовки _________ 1101 - ветеринарія _________________

спеціальність ветеринарна медицина ОКР 8.11010101 - „Магістр”_

факультет ____________ ветеринарної медицини ________________

2014 рік

Модульні питання

(описові)

1. Нейролептики. Механізм дії, основні препарати

2. Особливості застосування препаратів групи ксилазину різним видам тварин

3. Визначення та класифікація наркозу

4. Неінгаляційний наркоз. Основні препарати для неінгаляційного наркозу та шляхи їх введення

5. Інгаляційний наркоз. Обладнання, основні препарати для інгаляційного наркозу

6. Наркоз великої рогатої худоби

7. Наркоз коней

8. Наркоз свиней

9. Наркоз собак і котів

10. Премедикація. Засоби премедикації

11. Ускладнення за наркозу та способи їх усунення

12. Показання та вибір судин для внутрішньовенних ін’єкцій і вливань у різних видів тварин. Катетеризация вен

13. Передопераційна оцінка стану пацієнта, обґрунтування показань та про-типоказань щодо проведення операції

14. Місцеве знеболювання. Види місцевої анестезії

15. Коротка характеристика найбільш поширених місцево анестезуючих засобів та їх концентрації і дозування за різних видів місцевого знеболю-вання

16. Інфільтраційна анестезія. Засоби та способи виконання інфільтраційної анестезії

17. Види поверхневої анестезії. Засоби та способи виконання поверхневої анестезії

18. Коротка характеристика найбільш поширених місцево анестезуючих засобів. Способи продовження анестезуючої дії речовин

19. Застосування новокаїнової блокади, як методу патогенетичної терапії за хірургічних захворювань у ділянці голови та органів грудної черевної

20. Застосування новокаїнової блокади, як методу патогенетичної терапії при захворюваннях органів тазової порожнини

21. Застосування новокаїнової блокади, як методу патогенетичної терапії за хвороб вимені

Травматизм. Закриті травми

1. Особливості загальної реакції організму тварин на травму

2. Особливості місцевої реакції організму тварин на травму

3. Схема досліджень та встановлення ступеня травмування тварин залежно від важкості отриманих ушкоджень

4. Ургентна допомога тваринам за хірургічних хвороб

5. Заходи реанімації та інтенсивної терапії тварин за хірургічних захворю-вань

6. Ентеральне та парентеральне живлення тварин

7. Перша допомога тваринам за травм

8. Забій (етіологія, стадії, патогенез, клінічні ознаки, лікування)

9. Розтяг і розрив. Етіологія, клінічні ознаки, лікування

10. Гематома та лімфоекстравазат (клінічні ознаки, діагноз, диференціальний діагноз, особливості лікування).

11. Причини виникнення, особливості перебігу, клінічні ознаки та лікування тварин за парезу.

12. Параліч як ушкодження головного і спинного мозку (клінічні ознаки та лікування)

Відкриті травми

1. Видові особливості ранового процесу у тварин

2. Антисептика ран

3. Особливості дослідження та клінічні ознаки ран різного походження

4. Лікування тварин за асептичних ран

5. Особливості лікування тварин з гнійними ранами

6. Застосування сучасних фармакологічних засобів за лікування поранених тварин

7. Особливості лікування тварин за абсцесу і флегмони

8. Сепсис. Етіологія, класифікація залежно від клінічних ознак, особливос-тей розвитку і патологічних змін та патогенез.

9. Обгрунтування схеми лікування тварин за сепсису.

10. Етіологія, патогенез, клінічні ознаки, діагноз, диференціальний діагноз, лікування та профілактика некробактеріозу.

11. Грибкові захворювання, як специфічна хірургічна інфекція у тварин

12. Правець (етіологія, патогенез, клінічні ознаки, діагноз, диференціальний діагноз, лікування та профілактика)

13. Досягнення нанотехнології у ветеринарній хірургії

Переломи кісток, суглоби, сухожилки, слизові сумки, м’язи

1. Обгрунтування доцільності застосування консервативного методу ліку-вання тварин за переломів кісток

2. Інтрамедулярний та надкістний остеосинтез. Показання та профілактика ускладнень

3. Методи стимуляції репаративних процесів за остеосинтезу.

4. Артрити (етіологія, патогенез, клінічні ознаки, лікування)

5. Причини виникнення, особливості перебігу, клінічні ознаки та лікування синовітів.

6. Етіологія, патогенез, клінічні ознаки та лікування артрозів

7. Причини виникнення, особливості перебігу, клінічні ознаки та лікування

дисплазії

8. Вивихи (етіологія, патогенез, клінічні ознаки, лікування)

9. Тендиніти (причини виникнення, особливості перебігу, клінічні ознаки та лікування)

10. Причини виникнення, особливості перебігу, клінічні ознаки та лікування тендовагінітів

11. Етіологія, патогенез, клінічні ознаки та лікування бурситів

12. Особливості лікування тварин за різних форм міозитів та міопатозів

13. Ревматичне запалення м’язів. Етіологія, патогенез, клінічні ознаки, лікування

14. Причини виникнення, особливості перебігу, клінічні ознаки та лікування

еозивного запалення м’язів

Тестові завдання

Анестезія 1

	Аналгезія, це:
	втрата всіх видів чутливості;
	втрата лише больової чутливості;
	втрата лише температурної й тактильної чутливості;
	втрата лише тактильної чутливості.

	Анестезія, це:
	втрата всіх видів чутливості;
	втрата лише больової чутливості;
	втрата лише температурної й тактильної чутливості;
	втрата лише тактильної чутливості.

	До місцевоанестезувальних анестетиків відносяться:
	ксилазин, домоседан, торбуджестик, ветранквіл, азаперон;
	аміназин, ацепромазин, амізил, дроперидол, седивет, діазепам;
	дикаїн, новокаїн, совкаїн, бупівакаїн, анестезин;
	ефір, хлороформ, азоту закис, циклопропан.

	В якій концентрації застосовують новокаїн для інфільтраційної анестезії
	0,5 %;
	3,0 %;
	5,0 %;
	10,0 %.

	В якій концентрації застосовують новокаїн для провідникової анестезії:
	0,25 ‑ 0,5 %;
	0,5 1,0 %;
	2,0 – 3,0 %;
	10,0 %.

	Для проведення місцевої поверхневої анестезії застосовують:
	0,25 – 0,5 % новокаїн, 1 % новокаїн, 0,5 % бупівакаїн, 0,5 % лідокаїн;
	0,25 –0,5 % етидокаїн-дюранесте, 2 % розчин новокаїну на олії;
	5 – 10 % новокаїн, 0,25 – 1,5 % дикаїн, 2 – 10 % лідокаїн, 1-3 % совкаїн;
	5 % кетамін, 2 % ксилазин, 5 % тіопентал натрію

	Для проведення інфільтраційної анестезії застосовують:
	0,25 – 0,5 % новокаїн, 1 % новокаїн, 0,5 % лідокаїн;
	0,25 –0,5 % етидокаїн-дюранесте, 2 % розчин новокаїну на олії;
	5 – 10 % новокаїн, 2 – 10 % лідокаїн, 1-3 % совкаїн;
	0,25 – 1,5 % дикаїн, етилхлорид.

	Для проведення провідникової анестезії застосовують:
	0,25 – 0,5 % новокаїн, 1 % новокаїн, 0,25 ‑ 0,5 % лідокаїн;
	0,25 –0,5 % етидокаїн-дюранесте, 2 % розчин новокаїну на олії;
	5 – 10 % новокаїн, 0,25 – 1,5 % дикаїн, 2 – 10 % лідокаїн, 1-3 % совкаїн;
	3 – 4 % новокаїн, 0,5 % бупівакаїн, 2% лідокаїн.

	1. Пролонгованою місцевоанестезувальною дією володіють:
	0,25 – 0,5 % новокаїн, 1 % новокаїн, 0,25 ‑ 0,5 % лідокаїн;
	0,25 –0,5 % етидокаїн-дюранесте, 2 % розчин новокаїну на олії;
	5 – 10 % новокаїн, 0,25 – 1,5 % дикаїн, 2 – 10 % лідокаїн, 1-3 % совкаїн;
	3 – 4 % новокаїн, 0,5 % бупівакаїн, 2% лідокаїн.

	Для знеболювання слизових оболонок ротової, носової порожнини, статевих органів, прямої кишки застосовують:
	0,25 – 0,5 % новокаїн, 1 % новокаїн, 0,25 ‑ 0,5 % лідокаїн;
	0,25 –0,5 % етидокаїн-дюранесте, 2 % розчин новокаїну на олії;
	5 – 10 % новокаїн, 0,25 – 1,5 % дикаїн, 2 – 10 % лідокаїн, 1-3 % совкаїн;
	етилхлорид

	Для знеболювання шкіри можна застосувати:
	0,25 – 0,5 % новокаїн, 1 % новокаїн, 0,25 ‑ 0,5 % лідокаїн;
	0,25 –0,5 % етидокаїн-дюранесте, 2 % розчин новокаїну на олії;
	5 – 10 % новокаїн, 0,25 – 1,5 % дикаїн, 2 – 10 % лідокаїн, 1-3 % совкаїн;
	етилхлорид.

	Для знеболювання кон’юнктиви застосовують:
	0,25 % новокаїн, 1 % новокаїн, 0,25 % лідокаїн;
	0,25 –0,5 % етидокаїн-дюранесте, 2 % розчин новокаїну на олії;
	5 – 10 % новокаїн, 0,25 – 1,5 % дикаїн, 2 – 10 % лідокаїн, 1-3 % совкаїн;
	етилхлорид.

	Для знеболювання синовіальної оболонки суглобів, сухожилкових піхв та бурс застосовують:
	0,25 % новокаїн після аспірації вмістимого;
	4 ‑ 6 % новокаїн після аспірації вмістимого;
	0,25 –0,5 % етидокаїн-дюранесте не проводячи аспірації вмістимого;
	10 % новокаїн не проводячи аспірації вмістимого.

	Для проведення новокаїнової блокади з метою патогенетичної терапії застосовують новокаїн у концентрації:
	0,25 ‑ 0,5 %;
	3,0 %;
	5,0 %;
	10,0 %.

	В якій концентрації застосовують новокаїн для внутрішньовенного введення:
	0,25 ‑ 0,5 %;
	3,0 %;
	5,0 %;
	10,0 %.

	В якій концентрації застосовують місцевоанестезувальні речовини за спинномозкової анестезії:
	1 – 5 % новокаїн, 2 % лідокаїн, 0,25 –1,5 % етидокаїн-дюранесте;
	0,25 – 1,5 % дикаїн
	10 % новокаїн, 10 % лідокаїн;
	0,25 % новокаїн,, 0,25 % лідокаїн.

	Аналгезія, це:
	втрата всіх видів чутливості;
	втрата лише больової чутливості;
	втрата лише температурної й тактильної чутливості;
	втрата лише тактильної чутливості.

	Анестезія, це:
	втрата лише температурної й тактильної чутливості;
	втрата лише больової чутливості;
	втрата всіх видів чутливості;
	втрата лише тактильної чутливості.

	До нейролептиків відносять фармакологічні препарати:
	ксилазин, аміназин, ацепромазин, дроперидол, седивет, діазепам
	ізофлуран, метоксифлуран, етран, фторотан, галоман
	ефір, хлороформ, закис азоту, циклопропан
	дикаїн, новокаїн, совкаїн, бупівікаїн,анестезин

	Який із вказаних препаратів відноситься до наркотичних речовин:
	натрію тіопентал
	аміназин
	ксилазин
	лідокаїн

	Дія наркотичної речовини на організм проходить:
	у двох стадіях
	у трьох стадіях
	у чотирьох стадіях
	у п’яти стадія

	До інгаляйного наркозу відносять:
	оральний, прямокишковий
	внутрішньовенний
	масковий, інсуфляційний, інтубаційний
	інтраперитонеальний

	Одночасне застосування поверхневого наркозу і місцевого знеболювання називають:
	поєднаним наркозом
	потенційованим наркозом
	змішаним наркозом
	комбінованим

	Послідовне введення наркотичних речовин різними шляхами називають:
	комбінованим
	потенційованим наркозом
	змішаним наркозом
	поєднаним наркозом

	Застосування невеликих доз наркотиків з ненаркотичними речовинами (нейролептиками0:
	потенційованим наркозом
	комбінованим
	змішаним наркозом
	поєднаним наркозом

	Премедикація - це:
	підготовка тварини до операції
	підготовка тварини до наркозу фармакологічними препаратами ненаркотичного ряду
	підготовка тварини до операції фармакологічними препаратами
	застосування малих доз наркотичних препаратів

	Препарат, що є засобом для премедикації:
	натрію тіопентал
	ефір
	атропіну сульфат
	кетамін

	Глибокий наркоз не варто застосовувати:
	У коней
	У свиней
	У рогатої худоби
	У собак

	Які з вказаних препаратів є інгаляційними наркотичними засобами:
	ксилазин, домоседан, торбуджестик, ветранквіл, азаперон
	дитилін, диплацин, лістенон, тубокурарин
	аміназин, ацепромазин, ксилазин, дроперидол, седивет, діазепам
	ефір, хлороформ, азоту закис, циклопропан, ізофлуран фторотан, галотан

	Які з вказаних препаратів є неінгаляційними наркотичними засобами:
	аміназин, ацепромазин, ксилазин, дроперидол, седивет, діазепам
	ефір, хлороформ, азоту закис, циклопропан, ізофлуран фторотан, галотан
	дикаїн, новокаїн, лідокаїн, совкаїн, бупівакаїн, анестезин
	тіопентал-натрію, гексенал, кетамін, метокситон, пропофол, хлоралгідрат

	Які стадії проявляються під час наркозу:
	анестезія, аналгезія, міорелаксація
	руаш наркоз, глибокий наркоз
	еректильна, торпідна, паралітична
	аналгетична, збудження, хірургічна, відновлювальна або агональна,

	Вкажіть ступені хірургічної стадії наркозу:
	еректильна, торпідна, паралітична
	анестезія, аналгезія, міорелаксація,
	поверхневий наркоз, виражений наркоз, глибокий наркоз, передозування
	глибокий сон, втрата рефлексів, розслаблення м’язів

	За дюрантної (потенційованої) анестезії застосовують:
	5-10% новокаїн, 2% р-н дикаїну, 2–10% р-н лідокаїну, 1% мазь анестезину
	0,25 – 0,5 % р-н новокаїну, 0,5 % р-н бупівакаїну, 0,5 % р-н лідокаїну
	розчини анестетиків на персиковій або мигдальній олії, анестетики з адреналіном
	0,25 –0,5 % етидокаїн-дюранесте, 2 %-ий р-н новокаїну на 10 % спирті
	3-4 %-й р-н новокаїну

	За провідникової анестезії застосовують:
	2% новокаїн, 0,5 % бупівакаїн,, 2% р-н лідокаїну
	0,25 – 0,5 % р-н новокаїну, 0,5 % р-н бупівакаїну, 0,5 % р-н лідокаїну
	розчини анестетиків на персиковій олії, анестетики з адреналіном
	0,25 –0,5 % етидокаїн-дюранесте, 2 %-ий р-н новокаїну на 10 % спирті
	3-4 %-й р-н новокаїну

	Абсолютними показаннями для проведення операції є:
	доброякісне новоутворення
	защемлена грижа, тимпанія рубця, здуття сліпої кишки
	незащемлена грижа
	непрохідність дихальних шляхів, пневмоторакс
	ампутація вушних раковин у собак

Травматизм

	Еректильна стадія шоку характеризується:
	збудженням тварини;
	пригніченням тварини;
	нормальним станом тварини;
	загибеллю тварини.

	.За гострої крововтрати у тварин спостерігається:
	синюшність слизових оболонок, кашель, серцева аритмія, сонливість
	блідість слизових оболонок, нитковидний пульс, тахікардія зниження шкірної і загальної температури, ядуха, дрижання м’язів
	жовтяничність слизових оболонок, гарячка, сонливість
	гарячка, тахікардія, збудження, дрижання м’язів, ядуха

	Симптоми, що можуть проявлятися за торпідної стадії шоку:
	збудження тварини, тахікардія, підвищення температури тіла
	пригнічення загального стану тварини, зниження температури тіла, кров′яного тиску та рефлексів, свідоміст збережена
	синюшність слизових оболонок, кашель, серцева аритмія, сонливість
	гарячка, тахікардія, збудження тварини, дрижання м’язів, ядуха

	Основними заходами під час лікування шоку є:
	усунення больового подразника, непрямий масаж серця, холодний душ
	усунення больового подразника, відновлення гемодинаміки та усунення інтоксикації
	застосування інгаляційного наркозу
	застосування неінгаляційного наркозу

	2. Яка загроза шокового стану для життя тварини:
	втрата зору;
	розриви паренхіматозних органів;
	інфаркт міокарду;
	венозний застій та коагуляція крові у судинах.

	Механічні травми поділяють на:
	прямі й непрямі
	закриті і відкриті
	гострі й тупі
	асептичні й неасептичні

	У перші години після отримання потовчення для лікування тварини застосовують:
	холод, тиснучу пов'язку
	теплові процедури, тиснучу пов'язку
	масаж, зігріваючий компрес
	гіпсову пов’язку

	Гематома, це:
	крововилив у пухку клітковину з утворенням порожнини
	множинні крапкові крововиливи в пухку клітковину
	крововилив у серцеву сорочку
	крововилив у черевну порожнину
	новоутворена порожнина заповнена кров’ю

	Фази загоєння рани:
	первинного натягу
	вторинного натягу
	інтоксикації
	самоочищення
	регенерації

	Перечисліть стадії розвитку шоку:
	травматична
	еректильна
	анафілактична
	торпідна,
	паралітична

	Основними заходами під час лікування шоку є:
	непрямий масаж серця
	усунення больового подразника
	застосування інгаляційного наркозу
	відновлення гемодинаміки та усунення інтоксикації
	очисна клізма

	Для тимчасової зупинки кровотечі накладають джгут на термін:
	не більше 2-х годин (літом)
	до однієї доби (літом)
	не більше 1 години (зимою)
	не більше 12 годин (зимою)
	не більше 12 годин (літом)

	За гострої крововтрати у тварин спостерігається:
	блідість слизових оболонок, нитковидний пульс, тахікардія
	зниження шкірної і загальної температури, ядуха, дрижання м’язів
	синюшність слизових оболонок, кашель, серцева аритмія
	гарячка, тахікардія, збудження
	жовтяничність слизових оболонок, гарячка, сонливість

	Для ран характерними є наступні терміни:
	біль, зяяння, кровотеча
	почервоніння, свербіж, біль
	порожнина, нагромадження крові або лімфи
	крепітація, припухлість, прошення функції
	краї, стінки, дно, порожнина

	За характером ексудату рани поділяють на:
	асептичні
	2 гнійні
	3 комбіновані
	4 змішані

	Гнійно-секвестраційне очищення ран притаманне для:
	свиней
	собак
	коней
	котів
	великої рогатої худоби

	Для загоювання ран за первинним натягом потрібні такі умови:
	асептичність рани
	кровотеча
	коаптація країв
	наявність мертвих тканин
	промивання рани антисептиком

	У динаміці перебігу ранового процесу виділяють фази:
	самоочищення
	еректильну
	торпідну
	регенерації

	Загоєння ран за первинним натягом проходить:
	без нагноєння за слабо виражених ознак серозного запалення
	з розвитком грануляційної тканини, рубцювання і епітелізації
	шляхом самоочищення рани і регенерації тканин
	без розвитку запалення
	при асептичних операційних ранах

	Загоєння ран за вторинним натягом проходить:
	без нагноєння за слабо виражених ознак серозного запалення
	з розвитком грануляційної тканини, рубцювання і епітелізації
	шляхом самоочищення рани і регенерації тканин
	без розвитку запалення
	при асептичних операційних ранах

	У першу фазу ранового процесу необхідно застосовувати:
	антисептичні засоби, що знешкоджують мікрофлору або пригнічують її діяльність
	засоби, які стимулюють ріст грануляційної тканини, її захист від пошкодження, пересихання і вторинної інфекції
	засоби, які очищають рану від девіталізованих тканин, мікробів і їх токсинів, сприяють зменшенню набряку тканин
	засоби, що прискорюють епідемізацію та рубцювання
	У другу фазу ранового процесу необхідно застосовувати:
	антисептичні засоби, що знешкоджують мікрофлору або пригнічують її діяльність
	засоби, які стимулюють ріст грануляційної тканини, захищають її від пошкодження, пересихання і вторинної інфекції
	засоби, які очищають рану від девіталізованих тканин, мікробів і їх токсинів, сприяють зменшення набряку тканин
	засоби, що прискорюють рубцювання та епідемізацію

	Часткове висікання рани передбачає:
	видалення нежиттєздатних тканин
	висікання тканин, відступивши на кілька міліметрів від краю рани
	видалення усіх грануляцій
	видалення гнійного ексудату
	вирівнювання країв рани, розсікання кишень

	Повне висікання рани застосовують при:
	асептичних ранах
	ранах або виразках, що погано загоюються
	свіжих, забруднених ранах за відсутності ознак ранової інфекції
	колотих ранах
	ранах, що кровоточать

	Фібринозна ексудація виражена у:
	коней
	великої рогатої худоби
	собак
	свиней
	кішок

	У разі нагноєння або сильного набряку за лікуванні зашитих асептичних ран необхідно:
	нанести на рану розчин брильянтового зеленого
	частково або повністю зняти шви
	проводити лікування як гнійної рани
	накласти пов’язку з лініментом синтоміцину
	накласти зігріваючий компрес

	Складові, що обумовлюють гідрофільні властивості мазей:
	ПЕГ-400 (поліетиленоксид)
	ПЕГ-1500 (поліетиленоксид)
	вазелін
	ланолін
	тваринні жири

	Гідрофільну основу має мазь:
	нітацид
	лінімент Вишневського
	стрептоцидова емульсія
	лінімент синтоміцину
	левоміколь

	Вкажіть на стадії розвитку флегмони:
	еректильна, торпідна, паралітична
	серозної ексудації, клітинної інфільтрації
	гнійного розплавлення, абцедування
	травматична, геморагічна, регенеративна
	еректильна, торпідна, паралітична

	За місцем локалізації флегмони бувають:
	підшкірні, міжм’язові
	підфасціальні, футлярні
	серозні, серозно-некротичні, гнійні
	гострі, хронічні, латентні
	аеробні та анаеробні

	У разі оперативного лікування флегмони необхідно:
	провести пункцію
	ввести в порожнину гостроподразнювальні речовини
	розітнути флегмону
	ввести в порожнину дренаж
	висікти частково тканини, що формують порожнину

	Абсцесом називають:
	гостре розлите гнійне запалення пухкої сполучної тканини
	обмежений гнійний запальний процес, що супроводжується утворенням порожнини, заповненої гноєм
	гнійне запалення волосяного мішечка і сальної залози разом із навколишньою клітковиною
	накопичення крові в новоутворенній порожнині
	порожнина заповнена гноєм і обмежена піогенною оболонкою

	Збудниками гнійної (аеробної) інфекції є:
	клостридії
	стрептококи, стафілококи
	синьогнійна паличка, кишкова паличка
	гриби

	Найчастіше збудником газової гангрени є:
	CL. septicym
	CL. tetani
	CL. рerfringens
	CL. oedematiens
	E. coli

	Високоефективним методом лікування анаеробної гангрени є:
	глухе закриття рани
	використання гідрофобних мазей
	парентеральне введення стероїдних препаратів
	видалення змертвілих тканин і лікування відкритої рани
	оксигенізація уражених тканин та осмотерапія

	Септикопіємія – це форма сепсису, що супроводжується:
	множинними первинними гнійними осередками
	створенням гнійних метастазів
	токсемією, бактеріемією
	без розвитку ендотоксимії
	асептичним запальним процесо

	Вкажіть токсини, які виділяє збудник правцю:
	офлатоксин
	тетаноспазмін
	тетанолізим
	лейкотоксин

	За гнійно-септичного процесу у лейкограмі відмічають такі зміни:
	кількість паличкоядерних нейтрофілів не змінюється
	збільшення кількості лейкоцитів
	зменшення кількості паличкоядерних нейтрофілів
	збільшення кількості паличкоядерних нейтрофілів
	кількість еозинофілів збільшується

Переломи кісток

	За місцем розташування на кістці переломи бувають:
	Прості і складні;
	Епіфізарні та діафізарні;
	Повздовжні і поперечні;
	Діафізарні, епіфізарні, метафізарні та апофізарні.

	За складністю переломи бувають:
	Прості і складні;
	Уламкові та множинні;
	Епіфізарні та діафізарні;
	Косі та гвинтоподібні.

	До простих переломів відносяться:
	Поперечні, косі, гвинтоподібні, повздовжні;
	Апофізарні та епіфізіоліз;
	Множинні та поперечні;
	Прямі і непрямі.

	За характером роз’єднання кісткових уламків переломи бувають:
	Метафізарними, діафізарними, епіфізарними;
	Повними і неповними;
	Уламковими і множинними;
	Прямими і непрямими.

	Фіксація зламаних кісток здійснюється такими основними способами:
	Екстракортикальний та інтрамедулярний остеосинтез;
	Зовнішня фіксація, внутрішня фіксація та комбінація зовнішньої та внутрішньої фіксації;
	Апаратами зовнішньої фіксації та серкляжним дротом;
	Гвинтами та штифтами Стейнмана.

	До внутрішньої фіксації переломів кісток відносяться:
	Шина Обухова, апарат Ілізарова;
	Металеві пластини, декстринові пов’язки;
	Шина Томаса, апарат Костюка;
	Металеві шпиці, металеві штифти, металеві пластини, серкляжний дріт, шурупи, апарати зовнішньої фіксації.

	До зовнішньої фіксації переломів кісток відносяться:
	Серкляжний дріт, гіпсові пов’язки;
	Апарати зовнішньої фіксації, апарат Ілізарова, апарат Костюка;
	Шина Шрьодера-Томаса, шина Обухова, пластикові, гіпсові, декстринові пов’язки;
	Штифти, шпиці, пластини.

	Інтрамедулярний остеосинтез виконується за допомогою:
	Штифтів Стейнмана, шпиць Кіршнера;
	Металевих пластин з круглими та овальними отворами;
	Серкляжного дроту;
	Апаратів Ілізарова та Костюка.

	Екстракортикальний остеосинтез проводиться за допомогою:
	Штифтів Стейнмана, шпиць Кіршнера;
	Металевих пластин різної конфігурації та шурупів;
	Серкляжного дроту;
	Апаратів Ілізарова та Костюка.

	На місце перелому діють такі сили, що запобігають зростанню кістки:
	Компресія та дистракція;
	Ротація, згинання, зсув та відходження дрібних уламків;
	Компресія, ротація;
	Дистракція, згинання.

	Переломи кісток можуть мати такі ускладнення:
	Незрощення, остеомієліт, дистракція;
	Уповільнене зрощення, несправжній суглоб;
	Уповільнене зрощення, незрощення, остеомієліт, деформація кістки;
	Неправильне зрощення, розходження відламків кістки.

	Можливі причини уповільненого зрощення та незрощення переломів:
	Неадекватна іммобілізація, надмірна васкуляризація в ділянці перелому;
	Виснаженість та низька резистентність організму, інфекція;
	Не змикання уламків, надмірне навантаження на травмовану кістку;
	Неадекватна іммобілізація, не змикання уламків, відсутність васкуляризації в ділянці перелому, можливість автономних уламків, виснаження організму, інфекція.

	Остеомієліт – це:
	Запалення окістя;
	Гнійне запалення кістки;
	Запалення кісткового мозку;
	Локальний дрібнозернистий розпад кісткової субстанції.

	Хронічний осифікуючий періостит характеризується:
	Крововиливами в окістя та розриви його елементів;
	Випотіванням серо-фібринозного ексудата;
	Руйнацією окістя та оголенням кістки;
	Кістковими випинаннями у вигляді екзостозів, остеофітів та гіперостозів.

	Екзостози – це:
	Обмежені гострі виступи на кістці;
	Грибоподібні випинання на кістці;
	Великі горбисті розрощення на кістці;
	Сплощення суглобової поверхні.

	Карієс кістки – це:
	Патологічна зміна кісткової речовини, що виявляється її змертвінням;
	Строго локальний дрібнозернистий розпад кісткової субстанції з утворенням дефекту у вигляді заглиблення;
	Запалення кісткового мозку;
	Гнійне запалення кістки.

	Діагноз при переломах кісток встановлюють:
	за даними ультрасоногріфічного дослідження
	за даними рентгенографії у прямій проекції
	за даними рентгенографії у боковій проекції
	За клінічними ознаками та даними рентгенографії у прямій і боковій проекціях

	Клінічними ознаками перелому кістки є:
	вимушене неприродне положення кінцівки, збільшення або зменшення її довжини
	припухлість, зміна контурів та ненормальна рухливість у ділянці ураження, кісткова крепітація, різко виражена болючість ділянки ураження
	обмеження рухливості, порушення конфігурації, біль
	відсутність обмеження в опиранні на хвору кінцівку

Патологія суглобів, сухожилків

	Діагноз при вивиху суглоба встановлюють:
	3а даними ультрасоногріфічного дослідження
	3а даними рентгенографії у прямій проекції
	3а даними рентгенографії у боковій проекції
	За клінічними ознаками та даними рентгенографії у прямій і боковій проекціях

	Живлення суглобового хряща відбувається за рахунок таких джерел:
	Періосту та живильних артерій;
	Синовіальної оболонки, періосту та компактної речовини кістки;
	Синовіальної оболонки і синовії, субхондральної кістки, а також з боку крайової зони хряща, де він з’єднується з капсулою суглоба;
	Метафізарної пластини, живильних артерій та губчастої речовини кістки.
	Гемартроз – це:
	Набряк суглобової капсули;
	Крововилив у суглобову порожнину;
	Дегенеративно-дистрофічне захворювання суглоба;
	Випинання суглобових виворотів.

	Ускладнений вивих суглоба характеризується:
	Наявністю рани, сильним розтягненням або розривом капсули суглоба, ушкодженням сухожилків і фасцій, що кріпляться безпосередньо біля суглоба;
	Збереженням цілісності зовнішніх покривів, розтягом або розривом капсули суглоба, ушкодженням сухожилків або зв’язок суглоба;
	Тріщинами суглобової поверхні та розривами зв’язок суглоба;
	Деформацією суглобових поверхонь та розривом капсули суглоба.

	До ексудативних артритів відносяться:
	Серозний синовіт, серозно-фібринозний синовіт, хронічний осифікуючий періартрит, хронічний деформуючий артрит;
	Грануломатозний артрит, хронічний осифікуючий артрит, дисплазія кульшових суглобів, гнійне запалення суглобів;
	Серозний синовіт, серо-фібринозний синовіт, септичне запалення суглобів, грануломатозний артрит, ревматичне запалення суглобів, ревматоїдний артрит;
	Ревматоїдний артрит, ревматичне запалення суглобів, розсікаючий остеохондроз, хронічний деформуючий артрит.

	Емпієма – це:
	Просочування гнійним ексудатом всіх шарів суглобової капсули;
	Поширення гнійного ексудату на пухку клітковину навколо капсули суглоба;
	Гнійна інфільтрація періосту;
	Накопичення в закритій порожнині суглоба гнійного ексудату.

	При метастатичному артриті уражується:
	Тільки колінний суглоб;
	Симетричні суглоби;
	Одночасно декілька суглобів;
	Скакальні суглоби.

	До безексудативних і дегенеративно-дистрофічних уражень суглобів відносяться:
	Ревматоїдний артрит, ревматичне запалення суглобів, гонартроз, коксіт, дисплазія кульшових суглобів;
	Хронічний осифікуючий періартрит, артроз, остеохондроз, хронічний деформуючий артрит;
	Грануломатозний артрит, метастатичний артрит, остеохондроз, кокс артроз;
	Хронічний деформуючий артрит, дисплазія кульшових суглобів, ревматоїдний артрит, септичне запалення суглобів.

	Клінічними ознаками вивиху суглобу є:
	вимушене неприродне положення кінцівки, збільшення або зменшення її довжини, обмеження рухливості, порушення конфігурації, біль
	припухлість, зміна контурів та ненормальна рухливість у ділянці ураження
	кульгання на хвору кінцівку
	кісткова крепітація, різко виражена болючість ділянки ураження

	При розтязі у сухожилку відбувається:
	розшарування та розтягнення волокон;
	розрив волокон;
	мікророзрив окремих пучків;
	окостеніння волокон.

	При багаторазових розтягах сухожилків виникає:
	тендогенна контрактура;
	звапнування сухожилка;
	вивих суглоба;
	розрив капсули суглоба.

	Запалення сухожилка називається..
	Тендиніт
	Періостит
	Тендовагініт
	Десмоідіт

	Тендогенна контрактура є характерним симптомом…
	Гострого асептичного тендиніту
	Тендовагініту
	Гнійного тендиніту
	Хронічного асептичного тендиніту

	Обов’язкова процедура при лікуванні гнійного тендиніту…
	Застосування холоду
	Застосування тепла
	Масаж та діатермія
	Розтин та дренування

	Бурсит- це:
	Запалення суглоба
	Запалення синовіальної сумки
	Запалення окістя
	Запалення десен

	Діагноз при вивиху суглоба встановлюють:
	за клінічними ознаками
	за даними рентгенографії у прямій проекції
	за даними рентгенографії у боковій проекції
	за даними рентгенографії у прямій і боковій проекціях
	за даними ультрасоногріфічного дослідження

	Екстирпація бурси показана при…
	Серофібринозному бурситі
	Хронічному серозному бурситі
	Гнійному бурситі
	Серозному синовіті

	За бурситу двоголового м’яза плеча у коня спостерігається:
	кульгавість висячої кінцівки, припухання в ділянці між передньозовнішнім горбом плечової кістки і двоголовим м’язом плеча
	кульгавість опірної кінцівки
	кульгавість висячої кінцівки, обмежене, рухливе припухання в ділянці ліктевого горба
	змішана кульгавість

	Запалення бурси ліктьового горба здебільшого зустрічається у:
	коней, собак
	дрібної рогатої худоби та свиней
	котів
	дрібної та великої рогатої худоби

	Прекарпальний бурсит зустрічається у:
	коней, собак
	дрібної рогатої худоби та свиней
	котів
	великої рогатої худоби

	Під час екстирпації підшкірної ліктьової бурси розріз шкіри слід виконати:
	напівкруглий (випуклістю донизу) у нижній частині бурси
	напівкруглий (випуклістю доверху) у верхній частині бурси
	прямолінійний на медіальній поверхні бурси
	прямолінійний на латеральній поверхні бурси

	Під час екстирпації підшкірної п’яткової бурси в коня розріз шкіри слід виконувати:
	у нижній частині бурси. півмісяцевий, випуклістю донизу
	півмісяцевий, випуклістю доверху
	вертикальний на плантарній поверхні бурси
	горизонтальний на плантарній поверхні бурси

	Ураженнями м’язів незапального характеру є:
	міозит
	міопатоз, атрофія м’язів
	ревматичний міозит
	мікоз

	М’язовий ревматизм характеризується:
	раптовим виникненням і гострим початком хвороби
	асиметричним ураженням окремих груп м’язів
	стабільною больовою реакцією
	повною втратою функції скорочення уражених м’язів

	Що небажано застосовувати при лікуванні гнійного міозиту?
	Антибіотики
	Компреси на спирту
	Холод
	Новокаїнові блокади

	Причина виникнення ревматичного міозиту.
	Патогенна дія ревматогенного стрептококу
	Дистрофія м’язів
	Ушиб м’язів
	Перенапруження м’язів

	При яких паралічах нервів прогноз сприятливий?
	Інфекційних
	Алергічних, токсичних
	Струсі і ушибі
	При перерізанні та розриві нерва

	Які з перерахованих медикаментозних засобів не застосовуються в лікуванні паралічів та парезів?
	Новокаїнові блокади
	Ін’єкції вітамінів групи В
	Антибіотикотерапію
	Ін’єкції прозеріну та нікотинової кислоти

	Коли показане застосування подразливих мазей при хронічному асептичному тендиніті?
	В гострий період
	В підгострий період
	При виникненні ендогенної контрактури
	На початку захворювання

Дата добавления: 2015-07-20