Другий розділ ДІВЧИНА 3 страница

На цій стадії дівчина не хоче більше залишатися дитиною, але разом з тим вона поки що не сприймає того, що стає дорослою, картає себе то за дитячість, то за жіночу покірність. Вона відкидає все.

Це і є основна характерна риса дівчини, завдяки якій можна збагнути більшість її вчинків. Вона не приймає тієї долі, яку призначено їй природою і суспільством, але не знаходить нічого конструктивного. Вона занадто роздвоєна внутрішньо, щоб вступити в боротьбу зі світом, і обмежується тим, що втікає від реальності або висловлює символічний протест. Кожне з її побажань супроводжується тривогою. Дівчина палко бажає оволодіти своїм майбутнім, але разом з тим побоюється поривати зі своїм минулим. Вона бажає «мати» чоловіка, але відчуває огиду від думки, що стане його жертвою. Водночас за кожним острахом приховується якесь бажання. Її переймає жах, коли думає про насильство, але разом з тим прагне до пасивності. Тому її приречено на лицемірство і всілякі хитрощі. Вона схильна до різних болісних марень, які викликають амбівалентність бажань і страху.

Однією з форм протесту, яка здебільшого властива підлітковим дівчаткам, є зубоскальство. Ліцеїстки, молоді швеї захлинаються реготом, розповідаючи одна одній сентиментальні або сороміцькі пригоди. Або коли вони гомонять про свої флірти, про те, як вони зустрічалися з чоловіками, як бачили закохані пари, що цілуються перед усіма на виду. Я знала кількох учениць, котрі навмисно вешталися алеями Люксембурзького парку, де зустрічаються закохані пари, аби покепкувати з них. Декотрі навідували турецькі лазні, щоб позбиткуватися там із гладких жінок з відвислими животами й грудьми. Глузувати над жіночим тілом, здіймати на сміх чоловіків, кепкувати з кохання — це, так би мовити, невизначеність сексуальності. В цьому сміху разом з викликом дорослим — намагання подолати свою власну сором'язливість. Вони грають із зображеннями, зі словами задля того, щоб ослабити їхню небезпечну чарівність. Я бачила учениць четвертого класу, які хихотіли, коли надибували слово femur у латинському тексті. Якщо ж дівчина дозволить обійняти й пестити себе, вона може взяти реванш, розсміявшись в обличчя партнерові або кепкуючи з нього зі своїми подругами.

Я пригадую двох дівчат, котрі їхали в одному купе вагону. Це було вночі. Вони дозволяли пестити себе по черзі комівояжерові, щасливому від такої вдачі. У паузах вони істерично реготали, знову знаходячи між сексуальністю й соромливістю компроміс, притаманний перехідному віку. Водночас з нестримним сміхом дівчатка вдаються до крутих висловів. У декотрих з них такий набір слів, від якого почервоніли б їхні брати. Однак вони не соромляться вживати їх, бо перебувають у блаженному напівневіданні їхнього змісту. Вдаючись до лихослів'я, дівчата хочуть, якщо й не завадити формуванню образів, то хоча б послабити їх.

Непристойні пригоди, що їх розповідають одна одній ліцеїстки, призначені зовсім не для того, щоб вдовольнити сексуальні інстинкти, а для того, щоб заперечити сексуальність. Вони хочуть розглядати їх з гумором, як механічну і навіть хірургічну операцію. Проте сміх, вживання нецензурних висловів — це не тільки протест, а також і виклик дорослим, щось схоже на блюзнірство, зумисна демонстрація своєї зіпсованості. Нехтуючи вимоги природи й суспільства, дівчина провокує їх своїми химерними вчинками, поводиться зухвало.

Ми вже відзначали дикуваті звички дівчат щодо їжі; Вони можуть, наприклад, гризти грифель олівця, вживати проклейки для запечатування листів, їсти тирсу, живі креветки. Вони ковтають десятками таблетки аспірину, а часом навіть мух або павуків. Я знала одну дівчину, причому вельми статечну, котра виготовляла з кави та білого вина неймовірні мікстури й пила. Іншим разом вона їла цукор, вмочуючи його в оцет. А друга дівчинка, я сама бачила, знайшовши білого хробака в салаті, не вагаючись, проковтнула його.

Усі діти намагаються вивчати світ очима, руками і навіть ротом і шлунком. Що ж до дівчаток перехідного віку, то їм особливо подобається досліджувати його в такий спосіб, аби виявити в ньому неїстівне, огидне. І нерідко саме оце «огидне» й приваблює їх. Одна добре доглянута, вродлива, в міру кокетлива як на свій підлітковий вік дівчинка навдивовиж мала потяг до всього того, що здавалося їй «брудним»: брала комах, переглядала брудну білизну, висмоктувала кров із своїх подряпин. Бавлячись «брудними» речами, дівчинка, певно, в такий спосіб долає свою відразу до них. Саме така метаморфоза й відбулася з нашою юною красунею.

Особливо це почуття дається взнаки в період статевого дозрівання. Дівчинка почуває відразу до свого занадто чуттєвого тіла, до менструальної крові, до сексуальних взаємин дорослих, до чоловіка, якому її призначено. Отож вона вовтузиться з речами, що викликають у неї огиду саме до того, щоб подолати це відчуття. «Оскільки я щомісяця неодмінно кривавлю, то п'ю кров своїх подряпин, аби переконати себе, що моя кров не викликає в мені страху. Оскільки я маю підкоритися принизливому випробуванню, то чому б мені не з'їсти білого хробака».

Ще виразніше виявляється ця поведінка в самоспотвореннях, дуже частих у цьому віці. Буває, дівчина зумисне ранить свої ноги бритвою, обпалює себе сигаретою, робить на своєму тілі порізи, подряпини. Щоб не йти на нудний пікнік, одна подруга моєї молодості травмувала ударом сокири ногу так, що довелося пролежати в ліжку шість тижнів. Подібні садистсько-мазохістські виверти виникають як наслідок уявної прелюдії до сексуального досвіду і бунту проти нього. Щоб витримати це майбутнє випробування, потрібно стати байдужим до будь-яких можливих халеп і таким чином зробити їх зовсім безболісними, в тому числі й першу шлюбну ніч. Коли дівчина кладе собі на груди слимака або ковтає надто багато таблеток аспірину, коли травмує себе, вона нібито кидає виклик своєму майбутньому коханцеві: ти не завдаси мені нічого страхітливішого, ніж я сама собі завдам. Це, безумовно, похмуре й водночас гордовите посвячення в таємницю сексуального буття. Відчуваючи, що їй призначено роль пасивної здобичі, дівчина в боротьбі за свою свободу ладна терпіти болі й огиду. Завдаючи своєму тілу ножових ран або обпікаючи його жариною, вона протестує проти проникнення пеніса, який позбавить її цноти, і цей протест полягає в тому, щоб позбутися страху перед болем, спричиненим цією дією. В її поведінці прозирають ознаки мазохізму, оскільки у своїх вчинках вона допускає біль. Та головний його зміст — садизм: усвідомлюючи себе самостійним суб'єктом, вона ображає, катує, знущається зі своєї залежної плоті, ненависної, але невіддільної од неї плоті, приреченої на покірність. Та ні за яких обставин дівчина не прагне відмовитися од своєї долі. В садо-мазохістських пристрастях таїться глибоке лицемірство: якщо такі пристрасті охоплюють дівчинку, це означає, що вона, незважаючи на свої протести, приймає своє майбутнє. Вона б не мордувала з такою ненавистю свою плоть, якби не усвідомлювала себе плоттю. Незважаючи на те, що вона піддається нападам жорстокості, в глибині душі дівчина ладна змиритися.

Коли юнак повстає проти свого батька або довколишнього світу, він переймається жорстокістю, шукає свари з товаришем, б'ється і з допомогою кулаків самоутверджується як суб'єкт. Він нав'язує свою волю світу й підіймається над ним. Дівчинці ж заборонено самоутверджуватися, нав'язувати себе. Саме це породжує в її серці такий бунт. Вона не сподівається ні змінити світ, ні підійнятися над ним. Вона знає або в крайньому разі вважає себе спутаною і, можливо, бажає цього. Вона може лише руйнувати. В її шаленстві — відчай: після нудного вечора вона може побити посуд, шибки, вази і зовсім не для того, щоб змінити свою обкрадену долю. Це всього-на-всього символічний протест. Повстаючи проти свого безсилля, дівчина повстає й проти свого майбутнього уярмлення. Та ці її марні виверти не тільки не вивільнюють від пут, а здебільшого ще тугіше стягують їх. У жіночій жорстокості, спрямованій проти себе самої або проти навколишнього світу, немає нічого позитивного: це показні вчинки, які не дають жодних наслідків.

Юнак, котрий видирається на скелю, б'ється з товаришем, розглядає фізичний біль, гулі, рани як такі, що поступаються тим позитивним діям, на які він наважився. Хлопець не шукає, але й не уникає їх (за умови, якщо не дається взнаки комплекс неповноцінності, котрий ставить його в ситуацію, аналогічну ситуації жінок). Дівчина ж милується своїми стражданнями, шукає в самій собі скоріше схильності до шаленства й бунту, ніж цікавиться їхніми результатами. Її зіпсованість пояснюється тим, що вона все ще живе застряглою в дитячому світі, з якого не може або не бажає по-справжньому втекти. Вона скоріше б'ється в своїй клітці, ніж намагається втекти з неї. Її вчинки здебільшого мимовільні, неконструктивні, символічні. Бувають випадки, коли подібна розбещеність спричиняє небезпечні наслідки. Досить велика кількість молодих незайманих дівчат стають клептоманками. Їхня клептоманія має вельми сумнівний ґатунок, «сексуальної сублімації». У вдачі крадійки-клептоманки переважає бажання порушити закони, знехтувати якесь табу, гостре відчуття небезпеки від забороненої дії. Та в її поведінці можна вирізнити дві сторони. Незаконно привласнюючи предмети, дівчина погордливо утверджує свою самостійність, заявляє про себе як про суб'єкта щодо вкрадених речей і щодо суспільства, котре засуджує крадійство. Цим самим вона зневажає усталений порядок і кидає виклик його охоронцям. Та цей виклик має мазохістський зміст: крадійку зачаровує ризик, на який вона наражається, — адже якщо її схоплять, вона опиниться на дні безодні. Саме небезпека бути захопленою зненацька надає факту крадійства аж надто заманливої привабливості. Якщо її крадійство виявлять, всі дивитимуться на неї з осудом, тицятимуть пальцем і, переживаючи цю ганьбу, дівчина до кінця й без вороття усвідомить, що вона — річ.

Брати, щоб нічого не давати навзамін; пройматися тривожним передчуттям стати здобиччю — ось у чому полягає небезпечна сексуальна гра дівчинки-підлітка. Саме цим пояснюють нетактовні вчинки або правопорушення дівчат. Декотрі бавляться тим, що пишуть і розсилають анонімні листи, інші вводять в оману своє оточення. Так одна чотирнадцятилітня дівчинка переконала все село в тому, що в одній оселі нібито живуть привиди.

Клептоманки дістають утіху від своєї таємничої влади, непокори, виклику суспільству, від ризику бути викритою. Це настільки важливий чинник їхнього вдоволення, що вони часто викривають самі себе. Більше того, часом засуджують себе за провини, які не вчиняли. Отож не дивно, що страх перед перетворенням у річ неминуче призводить до усвідомлення того, що вона й справді є такою. Це явище притаманне всім, кого переслідують невідчепні хворобливі думки. Так хворий на психічний параліч, хоча й боїться його, але водночас прикликає і, як наслідок, впадає в нього. А виліковується тільки в тому разі, коли перестає про нього думати. Те ж саме відбувається й при психастенічних судомах.

Взагалі у дівчат нерідко зустрічаються невротичні симптоми у зв'язку з амбівалентністю бажання й тривоги, на які ми вказували. Досить часто, наприклад, дівчина вдається до втечі з дому. Втікає, не знаючи куди, блукає далеко від батьківської оселі й після двох-трьох днів блукання повертається додому. Йдеться не про якийсь справжній від'їзд, про реальний акт розриву з родиною. Це просто розіграно комедію втечі, і часто-густо дівчинка розгублюється, коли їй рішуче пропонують розлучитися зі своїми близькими: вона хотіла розлучитися з ними не розлучаючись.

Інколи втеча пов'язана з маренням про проституцію. Дівчина починає вигадувати, що вона повія. Правда, розігрує цю роль з певною боязкістю. Вона яскраво фарбується, виглядає у вікно, промовисто лупає очима перехожим. У деяких випадках полишає дім і заходить часом так далеко, що комедія мало не перетворюється на реальність. Хоч як це дивно, але подібні вибрики — ніщо інше, як почуття гидливості до сексуального бажання, почуття провини: оскільки в мене снують такі думки, таке бажання, значить, я не краща за повію — я одна з них, — думає молода дівчина. Деколи вона намагається позбутися цих думок, покінчити з ними; дійшовши краю і віддавшись першому-ліпшому коханцеві, вона намагається переконати себе, що сексуальність не така вже важлива. Подібний вчинок можуть спричинити вороже ставлення до матері або огида від її суворої доброчесності, або, якщо підозрює матір у легкій поведінці, образа за надто байдужого батька. У кожному разі в цій одержимості, як і в страху перед вагітністю, про який ми вже згадували, безнадійно переплітаються протест і покара, що характерно для психастенічного запаморочення. Знаменно й те, що у своїй манері триматися дівчина не силкується вийти за межі природного й соціального порядку, не прагне розширити межі можливого, здійснити переоцінку цінностей. Вона вдовольняється тим, що відверто демонструє свої бунтівні протести, аж ніяк не змінюючи усталеного світу, його меж і законів. Це та поведінка, яку здебільшого визначають як «напади шалу» і яка містить у собі звичайнісіньке лукавство: добро визнають тільки задля того, щоб висміювати його, правила встановлюють, щоб грубо порушувати їх, а повага до святинь потрібна для того, аби чинити святотатство. Поведінку молодої дівчини визначають, насамперед, тим фактом, що вона, пробираючись навпомацки крізь тривожну імлу власної не щирості, крізь відмову од світу й власної долі, приймає і те, і друге.

Проте дівчина не вдовольняється тим, щоб просто заперечувати ситуацію, яку їй заздалегідь уготовано. Вона намагається якоюсь мірою компенсувати це невдоволення. Якщо майбутнє лякає її, то сьогоденна дійсність — не вдовольняє. Вона побоюється ставати жінкою. Її дратує те, що вона все ще дитина. Вона вже розлучилася зі своїм минулим, але не вступила в нове життя. Вона чимось заклопотана, але нічого не створює. Оскільки нічого не створює, нічого й не має, нічим не є. Саме завдяки удаваностям та містифікаціям вона силкується заповнити цю порожнечу. Їй часто дорікають за те, що вона нещира, облудна, вигадує всілякі «пригоди». Та річ у тім, що її приречено на таємниці й фальш. У шістнадцять років жінка уже встигла пройти крізь усі випробування: статеве дозрівання, місячні, пробудження сексуальності, перші любовні хвилювання, перший любовний пломінь, страхи, паскудства, сумнівні експерименти. Все це вона затаїла в своєму серці. Вона навчилася ретельно зберігати таємниці. До лицедійства її спонукає навіть те, що вона має ховати свої гігієнічні серветки, таїти свої місячні.

У новелі «Old Mortality»[169] К. А. Портер розповідає, як у Південній Америці близько 1900 року дівчата вдавалися до мішанки із солі та цитрини, аби зупинити місячні, коли збиралися на бал. Вони побоювалися, що хлопці можуть дізнатися про їхній стан по синцях під очима, можливого запаху, дотику до їхніх рук, і думка про це неабияк бентежила їх. Важко зображати ідола, фею, недосяжну принцесу, коли в тебе між ногами закривавлена серветка, або, якщо дивитися на речі ширше, коли знаєш, що над тобою тяжіє прокляття, що ти — насамперед тіло.

Соромливість дівчини, що являє собою природний протест проти того, що до неї ставляться як до плоті, часом межує з лицемірством. Однак найбільше лицедійство, на яке прирікають дівчину, полягає передусім у тому, що вона має удавати в себе об'єкт, до того ж коштовний об'єкт, тимчасом як вона почувається якоюсь хисткою, мінливою «екзистенцією», їй добре відомі її вади. Макіяж, накладні буклі, корсет, бюстгальтер, що збільшує перса, — усе це обман. Саме обличчя стає маскою. На ньому з високою майстерністю створюються найнесподіваніші вирази, а мімікою "передається найчарівніша байдужість. Погляд більше не сприймає, лише віддзеркалює. Тіло не живе — воно чекає. Всі жести й усмішки кличуть, зваблюють. Упокорена незаймана молода дівчина не більше, ніж жадана квітка, котру можна подарувати, або плід, котрий можна зірвати. Саме чоловік спонукає її на ці принади, вимагаючи, аби вона зваблювала, а потім дратується, засуджує. Але до дівчини без хитрощів він відчуває індиферентність і навіть неприязнь. Його приваблює тільки та, котра розставляє на нього тенета. Приносячи себе в жертву, вона й сама водночас підстерігає жертву. Її пасивність — знаряддя далекоглядного заміру. Вона перетворює свою слабкість в інструмент своєї сили. Оскільки їй заборонено атакувати відверто, вона зосереджується на маневруваннях і хитрощах. Щоб досягти своєї мети, дівчина має вдавати, що нею легко оволодіти. Згодом їй можуть дорікнути, що вона підступна й зрадлива. І ці докори не позбавлені підстав. Але правда також і те, що вона змушена розігрувати перед чоловіком удавану покірливість, бо ж він жадає панувати. Отож чи можна вимагати, аби вона притлумлювала в такому разі свої головні козирі?

Споконвічно в її поступливості не могло бути нічого, крім зіпсованості. Втім вона піддурює своїми хитрощами не тільки внаслідок схильності до них. Через те, що їй перекрито всі дороги, що вона не може стати тим, ким хоче, над нею тяжіє прокляття. В дитинстві вона вдає із себе танцюристку, святу. Згодом, ставши старшою, вона грає в те, як бути самою собою. То що ж таке, власне, істина? В тій сфері, де її уярмлено, це слово не має сенсу. Істина — це неприпудрена реальність, що пізнається лише в процесі діяльності, а жінці не судилося діяти. Уявні романи, які вона створює про себе і для себе, а також для інших, краще можуть передати, як їй здається, її потенційні можливості, які вона відчуває в собі, ніж банальний звіт про її повсякденне життя. За браком можливості виявити свої здібності, показати себе сповна, вона досягає цього тим, що вигадує різні містифікації. Вона ретельно змальовує вдачу дійової особи, намагаючись надати їй якомога більшої значущості. Вона прагне бути оригінальною у всіляких навіженствах, бо ж їй здебільшого не дозволяють виявити свою індивідуальність у реальній діяльності. Вона знає, що в цьому світі, де панують чоловіки, вона не несе жодної відповідальності й не відіграє жодної ролі. І оскільки їй нема чим більше опікуватися, вона вигадує всілякі «пригоди». Якщо Електра з п'єси Жіроду створює всім перепони, то лише тому, що не їй, а Оресту судилося взяти в руки справжній меч і звершити вбивство.

Молода дівчина виснажує себе, так само, як і в дитинстві, розігруючи сцени, напади обурення. Доводить себе до хворобливого стану, впадає в істерику — і все це задля того, аби привернути до себе увагу й бути бодай ким-небудь, з ким рахуються. Саме ради того, щоб на неї зважали, вона вторгається в життя інших. Для неї геть усі засоби придатні: звіряє секрети або вигадує, зраджує, зводить наклепи. Вона жадає чогось трегедійного довкола себе, аби почуватися, що перебуває у вирі життя, оскільки не знаходить жодної опори в своєму реальному існуванні.

Саме з цієї причини вона вередує. Фантазії, які ми вигадуємо, образи, які виношуємо, часто суперечливі. Тільки дія створює зв'язок у мінливому розмаїтті часу. Дівчині бракує справжнього вияву волі, в неї є лише бажання, й вона стрибає від одного образу до другого без будь-якої послідовності. Це, в свою чергу, інколи спричиняє непослідовність вчинків, що бувають часом небезпечні, бо, звіряючись лише мріям, вона цілком віддається їм і виявляє такі риси вдачі, як непримиренність і вимогливість. Вона шанує безповоротність і абсолютність; через неможливість оволодіти майбутнім хоче сягнути у вічність. «Я ніколи не відмовлюсь од своїх прав. Я завжди хотітиму все. Я маю піднести своє життя на таку недосяжну височінь, аби погодитися прожити його», — пише Марі Лєнерю. Відгомоном цих слів є репліка Антигони Ануйя: «Я хочу все і негайно». Такий дитячий максималізм може виявитися лише в індивідуума, котрий не живе, а мріє про свою долю: у мріях не існує ні часу, ні перепон, і для того, щоб компенсувати їхній відрив од реальності, їм необхідно дати широкий простір. Той, у кого є реальні плани, виразно уявляє як йому діяти, а це — запорука його фактичної влади.

Молода жінка жадає одержати все, бо від неї нічого не залежить. Саме тому дорослі, особливо чоловіки, вважають її «жахливою істотою». Вона не визнає жодних обмежень, які зазвичай накладають на чоловіка, коли робить перші кроки у реальний світ. Вона підбурює його нехтувати ними. Так Хільда[170] сподівається, що Сольнеє подарує їй королівство. Сама вона не має змоги підкорити його й через те так жадає його. Вона вимагає, щоб він побудував найвищу вежу, яку будь-коли зводили, і щоб він сам сягнув такої ж висоти, на яку буде зведено башту. Та юнак вагається, не вірить, що подолає цю висоту, побоюється запаморочення. Хільда, яка залишається на землі і споглядає, відхиляє випадковість і людську слабкість, не може збагнути, що реальність накладає обмеження на її захмарні мрії. Дорослі здаються дівчині завжди дріб'язковими і надто обережними, вона ж ладна не пасувати ні перед будь-яким ризиком і саме тому, що нема чим ризику г вати. Вдаючись у мріях до неабиякої зваги, вона чекає, що дорослі робитимуть такі ж вчинки в реальності. Не розраховуючи, що вони збудуться в реальному житті, вона приписує собі найдивовижніші якості мужності, добродійності, не боячись бути спійманою на брехні.

Однак через неможливість перевірити себе дівчина відчуває непевність і, хоча в уяві вважає себе бездоганною особистістю, все-таки відчуває дистанцію між собою й персонажем, якого пропонує іншим, аби вони захоплювалися ним. Цей образ залежить від чужого сприймання. Тим самим цей дублер, якого вона ототожнює з собою, пасивно терплячи його присутність, підштовхує її до небезпеки. Ось чому вона вразлива й марнолюбна. Найменша критика, невинний жарт сповнюють її сумнівами. Визначаючи свої чесноти, вона зважає не на власні зусилля, а на своєрідне схвалення інших. Її цінність ґрунтується не на якихось особливих вчинках, а створюється голосом громадськості. Отже, її можна зміряти кількісно. Але ціна товару зменшується, якщо збільшується його кількість. Отож молода дівчина стає оригінальною, винятковою, помітною і зовсім незвичайною в тому разі, якщо жодна інша дівчина не володіє такими якостями, її подруги стають суперницями, ворогами. Вона намагається принизити їхні чеснота, знехтувати їх. Стає ревнива й недоброзичлива.

Отже, як бачимо, всі вади, за які здебільшого докоряють дівчині, пояснюються її соціальним становищем. Боляче усвідомлювати себе пасивною, залежною у віці надій та устремлінь, у віці, коли душа по вінця сповнена бажанням жити й обіймати місце на землі. Саме в цьому віці жінка дізнається, що їй не дозволено жодних завоювань, що вона має зректися багатьох радощів, що її майбутнє залежить від доброї чи злої забаганки чоловіків. У ній не пробуджуються жодні нові сподівання, крім усвідомлення приреченості: ані в сексуальному, ані в соціальному плані. Всі її прагнення на життєвій ниві, в духовній сфері розбиваються об перепони. Стає зрозумілим, що за таких умов їй важко підтримувати рівновагу. Її мінливий настрій, сльози, нервові кризи — це не стільки наслідки фізіологічної слабкості, скільки ознаки її глибокої непристосованості до свого становища.

Бувають дівчата, які прагнуть покінчити з таким становищем за допомогою безлічі хитрощів, цілком щиро й свідомо вважаючи вигадане за правду. Вона дратує своїми вадами, але водночас іноді вражає винятковими чеснотами. І перші, й другі мають одне й те ж походження. Однак відмова од реального життя, од свого тривожного чекання, самозречення можуть стати для дівчини трампліном, який забезпечить їй прорив до самотності й незалежності. Молода дівчина живе в потаємностях, тривогах, її непокоять складні внутрішні конфлікти. Та складність водночас збагачує, її духовне життя стає змістовнішим, ніж, скажімо, у братів. Вона уважніша, ніж вони, до порухів свого серця й тому охоплює дедалі більше відтінків. Глибше розуміється на психології, ніж юнаки, коли йдеться про зовнішні наміри, здатна обґрунтовувати своє бунтарство, яке протиставляє її світу, уникає налаштованих пасток, серйозних сутичок, конформізму. Скоординована фальш, що оточує дівчину, робить її іронічною й далекоглядною.

Дівчина день у день почуває двозначність свого становища. Крім марних протестів, вона може наважитися піддати сумніву узвичаєний оптимізм, людські цінності, фальшиву та заспокійливу мораль. Саме такою є, наприклад, образ зворушливої Меггі з роману «Млин на Флосі» Джоржа Елі ота. В ньому авторка втілила сумніви й сміливі обурення своєї юності проти вікторіанської Англії. Герої цього твору, зокрема Том, брат Меггі, вперто дотримують усталених принципів, заснованих на формальних правилах, ортодоксальній моралі. Меггі намагається вдихнути в них свіжий струмінь, вона спростовує їх, мужньо йде назустріч самотності й підносить її в незаплямовану свободу, що протистоїть склеротичному світу чоловіків. Та використати свою незалежність дівчина може лише негативним чином. Однак завдяки тому, що її духовні сили лишаються незадіяними, в ній може розвинутися цінна здатність — сприйнятливість, і в цьому разі вона поступово стане відданою, уважною, тямущою, люблячою.

Такою покірливою великодушністю вирізняються героїні Розамонда Лемана. У «Запрошенні на вальс» ми бачимо Олівію ще сором'язливою, незграбною, ледь-ледь кокетливою — такою, котра з трепетною допитливістю вглядається в той світ, у який вона ввійде завтра. Вона всім своїм єством слухає партнерів по танцях, котрі миготять перед нею, старається відповідати їм так, як вони того бажають. Вона на все відгукується, вібрує, наче мембрана, згоджується на все, що їй пропонують.

Привабливі риси притаманні також Джуді — героїні роману «Пил». Вона не зрікається радощів дитинства. Полюбляє купатися голою в річці, що протікає в парку. Любить природу, книжки, красу життя. Не дбає про свій нарцистський культ. Поводиться без лицемірства, не виявляє егоїзму, не домагається захоплення собою чоловіками. Її любов — це дарунок. Вона дарує її будь-кому, хто її приваблює — і чоловікам, і жінкам, і Дженніфер, і Роді. Віддаючи себе, вона не втрачає своєї індивідуальності. Вона сповідує незалежний спосіб життя студентки, в неї свій власний світ, свої прагнення і сподівання. Її відрізняють од юнака насамперед такі домінанти поведінки, як сповнене глибокого змісту чекання, ніжна покірність. Попри всі злигодні й турботи, вона делікатно призначає себе саме Іншому. Цей Інший набуває в її очах таких казкових рис, що вона мимоволі починає закохуватися водночас у всіх юнаків сусідньої родини, і в їхній дім, і в їхню сестру, їхній світ. Її приваблює Дженніфер не як подруга, а як «Інша». Вона зачаровує Роді та його двоюрідних братів своєю здатністю схилятися перед ними, зважати на їхні бажання. Вона — саме терпіння, ніжність, злагода й мовчазне страждання.

У книзі Маргарет Кеннеді «Німфа з відданим серцем» змальовано зовсім іншу дівчину, але вона так само заполонює нас своєю вдачею: вбирати у своє серце все те, що високо цінує, що побоюється втратити. Це — Тесса, безпосередня, відлюдькувата, щира дівчина, котра віддає себе людям. Вона відмовляється жертвувати навіть найменшою часткою своєї особистості. Прикраси, рум'яна, лицемірство, засвоєна грація, сторожкість і жіноча покірливість викликають у неї обурення. Вона бажає бути улюбленою, але не в масці. Вона зважає на настрій Левіса, але без підлесливості. Вона розуміє його й тому вібрує з ним в унісон. Та коли вони сваряться, Левіс знає, що втамувати її пестощами неможливо. Тимчасом як владна й марнолюбна Флоранс мліє від поцілунків, покоряється, Тесса добивається таки чуда — зостається вільною в своєму коханні, й тому в її коханні немає ні пихи, ні ворожості. В її простодушності нема місця штукарству. Аби сподобатися, вона не спотворює себе, не принижує своєї гідності, не перетворюється на предмет. Дівчина живе серед музик, котрі цілком поринули в творчість, але сама не відчуває цього всепоглинаючого демона. Зате вона цілком віддає себе друзям, любить їх, допомагає їм. І робить це легко, з ніжною і щирою великодушністю. Тому вона почувається абсолютно незалежною навіть у ті хвилини, коли забуває про себе заради інших. Завдяки цій чистій щиросердності, вона застрахована від конфліктів, які приголомшують дівчат.

Вона страждає від жорстокості світу, а не через власну роздвоєність. Вона гармонійна в своїй суті, як безневинне дитя, й водночас як жінка, що надихала всі уми. Ця м'якосердна й шляхетна, сприйнятлива й полум'яна дівчина ладна цілком віддатися коханню. Коли ж до неї не приходить кохання, вона поринає в поезію. Оскільки їй не доводиться діяти, вона пильно придивляється, тонко відчуває, помічає. Так у ній знаходить глибоке емоційне відлуння, скажімо, якийсь колір чи якась усмішка. Адже її доля залежить не від неї, і вона тче її, нитка за ниткою, милуючись стародавніми містами й вивчаючи обличчя зрілих чоловіків. Вона осягає світ навпомацки й на смак, хоча й пристрасно, але безкорисливіше, ніж юнак. Вона слабо інтегрована в світ людей, і їй важко пристосовуватися до нього, вона, наче дитина, багато бачить у ньому по-своєму. Замість того, щоб виявляти інтерес до оволодіння речами, вона більше цікавиться їхнім змістом, значенням, помічає в них оригінальні зрізи, непередбачені перетворення. Вона лише зрідка відчуває в собі творчі поривання — до того ж закони письма, за допомогою яких вона могла б висловити свої почуття, їй незнайомі. Зате в бесідах, листах, літературних нотатках і начерках вона часто виявляє оригінальне сприйняття навколишнього світу.

Юна дівчина з молодечим запалом допадається до речей, бо ще не втрачено її трансцендентність. І той факт, що вона поки що нічого не звершила і поки що не стала нічим, робить її поривання до них ще пристраснішим. Відчуваючи в собі порожнечу, не знаючи обмежень, вона намагатиметься видобутися із надр свого Ніщо і досягти Всього. Ось чому вона відчуває таку любов до Природи, обожнює її ще більше, ніж юнак. Неприборкана, незалежна від людини Природа з найбільшою очевидністю виражає цілісність усього сущого. Дівчина ще не встигла заволодіти жодною часткою всесвіту й через те може цілком належати йому, і, гордовито оволодіваючи ним, вона пізнає саму себе. Чимало оповідань про ці юнацькі буйства можна знайти в творах Колетт:

Дата добавления: 2015-07-20