Мовні норми

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв. Унормованість – основна ознака літературної мови.

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених в процесі суспільної комунікації.

Результатом визнання літературних норм є їх кодифікація у словниках і граматиках, що фіксують усталені мовні явища.

Розрізняють такі типи норм: орфоепічні, акцентуаційні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні.

Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та граматичних форм слів. Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед виокремлюють фонематичні та фонологічні.

Фонематичні помилки – це порушення, пов’язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад: вимова [с] замість [з]: [ ве з ти] – [ве с ти]; вимова [т] замість [д]: [ га д ка] – [га т ка]. Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї з фонем, наприклад: плутати – путати. Дуже часто умовлені замість фонеми [ф] вживається поєднання фонем [хв], а замість [хв] – [ф]: факт – хват; хвіст – фіст.

Фонетичні помилки – це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: лекція – лєкція; телеграма – телєграма; тираж – тіраж; директор – діректор.

Зосередимо увагу на порушеннях літературної норми у вимові злитих звукосполучень [дж], [дз] та розрізнення приголосних [г], [ґ].

В усному мовленні [дж] та [дз] в позиції на початку слова вимовляємо правильно: джерело, дзвін. Всередині слова часто ці звуки вимовляються окремо, що є порушенням норми: дослідження, походження.

Найповніший список слів з літерою ґ подається в «Орфографічному словнику української мови», яким варто послугуватися, оскільки сьогодні ця літера вживається не лише згідно з нормою, а й на власний розсуд мовців, наприклад:

біографія монографія організація

але

ґатунок ґрунт підґрунтя

Дотримання орфоепічних норм забезпечує безперешкодне сприймання виголошеного тексту, а також унеможливлює спотворення змісту слів і речень в цілому. Напр.: гри п – це інфекційне захворювання, а гри б – нижча спорова рослина.

Акцентуаційні норми передбачають дотримання правил наголошування слів. Йдеться про виділення складу в слові та слова в реченні чи фразі.

Наголос – це неодмінний елемент інтонації української мови, який творить її ритмомелодику, сприяє розрізненню значення слів чи їх форм, допомагає виділити в реченні важливе за змістом слово (бра́ тів чи бра ті́в, ру́ ки чи ру ки́).

Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного професійного спілкування.

· Іменники середнього роду на -ання мають наголос на тому складі, що й неозначена форма дієслова, від якої іменник утворено: чита́ти – чита́ння, завда́ти – завда́ння. В окремих випадках префікс ви- перетягає на себе наголос: ви́дати – вида́ння, ви́вчити – вивча́ння.

· Іменники, утворені від дієслів або інших іменників за допомогою префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, не-, при-, про-, роз- зберігають наголос на префіксі: ви́клик, ві́дгомін, за́дум, пере́спів, не́люб, ро́звідка.

· У іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині наголос падає на закінчення: жінки́, ложки́, книжки́.

· У числівниках від одинадцяти до дев’ятнадцяти наголос падає лише на склад на: чотирна́дцять, вісімна́дцять.

· У відмінкових формах на -и названі числівники зберігають наголос на цьому ж складі: чотирна́дцяти, вісімна́дцяти.

· У відмінкових формах на -ох, -ом наголос перетягується на останній склад: чотирнадцятьо́х, вісімнадцятьо́м.

· У складних числівниках на -десят наголос на останньому складі: шістдеся́т, сімдеся́т.

· У формах непрямих відмінків цих числівників наголос перетягується на закінчення: п’ятдесяти́ (п’ятдесятьо́х).

· У іншомовних власних назвах наголос ставиться так, як у джерелі:

а) англійські власні назви мають наголос на першому складі: Га́млет, Да́рвін;

б) польські – на передостанньому: Міцке́вич, Пото́цький;

в) французькі – на останньому: Бальза́к, Стенда́ль.

У іншомовних словах із компонентом -метр наголос падає:

а) на останній склад у назвах мір: дециме́тр, сантиме́тр;

б) на передостанній – у назвах вимірювальних приладів: баро́метр, спідо́метр.

· В українській мові є цілий ряд слів, які мають два наголоси і два різних значення:

біли́зна (вироби з тканини)	білизна́ (білість)
бро́ня (документ про закріплення чогось за кимось)	броня́ (захисна обшивка)
ви́года (користь)	виго́да (зручність)
жа́лібний (голос)	жалі́бний (марш)
за́пал (натхнення)	запа́л (запальник)
лу́па (дрібні рогові лусочки)	лупа́ (збільшувальне скло)
людськи́й (властивий людині, людям)	лю́дський (уважний до людини)
прошу́ (прохання)	про́шу (запрошую)
про́стий (рівний, випростаний)	прости́й (звичайний)
типо́вий (характерний)	типови́й (зразковий)
шля́хом (дорогою)	шляхо́м (прийменник)

Лексичні норми регламентують використання слів відповідно до їх лексичного значення та не допускають вживання жаргонних, діалектних та просторічних слів (окей, файний, адрес проживання тощо). Лексичні норми фіксуються словником української мови в 11-ти томах (1970-1980); Великим тлумачним словником сучасної української мови (2001), який фіксує 170 тис. слів. У лексиці офіційно-ділового стилю часто вживаються слова-кальки з російської мови, що є наслідком недостатнього опанування лексичними нормами, невмілого використання синонімів.

норма	калька
навчальний є наступний захід ставитися	учбовий являється слідуючий міроприємство відноситися

Граматичні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень. Ці норми вивчаються в морфології та синтаксисі, закріплені в граматиках української мови. Наприклад, близькі за значенням дієслова оволодіти та опанувати виявлять різні синтаксичні особливості – оволодіт и (ким? чим?), а опанувати (кого? що?). У СУЛМ обмежено вживаються активні дієприкметники теперішнього часу, які під час перекладу з інших мов замінюються прикметниками або іменниками.

українські відповідники	російські дієприкметники
службовець завідувач вступник наступний вирішальний	служащий заведующий поступающий последующий решающий

Порушенням граматичної норми вважається вживання прийменника по у ряді словосполучень, оскільки в українській мові є чимало прийменників, які є вдалими замінниками.

українські відповідники	російські конструкції
у напрямку до міста курси для вивчення іноземної мови у службових справах у вихідні дні через хворобу після одержання	по направлению к городу курсы по изучению иностранного языка по делам службы по выходным дням по болезни по получении

Стилістичні норми визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення. Добір мовних елементів відповідає потребам сфер комунікації, меті і завданням висловлювання. Для офіційно-ділового стилю, наприклад, характерні мовні штампи, що зазнають викривлення внаслідок впливу російської мови.

норма	порушення норми
обіймати посаду витяг із протоколу чинне законодавство укладати угоду	займати посаду виписка із протоколу діюче законодавство заключати угоду

Для наукового стилю притаманне вживання терміні з різних галузей знань, напр.: ринкові відносини, суб’єкти господарювання.

Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частин, вживання великої літери, написання слів разом, окремо і через дефіс, правила переносу слів. Слова в українській мові пишуться за такими принципами:

1. фонетичним (пишуться так, як і вимовляється): книга, товариство, бульйон;

2. морфологічним (позначення на письмі складових частин слова незалежно від їхньої вимови): зчитувати, снишся, укладається;

3. історичним (традиційним) (букви, морфеми, слова пишуться за традицією, а не відповідно до існуючих норм): меншості, ясний, черговий;

4. смисловим (диференціюючим) (різне написання однозвучних слів, які мають не однакове значення): проте, про те, вдень, в день, Кривий Ріг, кривий ріг.

Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок… Вони полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері.

Сучасна українська пунктуація ґрунтується на граматичному, смисловому та інтонаційному принципах.

Розділові знаки, вживані за граматичним принципом, є обов’язковими, бо зумовлені граматичною структурою речення. Наприклад, крапка чи інші знаки у кінці речення, певні розділові знаки між частинами складного речення, при вставних конструкціях, між однорідними членами речення тощо.

За смисловим принципом розділові знаки ставляться з урахуванням семантики речення та його структури, проте досить часто, особливо в рекламних оголошеннях, можна прочитати: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий, вовняний одяг. А правильно було б так: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий і чоловічий вовняний одяг. Це типовий приклад порушення смислового принципу вживання розділових знаків та пунктуаційної норми при однорідних членах речення.

На основі інтонації ставиться крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, а іноді й тире.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами і послідовно дотримуватися їх.

Дата добавления: 2015-07-20