Система органів прокуратури зарубіжних країн.

Поряд з розмаїтістю функцій інститут прокуратури (і аналогічні йому) відрізняється багатоваріантністю моделей організації.

У соціалістичних і більшості постсоціалістичних держав прокуратура зазвичай являє собою організаційно відособлену і суворо централізовану систему органів. Ця система визначається адміністративно-територіальним устроєм країни. До системи прокуратури входять також військові й інші спеціалізовані прокуратури. Структурні розходження прокуратур окремих держав пов'язані в основному з особливостями національно-державного й адміністративно-територіального устрою (відсутність обласного поділу, наявність автономій і т.п.). Систему прокуратури очолює генеральний прокурор, який зазвичай призначається законодавчим органом країни. Конкретна структура прокуратур, як правило, закріплена в спеціальних законах про ці органи.1

Характерною ознакою побудови прокуратур колишніх радянських республік є наявність у їх складі колегій — дорадчих органів при голові відповідних прокуратур. Колегії створюються в генеральних, а також територіальних і спеціалізованих прокуратурах. У колегію Генеральної прокуратури входить Генеральний прокурор (голова), його заступники, а також інші керівники, що призначаються Генеральним прокурором. У Туркменістані, Киргизії й Узбекистані склад колегії затверджується Президентом, у Молдові — парламентом за поданням Генерального прокурора.2 Колегії розглядають найбільш важливі питання діяльності органів прокуратури, що вимагають колективного обговорення і вироблення конструктивних рішень. Прийняті рішення проводяться “у життя” наказами Генерального (чи іншого відповідного) прокурора. У Латвії аналогічним колегії органом є Рада Генерального прокурора, яка, крім, виконання дорадчих функцій, складає комісії з атестації і кваліфікації прокурорів.3

Специфіка організації прокуратур в окремих соціалістичних державах полягає у виборності прокурорів і підзвітності (відповідальності) їх представницьким органам влади.

У більшості розвинутих країн континентальної правової системи прокуратура перебуває в адміністративному підпорядкуванні у міністерства юстиції, однак при цьому діє в рамках судової системи. Прокурори значаться при судах і знаходяться в суворій ієрархічній підпорядкованості. На чолі ієрархії, як правило, генеральний прокурор, що діє при вищому суді країни. Іноді посади генерального прокурора і міністра юстиції збігаються. Така організація характерна, зокрема, для прокуратур Австрії, Бельгії, Німеччини, Італії, Нідерландів, Франції, Японії. Цікаво відзначити відсутність у цій групі країн єдиної моделі керівництва прокуратурою.1 У ряді країн центральне керування прокурорською службою відсутнє зовсім (Австрія, Греція, Італія). У Бельгії за загальне керівництво відповідає Колегія генеральних прокурорів, а в Нідерландах — Рада генеральних прокурорів. У Франції функцію центрального керування здійснює міністерство юстиції. У Данії прокурорську службу офіційно очолює міністр юстиції, у той час як на практиці центральне керівництво здійснює Директор публічних обвинувачень. Це стосується і загальних, і конкретних питань. Деякі питання вирішуються за участю Національного комісара поліції і міністра юстиції. У Фінляндії центральним адміністративним органом у системі прокуратури є Генеральна прокуратура. Генеральний прокурор керує системою в цілому і прокурорами, що входять до неї. Він очолює всіх державних прокурорів у країні, може наказати своїм підлеглим висунути обвинувачення, дає інші вказівки. Генеральний прокурор призначає всіх місцевих прокурорів і застосовує до них дисциплінарні санкції. У Швеції Генеральний прокурор — також центральний адміністративний орган влади в системі прокуратури в цілому. Він може переглянути рішення будь-якого прокурора і покласти на себе його обов'язки.2

У більшості західноєвропейських країн функції практичного і політичного керівництва прокурорською службою розмежовані. В Австрії, Бельгії, Німеччині, Данії, Нідерландах, Франції політичну відповідальність за діяльність прокуратури несе міністр юстиції. Парламент може вимагати від останнього звіту про те, як він виконує свої задачі. У Швеції, незважаючи на те що прокуратура цілком незалежна, міністерство юстиції несе відповідальність за кримінально-правову політику в цілому.3 В Італії політичної відповідальності за дії прокуратури ніхто не несе, оскільки вона не є виборним органом.1

Необхідно відзначити, що в розглянутій групі країн прокурорські органи хоча і значаться при судах, у службовій діяльності від них не залежать, більш того, нерідко контролюють їх діяльність. Так, у Франції прокурори ведуть особисті справи суддів, представляють на них атестації міністру юстиції і т.д.

У країнах Латинської Америки єдиної моделі організації прокуратури не існує, однак майже завжди прокуратура тут користується функціональною й адміністративною автономією.

У Великобританії і більшості її колишніх колоній вищою посадовою особою в сфері кримінального переслідування є Генеральний атторней, який здійснює найвищий контроль за публічним переслідуванням, сприяє забезпеченню єдиної судової політики з цивільних та кримінальних справ і гарантує "публічний інтерес". У його підпорядкуванні знаходиться Директор публічних переслідувань, який очолює службу державних обвинувачів.2

Генеральному атторнею США підлеглі федеральні окружні атторнеї, кожний з яких діє в межах одного з 94 федеральних судових округів. На практиці окружні атторнеї самостійні в прийнятті рішень з конкретних справ. Поряд із системою федеральної атторнейської служби в кожному штаті США діє своя система атторнеїв, що очолюється генеральним атторнеєм штату. Останні не підлеглі Генеральному атторнею США і підконтрольні тільки владі штатів. В країні відсутня характерна для європейських прокуратур централізація і сувора ієрархія підпорядкованості атторнейських служб на місцях, що обумовлено федеративним устроєм держави. Адміністративна самостійність і виборність місцевих обвинувачів пов'язана з американськими демократичними принципами виборності публічних посад і їхньої відповідальності перед виборцями. У 1871 р. атторнейську службу США наділили повноваженням з керівництва федеральними в'язницями; у 1909 р. у її структурі були засновані кримінальний відділ і бюро розслідувань (слідчий підрозділ); а в 1940 р. їй передали служби імміграції і натуралізації, що раніше входили до складу Міністерства праці. У веденні Генерального атторнея (міністра юстиції) знаходиться контррозвідка і політичний розшук, функції яких в інших країнах покладені на відомства, що організаційно не відокремлені від прокуратури.1

Дата добавления: 2015-07-26