Картина ІІІ

Картина ІІ

Ілла дрімає в кріслі. Входить Ілл.

ІЛЛ: Давай зараз поїдемо у місто, в театр.

ІЛЛА (недовірливо): Ти не жартуєш? Невже тобі хочеться туди їхати?

ІЛЛ: Що ж тут дивного?

ІЛЛА: Шість місяців ми з тобою нікуди не виїздили, і раптом - цілий вечір у місті.

ІЛЛ: Що ж, це добра ідея.

ІЛЛА: Ти став такий уважливий.

ІЛЛ (роздратовано): Навіщо починати непотрібні розмови? Скажи: ти хочеш їхати чи ні?

ІЛЛА: Я...

ІЛЛ (перебив): Тобі буде корисно побути серед людей. Збирайся, поїдемо.

ІЛЛА: Сьогодні я стомилася. Може, іншим разом?

ІЛЛ: Бери свій шарф. Засиділися ми вдома.

ІЛЛА: Але ж ти їздиш двічі на тиждень у місто Ксай.

ІЛЛ: То ж у справах.

ІЛЛА (шепоче, ніби сама до себе): У яких справах?

Ілла відвертається і знову підходить до авансцени. Вдивляється в небо.

(ІЛЛ: Чи чуєш, що я тобі кажу?

ІЛЛА: А що?

ІЛЛ: Чому ти така неуважна?

ІЛЛА: Я замислилась.)?

ІЛЛ: Мені здавалося, що досі ти не замислювалася над таємницями природи, а сьогодні тільки те й робиш, що дивишся на небо.

ІЛЛА: Воно дуже гарне.

ІЛЛ: Я міркував оце, чи не зайти мені до Галле. Хочу поговорити з ним про нашу подорож у Блакитні гори. Непогано б відпочити там якийсь тиждень.

ІЛЛА: Зараз у Блакитні гори?!

ІЛЛ: Ти незадоволена?

ІЛЛА: Коли ти хочеш вирушати?

ІЛЛ: Можна навіть завтра вранці. Що раніше, то краще

ІЛЛА: Але ж ми ніколи не їздили відпочивати цієї пори!

ІЛЛ: А тепер спробуємо. Нам корисно буде пожити десь далі від дому. Там ми знайдемо тишу й спокій. Якщо в тебе немає якихось інших планів, то поїдемо. Згода?

ІЛЛА (після паузи): Ні!

ІЛЛ: Що?!

ІЛЛА (твердо): Ні. Я нікуди не поїду.

Світло гасне

Картина ІІІ

Ілла спить у кріслі, їй знову сниться сон, вона хапає повітря руками. Над нею стоїть Ілл і пильно спостерігає.

Нарешті вона прокидається і побачивши чоловіка, опускає очі.

ІЛЛ: Ти знову бачила сон. Цілу ніч ти щось вигукувала і не давала мені спати. Доведеться тобі звернутися до лікаря.

ІЛЛА: Це минеться.

ІЛЛ: Ти розмовляла у сні.

ІЛЛА (насторожено): Справді?

ІЛЛ: Що тобі снилося?

ІЛЛА (пригадує): Мені снився той самий корабель. Він знову прилетів до нас з неба, з нього вийшов той високий чоловік, і ми почали розмовляти. Він жартував, сміявся; мені приємно було його слухати.

ІЛЛА: А потім потім цей високий чоловік, який мав дивне ім'я Натаніел Йорк, сказав мені, що я гарна, і... і поцілував мене.

ІЛЛ: Ха!

ІЛЛА: Та це ж тільки сон!

ІЛЛ: Можеш тримати при собі свої дурні жіночі сни!

ІЛЛА: Ти гніваєшся, наче мала дитина. (після паузи, тихо засміявшись) Я пригадала ще деякі подробиці мого сну.

ІЛЛ (розлючено): Ну, кажи, що там іще!

ІЛЛА: Слухай, Ілле, ти став дуже дратівливий.

ІЛЛ: Кажи все! Не смій нічого приховувати од мене

ІЛЛА (вражено): Я ще ніколи не бачила тебе таким. Врешті цей Натаніел Йорк сказав мені... ну, він сказав, що забере мене в корабель, і ми полетимо з ним на його планету. Подумай тільки, яка нісенітниця.

ІЛЛ: Нісенітниця! Це зараз ти кажеш нісенітниця! Ти б послухала, що ти говорила у сні! Як ти любенько розмовляла, кокетувала з ним, як співала йому, - і так цілісіньку ніч!

ІЛЛА: Ілле!

ІЛЛ: Коли він прилетить? Де сідає цей клятий корабель?

ІЛЛА: Ілле, що це за тон!

ІЛЛ: До біса тон! А чи в цьому сні… (хапає її за руку і стискає) а чи в цьому сні корабель не сідає часом у Зеленій долині? Відповідай!

ІЛЛА: Так, справді...

ІЛЛ: І він прилітає сьогодні вдень? Так чи ні?

ІЛЛА: Здається, так. Але ж усе це вві сні!

Чоловік відштовхує її руку

ІЛЛ: Ну, щастя твоє, що ти принаймні сказала правду! Ти багато наговорила вві сні, і я чув кожнісіньке твоє слово. Ти назвала і долину, де сяде корабель, і час прибуття.

Ілл важко дихаючи, ходить по кімнаті. Ілла нарешті зважується, підводиться і підходить до нього.

ІЛЛА (тихо): Ілле…

ІЛЛ: Нічого, все гаразд.

ІЛЛА: Але ж ти заслаб.

ІЛЛ: Зовсім ні (крізь силу посміхається). Просто на мене щось найшло. Вибач, моя люба. Останнім часом у мене було стільки роботи. Отож не дивно, що я розклеївся. Треба трохи полежати-і все минеться.

ІЛЛА: Ти був такий збуджений.

ІЛЛ: Нічого, тепер усе гаразд.

ІЛЛА: Це був лише сон.

ІЛЛ: Атож. (цілує її в щоку) Це був тільки сон.

Ілл сідає за стіл і починає щось робити. Ілла сідає назад у крісло і над чимось замислюється.

ІЛЛА: Ти сьогодні не збираєшся до міста?

ІЛЛ: До міста?

ІЛЛА: Адже цього дня ти завжди їздиш до міста.

ІЛЛ: Ні, сьогодні я не їду. Занадто пече, та й пізно вже.

Ілла накидає довгий білий шарф і йде до дверей (праворуч)

ІЛЛА: Я скоро повернуся.

ІЛЛ: Стривай. Куди це ти?

ІЛЛА (зупиняється, з порога): Провідаю Пао. Вона запрошувала мене.

ІЛЛ: Саме на сьогодні?

ІЛЛА: Я давно вже обіцяла зайти до неї. Це ж зовсім поряд.

ІЛЛ: Вона живе в Зеленій долині? Правда?

ІЛЛА: Так. Туди навіть пішки можна піти. Я зараз - туди й назад.

Ілл підходить і кладе їй руку на плече.

ІЛЛ: Вибач, люба. Дуже шкодую, що забув попередити тебе, але я запросив на сьогодні доктора Нлле.

ІЛЛА: Доктора Нлле!

Ілл хапає Іллу за лікоть і тягне назад у кімнату.

ІЛЛ: Так, доктора Нлле.

ІЛЛА: Але ж Пао...

ІЛЛ: Пао трохи почекає. Ми повинні зустріти доктора Нлле як годиться.

ІЛЛА: Я миттю повернусь.

ІЛЛ: Ні, Ілло.

ІЛЛА: Отже, мені не йти?

ІЛЛ: Ні. Крім усього іншого, до Пао не так уже й близько. Це ж через усю Зелену долину, а потім аж за великий канал. А сьогодні буде страшна спека. Та й доктор Нлле радий буде тебе бачити. Ну, що ти скажеш на це?

Ілла повільно сідає у крісло з байдужим виразом обличчя. Крутить пальцем навколо пальця, втуплюється в одну точку.

ІЛЛ: Ілло. Ти залишишся, правда?

ІЛЛА (після довгої паузи): Так. Я залишуся.

ІЛЛ: Ти будеш вдома цілий день?

ІЛЛА (глухо): Цілий день.

Проходить якийсь час. Дійові особи застигають і світло зменшується (вечір).

Ілл встає і виходить. Повертається із зброєю (?) в руках. Ілла звертає на це увагу.

ІЛЛА: Куди ти?

ІЛЛ: Що? (розглядає зброю) Коли доктор Нлле зводить запізнюватися, то я, чорт забирай, не маю наміру чекати його цілісінький день. Піду трохи походжу. А ти сиди вдома. Чуєш?

ІЛЛА: Гаразд…

ІЛЛ: Скажеш докторові Нлле, що я незабаром повернусь. Вийшов, скажеш, на полювання.

Ілл виходить. Ілла стежить за ним поглядом, потім підходить до вікна і ще якийсь час дивиться йому вслід. Потім намагається прибирати в кімнаті, але не може зосередитись. Вона починає наспівувати пісню, час від часу поглядаючи на небо.

Раптом Ілла застигла на місці, затамувавши подих, в тривожному очікуванні. Потім, коли напруження досягає грані, вона починає ходити туди й назад, постійно поглядаючи вверх.

Врешті, над будинком пролітає щось велике, розриваючи тишу і напругу.

З грудей у Ілли вихопився крик. Вона хоче вибігти, але пригадує, що пообіцяла чоловіку сидіти вдома. Застигає на порозі важко дихаючи. Потім відходить і підходить до вікна

Лунає постріл. Ілла здригається і на її лиці проступає маска жаху. Лунає ще один постріл. Ілла, сама не своя обхоплює голову і довго кричить.

Потім запала тиша.

Через кілька хвилин Ілла почула кроки. Хтось спускався схилом до будинку.

Жінка стала посеред кімнати. На її обличчі зявляється усмішка, вона дивиться в сторону дверей. Починає повільно наближатись до них.

Заходить Ілл, і усмішка зникає в неї з обличчя.

Він зайшов до кімнати, мимохідь глянув на дружину. Не кажучи й слова, чоловік поставив у куток рушницю.

ІЛЛА: Що ти там робив?

ІЛЛ: Нічого.

ІЛЛА: Але я чула постріли. Ти двічі стріляв.

ІЛЛ: Полював. Ти ж знала, що я пішов на полювання. А що, доктор Нлле не приходив?

ІЛЛА: Ні.

ІЛЛ: Постривай! Ну, звичайно, тепер я пригадую. Він має прийти завтра, а не сьогодні. От дурна моя голова! І як я міг забути?!

Ілла втуплюється в одну точку і повільно сідає.

ІЛЛ: Що це з тобою?

ІЛЛА: Не знаю.

Чується пустельний вітер.

ІЛЛА (по паузі, стиха): Ніяк не можу пригадати.

ІЛЛ: Що саме?

ІЛЛА: Пісню. Оту гарну пісню. (заплющує очі, пробує згадати, наспівуючи). Забула зовсім. І в той же час мені страшенно не хочеться забути її. Я хотіла б назавжди зберегти ту пісню.

Вона починає водити в повітрі руками, сподіваючись пригадати ритм. Та даремне. Тоді Ілла відкинулася в кріслі й заплакала.

ІЛЛА (крізь сльози): Я не можу пригадати…

ІЛЛ: То чого ж ти плачеш?

ІЛЛА: Сама не знаю. Не знаю, але нічого не можу вдіяти з собою. Мені сумно - сама не знаю чому, хочеться плакати - невідомо чому. От я й плачу.

Жінка охопила руками голову.

ІЛЛ (по паузі): Нічого. Завтра все буде гаразд.

Ілла не ворухнулась. Вона дивилася тільки на порожню пустелю і на зорі, що яскравими цятками жевріли на чорному небосхилі. Десь далеко над пустелею мчав вихор, і в довгих каналах плюскотіла холодна вода. Жінку пройняв дрож, і вона заплющила очі.

ІЛЛА: Твоя правда. Завтра все буде гаразд.

Дата добавления: 2015-07-26