Поняття та загальна характеристика кредитного договору.

Розвиток в Україні сучасних ринкових відносин у якості однієї з безумовних передумов своєї еволюції потребує належного функціонування ринку фінансових послуг, однією з традиційних складових якого є інститут кредитування. За допомогою цього інституту учасники цивільних правовідносини отримують доступ до потрібних їм грошових ресурсів. Суб'єктам підприємницької діяльності такий доступ є необхідним при забезпеченні їх ділової активності, для отримання можливостей у придбанні обладнання, продукції тощо. У свою чергу, перспектива надання кредитного ресурсу споживачам, надає останнім реальну можливість отримання коштів для задоволення своїх побутових потреб у житлі, побутовій техніці і т. п.

Однією з договірних форм втілення фінансово-кредитних механізмів є кредитний договір.

Термін «кредит» походить від латинського слова «сгесіо», що означає «вірю».
Існує така думка стосовно виникнення кредиту: продавцеві треба було продати товар, але у покупця не було грошей для придбання. Тому товар було передано покупцеві з відстрочкою виконання платежу — в кредит. З часом кредит починає набувати нових функцій, довіра передачі партії товару в кредит трансформується у позику грошових коштів.
На сучасному етапі розвиту народного господарства кредит став інструментом, без якого функціонування товарного виробництва просто неможливе.

Кредитуванняє найважливішим напрямком здійснюваних банком активних операцій. Кредитний портфель становить здебільшого від третини до половини всіх активів банку.

Більшість учасників цивільного обороту, суб'єктів підприєм­ницької діяльності, мають постійну потребу в грошовому кредиті, яку не завжди можливо задовольнити за допомогою договору позики. Оскільки договір позики має реальний характер, він не може створити у позичальника певності в отриманні грошей у потрібний йому час, оскільки неможливо примусити позикодавця надати позику. А тому фінансовий ринок має потребу в договорі, який має консенсуальний характер і таким договором є кредитний договір.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) по­зичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а по­зичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір є самостійним різновидом договору позики. Ця обставина дає можливість, що прямо зазначено в законі (ч. 2 ст. 1054 ЦК України), застосовувати до кредитного договору правила про договір позики, якщо інше не передбачено правилами про кредит і не випливає із суті кредитного договору.

За своєю юридичною природою, на відміну від договору позики, кредитний договір є консенсуальним (вступає в силу з моменту досяг­нення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов), двостороннім (на банк (фінансову установу) покладається обов'язок надати гро­шові кошти позичальникові, а на позичальника - повернути кредит та сплатити проценти) та завжди відплатним (плата за кредит вира­жається у процентах, які встановлюються в договорі).

Кредитний договір є оплатним. На практиці оплата за договором кредиту встановлюється двома паралельними способами:

- Комісійна винагорода за отримання кредиту, яка розраховується у відсотках від суми кредиту та сплачується під час отримання кредиту. Щодо цієї форми оплати, то можна сказати, що вона не передбачена Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства, але застосовується, так як немає прямої заборони на застосування такого способу отримання винагороди.

- Проценти за користування кредитом, які нараховуються за кожен день користування кредитними коштами.

Кредитний договір не є договором приєднання, а також, як правило, не є публічним договором, оскільки в кожному конкретному випадку банк може змінити умови договору під конкретні умови кредитування залежно від багатьох обставин, що на них впливають (кредитні ризики, репутація позичальника тощо).

Досить дискусійним у правовій науці є питання співвідношення правових інститутів кредиту і позики. Правильне визначення співвідношення зазначених інститутів має принципове значення для вирішення питання про можливість визнання кредитного договору недійсним (коли кредит надає організація, що не є фінансовою установою) або кваліфікації такого договору як договору позики та застосування до нього норм ЦК про позику (якщо кредит є лише різновидом позики).

Відомий російський вчений В. В. Вітрянський визначає кредит як різновид позики. При цьому, на думку вченого, кредитний договір має лише дві особливості: 1) на боці кредитора завжди виступає фінансова установа; 2) кредитний договір є консенсуальним та двостороннім. А та особливість, що кредитний договір укладається виключно в письмовій формі, є лише родовою рисою, яка притаманна договору в тих випадках, коли позичальником виступає юридична особа.

О. С. Іоффе в своїй відомій праці писав, що кредитний договір неприпустимо розглядати як різновид договору позики, так само як не можна вважати поставку різновидом купівлі-продажу чи підряд на капітальне будівництво різновидом підряду. Вчений вважав, що кредитний договір є повністю самостійним правовим інститутом.

В одному з найкращих сучасних правових досліджень із зазначеної теми — монографії «Банківські правочини: цивільно-правові проблеми» відомий український вчений І. А. Безклубий підтримує останню думку, зазначаючи, що «кредитний договір — це самостійне зобов'язання, оскільки регулюється відокремленим масивом правових норм та потребує присутності особливого суб'єкта права — банківської установи, стосується мобілізації та розміщення виключно грошових коштів. На відміну від договору позики, банківський договір має розширене істотне наповнення, де визначальною з умов є умова про оплатність послуг банку з надання кредиту».

Додамо, що до останньої позиції схиляє і чинна редакція Цивільного кодексу України. Так, глава 71 Кодексу мас назву «Позика. Кредит. Банківський вклад», що свідчить безперечно, з одного боку, про спорідненість зазначених інститутів, а з іншого —- про відсутність будь-якого родо-видового співвідношення між позикою та кредитом.

Таким чином, кредитний договір і договір позики є окремими, самостійними правовими інститутами.

В теорії цивільного права зазначається, що одним з основних відмежувань кредитного договору від договору позики є цільовий характер коштів, які отримані в кредит. Зокрема, цільовий характер кредитних коштів був визначений у Положенні Національного банку України "Про кредитування" 1995 року, яке вже втратило чинність. В Положенні НБУ "Про кредитування" містився обов'язок банку контролювати використання позичальником коштів за цільовим призначенням, і навіть були визначені санкції, які могли бути покладені на банк за нездійснення такого контролю. На практиці мета використання кредитних коштів завжди прописується в кредитному договорі, причому прописується досить чітко, на який проект будуть використані отримані у кредит кошти. Тому можна сказати, що істотною умовою договору, яка завжди застосовується у кредитних договорах, є мета використання кредитних коштів. Це також підтверджується положенням ч. 3 ст. 1056 Цивільного кодексу України.

Серед відмінностей кредитного договору від договору позики слід виділити такі:

—Однією з суттєвих відмінностей між договорами позики і кредиту є те, що останній, на відміну від першого, є не реальним, а консесуальним договором. Тобто, кредитний договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов (ч. 1 ст. 638 ЦК), Внаслідок чого, передання грошових коштів (кредиту) кредитором позичальнику є виконанням кредитором свого вже існуючого договірного обов'язку. У випадку ж невиконання ним цього обов'язку, позичальник за кредитним договором може вимагати виконання (надання кредиту в обумовлених розмірах та умовах) у примусовому порядку. Протилежна ситуація притаманна договору позики, який є реальним, а тому позичальник за цим договором не може примусити позикодавця передати йому предмет позики у зв'язку з відсутністю до моменту передачі останнього самого договору (абз. 2ч. 1 ст..1046 ЦК).

— кредитором у кредитному договорі є виключно кредитна організація (банк або інша фінансова установа), що має ліцензію на здійснення кредитних операцій; Позика, як було вказано вище, може надаватися будь-якими особами (якщо вона надається за рахунок власних коштів)

— У зв'язку з тим, що кредитування шляхом укладення кредитних договорів є підприємницькою діяльністю різноманітних фінансових установ, іманентною рисою цього договору є його відплатність. Тобто наявність у позичальника обов'язку сплатити на користь кредитора проценти за користування наданими грошовими коштами (кредитом).
— кредитний договір укладається виключно в письмовій формі.

вони розрізняються колом об'єктів. Позика може надаватися речами, що визначені певними родовими ознаками; кредит - тільки грошовими коштами;

вони розрізняються умовами надання коштів та речей. Позика може бути процентною або безпроцентною, а кредит завжди передбачає нарахування відсотків;

На відміну від договору позики, кредитний договір є двостороннім договором,

вони розрізняються статусом наданих коштів. — предметом кредитного договору є виключно залучені гроші (грошові кошти);

Важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Це випливає, по-перше, з Господарського кодексу України, норми якого мають більш спеціальний характер ніж норми Цивільного кодексу України, де відносно кредитів такої фінансової установи, як банк, у частині 1 статті 345 зазначене: "Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах і на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) і громадян". Те ж випливає із Закону України "Про банки і банківську діяльність", зокрема зі статей 2 і 47. По-друге, відповідно до Ліцензійних умов здійснення діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 18.10.2005 р. N 4802, ліцензіат визначається як кредитна установа, що одержала ліцензію на здійснення діяльності по наданню фінансових кредитів за рахунок залучених коштів. Отже, важливою ознакою кредиту законодавство України визначає залучення коштів (на поворотній основі) від інших осіб для їхнього надання третім особам. Саме по собі надання позик не створює ніякого збитку або ризику для суспільства; воно є небезпечним тільки тоді, коли надані гроші не належать позикодавцеві, коли вони залучені від інших осіб. Тобто контроль над кредитними операціями взагалі та встановлення обмежень, ліцензування операцій є виправданими тільки з погляду захисту інтересів осіб, у яких позикодавцем залучені кошти. З урахуванням наведеного вище чинне законодавство дозволяє юридичним особам, що не є фінансовими установами, надавати процентні грошові позики за рахунок власних коштів. Така операція не буде вважатися кредитом. Щодо наявності ліцензії, то відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надавати фінансові кредити за рахунок залучених грошових коштів має право тільки кредитна установа на підставі виданої ліцензії. Отже, якщо надання процентної грошової позики за власний рахунок не супроводжується прямим або опосередкованим залученням коштів або інших фінансових активів від інших осіб, те така операція не вимагає одержання ліцензії.

Розмежування договору позики та кредитного значення має велике практичне значення. Так, наприклад, постановою Вищого господарського суду України по справі N 14/601 було залишено в силі постанову апеляційної інстанції і визнано недійсним договір позики саме з тих підстав, що договір позики був складений як кредитний договір, а позикодавець не мав відповідного статусу та ліцензії для укладення кредитного договору.

Незважаючи на ту обставину, що ч. 2 ст. 1054 ЦК передбачає можливість застосування до врегулювання договірних кредитних відносин положень §1 гл.71 ЦК, що регламентує відносини з договору позики, значна частина цих норм не може бути застосована, оскільки ці положення суперечать сутності кредитного договору. Так, відрізняються предмет та момент укладення кредитного договору (ч. 1 ст. 1054 ЦК), встановлюються імперативна вимога стосовно дотримання письмової форми кредитного договору (ст. 1055 ЦК), підстави для відмови у наданні (ч. 1, 3 ст. 1056 ЦК) та одержання кредиту (ч. 2 ст. 1056 ЦК).
Як такі, що суперечать сутності кредитного договору, не можуть застосовуватися до його регулювання також наступні положення § 1 гл. 71 ЦК: щодо розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання грошей (ч. 2 ст. 1047 ЦК), безпроцентності позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК), дострокового повернення безпроцентної позики (ч. 2 ст. 1049 ЦК) тощо. Інші положення § 1 гл. 71 ЦК можливо застосовувати до регулювання кредитних відносин.

Сторони кредитного договору чітко визначені в законі і ними є кредитодавець і позичальник.

Позичальником є фізична чи юридична особа, яка отримує гро­шові кошти для зайняття підприємницькою діяльністю або для за­доволення побутових потреб.

Кредитодавець -

кредитодавцем у кредитному договорі виступає тільки спеціальний суб'єкт - банк або інша фінансова установа. Однак не всі фінансові установи можуть надавати кредити, оскільки законодавство України встановлює для фінансових установ спеціальну правосуб'єктність і можливість здійснення лише декількох видів діяльності, які є виключними для фінансових установ. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки (Закон «Про банки і банківську діяльність»), кредитні спілки (Закон від 20 грудня 2001 р. «Про кредитні спілки»), ломбарди, лізингові компанії (Закон від 16 грудня 1997 р. «Про фінансовий лізинг»), довірчі товариства, страхові компанії (Закон від 7 березня 1996 р. «Про страхування»), установи накопичувального пенсійного забезпечення (Закон від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), інвестиційні фонди і компанії (Закон від 18 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність») та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (Закон від 19 червня 2003 р, «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»).
Згідно зі ст. 34 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність фінансових установ а надання кредитів за рахунок залучених коштів підлягає ліцензуванню. Аналогічні положення містять ст. 19 Закону «Про банки і банківську діяльність» та ст.38 Закону «Про страхування». Таким чином, у якості ще однієї вимоги до особи кредитодавця може бути констатовано наявність у неї відповідної ліцензії. Відповідно до діючого законодавства України кредити в Україні на підставі виданих ліцензій можуть надавати тільки дві фінансові установи - банки та кредитні спілки.

банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків; { Визначення терміна в редакції Закону N 3024-VI (3024-17) від 15.02.2011 } передбачені Законом України "Про банки та банківську діяльність"

. Статті 47 та 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" до кредитних операцій віднесені наступні операції:

Як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону, а також:

1) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;
2) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
3) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе
ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
4) лізинг. Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди
банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначаютьбанк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть
ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів.
Банк зобов'язаний мати структурний підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з
кредитуванням. Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів
власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України.
Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.
Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.
Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою.

При цьому слід зазначити, що положення параграфа 2 глави 71 Цивільного кодексу України стосуються тільки операцій по наданню грошових коштів кредитодавцем позичальнику. Всі інші операції віднесені Законом України "Про банки та банківську діяльність" виключно для дотримання певних адміністративних вимог, які висуваються Законом України "Про банки та банківську діяльність" та окремими нормативними актами Національного банку України.

Дата добавления: 2015-07-26