Режим робочого часу та його види

Це порядок розподілу норми робочого часу протягом відповідного календарного періоду. Встановлюється локальними актами.

Режим робочого часу на підприємстві передбачає встановлення часу початку і закінчення роботи, тривалість перерв і харчування, тривалість і порядок чергування.

Режим робочого часу є складовим елементом внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві.

Є режим який встановлюється для працівників і для підприємства. Трудове законодавство визначає порядок запровадження на підприємстві режиму

Режим на підприємстві встановлюється колективним договором.

Види:

Режим робочого часу для працівників і режим роботи підприємства. Вони можуть співпадати, а можуть не співпадати. Трудове право регулює лише режим робочого часу працівників.

Залежно від сфери застосування режими робочого часу можна поділити на загальні та спеціальні.

7. Загальний режим робочого часу.

При загальних режимах робочого часу розподіл норми тривалості робочого часу, при якому досягається її виконання, відбувається за тижневий або інший обліковий період. До загальних режимів робочого часу належать:1. п'ятиденний робочий тиждень, 2.шестиденний робочий тиждень та3. сумований облік робочого часу
1. Найбільш поширеним є п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Тривалість щоденної роботи визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності. Тривалості робочого тижня 40 годин, робочий день може тривати 8 годин щоденно, або ж 8 годин 15 хвилин

2. На тих підприємствах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при нормі 40 годин.

3. Сутність підсумованого обліку робочого часу полягає в тому, що передбачена законодавством норма робочого часу повинна бути дотримана не щоденно чи щотижнево, а за більш тривалий час — обліковий період (місяць, квартал, сезон, рік). Різновидом підсумованого обліку робочого часу є робота в одну чи декілька змін.

8.Спеціальний режим робочого дня.

Спеціальні режими робочого часу застосовуються щодо певного кола осіб. Законодавче закріплення спеціальних режимів робочого часу зумовлене особливими умовами та характером праці, специфікою займаної посади, соціальною функцією особи тощо.До спеціальних режимів робочого часу відносять 1.ненормова-ний робочий день;2. перервний робочий час;3. гнучкий графік роботи;4. вахтовий метод організації роботи.

1. Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. Ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, працівникам надається додаткова відпустка до 7 календарних днів.

2. перервний робочий день..ст 60кзпп.. на роботах з особливими умовами і характером праці в порядку та у випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої максимальної тривалості робочого дня. За загальним правилом норма щоденного робочого часу розподіляється таким чином, щоб вона була відпрацьована працівником протягом робочого дня при одній перерві тривалістю не більше двох годин.

3. гнучкий графік роботи передбачає право працівників самостійно регулювати час початку, закінчення та загальну тривалість робочого дня. Обов'язковою умовою застосування такого режиму робочого часу є повне відпрацювання працівниками встановленої законом сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду — робочого дня, робочого тижня.Елементами гнучкого графіка роботи є: змінний (гнучкий) робочий час — початок та закінчення робочого часу; фіксований час — час обов'язкової присутності на роботі; час перерви для відпочинку та харчування; норма облікового періоду.

4. Умовами введення вахтового методу організації роботи на підприємстві є попередня згода виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) та працівника. Для здійснення контролю за виконанням норми робочого часу при вахтовому методі використовується підсумований облік робочого часу. За загальним правилом тривалість однієї вахти не повинна перевищувати одного місяця; в окремих випадках, з дозволу міністерства і профспілки — два місяці

9-10. 1.Правове регулювання перерв, що надаються протягом робочого дня:

2.Перерва для відпочинку і харчування: поняття та порядок її надання.

За чинним законодавством працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше 2 годин. Ця перерва не включається до робочого часу, а тому працівники можуть використовувати час перерви на свій розсуд. Вони мають право відлучатися з місця роботи.Така перерва для відпочинку і харчування має надаватись, через 4 години після початку роботи.

Початок перерви, її тривалість і час закінчення встановлюється безпосередньо на підприємстві у правилах внутрішнього трудового розпорядку.Встановлено лише максимальну тривалість перерви — до 2 годин. Мінімум її визначається у правилах внутрішнього трудового розпорядку. Тому на практиці тривалість перерви коливається переважно в межах від ЗО хвилин до однієї годинИ.

На тих роботах, де за умовами виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість для приймання їжі протягом робочого часу. В цьому випадку роботодавець за погодженням з профспілкою визначає перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі.Зазначені переліки містяться або у колективному договорі, або ж у спеціальному локально-правовому акті.

11..Перерви для обігріву і відпочинку: поняття та порядок її надання.
Працівникам, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються у робочий час. КЗпП передбачає надання працівникам двох видів перерв: 1) для обігрівання; 2) для відпочинку.

Кількість і тривалість перерв визначає власник за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. При відрядній формі оплати праці вони закладаються в норми виробітку (інші норми праці). Використовуватися вони можуть працівниками за своїм розсудом, або за розпорядженням керівника робіт. При почасовій формі оплати праці перерви для обігрівання використовуються в порядку, встановленому власником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний обладнувати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників. Кошти для обігрівання надаються за місцем роботи або поблизу від нього. При короткочасних роботах має бути забезпечене лише влаштування багать для обігрівання.

12. Перерва для годування дітей: поняття та порядок її надання. Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Закон не визначає способу годування, при якому жінка має право на перерву для годування дитини, тому до неї не можуть бути пред'явлені вимоги про надання будь-яких довідок або висновків. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. на практиці тривалість і час надання перерв для годування визначається в нормативному порядку колективними договорами При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години.Строки і порядок надання перерв установлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері.Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

13. Правове регулювання вихідних днів

14.Поняття вихідних днів, загальний порядок їх встановлення
Вихідні дні - дні щотижневого відпочинку. При 5-денному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при 6-денному один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації, і як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем. Законодавство про працю розглядає різні варіанти визначення другого вихідного дня (ст. 67,67,68 КЗпП).

15. Особливості встановлення вихідних днів на підприємствах, пов'язаних з обслуговуванням населення
Згідно з ст.68 КЗпП на підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї і інші)
, вихідні дні встановлюються місцевими радами.

16. Особливості встановлення вихідних днів на безперервно діючих підприємствах (ст.69 КЗпП).
На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.
Необхідність установлення особливого порядку надання вихідних днів не тільки на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а й на вантажно-розвантажувальних роботах зумовлюється тим, що підприємства і організації, зокрема, підприємства і організації автомобільного транспорту, які відправляють і отримують вантажі через залізничні станції, порти і пристані, з метою недопущення понаднормативних простоїв залізничних вагонів, суден річкового і морського флоту та автотранспортних засобів, повинні забезпечити відпуск, навантаження, доставку та прийняття вантажів рівномірно протягом усіх днів тижня.

17.Порядок залучення працівників до роботи у вихідні дні (ст.71 КЗПП).
Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

18. Правове регулювання святкових і неробочих днів: поняття, види та порядок залучення працівників.
Законодавством України про працю передбачені такі святкові дні:
1 січня - новий рік, 7 січня - Різдво Христове, 8 березня - Міжнародний жіночий день,
1-2 травня - День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня - День перемоги,
28 червня - день К.У, 24 серпня - День незалежності України.
Робота також не проводиться в дні великих релігійних свят. Такі дні, згідно зі ст.73 КЗпП, називаються "неробочими", чим наголошується на їх недержавному рівні.
Робота у святкові і неробочі дні допускається лише у виняткових випадках, аналогічно як і у вихідні дні та на тих же умовах. Робота у ці дні компенсується або подвійною оплатою, або надання іншого дня відпочинку.

19. Поняття та гарантії права працівників на відпустку.

. Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Саме в такому вигляді право на відпочинок знайшло своє відображення в Конституції України.

Реалізація права на відпочинок здійснюється зокрема через надання працівникам відпусток, що детально регламентовано Кодексом законів про працю та законом України «Про відпустки».

Закон України «Про відпустки» встановлює державні гарантії права на відпустки,

визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відпустки — це час відпочинку, який встановлено законом або колективним чи трудовим договором для відновлення працездатності, фізичних і моральних сил, зміцнення здоров'я працівника, а також виховання дітей, задоволення його власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до ст. 2 Закону "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України. Це право відповідно до закону "Про відпустки" забезпечується:

• гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

• забороною заміни відпустки грошовою компенсацію.

20. Щорічна відпустка: поняття види, тривалість

З-поміж усіх видів відпусток чи не найважливішу роль у сфері часу відпочинку відіграють щорічні основні відпустки.Саме завдяки цим відпусткам забезпечуються гарантії реалізації конституційного права працівників на відпочинок.

Щорічна основна відпустка надається всім працівникам зі збереженням місця роботи і середнього заробітку. Щорічна основна відпустка залежно від її тривалості поділяється на мінімальну і подовжену.

Мінімальна тривалість щорічної основної відпустки 24 календарних дні за відпрацьований повний робочий рік. Для деяких категорій працівників законом встановлені щорічні основні відпустки подовженої тривалості. Зокрема,для неповнолітнії передбачено надання відпустки тривалістю 31 календарний день,інвалідам 1 і 2 груп незалежно від причин інвалідності – 30 календарних днів,інвалідам 3 групи – 28 календарних днів.

21.Поняття та види щорічної додаткової відпустки.

. Крім основної подовженої відпустки, законодавство (ст. 7 Закону „Про відпустки”) передбачає збільшення кількості днів відпустки за рахунок надання до основної ще і додаткової відпустки.

Додаткова відпустка — це час відпочинку, що надається додатково до щорічної основної відпустки тривалістю та на умовах, установлених законодавством, галузевими угодами, колективним та трудовим договором.

Підстави, тривалість та порядок надання додаткових відпусток різні. За підставами та метою їх надання додаткові відпустки поділяються на певні види:

- У зв’язку з умовами праці. За особливий характер

- Цільові,навчальні та творчі

- Соціальні відпустки

- Передбачені законодавством угодами і договорами

Щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює Кабінет Міністрів україни.

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах- 69 календаринх днів.

22. Додаткова відпустка за роботу у шкідливих і важких умовах праці.

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Конкретна тривалість відпустки, встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.

23. Додаткова відпустка за особливий характер праці

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:

1) окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, - тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

2) працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

24Інші додаткові відпустки, передбачені законодавством України.

Тривалість додаткових відпусток окремих категорій працівників встановлена відповідними законами України.

Наприклад, державним службовцям, що мають стаж роботи в державних органах більше 10 років надається щорічна додаткова відпустка тривалістю до 15 календарних днів.

Також щорічна додаткова відпустка тривалістю 15 календарних днів надається суддям за наявності стажу роботу на посаді більше 10 років.

Атестованим працівникам прокуратури надається щорічна додаткова відпустка, тривалістю від 5 до 15 календарних днів, в залежності від стажу роботи в прокуратурі.

Крім того, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до 1 і 2 категорії потерпілих внаслідок катастрофи передбачено надання додаткової відпустки тривалістю 14 робочих днів на рік.

25. Порядок надання щорічних відпусток

Відпустки надаються працівникам за наявності у них відповідного стажу, який дає право на відпустку. Законодавством України визначено порядок обчислення стажу, який дає право на щорічні відпустки. При цьому встановлені правила обчислення стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку, і окремо визначається стаж роботи, з яким пов'язується право на щорічну додаткову відпустку.

До стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються час фактичної роботи працівника на умовах трудового договору (в тому числі на умовах неповного робочого часу) тощо.

Крім стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, Закон України «Про відпустки» регулює порядок обчислення стажу, який дає право на щорічну додаткову відпустку. Зокрема, передбачено, що до такого стажу зараховується:

а) час фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці;

б) час роботи вагітних жінок.

Інші не передбачені законодавством періоди роботи не можуть зараховуватись до стажу роботи, який дає право на щорічні додаткові відпустки.

Щорічні основна і додаткова відпустки повної тривалості за перший рік роботи надаються після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Однак Законом України «Про відпустки» передбачено певні категорії працівників, яким щорічна відпустка повної тривалості надається до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік за їхнім бажанням (жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; неповнолітні, які до початку відпустки не досягли 18 років тощо).

Такі категорії працівників, яким щорічна відпустка може надаватися повної тривалості до закінчення шести місяців роботи на підприємстві, передбачаються також спеціальним законодавством, колективним чи трудовим договором.

Щорічні відпустки за наступні роки роботи надаються працівнику у будь-який час відповідного робочого року згідно з графіком відпусток. Цей графік затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації.

Законодавством визначено певний порядок та умови складання графіка відпусток. Зокрема, при його розробці необхідно враховувати інтереси виробництва, а також особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

26. Перенесення щорічної відпустки за ініціативою працівника, роботодавця та в інших випадках, передбачених Законом України «Про відпустки».

Працівник має право вимагати перенесення відпустки на інший період, ніж це передбачено графіком відпусток, у разі, якщо роботодавець не повідомив працівника про дату її початку не пізніше ніж за два тижні.

Перенесення відпустки на вимогу працівника передбачено також при несвоєчасній виплаті роботодавцем заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки.

Вважається, що вимога працівника про перенесення щорічної відпустки на інший період повинна бути висловлена ним у письмовій формі.

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або її тривалість продовжена у таких випадках, передбачених законодавством:

1) тимчасова непрацездатність працівника;

2) виконання працівниками державних або громадських обов'язків, якщо на час їх виконання згідно з законодавством він підлягає звільненню від основної роботи зі збереженням заробітної плати;

3) настання строку відпустки по вагітності та пологах;

4) збіг щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

Закон України «Про відпустки» надає право роботодавцю за власною ініціативою переносити відпустку на інший період, якщо надання відпустки у раніше передбачений період може несприятливо позначитись на нормальному ході роботи підприємства.

27. Порядок поділу щорічної відпустки на частини

Закон передбачає право працівника використати щорічну відпустку повністю або частинами. Поділ щорічної відпустки на частини допускається на прохання працівника при наявності згоди роботодавця за умови, щоб основна безперервна її частина становила не менше 14 календарних днів.

28. Відкликання працівника з щорічної відпустки

Відкликати працівників зі щорічної відпустки допускається за законодавством лише у таких випадках:

1) для запобігання стихійному лиху, виробничій аварії і негайного усунення їх наслідків;

2) для запобігання нещасних випадків, простою, загибелі чи зіпсуття майна підприємства.

Відкликання працівника з відпустки, крім того, допускається за наявності згоди самого працівника. Закон також встановлює, що основна безперервна частина відпустки до відкликання має становити не менше 14 календарних днів.

Законом України «Про державну службу» передбачено особливі правила відкликання з відпустки державних службовців. Останні можуть бути відкликані за рішенням керівника державного органу незалежно від їх згоди.

Працівники митних органів за рішенням керівника цього органу можуть бути відкликані зі щорічної відпустки у виняткових випадках, коли подальше перебування службової особи у відпустці може негативно вплинути на нормальний хід роботи митниці. При цьому обов'язковою є згода самого працівника.

29. Поняття, види та особливості додаткових відпусток у зв’язку з навчанням.

Згідно із Законом України «Про освіту» працівники, що поєднують роботу з навчанням, користуються правом на додаткову відпустку за місцем роботи.

Працівникам, що здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, надається додаткова оплачувана відпустка на період складання випускних іспитів.

Окремо виділяються відпустки працівникам, які навчаються у вищих закладах освіти різних рівнів акредитації, згідно із Законом України «Про освіту».

Особам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:

1) на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів;

2) на період складання державних іспитів у вищих закладах освіти незалежно від рівня акредитації — ЗО календарних днів;

3) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації — чотири місяці.

Для працівників, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством встановлені інші правила надання відпусток у зв'язку з навчанням.

На час профспілкового навчання працівникам, які обрані до складу виборних профспілкових органів, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до шести календарних днів.

30. Творча відпустка: поняття, особливості та порядок надання.

Творчі відпустки надаються працівникам підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності за основним місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, а також монографії, довідника тощо (далі — наукова праця).

Ця творча відпустка надається на підставі заяви працівника та рекомендації наукової (науково-технічної) ради центрального органу виконавчої влади або вченої ради вищого навчального закладу про доцільність надання творчої відпустки.

Творча відпустка для написання підручника чи наукової праці тривалістю до трьох місяців надається працівнику, який успішно поєднує основну діяльність із творчою роботою. Ця творча відпустка надається на підставі заяви працівника та довідки видавництва про включення підручника чи наукової праці до плану випуску видань на поточний рік.

Якщо підручник чи наукова праця створюється авторським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за письмовою заявою, підписаною всіма членами авторського колективу.

Творчі відпустки надаються працівникам поряд з іншими відпустками, передбаченими законодавством, і оформлюються наказом власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації.

На час творчих відпусток за працівниками зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата.

37) Законом України «Про відпустки» передбачено два види відпусток без збереження заробітної плати. На практиці вони більше відомі як «відпустки за власний рахунок». Отже, є відпустки, які надаються працівникам за їхнім бажанням в обов'язковому порядку внаслідок суб'єктивного права, що належить їм за законом; та відпустки без збереження заробітної плати, які надаються за погодженням сторін трудового договору, за сімейними обставинами.

Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку:

1) матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календарних днів;

3) матері або іншим особам, які здійснюють догляд за дитиною, у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу, — не більше як до досягнення дитиною 16-річного віку;

4) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

5) особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, — тривалістю до 21 календарного дня щорічно;

6) пенсіонерам за віком та інвалідам III групи — тривалістю до ЗО календарних днів щорічно;

7) інвалідам І та II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно;

8) особам, які одружуються, — тривалістю до 10 календарних Днів;

9) працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер — тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних — тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

10) працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ЗО календарних днів;

11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікування — тривалістю, визначеною у медичному висновку;

12) працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, — тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;

13) працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, — тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;

14) сумісникам — на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;

15) ветеранам праці — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

16) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, — тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;

17) працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, — тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця знаходження навчального закладу та у зворотньому напрямку. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.

38) Статтею 26 ЗУ «Про відпустки» передбачено відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін. За сімейними обставинами та з інших причин працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Тобто відпустку без збереження заробітної плати працівник може брати кілька разів протягом року (наприклад, взяти п'ять днів, потім сім, потім ще три), але загальна тривалість таких відпусток не може перевищувати 15 календарних днів.

Для одержання такої відпустки одного тільки бажання працівника замало – обов'язковою умовою тут є згода сторін. Працівник у заяві на ім'я роботодавця про надання зазначеної відпустки має зазначити сімейні обставини чи інші причини, що спричинили потребу в такій відпустці. Перелік цих причин законодавством не встановлено, оскільки поважність їх залежить від конкретних обставин в житті того чи іншого працівника. Тому рішення, надавати чи не надавати працівникові з тієї чи іншої причини зазначену відпустку, належить виключно до компетенції роботодавця.

39) Відповідно до ст. 21 Закону України «Про відпустки» за час щорічної відпустки, а також додаткових і творчих відпусток працівникам виплачується заробітна плата. Причому її виплата повинна бути здійснена не пізніше, ніж за 3 дні до початку відпустки.

Порядок обчислення заробітної плати за час відпустки встановлюється Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів від 8 лютого 1995 року № 100).

Для цього береться заробітна плата за останні 12 місяців роботи, що передують місяцю, в якому працівник іде у відпустку. Якщо ж людина пропрацювала на підприємстві менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи (з першого числа місяця після оформлення на роботу і до першого числа місяця, в якому надається відпустка).

Період, протягом якого працівник з поважних причин не працював, але за ним не зберігалася заробітна плата, або зберігалася частково, виключається з розрахункового періоду.

При обчисленні середньої заробітної плати до її складу включаються:

- основна заробітна плата;

- доплати і надбавки;

- премії;

- винагорода за підсумками роботи і за вислугу років;

- виплати за час, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток (попередній відпустку, службові відрядження і т. п.);

- допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (лікарняні).

Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

Одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати в тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Для розрахунку розміру відпускних необхідно розділити сумарний заробіток за останні 12 місяців на кількість календарних днів року. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Святкові і неробочі дні, які випадають на період відпустки, у розрахунок не приймаються і не оплачуються.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.
У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.
У разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.

40) Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівнику за виконану ним роботу. Для заробітної плати як правової категорії характерними є певні ознаки. Передусім вона є винагородою за виконання працівником трудових обов'язків. Стаття 21 КЗпП України серед основних елементів змісту трудового договору містить обов'язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату. Розмір її залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства

Заробітна плата — це така винагорода, розмір якої визначається за наперед встановленими нормами і розцінками. У трудовому договорі зазначається умова про систему заробітної плати працівника. Колективний договір або положення про оплату праці містять схеми посадових окладів і тарифні ставки для працівників. При цьому також встановлюються норми праці, які зобов'язаний виконувати працівник для того, щоб мати право на отримання заробітної плати у встановленому розмірі.

І нарешті, заробітна плата — це винагорода, що має гарантований характер. Гарантованість оплати праці випливає безпосередньо з Конституції України, яка у ст. 43 встановлює право кожного на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Це покладає на роботодавця обов'язок провести виплату відповідної суми заробітної плати, якщо працівником виконані необхідні умови. Заробітна плата повинна регулярно виплачуватися у строки, встановлені у колективному договорі. Розмір її не може бути нижчим за визначений законом мінімальний розмір оплати праці.

41) Структурно заробітна платня складається з трьох частин: основна, додаткова, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна платня — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок, а також посадових окладів.

Додаткова заробітна платня — це винагорода за працю понад установлені норми за трудові успіхи, за винахідливість і за особливі умови праці. Вона містить доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, а також премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові Й матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством або які виплачуються понад встановлені законодавством норми в силу ст. 91 КЗпП України.

42) Заохочувальні та компенсаційні виплати встановлюються у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премій за спеціальними системами і положеннями, це компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які непередбачені актами чинного законодавства або які виплачуються понад встановлені норми. До них належать: оплата простоїв не з вини працівника; надбавки і доплати, які не передбачені законодавством; винагорода за підсумками роботи за рік; одноразові заохочення; матеріальна допомога; суми наданих підприємством трудових і соціальних пільг; інші компенсаційні виплати.

43. Джерела коштів на оплату праці

Джерелами виплати заробітної плати для підприємств є час­тина доходу, для установ та організацій, які фінансуються з бюджету — кошти відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності.

44. Сфера державного регулювання оплати праці. Правові гарантії працівників на оплату праці

Закон "Про оплату праці" визначає сферу державного регу­лювання заробітної плати найманих працівників в Україні. На державному рівні відбувається:

• встановлення розміру мінімальної заробітної плати;

• встановлення державних норм і гарантій оплати праці;

• встановлення умов і розмірів заробітної плати керівників
підприємств, заснованих на державній, комунальній власності;

• встановлення умов і розмірів заробітної плати працівників
підприємств, установ і організацій, що фінансуються чи до­
туються з бюджету;

• регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-
монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом
Міністрів України;

• оподаткування доходів працівників.

45. Мінімальна заробітна плата як державна гарантія оплати найманої праці

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гаран­тією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання. Стаття 3 Закону "Про оплату праці" визначає її як законодавче встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідли­вих умовах праці, на роботах з особливими природними геогра­фічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризи­ку для здоров'я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога.

При визначенні розміру мінімальної заробітної плати вра­ховуються:

• вартісна величина мінімального споживчого бюджету;

• загальний рівень середньої заробітної плати;

• продуктивність праці, рівень зайнятості та інші економічні
умови.

Мінімальна заробітна плата не повинна бути нижчою за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу. У відповідності із законодавством мінімальна

заробітна плата встановлюється з урахуванням величини про­житкового мінімуму.

46. Порядок обчислення середньої заробітної плати

Держава також регулює порядок обчислення середньої заро­бітної плати для різноманітних виплат.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати відпусток або виплати компенсації за невикористану відпустку провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи. У тих випадках, коли працівник пропрацював на підприємстві менше року, середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьований час. У всіх інших випадках середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за 2 останні календарні місяці роботи. Якщо протягом цих 2 місяців праців­ник не працював, то середня заробітна плата обчислюється за попередні 2 місяці. Той період, впродовж якого за ним згідно з чинним законодавством не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Останнім часом спостерігається тенденція до звуження сфери державного регулювання заробітної плати і розширення сфери договірного її регулювання.

47. Індексація заробітної плати

Законом України від 3 липня 1991 р. "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції Закону від 6 лютого 2003 р.) встановлено, що індивідуальна заробітна плата піддягає індексації.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забез­печення), суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, грошова компенсація при понов­ленні на роботі, інші виплати, якщо відповідно до законодав­ства вони здійснюються із середньої заробітної плати.

Підставою для проведення індексації є перевищення індексу цін над величиною порогу індексації, який визначений у роз­мірі 101%.

Індекса́ція — встановлений актами законодавства України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг

48. Тарифна система оплати праці

Основою організації оплати праці на підприємстві є тарифна система. Вона становить собою систему спеціальних нормативів, за допомогою яких проводиться диференціація заробітної плати різних категорій працівників залежно від складності, інтенсив­ності роботи і умов праці. Відповідно до ст. 6 Закону "Про оплату праці" тарифна система включає в себе: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфіка­ційні характеристики (довідники).

Дата добавления: 2015-07-18