Примітки. 2) „Занеже в полЂ сЂдяху“ — Іпат

¹) Іпат. с. 3.

²) „Занеже в полЂ сЂдяху“ — Іпат. с. 16.

³) Іпат. л. с. 3, 4, 9. Той факт, що в історичні часи Поляне сидїли в дїйсности,,в лїсї на горах“, вистане сам оден, аби збити нещасливу гадку, кинену проф. Филевичем (Исторія с. 144), що „термин Поляне має чисто топічне, зовсїм не етноґрафічне значіннє“ і нїякої, мовляв, полянської території не було.

⁴) Згадки про лїси на сїй території див. в Іпат. с. 5, 9, 296, 300, 354.

⁵) „Чистоє поле“ за Стугною — див. Іпат. с. 301.

⁶) Іп. с. 575.

⁷) Іп. с. 12.

⁸) Так Іловайский уважав назву Полян народньою етимольогією імени, яке сам він виводить з „исполинъ“ (велетень), пригадуючи при тім античних Spali (Разысканія2 с. 163, 255 — 6, про Спалів див. вище с. 142-3

⁹) Ireček Cesty po Bulharsku n. 63, 394, 437, Первольфъ Archiv VII с. 597, Филевичъ Исторія І с. 143.

¹⁰) З оповідання Київської лїт. (с. 215) видно, що за сими містами вже починалась Деревлянська земля (Дерева); подібний натяк — про близьку від Київа границю Деревлян дає й оповіданнє лїтописи про смерть Люта (с. 49).

¹¹) Іпат. с. 105-5, 462.

¹²) Іпат. с. 51, 83.

¹³) Антоновича — Раскопки въ странЂ Древлянъ с. 3 і Дневники роскопокъ въ Черниговской губ. (Труды предвар. комитета XIV съЂзда), пор. Рос. истор. музей (покажчик 1893 p.) с. 149-151 („палені могили“ лївого побережа Днїпра). Перецїнювати сих фактів одначе не треба, бо того що б можна назвати полянським похоронним типом, ми досї не знаємо і не можемо сказати, о скільки він ріжнив ся від древлянського й сїверянського, та й пограничні пояси — береги Днїпра й правий берег Ірпеня не були систематично дослїджені (Антонович за характеристичний полянський уважав похорон вояка з конем, але тепер не можна сумнїватись, що се похорон турецький — див. вище с. 57-8, і численні такі похорони над Росею належать очевидно до київських Чорних Клобуків).

¹⁴) Іпат. с. 207, 221, 259, 322

¹⁵) Іпат. с. 215, 284, 289, 299, 319.

¹⁶) Пор. „руські волости“ ib. c. 318.

¹⁷) В такім значінню Василько Ростиславич збераєть ся „мстити ся“ Полякам за „землю Русьскую“, князї на зїздї в Любчу ухваляють „соблюдати Рускую землю“ — Іпат. с. 167, 174.

¹⁸) Іпат. с. 15.

¹⁹) Іпат. с. 16.

²⁰) Див. мої Виїмки с. 34, де ся звістка порівняна з пізнїйшими переказами арабських письменників Х-XII в. Про правдоподібне джерело Джайгані виводи Маркварта Streifzüge с. XXVII і далї.

²¹) „СловЂнескъ языкъ й руский одинъ — отъ Варягъ бо прозваша ся Русью, а пЂрвЂе бЂша СловЂне: аще й Поляне зваху ся, но словЂнская рЂчь бЂ. Полянами же прозваша ся, занеже в полЂ сЂдяху; языкъ словЂнскій бЂ имъ єдинъ “.

²²) Іпат. с. 13. Через те не може устояти ся гадка ак. Соболєвского, що таке уживаннє Русь= Київщина се факт пізнїйший, XII- XIII в., а „Початковій лїтописи“ не звісний (Чтенія київські V с. 6-7). Можна і в сїй лїтописи вказати не мало місць, де Русь значить Київщину. Напр. Ярослав „множество совокупи Руси, Варягъ, Словены“ (Іпат. с. 100), й ин. Про тенденцію редактора Повісти — вивести від Варягів руське імя, новійше писав Шахматов, Разысканія, § 199 і д.

²³) Про них див. в екскурсї про норманїзм.

²⁴) Вже автор Густинської лїтописи між ріжними здогадами, „чего ради наш народ Русю наречеся“ згадує, що се виводять „иныя отъ рЂки глаголемыя Рось“ (с. 236). Недавно проф. Кнауер в статї О происхожденіи имени народа Русь (Труды XI съЂзда II) доказував звязь назви Русь з пнем *ros i *rońs (р ос а і р ус ло, Рось і Руса). Коли сей вивід лїнґвістично добрий, звязь Роси й Руси дуже можлива (сам проф. Кнауер вказує на назву Волги — 'Ρω̃ς, але се, історично взявши, неможливо).

²⁵) Іпат. с. 4. Про сїверянську кольонїзацію див. Барсов2 гл. VII, Багалїй Ист. СЂв. зем. гл. І, Голубовский Ист. СЂв. зем. гл. І, ПеченЂги, гл. III.

²⁶) Про відміни похоронного обряду на вододїлї Десни й Сожа (Снови й Іпути) спостереження Єременка: Раскопки кургановъ Новозыбковскаго у. (Труды отд. слав. арх. І}.

²⁷) Іпат. с. 83.

²⁸) Лавр. с. 240.

²⁹) В лїтературі була пройшла гадка про осібне „племя Суличів, але се було тільки непорозуміннє: між численими варіантами назви Уличів (про них низше) декотрі кодекси (Радивил. і Академічний кодекси Суздальської ред.) в оповіданню про війну Олега з Уличами (під 885 p.) мають: “съ Суличи“ замість „съ Уличи“, „со Уличи“, як має Лаврентиївський кодекс і всї кодекси полудневої редакції. Що тут маємо тільки разом прочитане „с Уличи“, ясно показуєть ся з того, що тіж кодекси не мають сього варіанта в иньших місцях, де іде мова про Уличів. Але з Суличів тих кодексів виросли в иньших вже Посуличі (Твер. с. 34, і навіть знищений Троіцький — див. в варіантах Лаврент. с. 25), а в лїтописцї вид. Львовим (І. 22) вже попросту Суляне (в новім виданню сеї лїтописи, з Иньшої рукописи, в Пол. собр. рус. лЂт. XX, сього варіанта нема). В результатї зявив ся новий нарід Суличі чи Посуличі — очевидно з над ріки Сули. Шлєцер посадив їх тут, хоч і гіпотетично (II с. 281 рос. видання), Карамзін (І5 с. 77 і прим.) вже катеґорично признав в них посольську галузь Сїверян. Новійшими часами захотїв їх воскресити проф. Завитневич (Труди VII зїзда т. І: Существовало ли славянское племя Суличи); при тім він попробував опертись на істнованню в Переяславщинї типу похорон відмінного від сїверянського (де не палено, а ховано небіжчика). Але що сей самий тип виступає поруч палених могил і в околицях Чернигова і Новгорода Сїверського, то нїякою точкою опертя служити він для „Суличів“ не може.

³⁰) Καί α'υτω̃ν καθύπερθεν 'ες βορράν 'άνεμον 'έθνη τά 'Αντω̃ν 'άμετρα 'ίδρυνται — D. b. G. IV. 4. З дальшого оповідання (IV. 5) виходило-б, що осади Утурґурів і Кутурґурів мабуть не стикали ся з собою на північ від Меотиди, займаючи місця близші до Кімерійського Босфора, отже на північ від Утурґурів, що займали східнїй берег Меотиди, Анти на устю Дона могли досягати моря. Але оповіданнє Прокопія взагалї не досить ясне.

³¹) Гаркави Сказанія мусульманскихъ писателей о Славянахь й Русскихъ с. 38 і 80-1, 140, Mélanges asiatiques VI n. 648. Маркварт, переглядаючи сї звістки, вказав недавно ще звістку Якубі про похід 854-5 p., де розбиті на Кавказї племена тїкають „до володаря Ромеїв, до володаря Хозарів і до володаря Словен“ (Streifzüge с. 200 і 509).

³²) Против сього, загально прийнятого в науцї погляду на словянську кольонїзацію Подоня виступив недавно Вестберґ в своїх статях. Къ анализу восточныхъ источниковъ о восточной ЕвропЂ (Ж. M. H. II. 1908, II-III). Доказуючи, що в арабських джерелах під назвою Словян криють ся часом всуміш ріжні народи білої краски, він виводить, що в прикавказьких і придонських Словянах треба бачити Алянів, а словянська ріка се Волга. Сї виводи, підхоплені вже в лїтературі (Брікнер в Kwart. Hist. 1909), одначе не мають в собі нїчого позитивного. Нижня Волга і Дін вважали ся двома рукавами одної ріки, і через те могла й нижня Волґа фіґурувати під назвою Словянської ріки, але се імя, очевидно, належить Донови: хоч під назву Словян могли підтягати ся часом і иньші племена, то принята у Арабів назва Словянської ріки певно розуміла таки властивих Словян. З маршрутів кампанії Марвана не можна набрати певности, що тут розуміли ся виключно краї приволзькі. А деякі арабські звістки, як ми бачили в текстї (не кажучи вже про Прокопія), таки й виразно відріжняють прикавказьких Словян і прикавказьких Алянів — ті самі по собі, а ті теж самі по собі.

³³) Про Донець — Іпат. с. 438, і новійші розкопки — Труды XII съЂзда т. І, Біловежцї, що прийшли,,в Русь“ за Мономаха (Іпат. 205) і тут засновали нову Білу Вежу, правдоподібно, не були анї Хозарами (як то толкує Густинська лїт. с. 291) анї Турками; археольогічні розкопки на місцї старого, як догадують ся, Саркельського городища, виказали слїди християнської й спеціально — мабуть руської кольонїї (нпр. хрестик з образками Бориса і Глїба) — див. лїтературу низше, с. 233. 3). Про „Руський порт“ і иньші осади XII-XIII в. див. в гл. VII тому II, де зібрані відомости про руську людність в степах XI — XIII в.

³⁴) До сїєї подонської Руси прикладав Іловайский (Разысканія2 с. 55) звістки Арабів, почавши з Джайгані, про третю групу руських земель — Танїю (чи Табію), як вона зветь ся у Джайгані — Арту, Артсанїю пізнїйших ґеоґрафів (імя се має взагалї багато варіянтів). Він, здаєть ся на слова Хаукаля: „Арта лежить між Хозаром і Великим Булгаром, що зараз на північ за Румом“ (Візантиєю). Се означеннє, дїйсно, відповідає подонській Руси, але Ідрізі каже зовсїм що иньше: „третїй нарід зветь ся Артсанія, а цар їх живе в містї Артсан: се гарне місто положене на неприступній горі; воно лежить між Славою і Куябою, від Куяби до Артсана 4 днї, а від Артсана до Слави 4 днї“. Се дало привід иньшим бачити в Артї Смоленськ, бо в Славії бачать звичайно Новгород. З огляду на подібність імени (Арта) колись бачили в нїй і Мордву-Ерзь. Вестберґ недавно запідозрив тут не більше нї меньше як Скандинавію, Нїдерле — землю Антів. Взагалї в сїй справі трудно зказати рішуче слово.

³⁵) Таку гадку висловив Барсовъ (Географія нач. лЂтописи2 с. 149), й її прийняли історики Сїверської землї Багалїй (ор. с. с. 216 і далї) і Голубовский (Ист. СЂвер. с. З і далї, але в пізнїйшій своїй працї „Печенїги“ він вже її не повторив), а потім і иньші дослїдники (нпр. Шахматов op. c. 11-2, Рожковъ Обзоръ русской исторіи с. 55).

³⁶) Що Тмуторокань належала до Сїверської землї, властиво — сїверської династиї, то се, очевидно, могло бути такою-ж довільною комбінацією, як прилученнє Ростово-суздальської землї до Переяславської волости. Що пізнїйший катальоґ міст (XV віка) згадує Тмуторокань поруч сїверських міст (Мирославиць, Тмутороканъ, Остреческий, на ДеснЂ Чръниговъ — Воскр. І. с. 240) се також нїякий арґумент. Насамперед не маємо права читати се як одно слово — Тмутороканъ остреческый, і розуміти як Тмуторокань на р. Острі (як розумів Татїщев, і новійшими часами проф. Багалїй або ак. Шахматов); „Остреческый“ мабуть осібне імя — Остер. Коли-б і був дїйсно Тмуторокань в Сїверській землї, то він міг дістати імя від азовського Тмутороканя (а в кождім разї не навпаки, бо імя Тмутороканя азовського, розумієть ся, старше)- просто через те, що сїверські князї, сидївши в сїм останнїм, могли перенести се імя на якийсь сїверський городок. Але імя Тмутороканя могло й зовсїм припадком опинитись в сїм катальозї поруч сїверських городів, як волости сїверської династиї, і се мабуть ще й правдоподібнїйше. Що Донець звав ся Сїверським (маємо сю назву на пізнїйшій московській мапі, XVI в. — Книга Большого Чертежа вид. Спасского с. 27), се властиво арґумент contra: се імя, очевидно, звязане було з верхівєм Донця, що дїйсно випливає з Сїверського Посемя, і се верхівє з тою назвою противставляло ся чи верхнїм притокам Донця, що мабуть мали также назву Донця (так „Донецьке городищо“ лежало на р. Удах), або середнїй і нижнїй його части. В пізнїйшій місцевій номенклятурі, переданій нам в люстраціях українських замків середини XVI в., імя Сїверян („уходовъ Сиверских“) звязуєть ся тільки з територією лїтописної сїверянської кольонїзації і далї Посуля не йде (Архивъ Юго-зап. Россіи VII т. І с. 103, пор. мапку до сих уходів при статї Падалки О времени основанія г. Полтави, Чтенія київ. істор. товариства т. X). Се також арґумент contra. Всї отсї спостереження й міркування змусили мене відступити від гадки про сїверянську кольонїзацію на Подоню, до якої я сам в першім виданню сеї книги досить прихиляв ся. Шахматов прийняв також сї аргументи contra і замість Сїверян виступив з гіпотезою про Вятичів як осадників Подоня. Гіпотеза ся одначе не можнійша від сїверянської (див. вище).

³⁷) Можливо, що й тут маємо результат комбінативної роботи редакторів Повісти (якої слїди будемо низше бачити не раз) — старання знайти місця для звістних племінних назв і упорядкувати їх так, аби вони по можности покрили територію Руської держави.

³⁸) По неї ширше див. в примітках (6).

³⁹) В т. III гл. 2.

⁴⁰) Див. Самоквасова СЂверянскіе курганы (Труди III съЂзда т. І), Бобринскій Курганы II с. 179, Єременка Раскопки кургановъ Новозыбковскаго уЂзда (Труды отд. рус. и сл. археол. І), Сперанского Раскопки кургановъ, въ Рыльскомъ у. (Археологич. извЂстія, 1894).

⁴¹) Проф.Карский теперішнї білоруські діалєкти протягає по Любеч, Городню і Новгород Сїверський — БЂлоруссы, І, етноґр. мапа.

⁴²) Добре ілюструють сей рух люстрації правобічних замків середини XVI в. — Чорнобиля і Мозиря (в Архиві Ю. 3. P. VI. І); на лївобічу заваджала тодї московська границя, але і перепись Остра дає деякі вказівки в тімже дусі.

Дата добавления: 2015-07-18