Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Поняття та види прав і свобод людини і громадянина в Україні

Читайте также:
  1. E. Потенциальность и свобода
  2. IX. ИДЕЯ СВОБОДЫ
  3. P-процентное значение tp,v величины t, распределенной по закону Стъюдента с v степенями свободы.
  4. Quot;Он - Освободитель. Он освобождает, ибо сам был освобожден".
  5. Quot;Формирование" членов коллектива для свободного проявления инициативы.
  6. RLC-контур. Свободные колебания
  7. V2: Государственные гарантии прав и свобод человека и гражданина.

Істотним складовим елементом конституційно-правового статусу особи є інститут прав і свобод людини і громадянина в Україні. Цей інститут слід розглядати в органічному зв'язку з інститутом громадянства, оскільки права і свободи людини і громадянина визначають сутність і зміст правових зв'язків особи і держави.

Ідея природних і невідчужуваних прав людини як основи її правового статусу сягає своїми витоками ще часів античності. Так, у кінці ХГХ ст. відомий російський правознавець Б. М. Чичерін, розмірковуючи у своїй роботі "Загальне державне право" (1894 р.) над походженням прав людини, писав, що давні народи мало переймалися особистими правами людини, а за часів античності ці права зводилися переважно до можливості брати участь в управлінні державними справами. Водночас уже в давнину заява особи "civis Romanus sum" ("я громадянин Риму") захищала таку особу від свавілля з боку влади56.

Надалі ідея прав людини почала набувати свого звичного для сьогодення значення лише через призму реалізації ідеалів класичного європейського конституціоналізму під час буржуазно-демократичних революцій у Європі та війни за незалежність у США в кінці XVIII - на початку ХГХ ст. Хоча були й більш ранні спроби конституювання прав людини. Зокрема, права людини стали ідеологічним стрижнем Конституції Пилипа Орлика 1710 року, яка мала відомий вплив на розвиток європейської конституційно-правової думки.

Права людини стали основним гаслом і найбільшим здобутком тогочасних революцій і воєн за незалежність. Не випадково, що одним із перших загальновизнаних конституційних актів в історії людства стала Декларації прав людини і громадянина 1789 року у Франції, яку можна вважати предтечею Загальної декларації прав людини 1948 року.

Надалі, в ХГХ - XXI століттях, розвиток конституціоналізму супроводжувався розширенням номенклатури унормованих прав людини та удосконаленням юридичних механізмів їх гарантування. На жаль, цей процес був зупинений і навіть повернутий у зворотному напрямку під час І і ІІ світової воєн, які продемонстрували вразливість гуманітарних ідеалів людства та прав і свобод людини за відсутності відповідних міжнародних гарантій.

З огляду на це засновники ООН, приймаючи Статут цієї поважної міжнародної організації на Конференції в Сан-Франциско в 1945 році, визначили принцип поваги до прав людини основною метою та завданням діяльності ООН. На виконання своїх статутних завдань уже в 1946 році ООН заснувала Комісію з прав людини - основний орган у рамках системи ООН. що визначає політику цієї організації у сфері прав людини. Утім повоєнний світ очікував не лише на поновлення ідеалів гуманізму та людяності, втілених у правах людини, а й на їх визнання та гарантування на міжнародному рівні. Відповідна клопітлива робота була з успіхом здійснена членами Комісії.



Після ретельного вивчення підготованого Комісією проекту Загальної декларації прав людини і 1 400 етапів голосування майже за кожним його пунктом і словом Генеральна Асамблея урочисто прийняла Загальну декларацію прав людини. Ця визначна подія відбулася 10 грудня 1948 р. в Парижі. Відтоді відзначення річниць з дня прийняття Декларації стало справедливо вважатися святом консолідації всіх правозахисників світу.

У новітніх конституціях, до яких відноситься й чинна Конституція України, поряд із розширенням системи громадянських, політичних, економічних, культурних (духовних) прав і свобод, закріплюються нові види прав і свобод - інформаційні та екологічні. При цьому нині значна увага приділяється не лише розширенню прав і свобод людини, а й їх реальному змістовному наповненню та гарантованості.

Генезис прав і свобод людини сприяв удосконаленню знань про їх юридичну природу. В українській правовій науці усталилася думка, що права людини - це передусім її, що необхідні для нормального існування і розвитку як особистості, це певні невід'ємні можливості її особистої свободи, вільної життєдіяльності в суспільстві. Натомість, свобода людини - це також спосіб її можливої та дозволеної поведінки57. Отже, на практиці права людини і її свободи є схожими і часто визначаються як єдина категорія - "права і свободи людини".

Загрузка...

Під конституційними правами і свободами людини і громадянина прийнято розуміти гарантовану Конституцією та державою міру можливої поведінки або діяльності особи (колективу осіб) з метою задоволення своїх законних потреб та інтересів у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах суспільного життя.

За своїм змістом права і свободи людини - це право на володіння, користування і розпорядження політичними, економічними, соціальними та культурними (духовними) цінностями; за формою вони е видом, способом поведінки або діяльності особи чи колективу осіб у суспільстві з метою задоволення своїх політичних, економічних, соціальних і культурних (духовних) потреб та інтересів.

На сьогодні конституційні права і свободи людини відрізняються своєю багатоманітністю, а питання їх класифікації та систематизації стали традиційними для юридичної науки і практики. Як правило, виділяють офіційну та неофіційну (доктринальну) класифікацію прав людини. Перша із них передбачена чинними міжнародними договорами, а друга здійснюється вченими-правознавцями. При цьому конкретні найменування груп прав людини відчутно різняться, що зайвий раз підтверджує тезу про множинність сучасних прав людини.

Прийнято вважати, що першу групу так званих "елементарних" прав і свобод на цивілізаційному рівні закріпила Загальна декларація прав людини 1948 року. Йдеться про унормування на міжнародному рівні права на життя; свободу і недоторканість особи; свободу від рабства; заборону тортур або жорстокого, нелюдяного ставлення або покарання; рівність перед законом тощо. Другу групу прав людини склали її особисті цивільні права: право особи на визнання її правосуб'єктності; свобода пересування та вибору місця проживання; право на притулок; право на громадянство; право володіння майном. Третю і четверту групи прав людини складають політичні права і свободи, а також економічні, соціальні та культурні права.

Утім існують і інші класифікації прав і свобод людини. Зокрема, права людини розрізняють за сферою суспільних відносин, у яких ці права існують, називаючи громадянські, політичні, соціальні, економічні, культурні та екологічні права. Така класифікація застосовується протягом багатьох років, ґрунтується на міжнародних документах. Іноді правознавці виділяють і так звані "новітні" права - "колективні" або солідарні - такі, як права народу, національних меншин чи інших соціальних груп чи асоціацій на самовизначення (правову самоідентифікацію), на розвиток, на здорове довкілля тощо. У сучасній юридичній науці поширені й інші точки зору щодо системи прав і свобод людини та її складових.

Зокрема, права і свободи людини можуть бути класифікованими: 1) за предметом конституційні права і свободи людини І громадянина поділяються на політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні), інформаційні, екологічні; 2) за суб'єктами -це Індивідуальні та колективні права; права І свободи громадян України та права 1 свободи Іноземців 1 осіб без громадянства; 3) за походженням - природні та позитивні (похідні); 4) за віковою приналежністю - права дитини, права молоді; права людей похилого віку; 5) за статевою приналежністю - права жінки тощо. У своїй сукупності ці права і свободи утворюють систему основних прав і свобод людини і громадянина, основними елементами якої традиційно вважають громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи людини і громадянина.


Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 102 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Структура, система та функції Конституції України | Правова охорона Конституції України | Поняття та склад конституційно-правових відносин | Суб'єкти конституційно-правових відносин | Об'єкти конституційно-правових відносин | Юридичні факти в конституційно-правових відносинах | Поняття конституційно-правової відповідальності | Види конституційно-правової відповідальності | Загальна характеристика конституційного ладу України | Конституційні основи державного ладу України |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Громадянство України і статус іноземців в Україні| Громадянські права і свободи людини і громадянина в Україні

mybiblioteka.su - 2015-2019 год. (0.007 сек.)