Захист населення у ііадзвичайних ситуаціях

1. Основні способи захисту населення в осередках катастроф:

а) укриття у захисних спорудах, вживання антидотів, евакуація за межі осередків;

б) використання засобів індивідуального та медичного захисту укриття у захисних спорудах; евакуація та тимчасове переселення;

в) використання сховищ та протирадіаційних приміщень, йодна профілактика, евакуація за межі осередків.

2. Засоби індивідуального захисту діляться на:

а) засоби захисту органів дихання; засоби захисту шкіри; медичні засоби захисту; респіратори: ізолювальні протигази;

б) фільтрувальні цивільні та промислові протигази; респіратори; ізолювальні протигази;

в) засоби захисту органів дихання; засоби захисту шкіри; сховища.

3. Для захисту органів дихання від окису вуглецю додатково використовуються:

а) фільтрувальні протигази; шлангові протигази;

б) гопкалітовий патрон (ДП-1); респіратори;

в) комплект додаткового патрона (КДП); гопкалітовий патрон.

4. Фільтрувальні промислові протигазн можуть бути використані, якщо в атмосферному повітрі міститься:

а) не менше ніж 20 об’ємних відсотків вільного кисню і не більше ніж 10% хлору або аміаку;

б) не менше ніж 16 об'ємних відсотків вільного кисню і не більше ніж 0,5 об'ємного відсотка отруйної речовини;

в) не більше як 8% отруйної речовини.

5. Шланговий протигаз — це апарат ізолювального типу, який використовується для захисту органів дихання людини під час роботи:

а) у сильно загазованих отруйними речовинами приміщеннях;

б) в атмосфері з недостатнім вмістом кисню або у разі високих концентрацій отруйних речовин;

в) в атмосфері, яка містить понад 5% отруйних речовин.

6. Найбільш доцільно використовувати шланговий протигаз під час виконання:

а) ремонтних робіт, очищення різних ємкостей, цистерн, баків, сховищ тощо;

б) робіт на височині;

в) робіт у приміщеннях з високою концентрацією окису вуглецю.

7. Основні відмінності шлангових протигазів ПШ-2 І ПШ-1 полягають:

а) у довжині повітропровідного шланга;

б) у наявності двох повітропровідних шлангів;

в) у наявності повітродувки та двох повітропровідних шлангів.

8. Ізолювальні протигази використовуються:

а) у разі високих концентрацій СДОР, коли фільт­рувальні протигази не забезпечують захисту; у разі недостатнього вмісту кисню у повітрі; у разі високих концентрацій окису вуглецю, за наявністю в атмосфері невідомих СДОР;

б) у разі високих концентрацій СДОР, зіпсованості фільтрувального протигазу, нестачі кисню у повітрі; наявності в атмосферному повітрі невідомих СДОР;

в) у разі утрудненого дихання потерпілого; нестачі кисню в атмосферному повітрі; за наявності в атмосферному повітрі невідомих СДОР.

9. Постачання кисню в ізолювальному протигазі здійснюється:

а) за допомогою повітропровідних шлангів та повітродувки;

б) за рахунок балонів з киснем або регенеративного патрона;

в) за рахунок очищення повітря, що надходить до протигазу.

10. Засоби захисту шкіри можуть бути:

а) фільтрувального та ізолювального типів;

б) гумові, бавовняні:

в) такі, що частково та повністю захищають шкіру.

11. Медичні засоби захисту призначені для:

а) надання допомоги потерпілим від радіації та отруєння СДОР;

б) запобігання ураженням та надання медичної до­помоги населенню під час катастроф;

в) проведення йодної профілактики.

12. Радіопротектори — це фармацевтичні препарати, які використовуються для:

а) ослаблення реакції організму на зовнішнє радіоактивне опромінення4

б) лікування гострої променевої хвороби;

в) для гальмування усмоктування радіоактивних речовин у кров.

13. До препаратів з радіопротекторною дією належить:

а) атроіпін;

б) цистамін;

в) інтерферон.

14. Табельні медичні засоби захисту такі:

а) шини, джгути, аптечки індивідуальні;

б) аптечка індивідуальна, індивідуальний перев'язувальний пакет, індивідуальний протихімічний пакет;

в) аптечка індивідуальна, індивідуальний перев’язувальний пакет, шприц-тюбик.

15. У сховищах використовуються такі режими повітропостачання:

а) чистої вентиляції, фільтрації, підпори, підвищеного тиску повітря у сховищі;

б) регенерації повітря, застосування балонів з киснем, фільтровентиляції;

в) чистої вентиляції, фільтровентиляції, регенерації повітря, використання балонів з киснем;

г) чистої вентиляції, фільтровентиляції, ізоляції з використанням балонів з киснем.

16. Під час проведення йодної профілактики дози калію йодиду складають:

а) для дорослих — 130 мг, для дітей — 65 мг на добу;

б) для дорослих — 0,5 мг, для дітей — 70 мг на добу;

в) для дорослих — 200 мг, для дітей — 100 мг на добу.

17. Тривалість йодної профілактики для дорослих становить:

а) 7 діб;

б) не більше ніж 10 діб;

в) не більше ніж 15 діб.

18. Тривалість йодної профілактики для дітей віком до трьох років та вагітних жінок становить:

а) не більше ніж 2 доби;

б) не більше ніж 10 діб;

в) не більше ніж 7 діб.

19. Немовлята, які перебувають на грудному виго­довуванні, якщо мати залучена до йодної профілактики, отримують за добу таку дозу калію йодиду:

а) 65 мг;

б) 130 мг;

є) з молоком матері.

20. Обов'язок щодо оповіщення та інформації про аварію на хімічно небезпечному об'єкті покладено на

а) керівника підприємства;

б) начальника штабу цивільної оборони об'єкта;

в) чергового диспетчера.

21. Для привернення уваги населення у разі ви­никнення аварії на хімічно небезпечному об'єкті по­дається такий сигнал:

а) Хімічна небезпека;

6) Увага, всім!

а) Хімічна тривога.

Дата добавления: 2015-07-18