Американський структуралГзм —див.ДескриптивГзм.

Аморфні мови (грец. атогріїоз — безформний) — мови, які не ма­ють афіксів і тому виражають відношення між словами за допомогою поєднання слів між собою способом прилягання або за допомогою служ­бових слів. Синоніми: кореневі мови, ізолюючі мови.

Аналітйзм (грец. апаїузіз — розклад, розчленування) —типологіч­на ознака мовної структури, що виявляється в роздільному вираженні лексичного і граматичного значень слова.

Аналітичні мови — мови, яким властива тенденція до окремого (аналітичного) вираження лексичних і граматичних значень (лексичне значення виражається повнозначними словами, а граматичне — служ­бовими словами, порядком слів, інтонацією).

Аналогія (грец. апаІо§іа — відповідність) — процес формального і/або семантичного уподібнення однієї мовної одиниці до іншої.

Антиномії (грец. апііпотіа) — протилежні начала, внутрішні супе­речності мови, боротьба між якими призводить до її змін.

Антоніми (грец. апіі — проти і бпута — ім'я) — різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення.

Антропоцентризм (грец. апііігброз — людина і лат. сепігит — осе­реддя) — мовознавчий напрям, який мовні явища розглядає через при­зму людського чинника і вивчає мову з метою пізнання її носія —людини.

Короткий термінологічний словник

Апостеріорні мови (лат. а розіегіогі — з наступного; залежно від досвіду) — штучні мови, створені за зразком природних мов.

Апріорні мови (лат. а ргіогі— з попереднього; незалежно від до­свіду) — штучні мови, позбавлені зв'язку з природними.

Ареальна лінгвГстика (лат. агеа — площа, простір) — розділ мово­знавства, який на основі методу картографування мовних явищ вивчає їх територіальне поширення. Синоніми: лінгвогеографія, просторова лінгвГстика.

Артикуляцїйно-акустйчні прийоми — прийоми вивчення звуків у фізіологічному (артикуляція — місце і спосіб творення звуків) і фізич­ному (участь голосу і шуму, тембр, тон тощо) аспектах.

Архетйп (грец. агсЬеіуроп — прообраз) —- див. Прафбрма.

Архісема (грец. агсл/ — префікс, що означає головний, старший, і зета — знак) — сема, спільна для певного лексико-семантичного по­ля чи тематичної групи лексики.

Архіфонема (грец. агсл/ — головний, старший і фонема) — абст­рактна фонологічна одиниця, яка конструюється на основі сукупнос­ті диференційних ознак, спільних для двох фонем у позиції їх нейтра­лізації.

Асиметричний дуалГзм мовного знака — непаралельність плану вираження і плану змісту мовного знака, суть якого полягає в тому, що позначувальне прагне мати інші значення, а позначуване (значення) прагне виразитися іншими знаками.

Асиміляція (лат. аззітіїаііо — уподібнення) — артикуляційне упо­дібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.

Асоціативний експеримент— психолінгвістичний експеримент, суть якого полягає в анкетуванні мовців для виявлення асоціацій (реа­кцій), які в них викликають мовні одиниці (стимули).

Аспектолбгія (лат. азресіиз — зовнішній вигляд і Іб£оз — слово, вчення) — розділ граматики, який вивчає дієслівний вид і всю сферу видових і суміжних із ними значень, що мають у мові те чи інше вира­ження.

Атомізм (грец. аіотоз — неподільний) — дослідницький підхід, за якого окреме явище мови вивчається незалежно від інших, без враху­вання його системних зв'язків у структурі мови.

Атрибут — див. Означення.

Афазія (грец. арЬазіа — оніміння) — повна або часткова втрата здатності говорити або розуміти мову внаслідок ураження мовних центрів.

Афікс (лат. аШхиз — прикріплений) — службова морфема, приєд­нана до кореня, яка виражає граматичне і словотвірне значення.

Афіксація — спосіб словотворення за допомогою афіксів.

БагатомГрні опозиції фонем — опозиції, в яких спільні ознаки двох фонем повторюються в третій фонемі.

Безеквівалентна лексика — слова певної мови, що позначають специфічні явища культури і не мають однослівного перекладу на іншу мову.

Білатеральна теорія знака — теорія, згідно з якою знак є двосто­ронньою одиницею, що має план вираження і план змісту.

Білінгвізм (лат. Ьі, від Ь/'з — двічі і Гт£иа — мова) — практика інди­відуального або колективного використання двох мов у межах однієї державної чи соціальної спільноти у відповідних комунікативних сферах.

Короткий термінологічний словник

Біт (англ. Ьіпагу — двійковий і б\&ії — знак, цифра) — одиниця ви­мірювання кількості інформації в двійковій системі.

Біхевіоризм (англ. Ьеіїачіоиг — поведінка) — система поглядів на суть і функції мови, яка бере свій початок в одному з напрямів психоло­гії, в основі якого лежить розуміння поведінки людини як сукупності ру­хових, вербальних та емоційних реакцій на певні стимули і заперечен­ня свідомості як предмета психологічного дослідження.

Борейська теорія — див. Ностратйчна теорія.

Варіант фонеми — конкретний звук, в якому реалізується фоне­ма; представник, маніфестант фонеми. Синонім: алофон.

Висловлення — одиниця мовлення, побудована за законами від­повідної мови; речення, що розглядається в комунікативному аспекті.

ВГльне варіювання мовних одиниць — стан мовних одиниць, ко­ли вони трапляються в тому самому оточенні і при цьому не розрізня­ють значень.

Вільний асоціативний експеримент — методика психолінгвістич­ного опитування (анкетування), за якої реципієнти відповідають на сло-во-стимул одним словом, яке першим спало на думку, або кількома сло­вами, що виникли у свідомості за певний час.

Внутрішнє мовлення — використання у процесах розумової дія­льності психічних відображень мовних знаків (слів і речень) без вимо­вляння їх уголос і без писемної фіксації.

Внутрішні причини мовних змін — причини, закладені в самій мо­ві, в її системі; суперечності, боротьба між якими спричиняє мовні зміни.

Внутрішня лінгвГстика — галузь мовознавства, яка вивчає систе­мні відношення мовних одиниць без звертання до зовнішньолінгваль-них чинників.

Внутрішня флексія — чергування звуків у корені слова, які вира­жають відмінності граматичних форм; спосіб вираження граматичного значення за допомогою чергування звуків.

Внутрішня форма слова — семантична і структурна співвіднесеність морфем слова з іншими морфемами цієї ж мови; ознака, покладена в основу номінації при творенні нового лексичного значення слова.

Волюнтатйвна функція мови (лат. чоіипіаз — воля) — функція во­левиявлення мовця, впливу на слухача.

Гаплологія (грец. Ьаріооз — однаковий, простий і Іб£оз — слово) — випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів.

Генеалопчна класифікація мов (грец.£елеа/о£/з — родовід) — ви­вчення і групування мов світу на основі споріднених зв'язків між ними (спільного походження від прамови).

ГенеративГзм (англ. їо §епегаі:е — породжувати) — напрям у мо­вознавстві, який визнає пріоритет дедуктивного підходу до вивчення мови над індуктивним, інтерпретує мову як феномен психіки людини і опрацьовує формальні моделі процесів породження мовних конструк­цій. Синоніми: порбджувальна лінгвГстика, генеративна лінгвГстика.

Генеративна лінгвГстика —див. ГенеративГзм.

Генетичне мовознавство (грец. £епезіз — походження) — істори­чне мовознавство.

Герменевтика (грец. ґіегтепеиіікбз — пояснювальний) — теорія тлумачення рукописних і друкованих текстів.

Гіпербнім (грец. Гіурег — префікс, що означає надмірність, підви­щення, і бпута — ім'я) — слово — родова назва.

Короткий термінологічний словник

Гіпбнім (грец. Ііурб — префікс, що означає зниження; під, внизу, і бпута — ім'я) — слово — видова назва.

ГіпонімГя (грец. пурб — під, внизу і бпута — ім'я) — одне з основ­них парадигматичних відношень в лексико-семантичній системі — іє­рархічна організація її елементів, яка ґрунтується на родо-видових від­ношеннях. Синонім: квазісинонімГя.

Гіпотеза вроджених мовних структур — гіпотеза Н. Хомського, суть якої зводиться до того, що мовні структури не набуваються через до­свід, а народжуються разом із людиною й існують у кожного індивіда в потенції.

Гіпотеза лінгвальної відносності — концепція, згідно з якою стру­ктура мови визначає структуру мислення і спосіб пізнання світу. Сино­нім: гіпотеза СепГра — Убрфа.

ПпсГтеза СепГра —Убрфа — див. Гіпотеза лінгвальної відносності.

Ппотетико-дедуктйвний метод — метод, який полягає у висуненні припущення (гіпотези) і його наступній експериментальній перевірці.

Глибинна структура — у теорії трансформаційних породжувальних граматик спосіб абстрактного опису побудови речення, який дозволяє відобразити смислову близькість речень, що мають одні й ті самі лексич­ні одиниці й розрізняються лише деякими граматичними значеннями.

Глибинний синтаксис— використовуваний у теорії трансформа­ційних породжувальних граматик (генеративній лінгвістиці) спосіб абс­трактного опису семантичнрї структури речення.

Глосематика (грец. £Іоззета, род. відм. £ІоззетаІоз — слово) — лінгвістична течія структуралізму, яка трактує мову як абстрактну стру­ктуру й описує її суто формальними способами без звертання до її суб­станцій (реального змісту і звучання). Синоніми: копенгагенський стру­ктуралізм, датський структуралізм.

Глотогенез (грец. §Іоїїа — мова і §епезіз — походження) — про­цес становлення людської природної звукової мови.

Глотогоні чна теорія (грец. £/о На — мова і £олоз — народження, походження) — теорія походження і розвитку мови М. Я. Марра, згідно з якою всі мови пройшли у своєму розвитку аморфну, аморфно синтетичну, аглютинативну і флективну стадії.

Глотогонія (грец. £Іоіїа — мова і £опоз — народження) — похо­дження мови, а також розділ мовознавства, що вивчає походження і розвиток мови.

Глотохронологія (грец.£Ша — мова, спгбпоз — час і Іб£оз — сло­во, вчення) — розділ порівняльно-історичного мовознавства, який до­сліджує швидкість мовних змін і визначає на цій основі час розділення споріднених мов та ступінь близькості між ними.

Гносеологічна функція мови (грец. £позіз — пізнання і Іб£оз — сло­во, вчення) — пізнавальна функція (мова як інструмент пізнання світу). Синоніми: пізнавальна функція, когнітйвна функція.

Градуальна сема (лат. £гадаііо — поступове посилення, підвищен­ня, від £гасІиз — крок, ступінь) — сема, яка не представляє якоїсь но­вої ознаки, а лише ступінь вияву, інтенсивність тієї ж ознаки, що є і в інших близьких за значенням словах.

Градуальні опозиції фонем — протиставлення фонем за різним сту­пенем (градацією) однієї й тієї самої ознаки.

Граматика (грец. £гаттаІіке (іесппе) — мистецтво читати і писати букви, від £гатта — буква) — 1) будова мови, тобто система способів словотворення, морфологічних категорій і форм, синтаксичних катего-

Короткий термінологічний словник

рій і конструкцій; 2) розділ мовознавства, що вивчає граматичну будо­ву мови.

Граматична категорія — система протиставлених один одному ря­дів граматичних форм з однорідними значеннями.

Граматичне значення — узагальнене, абстрактне мовне значен­ня, властиве багатьом словам, словоформам, синтаксичним конструк­ціям і яке має у мові своє регулярне (стандартне) вираження.

Грамема — 1) компонент граматичної категорії, видове поняття що­до граматичної категорії як родового поняття; 2) елементарна одиниця граматичного значення.

Дата добавления: 2015-07-17