Зброя і військове спорядження у середні віки.

На світанку Середн. франкські воїни були озброєні мечем і щитом, вікінги — мечем і грізною дворучною датською бойовою сокирою.У X — 1 пол. XII ст. основну роль у боях уже відігравали озброєні довгим списом і мечем вершни­ки рицарі, захищені шоломом і гнучкою кольчугою та іншими обладунками.

У др. пол. XII й упродовж XIII ст.зросла роль у бою піших лучників і арбалетників. Перевагою лука була скорострільність (із нього за хвилину випускали десяток стріл, із арбалета — лише дві), зате убивча сила стріли, ви пущеної з арбалета, була більшою. II Латеранський собор (1139) заборонив застосування лука й арбалета у війнах між християна­ми, проте наприк. XII ст. за англ. короля Річарда І Левове Серце тогочасні армії знову вда­лися до цієї зброї. Коли арбалетник перезаряджав свою зброю, інший піхотинець прикривав його великим щитом.На озброєнні піхотинців були довгий спис чи загострений кілок, алебарда, меч. Заможніші піхотинці захищали своє тіло залізним шишаком, нашийником, щитом, малою кольчугою.

Під час облоги використовувалися громіздкі пристрої та споруди. Одні допомагали штурмовим загонам піднятися на захисну стіну міста чи фортеці, інші, балісти, жбурляли в захисників 100— 150-кілограмові камені, запалювальні снаряди, трупи тва­рин і людей (щоб викликати спалах епідемії). Для штурму укріплень використовувалися також пересувні щити, решітки, перекидні містки, розбірні драбини тощо.В період пізн. Середн. метальні машини поступово витіснила вогнепальна зброя, передусім арти­лерія*. Але переворот в ар-тилерійській справі відбувся лише в сер. XV ст., після вдосконалення виробництва пороху*, коли кам'яні ядра поступилися місцем металевим. У середині XIV ст. арти­лерію мали всі армії країн Заходу. Спершу гармати вста­новлювали на козли чи спеціальну станину, а з середини XV ст. — на лафет із цапфами. Згодом з'явилася також легка вогнепальна зброя — ручні кулевріни, аркебузи.Гармати були переважно облоговими, в польових боях вони використовувалися лише зрідка. Та й рідко коли вдавалося ово­лодіти містом чи фортецею за допомогою артобстрілу, то­му їх здебільшого брали не штурмом, а тривалою облогою. Та оскільки вояків для щільної облоги завжди не вистача­ло, шукали серед захисників зрадника, який би за винагороду відкрив місь­кі ворота.З появою вогнепальної зброї почали більше дбати про захист тіла. На зміну металевим пластинкам й відносно легкій коль­чузі у другій половині XIV ст. майже все тіло (кінцівки, голову, тулуб) одягли в "білий обладунок" — металевий панцир. Він був таким важким, що іноді рицаря доводи­лось підсаджувати на бойового коня (також закованого у броню) за допомогою горизонтального коловороту. Щоб перемогти вершника в обладунку, досить було вибити його з сідла: на землі він не міг вільно пересуватися і ста­вав немічним.Основною ударною силою війська в XIV—XV ст. зали­шалася важка кіннота, проте вже з'явилася й легка кава­лерія: кінні лучники й арбалетники.

Дата добавления: 2015-07-17