Ментальність н-ня середньовічної Зх.Є.

Народне підґрунтя культури соціальної еліти найви­разніше простежується у притаманній тодішній суспільній свідомості картині світу — системі середньовічного світо­сприйняття. Мирян точність часу не цікавила, вони жили за зміною дня і ночі, літа і зими. "їхній час — це час природи, позначений сільськогосподарськими роботами, строками виплат і об­років". Навіть хроністів тоді задовольняли такі дати, як "за часів правління такого-то короля. Світський календар базувався на літургійних святах і пам'ятних подіях, дні називали за євангельським сюжетом: "дурний багатій" (четвер другого тижня Великого посту). Уявлення про людину склалося під впли­вом християнства: люди­на є образом і подобою Бога, й водночас істотою гріхов­ною. Спершу християнство вважало людину нікчемною. У XII—XIII ст. сформувався образ людини, здатної "спастись". Праця вже уявлялася як засіб спокутування гріхів. У XIII ст. Бога стали зображувати зовні людиноподібним. З'явилося дві концепції людини: 1-людині вічний мандрівник, який прямує до спасіння й безсмертя, або ж,до забуття й пекельних мук, 2- люди­на щиро кається й замолюванні гріхів — заради спасіння.За серед.уявленнями, життя людини поділялося на 6 періодів: вік немовляти, дитинство, отроцтво, юність, зрілість і старість. Вв., що юність триває до 25 років, зрілість — до 45, після чого настає старість. Людину Сер.Зх. постійно діймав страх, гнітило почуття невпевненості. Боялася вона темряви, привидів, вовкулаків, хвороб, кінця світу і т.д. Перші страхи зявилися коли люди чекали кінця світу у 1000р., які нагнічувалися темними проповідниками. Дошкуляв страх перед Люцифером, якого вже в 11-12ст.сприймали як спокусника й мучителя, а з 13ст., як володаря пекла. Побоювались усього нового та його носіїв. Боялися паперів бо не вміли їх читати. Диявол, чужинці,жінка страхали, але найбільший жах уособлює смерть і потойбічний світ. На світанку Сер. Смерть викликала почуття огиди. Цвинтарі виносили за місто, чи село щоб вони не оскверняли святинь. Проте віра Христова змінила думку: християни вірили в те, що Ісус своїм воскресінням здолав смерть, яку стали сприймати новим народженням, переходом у вічне життя. Десь у 8ст. небіжчиків стали ховати у,,церкві святих”, у церкві-базиліці. У 14-15ст. (ймовірно, внаслідок Чорної смерті) смерть стала гниттям і розкладом трупа, смертю фізичною. Людина не розмежувала природне і надприродне, реальне і уявне. Всі вірили у воскресіння небіжчиків та у вихідців з того світу. Людина вірила у віщі сни. Сон був для неї замінником знань. Церква негативно ставилася до тлумачення снів мирянами, вважала що це повинні робити королі, святі, єпископи. Чистилище-проміжна інстанція між пеклом і раєм. Віра в можливість визволитися з чистилища породила паломництво до святих місць і практику заповітів. Характерною рисою ментальності було очікування чуда. Покладалися на заступництво Богородиці та святих. У 12ст. склалося уявлення про 7 смертних гріхів: пиха, жадібність, обжерливість,розкіш,гнів,заздрощі та лінощі. Надійним засобом проти гріхів вважалася сповідь. Світ сприймали в символах. Для неї мислити означало осягати сутність символів.

Дата добавления: 2015-07-17