Загальні правила використання джерел

При написанні випускної кваліфікаційної роботи автор використовує різноманітні джерела, матеріали або окремі результати з яких наводить у тексті, а ідеї і висновки слугують для розроблення гіпотез, висування припущень. У такий спосіб зазвичай демонструють, що ту чи іншу думку поділяють також відомі чи авторитетні дослідники. Якщо автор ВКР порівнює дві і більше позиції, за приклад беруть цілу працю відомого науковця. Звернення до фактів, коментарів, викладених у працях попередників, дозволяє магістрантові помістити кваліфікаційну роботу у контекст певної фахової дискусії, пов’язати її із ширшими темами і дискурсами. Зрештою, таким чином можна покритикувати тих авторів, з поглядами яких не погоджуються.

Звичайно, звернення до праць інших авторів є абсолютно універсальною академічною практикою. Однак використовувати праці інших авторів потрібно коректно, не спотворюючи змісту. Абсолютно неприпустимим у магістерському дослідженні є плагіат^[1] та компіляція^[2].

Є три способи використання інших текстів у ВКР:

1. цитування,

2. перефразовування (переказування),

3. узагальнення (резюмування).

Цитата – це точний, дослівний фрагмент якого-небудь тексту. Вдаються до цитування, коли мова джерела особлива, жива, провокативна або ж коли дослівне передавання тексту є історично важливим. Цитуючи, дотримуються кількох важливих правил:

ü цитата має бути дослівною, зберігати особливості авторської орфографії та пунктуації;

ü цитата не повинна бути надто довгою;

ü цитату потрібно подавати в лапках і супроводжувати посиланням на джерело;

ü вилучення певних фрагментів, що дозволяє уникати розлогого цитування, позначається трикрапкою (...). Трикрапка ставиться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

ü пояснення, які розривають текст цитати, подають у квадратних дужках – [ ];

ü наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

ü якщо необхідно виявити ставлення автора магістерської праці до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику (!) або знак питання (?);

ü коли автор ВКР, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, що пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора випускної кваліфікаційної роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Нарпиклад: (курсив наш. – О.Г.), (підкреслено нами. – О.Г.), (розрядка наша. – О.Г.);

ü цитати, котрі є незавершеним реченням, граматично узгоджують із авторським текстом.

Приклад оформлення цитати^[3]:

Докладний огляд значень терміну «комунікація» пропонує відомий дослідник А. Соколов: «…це спосіб формування людської особистості, оскільки тільки в процесі взаємодії з іншими людьми відбувається соціалізація індивіда і розвиток його вмінь» [102, 19].

Перефразовування (переказування) – це непряме цитування, що здебільшого становить матеріал для значної частини тексту ВКР. У цьому випадку молодий науковець намагається передати думку автора якнайближче до оригіналу, проте використовує власну лексику. Очевидно, що, вдаючись до цього способу, потрібно обов’язково зазначити авторство ідеї за допомогою примітки чи посилання. Для перефразовування потрібно:

· виділити основні ідеї оргинального тексту;

· змінити структуру речень;

· використати синоніми або словосполучення з подібним значенням, змінити форми слів;

· оформити примітку чи посилання на першоджерело відповідно до загальноприйнятих правил.

Приклад перефразування^[4]:

Під діловодством розуміють діяльність, що охоплює питання документації, а також організації роботи з документами під час здійснення управлінських дій [13, 63-64].

Узагальнення дозволяє одним реченням передати зміст цілого розділу або цілої авторської праці. У випадку узагальнення достатньо згадати прізвище автора ідеї чи вказати відповідну працю (монографію, статтю, розробку).

Приклад узагальнення^[5]:

Деякі автори тлумачать документ як засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової діяльності людини [16, 415].

Важливо пам’ятати, що перефразовуючи, узагальнюючи чи цитуючи праці інших авторів, магістрант передусім має на меті висловлення власної позиції. Чужі тексти й потрібні для того, щоб підтвердити власну думку, проілюструвати віднайдену позицію, протиставити її думці авторитетів чи продемонструвати слабкість аргументації опонентів. Неодмінно потрібно стежити за тим, щоб авторська думка не змішувалась у тексті із цитованою, щоб усім чужим ідеям було віддано належне у заведений спосіб, а саме:

Ø використані джерела вказати у короткій (вказівній) формі після цитування, назви автора чи публікації у вигляді посилання;

Ø використані джерела назвати у повному вигляді – у вичерпному бібліографічному описі, котрий розміщують після основного тексту праці.

Отже, цитування з посиланнями вказуватиме на використання в магістерській роботі опублікованих праць інших авторів, а бібліографія засвідчить точний і детальний список джерел, що були використані упродовж виконання дослідного проекту. Магістрант, готуючи свою роботу для оцінювання і рецензування, повинен ретельно перевірити всі деталі: кожне цитоване джерело має бути вказане в бібліографії, а бібліографія не має містити джерел, від цитування яких пізніше довелося відмовитися.

Дата добавления: 2015-07-17