Джерела цивільного процесуального права і межі його дії

Джерелами цивільного процесуального права є способи або форми вираження державної волі українського народу, щодо яких ця воля стає правом. Ними є нормативні акти, у яких закріплені правила, що врегульовують порядок організації і здійснення правосуддя в цивільних справах. Таким джере­лом, насамперед, є Конституція України, якою встановлені основи організації і діяльності суду (розділ VIII), правовий статус громадян (розділ II), у тому числі і в цивільному судо­чинстві (статті 24, 29, ЗО, 31, 32, 55, 59 ЦК України).

Основним джерелом, яким врегульовано порядок судочин­ства в цивільних справах, є Цивільний процесуальний кодекс України, прийнятий 18 березня 2004 р.

Джерелами цивільного процесуального права є й інші зако­нодавчі акти України, що визначають окремі положення ци­вільного процесу: ЦК України встановлює правила допусти­мості засобів доказування в справах про визнання недійсними певних угод (статті 15, 16); СК України — склад осіб, які ма­ють право на порушення справи в суді про позбавлення батьківських прав (ст. 165), участь органів опіки та піклуван­ня у деяких справах із сімейних правовідносин (ст. 19, ч. 2 ст. 170, ст. 240); КЗпП України — підвідомчість судові трудо­вих справ (статті 231, 232); а також закони України: «Про су­доустрій України» встановлює правові засади організації су­дової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, завдання суду; «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХП врегульовує види адвокатської діяльності в цивільному судочинстві; «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХП регламентує питання участі прокурора в цивільному процесі (статті 33-42); «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР надає право виконавчим органам сільських, селищних, міських рад та їх головам звертатися до суду про стягнення з фізичних осіб збитків, завданих інтересам населення, навко­лишньому середовищу, місцевому господарству та про припи­нення права власності на земельну ділянку; «Про судову екс­пертизу» від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХП врегульовує прин­ципи судово-експертної діяльності, її організацію та правовий статус експертів.

Джерелами цивільного процесуального права є також укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, інструкції міністерств і відомств, міжнародні договори і угоди, що визначають порядок співробітництва між національними й іноземними органами юстиції (постанова Кабінету Міністрів України «Про визначення розміру витрат, пов'язаних з розшу­ком відповідачів у цивільних справах» від 1 лютого 1995 р. № 78таін.).

Важливе значення для однакового розуміння і правильного застосування норм цивільного процесуального права мають роз'яснення, дані постановами Пленуму Верховного Суду Ук­раїни, що не мають нормативного характеру, але є обов'язко­вими для судів, які застосовують норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення.

Цивільне процесуальне право діє щодо осіб у часі і прос­торі. Щодо осіб воно поширює свою дію на всіх громадян на засадах рівності (ст. 5 ЦПК України), на юридичних осіб (ст. 28 ЦПК України), на іноземців, осіб без громадянства, іноземні підприємства і організації (статті 410, 411 ЦПК Ук­раїни). Дія в часі полягає в тому, що провадження у цивіль­них справах ведеться відповідно до цивільних процесуальних законів, що діють під час розгляду справи, здійснення окре­мих процесуальних дій (ч. З ст. 2 ЦПК України). Зворотної сили цивільний процесуальний закон, як правило, не має, але допускаються винятки (наприклад, п. 7 розділу XI «При­кінцеві та перехідні положення» ЦПК України). Але закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує або звужує права належні учасникам цивільного процесу, або обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі (ч. 4 ст. 2 ЦПК України) В просторі — провадження в судах України ведеться за цивільними процесуальними законами України (ст. 2 ЦПК України).

§ 5. Цивільне судочинство і його стадії

Цивільне судочинство — це врегульований нормами ци­вільного процесуального права порядок провадження в ци­вільних справах, який визначається системою взаємопов'яза­них цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюва­них прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єди­ний порядок розгляду цивільних справ: позовного, наказного та окремого провадження.

Позовне провадження — у спорах, що виникають з цивіль­них, сімейних, трудових, житлових, земельних правовідно­син (ч. 1 ст. 15 ЦПК України);

наказне провадження — безспірний процесуальний поря­док стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належать такі правові вимоги, без проведення судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень (статті 95—106 ЦПК України);

окреме провадження — справи про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи не­дієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; надання неповнолітній особі повної дієздатності; ви­знання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; встановлення фактів, що мають юридичне значення; відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; передачу безхазяйної нерухо­мої речі у комунальну власність; визнання спадщини від-умерлою; надання особі психіатричної допомоги в примусо­вому порядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберку­льозного закладу; розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб та інші справи у випадках, встановлених законом (ст. 234 ЦПК України).

Справи позовного провадження характеризуються на­явністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх майнових та особистих немайнових правовідносин, які пере­даються на розгляд суду.

Справи окремого провадження спрямовуються на встанов­лення певних обставин, наявності юридичних фактів або юри­дичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб'єктивних прав.

Справи окремого провадження розглядаються за загальни­ми правилами цивільного судочинства, крім окремих ви­нятків, встановлених цивільним процесуальним законодавст­вом (ст. 235 ЦПК України).

Цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. У тео­рії процес судочинства поділяється на п'ять, сім, вісім стадій:

1) відкриття провадження у справі в суді (статті 3, 122 ЦПК України);

2) провадження по підготовці справи до судового розгляду (статті 127-156 ЦПК України);

3) судовий розгляд — розгляд і вирішення справи в судовому засіданні (статті 157-196 ЦПК України);

4) апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої інстанції (статті 291-322 ЦПК України);

5) касаційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (статті 323-352 ЦПК України);

6) провадження у справах у зв'язку з винятковими обставинами (статті 353-357 ЦПК України);

7) 7) перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з нововиявленими обставинами (статті 361-366 ЦПК України);

8) звернення судового рішення до виконання (статті 367-382 ЦПК України).

Перші три стадії охоплюють провадження у суді першої інстанції, а кожна наступна —- єдине провадження у вищестоящому суді або у зверненні до виконання. При такому поділі процесу його стадії відриваються від процесуальних пра­вовідносин, а підстави поділу процесу на стадії позбавлені єдиного змісту. У зв'язку з чим перші три стадії було об'єдна­но в одну — провадження в суді першої інстанції. А третя бу­ла поділена на дві самостійні стадії: судового розгляду і стадію постановлення рішення судом першої інстанції. Отже, одна й та сама підстава виявилася придатною для визначення стадії як усього провадження в суді першої інстанції, так і частини такого провадження — стадій відкриття справи у суді, підго­товки справи до розгляду, судового розгляду. Але останні властиві і для наступних стадій — апеляційного та касаційно­го оскарження і перевірки судових рішень, перегляду їх у зв'язку з винятковими і нововиявленими обставинами. Поділ судочинства на п'ять, сім і вісім стадій залишає поза стадіями виділене в діяльності суду першої інстанції провадження що­до виправлення описок та арифметичних помилок, винесення додаткового рішення, роз'яснення рішень судом, який його постановив (статті 219-221 ЦПК України).

Цивільне судочинство — це процесуальний порядок (фор­ма) здійснення правосуддя у цивільних справах, захисту по­рушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інте­ресів. У великій за обсягом і складній за змістом діяльності можна виявити три частини або стадії: 1) розгляд і вирішення справи по суті; 2) перевірка законності і обґрунтованості по­становленого по ній рішення; 3) звернення рішення до вико­нання. У першій стадії виражений зміст правосуддя, визначе­ний Законом України «Про судоустрій України». Водночас завдання цивільного судочинства щодо захисту прав і охоро­нюваних законом інтересів будуть реалізовані тоді, коли суд постановить у справі законне і обґрунтоване рішення. Проце суальним засобом, що забезпечує досягнення таких резуль­татів, названа друга стадія, завдання і мета якої реалізується чотирма способами: апеляційним провадженням, касаційним провадженням, переглядом рішень у зв'язку з нововиявлени-ми і винятковими обставинами. Але захист прав та інтересів не обмежується визнанням судом прав за однією особою, а обов'язку — за іншою, а включає діяльність, спрямовану на звернення судового рішення до виконання, гарантує реа­лізацію рішень, повноту, своєчасність і реальність їх вико­нання.

Кожна стадія має три фази (підстадії) розвитку, що послі­довно змінюються одна одною:

1) відкриття провадження — щодо розгляду і вирішення справи; перевірки законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення; звернення рішення до виконання;

2) підготовка: до розгляду справи та її вирішення; перевірки законності та обґрунтованості постановленого по ній рішення, звернення рішення до виконання;

3) вирішення по суті — розгляд і вирішення справи, перевірка законності і обґрунтованості рішення, звернення рішення до примусового виконання.

Дата добавления: 2015-07-17