Соціальний розвиток країн Заходу у другій половині ХХ ст.

Значні економічні зрушення на Заході після Другої світової війни не могли не викликати таких же соціальних зрушень. Серед них у першу чергу слід виділити зниження темпів приросту населення. Це відбувалось не за рахунок збільшення смертності, а в результаті скорочення народжуваності. Воно було пов’язано насамперед із завершенням демографічної революції – кардинальними змінами в уявленні людей про те, скільки дітей повинно бути в сім’ї.

Витрати сім’ї на виховання дітей зросли, а батьки опинились перед вибором: або дітей буде багато, але тоді вони не в змозі дати їм необхідну освіту, або дітей буде менше, але вони будуть більш підготовлені до життя. Батьки все частіше стали робити вибір на користь меншої кількості дітей.

Цьому процесу сприяла і емансипація жінок, зростання їх зайнятості в суспільному виробництві, поява у них нових життєвих цінностей і орієнтирів, не зв’язаних з сім’єю.

Таким чином, демографічна поведінка людей кардинально змінилась: взамін орієнтації на максимальну кількість дітей утвердилось прагнення до такої їх кількості, яку батьки вважають оптимальною. В будь-якому випадку це означало, що дітей ставало менше, народжуваність падала.

Тут слід ще врахувати, що під час війни загинула значна кількість чоловічого населення, що призвело до зміни пропорції між чоловічим і жіночим населенням на користь останніх значна частина жінок залишилась незаміжніми.

Скорочення народжуваності потягло за собою низку істотних наслідків. Почалось старіння населення. Дітей стало менше, їх доля в структурі населення зменшилась. Водночас люди стали довше жити. У країнах Заходу в 1986 р. тривалість життя виросла до 70-80 років. Швидке падіння народжуваності в Європі призвело до того, що під час економічного піднесення 60-х років, виникає проблема нестачі робочої сили, яка почала розв’язуватись за рахунок залучення вихідців з країн Африки й Азії. При мінімальній оплаті іноземці брались за роботу, яка в Європі вважалась непрестижною.

Дещо зменшилась еміграція з Європи, яка була основним джерелом формування населення США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, ПАР, Ізраїлю, країн Латинської Америки.

Після Другої світової війни у Європі завершився процес урбанізації. Кількість міських жителів стабілізувалась на рівні 70-80% від всього населення країни. Одночасно змінилось розміщення міського населення у місті. Зростання рівня життя дозволило багатьом мати свої будинки і автомобілі, що призвело до переселення значної кількості населення у приміську частину, ближче до затишку та свіжого повітря. Крім того, відбувалося зближення рівня життя сільських та місцевих жителів.

Змінилась соціальна структура населення. Більшість працездатного населення стає найманими робітниками. Однак всередині цієї великої соціальної групи існує значна диференціація. Найбільше зростає чисельність зайнятих у сфері послуг. Тепер на Заході чисельність робітників у сфері послуг зрівнялась з кількістю працюючих на виробництві.

Останнім часом у результаті технологічної революції і кризи традиційних галузей виробництва склалися два полюси зайнятості. На одному – висококваліфіковані спеціалісти новітніх галузей, які в більшості навіть не мають конкуренції на ринку праці і попит на яких зростає. На іншому – робітники приречених галузей, їм загрожує безробіття.

Технологічна революція породила потребу в висококваліфікованій розумовій праці. Вже тепер робітники розумової праці (службовці, науково-технічні робітники, адміністративно-управлінський персонал) зрівнялись з чисельністю зайнятих фізичною працею.

Становище найманих робітників якісно змінилось. Держава взяла на себе їх соціальне право на колективний захист від зловживань підприємців, захистила законодавством. Зріс їхній життєвий рівень. Вони перестали бути пролетарями, яким "нічого втрачати, окрім своїх ланцюгів". Маючи значну за обсягом особисту власність, а також цінні папери, вони перестали себе протиставляти іншим прошаркам суспільства. Зникла специфічна психологія найманого робітника. Більшість з них вважає себе представниками середнього класу, маючи на увазі передусім рівень своїх доходів.

Серйозні зміни відбулися у структурі та чисельності сільського населення. Воно зменшилось вдвічі. При цьому сільські жителі зовсім не схожі на традиційне селянство. Сучасне фермерське господарство потребує висококваліфікованої праці і повністю орієнтоване на ринок.

Поява величезних фірм, транснаціональних корпорацій потребує все ширшого використання праці професійно підготовлених управлінців, менеджерів. Їхній прошарок помітно зріс.

Після війни змінився і спосіб життя населення країн Заходу. Більшість проживає у будинках або квартирах, майже кожна сім’я має автомобіль, побутову техніку, аудіо- та відеоапаратуру. Змінилась структура сімейного бюджету. Витрати на харчування складають майже п’яту його частину, зате збільшились витрати на житло і транспорт. Менш поширеним стало спільне проживання представників двох, а то й трьох поколінь, як це було раніше. Сім’ї зменшились. Середня освіта стала загальною. Збільшилась кількість студентів. Вища освіта перестала бути привілеєм.

У повоєнний час завершилась емансипація жінок. Жіноча праця стала однією з умов економічного розвитку 50-60-х років і одним з джерел збільшення сімейних прибутків. Емансипація жінок сприяла еволюції сім’ї. Шлюби стали більш пізніми, але менш стійкими. Феміністичний рух набув широкого розповсюдження. Жінки вже працюють в сферах традиційно чоловічих (армія, флот, надзвукова авіація і т.д.).

Водночас сучасне західне суспільство породжує і свої специфічні соціальні проблеми. Прискорений темп життя і роботи примушує людину знаходитись у постійному стресі. Не всі витримують ці напруги. Алкоголізм, наркоманія – це спроби уникнути реального життя.

Злочинність підштовхується бажанням досягти швидкого матеріального збагачення незаконним шляхом. Важкі соціально-психологічні наслідки має хронічне безробіття, навіть якщо безробітний отримує допомогу. Людина втрачає самоповагу. Соціальна апатія переходить в агресивність і відповідно в насильство. Частина безробітних вважає причиною свого стану іноземних робітників, які займають їхнє місце, що призводить до популярності ультра націоналістичних гасел і до погромів помешкань іноземців.

Глобалізація як тенденція світового розвитку на зламі ХХ-ХХІ ст.. є характерною прикметою світової економіки. Після краху комунізму у Східній Європі дедалі більше країн включається в систему світогосподарських зв'язків. Один із найвідоміших сьогодні американських спеціалістів у галузі світової економіки проф. Лестер Туроу зазначив, що у 90-ті роки стало зрозуміли м, що людство уже володіє всіма технологіями в галузі комунікацій і транспорту, які тільки необхідні для формування повною мірою глобальної економіки. Товари можуть створюватися у будь-якому місці світу залежно від того, де їх виробництво обійдеться дешевше, і збуватися там, де їх вдасться продати за найвищою ціною. На його думку національні економіки замінюються глобальним господарством. Учений вважає, що основними силами, які викликали зміни, стали крах комунізму і поява технологій, які роблять можливим становлення глобальної господарської системи. Глобалізація виявляється у стандар­тизації технології, діяльності фінансових інститутів, національної статистики, у боротьбі із забрудненням дов­кілля. Стандарт поширюється також на освіту і культуру. За­проваджується уніфікація вимог до податкової політики та політики зайнятості. Посилюється також глобалізація еко­номічних зв'язків. У 1980 р. інвестиції у Східну Азію сягали 1,3 млрд дол., а в 1994 — 42,7 млрд дол. Водночас близько половини населення країн, що розвиваються, живуть у замк­нутій економіці, відірвані від руху капіталу, міжнародного економічного обміну. Глобалізація, таким чином, ще не ста­ла глобальною і наштовхується, як показали події грудня 1999 р. в Сіетлі (США), січня 2000 р. в Давосі (Швейцарія), липня 2001 р. в Генуї (Італія), на значний опір, особливо з боку населення слаборозвинутих країн, яке вважає, що вона призводить до використання капіталів не там, де вони потрібні в першу чергу. Однак реальність підтверджує рух світової економіки в напрямі глобалізації. Уже сьогодні її інфраструктуру складають такі міжнародні організації, як Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк, ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), ФАО (Продовольча і сільськогосподарська ор­ганізація ООН), МОП (Міжнародна організація праці), СОТ (Світова організація торгівлі), "Велика сімка", регіональні організації (близько 60), багатонаціональні корпорації (близько 60 тис), інституційні інвестори (пенсійні та інвес­тиційні фонди, страхові компанії), неурядові організації (рух "зелених", "лікарі без кордонів" і т. ін.), великі міста (Лон­дон, Нью-Йорк, Токіо, Франкфурт, Париж), окремі індивіди (наукові працівники, університетські професори, артисти, видатні підприємці на зразок Б.Гейтса).

Примітною ознакою 90-х років став приватизаційний процес у багатьох країнах, у тому числі й розвинутих, що є показником прагнення зробити економіку більш ефектив­ною. Лише з 1988 по 1997 р. урядами від приватизації отри­мано 242 млрд дол.

5. Глобалізація

Наприкінці ХХ ст. політики, економісти, громадськість заговорили про явище «глобалізації». Глобалізація – це термін, яким називають дедалі глибшу взаємозалежність людей і країн у всьому світі. Цей процес особливо прискорився наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Це було зумовлено припиненням «холодної війни», ліквідацією торгівельних бар`єрів, об`єднанням світових фінансових ринків, розгортанням процесів інтеграції тощо. Глобалізація має всеохоплюючий характер: вона спричинила зміни в економіці, політиці. Культурі і довкіллі. У доповіді ООН про розвиток людини за 1999 р. зазначається: «Взаємозв`язок людей на всьому світі став, як ніколи раніше глибоким, міцним і тісним. Він створює багато і надає нового розвитку як благотворним, так і згубним явищам». Як і будь-яке інше людське досягнення, глобалізація має свої позитивні та негативні сторони.

Позитивні сторони:

- становлення єдності світової цивілізації;

- прискорення розвитку світу в результаті взаємного збагачення науки і культури;

- створює умови для викорінення бідності та розв`язання інших глобальних проблем;

- зменшує ймовірність глобальної війни;

- прискорює економічний розвиток світу тощо.

Негативні сторони:

- поглиблення прірви між багатими країнами (“Північ”, “золотий мільярд”) та бідними (“Південь”). У 80 країнах світу дохід на душу населення падає, у деяких навіть менший ніж 50 років тому;

- посилення впливу ТНК, що згубно діяв на національні економіки;

- рушійною силою глобалізації економіки є ринкові відносини. В умовах яких прибуток важить набагато більше, ніж збереження планети;

- зростання безробіття;

- зміни інвестиційної привабливості можуть призвести до згубних криз економік окремих країн.

Дата добавления: 2015-07-17