Предмет ландшафтознавства та його структура.

Предмет ландшафтознавства - властивості, генезис, історія розвитку, структура, динаміка, функціонування ландшафтів і їх структурних одиниць.

Предметом ландшафтознавства є властивості і ознаки ПТК як природних тіл і об’єктів природокористування: генезис, просторова структура, тенденції функціонування, динаміки і розвитку, стійкість до зовнішнього впливу і можливості саморегуляції, природно - ресурсний потенціал.

Структура ландшафтознавства. В ній виділяється три розділи:

1) теоретичний, або фундаментальний (морфологія ландшафту, функціонування ландшафту, класифікація ландшафтів, історія розвитку ландшафтів

(палеоландшафтознавство));

2)методичний (методи ландшафтного знімання і картографування, математичні методи, дистанційні методи, геоінформаційні методи)

3)прикладний (меліоративне ландшафтознавство, агроландшафтознавство, ландшафне планування, урболандшафтознавство, ландшафтна експертиза, ландшафтне лісознавство, ландшафтний моніторинг).

2. Основні поняття ландшафтознавства

3. Місце ландшафтознавства в системі географічних наук та його зв”язок з іншими науками.

Ландшафтознавство, як частина фізична географія входить в систему фізико-географічних наук, і складає ядро цієї системи. Між ландшафтознавством і галузевими фізико-географічними науками, які мають справу з різними компонентами геосистем, тобто з геоморфологією, кліматологією, гідрологією, грунтознавством і біогеографією, існують тісні зв’язки. Кожна з цих наук зробила певний внесок в розвиток ландшафтознавства, а відповідно виробила специфічну роль певного компонента в формуванні географічного комплексу. Але це не означає, що ці зв’язки мають односторонній характер. По мірі розвитку ідеї ПТК ця ідея набула все більш методологічне значення для усієї системи фізико-географічних наук, вона лягла в основу ландшафтного підходу до вивчення окремих компонентів. Саме ландшафтний підхід вимагає вивчати, грунти і інші компоненти як структурні частини природного географічного комплексу, об’єднує всі галузеві географічні науки в єдину систему.

Крім галузевих географічних дисциплін, до ландшафтознавства близькі й інші науки про Землю, особливо геологія, геофізика і геохімія. На стику ландшафтознавства з геохімією і з геофізикою виникли нові розгалуження науки – геохімія і геофізика ландшафту. Перша має справу з міграцією хімічних елементів в межах ландшафту. Вона відіграє велику роль при вивченні однієї з найважливіших ланок функціонування - геосистеми, а саме її геохімічного організму. Геофізика ландшафту призначена для вивчення, фізичних механізмів геосистем, включаючи їх енергетику. Від геології, ландшафтознавство черпає дані про гірські породи, які фундаментом для ландшафтів.

4. Основні етапи розвитку ландшафтознавства

1 – й етап - створення передумов фізико – географічного синтезу (ХІХ ст.). Дослідження О. Гумбольдта, К. Ріхтера, А. Геттнера, З. Пасаргу.

2 – й етап - виникнення ландшафтознавства (початок ХХ століття). Дослідження В.В. Докучаєва, Л.С. Берга, А.Н. Краснова, Г.Н. Висоцького.

3 – й етап – розвиток польової ландшафтної зйомки, введення принципу провінціальності та ідея морфології ландшафту. (20 – 30 рр. ХХ ст.). Дослідження Л.Г. Раменського, В.І. Вернадського, А.А. Григор`єва.

4 – й етап – розробка ієрархії природно-територіальних комплексів (ПТК), основ геохімії ландшафту, диференціації географічної оболонки (40-50 рр. ХХ ст.). Дослідження Б.Б. Полинова, М.А. Глазовської, Д.Л. Арманда).

5 – й етап – розробка вчення про функціонування та динаміку ландшафтів, основ геофізики ландшафту, розробка вчень про геосистеми, антропогенні та культурні ландшафти (60-70 рр. ХХ ст.). Дослідження В.Б. Сочави, В.Ф. Мількова, А.Г. Ісаченка. Функціонально – динамічні дослідження геосистем. Географічні стаціонари.

6 – й етап – дослідження функціонування геосистем. Ландшафтно-географічне прогнозування. Прикладні ландшафтні дослідження (кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст.)

5. Джерела та передісторія вчення про ландшафт (Vст. До н.е. – сер. XVIII ст.)

Джерела і передісторія ландшафтознавства пов’язана, з народним досвідом у вивченні природи. Ландшафтознавство виникло з початком людського господарства. Люди виділяли різні території придатні для певного виду їх господарської діяльності і давали для них специфічні назви. Геродот – спробарайонування Землі за зовнішніми ознаками. Ерастофен започаткував загальне землезнавство, уявлення про оболонки Землі. Важливим імпульсом для ландшафтознавства стало еволюційне вчення в біології – дарвінізм і встановлення біогеографії та ґрунтознавства. Спеціалісти в цих двох галузях перші зіштовхнулись зі складними взаємовідносинами між живою і неживою природою і ближче, ніж інші спеціалісти, підійшли до географічного синтезу. Крашенініков «Описание земли Камчатки» - справжній географічний опис території. Інші вчені: Ломоносов, Вареній, Арістотель).

6. Перші кроки на шляху становлення ідеї фізико-географічного синтезу (XVIII ст. – кін. XIX ст.)

1) Становлення вчення про ПТК;

2) Становлення вченя про фізико - географічне галузеве і комплексне районування.

Функціонування взаємозв’язків між ПК. Гумбольдт у своїй праці «Космос» висунув ідею розвитку і взаємозв’язку природних явищ на Землі. Суть пізнання причинних географічних зв’язків вбачав у визначенні залежності органічного життя від неживої природи. Його однодумцем щодо суті пізнання причинних географічних зв’язків був Еверман, який написав працю «Естественная география Оренгбургского края».

Міддендорф, вивчаючи Сибір встановив взаємозв’язки між рослинним і тваринним світом з одного боку та між кліматом і рельєфом – з другого.

Сєвєрцов – виділив роди місцевостей.

Траутфеттер – перше ботанічне географічне районування європейської Росії. Богданов - перше зоологічне географічне районування європейської Росії.

Воєйков – кліматичне районування Кавказу.

Нікітін – перше геоморфологічне районування європейської Росії.

7. Початок ландшафтознавства (кін. XIX ст. – поч. XXст.)

Цей період пов’язаний з працями В.В. Докучаєва та його учнів.

Докучаєв розробив вчення про природні зони. Сформулював перший географічний закон – закон широтної зональності. Створив вчення про грунт, як природно –історичне тіло. Праця «Русский чорнозем». Висловив ідею ПК, обгрунтував необхідність

нової науки про взаємозв’язки і взаємодію всіх ПК. На практиці реалізував принцип комплексного експертного польового дослідження території, започаткував стаціонарні дослідження. Став засновником прикладної географії і прикладного ландшафтознавства. Далі відбулося встановлення вчення про географічну оболонку. Броунов першим висунув ідею ГО. Далі розвивалися уявлення про фізико – географічне районування.

Танфілієв – схема комплексного фізико –географічного районування європейської Росії Виділив області, смуги і округи різної ієрархічної упорядкованості. Берг зробив зональне районування Росії. Зони назвав – ландшафтними. Висоцький і Прасонов доповнили принцип зональності при районуванні провінційними закономірностями, тобто довготними і азональними.

Аболін ввів поняття про комплексну ландшафтну оболонку Землі. Гербертсон запропонував схему районування суш Землі.

Отже, на даному етапі розвинулось: 1)вчення про грунт; 2) про геокомплекси; 3)про ландшафтні зони; 4) про ландшафтні округи; 5)увлення про ГО; 6) функціонування двох основних принципів фізико – географічного районування.

Дата добавления: 2015-07-17