Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Герменевтика і критика

Читайте также:
  1. Вклад, критика и контекст школы предпринимательства
  2. Глава 3. Постмодернизм, герменевтика, феноменологии.
  3. Глава 3. Постмодернизм, герменевтика, феноменологии.
  4. Глава 3. Постмодернизм, герменевтика, феноменологии... 57
  5. Глава 3. Постмодернизм, герменевтика, феноменология...
  6. ГлоВо 3. ПостмоЭернизм, герменевтика, феноменология.

Багатовіковий досвід вивчення Біблії, міфів, алегорично-інакомовних форм усної народної творчості, параболічних жанрів художньої літератури породив екзегетику і герменевтику як науку тлумачення пам’яток духовної культури, збережених для наступних поколінь у знакових системах письма — у текстах. Практика російських формалістів (членів ОПОЯЗ’у), чеських структуралістів-лінґвістів, французьких антропологів та інших творців широко тлумачного структуралізму вже на кінець 50-х рр. ХХ ст. дала поштовх до відродження історизму гуманітарних досліджень, поновила зацікавлення герменевтикою.

Виходячи з естетики І. Канта, філософії життя В. Дільтея, феноменології Е. Гуссерля, Р. Інґардена, такі філологи-естетики, історики літератури, як М. Гайдеґґер, Г.-В. Ґадамер, Г. -Р. Яус, В. Ізер, Е. Штайґер, П. Шонді, Н. Науманта ін. розробляють, методологічно осмислюють різні моделі, варіянти інтерпретації літературних текстів.

Відзначимо те найочевидніше в естетичній ситуації, яка створюється відношенням автор — твір — текст твору — реципієнт, бо ця ситуація з конечністю вимагає тлумачення, інтерпретаційних актів. Не торкаючись зараз по-новому поставлених проблем автора, образу автора, відмінностей між фізичним (реальним) і текстуальним автором, нагадаємо про наявність у структурі багатьох художніх творів символів, алегорій, про існування притч і парабол, стилізацій і травестій, які виключають одноплощинне сприйняття, а передбачають осягнення другого глибшого шару змісту. Візьмемо до уваги відому концепцію Р. Інґарденапро схематичність літературного твору, який містить недоокреслені місця, що вимагають читацької конкретизації. Все це є підставою для висновку, що багаторівнева структура твору, з одного боку, різний естетичний досвід читачів і критиків, які мають відмінні горизонти естетичних сподівань, — з другого, — зумовлюють складний, багатоступеневий процес осягнення твору, проникнення у його глибинну сутність та індивідуальну неповторність. Якщо ж ще зважити на твори історично віддаленої тематики, написані в попередні епохи, твори з ускладненою структурою, що виникли не за принципами міметичної естетики, ізоморфізму, які до того ж функціонують в постійно мінливому контексті, — то з усією очевидністю увиразниться неможливість їх критичного поцінування без розуміння меж і можливостей інтерпретації та її неоднакової питомої ваги в літературній критиці та історії літератури.

Інтуїтивне осяяння, безпосереднє «вживання» у твір і витлумачення кожного його елемента, структурних зв’язків, встановлення їх естетичних функцій, відтворення найглибшої художньої семантики, її сенсу — то два крайні полюси інтерпретаційних процедур. Інтерпре­тація-вживання, інтерпретація-ідентифікація, інтерпретація-диспут, інтер­претація-полемі­ка, інтерпретація-пере­осмислення — це сходинки, механізми наближення реципієнта до автора через його твір. Вони пояснюють закономірність різних поглядів критиків на один і той же твір; природність журнального багатоголосся; коректність чи некоректність публічних дискусій, літературно-критичної полеміки, її морально-етичної зорієнтованості. Чи розглядалися історією критики під цим кутом зору численні літературні баталії, відбиті в пресі, листуванні митців і критиків, видавців і цензорів? Ідеологічна домінанта дотеперішніх студій виникала найчастіше з приводу екстреми: передові, прогресивні // відсталі, консервативні критики, що постійно боролися поміж собою за реалізм, за народність проти модернізму і декадансу... Такі стереотипи спрощували історію критики...

Врахування інтерпретаційно-герменевтичних аспектів спілкування реципієнтів з мистецтвом, зокрема з творами художньої літератури, радикально змінює акценти у вивченні і викладанні шкільного і вузівського курсів літератури. З усією очевидністю оголюється істина: будь-який монолог (лекція) про літературу демонструє не реальний стан сучасної літератури (тим більше її історії), а ту дещицю, яку «вхопив» з неї промовець. Якщо при всій неповноті фактажу інформація про дати публікації творів, розміри тиражів, кількість персонажів у творі, їх імена і т. под. має все-таки статус знання і про неї годі сперечатися, то мова про твір автора здебільшого підмінюється повідомленням про свої враження і думки, викликані твором. Недаремно таким популярним (хоч водночас і неокресленим) стає поняття-термін дискурсу.

Методологічно вагомою для педагогів мала б бути настанова: історію літератури викладати через історію літературної критики. Педагог мав би керувати наближенням сучасних студентів з притаманним їм горизонтом естетичного досвіду до того духовного горизонту, на якому характеризовані твори уконституювалися свого часу. Критики-сучасники їх автора, критики найближчих до нього поколінь той горизонт бачили виразніше. Поточна преса, листування відбили їх бачення і свідчення. Оцінки і судження критиків, біо-бібліографічні надбання, збіги і розбіжності в наявних інтерпретаціях збільшують питому вагу знань, описово-констатуючих елементів у праці історика літератури, тобто розширюють у цій галузі літературознавства обсяг об’єктивної істини. У поточній літературній критиці все-таки домінують смакові (неповні) оцінки, невивершені судження. Вони породжені швидкоплинним днем, потребами моменту, браком часу і матеріялу для їх зваження і перевірки.

Критик висловлюється про твір часто-густо першим і негайно; завтрашнє число газети чи черговий номер журналу не чекають, диспут чи дискусію в товаристві (бодай випадковому) не уповільниш, хіба що сором’язливо або зі страху уникнеш у ній слова.

Історія літературної критики на відміну від літературознавчої історіографії мусить певною мірою фіксувати і пояснювати такі стани літературного критицизму і виносити з них відповідні уроки для нащадків. У цьому сенсі історія літературної критики сприятиме утвердженню філологічних істин.


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 144 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Приложения | Издания памятников и словари | Завдання № 2943, розділ 77, рівень 2, тип 1, час 120 | Завдання № 3170, розділ 80, рівень 1, тип 1, час 60 | Завдання № 3258, розділ 82, рівень 1, тип 1, час 60 | Завдання № 3386, розділ 83, рівень 1, тип 1, час 60 | Психофізіологічні передумови | Зв’язок з комунікативно-рецептивними процесами | Структура | Система жанрів |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Проблема критичного методу і критерії оцінки твору| Висновки для історії критики

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)