Принципи екологічного законодавства і права.

Принципи екологічного законодавства і права: правове забезпечення гармонізації взаємодії суспільства з природою; законодавчі вимоги охорони природних об'єктів та їх ресурсів; правовий зміст пріоритетності екологічних вимог; гарантованість екологічної безпеки для життя і здоров'я людей. Принципи екологічного права — це виражені в його нормах основоположні ідеї, засади, риси, відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин. Еколого-правові принципи можуть офіційно закріплюватися у законодавстві або виводяться з його змісту. Принципи екологічного права спираються на загальноправові приписи, які враховуються при формуванні принципів галузі права. Класифікація еколого-правових принципів може здійснюватися за різними ознаками, однак вона повинна спиратися на екологічне законодавство або виводитися з його змісту. Без урахування цього фактору проголошені принципи стають формою декларації держави або автора цих принципів. В останні роки у літературі стала приділятися підвищена увага дослідженню й класифікації еколого-правових принципів.Головним принципом є правове забезпечення досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи. Він складає основу для виникнення й формування інших принципів, які забезпечують гармонізацію суспільства й природи. Офіційно це положення закріплено у преамбулі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Гармонійність суспільства і природи — це об'єктивно існуючий зв'язок суспільства і природи, який припускає узгоджену діяльність людей відносно природи з додержанням законів природи, екологічно нормальної експлуатації природних ресурсів, їх відтворення й охорони. Тому не випадково в літературі звертається увага на основні компоненти гармонізації суспільства й природи: раціональне природокористування; якість природного середовища; оптимальний соціально-економічний розвиток регіонів; рівень здоров'я населення; стан трудового потенціалу та ін. Правове забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи здійснюється з багатьох напрямків: встановлення екологічних нормативів на викиди та скиди в навколишнє природне середовище; визначення лімітів на використання природних ресурсів; установлення правил використання природних ресурсів, їх відтворення, охорони тощо. Здійснення цього принципу разом з іншими принципами сприяє запобіганню шкідливих для довкілля дій суб'єктів.

Принцип правового забезпечення екологічної безпеки сприяє підтриманню такого стану навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки й виникнення небезпеки для здоров'я людини. Екологічна безпека гарантується громадянам здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, екологічних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів (ст. 50 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). В екологічному законодавстві визначено основні напрямки діяльності всіх органів управління, юридичних і фізичних осіб у здійсненні перелічених заходів (статті 51-53). Цей принцип за своєю правовою змістовністю досить ємний. Він містить сукупність правових приписів, які регулюють різні суспільні відносини, що виникають у процесі забезпечення екологічної безпеки в державі.Важливе значення має принцип правового закріплення приналежності природних ресурсів конкретним суб'єктам права для їх використання з метою задоволення екологічних, майнових та інших інтересів у межах законодавства. Приналежність природних об'єктів виступає у двох основних правових формах — у праві власності та праві користування. В законодавстві закріплено різні види природокористування та форми власності на природні ресурси, визначено права й обов'язки даних суб'єктів, форми захисту прав власників та природокористувачів. Головними серед них є такі:

—цільовий характер використання природних ресурсів; —додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог при використанні природних ресурсів; —збалансованість економічних, соціальних і екологічних чинників у процесі природокористування (забезпечення сталого природокористування);

—екосистемний підхід до природи як до цілісного організму, неспричинення в процесі використання одного природного ресурсу шкоди іншим; —непорушення в процесі природокористування прав та інтересів інших власників і користувачів природних ресурсів; —безплатність загального і платність спеціального природокористування та деякі інші. Усі ці принципи знаходять свій розвиток в екологічному законодавстві України

Екологічне право як система ґрунтується й реалізується на основі вироблених теорією та практикою принципів. Вони є науковою осно­вою досягнення цілей правового регулювання векологічній сфері.

Серед правознавців немає одностайності щодо кількісного визначення і класифікації цих принципів. Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплює перелік принципів, які безпосередньо стосуються практичної діяльності щодо охорони довкілля (ст. 3).А оскільки ця діяльність регулюється екологічним правом, то відповідні принципи стосуються і його.

Окремі принципи екологічного права зафіксовані й в інших актах екологічного законодавства або випливають з них. Ці принципи нерідко переплітаються із загальноправовими принципами і становлять єдине ціле. Йдеться, зокрема, про принципи законності, єдності прав і обов'язків, юридичної відповідальності за правопорушення тощо. Ці принципи властиві як праву в цілому,так і екологічному праву зокрема.

Принципи екологічного права не є застиглими категоріями. Вони розвиваються разом із динамічним розвитком як національного, так і міжнародного екологічного права. У цьомупроцесі деякі принципи втрачають актуальність, інші, навпаки, набувають більшої важливості.Так сталося, зокрема, з принципом сталого розвитку, який набув провідного значения у сфері дії екологічного права з початку 80-х років минулого століття.

Аналіз українського екологічного права і чинного законодавства дає змогу виділити такі найважливіші для галузі принципи:

— системності та комплексності у регулюванні екологічних відносин. Цей принцип є визначальним для науково обгрунтованого формування галузі екологічного права і зумовлений закономірностями зв'язків у системі «людина — навколишнє природне середовище». Для цієї галузі він відіграє роль інтегруючого чинника. 3 ним також пов'язані повнота, всебічність і якість правового регулювання екологічних відносин;

— пріоритетність права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50Конституції України, ст. 9 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Цей принцип випливає із загального конституційного принципу про те, що «людина, її життя іздоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. 3 Конституції);

— сталого розвитку як основи гармонійного розв'язання соціальних, економічних і екологічнихпроблем. Цей принцип впроваджується в українське екологічне право в контексті прийнятого наКонференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) «Порядку денного на XXI століття». Ідеї цього документа знайшли відображення, зокрема, в основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природнихресурсів та забезпечення екологічної безпеки. У них зазначається, що охорона навколишнього природного середовища, раціональне вико­ристання природних ресурсів, забезпеченняекологічної безпеки життєдіяльності людини є невід'ємною умовою сталого економічного тасоціального розвитку країни. Конкретні заходи щодо цього передбачені у розділі III Основнихнапрямів — «Стратегія і тактика гармонійного розвитку виробничого та природно-ресурсного потенціалу»;

— запобігання екологічній шкоді (ст. 3 Закону «Про охорону навко­лишнього природного середовища»). На реалізацію цього принципу спрямовані державні комплексні програми охорони навколишньогоприродного середовища, екологічні вимоги законодавства до проектів будівництва, планування та прогнозування, здійснення екологічної експертизи тощо;

— раціонального використання природних ресурсів (ст. 40 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Складовими елементами цього принципу є: бережливе, економне ставлення до природних ресурсів у процесі їх використання; здійснення заходів щодозапобігання псуванню, забрудненню і виснаженню природних ресурсів, а також спрямованих навідтворення відновлювальних при­родних ресурсів; недопущения у процесі використання природних ресурсів їх негативного впливу на стан довкілля;

— особливої охорони природних територій та об'єктів, що мають підвищену екологічну цінність (ст. 60 Закону «Про охорону навколиш­нього природного середовища»). Йдеться, зокрема, про природні території та об'єкти екосистеми. Особливість їх охорони полягає увстановленні для них спеціального режиму і підвищеної юридичної відповідальності за його порушення;

— доступу фізичних і юридичних осіб до екологінної інформації (статті 9, 25 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Ця інформація має бути повною і достовірною. Відповідно до Закону України «Про інформацію» (1992) забезпечення саме такою екологічною інформацією є одним з основних напрямів інформаційної діяльності держави.Законодавчо встановлена юридична відповідальність посадових осіб, які порушують порядок надання екологічної інформації;

— платності спеціального природокористування (ст. 3 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Положения екологічного права у цій частині спрямовані на розвитокекономічного механізму у сфері раціонального природокористування й охорони довкілля. Вони також випливають із загальноприйнятого принципу «забруднювач платить»;

— поєднання прав і обов'язків, стимулювання і відповідальності у сфері дії екологічного права (статті 55, 66 Конституции ст. 3 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Головна ідея цьо­го принципу полягає, з одного боку, в оптимальномузабезпеченні екологічних інтересів природокористувачів, а з іншого — у запобіганні споживацькому ставленню до природи, у забезпеченні законності й застосуванні до порушників екологічного законодавства юридичних санкиій;

— міжнародного екологічного співробітництва (статті 71, 72 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Ці принци­пові засади національного екологічногоправа стимулюють розвиток міжнародного екологічного співробітництва України з іншими дер­жавами у межах екологічної діяльності ООН, її органів і установ, інших урядових та неурядових міжнародних організацій, наукових центрів тощо. Важливою складовою цього співробітництва є гармонізація українського екологічного права з міжнародним правом навколишнього середовища.

Дата добавления: 2015-07-15