Матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові.

Не секрет, що трудове законодавство Україна отримала у спадок від Радянського Союзу. Саме тому, на відміну від більшості країн Європи, його норми в першу чергу покликані захищати інтереси працівника, а не роботодавця. Не дивлячись на це, в Україні все частіше на підприємствах, установах та організаціях виникають проблеми щодо недотримання роботодавцями норм законодавства про працю. Ще десять років тому в Україні гостро стояла проблема безробіття, а тому працівники закривали очі на порушення з боку роботодавця, а ті, відверто ігноруючи норми закону, почувалися безпечно. На сьогодні ситуація в Україні кардинально змінилася. З активним розвитком ринку праці працівники стали відчувати себе безпечніше і в разі порушень з боку роботодавців все частіше звертаються до комісій по трудовим спорам, або ж до суду. Проте, говорити, що дана тенденція є достатньою не доводиться. Дуже часто рівень правової освіти наших громадян надзвичайно низький. В даній статті хотілося б розглянути, що ж таке матеріальна відповідальність власника за шкоду заподіяну працівникові, яка шкода тягне за собою матеріальну відповідальність, а також яка саме відповідальність власника за таку шкоду. Підстави відповідальності «Юридична енциклопедія» визначає матеріальну відповідальність власника за шкоду заподіяну працівникові, як обов’язок власника відшкодувати у встановленому законом порядку і розмірі шкоду, заподіяну внаслідок невиконання або неналежного виконання повноважень з питань управління працею. Отже, матеріальна відповідальність власника, або уповноваженого ним органу наступає у випадку заподіяння шкоди працівникові, шляхом порушення законодавства про працю. Згідно норм законодавства України про працю матеріальна відповідальність наступає: 1) при порушенні права працівника на працю (незаконні переведення, звільнення, відсторонення від роботи тощо); 2) при порушенні обов’язків власника чи уповноваженого ним органу щодо видачі документів про працю та заробітної плати (неправильне заповнення, оформлення чи затримка видачі трудової книжки, заробітної плати тощо); 3) при незабезпеченні збереження особистих речей працівника під час роботи (крадіжка, пошкодження, знищення); 4) за незабезпечення власником безпечних умов праці (втрата здоров’я чи смерті працівника – в окремих випадках). Порушення права на працю Найчастіше на практиці трапляються порушення законодавства про переведення на іншу роботу або про звільнення. Перше регулюється нормами ст.ст. 31-34 КЗпПУ, а друге – ст. 40-41 КЗпПУ. Щоправда матеріальна відповідальність власника, або уповноваженого ним органу визначена в ст. 235 КЗпПУ. Зокрема, у разі незаконного звільнення чи незаконного переведення на іншу роботу працівникові, поновленому на роботі органом, що розглядає трудовий спір, власник або уповноважений ним орган виплачує середній заробіток за весь час вимушеного прогулу або різницю у заробітку, але не більш як за рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається понад рік не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У такому ж порядку оплачується вимушений прогул, що стався через відмову у прийнятті на роботу або несвоєчасне укладення трудового договору з працівником. Невидача документів про працю чи зарплати Стаття 47 КЗпПУ чітко визначає, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Водночас ст. 235 Кодексу передбачає матеріальну відповідальність власника щодо видачі документів про працю та заробітної плати. Зокрема, якщо неправильне формулювання причини звільнення працівника перешкоджало влаштуванню його на іншу роботу, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, але не більше як за рік. Якщо заява про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу через неправильне формулювання причини звільнення розглядалася понад рік не з вини працівника, власник або уповноважений ним орган виплачує середній заробіток за час вимушеного прогулу. У разі несвоєчасної видачі трудової книжки власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. При затримці власником або уповноваженим органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі працівника, незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу, цей орган виносить ухвалу про виплату працівникові власником або уповноваженим органом середнього заробітку, або різниці в заробітку за весь час затримки виконання рішень. Незабезпечення збереження речей працівника В трудовому законодавстві України не всі випадки матеріальної відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові, врегульовані нормами трудового права. Зокрема законодавство про працю не регулює матеріальну відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну незабезпеченням збереження особистих речей працівника під час роботи. У таких випадках на практиці застосовуються норми цивільного законодавства, що пояснюється відсутністю відповідних норм у трудовому праві. У КЗпПУ взагалі відсутні прямі норми про відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові. Однак, вважається, що згідно зі ст. 153 КЗпПУ, правилами внутрішнього трудового розпорядку на підприємствах повинні створюватися здорові, безпечні умови праці, відповідні умови для нормальної роботи. До таких умов в тому числі відноситься створення на підприємствах, в установах, організаціях спеціальних місць, де працівники під час роботи можуть залишити свої особисті речі. Незалежно від того, як організовано зберігання особистих речей працівників (обладнані спеціальні гардероби, кімнати зберігання речей тощо), власник зобов’язаний забезпечити збереження цього майна. Невиконання зазначеного обов’язку, що призвело до псування, знищення або розкрадання особистих речей працівника під час роботи, тягне за собою обов’язок відшкодування заподіяної шкоди. Порушення норм безпеки праці Матеріальна відповідальність власника перед працівником за шкоду, заподіяну здоров’ю, регулюється КзпПУ (ГлаваХ1) та ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. Щоправда розмір і порядок відшкодування до 1 квітня 2001 р. визначався Правилами відшкодування власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою КМУ від 23 червня 1993 р. № 472. На сьогодні шкода заподіяна життю, здоров’ю і працездатності працівника внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання повинна відшкодовуватись Фондом соцстрахування від нещасних випадків шляхом проведення страхових виплат. Відшкодування шкоди працівникові складається з виплати втраченого ним заробітку (залежно від ступеня втрати професійної працездатності, який визначає МСЕК), одноразової допомоги, зазначеної в колективному договорі, компенсації на медичну та соціальну допомогу (додаткове харчування, ліки, протезування, санаторно-курортне лікування, спеціальний догляд та інше). Ступінь втрати працездатності визначається МСЕК у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я. МСЕК встановлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, причину, час настання та групу інвалідності в зв’язку з ушкодженням здоров’я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги. Розмір відшкодування втраченого заробітку встановлюється у відповідності до ступеня втрати професійної працездатності й середньомісячного заробітку, який працівник мав до ушкодження здоров’я. Розмір середнього заробітку визначається за 12 місяців, що передували ушкодженню здоров’я. До заробітку для обчислення розміру відшкодування включаються всі види заробітної плати, на яку нараховуються внески на соціальне страхування. Якщо потерпілий помер, право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого яка народилася після його смерті. У разі смерті працівника розмір одноразової допомоги його сім’ї повинен бути не меншим 5-річного заробітку і, крім того, не меншим 1-річного заробітку на кожного утриманця, померлого, а також на його дитину, яка народилася після його смерті. Якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлений факт невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшений у порядку, який визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на 50%. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією з розслідування. Довідка «ПТ» // Підстави відшкодування Доказом вини власника можуть бути: акт про нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання; висновок посадової особи (органу), яка здійснює контроль і нагляд за охороною праці, відносно причин пошкодження здоров’я; медичний висновок про професійне захворювання; вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів попереднього слідства; рішення про залучення винних до адміністративної або дисциплінарної відповідальності, рішення органів соціального захисту про відшкодування власником витрат на допомогу працівнику в разі тимчасової непрацездатності в зв’язку з ушкодженням здоров’я; свідчення свідків та інші докази.

Дата добавления: 2015-07-15