|
Читайте также: |
1) Копії виготовлені заходом В. Д. Юркевича, В. С. Євфимовського і Д. О. Кравцова.
2) Польские Дела, столб. 1650 г., № 1-а, л. 295-Писано було в столбець, тепер розрізано на аркуші, письмо українське; писав очевидно Українець трохи знайомий з московським стилем, приспособляючи до московського розуміння, але з того вийшло богато неясностей. Для орієнтації подекуди в нашім виданню дні засідань означено розгонистим письмом. Пор. текст сього тому, сс. 26-9.
3) Нового стилю!
4) В opиґ. ксюнза.
5) В ориґ. канцлєла.
6) 3 січня н. с.
7) Дописано.
8) 6 січня н. с.
9) Так значаться стінки в ориґіналі.
10) Бракує дієслова.
11) Прогалина
12) 8 січня н. с.
13) Написано було “єзуиты”, поправлено на: “єзувіты”.
14) Закреслено: “и Хмельницкий”.
15) Поправка “з” на “от”, чи навпаки.
16) Слово “добре” приписано на боці перед словом “неподобно”.
17) Нема дієслова.
18) Слово “лятский” приписано на боці перед словом “ксонзъ”, а слово “на коронации” — теж на боці перед словом “о сихъ”.
19) В ориґіналі прелложити.
20) Бенефіції.
21) Приписано: которой
22) В ориґ. аднЂ.
23) В ориґ. бискуб.
24) Себто чистилище.
25) Фраза не докінчена.
26) В ориґ.: горил.
27) Пояснено: вопрошаем.
28) 9 січня н. с.
29) СЂли написано двічі.
30) Креховецький
31) Пояснено: понеж.
32) 10 січня н.с.
33) В ориг. неутверженія.
34) 14 січня н.с.
35) на боці: порожнующая.
36) В ориґ.: попениніє.
37) 15 січня н. с.
38) В ориг.: і за немош.
39) Слова “на что” я “недавно” дописані.
40) Приписано: “Нача(ль)наго унию”.
41) В ориг.: уния.
42) Ориг.: тотом.
43) В ориг.; рЂчь трудну посполитую.
44) Пояснено: сяким.
45) В ориґ. поркопивши.
46) Польские дела, стб. № 3 (1650-1651), столпъ 2-московський “список”, дуже покалічив текст. Див. в тексті с. 218-9.
47) Мб. треба: рамя.
48) Тут очевидно помилково: Господь.
49) Треба: маєт.
50) Мабуть: позволяєт.
51) Вірш безнадійно зіпсований, “соединение” очевидно поясненє..до “унея” (гльоса).
52) В ориґ.: не для.
53) Мабуть: Хмельницким гетманом.
54) Мабуть: Богдана кроль подданство поволноє маєт.
55) Очевидно зам. клейнот.
56) Треба: отчизну.
57) В ориг.: знали.
58) Се очевидно ґльоса.
59) В ориґ.: полусилою.
60) Треба: двигаєт.
61) "Су" з надстрочним знаком.
62) Мабуть: летящу стрЂлу.
63) Мабуть: на упорных.
64) В ориґ.: однако.
65) Потім мабуть ґльоса: “или при Владимере".
66) Дела Польского двора 1653 г., кн. 84, л. 245-250; текст зрівняно з другою копією в стовбці № 4 тих же справ. Про переговори див. вище, с. 632.
67) В ориг.: атаманов, атамансково і т. д.
68) Государстве.
69) Так, треба може: но скоро.
70) Вар.: заборонили.
71) Може: де белого, себ-то Білорусина.
72) Так в обох копіях: в горі г., з того могла вийти помилка — 1651 замість 1653 р.
73) Дела Польского двора 1653 кн. 84 л. 578-640 і стовбець № 4. Див. вище c. 638.
74) В ориг.: своею.
75) Ориг.: война.
76) Треба б: винъ.
77) Ориг.: чинин.
78) Ориґ.: кляшкоры.
79) Ориґ.: евхаристую.
80) Ориґ.:- присладалися.
81) Ориґ.: — но.
82) В ориґ.: бумагу.
83) В ориґ.: здравы.
84) В ориґ.: ардами.
85) В ориґ.: спродавил.
86) В ориг.: “катъ”.
87) В ориг.: “рытные”.
88) Ориг.: “злые”.
89) В ориг.: “крымца”.
90) Себто посередництва.
91) в ориґ: к.
92) Себто середники, засоби.
93) Людьми повторено.
94) B ориґ.: а они.
95) В ориґ.: кривцы
96) Польськие дела, 1653, № 11 л. 92-112.
Проєкт султанського листу до гетьмана 10 серпня 1650 р. Листи з Царгорода до гетьмана в березні 1651 р. Листування в справі перепущення козацького війська через московську територію під Рославль в 1651 р. Реляції королевичеві Каролеві Фердінандові 1651 р. Лист гетьмана до турецького султана з осени 1651 р. Українська еміґрація з Сіверщини в звязку з розквартированнєм польських військ за Дніпром в 1652 р. Гетьманське посольство до Порти весною 1652 р. Дата реляції гетьмана Потоцкого. Пляни Лупула і Хмельницького на Валахію і Семигород. “Пити табаку”. Носач в Молдавії. Бізаччіоні про облогу Сучави. Інструкція Бутурлину. Присяга Богуна. Діяльність Данила Грека. Грамота Хмельницького до султана 1655 р. Сотник Іван Петрович. Про “Байку Б. Хмельницького”. Претенсії на Краків для Запорозького війська. Лист гетьмана до мунтенського воєводи 18 (28) червня 1657 р. Записки Шебеші. Янчиньский про погоню за Ракоцієм
Друковано сей IX том "Історії України-Руси” більш як два роки: перші глави віддано до друкарні в вересні 1928 року, а сі коректи ще читаємо в грудні 1930. Весь сей час ішла неустана робота над вишукуваннєм і обробленнєм матеріялу про сю велику добу — як у нашій академічній лябораторії, так і поза нею. Богато з того своєчасно введено на відповідних місцях до тексту і приміток, але дещо прийшло вже по видрукованні; дещо з приготовлених доповнень з ріжних технічних причин непопало на своє місце. Я тут подам дещо з сих доповнень.
До ст. 60. Після того як перші глави були вже видруковані, дійшли до наших рук статті чеського орієнталіста Яна Рипки про листуваннє Хмельницького з Портою, опублікованні в ювілейнім збірнику Z déjin Vусhоdni Еvrору а Slоvаnstvа, присвяченім Я. Бідльові і випущенім на його ювілейне свято в листопаді 1928 р.: Z коrеsроndence Vуsokе Роrtу z В. Сhmеlniсkуm (346-370) i Аus dеr Коrrеsрondenz der Ноhеn Pfоrte mit В. Сhmelnicki (с.481-498).(Хоч німецька стаття мала служити за резюме чеської, але в дійсности чеська стаття має характер тимчасового комунікату, а німецька, в три рази більша, написана пізніше, являється основною публікацією).
Автор займався обслідуваннєм турецького копіярія університетської бібліотеки в Ґетінґені, знайшов у нім копії 7-ти листів царгородського дивану до Б. Хмельницького з рр. 1650-5 і 3 листи до П. Дорошенка; з них опублікував в сих статтях лист султана з дня 12 шабана 1060 р. (10 серпня 1650 р.) — подаю його в скороченню:
“Копія височайшого листу, що має бути післаний від падішаха до теперішнього козацького гетьмана.
“Пихо володарів народу Месії, вибраний з могутних між Назареями, гетьмане війська Запорізького 1),-Богдане Хмельницький — дні твої нехай скінчаться щасливо!
“Одержавши височайшого сього листа, аби ти знав, що писаннє ваше писане до нас через одного з визначних ваших людей.. 2) на засвідченнє вашої пошани й щирости, за поміччю божою і голови пророків Магомета дійшло до блаженого порогу і міцних воріт наших. Писаннє се було переложено за османським звичаєм і принесено могутними нашими візирами і радниками на ступені нашого трону.
“Наше височайше і світохоплююче знаннє проникло в зміст його і все вами подане до відомости війшло в свідомість нашого духу.
“Вже давніш давали ви знати, що війшли в добре порозуміннє з його високістю ханом кримським Іслам-Гіраєм, щирим і вірним слугою нашого вічного порогу і трівкої династії, і тим способом віддали деякі послуги моїй високій державі. Держали твердо на узді козаків і пильнували, щоб у межах наших добре захищених країв ніякій місцевости не було ніякої шкоди. (Тепер?) повідомили ви нас, що ви вірно і щиро прагнете бути підданцем нашого могутнього двору і належати до числа слуг, обнятих нашою ласкою. А що наші височайші двері і блаженний цісарський поріг отворені для ворога і для приятеля, коли вони заявляють бажаннє вірно і щиро служити, то і се ваше проханнє вислухано, і ми вас у підданство прийняли, а посол ваш, що потерся лицем до нашого височайшого стремени, відзначений кафтаном (qаftаn).
“Про се посилається вам нинішнє височайше писаннє. Одержавши його (знайте), що поскільки з усієї душі й щирого серця бажаєте заховувати своє підданство нашому могутньому і щасливому дворові, ваше стараннє не буде відхилене; а фальшивим відомостям ворогів ніякої віри ні значіння не буде надаватись. Ви ж старайтесь однодушно і пильно виконувати підданські обовязки, аби мати імя і честь між иншими народами назарейськими”.
Аналізуючи сю копію автор звертає увагу на дві обставини. По перше — на сій копії значиться, що се проєкт листа, і хоч ніщо не показує, аби проєкт сей зістався тільки проєктом, і нема на копії поміти про те, що лист зістався не відісланим, як се буває в инших випадках, все таки нема повної певности, що сей лист був гетьманові післаний. По друге — хоча в збірнику листи йдуть в хронольоґічнім порядку, лист сей стоїть після листів з вересня і жовтня 1650 р. Се підсуває гадку, що в даті може бути, зайшла помилка, і лист в дійсности належить до пізнішого часу. Але аналізуючи історію зносин Порти з Україною — головно за матеріялом Жерел т. XII (с. 494), автор кінець-кінцем вважає за правдоподібніше, що нинішній лист фактично був принесений гетьманові в липні 1650 р. посольством, що мало авдієнцію у нього 30 липня, і 12 Шабана — се "антедата", як він висловлюється: оригінал, мовляв, пішов з датою ранішою.
Розбираючи при тім, доволі побіжно, турецькі грамоти привезені Унковским, проф. Рипка висловляв такий свій погляд, що надрукований в Актах Ю. З. Р. VIII лист Бекташ-аґи і “т. зв. III лист Мурад-баші” (себто властиво другий з листів Мурад-баші, надрукований в Актах) належить до одного часу -до квітня або початку травня 1650 р. Потім Осман-аґа привіз “т. зв. другий лист Мурад-баші” (себто перший його лист надрукований в Актах під № 2), і з ним разом инший лист Бекташ-аґи, що до нас не дійшов. “Хм. відповів на се (листом виданим в Актах VIII) і нарешті післав своїх послів. При кінці липня прийшов у відповідь на се цісарський лист, що його Хм. прийняв з рук чауша Османа” (с. 484).
Єсть в сих словах деяка непослідовність; коли приймати, що лист султана 12 шабана було відповіддю на листа Хм-го, висланого після одержання листів Бекташ-аґи і Мурад-баші при кінці липня, то він мусів бути привезений Х-му в осени, і тоді дійсно лист султана був писаний пізніш ніж 12 шабана. Але я думаю, що пересилки між Чигрином і Царгородом були часті в тім часі, і коли лист 12 шабана був справді післаний, то він був відповіддю на якесь раніше посольство Хм-го. Слів його листу: “до тыхъ часъ писаньєвъ нашихъ не посылали” не треба брати буквально, на букву перекладу неможна посилатись ніяк; і слова значать, що Хмельницький не посилав послів останніми часами, тому що не мав під рукою “лутчих послів”, але тепер ласка цісарська його осмілює, і він посилає кого може. Ся ласка султанська була переказана йому в листі Бекташ-аґи, про султанський лист не згадується, і його посольство 30 липня не привезло очевидно, -як я то зазначив в тексті.
Ставити лист № 3 перед № 2, як то робить проф. Рипка, я не бачу причини, і його здогад, що Мурад-баша се Кара-Мурад-баша, великий візир від 31 травня до 7 серпня 1650, признаюсь, мене дивує, бо ж у листі № 2 Мурад-баша виразно називає себе очаківським беєм.
До ст. 135-7. В випуску за червень 1930 р. приніс Archiv Orientalni Чеськословенського орієнтального інституту в Празі другу студію проф. Рипки про кореспонденцію Порти з Хмельницьким (Weitere Beiträge zur Коrrеsроndenz der Hohen Pforte mit Bohdan Chmelnyckyj, ст. 262-283). Вона займається турецькими листами посольства з ребіу-ль-еввель 1061 р., в звязку з появою першої половини сього мого тому, власне отсих сторін 135-7. Автор спиняється на сім куріознім епізоді 3), що тільки тут туркольоґи довідуються про видання султанської грамоти з ребіу-ль-еввель, і подає ориґінальні турецькі тексти з сього посольства:
а) султанську грамоту з копії гетінґенського копіярія, згаданого вище.
б) грамоту вел. візиря Ахмеда до гетьмана-з оригінала Музея Чорторийських у Кракові.
в) султанську грамоту до хана в сій справі-з гетінґенського копіярія.
Всі три в факсіміле, в сучасній транскрипції і в перекладі.
Копія султанської грамоти в гетінґенськім копіярії (затитулована як “копія височайшого письма написаного 4) до козацького гетьмана”) не ріжниться від ориґіналу виданого в Памятниках; та ж дата: “початок місяця ребіу-ль-еввель 1061”. Проф. Рипка відзначає одну неточність в моїм переказі сього листу на с. 135: султан посилає гетьману не “парадну одіж і шубу соболину”, а одну тільки “парадну одіж”. Неточности в сім місці має і старий польський переклад і новіший-Гаммера, як показує проф. Рипка. В султанськім листі мова не про дві річи-одіж і шубу, або кафтан, а про одну тільки “оксамитну одіж”, і вираз ориґіналу seraser означає не соболину шубу, як псрекладав Гаммер, а оксамитну одіж (Ehrenkleid aus Brokat).
Лист вел. візиря дуже многословний, переповнений етикетальною фразеольоґією, в скороченім перекладі виглядає так: “Приятелеві нашому, гетьманові війська Запорізького (Жовтого-Комишу-Сари-камиш) Богданові Хм., славі князів християнських (народу Месії); вибраному серед володарів Ісусових, правителеві державних справ громади назарейської, відзначеному повагою і гідністю (і. т. д.).
“Пересилаючи сердечний привіт приятельськи подаю до відомости, що ваші дружні й покірні писання до могутнього падішаха, до вашого приятеля (себто візиря) і до всеї старшини (Generalstab, obaq aghalary) великої держави, з рук Осман чауша, виправленого разом з вашими післанцями, по призначенню одержані й перекладені. Ви висловили в них вашу покору-пишете, що далі з усім військом Запорізьким (Сари-камиш) пробуваєте в непохитнім підданстві падішахові і тішитеся, що його величність-як свідчить пересланий з тим Осман-чаушем височайший лист і наше приятельське писаннє, зволив вас за нашим проханням і рекомендацією прийняти в підданство (Knechtschalt). Далі висловили ви прохання, щоб ми (в. візир) і далі вставлялися за вами (перед султаном) як буде до того нагода. Але, приятелю мій, і перед одержанням вашого листа, сей ваш приятель (в. візир) і вся старшина (Generalstab) при кожній потребі поручала вашій величности вас і все ваше військо (клопотались за вас). Короткий зміст ваших тепер одержаних листів також подано до стремени падішаха, і все що ви заявляли про вашу покору і приязнь і писали в справах вашого війська і про ваших ворогів-все се подано до відомости, з усякою старанністю, так що височайше, світ обхоплююче знаннє (султана) всі подробиці вашого становища обняло і обхопило.
“Крім того і вищезгаданий Осман чауш все устно йому від вас доручене подав до відома і пояснив.
“Згідно з вашим бажаннєм, висловленим в вашім покірнім листі, вислано від високого Султанства до його високости світлійшого хана височайшого листа і в нім дано височайшу заохоту, щоб коли в таких обставинах був помічений якийсь рух против вас з боку Польщі, аби він в разі потреби поспішив вам в поміч з Татарським військом, що гонить ворогів, і приложив старання коло охорони від біди (від польської сторони). Також і від отсього вашого приятеля (в. візиря) написано (до хана) приязного листа такого ж змісту, і в нім виразно сказано, що буде даний (ханові) височайший наказ (ferman), абл він був готовий в потребі в поміч вам. Крім того післано такі ж накази і побудки (від в. візиря) до начальників і емірів в Аккермані й по инших тамошніх місцях, і в них дано їм до відома, що виданий буде височайший наказ, аби вони були готові з усім своїм військом, щоб у потребі, за попереднім наказом поспішити всім у поміч вам. Так і знайте! Коротко-доки ви, згідно з вашою заявою будете в вірнім підданстві сій могутній Порті, певно будете тішитися спокоєм у всіх випадках, під тінню Султанства і охороною його величности.
“Писали ви в присланім покірнім листі, щоб не давано віри, коли б хтось прибув сюди з польської сторони і оббріхував вашу персону і фальшиво вас удавав. Але доки ви будете вірним слугою падішаха, і вашій послушности і льояльности не буде нічого бракувати, таким непотрібним словам не надаватиметься ніякого значення ні віри. Щодо сього будьте покійні в своїм настрою і серці!
“А що тепер, як ви писали, відбуваються польські соймові і сенатські засідання, в котрих і ваш делеґат присутний, то як тільки він вернеться, ви всі принесені ним відомости негайно сюди пришліть з своїми послами, як належить вашій вірности. Боже заплати вам за неї. Все чого ми сподіваємось від вас, нашого приятеля,-така вірність і правдивість, яку ви виявляєте.
“Потім як ми представили і описали його величности передане вами, вашому щиро покірному і вірному підданству висловлено повне височайше довіррє, і на сій підставі його вел. падішах звелів, щоб ваших післанців, скоро тільки вони прибудуть, не затримувано, і його слуга, вищезгаданий Осман чауш щоб вертав назад до вашого краю з устними виразами приязни. А щоб скріпити підставу вашої послушности і відновити одіж вашого щирого настрою, зволив він (султан) дарувати вам один з своїх особливо цінних парадних одягів, що з згаданим Османом чаушом і післано. Коли він прибуде, маєте ви з пошаною сю прислану вам дорогоцінну цісарську одіж стрінути, прийняти і на себе взяти. А на доказ прихильности і відданости вашої сьому порогові щастя, згідно з вище сказаним, ваших послів не затримуйте, як вони прибудуть, але всі правдиві відомости, принесені ними з Польщі разом з іншими подробицями ваших справ спишіть на листі і сюди надішліть. А вам-як і іншим християнським володарям, дано буде докладне договірне письмо від високого Султанства з ясно виложеними обовязками і умовами”.
Далі йде многословне потвердженнє, щоб усьому переказаному через Осман чауша, з окрема запевненням в приязни гетьман і військо вповні вірили, і його назад з своїми послами відправили. “Коли ж би ваші посли, що мають сюди прийти, в момент приходу Османа-чауша вже були вислані, то прийнявши листи і устні відповіди, спішно вишліть його за вашими послами і дайте змогу їх догонити”. Потім, приписки очевидно:
“Згідно з вашим писанням післано тверді побудки також (від в. візиря) воєводі молдавському. А Османові чаушові згідно з вашим проханнєм буде показана честь, се знайте певно! А тепер вам подаровано від султанської величности дорогоцінну одіж. А сей ваш приятель (в. візир) дарує вам керею (kerekе, Mant l)-прийміть її ласкаво. Будьте певні, що за божою волею, поскільки ви будете вірні нашому падішахові, і далі буде вам велика ласка його! А поза тим-"мир тому, хто йде за правильним проводом”. В благополучнім місті Констатнинії, найменший з слуг Ахмед-паша”.
Як бачимо, лист дати не має і нема ніяких поміт ні на нім, ні на двох польських копіях, що переховуються в тімже музеї Чарторийських. Проф. Рипка кладе його на ребіу-ль-еввель1061р., з ріжних міркувань,-найважніше з них, що імя Ахмеда мали три візирі з часів Б. Хмельницького: Ахмед Газар-паре 15. IX. 1647-7. VIII. 1648, Мелек Ахмед 5. VIII. 1650-21. VIII. 1651, Тархунджі Ахмед 19. VI. 1652-20. III. 1653. Сей останній скаржиться гетману в листі 23 грудня 1652, що відколи настав він на уряді, не було від гетьмана послів, тому треба вибирати між літом 1649, часом Mелек-Ахмеда і першими місяцями 1653 р., з них на гадку автора найкраще підходить ребіу-ль-еввель 1061 р.
В сім цілком можна б було бути певним, якби мати текстуально польський переклад сього листу, що Буцінский цитує (ст. 124-5) як “копію листа Меліт-Ахмета 165l р.”, за вязкою Kop. Метрики, кол. Арх. Иностр. Дел. Хоч переклад Буцінского значно відбігає від ориґінала, як його перекладає проф. Рипка, проте нема сумніву Що се той сам лист, і коли він справді в тій вязці позначений 1651 роком, то певно, що він належить до посольства ребіу-ль-еввель 1061. За сим промовляє й те що в листі Ахмед-баші до гетьмана про вісти з польського сойму говориться в подібних виразах як і в листі султана, до хана,-а ся “копія височайшого листа до татарського хана"- з гетінґенсьекого копіярія має докладну дату-початок ребіу-ль-еввель (10) 61. Починається компліментами ханові за його вірність і прихильність, далі підносяться його заслуги в приведенню до підданства Порті козаків: “Завдяки справедливости і повазі вашій 5) бунтливі 6) козацькі ватаги вже давніше опамяталися й переконалися, що найкраще для них бути в підданстві нашого порога. По повороті ж їх послів, що прийшли до нас в супроводі вашого чоловіка, прийшло отсе надавно їх писаннє з заявою підданства, і ясно видно, що вони з цілого серця обома руками тримаються за нас (вд. за обрубець нашої поважної сили). Ласка ж наша ллється богато на приятеля і ворога, а особливо велить нам клопотатися про тих, що удаються з приязню і підданством до нашої держави і виявляють свою охоту нищити її ворогів. Тому й тобі 7) доконче треба взяти їх під свою оборону. З сим і посилається се поважне наше писання, аби нагадати слова віршу: “Початок обовязує” 8), а саме щоб не бракувало ваших відомостей про Польщу, щоб збирались відомости про їx безсовісні рухи і згадана (козацька) ватага і наші границі ісламські були захищені (від Поляків). По отриманню (сього листу) треба щоб око і ухо ваше завсіди було чуйне на польську сторону, і як одержите відомости про їх сойм що тепер відбувається, ужийте найкращих засобів щоб відвернути шкоду з їх сторони. А коли б вони мали вирушити против сих козаків що заявили себе підданими нашої високої держави, всяко постарайтеся, щоб побідні татарські дружини, як вітер швидкі, покарали їх більше ніж коли небудь. Бо охорону тамошніх границь від пімсти і лукавства нікчемних ворогів за поміччю божою і чудами його пророка ми доручаємо й лишаємо вашому гострому розумові, відвазі й енерґії”. Наступає стилістичне закінченнє.
До ст. 270-1. Два листи в справі перепуску козаків через московську територію видав недавно І. П. Крипякевич, в львівських “Записках” т. 150 с. 88-9 з ориґіналів Білгородського столу, ст. 323, л. 470 і 471. 23 травня ст. ст. “Іван шохов” наяснЂшого в. г-ря Яна Казимера, і. м. короля полского” і т. д. “полкувникъ наказный, висланый от єго м. п. Мартина Небабы, полкувника чернЂговсвого”, “на пограниче на Сивер на залогу”, пише з Почепа воєводі брянському, кн. Великому Гагину, з козаком Іваном Бугаєм і тов., що посилаються “из Потела за рубиж для дЂла любовнои милости мирного поселского договору и вЂчного доконченя из войском Запорозким: из єго милостю Богданом Хмелницким гетманом и всЂм Колом РЂцерским”. Просить його “ведле приказу в. г-ря”, “є. цар. в-ва землею по рубЂжемъ препустити до Рославля из вуйском”,- “А ми в его царскуй землЂ найменшои кривды, на полушку не учиним хрестянум. И поторе просимо со всЂм войском пропустЂти, и през того ж Івана во всем отписку дати козакум нашим, и отписку давшЂ, вцЂлЂ за рубижъ отпустити до всего войска Запорозкого”. З другого листа, писаного 26 травня вже “из табору под Ишовим”, той же “Шохов” відповідає воєводі на запитаннє його, прислане йому тогож дня з воєводськими післанцями, “як скоро має йти військо Запорізьке через рубіж уїздом Бранським”. “Шохов” дякує за згоду, при тім очевидно висловлену, і обіцяє повідомити, як скоро одержить наказ до походу від гетьмана-котрого очевидно тепер зараз повідомить, що границя відчинена-коли може йти?-“Що мы зо всЂм войском Запорозким єдностайне за любов такую бюм чолом, а вашЂм хрестяном порубЂзкимъ мы жаднои наименшои крывды неу учинимъ, бо у нас заказ єсть велик из войска Запорозкого ссоры и задоры не велЂґтъ чинит в єго царской землЂ. Як мы схочем итит до Рославля, то я знат дам во город Бранскъ тои ж годины, як указ будет от государя нашего єго милости пана Богдана Хмелницкого гетмана, из Войска Запорозкого”.
До ст. 282. Реляції Мясковского королевичеві Каролеві-Фердинандові з-під Берестечка, в ориґіналах недавно дісталися до бібліотеки Осоліньских: року 1925 вона закупила вязку документів з колишнього архиву королевича, і в ній знайшлися 23 листи А. Мясковкого, від 16 травня до 23 серпня, 11 листів Реміґія Пясецкого реґента коронної канцелярії (брата біскупа Павла, звісного історика) від 8 травня до 12 линия, і 3 листи Криштофа Рупнєвского, війського краківського від 31 травня до 12 червня. Тамже 15 штук зізнань ріжних козацьких і татарських, ріжні листи і реєстри, все на 35 картках, мабуть переслані королевичеві при реляціях-на них написи: “від Мясковского з-під Берестечка, доручено в Уяздові” (резіденція королевича). Про се тимчасове звідомленнє Каз. Тишковского, кустоса бібліотеки, в видавництві Silva Rerum, 1928, ч. 10-12-відбитку він був ласкав прислати мені сього року (1930). Коли сі матеріяли будуть скатальоґовані і стануть приступні для відвідувачів білбіотеки, треба буде на підставі сих ориґіналів пройти фактичну історію Берестейської кампанії і провірити цитати, взяті з копій сих реляцій і документів.
До ст. 386. Сей текст ркп. Oсол. виглядає як скороченнє ширшого тексту, що з копії Кор. Метрики кол. Архива Иностр. Дел опублікував свого часу Буцінский в перекладі (ст. 126). Він не має недорічностей зазначених в тексті Осол., Буцінський датує свій текст кінцем вересня, місця написання не зазначає. Але і “кінець вересня” дата не дуже підхожа, і компліменти нуреддін-султанові за показану ним відвагу в усіх битвах також не дуже підходить до ситуації. Не маючи тої копії Кор. Метрики в повнім тексті, трудно судити, наскільки вона певна, і коли певна-чи належить до осени 1651 р.
До ст. 414-5. Матеріяли віднайдені В. Д. Юркевичем весною 1930 р. в актах Приказного столу (стб. 281) дають можливість ще тісніше звязати масову еміґрацію української людности за московську границю з розквартированнєм польського війська за Дніпром. Сотники Дзіковского, чи “Дзіки” як він сам себе називає в чолобитній 24 березня с. с.: “Я Иванъ Дзика полковникъ чернЂговский”) розповіли в московськім розряді так: З чернигівським полковником Іваном Зітковским (так!) прийшли козаки і селяне з Чернигова, Батурина, Борзни, Ніжина, Сосниці, Нового Пісочина, Конотопа, Бахмача, Івангородища і з сіл, що до тих городів належать, “тому що наступили на них Поляки, а гетьман Б. Хм. їх Полякам видав, за них не стоїть і війська не збирає, а городи Чернигів, Батурин, Борзну, Ніжин, Сосницю, Пісочин, Конотоп, Бахмач, Івангородище з уїздами відступив Полякам: від Переяслава до Конотопу, і тепер до тих городів прийшли Поляки і козаки (Черкасы), побивають уїздних людей, а гетьман Б. Хм. стоїть собі з козаками в Чигрині, як і перед тим” (с. 208-9). Перші відомості про прихід на московську землю масового еміґранта з Сіверщини путивльські воєводи вислали цареві 25 лютого (6 березня н. с.): “Черкасы переходчики” заявили їм, що козаки і селяне в великім числі перейшли границю і стоять на р. Клевени; на розпити вони оповідали, що “бЂгают от изгоненія Поляков” і йдуть під Сівськ на роботу в будах (л. 195-6). Матеріял сей буде використаний в праці В. Д. Юркевича “Українська еміґрація на Схід і заселеннє Слобідщини за Б. Хмельницького” (вона вийде не в “Студіях” до історії України, як проєктувалось, а окремою книгою, мабуть з кінцем 1930 року).
До ст. 429-30. В турецькій хроніці Наїми єсть звістка про посольство від козаків, що своїм змістом дуже підходить до плянів весняної війни 1653 року. Під місяцем ребі-уль-ахиром 1063 р., що відповідає березневі 1653 р., він записує прихід чотирьох послів від козаків, що вступили в підданство ханові; гетьман повідомляв султана, що він з ханом збирається походом на Польщу і просить прислати йому корогву і барабан-на знак ухвали Портою сього походу, і позволити при тім зайняти землі на границі Молдавії — прислати йому султанську грамоту на се володіннє. Обміркувавши сю справу в дивані послів покликано на авдієнцію, наділено їх кафтанами і об'явлено волю султана: гетьманові дається грамота, барабан і корогва, але в Молдавію вступати йому не дозволяється: васальним володіннєм його грамота признає тільки землю де живуть козаки-Наїма II с.386, у Гаммера Gesch. des Osman. Reiches вид. т. III с. 409. Смирнов, Крым. ханст. с. 549.
Біда тільки, що місяць березень не підходить до сеї звістки, ми сподівалися б, з огляду на українські відносини, місяця травня, або навіть поч. червня. Але ж осторога Порти козакам, щоб вони не вступали на молдавську територію може нам пояснити, чому гетьман і хан так здержливо обійшлися з Лупулом після Батозького погрому. Грамота післана гетьманові від султана в справі його претенсій на молдавське пограниччє-се мабуть те що лежало під поголосками, мовляв султан просив гетьмана завоювати йому Камінець (вище с. 444): грамота могла інтерпретуватися так що султан доручив Хмельницькому забрати від Польщі Подністровє.
До ст. 461-3. Копію сеї реляції Потоцкого (в німецькім перекладі) Йорґа знайшов з датою 11 листопада 1652 р., і видав її уривок в Acte, c. 215-6; текст дуже близький до того, що в Th. Eur., але з помилками.
До ст. 474 і 484-5. Бізаччіоні дуже докладно спиняючись на пізніших заходах Лупулового конкурента Ґеоргіци Стефана і його союзників коло союзу з Яном-Казпмиром проти аґресивних плянів Лупула, представляє так, що в їх руках було перехоплене листуваннє Лупула з Хмельницьким, і на підставі його вони представили Янові-Казимирові, мовляв Лупул договорився з Хмельницьким відібрати від воєводи Матвія Валахію, а від Ракоція Семигород, з тим щоб Валахію взяв Тиміш, а Семигород син Лупула, і так в-чотирьох вони утворять сильну державу, una potente monarhia (c. 399).
До ст. 478. Вираз аноніма, що Тиміш перед весіллєм “пив в вікні димну табаку”-бентежив попередніх істориків своєю нібито незвичайністю, але вповні відповідає фразеольоґії того часу: Німці середини XVII в. про куреннє тютюну висловлювалися власне так, що його “пють”, а не “курять”, як стали говорити потім. В німецькім тексті- soff Rauchtaback; польський вираз виглядає як буквальний переклад такого виразу: хоча німецький текст, пересланий Адерсбахом був перекладом з польського, але в польськім обіході видимо перекладали німецький вираз.
До ст. 570. Оповідаючи про похід Лупула против союзників, що закінчився його погромом під Тирґул-Фрумос, Бізаччіоні, каже що з ним було 2 тисячі козаків під проводом полк. Носача, і сі козаки майже всі погинули в битві, нехотячи тікати. Б. Хмельницький, почувши про сей погром і облогу Сучави, вислав на поміч 16 тисяч козаків. Стефан і його союзники, щоб не допустити сеї помочи, вислали військо на Україну і зруйнували Ямпіль. Але Тиміш таки прийшов на виручку тещі з 12 тис. козаків і невеликою скількістю Татар (aliquanti Tartari).
До ст. 585-592. Біззачіоні, коротко згадавши про смерть Тимоша від гарматної кулі (с. 407) також розписується на тему нечуваної розпусти, що викликала загальну ненависть до нього. Уже раніш, мовляв, підчас першого походу в поміч тестеві, Тиміш викликав серед людности велике невдоволеннє своїми насильствами (insolenze insupportabili), тепер же його смерть викликала серед обложених в Сучаві неменшу радість як і серед тих що її облягали. Бо сей розпустник безчестив усіх дівчат що були з його тещею, так що в фортеці не лишилося майже ніодної не рушеної його насильством і ненаситною розпустою. Коли теща хотіла його опамятати, він відповів, що незадовго він зробить з нею те саме, що і з иншими, бо знає певно, що його батько теж не марнує часу з його жінкою. Отже не було тепер ока, яке б заплакало з причини його смерти, хоч він тепер терпів страшні муки, так що, можна думати, ще перед смертю почув себе в пеклі, а мертвий так розпух, що ніщо з одежі його тестя не можна було натягти на його тіло.
“Тому що в фортеці богато згинуло в тих приступах, і недостача припасів швидко зростала, між військом почало зростати велике непорозуміннє і замішаннє. Козаки по смерти Тимоша вибрали иншого провідника званого Stepicha (Степича?), але сей вибір не зробив кінця замішанню, бо инші хотіли йти і віддатись під владу і опіку короля, проклявши час, коли Богдан вивів їx з послуху і з трівкого спокою; инші чекали, що фортеця піддасться Стефанові, одержавши від нього свободу йти куди схочуть, й инші пристануть на се. Але княгиня (жінка Лупула), довідавшись про такі наміри, кликала старшину і переконуючо просила не лишати її-показувала листи Хмельницького, що він обіцяє скору і безсумнівну поміч, і вираховувала, що ся поміч може прийти дуже скоро. Коли ж ті стояли на своїм-що вони не хочуть за той час загинути з голоду, а коли їм вже судилося згинути з руки неприятеля-хочуть згинути не жебраками, а відважними вояками, скінчилось на тім, що звернулась вона до вимовнішого посередника-золота, що й осягнув звичайний ефект: козаки згодилися зістатися поки надійде поміч від Богдана. А той справді виконав обіцянку, виславши з полк. Богуном велике військо, щоб воно йшло до Сочави. Воно пішло, але почувши в дорозі про смерть Тимофія, все військо збунтувалося-казали, що вони охоче пішли ратувати сина свого гетьмана (genеrаlе), але коли се не вдалось, вони не хочуть битися за своїх сусідів тою зброєю, котрою билися за свою свободу: нема їм діла ні до Василя, ні до його доньки, що повдовівши може вернутися-бо не має нічого у козаків. Богун пробував їх загамувати, але його намовляння тільки гірше дражнили їх, і щоб не привести до ще гіршого розруху, він погодився за волею всіх вернути назад”.
Розповівши останню пробу козаків пробитися з окопів-таку ефектовну, але кінець кінцем невдалу, Бізаччіоні оповідає про місію Маховского: він пробував намовити здатися на ласку короля княгиню, потім козаків-ті терпіли велику нужду, живилися шкірою здохлих коней, і вже хилилися до згоди, але княгиня вночи одержала листа від чоловіка, що запевняв її в скорій помочи, а той що привіз того листа запевняв, що Татари теж уже рушили в поміч. Але молдавські бояре, що сиділи в облозі з княгинею, бачучи таку пригоду, завязали переговори з воєводою Стефаном і договорилися про своє підданнє; при тім і козаки заявили згоду вийти з своїх окопів, з тим щоб їм дали волю. Тоді мовляв і княгиня мусіла згодитися на капітуляцію.
В тім наступає оповіданнє про Конєцпольского і Сапігу, що бачили її в сей мент-як то широко розповів в своїй реляції Доні, і подаються умови капітуляції козаків. Б. додає, що коли їх після сього закликали йти до королівського табору, козаки відповіли, що капітуляція їх до сього не обовязує, і через те Маховскому робилися потім докори, що не вмів відповідно вистилізувати того капітуляційного акту. Як день виходу козаків подано 12 жовтня (с. 410).
До ст. 649. Серед актів 1669 року (Малор. Приказу стовбець № 5882/17) виявилися ріжні фраґменти справи Посольського Приказу про місію Бутурлина, а саме: начерк царського Указу-рід інструкції-котру далі подаю в цілости, реєстри соболиного фонду післаного для роздачі, накази воєводам щодо спішного пересилання вістей місії, чотири одписки Бутурлина з днів 25 грудня, 20, 22 і 26 січня, що відповідають стор. 191-9, 249-250, 262-5 і 265-8 друкованого статейного списку: зміст їх з невеликими відмінами (див. вище стор. 744) відповідає, текстові друкованого звідомлення, але коротший і тому інтересу не має. Тутже переклад гетьманового листа 21 с. с. грудня-надрукованого з іншої копії в Актах Х с. 198, листи гетьмана і Виговського з Корсуня 15 с.с. січня- згадані вищі на с. 778, і лист Карач-бея, пересланий від гетьмана разом з сими листами, з помітою, що в Москві їх одержано 31 січня.
Начерк указу:
“Указал государь:
Хмельницкого посланника отпустить, а дать ему (зачеркнено: твоего, дописано своего) государева жалованья против прежних.
К Хмельницкому указал государь послать своего государева жалованья (зач.: шуба) ферезЂю бархатъ золотной на соболях с ожерельем собольимъ, какъ дЂлаетъся у ферезЂи, 2 алыма (застіжки) низаных и спод кромЂ ожерелья въ 300 рублев. Соболей на 1500 руб.
Сыну его ТимофЂю соболей на 500 рублев.
Выговскому собольми на 500 ж рублевъ. Да Выговскому ж тайно собольми ж на 200 (зач.: 300) рублевъ”. Далі реєстр для иншої старшини як у Х т., с. 141. Після сього:
“Писать в наказ. ПриЂхав боярину итить в соборную церковь.
А Ђхать в Киев і к Хмельницкому от себя послать, чтоб приЂхал в Киевъ (зач: В Киеве приводить...)
В больших городЂх приводять боярину с товарыщи. А в ыные городы посилать стольников и дворян.
О Крымском говорить Хмельницькому, чтоб Крымской с ним был, и от него не отступал. И Хмельницкой учнетъ буде за то иматца, что Крымской (зач: И будет Хмельницкой учнет говорить, чтоб ц. в-во к нему Крымскому послал своих поминков) от него не отступят и на государева недруга станет с ним вмЂсте помогать,-і евоза то похвалить. (Зач.: А будет учнетъ) говорить, чтоб ц. в-во послал ево (!) и от себя на то уговаривал, чтоб онъ от него, Хмельницкого не отступал, и поминки б к нему послал,-и боярину (зач.: и Василью) послать от себя.
А будет Крымской у Хмельницкого, и боярину (зач.: послать от себя к Крымскому) поговоря з гетманом і учинить смотря по тамшонему дЂлу.
(Зач.: о людех) О государевых ратных людех, гдЂ имъ (зач.: стоять) быть-договоритца с ним.
А будет король отступил, говорить о том, чтоб государевых ратных людей до весны въ их городы не посылать” (лл. 49 і 50).
До ст. 733. Поки що ми можемо констатувати, що весною 1654 р. ходили уперті чутки, що Богун не зложив присяги цареві, і такого переконання кінець кінцем набрали і в Москві. З приводу листів писаних до Богуна з польської сторони цар наказував гетьманові привести його до присяги, тому “что он, полковник Иван съ тобою гетманомъ и съ иными товарищи съ полковники при нашем... бояринЂ при В. В. БутурлинЂ съ товарищи у присяги не былъ” (Акты X с. 570, див. нижче с. 839). Можливо, що так воно і було. Богун до Переяслава не приїхав, замісць нього записали Івана Федоренка, а самого його привели до присяги пізніше, літом 1654 р. (коли і як зложив він присягу, се так і лишилось невідомим, ала цілком правдоподібно, що без присяги його не лишили, як що він її не зложив своєчасно). Інше толкування було б те, що я дав у своїй статті надрукованій в “Докладах”: що все було одно непорозуміннє: Богун не складав присяги першого дня, але зложив скоро по тім і його приписали під іменем Федоренка. В кожнім разі про те щоб Богун відмовлявся присягти цареві, не говорить ні одно вірогідне джерело, хоч така версія здавна й досі держиться в літературі (пор. ЛипинськогоУкраїна на переломі с. 163).
До ст. 916. Невеличка студія про Данила Грека, або Данила Калуґера, як його називають, з'явилася по видрукованню сеї частини праці: Панас Феденко, З дипльоматичної діяльности Данила Грека-Праці Українського Високого Педаґогічного Інституту ім. М. Драгоманова у Празі. Науковий Збірник, том І під заг. ред. д-ра В. Симовича, 1929 (фактично з'явився в 1930). Не заглублюючись особливо в деталі діяльности Данила, автор головно характеризує його як грецького, чи балканського патріота, що безповоротно звязав надії визволення своєї батьківщини з долею України і послідовно в усіх зовнішних змінах служив інтересам Запорізького війська (тим автор пояснює неприхильний відзив Лілієкрони-що Данило служив інтересам не шведським, а українським, хоч рахувавсь уже в шведській службі).
До ст. 1099. Проф. Рипка каже (с. 497), що ся грамота султана, датована у Костомарова місяцем вереснем (XIV с. 611-на якій підставі, Костомаров не поясняв, і не назвавши близче того стовбця чи звязки архиву загран. справ, де він її знайшов, позбавив пізніших дослідників можливости провірити його звістку)-в обслідуванім ним турецькім копіярії ґетінґенського унів. (114-117) має дату “кінець рамазана 1065”. себто в днях від 27 липня до 3 серпня 1655. Відомости зібрані у мене на ст. 1097-8 промовляють за те, що грамота була виставлена о який тиждень раніш, коло 18 липня, а принесена гетьманові в вересні.
До ст. 1110. П. Феденко в цитованій студії про Данила Грека (с. 445) ототожнює сього Івана Петровича з Іваном Тафралі, чи Тафларі; справа вимагає перевірки: дивно тоді було б, що в царських інструкціях в справі його убийства (с. 1205) він зветься так, а не Тафларі, як звичайно.
До ст. 1134. Книжний український варіянт “байки Б. Хмельницького” одмітив І. П. Крипякевич в книжці: “Ифіка ієреполітика или філософія нравоучительная”, в розділі: “Другъ примиренный” (І вид. 1512 р. л. 104)-Записки Наукового Товариства ім. Шевченка т. 68, “Варіянт байки Хмельницького”.
До ст. 1282. Шведський король був збентежений, що Данило Калуґер, повернувши від гетьмана, завів мову, щоб Краків віддано казакам, аби лекше їм було держати звязок з Шведами. Король в сім часі готов був віддати Ракоцієві все воєводство Руське і Белзьке-боявся тільки, щоб якось не образити козаків. Кракова теж добивався всіми силами Ракоцій, тому жаданнє Данила показалось неймовірним, і Карло-Ґустав доручив своїм послам Штернбаху і Велінґу делікатно вивідатися, в ніякім разі не виявляючи самої справи-чи Данило міг мати таке дорученнє від гетьмана, чи говорить від себе (лист 15 жовтня, Transsylvania II с. 179, виїмки в Архиві III. VI с. 171). Штернбах підтвердив сі сумніви короля-тамже с. 264.
До ст. 1432. Зацитований тут лист гетьмана до мунтянського воєводи з 18 (28) червня має в собі дещо цікаве, що варто одмітити. Насамперед титул гетьмана: Bogdanus Chmielniczki clementia divina generalis dux ехеrсіtuum Zaporoviensium. Далі радість висловлену ним з приводу присланих від воєводи відомостей про перемогу Венеціян над Турками: “Тішимося разом з вами і покладаємось на божу поміч і ласку, що дасть ще кращі успіхи, як можуть принести користи християнству і піднести православну віру”. По повороті посла з Царгороду гетьман обіцяв зараз повідомити, з чим він поверне. “Ми ж викликавши все військо в поле, перед усім чекаємо певної відомости від кримського хана, через післаного туди посла, і як тільки її одержимо, скличемо тут раду і порадимося, що робити в потребі і (куди) рушити військо”.-Monum. Hung. XXIII с. 529.
До ст. 1434 ряд. 5 знизу: Конспект Шебеші, що він мав говорити с приводу наступу турків на Семигород:
Підчас неприсутности нашого пана хочуть Турки конче завоювати Єне. Нехай пішлють якусь поміч, хочби навіть тільки тисячу козаків-аби тільки чутка про се пішла.
“З огляду що тіга темешварського баші виговорився перед моїм чоловіком про їх намір захопити Єне, то союз заключений моїм паном з гетьманом вимагав би, щоб було післано козаків, хочби 2 тис., аби то між люде пішло, поки прийде поміч з нашого війська. Бо вони (Турки) мають на поготові артілєрію і припас і чекають тільки кінця байрама, на найближчий новий місяць рушать безумовно”.
Наступають ріжні звістки з Ракоцієвої кватири, про погоню Поляків, потім:
“До Казимира прибув татарський посол, що хан не може прибути до нього, бо се дуже далеко, треба перейти великий степ, тому нехай (Поляки) зійдуться під Камінцем і там порозуміються. Союз з Поляками він (хан) заховує, і коли вони туди не можуть прийти, то баші зроблять діверсію на Семигород.
“І про се треба говорити з Виговським: коли Татари не зважаться розірвати з козаками-з огляду що у них єсть твердий намір обсадити Єне, що ми маємо думати, чи вони (козаки) нам поможуть?” (Листок писаний рукою Шебеші між його записками- Моnum Hung. XXIII ч. 313).
До ст. 1460. От се оповіданнє Янчиньского: “Війська наші сходилися, з фронта наступав на неприятеля гетьман з Любомірским, праве крило шарпав Чарнєцкий, ліве Сапіга з Литовцями, а з тилу-казали-йде найясн. король. Так прийшли під Жовкву. Тут (Ракоцій) поставив на переді Угрів, Валахів, Волохів, Семенів, а ззаду козаків аби стерегли вози: було тих возів іще не мало, і він хотів їх перевезти через болота. Але Чернєцкий, піславши 4 хоругви примусив неприятеля спішно перейти болото, погубивши богато возів. Вони рушали відти на Куликів-де багнисті луки, і козаки, покладаючись на се стали ділити між собою здобичу, але Чарнєцкий зараз вислав 4 хоругви й їх стурбував. Сі 4 хоругви вже мали побіду в руках, але козаки поправившись несподівано поновили наступ, і ті мусіли відступати. Чарнєцкий вислав в поміч ще 4, але й сполучившися разом вони неспроможні були витримати силу козацьку і їх розмах і почали мішатися, аж патер Ястршемский, єзуїт, крикнув до них, аби спамятали предківську відвагу і вдарили на неприятеля ще раз. Хтось з товаришів відізвався на се: “Слухаємо, отче!”-і обернувши корогви вони вдарили на неприятеля, відбили вози і транспорти, самих не то що заганяють в болото, але до схочу рубають, так що якби ніч не зайшла, вже думали піддаватись. Лишились їм ще в дорозі до Глинян переходи через часті багна під Магеровим, і тут надибавши їх Чарнєцкий пустив на Ракоція всю силу яку лиш мав. Тут не можучи битись неприятель мізерно йшов під шаблю-бо утечі боронило непрохідне болото. Тільки ніч припинила наступ Полякам і дала ратунок неприятелеві.
“Так він добився до Тернополя, і тут Чарнєцкий сподівався затопити Ракоція в непролазнім болоті. Та поганий Подльодовский промостив йому стежку через багна і позволив відійти ціло. Але почалось невдоволеннє на Ракоція серед козаків: нарікали на свою кривду, що Угри йдуть собі безпечно передом, а їм кажуть іти позаду, і на них упадає польська зброя. Сказали їм іти перед угорськими корогвами, і вони йшли безпечно-доки не прийшли до Борщівки. Тут побачивши між Богом і Божком гать в мент її затопили і розкопали, і вода облила Угрів з фронту і з боків, а з тилу наступало на них польське військо. Побачивши таку безвихідну небезпеку, Ракоцій зложив всяке завзятє і став думати про капітуляцію” (295-6).
Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 45 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| З “ПОЛЬСЬКИХ СПРАВ” МОСКОВСЬКОГО ПОСОЛЬСЬКОГО ПРИКАЗУ (КОЛИШНЬОГО АРХИВА МИНИСТЕРСТВА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ, ТЕПЕР МОСКОВСЬКОГО ДРЕВЛЕХРАНИЛИЩА) 1). 4 страница | | | ШУКАННЄ MODUS VIVINDI, КОМПРОМІСОВІ ТЕЧІЇ В ГРОМАДЯНСТВІ, В ЄРАРХІЧНИХ КРУГАХ, МІСЇЯ М. СМОТРИЦЬКОГО ДО ПАТРІАРХІВ, СПРАВА ПРАВ БРАЦЬКИХ, ЇХ СКАСОВАННЄ ПАТРІАРХОМ. |