Примітки. 1) Ся фраза в ориґіналі (себто москов

¹) Ся фраза в ориґіналі (себто москов. перекладі) еліптична-Акты Ю. З. Р. XI с. 713.

²) В друк.: “ДнЂстр и Буг”, може розуміти й так: перейшов Бог і Дністер під Рашковим, але се менш правдоподібно.

³) Бєньовский мав подвійне імя: Станислав-Казимир.

⁴) “Кончее”

⁵) Мабуть в розумінню пограничних городів.

⁶) Мабуть треба розуміти: помирити Поляків з шведським королем і Ракоцієм.

⁷) В пер.: “миру того не отлучны”.

⁸) Козацькі себто.

⁹) Акты Ю. З. Р. XI с. 713-5, московський переклад, фразеольоґію його покорочую.

¹⁰) Акты Ю. З. Р. XI с. 751-8.

¹¹) Тамже с. 725-6.

¹²) Звісний епічний вираз з українських величальних пісень (тепер колядок).

¹³) Тамже с. 759.

¹⁴) Тамже с. 760.

¹⁵) Тамже с. 740-2.

¹⁶) Тамже с. 711-2.

¹⁷) Тамже с. 742-3.

¹⁸) Акты Ю. З. Р. XI с. 721-3.

¹⁹) Тамже с. 747.

²⁰) Я спростив стилізацію, доволі неясну і ухильчиву: очевидно посли говорили “не просто”, а дяки записуючи і стилізуючи на свій лад, зробили вислів ще більше неясним і незручним.

²¹) Акты Ю. З. Р. XI с. 717.

²²) Тамже с. 719-720.

²³) Тамже с. 770.

КАТАСТРОФІЧНИЙ КІНЕЦЬ РАКОЦІЄВОГО ПОХОДУ: НАСТУП ХАНА, КОЗАЦЬКІ ЗАХОДИ ПРОТИВ НЬОГО І ХАНСЬКІ ПРОБИ ПОРОЗУМІННЯ — ЛИСТ ХАНА 20 ЛИПНЯ З-ПІД ШАРГОРОДА, ГЕТЬМАН КЛИЧЕ В ПОМІЧ РОМОДАНОВСКОГО-ЛИСТИ ЙОГО ДО РОМ. З 3 (23 ЛИПНЯ), ХАН ПІД КАМІНЦЕМ-ЛИСТ ДО КОРОЛЯ, КОЗАЦЬКІ ЗАСТАВИ ПРОТИВ ОРДИ, ПОГРОМ ОРДИ ПРИ ПОВОРОТІ.

Можливости діверсій, козацькі застави і під'їзди, що стрічалися в поході ¹), й перспективи дуже невірної боротьби з козаками настроювали дуже скептично хана і кримську старшину і змушували їх шукати всяких виходів з неприємної ситуації, всяких способів порозуміння. Ми бачили з записок Шебеші, які жваві зносини велися про се між ханською ставкою і Чигрином. Лист хана писаний в Шаргороді в сам день виїзду Тетері до Москви і пересланий від гетьмана до Ромодановского, служить цікавою ілюстрацією сих заходів. Характеристичний самою своєю безграмотністю, він варт того щоб його навести в цілости. Але й зміст його цікавий: він говорить про часті посольства, про настирливі прохання до гетьмана, щоб він вийшов Татарам на зустріч на Кодиму і повторив добичливу прогульку на Молдаву, і виявляє велике небажаннє татарської верхівки воювати з козаками замість такого здобичного рейду вкупі з ними:

“Милостивий пане гетьмане запорожский, приятелю нашъ! Здоровья доброго зичимо вам, полковником и атаманомъ и всему войску Запорожскому. Мы пришедши з ордами нашими под Ачаков, послали-смо до вас посла нашего, то єсть Салганаша, отзываючись вам с приятельством никогды не разорваннымъ, і просили-смо, бы-сте были з войском своим вышли: под Кодемом мЂли-смо с собою мовить о речахъ, а о тым теж просили-смо васъ, абы-сте намъ дапомогли компаниї на нашихъ неприятелей. Для лЂпшой вЂры хотЂли-смо вамъ дать заставу з людей наших, якую бысте хотЂли. На счо от вас ани жаден значный человЂкъ не пришол, ани тежъ вы з войскомъ своим. Любо бы-тге были не пришли, теды было выслать людей якихъ до нас значныхъ, абы-смо с собою розмовили-смо в правде. Прислали были-сте до нас одного человЂка блиского, которой до нас пришол недалеко ²) Днестра. Мы до вас якъ много раз великих людей нашихъ посылалисмо, то єсть акговъ? Вы теды сами не пришовши до розмовенья ся з нами, албо тежъ якого чоловЂка блиского своєго не приславши,-Теды орды наши мовили нам: “Вы єсте паномъ нашимъ и поведаєте намъ, ижъ присяга єсть ваша с козаками ³); а кгды он з вами єсть о приятельстве, чему через цЂлыї рок стада наши забирают ⁴), такъже й людей нашихъ в неволю берутъ, козаков своих не востегают от своєволи? Тажъе послали єсте до него, абы вышелъ с войском своим противко вам до розмовенья, албо теж яких значныхъ людей выслалъ, штож? с того немашъ ничего! Чи такоє приятельство будет? Он самъ южъ давно тую присягу зломал! Мы якъ много доброты єму учинили-ємо, а онъ запомнЂлъ, а тепер з нами ничего доброго не хочет учинить”. Так мовили всЂ орды наши. Мы тут в тую сторону пришедши з ордами нашими заразом, почели всЂ орды наши мовити о вас, на счо ⁵) мы им ничего не мовили, абы ⁶) не вЂдали, гдЂ ся маєм обернути з войсками нашими.

“Мы теды раду чинивши з беями, мурзами, акъгами нашими, аби-смо се от вас жадным способом не отлучились, гдыж з нас жаден от вас не отступил, а счо ⁵) смо перед тым мыслили-бога взявши на помочь юж єсмо пошли на наших неприятелей. “Мы все для вашего доброго працовали-смо. Нашого слова не слухали-сте, помочи нам не дали-сте; чтош с там чинить, богъ намъ самъ нехай допомогаєт. Одного просим, ежели тежъ воля ваша з нами зоставати в приятельстве, теды свавольных повстегайте, и же зобраныи добра и людей одошлЂте. Мы з вами, учинивши раз присягу, чи тежъ вамъ шкода альбо с Крыму албо с Очакова, албо з Белогорода од людей наших? ВЂдаємо о том добре, же жадная не пришла шкода; з Ногаевъ такъ же. Але вы своєволи не повстегаєте,-про то ж теперешнего часу повстегайте і на присязе стойте. Тылько вашъмость своєй стороны не розрывайте, мы своєй стороны-заховай боже! Прето ж повстегайте, абы-смо и мы скверченє од наших людей не слыхали; а коли повстягнете, же нашим людем кривда не будет, то они не будут перед нами плакати ⁷).

“Дать под Шаргородом дня 20-го месяца июля року первоя (!) 1657-го. Вашъмости всего добра зычливый Магмет КгирЂй.

“Число в том листу написано ведлузъ ляцкого календару”.

“Припись под листом: Мости пане гетмане, вышли-смо з ордами нашими, которыє дармо не вернутца, му-сять тут гдЂ добыватца коло ⁸) вас”1).

Лист сей гетьман зараз же післав Ромодановскому, що стояв з військом при українській границі, і гетьман накликав його до походу на Україну, щоб задати страху Татарам. На прохання Ромодановського-подавати йому вісти про Татар, він писав йому перед тим 3 липня (23 червня с. с.): хан з усіми ордами в Очакові і притяг до Телегулу, стоїть з ордами на Телегулі, день ходу від Дністра. А нуреддін-султан вислав з частиною війська під Камінець, аби сходитися з Ляхами: як зійдутся, тоді хан рушить з усею потугою, і зійшовшися хочуть воювати українні городи й. ц. в. Ми ж видячи їх злі замисли, зібрали наше Запорізьке військо, а по язика післали на Дністер: скоро тільки дістанемо, зараз з того зміркуємо і просто на них підемо. Бо Ляхи писали і до сілістрійського баші, аби йшов їм у поміч з яничарами й арматою, і він таки рушився і йде їм в поміч. Також одержали ми відомість, що частина Ногаїв пішла горі понад Орелею до того місця, котре ти, друже наш, з військом й. ц. в. зберігаєш-тому остерігаємо, щоб на вас не приготованих ті погани не напали,-бо як вовки ходити звикли ті здрайці. Ми ж коли б велику навалу турецьку побачили, пішлем і до цар. вел. післанця нашого, щоб нам поміч дав, і до вас посилаємо”. А в приписці: “По написанню листа прийшла свіжа відомість, що Татари прийшли з полоном і взяли 60 чоловіка: то вже значна зачіпка робиться” ¹⁰).

В відповідь на листа Ромодановского, що він не має царського наказу, значить не може рушитися на Україну, гетьман переслав йому наведеного листа від хана, з таким коментарем: “Што єсьмо в прежней грамоте до тебе приятеля нашего писали, ознаймуючи, же ханъ крымской з ордами вышевши в полкъ Брясловский, городы украинныє пустошат, казаковъ стинаєт, и людей в полон берет,-тыє вЂсти истинныє и подлинныє суть. Бо посылали-смо посланника нашого Василя Бута, сотника хорольського єшче перед тым, покиль се не рушил самъ хан, до него, звЂдуючи єго замыслов, для чего он присягу зломал, на городы украинныє вышел с Крыма ¹¹). Теды ханъ кримский откозалъ посланцови нашому: “Для того з ордами вышел он с Крыму, же бы он ся з Ляхами зышол, а скоро злучим ся зараз со всею потугою ляцкою, крымскою и ногайскою, пойдемъ просто на козаков”. А то для того учинили и ходят воєвать, же єсьмо з войском єго царского величества Запорожским не хотЂли з ними и з Лехами воєвать, і помочи им давать, на кого они схотят пойти; зрозумЂвши мы добре зъ языков тотарскихъ и с повести посланника нашего о замыслах ихъ бусурманскихъ, взявши бога на помоч и счастьєм є. ц. в., рушивши все войска є. ц. в. Запорожскиє с сыном нашимъ, в очи тому неприятелеви тоє войско є. ц. в. Запорожское послалисмо. Котороє войско южъ до тых час ставши под Брясловлем и потребу с тымі неприятелеми мают и бьютца, и по указу нашему Онтон, которой в Польши з войском былъ, южъ пришодши подъ ХотЂнъ, идет такъ же в очи тымъ неприятелем. Просимъ тебя, приятеля нашего, какий указ от є. ц. в. мЂти будете, рачь намъ извЂстить, и того посланника нашего не бавя со всякимі вестями, какиє у тебя, приятеля нашего, суть, вскоре отпустить. На Дон писали-смо до козаковъ Донскихъ, жебы Татаром покою не дали, але взявши бога на помоч, ихъ воєвали, такъ же на Запороже указ от нас был, и южъ хвала богу; же пошодши казаков з Зопорожа семсотъ, несчисленноє множество Татаров позасталых і Татарокъ постиналі и невольниковъ килько тысечей вызволилі. І повторе тебе, приятеля нашего просимъ о скорыю на тую грамоту нашу отписи” ¹²).

Навівши ханського листа, гетьман додає такий постскріптум: “Уважай же вашмосць тот лист, якая неправда бесерьянская: рекомо то хорошо пишут, а войну з нами хотят точить, и Ляхов взяли пять хоронгвей, и д†гормати с Каменца Подольского, а других Ляхов ожидают єще. С тыє вЂсти вашмость яко бы своим оком видел” ¹³).

Два дні потім, 19 (29) липня він писав тому ж Ромодановскому: “Подлинная и певная вЂсть пришла свЂжо, же Антон по указу єго царьского величества (з войском) Запорожским, отлучивши ся од Ракоцого, тянет до войска, котороє єсьмо выправили тепер против ханови. Счо постерегши Ляхи, же Антон отлучил се, зараз с Татарами знявши се потребу мают с Ракоцым, а бодай до сых час юж трактатов з Ляхамі и с Татарами Ракоцый не учинилъ і примире не взялъ. А скоро с собою всЂ тиє три здоймут се, то всЂ силы нЂ где инде, только на городы єго царьского величества украинеыє обернут. Зачимъ тоє ознаймивши, просим тебя, приятеля нашего, рачь с тыми є. ц. в. ратными людьми к нам на посилокъ поки еще татаре не обогнали поспешать се, жебы тие заобопильное неприятеле, Тотаре і Ляхи не утЂшились,-якож уповаєм на милость божию і щастье єго царъского величества, же не утЂшат се -только вашъмость прудко поспешай с тим войском. О Лыт†тую вЂдомость маєм, же вся на Києв хочет итти и воєвать, и Ляхи, коториє передались до Онтона, всЂ поутекали знову до Ляхов. Такая то здрада ляцкая; якъ здавна звикли тепер явная их здрада показалась. I повторе просим, рачъ вашъмость с тым войском поспЂшать і намъ вЂдомость в прудкомъ часе, какий указмЂти будете, днем і ночью давайте знать” ¹⁴).

Три дні пізніш новий поклик: “По килкократ пишем до вас, друга і приятеля нашого, ознаймуючи, же хан з ордами, вийшовши і з Ляхами злучивши ся, всю свою поганскую потугу на городы украинныє обернуть конечно умыслили. Боже только имъ не дапоможе, якоже і надЂю маєм, же тиє погане потЂхи не отнесут,-вашмость только рач се поспешать з ратными єго царьского величества людми, которых в области своєй маєш, и як прудко вашмость рачиш притегнуть в городы украинныє с тымі войсками, альбо нЂт, рачъ нам ознаймить, жебысмо запевне вЂдалі, єжели вашъмость до нас поспешит се. Бо южь Ляхи обудниє і хитриє, маючи с собою Татаров, и князя семиграцкого бодай южъ до сего часу не отшукали ¹⁵) і лес(т)ками своими не звели. А єсли зведут, то і тот намъ неприятелем достанетъ. Притом приязни вашмости пильно полецаєм се, а о одписи прудкиі просим, єжели сподевать се вашъмости, альбо нЂт” ¹⁶).

I другого дня, 23 с. с.-за чотири дні до смерти гетьмана останній лист з сеї серії (московська копія, сильно русіфікована в транскрипції, тому я подаю її в свобіднішій передачі): “По кількокрот поновляєть ся писаннє наше до милости вашої, приятеля нашого, жадаючи, аби мил. в., друг і приятель наш, з ратними й. ц. в. людьми до нас на поміч поспішав напротивко ханові кримському і Ляхам во єдино совокупленно. Коториї на нас і на всі городи наші й. ц. в. українні жестоко наступають, а все православіє-чого їм бог нехай всемогущий не допоможе-іскоренити хочуть. О що повторе вельце просимо, аби єсте м. в. к нам поспішав і до нас о поході своїм як найскорій днем і ночію знати давав. Жеби сми були запевне увідомлені, єжели ся маємо скоро мил. вашої сподівать-жебы-сьмо могли чим рихлій тих замислів поганських запобігать і над ними скільки бог милосердний помочи подасть, щастєм й. ц. вел-ва промисел учинить. О що й по-третє м. в. жадаючи, самих нас ласці приятельській як найпильніш залецаю. Дан з Чигрина іюля дня 23-го року 1657” (л. 77-78).

Ромодановский не рушився на сі прохання: цар не давав наказу, беручи на витримку гетьманський уряд-щоб змусити його до повної ліквідації самочинних союзів з Карлом-Ґуставом і Ракоцієм і до ріжних уступок в сфері внутрішньої політики. В 20-х днях липня н.с. хан був під Камінцем і вичікував сполучення з польським військом, для операцій против Ракоція і козаків, і нетерпеливився, що воно не надходить. З дня 27 н. с. маємо такий його характеристичний поклик до короля. “Переправившися через Волоську землю ми прийшли під Камінець з усею нашою силою і тут прийшла до нас відомість про неприятеля вашого Ракоція, що він стоїть під Збаражом і хоче пробитися до Старого Константинова. Тому я лишив тут усі тягари і спішно рушив просто- дай боже щось добре справити. Бо ж я то все зробив для в. к. м., ліґу і приязнь з козаками розірвав і прийшов з усею своєю силою, аби знищити їх як неприятелів в. к. м. Але не маючи при собі нічого з війська в. к. м. ані ординанса, мусів спинитись; одначе сподіваюсь, що з приходом вашого війська, за спільним і згідним заходом, справи ваші підуть сього року значно краще ніж торік. Тільки нам дуже сумно, що війська ваші досі до нас не прийшли-прикро нам, людям рицарським даремно тратити час. Зволь в. к. м. дбаліше і уважливіше вести справи всього року: присилай як скорше до нас на сполученнє все своє військо: кінне, піше і армату, бо я маю при собі війська більше ніж 100 тисяч, а стоючи на місці не можу їм настачити поживи. Отже чи маєш своєю особою прибувати, та гетьманів післати,-нехай яко мога хутчіш поспішають з військом і арматою-як до бою, скільки того бути може. Ми як тільки можна старатимемось, аби щось добре справити сього року-аби в державі вашій як скорше зацвів спокій, і тоді ніякий неприятель не посміє против нас виступити. А як в. к. м., або гетьмани будуть ліниво поступати і не поспішать з нами зійтися- тоді все піде в проволоку, і вдруге вже мені не легко буде йти в поміч в. к. м. з таким великим військом, з огляду на віддаленнє тих місць і труди походні з наших країв” ¹⁷).

Гетьман поставив сильну заставу з виборних козаків від усіх полків “на Ташликах” (Чорний і Плетений Ташлик від Синюхи до Інгула), під проводом наказного гетьмана Лісницького ¹⁸). Одночасно на Камінець велів іти Ждановичу-щоб розірвати сполученнє Орди з Поляками; тільки той запізнивсь, загаявсь і не виконав сього доручення через бунт війська. В резерві наказав війську громадитися під Корсунем, виславши туди молодого гетьмана-свого сина (з ним був і Тетеря, поки не покликано його в посольство); військо стояло між Уманею і Корсунем ¹⁹). А для діверсії вислав козаків з Запоріжа на Перекоп, і одночасно організував морський похід на Азов і Крим. Подробиць маємо мало, і ефекти сих діверсій представляється ріжно. В вище наведенім листі до Ромодановского гетьман говорить про невеликий рейд 700 козаків, які витяли “несчисленне множество” Татар і визволили кілька тисяч невільників. Тетеря оповідав про вихід в похід на Перекоп 20 тис. козаків, що разом з Донцями мали громити Кримські улуси. Сим погромом поясняли потім, що хан спішно вернувся до Криму, не важившися наступити на козаків; Данило Калуґер, на підставі відомостей одержаних в Чигрині в осени, рахує, що козаки вивели тоді з Криму 7 тис. невільників і 100 тис. штук худоби, а в Азові вибили 4 тис. спагів і визволили 600 семигородських бранців, і т. д. ²⁰). Так чи инакше, охоронна орґанізація переведена гетьманом взагалі себе оправдала: Орда в переході трохи зарвала пограниче- Хмельниченко рахував “12 городів”, вибраних Татарами, за словами Желябужского ²¹). Але від більшої руїни Україну охоронено, не вважаючи на бунт і непослух, що вибухли в війську в звязку з фіналом Ракоцієвого походу.

Дата добавления: 2015-07-18