Тиміш в Ясах, вражіння від тимошевого походу

Перехоплені листи Хмельницьких послужили осторогою для нових хазяїв Волощини, і зараз по тім, 26 квітня ¹) ми маємо лист воєводи Стефана до Стан. Лянцкороньского, одного з пограничних маґнатів (тепер воєводи руського), з запевненнєм, що він візьме свої способи против заповідженого наступу Тимошка-за котрим, мовляв, треба сподіватись і наступу гетьмана, по тім як він упорається з Поляками-як то заповідає в своїм листі до Лупула. “Ми теж не спимо, і виправивши тепер на берег своє військо, приготовимо з п. Кеменем, Бог дасть, за тиждень більшу силу, а кільканадцять тисяч доброго війська сподіваємься від й. м. господаря мультанського”. Висловлює побажаннє, щоб і Поляки взяли участь в сій боротьбі з спільним ворогом, та добре пильнували замислів “лукавого невтраліста”, себто Лупула,-“бо як він якоюсь штукою вислизне з Камінця, то неминучо приведе Корону Польську до всякого змішання-як показують листи Хмельницького до нього” ²).

Але Тиміш “не дав противникам часу приготовитися до відпору! Слідом за своїми листами, спішно висланими наперед, він поспів з своїм військом в яких небудь 6-7 днів на молдавську границю. Кутнарский каже, що з ними був Богун і Глух, полковник уманський ³),-коли так, то богато в орґанізації сього ефектного походу можна покласти на долю Богуна; але очевидно і Тиміш не був у нім лялькою. Навпаки, се інтересно, що в усіх реляціях не полковники, а він являється властивою фіґурою. Молодий гетьманич показав себе. Могла Лупулова двірня закидати йому немовність і незнаннє чи легковаженнє панських манєр, але де-що він умів. Його похід на поміч тестеві пройшов з швидкістю цікльону. За оден день він з Чигрина опинився за 100 кілометрів у Вязовку, як бачимо з дати його листу. Потім переїзжі Греки стріли його під Корсунем-се вказує його дорогу. Оповіданнє Могилівців ілюструє перехід через Дністер на Молдаву: Тиміш війшов до Сороки, побив Стефанову залогу і став обозом. Відси рушив на Яси і розбивши висланий против нього відділ військ, 30 квітня став над Прутом, в милі від Стефанового обозу ⁴). Другого дня вдосвіта наступив на неприятеля. Стефан і Кемень виступили против-але не могли витримати козацького наступу і почали спішно відступати. Козаки напирали далі, на переправі через річку Жіжію сильно погромили їх військо, і побачивши таке Кемень не рішився боронити Яс, щоб цілком не стратити свого війська, а взявши з собою Стефана, став тікати за Карпати. Волоське ж військо Стефана побачивши се пустилось і собі навтіки, кому куди було ближче. “Не по вояцки, а по жидівськи тримались, і хоч не ставилися против козаків, а як жиди утікали, але до дому не всі вернулись, лишивши на місці 20 тис.” (!)-пише П. Потоцкий на підставі звідомлення сього післанця, що був очевидцем сеї битви ⁵). 2 травня Тиміш був в Ясах, і вислав Лупулового конюшого, що був при нім, до свого тестя з оповіщеннєм про “очищеннє” Молдави, закликаючи його прибувати до Яс і приймати владу наново. Так оповідає в своїй реляції королеві про таку блискучу зміну обставин секретар Лупула Кутнарский ⁶).

Протягом одного місяця марш на Молдаву Кеменя і контрмарш Тимоша з Чигрина се дійсно операція не абияка. За два тижні поспіти з Чигрина до Яс, і вигнати семигородського посаженця-tour de force високої марки, що мусіла зробити сильне вражіннє. Незвичайно заімпонувало всім, що козацький гетьман, сам загрожений польським військом, не побоявся вирвати з своїх рядів і кинути в таку далеку і рисковну експедицію значний корпус, і сей корпус під носом ворожого польського війська пройшов на Молдаву і так блискучо погромив семигородсько-волосько-молдавську коаліцію. Престиж Козацтва піднісся знов незвичайно високо. Після сього від ного можна було всього сподіватись-бо все йому було можливе.

Підканцлєр Тшебіцкий в своїй записці поданій німецькому соймові місяць пізніш так підчеркує се вражіннє:

“Нераз уже поясняв й. кор. вел., що війна з козаками і Татарами не тільки загрожує загибіллю Польщі, але стягає величезну небезпеку і на провінції імперії, і на них упаде вся буря, коли виснажені вже сили Польщі не зможуть відбивати таку силу ворогів. Бо й справді не можуть-з огляду на несчислиме множество сих варварів й бунтівників, що переходить за 300 тисяч (!). Коли буде побите і те військо, що ще лишилося-не буде ніякої надії на ратунок. Бо в Польщі нема гір, ніяких твердинь і передових укріплень, які могли б затримати неприятеля, тому ясно, що вся та небезпека і подібні ж нещастя, які тепер терпить Корона Польська, впадуть на провінції цісарські і всю імперію. Тепер небезпека ся ще збільшилася з перемогою бунтівників (козаків) на Волощині, коли 10 тисяч козаків побило легко, з першого ж наступу 30 тисячне військо Ракоція, воєводи Валахії і нового господаря Волощини. Треба по-перше, міркувати, яка то величезна козацька сила-наскільки більша від попередніх років, коли вони відважилися свої сили розділити на двоє-чого иншими роками не робили. По друге-що сей неприятель буде ще безоглядніший, підбадьорений новою побідою. По третє-переможений Ракоцій і воєвода Валахії, бачучи слабосилість Польщі, безсумніву, ратуючи себе війдуть в порозуміннє з Хмельницьким против короля і Корони.

Ніколи козаки і Татари не вдоволяться, завоювавши Польщу, але впадуть у сі провінції, які їм найближчі. На початку війни козаки говорили, що вони воювали тільки за своє визволеннє, і тоді самі воєводи Семигорода, Валахії і Волощини тішилися, що Польща нищиться такою війною. І от тепер ті ж козаки напали на Волощину, цілком не оглядаючися на цісаря турецького... Так вони покладаються на свої сили! Вже і на Семигород грозять походом-і тепер уже, хоч і запізно, ті князі жалують, що не прилучили своїх сил до королівських від початку, щоб запобігти такому лиху. І як тут можна сподіватись, щоб сі татарські й козацькі народи-хижі і сміливі одні й другі-не напади й на Німеччину, а перед усім на дідичні володіння цісарські: Моравію, Шлезк, Богемію, а особливо Угорщину, найближчу до Руси й инших провінцій Польщі, а також на Мархію (Бранденбург) і Поморє. Не буду нагадувати старі приклади Гуннів, Готів, Вандалів, що так страшенно знищили й опанували Германію, Італію, Гіспанію. Татари й козаки до них подібні, і з огляду на їх величезне множество нема чого сподіватись від них ліпшого-коли не дасть ся їм швидка одсіч. З Польщі такий легкий приступ до Шлезку і Богемії, що не тільки до Одри, але й до самої Лаби можна дійти легко і без труду. Так само від Кракова до Відня-ні гори, ні твердині не боронять Шлезк і Моравію від Польщі. А який легкий приступ з Руси й инших частин Польщі до Угорщини-показав 1594 рік, коли Татари легковажачи собі малу скількість Поляків, що боронили їм перехід, пройшли через Русь в поміч Туркам, і два літа там пробули ⁷).

Дата добавления: 2015-07-18