Наступ литовського війська, погром Небаби, Радивил під черниговом, погром козаків під димером 16 H. Ct. Липня 1651, пляни Радивила.

Тим не менше ситуація була більш ніж серіозна. Не було заслонів ні від Польщі ні від Литви. Польське військо, правда, “лізло на раку”, але литовське заганялося уже в саму середину козацької території, сміливо і дуже енерґійно, і почуттє безпомічности і безборонности деморалізувало людність. Малодушне поводженнє київського духовенства і маґістрату супроти литовського наступу-було дуже небезпечним симптомом. Поки гетьманові й старшині вдалось наново піднести настрій-що було для них завданнєм моменту, сей період депресії в середніх тижнях місяця липня був дуже грізний і небезпечний, і особливо нервував наступ Радивила: коли б він був випав скорше на два тижні, він міг би дійсно підрізати всю енерґію сопротивлення ¹).

Проголосивши війну козаччині ще 14 червня, Радивил витратив ще майже три тижні, щоб рушити своє військо фактично. Передовий полк під проводом Мірского, що демонстрував перед козацким посольством свій похід під Смоленськ, він вислав 1 липня н. с. за Дніпро-щоб він переправившись під Гомелем заслонив йому перехід під Лоєвим, а сам три дні пізніш рушив в долину Дніпром,-посадивши тяжку артілєрію і частину пішого війська на байдаки, а тяжчий обоз лишивши під Речицею ²).

Мірский без труду розгромив козацьку чату, що стояла на переправі і та, прибігши, дала знати Небабі, що польський відділ, не дуже великий перейшов Дніпро. Небаба, не підозріваючи, що Радивил сам буде там-бо ж іще не вернули посли від нього, і можна було думати, що він далі займає становище нейтральне: веде переговори,-без ніякої обережности рушив з Чернигова і напав на полк Мірского. Непомічений ним Радивил тим часом переправлявся через Дніпро і обійшовши його підчас битви вдарив з боку з своєю кіннотою. Небаба “неуважний полковник”, як його зве Самовидець, попав в таку сутичку, що з неї не вийшов. Оправдав своє призвище: бився в-руч, затятий в праву руку боронився лівою і не піддавшись живим зарубаний був на місці ³). “Мужно з нами стрівся, але подібно як Кричевський, сам поліг убитий і людей всіх стратив”-писав Радивил з поля битви своїй жінці, 6 липня,-в день коли в берестецькім обозі приймано козацьке посольство. Богато лягло на місці, кільканадцять попало в неволю-“між ними братанич Небаби, писарі військові, хтось з сотників, і козаки Чернигівського і Ніжинського полку, бубни і корогов 14”,-як вичисляє реляція. Сих бранців, вислухавши їх зізнання, зараз же постріляно і порубано тут же. Чимало “черни” пішло в розсипку, але чоловіка чотириста заложилося в таборах окопавшись, і поки стомлене литовське військо забралось другого дня до наступу, виявилося, що комонник з старшиною в порядку відступив до Чернигова ⁴).

Натомість прийшло посольство від міщанської Чернигівської громади з заявами покірности і благаннями не нищити міста і людей. Міщане обіцяли видати всіх причетних до війська, що знаходилися в місті, і Радивилові видко скортіло взяти в руки се огнище бунту: не вдоволившися міщанською капітуляцією, він 9 липня всім військом наступив на Чернигів.

Але тут його чекало повне розчарованнє:

“В неділю, себто 9 сього місяця, ранесенько став під містом і полишивши за собою військо, сам з кількома хоругвами вчинив під'їзд. Зараз вийшла конна сторожа-але ніякими фортелями не дала себе заманити. Князь поміркував положеннє місця, оборонність і сили; взявши все під увагу: сильні вали, в котрих вони стали обозом, за ними новий міський паркан (за весь час війни вони неустанно сипали й будували)-одно і друге густо обсаджене людьми, а сам він приступив тільки з комонником.

“Отже не маючи ніякого фортелю прийшлося б не без великих утрат вести людей до штурму цілком відкрито через просторі оболони. Порадившися з старшиною і не хотівши рискувати цвітом війська-хоч у кінноти була така охота, що з коней готові були зсідати,-він тільки,запрезентував шик' (казав поставитися лавою) і вислав трубача з напоминаннєм. А сам зараз відступив і в милі став на становище, маючи надію, що може неприятель або за ним піде, або принаймні вилазку вчинить. Але ні одного ні другого: так замкнулися, що ані живого духу не випустили з окопів” ⁵).

Так виправляв новий чернигівський полковник Пободайло-“котрого здається против його волі поставили собі головою”-помилки свого “неуважного” попередника. Але рана нанесена була глибока, погром такого сильного козацького війська й утрата одного з визначніших полковників зробила сильне вражіннє по Україні. Ми бачили, як сею сумною вістю привитали Хмельницького по приїзді його з-під Берестечка. Подніпровє було збентежене. Козаки що досі трималися, не вважаючи на обходні операції Павші ⁶), на вість про погром Небаби кинули свої позиції над Припетю під Бабичами і відступили на Овруч. Чорнобильська залога вступилась так само як і любецька ⁷).

Смоленський рейд козацький, полишений без підтримки, теж був ліквідований висланим туди відділом драґонів кн. Сапіги, разом з місцевим посполитим рушеннєм. В крівавій битві під Кричевим, обложеним козацьким військом, погинуло немало литовської шляхти, але козацьке військо було розгромлено, Кричів визволений, і після сього литовське військо пішло виганяти козаків з Рославля: що з ними сталось, я не знайшов безпосередньої вказівки; можна думати, що вони відступили назад тою ж дорогою, якою прийшли, через московську територію.

Стольник литовський Ґонсєвский, висланий з більшими силами для того щоб збити припетське крило козацьке, не мав після того богато роботи: Антін полковник київський, полишивши свої припетські позиції, сам відступив до Київа. А коли Ґонсєвский вислав свої під'їзди під Овруч, против розложених там сил Горкуші, той також став спішно відступати під Київ. Ґонсєвский тоді спішно рушив і собі за ними. Козацьку залогу поставлено над Ірпенем під Димером (15 клм. від Київа) і тут в середині липня сталася битва, що рішила долю Київа. Коли Ґонсєвский, ставши в Димері 16 липня н. ст., вислав свої під'їзди під козацькі позиції, козацьке військо жваво кинулось на них; але коли на те наспів з головними силами Ґонсєвский, їм прийшлось спішно тікати на позиції, і “полковники”, як їх глухо згадує Ґонсєвский (Жданович з Горкушею) не важились їх боронити, і спішно звели своє військо до Київа. Ґонсєвский взагалі представляє сю битву як блискучу побіду — кріваву для козаків, майже безкровну для литовського війська ⁸). Навпаки, козаки казали, що литовське військо в сій битві було побите і від Київа відбите, тільки київське міщанство і духовенство піднявши паніку, змусило козаків щоб вони очистили місто. До сеї київської паніки ми вернемось, поки що зістаємось при факті, що після сеї битви на Ірпеню козацьке військо вступилося під Київ, і дорога литовському війську була відкрита.

Відомість про се, 20 липня принесена до головного литовського табору що стояв під Любечем, змусила штабову верхівку переглянути й змінити свої пляни. Досі, вважаючи київську заслону досить сильною, Радивил не вважав можливим добувати собі дорогу до Київа, маючи зліва сильний козацький корпус, що опиравсь о Чернигів. Він був вислав до Київа (можливо що зараз же після погрому Небаби) заклик до піддання — маємо таку звістку перед ірпенською битвою ⁹), Радивил міг тоді пробувати добути добровільну капітуляцію — під вражіннями погрому Небаби. Але вести наступ на київську заслону, маючи по лівій руці непоконаний Чернигів, він не рішався. Не здобувши Чернигова своїм наїздом 9 липня, він рішив повести з ним боротьбу більш витрівалу. Розіслав кінні роз'їзди в тил Чернигова, щоб розірвати його звязки з періферією і запобігти громадженню нових сил, а сам очікував артілєрії, щоб з нею рушити на Пободайла ¹⁰). Допіро потім мав наступити марш на Київ, або ще далі — марш за Дніпро, в напрямі Вишнівеччини (на Лубні й Прилуки): глибокий обхід Київа, плян менш ефектовний, ніж негайне опанованнє, але з стратеґічного становища-зламання українського повстання, безсумнівно далеко серйозніший і в наслідках важніший ¹¹).

День походу на Чернигів був визначений на 20 липня ¹²)-коли саме наспіла від Ґонсєвского відомість про битву під Димером і уступленнє київського війська. Сю новину взято під серйозну розвагу, і в результаті кількаденних міркувань і обговорювань сеї справи, 25 липня ¹³) рішено до дальних розпоряджень короля лишити під Черниговом обсерваційний відділ ¹⁴), а самим як можна спішно йти під Київ. Армату і угорську піхоту виправлено водою, байдаками; решта пішого війська пішла з кіннотою берегом; зійтися мали під Сорокошицями (Сорокоцицями). Йшлося тяжко. “Литовське військо з-під Чернигова до Київа комонником ішло, тяжких переправ мали без кінця (gwałt): одного дня пять мостів самі собі побудували, другого дня сім разів пливали”, переказує реляцію Радивила Млоцкий. Байдаки также спізнилися, так що се викликало деяку затримку. Під Межигорським манастирем коло Вишгорода по сім визначено схід головного походу з відділом Ґонсєвского. Радивил спішив використати київську паніку і безпомічність, щоб опанувати Київ і його околицю, поки Хмельницький зможе прийти їм в поміч.

Дата добавления: 2015-07-18