Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Примітки. 1) Друкований універсал у Міхаловского, с

Читайте также:
  1. Примітки
  2. Примітки
  3. Примітки
  4. Примітки
  5. Примітки
  6. Примітки
  7. Примітки

 

1) Друкований універсал у Міхаловского, с. 636, з датою “20 мая в Красноставі”; але 20 травня король був уже під Сокалєм, се мабуть дата отримання універсалу. Вірніша дата у Ґоліньского, с. 475 — “четвертий універсал до краківського воєводства, в Уханях 12 травня”: (Ухані між Красноставом і Грубешовим) — зміст тойже що у Міхаловского. У того ж Ґоліньского с. 47, вісти зі Львова: 20 травня в суботу публіковано четверті віці на посполите рушеннє “від короля й. м., котрий під Сокалем велів заложити обоз, а другий під Володимиром, аби там збиралося військо до пп. гетьманів і посполите рушеннє. Бо Хмель сам опанував Пилявці і там уфортифікувався, а инші козацькі війська під Старим Константиновим положилися грізно з Татарами, і до них хлопства — Руси громадитися незмірна сила; де був король призначив місце коронному обозові, під Ст. Константиновим, туди Хмель з козаками забіг і розложився, і по Україні велика трівога: що живо тікає, куди хто може. У Львові оголошувано, аби запасали поживи на два роки, а хто не має чим живитись, аби завчасну виїхав; тому богато людей виїхало, і ріжного посольства повиходило, бо у Львові велика дорожня на хліб і живність. Король мав замешкати у Львові чекаючи, поки збереться посполите рушеннє, і пише до шляхти, до воєводи, аби збиралася як найскорше не чекаючи 5 червня, бо нагла і велика потреба того супроти неприятельського наступу, що й загони порозпускав займаючи худобу і людей”.

Далі під датою 5 червня (орієнтуватись в ситуації треба дальше поданою датою: вівторок перед св. Трійцею, 23 травня) Ґоліньский записує: “Опубліковано посполите рушеннє знову, вже пятий раз — універсал від короля, аби як найскорше ставилися до обозу всі їx мил. шляхта воєводства Краківськаго: аби ніхто не вимовлявсь ані заслонявсь ані хоробою, ані старістю, ні труднощами... Шляхта вибиралася, але нескоро і ліниво: доперва собі коней шукає, починають купувати сідла, стрільби, вози і zbroie й инші воєнні потреби — бо того дома не мали і не кохалися в тім, тільки в господарстві і маєтностях, ріллі, застінках та торгах, сподіваючися, що король відправить посполите рушеннє без Краківського воєводства, як два роки тому під Зборовим. А так після публіки взялися поспішати й виїздити: кн. Заторське, Освєнцімське і шляхта воєводства Краківського, під Ряшів — там визначила собі місце збору і попис 5 червня.”

В Осол. 200 с. 222 є обіжник воєводи краківського кн. Заславського з докорами краківській шляхті, за те що вона так ліниво збирається в похід, не вважаючи на всі заклики; останній термін збору визначається їй на 2 і 3 червня між Пшеворском і Ланцутом.

2) Освєнцім с. 282-4. Альбр. Радзівіла Pamiętniki s. 435-7. Жерела XVI с. 114-7.

3) Реляція з обозу 11 червня у Ґоліньского (с. 504): “Постинано Павловских ротмістрів добровольців, що дива виробляли над хлопами, вимагаючи неможливого”; також Коховский с. 243.

4) Рел. нунція — с. 119, Освєнцім с. 289.

5) Ґоліньский с. 481.

6) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 33-4.

7) Освєнцім с. 299-300.

8) Górski, O działaniach wojska koronnego c. 231.

9) Вище с. 245-6.

10) Освєнцім с. 298-300, Радивил с. 400.

11) У Освєнціма — “ві-второк 7 числа”, але второк припадав 6-го.

12) У Ґоліньского (с. 503) записана реляція, з сокальського табору, з 11 червня, де переказуються відомости здобуті від козаків бранців затоплених 9 червня під Камінцем; вони в дечім згоджуються з оповіданнєм Освєнціма (с. 300), і можливо що се власне та відомість, яка вплинула на зміну королівських розпоряджень. З огляду що ся реляція не видана, я наведу з неї отсі уривки, що сплітають, очевидно, вісти сих бранців з иншими відомостями: “Сказали, що Хмельницький виїхав з-під Вишнівця, самі не знають куди, а міркують, що до Орди Татарської, а всьому війську свому велів сходитися під Дубно. Не щастить йому все, бо і язика нашого (польського) ніяк не може дістати, і се його дуже турбує, і він собі нічого доброго не обіцяє, через те далекий від свого давнішого завзяття (animuszu).

“Війско має числом таке як під Збаражем — як виходить з оповідань тих козаків, — але все хлопство! Вислав був на Литву своїх полковників: Небабу і Джеджеля з 40 тис. доброго комонника і 6 тис. татарської орди, але кн. Радивил знищив їx до-щенту і сам до нас підійшов, переправившися за Лоїв з тої сторони до нас. Між козаками такий великий голод, що самі признають се. Хан з Ордою прийшов до Хмельницького, з великою силою і єсть під Летичевим.

“Цісар турецький вислав був до нього (очевидно Хмельницького, а не хана) послів з листами і презентами, але ті посли не могли йому ні тих листів віддати, ні презентів піднести, бо п. Кондрацкий, що був полишений з залогою в Камінці, випавши з 150 чоловіка, піймав тих турецьких послів, коли вони минали Камінець Под., і відіслав королеві листи. Що там в них було, велено не відкривати, але потиху чути, ніби писав він (султан) так, що помочи дати не може, бо має перед собою війну дуже пекучу; отже се великий натяк дав Турок королеві, і Бог зна — чи король за його (божою) помічю знищивши козаків, не оберне отсих сил своїх на нього (султана)” — с. 503-4.

13) Таку відомість дали 2 червня козаки-бранці Полтавського полку: що військо козацьке дуже велике, “але все в коні фундується: пішого мало і хто приходять пішо, відсилають назад”. “Сей пункт дав нашим матерію для розмов і висловів ріжних” — завважає з сього приводу Освєнцім, — “одні говорили, що се фундованнє в коні не для чого иншого, тільки для скоршого уступлення, коли б був на них натиск; инші — знаючи великі і часті змови і посольства (Хмельницького) з Сіґізмундом Ракоцієм, що прагне нашого панства і громадить війська, здогадувалися, що витягнувши наше військо за ліси, ріки та всякі лихі болотяні переправи, коли Ракоцій наступить з своїм військом на Краків, (Хм.) на татарський спосіб посадивши на коней піхоту, хижо скочить до Кракова йому в поміч”.

14) Освєнцім с. 315, 6 — про марш особливо докладно; Ojcz. Spominki II с. 73 — битва під Бродами; Радивил с. 440-1 - про облогу Олики.

15) Осол. 225 л. 373.

 

 

ТРІВОЖНІ ВІСТИ ПРО ЕМІСАРІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, “ПІДПАЛЯЧІ”, БУНТ КОСТКИ-НАПЄРСКОГО, УНІВЕРСАЛИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО МІЖ ПОЛЬСЬКИМ СЕЛЯНСТВОМ, КОЗАЦЬКИЙ ПОХІД НА СМОЛЕНЩИНУ ЧЕРЕЗ МОСКОВСЬКУ ГРАНИЦЮ.

 

 

Тільки що польське військо розташувалось на сих нових, далі на схід посунених позиціях, як прийшли грізні вісти з заходу: про селянське повстаннє, підняте в Краківськім воєводстві універсалами Хмельницького, та про його емісарів, розісланих з такими же бунтівничими завданнями, в ріжних инших областях Польщі 1).

Чутки про таких висланців літали вже давніше. Шляхта розуміла, який небезпечний приклад дає українське повстаннє підданим инших провінцій, без ріжниці національности і віри, і з страхом оглядалась на всі боки. “Найгорше що се хлопська війна! Хто може бути безпечним, коли підданство далі завізьметься? Тут уже йде про свободу панів і шляхти! треба в тім великої бачности — бо звідусіль підданство готове вдаватись (ubiegać) до тих зрадників, аби тільки — не дай Боже — могли собі знайти провідника!” — пише варшавський кореспондент в цитованім листі 15 квітня 2). Якийсь п. Щуцкий одержавши відомість про повстаннє підняте Леоном Косткою між “ґуралями” (гірняками), писав знайомому ротмистрові в сусідньому воєводстві: “Прошу, зволь мати око на тих що маєте по рудах, ломах, гутах, гуральнях 3) — мало що певніших від тих ґуралів, — аби не побачили між собою теж якого небудь дракона замісць Лєона. Прошу вас, пильно вистерігайтесь, аби не давати найменшого повода до бунтів ексторзіями (реквізиціями)... Хмель відтягає битву, аби його шпиги тут тим часом чогось наробили” 4). Місяць перед тим, в реляції з 27 травня н. с. нунцій, пише що він наслухавсь про тих шпигів в Варшаві:. “Не честиве лукавство сього проклятого Хмельницького до того дійшло, що він не вдоволяється повстаннєм проти свого прирожденого володаря, тісним союзом з ворогом хреста Христового і обіцянками та присягами відступити від своєї християнської, хоч і схизматицької віри, та потурчитися. Він висилає, недавно тому, з свого табору 150 пропащих людей, ніби то для випрошування собі на прожиток: дає їм наперед по 5 талярів і обіцяє по 50, коли вони повернуться, виконавши дорученнє. Третина сих пропащих людей була вислана до сього міста (Варшави), щоб спалити його, а инших сто по ріжних инших місцях, аби зробити те саме. Тут їx зловлено шість, і всі вони признались — хоч їх захоплено і допитувано з-окрема. Тепер пильно розшукують і тут і скрізь ще инших, щоб їх відповідно укарати; але схопленнє сих дає підставу думати, що инші повтікали” 5).

Раз пущена в сім напрямі фантазія знаходила все нових і нових участників сеї інтриґи Хмельницького. Біскуп познанський дістав таке звідомленнє з Каліша, з 4 червня. Якийсь арештований заволока, ніби то хорий вояк, що відстав від своєї хоругви, на допиті розповів між иншим, що в тих днях инший такий же заволока, що звав себе Ґржібовским — і ходив та випрошував собі гроші, ніби то на окуп з татарської неволі, — намовляв його в Познані до спілки і обіцяв велику заплату. “А робота мала бути така: просячи милостиню, шпигувати двори і доми шляхецькі, розпитуватися про достатки, бунтувати хлопів против панів, особливо там, де зверхність над підданими тяжка, а саме за Познанєм в напрямі Межирича”. Оповів йому той Ґржібовский, що він тут у Великопольщі має під собою таких аґентів 80, а по всій Польщі 200. “А над ним полковником ніякий Стасенко — як йому Ґржібовский казав”. З сеї компанії Ґржібовского як його допитували, пізнав мовляв кількох, і описав їх вигляд — числом пять. “Всі вони дали собі гасло: коли тепер повіти будуть рушати (в похід) зійтися в селах між Ціонженем, маєтком біскупа познанського, і Лондем опата лондського, і там умовившися, де кому Ґржібовский скаже, йти й палити гумна, села, міста, рабувати доми й двори шляхетські, бунтувати хлопів — одним словом все зле робити”. Арендар, шо арештував і представив сього заволоку, доносив за кілька день потім, що в місцевих лісах сі злодії зібралися вже в числі двох тисяч, під проводом Ґржібовского, закладають собі укріпленнє, ставлять окопи; ходять по околиці перебравшися за прочан, жінок і ксьондзів — “вже кілька млинів спалили” 6).

Козак Андрушко Ворожбилович з-під Любачова, зловлений недалеко Бродів, в перших днях червня, на муках розповів, що бувши родом з тих околиць, він побував у Київі перед мобілізацією і попавши до війська, там познайомився з иншими козаками з сього краю, і чув від одного з них, Янка Мутянки з Тішанова, що до Польщі пішло 150 шпигів перебраних за старців до ріжних місць. Андрушко ніби також пристав до сеї кампанії, і з сим Яцком у них бувала розмова про те, як би спалити Тішанів, і Яцко похвалявся спалити і замок і місто. Якісь Андрушко і Хведько з Жабча оповідали Андрушкові Ворожбиловичу, що вони вже двічі палили Белз, і ще будуть. Назвав він ще Івана Вичинського, челядника п. Домарацкого з Жовкви, післаного до Ярослава, Якуба Поляка з Олики — до Люблина, двох з Перемишля — що пішли до Кракова, а він сам з тими двома кумпанами з Жабча був післаний на Мости, коло Белза, і всі потім мали зійтися під Замостєм. Всі вони мали бунтувати людей і палити міста. Керував ними піп Андрій з Тішанова: казав хто куди мав іти, а обійшовши міста і приглянувшися, що скрізь діється, мали вони вертатись до війська Хмельницького 7).

Історики з серьозною міною переказують сі балаканини нещасних, замучених тортурами бранців 8), але розуміється всі сі ймення, числа, прикмети не можна брати серьозно. Сіячів повстання було богато — та малоймовірно щоб вони творили якусь спеціяльну орґанізацію, як се говорилось, і “полковник Стасенко” мабуть просто апокрифічна фіґура. Але сі оповідання будили трівогу, неспокій в краю і в королівськім таборі — особливо коли з-поміж сих балачок вихопилася раптово цілком реальна історія селянського повстання, розпочатого з околицях Нового Торгу (Nowy Targ), на польсько-угорськім кордоні, недалеко від польсько-української етноґрафічної границі 9).

Ініціятором був молодий авантурник, що називав себе Александром-Львом з Штемберґа Косткою-Напєрским, нешлюбним сином пок. короля Володислава, вихованцем двору його дружини і королеви Цецілії Ренати. Хто б він не був, видно було в кождім разі по нім, що він одержав добре вихованнє, володів мовами, і завдяки тому знаходив послух і довірє серед панів-шляхти і духовенства, а в сім часі вів життє авантюриста-паразита, мандруючи від двору до двору і від манастиря до манастиря 10). Підчас вербовання вояків до коронного війська він став удавати з себе королівського полковника, уповаженого до вербування охотників, роздавав охоронні листи дідичам і манастирям, щоб їх не рушали завербовані, і под. А користаючи з загального обеззброєння сеї країни після того як всі військові сили і здатна до війська шляхта вийшла на Україну, мабуть богато наслухавшися оповідань про пляни скомбінованого походу Хмельницького і Ракоція на Краків, що літали між шляхтою як то ми вже бачили вище, він задумав проробити малу Хмельниччину на ґрунті місцевих шляхетсько-селянських відносин, доста загострених і напружених 11).

Захопив для сього прегарний пограничний замок Чорштин на Дунайці, що стояв порожнем: Старопольським звичаєм його державець Плятенберг виарендував Чорштин, як просте джерело доходу, одному краківському Євреєві “Самуелеві Старому”, що посадив там знов якогось иншого фактора-Єврея, свого свояка, для вибирання доходів. Таким чином чудово укріплений, неприступний пограничний замок стояв без усякої охорони (за се потім видано сьому Плятенберґові політичний процес, коли прийшлось розбиратися в сій історії). Напєрский з невеличкою бандою, зібраною з ріжних авантурників, в середині червня, без перешкоди війшов до Чорштина, заволодів ріжним припасом тут зібраним і замкнувся, приготовившися до можливих штурмів. А маючи широкі знайомости серед місцевого авантурничого люду (Ґолінський каже, що він здобув між ними прихильників, випрошуючи помилуваннє ріжним засудженим на смерть за розбої — “просто виривав їx у ката, доводячи, що королеві пильно потрібні люде, і не треба їх убивати”), він почав через них підіймати доохрестне селянство, називаючи себе спільником Хмельницького і пускаючи в оборот якісь нібито його універсали. Обіцяв винищеннє шляхти, економічне визволеннє селянства, а при тім, за прикладом Хмельницького, удавав з себе не тільки приятеля робочого люду, але і приятеля церкви і духовенства і — вірного слугу короля, з котрого волі і уповаження все се робить. Семянівський солтис так переповідав його агітаційні балачки: “Пристань до мене, бо я тут з волі короля й. м. Зібравшися в кільканадцять тисяч підемо на шляхетські двори, на богатих плєбанів. Адже знаєте як то на Україні добре повелося: убогі хлопки були, а як ся збогатіли! Так і вам поведеться за божою поміччю!” 12).

Маємо його зазивний лист з Чорштина, з 18 червня, до солтиса Старого Дунайця, в Новотарґській околиці Станислава Чепца-Лєнтовского — “найпершого бунтівника і розбійника в тім краю”, як його атестує Освєнцім (“хлоп грубий, борода округла, сива, в магерці і брудній сорочці”, описує його Ґоліньский, бачивши як потім його везли до арешту). Очевидно за свою популярність і енерґію одержав він своє характерне призвище “Маршалка”. “Чувши про великі рицарські прикмети вм., м. м. пана”, — писав йому Напєрский — “міг я тільки їх похваляти та Богові дякувати, а при тім унижено просити іменем й. кор. милости, аби в. м. з своїм полком як найскорше і з як найбільшим людом прибував — заохочуючи їх, аби пригадали собі всі кривди, які мають від панів своїх — який то убогий люд замучений і обтяжений, а тепер мають ту гарну нагоду! Нехай же вміють її використати — бо як тепер її упустять, а не вибються з тягару, то зістануться вічними невільниками у панів своїх. Зволь же в.м.п. як найскорше прибути і иншим, кого в. м. будеш уважати, — давай знати. Нехай тільки п. Здановскому 13) дають спокій, всю иншу шляхту нехай беруть і роблять з нею що хочуть. А знак нехай той буде: як в. м. прийдеш з своїм полком, нехай підіймуть вінок з хвої на тичці, по тім пізнаємо. А накажи в. м., щоб брали з собою одні сокіри, а другі лопати. Підем усі на Краків, і далі — через усю Польщу, коли

буде охота. Маємо добру змову з Хмельницьким і Татарами, і німецьке військо прийде нам в поміч” 14).

Таких закликів Напєрский, очевидно, вислав в тім часі чимало, і дехто не залишив зараз же відгукнутись. “Маршалок”, напр., очевидно відізвався зараз же “прийшов до Чорштина і став одним з товаришів Напєрского. Маємо відповідь иншого “полковника” — пцімського “ректора”, властиво сільського учителя, Мартина Радоцкого на ймя, которого Напєрский визначає полковником для району над Рабою, на північ від Нового Тарґу. Відповідаючи на писаннє Напєрского листом 20 червня Радоцкий заявляє свою готовість “інформувати” сусіднє “поспільство”, аби тільки Напєрский як найскорше оповістив про волю або дозвіл королівський на повстаннє против панів, — “бо й. перед тим богато їх говорило: коли б почули голос або дозвіл його корол. милости, то самі б наступили на двори шляхетські й нищили їх, аби їх гордість і пиха з злістю тиранською на землі більш не панувала” 15). Сповняючи се бажаннє Напєрский видав такий універсал:

Спокій Христов! Всім взагалі і кождому зокрема, вірним підданим короля, пана нашого милостивого, жичу при здоровлю добрім від Господа Бога всемогучого — святої вільности і свободи! Даю знати всім волю божу і короля й. м.: хоче шляхта підняти рокош (бунт) против короля й. м., пана нашого мил., тому хто зичливий й. кор. мил., нехай як скорше горнеться під крила мої під Чорштин, з паном ректором пцімським, яко полковником королівським: він яко вірний королеві приведе вас до мене, буде вами порядкувати даючи вам всяку інформацію. При тім його королівська милость обіцяє всім, хто буде стояти при нім, всякі вільности: двори шляхетські будуть ваші і все що в них зостанеться. Вибивайтеся з тої тяжкої неволі, коли маєте нагоду! Як вони мають вам обернути в-нивець до останку, то краще самі їх оберніть!

Тому вже другий раз відписуючи п. ректорові, видаю сей універсал, остерігаючи, в нім, що мині се доручено королем й. м., а ніяким (иншим) універсалам віри не давайте, хочби вони були з печатю і підписом короля й. м.: бо він їх мусить видавати боячися шляхти. Робім як найскорше, що мусимо робити, а на св. Яна підемо на Краків. Я вже всюди порозсилав універсали до хлопів, і вони радо ставляться — і в Новотарґськім панстві всі, п. Станислав Маршалок буде там їх полковником. Прошу тільки аби йдучи повз Новий Тарґ не чіпали п. Здановского і тих усіх сіл, де побачите вінки на тиках. Прошу також, аби всюди була охорона костелам — бо за Бога і кривду людську і непослушність королеві будемо воювати. Дано в Чорштині 20 червня 1651 р. 16).

Пущено також універсал Хмельницького умисно тут сфабрикований, чи може справді розношуваний тими “підпалячами”, котрі мандрували по ріжних краях:

Богдан Хмельницький — відомо чиню всім підданим Корони Польської, що я за щастєм і благословеннєм від Господа Бога нам даним підбивши під міць і владу нашу панства тої ж Корони Польської, обіцюю увільнити вас усіх від тягарів і роботизни. Будете на самих тільки чиншах і в усяких вільностях, так як шляхта була. Тільки абисьте віру нам дотримали, як руські піддані наші! Панів своїх абисьте покидали, против них повставали і до нас в купах як найбільших збиралися” 17).

Все се викликало чималу рухавку між місцевим селянством — “немало хлопів порушив по селах в старостві Новотарґськім і Чорштинськім, в Мисленичах і старостві Лянцкорунськім: почали хлопи бунтуватись, відмовлятись підданства, а його (Напєрского) за пана брати”, як каже Ґоліньский (с. 491). Так що як би Напєрскому удалось протриматися трохи довше, і не зайшла Берестецька катастрофа, а Хмельницький з Ракоцієм післали хоч маленьку поміч сюди — як того боялися в польськім таборі, Хмельниччина могла б війти в цілком нову фазу селянської війни української, польської, а може й словацької й угорської! “Міг бути з Напєрского Хмельницький, коли б не запобігли швидко його успіхам”, справедливо заважує панеґирист краківського біскупа Ґембіцкого, що в ролі старшого сенатора взяв на себе зверхній провід в операціях против повстання. Але дійсно “запобіглося швидко”, і через 2 дні після видання наведеного вище універсалу Напєрского, його товариство обложене військом зібраним Ґембіцким, видало йому своїх провідників — Напєрского і Маршалка, купуючи тим собі пробаченнє, і афера скінчилася. Частина повсталого селянства перейшла угорську границю, і звідти повела розбійничі наїзди на панські двори, але небезпека минула. Але поки се стало відомим, справа виглядала дуже грізно і для польської кампанії небезпечно.

Перші відомости про сей хлопський рух наспіли до королівської кватирі від краківського біскупа Ґембіцкого вечером 23 червня, одночасно з трівожною відомістю про емісарів Хмельницького, що прийшла від біскупа познанського кн. Чорторийського і з инших місць. Шляхта була сильно розтрівожена ними, і королівська кватира не менше. Привид хлопських розрухів, нищення шляхетських дворів, побивання шляхетської рідні не міг не трівожити їx в високій мірі — і ся трівога могла повести за собою розтіч шляхетських полків і повний розвал воєнної сили Польщі. Як я вище зазначив, саме в сім часі закінчувалося розташуваннє під Берестечком; польське військо відірвалося від своєї бази, заглибилося в українські землі, і почуло таку небезпеку в своїм запіллю! Ситуація була незвичайно грізна, — особливо коли за першою вістю біскупа Ґембіцкого прийшли від нього другого дня ще трівожніші вісти про повстаннє селянства, що вже почалось і загрожує всій країні і самому Кракову, полишеному без відповідної охорони.

Для задавлення повстання стільки ж як і для заспокоєння всеї шляхетської братії рішено зараз же післати на місце краківських діґнітарів, Зебжидовского і Лянцкороньского з тамошніми шляхтичами і з королівськими листами до місцевої людности. Король оповіщав відомости одержані від краківського біскупа про сей “інструмент Хмельницького” — “якогось Олександра Костку-Напєрского, що побунтував против короля і вітчини не малу частину хлопства в староствах Чорштинськім і Новотарґськім, розпускає універсали Хмельницького, писані руською мовою, і через підставні особи підбиває до непослуху і повстання против своїх панів, прикладом козацької ребелії, а для заохоти тамошнього хлопства до сеї сваволі обіцяє всякі вільности, свободи і богату здобич в домах шляхетських”. Закликав краківську шляхту — так само як зробив се місцевий підстароста кілька день перед тим, зібратися під проводом Зебжидовского для охорони Кракова і погамування повстання, і т. д. 18).

Одночасно дуже трівожні вісти прийшли також з Білоруси, від смоленского підвоєводи: козаки зробили діверсію на Смоленщину, перейшовши через Брянський повіт Московщини, і раптовим нападом захопили Рославль, викликавши паніку серед шляхти і всіх звязаних з польським пануваннєм елєментів, з другого боку — масовий рух серед тутешнього селянства. Се був зручний і сміливий хід, який міг би мати дуже серьозні наслідки для всього дальшого розвитку кампанії, поли б був відповідно підтриманий козацькими силами, а в польсько-литовських кругах мусів зробити особливо сильне вражіннє тому що стався за московською згодою і поміччю, і міг виглядати як початок московської інтервенції.

Ми знаємо, що військо козацьке просило у Москви діверсії на границях в. кн. Литовського. Москва не могла на се зважитися, натомість згодилося перепустити козацьке військо через свою територію. Такої добросусідської чемности просила для себе Польща через своїх послів Вітовского і Обуховича, але Москва їм сього не дозволила, а дозволила козакам. 11 травня післано про се наказ з московського розрядного приказу брянському воєводі кн. Долгорукову: коли козаки з пограничних городів будуть просити, щоб їх пропустити через Брянський уїзд на Рославль, то вчинити їх волю, обовязавши їх, щоб Брянським уїздом ішли спокійно, людей не грабували, збіжа і фуражу дурно не забирали, а місцевій брянській людности гостро наказати, щоб вони до козаків не приставали, з ними за границю не виходили і ніяких зачіпок в ними не робили 19). Про се Долгоруков повідомив козацьке військо, що стояло в Стародубськім повіті, під проводом полковника Шохова (!) і воно приготовилось до сеї діверсії через Брянський повіт, але потім його затримано, з огляду що в Москві саме готовилися відправляти польське посольство: очевидно вважали в сім часі таку операцію незручною, і фактично козаків пропустили вже після того як посольство відправлено, в середині н. с. червня 20). В супроводі московських людей козаки перейшли 15 червня границю, в скількости 4000 тис. бойового війська, а разом з ріжним обозовим людом до 7000, з сьома гарматами. “Всі на добрих конях в білих свитках (siermiеgach)”, під проводом Тарасенка, при тім 6000 Татар. В Брянську зробили їм перегляд, по московському “смотр”, і вони того ж дня рушили під Рославль, що зараз же їм поддався, 16 червня: “Жидів і Поляків порубали, а руських людей не рубали”.

Се викликало страшенну сенсацію і рух на Смоленщині. Козацькі чати розійшлися в ріжних напрямах, і селянство почало підійматись і приставати до козаків. Шляхта втікала до Смоленська, і звідти посилала на всі боки свої ґвалти і лементи, бо не почувала можливости боронитись 21). Країна була зовсім не приготована до оборони, і коли б козацький штаб енерґійно підтримав сей рейд, ся операція могла б дати великі наслідки. Але для того треба було не 4000, а 40000; те що пішло на перед — се була тільки розвідка, більше сил в сім напрямі козацький уряд не рішився післати, коли Радивил рушив на Україну, і все скинчилось тільки на страху і трівогах в королівськім таборі й на місцях.

Про військо Хмельницького до Берестецького обозу приходили в сім часі вісти, які змушували до перегляду стратеґічного пляну. Ввечері 24 червня полки посполитого рушення, що ще не перейшли Стиру, почули наближеннє Татар, наробили трівоги і виступили против неприятеля. Згодом виявилося, що трівога була фальшива, але в ночи, немов потверджуючи сі спостереження, прийшла відомість від підстарости з Бродів, що шпиги вислідили прихід Орди до Хмельницького. Другого дня навпаки — оголошено оповіданнє язиків, що Хмельницький відступає назад, і се ніби пітверджували відомости з роз'їзду Стефана Чарнецкого — що Хмельницького бачили під Ямполем — що він там направляє переправи для відворотного походу. Се викликало в королю й його військових дорадниках охоту йти далі на Україну, слідами козацького війська 22).

Серед сих суперечних вістей радили, що його робити, і рішили вислати під Краків кінну експедицію — стільки ж для придавлення тамошнього повстання, скільки, або й більше, для заспокоєння шляхетського табору. А з головним військом постановили спішно йти слідами Хмельницького, щоб не дати йому втікти і загубитися в глибинах України — куди шляхетське військо певно не схотіло б іти (так як то пізніш і сталося). 26 червня кінна експедиція під проводом мечника коронного Зебжидовского скорим маршом рушила на Краків — цілком непотрібно, як слідом виявилося. А головному війську велено готовитись на другий день рушити в похід за козаками. Хмельницький — як потім оповідано, вже приготовився розгромити польське військо підчас сього маршу і притаїв свої сили в догідних місцях, там же під Зборовим 23). Деякі відомості знов кажуть, що експедицію на Краків, не знаючи в чім справа, він прийняв за перший симптом, що польське військо почало розходитись, і се заохотило його до наступу 24).

Вдосвіта 27 червня польське військо вже рушилося в напрямі на полудне, і Хмельницький приготовив уже против нього наступ — коли до короля прилетів вістун з розїзду звісного нам Забузького з відомістю, що хан таки справді прийшов до Хмельницького, і Хмельницький з татарським військом рушає против Поляків. Він уже вислав в передовім полку Богуна, очевидно — як виходило з польських оповідань — щоб зайняти переходи на Ікві і розложити свої засідки. Супроти того гетьманові Потоцкому вдалося намовити короля, що він згодився затримати похід до вияснення справи, і звелів завернути назад ававґард.

Справді, по сій першій вісти одно за другим наспівали потвердження, що козацьке військо дійсно наступає спішно на зустріч, і вже недалеко Берестечка помітивши, що польського наступу нема, Хмельницький спинивсь і собі та став ладитися до наступу. Здибавши на переправі роз'їзд кн. Вишневецького козацьке військо погромило його, і втікачі принесли до польського табору вночи під 28 вже цілком певну відомість про козацький наступ 25).

 


Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 145 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ПРИПЕТСЬКИИ ФРОНТ, ПОВСТАННЯ, ОБЛОГА ГОМЕЛЯ, КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО У РАДИВИЛА, ПОЛЬСЬКІ ЗАХОДИ ЗА СУБСИДІЯМИ. | Примітки | ПЕРЕБІЛЬШУВАННЯ УСПІХІВ, ПЕРЕГОВОРИ З ВЕНЕЦІЄЮ, ПЕРЕГОВОРИ В МОСКВІ ВІТОВСКОГО Й ОБУХОВИЧА (ТРАВЕНЬ 1651 Р.). | Примітки | КОРОЛЬ ВИЇЗЖАЄ ДО ВІЙСЬКА, ОСТАННІ ЗУСИЛЛЯ ВЕНЕЦІЇ ВІДВЕСТИ ВІЙНУ, МАРШ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ПОГОЛОСКИ ПРО ВЕЛИКІ УСПІХИ КОЗАЦЬКІ. | Примітки | КАЛІНОВСКИЙ УСТУПАЄТЬСЯ З КАМІНЦЯ, КОЗАКИ ПІД КАМІНЦЕМ, ОБЛОГА КАМІНЦЯ ПОДІЛЬСЬКОГО В ТРАВНІ 1651 р., ПОГОНЯ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА ЗА КАЛІНОВСКИМ | Примітки | Примітки | РОДИННА ТРАҐЕДІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ЙОГО РОЗДРАЖНЕННЄ НА МОСКВУ, ПОСОЛЬСТВО ІЛЛІ МАНУЙЛОВИЧА. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ПОЧАТОК ЛІТНЬОЇ КАМПАНІЇ 1651 Р., СКУПЧЕННЄ ПОЛЬСКОГО ВІЙСЬКА, В ПОЛЬСЬКІМ ТАБОРІ ПІД СОКАЛЕМ, ВАГАННЯ В ПОЛЬСЬКІМ ТАБОРІ, МАРШ ПІД БЕРЕСТЕЧКО.| Примітки

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.012 сек.)