Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Примітки. 1) с. 280-1; коментарій в цитованій статті — Ґурского

Читайте также:
  1. Примітки
  2. Примітки
  3. Примітки
  4. Примітки
  5. Примітки
  6. Примітки
  7. Примітки

 

1) с. 280-1; коментарій в цитованій статті — Ґурского. Коротша, але в головнім згідна реляція з сокольського табору в Ос. 2286 л. 150.

2) Про неї Освєнцім с. 281, Коховский с. 237-8, оповіданнє Греків в Актах Ю. З. Р. III с. 451. Видавець Освєнціма мішає при тім Купчинці з Копичинцями — так називає се місце згаданий лист з сокальського табору, але се очевидна помилка.

3) Акты Ю. З. Р. III с. 451.

4) Тамже с. 458 (розуміється, цифри побільшені).

5) Жерела XVI с. 117.

6) Акты Ю. З. Р. III с. 477.

7) Тамже с. 451.

8) Тамже с. 454.

9) Кримські справи як вище л. 211.

10) Акты Ю. З. Р. III. 456.

11) Місце козацького табору він означив “на Колодинськім полі, півтори милі від Вишнівця, а миля від Збаража (с. Колодня між Вишневцем і Збаражем); очевидно, се може означати тільки одну з кватир козацької армії, що мінялися доволі часто.

12) Освєнцім с. 297-8, лист Бєчиньского з табору під Сокалєм 8 червня в Ojczyste Spominki II с. 72 (дещо одмінна копія в Осол. 225 л. 357) — се ріжні варіянти тих самих оповідань козацького бранця, що очевидно звернули на себе велику увагу.

Чимало інтересних, але розбіжних, неодностайних подробиць з кінця травня містять також отсі конфесати Тек Наруш. 145 С. 177-182, з котрих я виймаю що цікавіше (дещо подав уже вище, а дещо подам далі, куди воно ближче належить):

“Вийшли з свого табору останньої неділі, себто 28 мая, а взято їx під Почаєвим в середу 31 мая в пяти милях від їх табору — що стояв тоді по тій стороні Тарнополя — ік Збаражеві, спільно з Татарами, але мав посунутися на милю від Тарнополя — так як Сокаль, а то для паші. Всі хлопи здатні до війни поголів (na głowę) йшли на ту війну з Задніпровя і з України, і військо тепер таке велике як було під Збаражем і Зборовим.

Стефан Гирич, стоянівський війт дня 6 червня (помилка) до Щегрина (так) до Хмельницького приїхав і там був як королівський посел, тому що мав при собі королівський лист. Але те ж мало його спіткати що й Сендомирського, коли б не ратовала стара знайомість і побратимство - бо й перед тим мав у Стоянові залогу від Хмельницького: Чекав комісії — з тим щоб туди включено привилей на Богуслав. Потім, як стало на війну збиратись, не хотіли його пустити, і хоч вільний і від Хмельницького шанований ходив як під вартою. В суботу перед св. Трійцею (27 травня), видівши, що козацький табор мав рушитися, наготувавсь і він, а хоч табор не рушив, то він з вечера виправивши челядь і брата, в полуднє і сам за ними удався — коли Хмельницький пересиплявся, і чотирнадцять миль, не зсідаючи з коня, гнав аж до Стоянова.

“Хмельницький під Тарнополем стояв півтори неділі і в день св. Трійці мав напевно рушити під Збараж, до замку: там окопатись і таборувати. Отримавши відомість, що й. кор. м. має йти далі, рече: “ІЦо ми мали короля шукати, то він нас буде шукати”. Але його замисел такий: окопавши табор, з комонником іти на зустріч й. кор. м. Дуже його стрівожив язик під Дубном взятий, що й. кор. м. минає Берестечко: і руки по тім опустив. Опінія про силу нашого війська у них велика: кажуть, що всі народи йдуть на них, аби їx затоптати.



“Піхоти (у козаків) може бути кілька тисяч, все инше на конях. Шабля рідка і зброї мало, самопал у кождого... Межи черню великий голод, соли нема, живність кінець кінцем самі собі дістають — крадуть. Гарматок чотири по парі коней, 4 на чотирьох конях, дві гаківниці. Приряду воєнного досить. Возів 16 по парі коней — так з Корсуня вийшли. (Очевидно, відомости про котрийсь полковий відділ, а не ціле військо).

“Табор не замкнений без сторожі. Де котрий полк собі хоче, так стоїть, полками стоять. Горілка і табака йде з Київа і з Переяслава, з Шасова(!), по десять і більше возів.

“Коли з нашого боку приїхав Татарин до солтана, сталося там не мале роздвоєннє: почав солтан щось говорити про замиреннє, і він (Хмельницький, очевидно) сказав йому: “Вільно тобі, пане солтане, з королем і миритись і битись, а я щастя спробую й ударюся з Ляхами”. Дуже правдоподібно, що Татари стануть остронь, коли до чогось прийде. Але чернь на останній раді, що була в пятницю, заявила Хмельницькому, що хоче побитись і бачити кінець тій війні, — хоч Хмельницький через осавулів переказав, що хан або буде або не буде, а солтан цілком з Ляхами мириться. Причину чому хан іде, таку кладе, що вийшов гнів суворий від Порти, аби табор не рушав (поки хан не прийде?).

Загрузка...

“Джеджалий при нім невідлучно. На Литву післав Небабу, чигринського полковника (і) київського і Филона Горкушу (і) Филипця(В оригіналі зовсім неясно: Niebabe y czehrynskiego pulkownika kijowskiego y Filona Оrkusze Filipca, ci dway ochotnicy myala isc z nami lipiey niz 30000) — сі два охотники, хочуть іти з нами, більше як 30 тис. Небабу певно сильно погромлено, як говорять між козаками.

“Виговський абсолютно всім рядить; не докладаючи (Хмельницькому) відправляє послів. Скарби має мало менші від Хмельницького, При нім рада, рішенє і похоп(pochob.) до війни. Поляків при нім не богато: що їx було, від “куреня” назад на господарство відіслав. Під Животовим був у Хмельницького екзарх — так його назвав — патріярха московського, особа зацна; переночувавши і переговоривши з ним поїхав в нову дорогу — до Царгороду. Патріярх — утікач царгородський — той завсіди при нім пробуває, і тепер службу править.

“Значно змінився на виду (очев. Хмельницький); як прийшов під Тарнопіль і тут його приймали, дуже невесело поводився(Cera sie znacznie na nim odmienila, iako przyszedl pod Ternopol przyiety nie wiesolo barzо postepowal.).

“13 марта(Се наче старий стиль — пор. вище) був у нього московський посол з великими дарунками: тиждень забавився; яка грамота була, не знає, але так каже (Хмельницький, очевидно), що цар йому обіцяє людей, як би йому були потрібні.

“З Білгороду сподівалися 40 тис., але прийшло тільки 500 Ногайських Татар що кочували за Дніпром; було всього кількасот, і пішли на Литву. З султанами Татар до бою нема більше як 2000, але коней мають велику силу: оден веде 10 і 15 коней, найубожші 4 і 5. Бо всю Україну сплюндрували, з виїмком великих міст — куди їx не пустили.

“Тишко райця з Глинян, Русин, взятий Татарами першого нічлігу, був з Татарами під Збаражом, потім під Тарнополем пізнав його Виговський, а минулого вторка утік з козацького табору і оповідає, що того дня Хмельницький пішов переносячись під Збараж. Разом з ним зловлено орендара заміцького, питав його Хмельницький про й. корол. м., про військо кварцяне і посполите рушеннє, і почувши, що під Сокалєм до 30.000 війська, посполитого рушення 100.000, Шведів 20.000, і ще має бути, а війська королевського 12.000, — зараз почав думати про перехід до Збаражу. Вибирався(В ориг. якесь слово помилене, але зміст його ясний.) під Львів і Жовкву, але по тих язиках затрівожився і замір свій одмінив. З сими ж язиками договорювався(uchodzil sie.) Хмельницький і Виговський(В ориг. зіпсоване.) й инша старшина, як до солтана на раду з'їздилися. Але той тільки вислухав пропозиції Хмельницького про свої переговори про замирення, і зараз же мала йому старшина відповісти, що з сього замирення нічого не буде — треба наперед ударити і побачити, чи буде кінець. Солтан мав бути на обидві сторони готов. А Хмельницький мабуть такий спосіб до згоди подавав, щоб Ляхи Татарам заплатили і вони пішли додому не пустошачи землі.

“Хведір козак з-за Дніпра, з полку Джеджалия взятий, пішов з табору в середу(Мабуть 31 травня, бо в неділю 28-го табор мав рушити) і так оповідає:

“Військо стоїть табором під Збаражем, і вся старшина. Став там Хмельницький табором з усім військом і ордами. Козаків нема більше над тих, що прийшли з весни. Минулого пятка (26-го) мав Хмельницький раду, питаючися по всіх полках, чого б собі бажало військо. Старшина одностайно на згоду натякала кажучи: “Доки вже тої крови земля буде пити? люде християнські пропадають! чи не ліпше жити брат з братом?” Чернь закричала на війну: “Ото ми все покинули, сукні потратили, убозство своє попалили!” Потішив їx на тій раді Хмельницький: “Не зарікаюсь я вас так построїти (убрати) як я сам хожу!”(Nie zarzekam sie ia was postroic iako ia chodze.)

“До Литви чотири полка пішло, але ще не було відти ніякої відомости Хмельницькому, як там їм ведеться. Борошна в війську вже нема. Для випочинку вчаснішого — так всі кажуть — подався під Поліссє. Була також в війську чутка, що король мав рушитися під Дубно, і з тої причини — для затамування переправ — пускається Хмельницький до Дубна й Полісся. Тут при Хмельницькім єсть полковник білоцерківський — у всіх полках що до ранґи найвищий і найповажніший”.

13) Акты Ю. З. Р. III с. 455. В Польщі оповідали навпаки, що Хмельницький просив Турка конче прислати поміч; “бо коли не пішле, а він здобуде побіду над Поляками, тоді й Турків навістить”. Новини з місяця травня у Ґоліньского с. 469.

14) Дату приїзду і від'їзду дають Греки — Акты III с. 447 і 451: відправлено послів за 20 день до 16 травня с. с.

15) “Копія листу від Павла Яне(н)ка і Култи (чи Кутти) послів гетьмана війська Запорозького, післаних до господаря землі Молдавської і звідти до Ракоція” (лист до Богдана):

“М. пане господару(!), пане і добродію наш великий! За благословеннєм божим і щастєм в. мил., добродія нашого приїхавши до гдра (ту і далі скороченнє: hdr, hdra) землі Молдавської віддали сьмо писаннє вашої милости, з котрого гдр. в. м. велико втішився, і нам велику доброчинність як послам в. милости показав — більше ніж иншим, попереднім послам в. милости. А хоч удають, що він (не щиро) з в. милостю, добродієм нашим іде, але він щиро, правдиво й істотно йде, і яка була воля і наказ в. м. добр. нашого, все то ми очима нашими бачили — що не тільки сам гдр. охотний нам був, але й сама господарівна її мил. жичливим приятелем зістає ім. п. Тимофієві й в. милости. А що гдр. й. м. хотів від нас, аби ми для певної віри післали з післанцем гдра й. м. нашого козака до в. м. добродія нашого, то ми виправили з наших (сього) чоловіка — хоч і не почесний, але жичливий слуга наш і вірвий. А самі поспішаємо в дорогу, стараючись аби як найліпше, щиро й жичливо справити нам посольство, з чим ми післані, і з відповідю повернути — поклон в. м. віддати і широко про все устно повідомити. За тим покірні услуги наші як найпильніше поручаємо ласці в. м. добродія. В Ясах 4 мая руського калєндаря. В. м. добродія нашого найнижчі слуги Павло Яненко і Култа, посли вашої милости”.

“Від того ж (Яненка) лист до Тимоша, сина Хмельницького: — Мій великомилостивий пане Тимофію, мій м. пане і брате! Бувши післаним від й. м. п. гетьмана добродія нашого, а вашої м. пан-отця в пильних потребах до й. м. князя угорського, і до й. м. господаря землі Молдавської — нареченого й. м. пан отця в. милости, я у його будучи передав поклон в. милости. Дуже вона тішилися з доброго здоровя як пан-отця (pana ojca) в. милости, так і вашої милости, і так охотний гдр. й. м. був, що прийнявши над инших послів він на остатку дозволив привитати панну. Вона з того дуже утішилась і приязнь свою в. милости деклярувала — що виглядає річи як найскорше самим скутком, аби то все щасливий термін свій взяло, і нас подарунками сама з ласки своєї обіслала до господи. За тим жичимо собі як найскорше як й. м. п. гетьмана так і в. милость з поворотом побачити в добрім здоровлю, і ласці вашій віддаємось. (Тіж підписи і дата). (Приписка:) Й. м. господар землі Молдавської просить в. м., коли що в. м. хоче, аби писав йому, і він зараз прислати готов, і за щастє вважати обіцяє, коли упоминку якогось попросиш”.

“Копія листу від Івана Гречина до Хмеля 4 мая старого калєндаря: Кланяюсь тобі і повідомляю, як мав від тебе наказ, що гдар великий землі Молдавської, отець наш Іо(Помилкою ci букви транскрібовані: Iwan, тимчасом Іw — се вступне слово титулу воєводи.) Василь воєвода, твій добрий приятель, дорогий і вірний, як я йому оповів усе, так минї відповів: “Я прийняв послів твоїх з радістю і тепер посилаю послів моїх до в. м., котрих прошу аби в. м. пожалував, як Бог святий”. Бо і він твоїх пошанував і обдарував. Турків іще нема, бо Кизилташі наступали на Богдана, з чого Турки дуже затішилися й просять Бога, аби біда від них відвернулась, бо війська нема — розірване. Добрудчане прийдуть. Затим ласці і т. д.”

“Лист від господаря й. м. до Хмельницького:

Хоч усі листи, які в попередніх оказіях од в. м. мого мил. пана і брата до мене дійшли, я з великим приймав уконтентуваннєм, особливим способом одначе теперішні листи, що мині віддали посли в. м., мого мил. пана і брата, вислані до Угорщини і до Мультан, звеселили серце моє, а особливо коли я був поінформований про добре здоровля і щасливе поводженнє в. м., мого м. пана брата. Нічого иншого мині не зістається, як покірними бажаннями трудити Небо, щоб усі задумані справи прийшли на оздобу, потіху і славу в. м., мого мил. пана і брата. Сі ж посли що мали дорученнє від в. м., мого мил. пана і брата, а власне п. Павло, близький кревний в. м., мого мил. пана і брата, що бачив і в якім стані річи застав, певен я що в. м., мойому мил. панові і братові, пише через свого козака. Я теж до в. м., мого мил. пана і брата, уродженого Сербула Статраша умисно посилаю, аби братерська любов наша не яловіла через довге мовчаннє, і велико прошу в. м., мого мил. пана і брата, в усім що він буде реферувати в. м. мойому м. панові і братові, дати повну і безсумнівну віру. Затим покірно і т. д. В Ясах 20 травня 1651 р. В. м., мого м. пана слуга і брат Василий воєвода земель Молдавських”.

“Від того ж до Виговського, писаря Хмельницького:

Мій велико мил. пане писарю, м. м. пане і приятелю! Як у попередніх оказіях я всіх моїх послів і післанців поручав дбайливости й опіці в. м. м. пана, так і сього особливо в. м. м. п. рекомендую і дуже прошу, аби він через в. м. м. п. мав щасливий приступ до і. м. пана гетьмана і брата і скору відправу. Не сумніваюся ні трохи, що він при тім повну віру матиме у в. м. м. п. у всім, що моїм іменем подасть в. м. м. п. Думаю, що й Павло, близький кревний й. м. гетьмана, подасть до відому те що у мене бачив — ачей голоси калюмніяторів тепер замовкнуть, коли і. м. п. гетьман з листу п. Павла довідається всеї правди. За тим служби мої як найпильніше в ласку в. м. м. п. віддаю. В Ясах дня 20 дня”.

“До того ж від п. Кутнарского (секретаря господаря):

Коли гдар. й. м. до й. м. п. гетьмана умисльного (“нарочного”) свого посилає з освідчинами своєї братерської любови, то і я з оказією сею засвідчую свою покірність в. м. м. панові і братові, сердечно бажаючи, аби Біг в. м. м. п. на довгий вік здоровє скріпив і щасливими успіхами помножив. Не залишив я в нинішній оказії виявити мої почуття в. м. м. панові, особливо тим що гдаря й. м. до того настроїв, аби малим упоминочком виявив свою вдячність до в. м. м. пана. Не сумніваюся ні трохи, що в. м. ласкаво приймеш сю мою зичливість, і післанця сього, котрого я в. м. м. панові рекомендую, без затримки відправиш. За тим повольні і т. д. В Ясах д. 21 мая 1651”.

“Копія грецького листу від гдря до митрополита коринтського: “Іо з божої ласки гдр. молдавський — митрополитові коринтському Йосифові (так) Доброго здоровля побажавши, дивуюся тому, що святість твоя так довго там будучи, не пишеш до мене в жадній річи і мене не повідомляєш про мого свата гетьмана. Тому тепер, кланяючись святости твоїй, як милому приятелеві, повідомляю, що Тафралі до мене приїхав і оповів приязнь твоєї святости, і я її забути ніколи не зможу, — одначе таки прошу, аби ти схотів мене повідомити про приязнь гетьмана, і що з ним діється. Бо я знаючи святість твою таки прошу, аби мою справу підтримував і приязни своєї не залишав. Отже і сього посла — мого конюшого аби підтримав, рекомендувавши його і помігши йому отримати листи, і повідомляв мене, що там діється, а також і о своїм здоровлю — котрого бажаючи на довгі літа, зістаюся зичливим приятелем”.

По листах приписка: “Як звичайно три турецьких листи в атласі — від Коголі великого спатарія, з проханнями до Хмельницького, аби посла гдарського ласкаво прийняв, і в тій же справі до Виговського” — Осол. 225 л. 372. Сю примітку треба мабуть так розуміти, що при листах були три супроводні листи писані по турецьки, для тих турецьких правителів, з котрими могло б мати діло в дорозі се посольство.

Далі (л. 373) йдуть “конфесати” козака “Яскового сина з Чигрина” — “З під Острожка виправлений на Угорщину з послами, себто з Павлом, з Культою і з Татарином мурзою, через Волоську землю і назад післаний з листами до Хмеля”. Але про посольство його в тих “конфесатах” нема нічого.

16) Акты Ю. З. Р. III с. 449 і 451. Сюди ж належать очевидно сі оповідання бранців, що вийшли з козацького табору 28 н. с. травня: “Посли Ракоція були тут під Тарнополем 4 дні і там ласкаво ix відправлено. І се річ не таємна, але повно того між старшиною і черню, що Ракоцій з їx королем (!) має йти до Кракова. Все роблять на його бажаннє, умовившися так, що він піде, як король рушить з військом на Хмельницького. Хто той Ракоцій, не знає, — оповідає як казаки хваляться з незвичайного трактаменту і гонорів, що там (у Хмельницького чи Ракоція?) уряджують послам”. — Теки Наруш. 145 с. 180.

В Monum. Hung. XXIII с. 64 подана реґеста листу Тетері до Ракоція з табору під Зборовим 22 травня: він дякує Ракоцієві за чемну відповідь (мабуть за листа адресованого старшині). 22 травня мабуть н. ст.

17) “Як раз висилаємо Павла Ґеча; як зачуваємо, козаки досі воюють щасливо. Радивилові написали ми, що козацький гетьман перешле йому листа, коли не допише пошта” — Юр. Ракоцій до брата 19 квітня, Monum. Hungariae XXIV С. 428.

18) Monumente Comitialia XI c. 133.

19) Сіляди думав, що Ракоцій дійсно обіцяв гетьманові через Ґеча зробити диверсію на Краків, так як се говорилося в козацьким таборі, але він при тім не міг вказати на ніякі документи з угорської сторони (Trans. І с. 160).

20) Monumenta Hungariae XXIII с. 53, лист з 21 квітня.

21) Monum. XXIV с. 432.

22) Monum. ХXIII с. 73. Ґеч стрів се посольстві коло Дністра 9 травня.

23) Ah quam vellem haberemus totius belli Cosacici veram ac sinceram historiam. — Monumenta Hungariae XXIII c. 65.

24) Реляція Бороша з 9 травня — Monumenta XXIII ч. 36, Transsylvania I с. 162.

25) Вірчі листи в Monum. Hung. XXIII с. 669-70, без дати, видавець позначив їx місяцем липнем, без ближчих мотивів. Інструкція в Transsylvania І с. 182, теж без дати: видавець позначив її місяцем вереснем, мабуть з огляду на “вотум” Кемені з 7 вересня, де той висловлюється против посольства до гетьмана під сю хвилю. Але при тім позначив, що інформація Ґечові писана рукою Кеменя. _ Не знаю, наскільки важні аргументи мав він супроти того звязати хронольоґічно се votum з інструкцією і з вірчими грамотами, як се зробив в Transsylvania c. 182-8. Нижче ми побачимо оповіданнє козацьких послів, що повернулися від Ракоція в липні; нема згадки, щоб з ними приїхав угорський посол, і може бути що Ґеч тоді не поїхав. Але се не виключає можливости, що інструкцію для нього Кемень зложив літом. В кожнім разі здержлива, нерішуча політика семигородського уряду ілюструється наведеними документами для літа 1651 року досить виразно.

 

 


Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 70 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ХМЕЛЬНИЦЬКІЙ В БІЛІЙ ЦЕРКВІ, ОПОВІДАННЯ РАДИВИЛОВОГО ПІСЛАНЦЯ І СОТНИКА ПОЛОВКА, СИТУАЦІЯ В БЕРЕЗНІ-КВІТНІ 1651 Р., ВИЧІКУВАННЯ ТАТАР | Примітки | Примітки | ПРИПЕТСЬКИИ ФРОНТ, ПОВСТАННЯ, ОБЛОГА ГОМЕЛЯ, КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО У РАДИВИЛА, ПОЛЬСЬКІ ЗАХОДИ ЗА СУБСИДІЯМИ. | Примітки | ПЕРЕБІЛЬШУВАННЯ УСПІХІВ, ПЕРЕГОВОРИ З ВЕНЕЦІЄЮ, ПЕРЕГОВОРИ В МОСКВІ ВІТОВСКОГО Й ОБУХОВИЧА (ТРАВЕНЬ 1651 Р.). | Примітки | КОРОЛЬ ВИЇЗЖАЄ ДО ВІЙСЬКА, ОСТАННІ ЗУСИЛЛЯ ВЕНЕЦІЇ ВІДВЕСТИ ВІЙНУ, МАРШ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ПОГОЛОСКИ ПРО ВЕЛИКІ УСПІХИ КОЗАЦЬКІ. | Примітки | КАЛІНОВСКИЙ УСТУПАЄТЬСЯ З КАМІНЦЯ, КОЗАКИ ПІД КАМІНЦЕМ, ОБЛОГА КАМІНЦЯ ПОДІЛЬСЬКОГО В ТРАВНІ 1651 р., ПОГОНЯ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА ЗА КАЛІНОВСКИМ |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Примітки| РОДИННА ТРАҐЕДІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ЙОГО РОЗДРАЖНЕННЄ НА МОСКВУ, ПОСОЛЬСТВО ІЛЛІ МАНУЙЛОВИЧА.

mybiblioteka.su - 2015-2018 год. (0.013 сек.)