Джерела й лїтература сформовання в. кн. Литовського.

Для історії сформовання в. кн. Литовського найважнїйшим джерелом служить лїтопись Галицько-волинська. Дещо небогато, але також цїнне і певне дають лїтописи новгородські й пізнїйші компіляції східно-словянські, та сучасні лїтописи польські, ливонські й пруські. Сї зібрані в виданнях: Monumenta Poloniae historica (годовно т. II-IV, Львів, 1872-1884), Scriptores rerum Prussicarum (I-V, Липськ, 1861-74), Scriptores rerum Livonicarum (I і II, 1847-1853, але важнїйші потім друковані в ліпших виданнях: Генрих Лотиш в Monum. Germ. hist. Scr. XXIII, Livländische Reimchronik вид. в Падерборнї, 1876). З дипльоматарів треба згадати спеціальний (але не мудрий) Codex diplomatyczny Litwy wydany z rękopisów w archiwum tajnem w Królewcu zachowanych przez E. Raczyńskiego, 1845. Ґенеальоґічні ж статї як „Начало государей литовскихъ” (в Воскресенській компіляції — І c. 253) й иньші подібні ¹) і старинна історія Литви русько-литовської лїтописи середнїх редакції — все річи не старші початків XVI в. — містять лєґендарний матеріал, з которого дуже мало що можна вибрати, особливо з тих редакцій русько-лиговської лїтописи. Вона видані досї з кількох кодексів: у перве в Нарбутових Pomniki do dziejów litewskich, І, 1846 (ширша редакція), далї — середньої редакції: оден кодекс в неприступнім, виданім як рукопись виданню петерб. археоґрафічної комісії: Литовская лЂтопись по списку находящемуся въ библіотекЂ гр. Красинскаго, Спб., 1893, другий — в Записках одеського істор. товариства т. XXIV (і осібно — Одеса 1902): Западно-русская лЂтопись по списку Румянцевскаго музея, вид. Вахевич; третїй — польський переклад з Ольшівського кодексу: Kodeks Olszewski Chomińskich, w. ks. Litewskiego chronika, podług rękopisu z 1550 r. wydał S. Ptaszycki, 1907. Иньші кодекси (разом 8) мають вийти в збірнім виданню петерб. археоґрафічної комісиї (див. низше). Про редакції русько-литовської лїтописи див. в т. VI гл. 4.

Лїтописи й лїтописні збірники новгородські й московські (головно Воскресенська й Никонівська), також польські, пруські й ливонські, та дипльоматарі пруські й ливонські (Voigt Codex diplomaticus Prussiae, Napierski Russisch-livländische Urkunden, Bunge Liv-, Est- und Kurländisches Urkundenduch) служать потім джерелом для історії в. кн. Литовського до кінця XIV в. При тім новгородські й московські компіляциї головно важні для русько-литовських відносин. До них прибуває зладжена в другій четвертинї XV в. давнїйша русько-литовська лїтопись (або Лїтописець в. кн. Литовських, инакше Перша р.-лит. лїтописець, лїтопись Даниловича і Попова), що займаєть ся годовно часами Витовта, але дає кілька екскурсів і в попереднї часи. Джерело се першорядної ваги, хоч в декотрих частях має свою виразну тенденцію й вимагає критики. Воно видане кілька разів: Іґн. Даниловнчом п. т. Latopisiec Litwy і kronika ruska, Вильно, 1827 (з кодексу супрасльського), Поповим в Учених записках II отд. академії т. І (з кодексу слуцького або уварівського) і петербурською археоґрафічною комісією з кодексу Аврамки: Отрывокъ краткой Литовской лЂтописи находящійся въ лЂтописномъ сборникЂ именуемомъ ЛЂтописью Авраамки, Спб., 1893, ст. 14+VI (але се виданнє, як і згаданне вище виданнє кодексу Красїньских, вийшло тільки в 50 прим. як рукопись). Друкуєть ся вже досить давно але ще не вийшло збірне виданнє русько-литовських лїтописей з усїх звісних кодексів усїх версій і редакцій, накладом петербурської археоґрафічної комісії. Я мав нагоду познайомитись з сим виданнєм. Для давнїйшої редакції воно роспоряджає сьома кодексами, не рахуючи перерібок, що війшли в редакції середнї й ширшу. Головне значіннє мають звістні вже кодекси супрасльський і слуцький: иньші (дуже фраґментаричні) не дають багато, анї з текстуального погляду анї що до самостійних звісток. Про саму лїтопись див. в т. VI гл. 4 Історії, а з иньшої лїтератури: Smolka Najdawniejsze pomniki dziejopisarstwa rusko litewskiego (Pamiętnik wydz. hist.-fil. Ak. um. VIII), Prochaska Latopisiec litowski, Львів, 1890, моя — Похвала в. кн. Витовту (Записки Наук. тов. ім. Шевченка, VIII, 1895) і Тихомірова О соста†такъ называемыхъ литовскихъ лЂтописей (Журналъ Мин. Нар. Пр. 1901 кн. III і V, див. рецензію в Записках т. LI).

Для часів Витовта окрім лїтописей і згаданих збірок першорядним джерелом служить спеціальний дипльоматар А. Прохаски: Codex epistolaris Vitoldi, Краків, 1882 (Monum, medii aevi т. VI).

Для дальшого часу з хронїк важні головно Длуґош (до р. 1479, вид. Пшездзєцкого — Краків, 1873-78) і його продовженнє у Ваповского (як низше) та русько-литовська лїтопись редакцій середніх і ширшої. І Длуґош і рус.-лит. лїтопись сих редакцій сильно вимагають критики.

Для XVI в. маємо такі важнійші хронїки: Мєховского Chronica Polonorum, останнє виданнє у Пісторія Polonicae hist. corpus, II, 1582, варіанти першого, сконфіскованого видання його — при Ваповскім; новійший розбір — Borzemski Kronika Miechowity, Rozprawy wydz. hist. XXVI. Ваповского Chronica: частина 1480-1535 видана в ориґіналї в II Scriptores rerum Polon., в попереднїм він опираєть ся на Длуґошу — з того частина видана в польськім перекладї Малїновского — Dzieje Korony Polskiej і w. ks. Litewskiego, I-III, Вильно, 1847-8, до р. 1463, моноґрафія: Lukas Rozbiór podługoszowej cześci kroniki Wapowskiego — Rozprawy X-XII. Русько-литовська лїтопись середнїх редакцій (сягає до р. 1548 і 1575). Стрийковского Kronika polska, litewska, żmudzka i wszystkiej Rusi (I-II, Варш. 1846). Бєльского Kronika polska (останє виданнє Туровского, 1856).

Дипльоматарі: Archiwum ks. Sanguszków, для в. кн. Литовського головно т. І, Ш і IV (Льв., 1887-90), тут акти XIV-XVI вв. Codex diplomaticus saec. XV, I-III (Краків, 1876-1894, — Monum. medii aevi т. II, XII і XIV). Акты западной Россіи т. I-III (всїх пять) — для XV-XVI в. Działyński Zbiór praw litewskich od roku 1389 do roku 1529, Познань, 1841. Дрібнїйших збірок тут не вичисляю, мушу згадати тільки ще Skarbiec diplomatów posługuiących do krytycznego wyjasnienia dziejow Litwy, Rusi litewskiej i ościennych im krajów (до р. 1569) Даниловича, I-II, 1860, — збірник уже нездалий і перестарілий, але в дечім досї не заступлений новійшими публїкациями.

Лїтература: Загальні курси тільки старі, або ненаукові й компілятивні, або популярні: Kojałowicz Historia Lithuana, I-II, 1660-9 (для свого часу зовсїм не зла, тому Шлєцер переробив його в своїй Welthistorie, L. 1785). Narbutt Dzieje narodu litewskiego, I-IX, 1835-41 (зовсїм не критичне). Jaroszewicz Obraz Litwy pod względem jej cywilizacyi od czasów najdawniejszych do końca XVIII w., Вильно, I-III, 1844-5. Турчиновичъ ОбозрЂніе исторіи БЂлоруссіи съ древнЂйшихъ временъ, Спб., 1857. Кояловичъ Лекціи по исторіи Западной Россіи, Спб., вид. 4 — 1884 (короткі, більш популярні, і в дечім тенденційні). Брянцевъ Исторія Литовскаго госудрства съ древнЂйшихъ временъ, Вильно, 1889 (велика, але зовсїм ненаукова книга). Петровъ БЂлоруссія и Литва — Историческія судьбы сЂверо-западн. края, Спб., 1890 (популярна і теж односторонно зроблена компіляція). Компілятивний характер має й історія в. кн. Литовського, котру рівнобіжно з історією в. кн. Московського подає в своїй Історії Россіи Д. Іловайский (т. II-III, 1884-90 — сї роздїли в перекладї видруковані в V т. Рускої істор. біблїотеки) і присьвячені Литві роздїли книги Schiemann-a Geschichte Polens, Livlands und Russlands bis ins XVIII Jh, I, 1886 (в колекциї Онкена).

Моноґрафії — до сформовання в. кн. Литовського: Антоновича Очеркъ исторіи в. кн. Литовскаго до пол. XV ст., ч. І: до смерти Ольгерда, К., 1878 (передр. в його Монографіях). Дашкевича ЗамЂтки по исторіи Литовско-русскаго государства, К., 1885 (кілька важних поправок до поглядів Антоновича). Brückner — Litwa starożytna (Biblioteka Warszawska 1897, V і IX і в новім обробленню, осібно 1904, м. ин. замітии про полїтичну еволюцію литовських племен, написані одначе досить ненауково, пор. рец. в LXVI т. Записок). Latkowski — Mendog, Краків, 1892 (Rozprawy XXVIII) — головна моноґрафія до сього предмету. Новійше: J. Totoraitis Die Litauer unter dem König Mindowe bis zum Jahre 1263 (Фрайбурґ, 1905), Prochaska Dwie koronacye (Данилова і Мендовгова), Prezegląd histor. 1905 (бідне змістом) і його ж замітки до біоґрафії Мендовга Dwa objasnienia do dziejów Litwy (Kwart. hist. 1906). Васильевскій — Исторія г. Вильны, Спб., 1872 (в Памятниках старины въ зап. губерніяхъ Батюшкова т. V — містить і огляд історії в. кн. Литовського); його ж Обращеніе Гедимина въ католичество — Ж. М. Н. П. 1872, II. Krumbholtz — Samaiten und der deutsche Orden bis zum Frieden am Melnosee, Королевець, 1890. Никитскій — Кто такой былъ Гедиминъ (Р. Старина, 1871, VIII). Prochaska — Stosunki Krzyżaków z Gedyminem i Łokietkiem (Kwartalnik Hist. 1896,1). Йогож О prawdziwości listów Gedymina (Rozprawy XXXII, 1905). K. Stadnicki — Synowie Gedymina, Льв., т. І вид. 2 — 1881, т. II вид. 1 — 1853. Йогож Olgierd i Kiejstut synowie Gedymina, Льв. 1870. Огляди сформовання території в. кн. Литовського подають книги: Любавского Областное дЂленіе и мЂстное управленіе в. кн. Литовскаго, Мва, 1893 (коротко й часто неповно), Леонтовича Очерки исторіи Литовско-русскаго права — Образованіе территоріи Литовскаго государства, Спб., 1894 (многословно і слабо з методольоґічного боку). Окрім того відносини поодиноких східно-словянських земель до в. кн. Литовського оглядають моноґрафії по історії сих земель (див. т. II ² прим. 1). Моноґрафічна лїтература від часів смерти Ольгерда вказана низше.

Дата добавления: 2015-07-18