Примітки. 1) Див. відповідь в

¹) Див. відповідь в. князя, видруковану у Любавского Литовско-русскій сеймъ дод. 43.

²) Видруковані в дневнику сойму 1563 p. — Zrzodłopisma do dziejów unii т. II ч. l c. 367-8.

³) Так здаєть ся треба розуміти не зовсїм ясний вираз: okrom jedno gwałtownej potrzeby rzeczp. — ku odparciu naprzeciw nieprzyjacieliowi, na porywcze a niepotrzebne powłoki jezdzić nie chcielibyśmy. Се натяк на можливість відтягнути ся шляхтї навіть від походу.

⁴) Король приїхав до Пйотркова на сойм 28/X 1562 — Ґурнїцкий вид. Мостовского c. 464.

⁵) На закінченню дневника, в загальнім поглядї на сойм сказано: О litewskiej uniej była zminka wielka, bo wiedzieli posłowie ziemscy, że samа Litwa solicitowała o nię krola, i z wojska od Witepska jawnie poselstwo byli wyprawili do Wilna ku krolowi prosząc, aby unię im z Polską dokonał, o czem jest wyżej dostatecaniej wypisano (в дїйсности нема). Solicitowali o to wszystka szlachta litewska, alę sie temu panów nieco sprzeciwiało, z ktorych przedniejsi byli pan Mikołaj Radziwłłi wojewoda wileński, kanzierz, marszałek, hetman i wielkich dzierżaw w onem xięstwie wielki pan z łaską wielką — c. 157.

⁶) Zrzodłopisma II ч. l c. 10.

⁷) Ibid. c. 56.

⁸) Przypominali ich. przeciw Koronie niestatecznośc, lamanie foedera, nie zisczenie spisków spolnych (актів унїї), a na ostatek nieprzyiażni znaczne, które oni Koronie w potrzebach ich, tak wałaskich (iż gdy byli o pomoc żądani, przymierzem i pacty swemi z Wołochy wymawiali się), jako z innemi, okazowali.

⁹) Ibid. c. 102-3.

¹⁰) A ten sejm spólny z Litwą i Prussy bedziem powinni wedle statutu złożyć i tamże już w doskonałą exekucyą przywieśc tę unią i incorporacyą tym obyczajem, jako przywileje splne tak dawne jako tez za króla Alaxandra, stryia naszego, uczynione uczą.

¹¹) Ibid. c. 144-5, 147, Volum. legum II c. 20. Я вважав потрібним увійти близше в детайлї, бо сей момент — критичний в історії унїї, зовсїм не був відповідно розсьвітлений. Д.-Запольский (c. 15-6) зовсїм проминув і петицію литовської шляхти й сойм 1562/3 р.: про нього він тільки згадує, що розпочав ся він заявою про потребу унїї — і відкликуєть ся до соймового рецесу. Що правда, він досить широко спиняєть ся над причиною повороту в трактованню унїї, але мірковання його й тут або в високій мірі неясні (навіть подекуди незрозумілі), або хибні — як і в попереднїм. Любавский (c. 635-6) відповідно оцїнив значіннє петиції, але зрештою хибно судить про дальші її наслїдки: „відповідно до петиції Литвинів Жиґимонт-Авґуст поставив справу унїї на короннім пьотрковськім соймі (до сього д. Л. покликуєть ся зовсїм хибно на акти подані в Zrzodłop. do dz. unii), але вдати ся в наради над сим питаннєм і його рішеннєм сойму не прийшло ся, бо як раз король мусїв за „ґвалтовною потребою” виїхати до в. князївства” (c. 636-7).

¹²) Любавского Литов.-русскій сеймъ докум. ч. 45.

¹³) Друковані в дневнику сойма 1563/4 рр., в Zrzodłopisma-x do dziejów unii т. II с. 280-9; тамже, с. 172-9, видруковано ще й польський переклад, досить лихий (так що місцями для зрозуміння треба собі відгадувати латинський текст), але з деякими відмінами. Відносини тих двох текстів обговорюю в прим. 46. Датована інструкція 21/VII 1562 р.

¹⁴) Лист короля з 8/X 1563 — Zrzodłopisma II ч. І c. 185.

¹⁵) Виставлена їм грамота, по латини, в Zrzodłopisma-x II ч. 1 c. 182, виказ відпоручників у Любавского ор. c. дод. ч. 47 (він не зовсїм сходить ся з тою латинською грамотою). Пор. Zrzodłopisma II. l c. 237.

¹⁶) A zwlaszcza ilekroć w splónych zasiedzieniach trafi się rozmowę mieć w rzeczach koło unii, żeby się kto z tych panów posłów, którzy od inszych stanów posłani są, okrom wolej, wiadomości i przyzwolenia ich msci panów posłów z ławice tedy pańskiej poslanych w te zmowy nie wtrącał, ale żeby było wszystko z wiadomością i wolą starszych i spólnem zezwoleniem wszech panów posłów.

¹⁷) Zrzodłopisma II. l c. 281 i 219, пор. 183 і 277-8.

¹⁸) Про неї прим. 46.

¹⁹) Wyjąwszy wielką nagła przypadłą od nieprzyjaciela potrzebę.

²⁰) Див. вище c. 221; сї слова з акту 1499 р. в польськім текстї інструкції 1563 р. мають прогалину, і для того не зрозумілі.

²¹) Zrzodłopisma c. 286.

²²) Sub quo (особою короля й великого князя) tamquam uno capite uterque populus sit unum corpus unaque gens — c. 282, пор. 286. За те знов на иньших місцях без церемонїї говорить ся про дві держави чи володїння — utraque dominia.

²³) Zrzodłopisma c. 281, 287.

²⁴) Дневник сойму — Zrzodłopisma do dziejow unii II ч. 1 с. 193, 202-8. З попереднїх дослідників близше спинив ся коло сього сойму тільки Любавский (c. 663 і далї). Д.-Запольский (ор. c. c. 15-6) збув його кількома побіжними увагами.

²⁵) Дневник с. 215, 270.

²⁶) Дневник с. 226; иньші відпоручники згадують ся на c. 237.

²⁷) Дневник 237-241.

²⁸) Дневник c. 271-5.

²⁹) Ibid. c. 271.

³⁰) Aby w tych państwiech był zawżdy unus rex, una lex omnibus, unus populus, pod jedną pieczęcia i laską koronną (з спільними мінїстерствами).

³¹) Дневник с. 277-290.

³²) Дневник с. 290-1, 293-6, див. також примітки до тексту інструкції c. 282-9.

³³) Цїкаво, що при тім зовсїм незвісним Полякам і невикористаним зістав ся акт найстарший і для них найцїннїйший — Кревської унїї.

³⁴) Дневник сойму с. 279, 291-3, 296-7.

³⁵) Ibid. c. 308-312.

³⁶) Ibid. c. 312, 314, 337.

³⁷) Дневник с. 305-8.

³⁸) Zdało się nam z obudwu stron, że przywilej Alexandra króla jest jako fundament tej naszej uniej, казав потім еп. краківський Паднєвский (Дневник любл. сойму c. 356).

³⁹) Цїкаво, як супроти заяв Поляків, що повне зрівняннє Литвинів з Поляками розширить їх вільности, Литвини вказували, що в деяких точках вони знову мають більші від Поляків свободи: nie mamy obligu żadnego na poradlne, nie podleglichmy świętopietrzu, nie jest na nas włożon obowiązek zwierchności panow duchownych nad nami (c. 340). Як бачимо, з обох боків з наівним цинїзмом виступав принціп чисто матеріальної, клясової вигоди пансько-шляхетскої верстви, яку вона може мати від унїї.

⁴⁰) Дневник с. 5, 318-326, 326-336.

⁴¹) Так виходило б з нарад l-3/II; але виразної литовської деклярації з сього моменту не маємо, а промова Радивила 1/II, може навмисно, стилїзована дуже загально.

⁴²) Дневник c. 337-341, пор. 330 і 343 — як коронні посли прийняли нові вимоги литовської делєґації.

⁴³) Nie chcą odstąpić, aby nie mieli mieć swej wlasnej rzeczy pospolitej, seimów swych osobnych i inszych porządków swych zwyklych, a temu na sejmy walne koronne nie obiecując się jeżdzić, jeno wyprawować niektore z rad litewskich, gdyby potrzeba co stanowić o potrzebach obojga państw i obronie abo podatku spólnym.

⁴⁴) Дневник сойму с. 341, 342-3, 344, 345-7. Формули, поданої литовським відпоручникам від коронних станів, не маємо в автентичній формі. Судячи з відповідей на неї литовських відпоручників (c. 349-351), вона мусїла бути подібна до проєкта формули, предложеного послами — c. 341-2, бо відповіди сходять ся з нею, але не вповнї: офіціальний текст мусїв мати більше параґрафів, але вони були розложені в тім же порядку і мали подібний же зміст.

⁴⁵) Цїкаво, що формула коронних станів (зладжена послами) передана була литовським відпоручникам через руки короля.

⁴⁶) Дневник сойму с 341-2, 347-351.

⁴⁷) Ibid. c. 352-4.

⁴⁸) Zaniechawszy wszelkiej dziedzicznej successyi na ziemię Litewską, ieśliby które tak nam samym, jako potomstwu naszemu należała, dobrowolnie rzeczypospolitej a tej sławnej koronie Polskiej odstępujemy — Vol. legum II c. 29.

⁴⁹) Дневник сойму с. 354-367.

⁵⁰) Про сю справу соймів див. прим. 47

⁵¹) Дневник с. 369-379, 380-384.

⁵²) Видруковані в Volumina legum II c. 29-32, мають дату 13 марта 1564 р.

Справа унїї за Жиґимонта-Авґуста: Литовський сойм в Більську 1564 р. і конференції в Парчові, коронний сойм в Пьотркові 1565 р., виленський сойм 1565/6 рр., петиції волинської й підляської шляхти, причини її прихильности до унїї. Берестейський сойм 1566 р. й інструкція на люблинський сойм, невдалі конференції в Люблинї, соймованнє 1566/7 рр., польська делєґація на Литві й петиція литовської шляхти про унїю в Лебедеві 1567 р.

Як згадано було, король вже на варшавськім соймі заповів литовський сойм в Більську для нарад над справами унїї, й коронні стани вислали туди своїх відпоручників ¹). Сойм дїйсно скликано в червнї 1564 р. і на нїм коронні відпоручники вели переговори з литовськими станами. Змісту тих переговорів близше не знаємо. Вислані до Більська коронні посли шляхецькі оповідали, що литовське „рицарство” (посли земські шляхецькі) показували велику охоту до унїї, годили ся в найважнїйших точках, що до спільних соймів і ради. Але на перешкодї ставали „потентати литовські” й впливали на иньші стани — przekazywali i innym mocno odradzali ²).

Тодїшнїй настрій сих потентатів може характеризувати лист Радивила, писаний перед самим соймом до короля, де він називав унїю таким же замахом на свободу в. кн. Литовського, як і московські претензії, тільки що Москва хоче накинути Литві свою неволю силою, а Поляки — підступом ³). Він просить короля, аби він не попихав Литву до такої унїї, що має бути не сполукою, а інкорпорацією її Польщі (włączenia a nie złączenia) ⁴).

Здаєть ся, що остатнї переговори на варшавськім соймі ще більше знеохотили сих потентатів до всяких дальших унїонних переговорів. Щоб задобрити иньші стани литовські й зацитькати їх змагання до унїї, маґнати зробили їм уступки у внутрішнїх справах в. кн. Литовського — як то предвиджувало литовське боярство ще під час своєї вітебської конфедерації 1562 р. На більськім соймі пани-рада перевели реформу судів на польський взір, відповідно бажанню шляхти: реформа ся між иньшим зносила судові імунїтети панів, юрисдикцію в. княжих урядників над шляхтою й ріжні судові оплати. Предложили також новий, поправлений відповідно бажанням шляхти статут ⁵). Завдяки всьому тому литовським „потентатам” удало ся задержати й сей раз шляхту під своїм впливом, і в справі унїї уложено на соймі таку деклярацію, що Поляки признали її неможливою ⁶). Судячи з пізнїйших відкликів до неї, вона була уложена взагалї в дусї литовської деклярації на варшавськім соймі. Виходила, здаєть ся, від унїонного акту 1501 р., признаючи спільну елєкцію, але при тім забезпечала рівноправне значіннє в. кн. Литовському, як осібній державі. Вибори короля і вел. князя мали відбувати ся при границї обох держав: Поляки мали зїздити ся в Литві, литовські стани в Угрові (Венгрові), на Підляшу. По коронації в Кракові мала відбувати ся церемонїя „підношення” на велике князївство в Вильнї (на сїй церемонії деклярація близше спиняла ся). „Спільні наради” обох держав обмежали ся справами, що дотикали інтересів обох держав, але по за тим мали далї істнувати осібні литовські сойми — ся точка також була ширше розвинена в більській деклярації ⁷).

Ся деклярація більського сойму вислана була з литовськими відпоручниками на спільний сойм до Парчова, що через спізненнє більського сойму припав на липень-серпень 1564 р. Наслїдком перемоги Литовських панів порозуміннє в справі унїї по мисли Поляків стало неможливе. Що правда, литовські земські посли, як оповідали потім коронні посли, і в Більську і в Парчові досить розумно радили польським станам і навіть просили, щоб не відповідали завзятєм на завзятє литовських панів, а годили ся з ними, на чім можна в тій хвилї догодитись, бо иньші уступки можна було-б лекше осягнути з дальшим часом, аби тільки війшли в житє спільні сойми й спільний сенат ⁸). Але польські відпоручники сеї мудрої ради не послухали, і нї з чим відїхали.

Такий мізерний кінець сих пертрактацій викликав значне знеохоченнє в польських кругах. На короннім соймі, скликанім до Пьотркова на сїчень 1565 р. (дневник його маємо, й хід нарад досить добре знаємо) ⁹) серед послів висловляли ся підозріння й що до щирости короля в справі унїї, і ще більше — що до поведення коронних сенаторів. Говорено, що пани польські, не хотячи стратити своїх держав і маєтностей при „екзекуції прав”, навмисно гальмують справу унїї. Вона ще від 1550-х рр. в парляментарних польських сферах вважала ся за складову частину сеї екзекуції ¹⁰), і мовляв тому пани коронні утрудняють переведеннє унїї, бо хочуть протягнути час, щоб позбути ся екзекуції ¹¹). Коли посли з Краківської землї привезли на сойм інструкцію — не вдавати ся в наради над екзекуцією, поки не буде переведена унїя, то се викликало протесть серед послів: вони вказували, що справа унїї може потягнути ся бозна як довго, і неможна чекати з реформами весь той час ¹²). Безплодно стративши на унїю вже два сойми (варшавський і парчівський), посли звернули ся тепер до своїх внутрішнїх справ, і на соймі 1565 р. унїєю може більше займало ся правительство, нїж посольська палата, що так напирала на сю справу давнїйше.

В експозе посольської палати — привітній промові до короля, справа унїї була поминена. Король в своїй „пропозиції” згадав про безплодні наради в Парчові й повідомивши, що новий спільний сойм він визначив, за згодою обох сторін, на великодні сьвята 1565 р., просив, аби стани застановили ся над способами переведення унїї, як би й на сїм соймі не прийшло до порозуміння przez czyjekolwiek staranie а uporne przedsięwzięcie. На се з сенаторів прімас радив в разї потреби силою зломити ту опозицію „кількох голов” ¹³), але иньші голоси не радили острих способів. Посли просили короля далї не спускати справи унїї і спільний сойм для неї уложити не з відпоручників обох держав, а щоб стани їх зїхались в повнїм складї. По їх гадцї таке роспорядженнє залежало вповнї від короля. Заразом вони остерігали, що поки унїя не була переведена, вони не мають охоти журити ся клопотами вел. князївства, „бо не знають, чи мають з них приятелїв чи ворогів”; що досї робили вони для Литви — то робили тільки для особи короля. Взагалї-ж особливого запалу в справі унїї вони не доказали ¹⁴).

На заклик правительства, що ще з осени вибрало колєкцію документів до історії унїї ¹⁵), посольська палата вибрала комісію до студіовання їх. Чи се студіованнє привело до яких нових виводів, не знаємо. Взагалї-ж справа унїї зійшла з дневного порядку сойму й вернула ся аж на його закінченнє, коли виринуло питаннє — чи не відложити той спільний сойм, з огляду що коронний так перетягнув ся. Говорило ся се під кінець марта, а 22 цьвітня був Великдень, і на Великдень мав бути спільний сойм. Посли не хотїли, щоб відложеннє се вийшло від Поляків: бажали, щоб король відправив сойм перед виїздом до Литви, куди кликали його з огляду на дальшу війну з Москвою. Але сенатори рішучо обставали за відложеннєм сойму, з огляду що литовські відпоручники однаково через війну-б не приїхали ¹⁶).

Під кінець сойму прибуло посольство з Литви, просячи короля їхати як найскорше на Литву. Заразом воно дякувало польським станам за поміч у війнї й просило на далї, та заявляло готовість Литви до переговорів про унїю. Супроти їх представлень про тяжке становище в. князївства посли не робили більше опозиції що до відложення сойму, але коли сенатори запропонували податок на московську війну, се серед послів не знайшло прихильности. З тяжкою бідою згодили ся вони на кредит в 500 тис. зл. і податок на се, та й то декотрі воєводства відтягнули ся ¹⁷). Спільний сойм король в конституції соймовій приобіцяв зложити перед Великоднем 1566 р. і „звести” на нього також литовські стани ¹⁸).

Під зиму 1565/6 р. в Вильні скликано литовський сойм, що потягнув ся до весни 1566 р. ¹⁹). Головним предметом нарад було збираннє коштів на дальше веденнє війни з Москвою. Справа унїї, перед перспективою нового спільного сойму, мусїла обговорювати ся теж, але в перехованих соймових актах маємо тільки скупі згадки про неї. Так в пропозиціях станів згадано, що „некоторые земли и поветы” просять господаря зложити спільний сойм,,с коруною Польскою”. Се прошеннє дїйсно стрічаємо в осібних петиціях шляхти волинської й підляської. Перша просила зложити скорше спільний сойм, на взір більського; друга просила „способити до унїї” з Польщею, аби Підляше не було „україною”. Правдоподібно, що власне сї „землї й повіти” розуміла соймова пропозиція ²⁰).

Згадані петиції цїнні тим, що кидають сьвітло на становище супроти унїї шляхти наших, українських земель. Виходить, що шляхта з західнїх земель — Волини й Підляша, спеціально прияла унїї з Польщею. Цїкаво знати мотиви; небогато, але дещо того знаходимо в її петиціях, а доповнивши тим що знаємо з иньших фактів, можемо зрозуміти становище сеї шляхти.

Петицію Волинян в. князь переказує в таких словах: „што припоминаеєте єго королевской милости о вчиненьє справедливости с паны Поляками, о забраньє кгруптовъ, о побитьє и пораненьє братьи своєє и о иншиє многиє кривды, и тутъ же просите, аби є. к. милость подле приобЂцованья своєго господарского, всему панству в. кн. Литовскому и инымъ землямъ в Белску вделаного, съємъ сполный с короною Полскою зложити без омешканья рачилъ”. Подібно звучить і підляська петиция: „Просили сьте, аби є. к. милость з ї. м. панами радами зволив подумати над забезпеченнєм вас від коронних обивателїв (о pokoiu waszym z obywatelmi соrоnnеmі) та способити справу унїї вашої з Польщею, бо як не буде унїї, Підляська земля стане такою як Україна”. Отже тут шляхта головним мотивом, що велить її змагати до унїї, однодушно підносить неспокій від коронних сусїдів. Підляшане кажуть се особливо виразно, грозячи, що при теперішнїх порядках Підляше готово спустїти як Україна. Як бачимо, навіть не благодати польського устрою й польського права, а далеко більше прозаічна причина: утечі підданих, наїзди, пограничні спори й иньші безправности і на які не можливо було знайти справедливости на Поляках, як на підданих другої держави ²¹), в першій лїнїї змушували українську шляхту з польського погранича бажати унїї. Ся всяка біда погранична, на яку Волиняне скаржили ся ще в перших роках пановання Жиґимонта-Авґуста, була першим мотивом, що казав Волинянам і Підляшанам бажати знесення державної границї між ними й польськими провінціями, а для того — переведення тїснїйшої унїї, або інкорпорації.

До сього прилучали ся ще иньші причини. Підляше, маючи польське право й польську урядову мову та становлячи з сього боку виїмок в в. кн. Литовськім, нераз нарікало на те, що центральні власти не рахують ся з сими виїмковими прикметами його. Для Волини знову питаннєм житя й смерти було полїпшеннє оборони від Татар, а вона вязала її спільними інтересами з сусїднїми провінціями Корони — Поділєм і Галичиною. Приналежність до двох ріжних держав тепер паралїзувала спільні заходи до оборони, й Волиняне сподївали ся на сїй точцї богато скористати з тїснїйшої звязи з Короною, тим часом як від литовських провінцій вони однаково мали дуже мало помочи в своїй боротьбі з Татарами. Боротьба-ж з Москвою, на які уживало всї свої сили в. кн. Литовське в другій половинї XVI в., сильно обтяжаючи воєнною службою й серебщизною шляхту всїх земель в. князївства, для Волинян і Підляшан мала зовсїм теоретичний інтерес. Тому тягарі, нею викликані, мусїли їм дуже докучати, а тїснїйша унїя давала надїю на полекшеннє їх, коли мовляв причинять ся до сеї боротьби коронні провінції. Отже й тут приналежність до в. князївства волинській і підляській шляхтї більше докучала, нїж тїшила. Всїми отсими мотивами мусимо толкувати петиції Волинян і Підляшан про унїю на соймі 1566 р.

Та хоч сї прошення волинської й підляської шляхти йшли на зустріч бажанням короля, він дав на них дуже здержливі відповіди, — що він про те подбає, а з спільним соймом поступить „ведля часу і потреби”. Правдоподібно, в сїй здержливости треба бачити його оглядність супроти панів-ради, що дуже не мило мусїли приймати всякі такі пригадування литовської шляхти про унїю. Тим більше, що для обговорення справи унїї однаково мав бути скликаний осібний сойм. Виленський сойм перетягнув ся на март 1566 р. і супроти обіцянки короля на пьотрковськім соймі — зложити спільний сойм перед великоднем, треба було спішитись. Новий сойм литовський скликано на недїлю мироносиць, 28/IV, до Берестя ²²). Відси мали бути вислані відпоручники литовських станів на зїзд з відпоручниками коронного сойму, скликаного тим часом до Люблина. Сам король поїхав до Люблина, так що провід на берестейськім соймі попав виключно в руки панів-ради. Відновлена, по короткім перемирю, війна з Москвою звалила на сей сойм цїлий ряд звязаних з нею пекучих справ, а окрім того, на бажаннє станів, в проґраму сойму вложено ще й „поправу” деяких постанов нового литовського статуту, дуже інтересних для шляхти. Всїми сими обставинами, очевидно, покористували ся пани-рада, щоб засипати справу унїї. Король наглив справами оборони й фінансів, шляхта поправляла статут, а на унїю часу бракувало.

Минув май і червень, а литовських відпоручників в Люблинї не було. На пригадки короля нарештї в липнї вислано відпоручників, але вони привезли тільки інструкцію, а не мали повновласти „до вступку въ речЂ”, як казав король, себто до яких небудь змін і уступок в переговорах. Самої інструкції не маємо, але зміст її знаємо досить докладно.

Перед усїм, переховані для нас промови на берестейськім соймі сеніора литовської ради виленського біскупа Валеріана Протасевича і нотатки до Олександрового привилею, пороблені ним чи якимсь иньшим литовським сенатором для унїонних нарад, дають дорозумівати ся, що підставою для переговорів брано акт 1501 року. Протасевич радив консеквентно тримати ся умов інструкції 1563 р. і більских пропозицій. Призвати спільну елєкцию, але з захованнєм окремішности кождої держави, з задержаннєм титулу в. князївства й церемонїї „підношення” в. князя ²³). Спільні, сойми прийняти для спільних справ, але поруч них заховати осібні литовські. Так само й рада в. князївства литовського аби функціонувала далї, ведучи наради в присутности короля й без короля. Уряди литовські, розумієть ся, задержують ся також ²⁴).

Зміст виладженої литовським соймом інструкції переказує пізнїйший історик Литви Коялович (з XVII в.) що, видно, мав її перед очима. Він зводить її до таких тез: спільна елєкція короля на границях обох держав, на рівних правах з Поляками (се „рівне право” стилїзоване одначе не ясно); спільні сойми по черзї — раз в Литві, другий раз в Польщі; союз против усїх ворогів; Поляки не будуть пробувати робити потім нїяких змін в сих умовах ²⁵). Отже се було-б повтореннє, з деякими новими обмеженнями, пропозицій варшавського сойму.

На люблинськім соймі коронні стани умов сеї інструкції не прийняли, а що литовські відпоручники не мали уповажнення до яких небудь змін в нїй, то прийшло ся відкликувати ся до литовських станів до Берестя. Але звідти, з литовського сойму нових пояснень в сїй справі не можна було діждати ся так довго, що коронні стани хотїли вже розїздити ся з Люблина. Король був також дуже незадоволений на литовські стани, що вони поминули його в сих переговорах, про унїю: не прислали йому своєї інструкції наперед і не удали ся до його посередництва з коронними станами, а до сих безпосередно, так що він не уважав можливим вдавати ся в їх переговори. Але все таки він задержав ще коронні стани в Люблинї на свою відвічальність, „абы по такъ частыхъ зъЂздахъ и подъ тыми часы пра†съ поруганьємъ отъ посторонныхъ такъ важныє справы въ розорваньє не приходили”. Намовив також коронні стани вислати своїх делєґатів до Берестя для переговорів з литовськими станами: сї делєґати мали нахилити їх, аби приїхали до Люблина для спільного соймовання ²⁶). Заразом осібним листом, висланим з писарем своїм Лаврином Войною, король пильно просив панів-раду, аби вони „для доброго земского и речипосполитои въ томъ труженья и працъ своихъ не литуючи а здЂ до Люблина, гдЂ самъ єго королевская милость парсоною маєстату своєго господарского мЂшкати рачить, зъЂхати ся рачили и справы уніи належачіє въ сполной згодЂ и братской милости зъ обу сторонъ речи потребныє зносячи и уважаючи, тымъ пилнЂй, пружЂй (prędzej) и статечнЂй отправовати могли ²⁷)”.

Та даремно розсипав король в сїм листї комплїменти панам-радї, даремно запевняв їх, „ижъ съ стороны пановъ Поляковъ ни на што милости братской противного, а чого Боже уховай — вольностямъ и свободамъ вашей милости образливого вытягати не будутъ, одно ровного братства для вЂчныхъ и потужнЂйшихъ потребъ обоєго панства земскихъ и речи посполитоє въ сполности вживати жедаютъ”. Даремно заходили ся нарештї коло сього й коронні відпоручники — литовські стани дали ім 29 липня відмовну відповідь ²⁸). Близше її змісту не знаємо. Бєльский каже, що литовські стани від приїзду на люблинський сойм вимовили ся небезпечністю від Москви; правдоподібно се й був мотив відповіди, даної коронним відпоручникам. Принаймнї, виправляючи на початку серпня (5/VIII) нових послів до коронних станів, литовські стани повідомляли їх, що з огляду на небезпечність вел. князївства від ворогів не можуть соймувати довше — отже підносили той сам мотив. Через сих послів вони просили коронні стани дати їм відповідь на пропозиції в справі унїї, дані через попереднїх відпоручників, а дальші переговори відкладали до дальшого сойму ²⁹). Так, з великою конфузією для короля, що запевняв коронних послів в найлїпших замїрах литовських станів, скінчив ся нїчим ще оден унїонний сойм.

В рецесї люблинського сойму (датованім 15/VIII 1566 р.) король заповів новий спільний сойм литовсько-польський, „відповідно до бажання й прошення панів литовських”, на другий рік, по короннім соймі, визначенім в Пйотркові ³⁰). Литовський сойм, зібраний зимою 1566/7 р. в Городнї, здаєть ся, унїєю не займав ся; з постанов його інтересна з сього становища тільки одна — стани постановили просити грошевої помочи на Московську війну від Поляків, „яко своєє братьи и суседовъ ласкавыхъ” ³¹). Що при сїм не згадано нїчого про унїю, се було не без значіння. За те не забули за неї Поляки, зібрані весною 1567 р. на Пьотрковськім соймі. Вони пригадали королеви обіцяний спільний сойм, і в соймовій конституциї король прирік, що відповідно до постанови Люблинського сойму ³²), зложить на другий рік (1568) спільний сойм — „станам Польської корони з станами в. кн. Литовської держави”, для покінчення справи унїї; „а той сойм не має нїчим иньшим зачати ся як тільки від унїї, аби справа ся скінчила ся” ³³).

Окрім того сойм вислав делєґацію до литовських панів, під проводом підканцлєра Мишковского — візвати їх до скоршого закінчення справи унїї. Делєґація ся мала конференцію з литовськими панами на воєнних зборах литовського війська в Молодечнї, в осени 1567 р. Сучасний польський хронїст Ґурнїцкий каже, що Мишковский дав при тім дуже гарну промову до литовських панів — вказував на потребу згоди й любови між обома державами, на шкоду, яку терпить Литва через те, що справа унїї протягаєть ся, та пригадував приречення, умови й привилеї унїї. Але й ся piękna промова не рушила литовських панів: вони відповіли, що унїї не противні, тільки хочуть, аби вел. князївство Литовське при тім не було нї в чім понижене і не понесло нїяких страт „анї в своїх титулах, анї в праві, анї в доходах” ³⁴).

Відповідь ся дуже мало доброго заповідала на той будущий спільний сойм, але певного рода протестом против сеї відпорности панів була петиція литовських станів, зібраних під той же час на нарадї в Лебедові: вони просили в. князя конче на другий рік зібрати спільний литовсько-польський сойм ³⁵). Крім загальної, вже добре нам знаної тенденції литовської шляхти до унїї, на сю петицію мусїли ще й спеціально вплинути тодїшнї незвичайно тяжкі обставини московської війни — вічна трівога й тяжкі податки: на тім же зїздї ухвалена була друга серебщизна на р. 1567 — річ в литовській парляментарній практицї нечувана!

Очевидно — під натиском шляхти, на соймі в Городнї, скликанім на весну 1568 р., литовські стани поставили вже до в. князя загальне своє прошеннє про спільний сойм. Вел. князь пообіцяв, що в тім же роцї роспише повітові соймики, потім литовський сойм, десь при польській границі, і звідти литовські стани поїдуть на сойм з станами коронними ³⁶). Протягнувши трохи час своїм звичаєм, в. князь дїйсно розписав на падолист соймики, а на грудень визначив зїзд литовським станам в Воїнї. Кождий повіт, відповідно до нового статута, мав вибрати двох послів, „людей бачнихъ и ростропныхъ” і дати їм „моцъ зуполную”, аби вони могли щось постановити, як каже в. князь в своїх листах, „около сполного звязъку — доконченья унеи” ³⁷). Але що соймові листи припізнили ся, спізнив ся й загальний зїзд у Воїнї, а в дальшій лїнїї — й спільний польсько-литовський зїзд. Він був визначений в Люблинї, перед Різдвом (23/XII), але пани й посли литовські, та й коронні, поспізнювали ся, поприїздили тільки по сьвятах, і тільки 10 сїчня 1569 р. роспочав ся на віки славний Люблинський сойм ³⁸).

Дата добавления: 2015-07-18