Примітки. 1) Спеціальну лїтературу Переяславщини див

¹) Спеціальну лїтературу Переяславщини див. в прим. 6.

²) Іпат. с. 253 (1147).

³) Іпат. с. 225.

⁴) „Гюрги намъ князь и свой, того было намъ искати к далече” Іпат. с. 267,

⁵) Див. вище с. 160-1.

⁶) Іпат. с. 379.

⁷) Іпат. с. 384.

⁸) Іпат. с. 439.

⁹) В 70-их рр. бачимо його в В. Новгородї, потім він зникає і аж під 1199 р. читаємо про смерть його в Пореяславі — Лавр. 394. Правда, Татїщев каже, що перед тим Всеводод випросив Переяслав від Рюрика (!) і посадив тут сина Константина, аж потім сїв там сей Ярослав і слїдом умер, але ся звістка, прийнята автором новійшої моноґрафії про Переяславську землю д. Ляскоронським — с. 434, правдоподібно викомбінована з звістки про похід Всеволода на Половцїв і не має значіння.

¹⁰) Лавр. с. 395.

¹¹) Лавр. під 1213 р.

¹²) Лавр. с. 406-7.

¹³) Див. вище с. 235.

¹⁴) Лавр. 416, 427, 429.

¹⁵) Іпат. 250, див. вище с. 236; але Вир тодї не хотїв піддати ся Юрию.

¹⁶) На мапі Переяславщини в недавнїй моноґрафії д. Ляскоронского (1 вид.) також і Вир, чи недоглядом, чи сьвідомо, зачислено до Переяславщини; на се нема нїякого поводу: Вир належав до Чернигівщини, як і все Посемє — див. Іпат. с. 346, 348.

¹⁷) Іпат. 143, Лавр. 239-241. Городища по Удам і Донцю вичислені в московській Книзї большого чертежа, що сягає XVI в. — вид. Опаского с. 31-33. З лїтератури крім загальнїйших праць про степ і передстепові краї ще Данилевичъ Донецкое и Хорошевское городища, Харків 1902, Донецкое городище и г. Донецъ — Археологическая лЂтопись Ю. Рос. 1904.

¹⁸) Іпат. с. 161.

¹⁹) Лавр. с. 240 (належить до р. 1094-6).

²⁰) Іпат.с. 183 і 191.

²¹) Іпат. 387 (під 1174 р.).

²²) Іпат. с. 480,

²³) Розд. X.

²⁴) Іпат. с. 105.

²⁵) Іпат. с. 203, Лавр. с. 276.

²⁶) Заратиша ся Торки переяславстии на Русь — Іпат. с. 143.

²⁷) Іпат. с. 184.

²⁸) Іпат. під роками.

²⁹) Іпат. с. 205.

³⁰) Іпат. с. 277.

³¹) Лавр. с. 280.

³²) Недавно не без правдоподобности арґументував А. Стороженко за Баришівкою на Трубежі (Очерки с. 48), але крім подобности імени годї за сим щось сказати.

³³) Іпат. с. 264.

³⁴) Филаретъ Описаніе Харьков. епархіи І с. 295-6.

³⁵) Про городища в порічю Сули спеціальна праця В. Ляскоронского: Городища, курганы и длинные (зміевые) валы, находящіеся въ бассейнЂ р. Сулы, Труды XI з'ї'зда, т. І. На підставі ріжних спостережень він зачисляв до княжих часів отсї городища на Сулї: Недригайлів, Константинів, Ромен, Глинськ, Сїнча, Снїтин, Лубни, Лукомлє, Оржиця, Горошин, Буримка, Жовнин, на Удаю: Варва, Срібне, Красний Колядин, Біла Вежа (с. 432). Про городища иньших басейнів в його книзї про Переяславщину с. 111 і далї, про порічє Донця див. вище с. 346.

³⁶) Див. цитовану працю Ляскоронского с. 456-7.

³⁷) Рахунок сей уриваєть ся, здаєть ся, на р. 1002.

³⁸) Лавр. с. 242.

³⁹) В походї 1184 р. Сьвятослав висилає з своїми полками славного лицаря з чернигівської династиї — Ігоря Сьвятославича, а Рюрик Володимира Глїбовича; між ними вийшла суперечка, бо Ігор не дав Володимиру „Ђздити напереди полкомъ своимъ”, а той уважав се своїм правом; „князи бо русции дали бяхуть (йому) напредЂ Ђздити в Руской земли”. Володимир нагнївав ся і замість походу на Половцїв пограбував чернигівські городи (Іпат. с. 425) — вчинок дуже характеристичний для такого лицаря, сю звістку пробували змінити поправками (Татїщев III, 253, Арпибашев 1427), але се безпотрібно. В другім походї тогож року Володимир їде з передовим полком разом з иньшими „моложьшими князями”, „Половци же узрЂвше Володимерь полкъ крЂпко идущь на нихъ, и побЂгоша гоними гнЂвомъ Божиимъ” (Іпат. 427). Пор. новий похід — Іпат. с. 429, де знову бачимо на передї Володимира, і 1187 р.: Володимир „испроси ся у Святослава и во Рюрика Ђздити напереди с Чернымъ Клобукомъ; Святославу же не любо бяшеть пустити Володимира напередъ передъ сыны своими, но Рюрикъ и инии вси улюбиша, зане бЂ мужь бодръ и дерзокъ и крЂпокъ на рати, всегда бо тосня ся на добра дЂла”. — Іпат. с. 439.

⁴⁰) Розд. IX.

⁴¹) Іпат. с. 439.

⁴²) Під 1189 р. в оповіданню про похід Ростислава Берладничича на Галичину сказано, що він приїхав „ко украинЂ галичькой, без близших пояснень: правдоподібно, що тут треба розуміти галицьке Понизє (поднїстрянське), судячи по тому, що від нього зачав свій похід його батько 1159 р. Під 1213 і 1282 р. назва „Украина” приложена до галицького Забужа (на лївім боцї Буга) — до погранича з Польщою. Нарештї під 1268 ”Ляхове УкраинянЂ” — на тім же забужськім пограничу, сї Україняне перестерегають Холмлян про напад польського війська, і можливо, що тут треба розуміти Русинів Польського князївства, себ то Ляхів по полїтичній, а не етноґрафічній приналежности. В усїх отсих текстах отже „україна” значить пограниче, чи руської, чи иньшої землї.

Дата добавления: 2015-07-18