Важнїйші городи: Чернигів, Любеч, Гомій, Стародуб, Новгород і подесенє, Посемє, вятицькі городи.

Тепер переглянемо визначнїйші осади й місця Чернигівщини. Перегляд сей буде короткий, бо за браком місцевої лїтописи ми дуже не богато знаємо про них.

Почнемо від столицї. Чернигів належить до найстарших й найважнїйших історичних руських міст (кажу — історичних, бо слїдів доісторичного житя, скільки знаю, в нїм не знайдено). Уже на початку X в. (фраґменти умови Олега) він уважав ся по Київі найважнїйшим містом тодїшньої Руської держави, і для України зіставав ся таким аж до татарського погрому ¹). Розкопка Чорної могили в Чернигові з її похороном, датованим монетами кінця IX в., дає нам доказ богатого дружинного (може й княжого) житя в Чернигові X в.; але близші історичні відомости починаємо мати про нього, від коли тут засїдають князї з Володимирової династиї. За Мстислава Чернигів став столицею лївобічної Руси, як Київ правобічної. Памяткою по нїм лишила ся церква св. Спаса, розпочата ним і виведена над землею „як можна було дістати рукою, стоячи на конї”. Рахуючи час засновання, треба уважати її найдавнїйшою з церков, яку маємо на Руси, взагалї в землях Руської держави, але коли вона була закінчена — не відомо. Вона лишила ся головною святинею Чернигова, його катедрою; тут звичайно ховали чернигівських князїв, почавши від самого Мстислава. В осібнім „теремі” -каплицї церкви св. Спаса положено було тїло кн. Ігоря Ольговича, поважаного як мученика ²). Будова церкви зацїлїла досить добре до нинїшнїх часів, але внутрішнє мальованнє пропало (слїдів мозаїки не видно). Окрім спаської лишили ся ще церкви Бориса і Глїба, Пятниць, Успенська в Єлецькім монастирі і прор. Ілї в Ілїнськім, але всї значно перебудовані. Поза тим звістні з лїтописи дві церкви — камяна св. Михаіла на княжім дворі, і Благовіщення, обидві збудовані Сьвятославом Всеволодичем ³). Про монастирі під містом згадує лїтопись під 1094 р.

Відомости про саме місто дуже убогі — не йдуть далї таких елєментарних відомостей, що по за внутрішнїм городом (дЂтинець), де стояла катедра і княжий двір, був „градъ околний”, обгорожений палїсадами („острогъ”), инакше „передгородьє”, що мало кількоро воріт — між ними одні від р. Стрижня ⁴), і т. и.

Сусїднїй Любеч, славний в X в., як важний центр, а в духовних сферах прославлений як вітчина Антонїя Печерського, в наших джерелах пізнїйше не грає нїякої ролї ⁵). В війнї 1148 р. його сильно попустошили Мстиславичі, бо тут була тодї „вся жизнь” чернигівських князїв: не знати — чи се треба розуміти про княжі фільварки і господарство, чи взагалї про богату околицю, що несла їм великі доходи (скорше перше). Одначе по сїй операції Любеч попав хто зна чи не в катеґорію „пустих городів”, де сидять „самі псарі та Половцї”, як описує околицї Чернигова Сьвятослав Ольгович по тій завзятій війнї Мстиславичів і Ольговичів ⁶), але тут є варіянт: „Любескъ”, і я не ручив би, що тут мова про Любеч. У всякім разї ся звістка про спустошеннє околиць Чернигова і залюдненнє їх Половцями інтересна; окрім того ми й на иньших місцях маємо ще згадки про турецьку кольонїзацію Чернигівщини (так згадуєть ся якесь турецьке колїно: Коуї черниговські) ⁷). Правдоподібно, сими турецькими осадниками кольонїзовано головно полудневе чернигівське пограниче, побереже Остра і Сейма ⁸).

У властивій землї Радимичів найважнїйшим містом був, правдоподібно, Гомій, теп. Гомель. Сьвятослав Ольгович, опановуючи Чернигівську волость (в тїснїйшім значінню) сам їде до Чернигова, сина висилає в Гомій, а по иньшах городах розсилає посадників ⁹). Але з рештою нїяких подробиць про се місто не маємо.

Досить визначну ролю грає Стародуб. Очевидно, се була сильна кріпость: як знаємо, тут завзято боронив ся Олег Сьвятославич від Сьвятополка й Володимира, утїкши сюди з Чернигова; бльокада тревала цїлий місяць. Але окрім того се, видко, була й визначна осада, бо, як ми бачили, в 1160-х рр. вона взяла активну участь в боротьбі між князем Сьвятославом Всеволодичем і новгородським Олегом Сьвятославичем ¹⁰). Правдоподібно, Стародуб був одним з тих другорядних княжих столів Чернигівської землї XII-XIII в., про котрі ми, на жаль, не маємо майже відомостей.

Друга столиця Сїверщини — Новгород, званий сїверським для відріжнення від иньших Новгородів, стає дуже пізно звістним в наших джерелах: він згадуєть ся в лїтописях тільки в серединї XII в., хоч уже, по всякій правдоподобности, від 1096 р. все був княжою столицею. Подробиць майже нїяких про нього не маємо ¹¹). Місцева традиція зачисляє до передтатарських часів Успенську церкву, що мала стояти на місцї пізнїйшої катедри, і св. Николая, та місцевий монастир св. Спаса; але останків з княжих часів в церквах Новгорода взагалї не видко нїде ¹²).

Вщиж на верхнїй Деснї був центром княжої волости в другій половинї XII в., як ми бачили, але близших відомостей про нього не маємо. Здаєть ся, чи не заступив його пізнїйше Трубчевськ, бо його бачимо княжим столом в останнїй чверти XII в., і се значіннє полїтичного центра він заховує й пізнїйше (в XIV в.). Сусїднїй Брянськ, голосний центр пізнїйше, в XIV віцї, в XII віцї хоч часто згадуєть ся, нїчим одначе не визначаєть ся.

Курськ, на Посемю, був від давна важним центром: він лежав уже на пограничу з степом, і через нього йшов важний торговельний шлях: з Київа на північний схід, мабуть в краї середньої Волги ¹³). Що то було чимале місто, сьвідчить житиє Теодосия, що свої молоді часи прожив у Курську, бо його батько був там якимсь княжим урядником в першій пол. XI в.: для нього тут найшли ся учителї „на вся граматикия”. Коли се й перебільшено, то все таки видно, що Нестор уважав Курськ таким містом, де така більша наука була можлива. Княжим столом, як центр Посемя, бачимо його вже при кінцї XI в. ¹⁴), і він і пізнїйше зістаєть ним, з тою ріжницею, що поруч нього (від 2-ої пол. XII в.) з'являють ся й иньші княжі столи на Посемю — Рильськ, Путивль, навіть Вир; в XIII в., (в другій половинї його), княжим столом стає й сусїднїй Глухів. З сих поменьших посемських столів Путивль славний згадками Слова о полку Ігоревім:

„Ярославна рано плаче в Путивлю на заборолї, промовляючи...”

Як видко з синодиків та ґенеальогій, він і пізнїйше (в XII в.) зіставав ся княжим столом. Але всї сї столи в пограничнім краю, що часто підпадав ворожим нападам і половецьким спустошенням, були бідні й не завидні, не виключати й самого Курська. Молениє Данила Заточника, сей твір дружинної верстви, заховало нам як ходячий афоризм князївсько-боярських кругів таку максиму: „добре казав князь Ростислав: лїпше минї смерть як курське княженнє, так і кождому чоловіку — лїпша смерть, нїж житє в бідї” ¹⁵). Ізяслав Давидович гіркими словами представив перспективу сидїти князем в Вирі: „братия моя вернеть ся в свої волости, а минї куди вертати? до Половцїв не піду, у Вирі голодом гинути не хочу, лїпше минї тут умерти” ¹⁶). Але в посемській людности небезпечне сусїдство з степом розвивало воєвничість і лицарськість, прославлену в наведеній характеристицї Курян Слова о полку Ігоревім.

Вкінцї в землї Вятичів в XI-XII в. ми ще не можемо помітити якихось визначнїйших центрів. Тільки від середини XIII в., коли взагалї державне житє з полудневих частин Чернигівщини уступає на північ і північний схід, виступають тут цїлим рядом центри дрібних княжих волостей — Карачев, на вятицькім пограничу, Козельськ, прославлений своєю трагічною долею 1238 р., коли тут люде завзято боронили свого малого князя Василя, і Татари вирізали за те цїле місто, Новосиль і иньші княжі столи, про які будемо говорити пізнїйше ¹⁷).

Дата добавления: 2015-07-18