В). Вимоги до менеджера

Колективи окремих редакцій у нинішніх умовах володіють важелями впливу на вибори своїх безпосередніх керівників. І часто вони звертають увагу на такі якості, як загальна компетентність, знання і розуміння проблем сучасності, вміння приймати правильні рішення, користуватися владою, здатність підтримувати дисципліну, будувати відносини з підопічними, керувати собою, бачити свої дії збоку. Колективи віддають перевагу тим людям, які відзначають інтелектуальними і творчими здібностями, вольовими якостями, здатністю до спілкування, зацікавленістю в праці, діловитістю, надійністю тощо. Звичайно, ідеалу досягти важко. Але є ряд вимог до менеджера, без яких неможливо добитися успіху на нинішньому жорсткому ринку інформації.

Вони поділяються на дві групи. До першої відносяться загальноприйняті вимоги, як до найманого керівника будь-якої фірми чи підприємства і стосуються знань, вмінь і здібностей (спроможностей) менеджера. Другу групу складають спеціальні, додаткові вимоги.

Загальні вимоги. Насамперед, здатність до аналізу. Під цим слід розуміти вміння швидко оцінити ситуацію, у якій перебуває газета чи журнал та їх редакція, проаналізувати становище, яке створюється на тому чи іншому напрямку (ланці) редакційної діяльності, дати цьому оцінку і поставити точний діагноз. Тобто безпомилково визначити значення нових можливостей, які відкриваються зі зміною обставин, причини помилок і прорахунків, що в кінцевому рахунку призводять до збитків.

Друга – здатність менеджера приймати рішення. Після того, як всебічно оцінено ситуацію, проведено аналіз і поставлено діагноз, керівник повинен визначити засоби і методи викорінення (подолання) недоліків чи використати нові можливості, що відкриваються перед редакцією і газетою. Тобто прийняти рішення, яке полягає у оперативній розробці і запропонуванні конкретних організаційних заходів і творчих акцій, які б забезпечили досягнення наміченої мети.

Звісно, для того, щоб прийняти, рішення необхідно володіти різнобічною і масштабною інформацією. Це обумовлює вимогу концептуальності менеджера. Він повинен мати достатньо повне уявлення про газету чи журнал, їх програму, про напрямки і мету діяльності, перспективи їх розвитку та про читацьку аудиторію, а також добре розуміти природу редакції – її реальні можливості і плани. Бо тільки уявляючи собі загальну концепцію періодичного видання, керівник зможе приймати рішення щодо конкретних практичних завдань. Деякі із загальних вимог до менеджера стосуються особливостей його характеру і психології. Одна з них, безумовно, оперативність. Зважаючи на відому специфіку – журналістові завжди бракує часу – ця вимога набуває особливого значення. Затримка з рішенням може призвести до перебоїв у роботі редакції.

Менеджер – один із лідерів редакційного колективу. Лідерство – одна з провідних рис його характеру. Це в жодному разі не амбіційність. Працівники редакції повинні природно сприймати лідерство керівника, яке виявляється у визнанні досвіду, вмінь та здатностей.

Авторитет менеджера – це авторитет найбільш знаючої у колективі людини саме у тій галузі, за яку відповідає. Лідерство полягає ще й у тому, щоб підказати нову оригінальну ідею чи несподівано, на основі вигоди, повернутися до старої. Тобто, менеджер – генератор ідей, якими він щедро ділиться з іншими співробітниками редакції. Лідерство в великій мірі пов’язане з вимогливістю. Керівник повинен вміти вимагати від підопічного працівника редакції виконання прийнятого рішення. Зрозуміло, що попередньо повинен чітко пояснити суть вимоги, мету і значення рішення. Чи зуміє він це зробити залежить від комунікабельності. Це одна з вимог, що тісно пов’язана з психологією. Менеджерові доводиться спілкуватися з різними людьми – співробітниками редакції, керівниками інших організацій і фірм, державними чиновниками і т.д. До кожного треба знайти підхід, з кожним встановити, а потім і утримувати контакти, кожного треба переконувати. Тобто без уміння викликати довіру і бажання підтримувати ділові чи неформальні взаємини – дуже важко вижити в сучасних умовах. Комунікабельність слід розуміти і ще як уміння чітко і зрозуміло пояснити своєму співрозмовникові суть і значення прийнятого рішення.

Крім загальних вимог до редакційного менеджера ставляться ще й спеціальні, особливі. Частина з них безпосередньо пов’язана зі специфікою газети, як друкованого періодичного видання та редакцією, як особливим трудовим колективом. Зрозуміло, що редакційний менеджер повинен мати достатнє уявлення про журналістику і її роль у суспільстві. Так само, як і про газету – всі її особливості, про процес її підготовки, випуску і виробництва, про застосовувану при цьому техніку і т.д. Менеджеру доводиться вникати у структуру редакції, визначити місце і роль її підрозділів, обов’язки кожного співробітника, тверезо оцінювати можливості всього колективу та його частин.

Друга частина спеціальних вимог тісно пов’язана з проблемами ринкової економіки. Без економічних знань, а конкретніше – знань економічних основ журналістики менеджеру не досягнути успіху. Він повинен мати повне уявлення про фінансову базу редакції та про всі пов’язані з нею операції, стежити за змінами, що відбуваються на ринку періодичних видань. Роль редакційного менеджера, його активність та результативність праці залежить від того, на якому рівні в редакційній ієрархії він перебуває.

г). Рівні менеджменту в редакції.

Із менеджментом у редакції пов’язані всі працівники, які причетні до управління колективом чи якоїсь його частини. Правда, може бути так, що редакція має штатного менеджера, який виконує функції радника головного редактора (комерційного директора) і входить до редколегії видання. Але оскільки такої можливості позбавлена більшість редакцій, то менеджментом зобов’язані займатися як керівники, так і рядові журналісти. Структура управління редакцією одночасно є структурою редакційного менеджменту. Спостерігаємо відповідно декілька його рівнів. Вищий рівень – редакторат, редакційна колегія, секретаріат редакції. Середній рівень – керівники творчих підрозділів редакції – її відділів, секторів і технічних служб. Нижчий рівень менеджменту представляють кореспонденти, керівники тимчасових груп та інших структур, які створюються для виконання конкретних творчих і організаційних завдань.

Цей поділ потребує коментаря. На вищому рівні менеджменту в редакції зняходяться працівники редакторату – головний редактор та його заступники, члени редколегії та секретаріат. Вони здійснюють управління всім редакційним колективом. Це управління має специфічний характер, тому назвемо його керівництвом редакцією. Специфіка його полягає в тому, що саме на цьому рівні визначається стратегія редакційної діяльності на всіх її напрямах. Керівники редакції визначають головні ідейні та економічні орієнтири видання. Вони формують завдання на довший час, визначають основи перспективного планування, напрямки і характер змін у газеті, місце і роль творчих, технічних і комерційних підрозділів у вирішенні поставлених завдань – залежно від прогнозів зміни ситуації на ринку періодичних видань.

Таким чином керівництво редакцією має стратегічний характер. Саме на вищому рівні масштабно і перспективно закладається основа діяльності всіх редакційних підрозділів і управління ними. Разом з тим керівники видань втручаються при необхідності в процес виконання прийнятих ними рішень і розроблених планів. Одна із важливих функцій – масштабний, періодичний і підсумковий контроль процесу і результатів діяльності всіх ланок трудового колективу. При цьому в сучасних умовах увага керівників редакції зосереджена в основному на економічних аспектах і результатах діяльності колективу, адже від цього залежить існування газети. Тому сьогоднішній редактор часто делегує обов’язки, пов’язані з підготовкою і випуском газети, своїм заступникам, а сам глибше вникає в економіку ЗМІ, очолює комерційні структури, забезпечуючи існування газети, тобто є фактично головним менеджером видання.

Особлива роль у редакційному менеджменті належить співробітникам секретаріату, зокрема відповідальному секретареві. Секретаріат називають ще штабом газети. А відповідальний секретар – начальник штабу, який керує безпосередньо процесом підготовки і випуску газети. Входячи в редколегію, він одночасно бере активну участь у розробленні стратегії газети.

Середній рівень редакційного менеджменту представлено керівниками творчих підрозділів редакції – відділів і секторів, технічних і комерційних служб. Вони також управляють своїми невеликими трудовими колективами і приймають рішення, що мають дуже конкретний характер і форму практичних завдань. Їх виконання безпосередньо впливає не тільки на рівень публікацій і структуру номерів, але й на рівень доходів редакції та її фінансовий стан.

На нижчому рівні редакційного менеджменту знаходяться журналісти редакцій (позаменеджментні співробітники), виконавці рішень, прийнятих керівниками. Рядові журналісти виконують не тільки репортерську чи аналітичну працю, хоча і вона дає прибуток редакції, бо часом одне, два чи три імені творчих працівників, які впродовж певного періоду гуртують навколо своїх публікацій численні аудиторії з тенденцією до зростання, сприяють збільшенню тиражу видання. Звичайні кореспонденти охоплені організаційною діяльністю, вони взаємодіють з позаштатними авторами, героями майбутніх матеріалів і масовою аудиторією, а, чергуючи по номеру, не тільки аналізують на редакційній нараді його концепцію, але й керують випуском. Безпосередньо стикаються з менеджментом і тоді, коли очолюють групи, бригади для підготовки і проведення кампаній, рейдів та інших масових акцій.

Рекомендована література:

– Ворошилов В.В. Журналистика. – Санкт-Петербург: изд-во Михайлова В.А. – С.253-286

– Головко Бориэль. Информационный менеджмент массовой коммуникации. – Москва: Трикста. – 2005. – 284 с.

– Гуревич С.М. Экономика средств массовой информации. – Москва: „РИА-холдинг”. – 2001. – С.134-160.

– Гуревич С.М. Номер газеты. – Москва: Аспект Пресс. – 2002. – 191 с.

– Гуревич С.М. Основы редакционного менеджмента. – Москва, 1994. – 86 с.

– Твердохліб М.Г. Інформаційне забезпечення менеджменту. – К.,2000. – С.8-37.

Питання для самоконтролю:

· Специфічні особливості редакційного менеджменту.

· Назвіть принципи менеджменту.

· Окресліть функції і завдання редакційного менеджменту.

· Які ви знаєте економічні принципи редакційної діяльності? Як ви їх розумієте?

· Якими здатностями, вміннями і навиками повинен володіти редакційний менеджер?

· Вимоги до менеджера.

· Охарактеризуйте рівні менеджменту в редакції газети.

· У яких випадках звичайний кореспондент стає менеджером?

VII. Композиційно-графічна модель газети

Ключові терміни і поняття: Модель, модель газети, композиційно-графічна модель, структура змісту та оформлення, стабільність тематики та графічних засобів оформлення, рівні моделювання, описова модель, фізична модель, характер і особливості моделі, жанрова система публікацій, система рубрик, редакційний план, нормування праці журналіста, сітьовий графік, методи формування номера, добірка, тематична сторінка, розворот, тематичний номер, серія публікацій, графічна концепція, зовнішня форма газети.

а) Вступні зауваги.

Про композиційно-графічну модель сучасної газети варто розпочати розмову зі значення слів – модель, моделювання.

Отже, модель (фр. modéle, від латинського modulus – міра) – 1. Зразок, примірник чого-небудь; 2. Зменшене відтворення якоїсь споруди, механізму, тощо; 3. Тип, марка, зразок конструкції; 4. Натурщик, натурщиця, якийсь предмет, що служить для художнього відображення; 5. Техн. – Зразок за яким виготовляють форму; 6. Схема для пояснення якогось явища або процесу.

При цьому з’ясуємо і значення слова „ моделювання ” (від фр. modeler – ліпити, формувати). – 1. Метод дослідження явищ і процесів, що ґрунтується на заміні конкретного об’єкта досліджень (оригінала) іншим, подібним до нього (моделлю); 2. Виготовлення в моделі; 3. Мист. – Відтворення об’ємно-пластичних і просторових властивостей предметного світу за допомогою світлотіні (в живопису й графіці) або пластики (у скульптурі).

Що означає модель стосовно до газети? Те чи інше поняття не може запозичуватися однією галуззю знання з іншої галузі чисто механічно: воно завжди набирає якогось особливого відтінку, трансформується, пристосовується до специфіки нової сфери свого застосування.

У зв’язку з тим треба чітко зрозуміти, у якому аспекті використовується термін „ модель ” стосовно до газети. Зробити це необхідно ще й тому, що за підрахунками вчених, цей термін застосовується ледь не в сорока різних смислах, тлумачиться надзвичайно широко.

Серед багаточисельних значень терміна „ модель ” зупинимося на двох загальноприйнятих:

1. Модель як зразок, „проект” якого-небудь тиражованого об’єкта;

2. Модель як такий собі аналог об’єкта, досліджуючи який дістають нові знання про об’єкт (аналоги широко використовуються в природознавстві і техніці: приміром можна створити математичну модель нової марки автомобіля і з допомогою ЕОМ отримати дані про його поведінку у найрізноманітніших умовах експлуатації)

б) Структура змісту та оформлення.

Щоб правильно зрозуміти у якому значенні використовується термін „модель” у журналістиці, треба визначити її функції у газеті.

Композиційно-графічне моделювання спрямоване на досягнення практичної мети – надати стабільності структурі змісту і зовнішньому вигляду газети, позбутися випадків необдуманого, довільного підходу до організації і оформлення матеріалів, полегшити роботу над випуском газети у редакції і друкарні. Отже, моделювання – це створення зразків, еталонів композиції та графіки газети, що відповідає першому значенні терміна модель.

Але перш ніж говорити про складові частини моделі є потреба з’ясувати основні властивості структури змісту і оформлення газети, на яких базується моделювання. На думку московського вченого Ігоря Табашникова („Газета делается по модели” – М.: МГУ. – 1980) їх чотири:

– стабільність основної тематики газети та її організації;

– стабільність графічних засобів оформлення газети;

– відображення в композиції та графіці газети особливостей типу видання, до якого вона належить;

– індивідуальність, самобутність композиції і графіки кожної газети, які залежать від притаманних їй специфіки, традицій, естетичних смаків оформлювача, а також від можливостей поліграфічної бази.

До цих основних властивостей варто додати ще одну: в моделюванні повинні враховуватися національні (територіальні) особливості, а також кращі традиції попередників.

Що стосується стабільності структури змісту та оформлення, то варто підкреслити, що це не є щось аморфне, раз і назавжди дане, прийняте, узаконене: підпорядковуючись розвитку газети в цілому, і структура, і графіка з перебігом часу змінюються, модернізуються і тому їх стабільність відносна.

У моделі газети відображаються наші знання про об’єкт, про властивості його елементів, про їх зв’язки, взаємодію між елементами структури змісту і оформлення. Виходячи з цього слід наголосити на двох суттєвих зауваженнях щодо композиційно-графічної моделі газети.

Перше. Фіксуючи закономірності функціонування структури змісту та оформлення в газеті, модель є своєрідною програмою, що керує процесами організації та оформлення матеріалів в неоднозначних ситуаціях – в конкретних обставинах кожного номера.

Друге. Від повноти і глибини відображення властивостей і закономірностей побудови газетної форми в моделі залежить ступінь ефективності використання її в роботі над випуском газети.

в) Рівні моделювання.

Якісні зміни в оформительській політиці газети відбуваються тоді, коли редакція переходить від імпровізованого оформлення до системного уявлення про газету та її оформлення. Композиційно-графічна модель лише тоді стає моделлю у точному значенні цього слова, коли створюється і використовується на практиці, як цілісна система композиційних і графічних принципів, і здатна відобразити, втілити у собі багатогранність, варіативність змісту газети з номера в номер, а разом з тим – забезпечити стабільність обличчя газети, тобто зробити її образ звичним читачеві.

У моделі, як ми вже знаємо, завжди зафіксований той чи інший рівень пізнання об’єкта. Від глибини пізнання структури змісту і оформлення газети залежить ступінь точності, „підігнаності” моделі до газети, „коефіцієнт її корисної дії” у повсякденній роботі над випуском номерів. Природно, що є кілька рівнів композиційно-графічної моделі, з яких ми виділимо два якісно відмінних рівні чи два види моделі – описову та фізичну.

Описова модель – це сукупність правил, у яких відображена система композиційних і графічних характеристик газети. У редакційній практиці це зведення правил часто оформляється у вигляді пам’яток для працівників газети.

Фізична модель також охоплює систему композиційних, графічних характеристик газети, але втілену у графіці публікацій постійних розділів, у розписуванні шрифтів та інших графічних елементів, у комплекті стандартних макетів різних сторінок, на основі яких випускається газета. В порівнянні з описовою, фізична модель є жорсткішою конструкцією. Для її розроблення необхідний більш глибокий аналіз властивостей і закономірностей поведінки модельованого об’єкта.

г) Особливості моделі газети.

Перманентна зміна ситуації на ринку періодичних видань спонукає редакційного менеджера до вдосконалення своєї газети. Це можливо лише за врахування даних маркетингу, тобто результатів вивчення стану ринку, аудиторії, переваг та недоліків газети, її конкурентів і т.д.

Всі рішення, пов’язані зі зміною газети, так чи інакше стосуються її моделі. Адже вона є основою періодичного видання, визначає напрями та характер публікацій, „обличчя”, структуру його номерів, їх особливості. Модель має визначальний вплив на організацію роботи редакції.

Що сьогодні впливає на характер моделі та її особливості? Відповідь на це питання залежить від декількох факторів. Насамперед, – читацька аудиторія, для якої робиться газета. Її характеристики – демографічні, психографічні, професійні, інтереси читачів, їх запити і очікування. Саме вони визначають найважливішу частину загальної моделі газети – так звану змістово-тематичну модель. Ця частина загальної моделі розкриває структуру змісту газети, співвідношення публікацій різних тематичних напрямків, їх „питому вагу”, пропорції між матеріалами, що відображають окремі сторони життя читачів. Відомо, наприклад, що в моделі масово-політичної газети важлива роль відводиться публіцистичним матеріалам, решта – офіціоз, документи, статистика і т.д. – на другому плані. А в діловому виданні (економічному) документальні і статистичні матеріали переважають, що враховується відповідно у моделі.

Іншимфактором, що визначає особливості моделі газети, є вибір інформаційної ніші, на яку претендує чи зайняла газета на ринку періодичних видань. Ранішня це газета чи вечірня, розповсюджується по всій країні чи тільки у межах одного міста, призначається вона для молодих читачів чи може для спортсменів чи фермерів усе це має значний вплив на характер інформаційних послуг, на тип пропонованої журналістської інформації. У моделі щоденної масово-політичної газети, приміром, значне місце відводиться для оперативної інформації, у тому числі і статистичних даних. У тижневиках, навпаки, зростає роль аналітичних і проблемних публікацій, оглядів та прогнозів. Це повинно бути враховано і в моделі такого видання. Неможливо уявити собі професійне ведення газети без урахування жанрової системи публікацій. У кожній окремо взятій газеті від характеру інформації, яка надається читачам, формується власна система жанрів. У щоденній масово-політичній газеті ядром цієї системи є жанри оперативної інформації – репортаж та інтерв’ю, замітка і стисле повідомлення, звіт та інформаційна кореспонденція. У політичному тижневику в цю систему входять, насамперед, аналітичні та художньо-публіцистичні жанри – стаття, огляд, есе, політичний портрет, проблемний нарис і т.д. У діловому виданні переважають жанри офіційних, документальних і статистичних публікацій – тексти нових законів, постанови державних органів, зведення і таблиці, біржові курси валют, графіки, діаграми, соціологічні опитування і т.ін. У дитячому виданні переважають літературно-художні та розважальні матеріали. Визначення жанрової системи конкретної газети – обов’язковий елемент моделі.

Особливості моделі залежать, нарешті, від періодичності виходу й обсягу номерів. Вони визначають так звану композиційну модель видання. Ця частина моделі встановлює розподіл публікацій газети у часі – між її номерами, які з’являються протягом місяця чи більш довшого періоду. Тільки вивчення комплекту номерів за конкретний період дає уявлення про газету, її доцільність чи недоліки. Модель є основою розподілу матеріалів у кожному номері – посторінково і почастинно. Таким чином, вона полегшує визначення структури газети, формування системи її рубрик.

ґ) Система рубрик.

Рубрики періодичних видань утворюють певну систему і відрізняються, насамперед, за характером. Вони утворюють дві групи. Перша – об’ємніша – тематичні рубрики. Вони вказують читачам на тематику і напрям публікацій. У багатосторінкових виданнях, тижневиках і т.п. такі тематичні надрубрики (розділи) встановлюються над сторінками номера, визначаючи напрям і характер публікацій („Політика”, „Економіка”, „Міжнародне життя”, „Спорт” і т.п.). Рубрики-розділи сприяють кращій організації матеріалів номера, устабільнюють його структуру. Це своєрідні путівники для читача, які допомагають зацікавленому читачеві швидко знайти інформацію, тобто блок матеріалів, до якого редакція прагне свідомо привернути увагу. До другоїгрупи належать службові рубрики. Вони допомагають уточнити жанр публікації – „Репортаж”, „Інтерв’ю”, „Огляд”; вказують на джерело інформації – „Від наших спеціальних кореспондентів”, „Інформаційні агентства повідомляють”; на аудиторію, для якої призначена публікація – „Поради садівникам та городникам”, „На полицю книголюба” і т.д.

Для досконалішої організації праці редакція визначає частотність їх появи рубрик на сторінках газети. З цього огляду всі рубрики поділяються на постійні, які використовують у кожному номері газети, і періодичні, які появляються на сторінках з відповідним інтервалом, приміром, через номер, раз у тиждень, чи двічі у тиждень і т.д. Крім цього у газеті застосовують разові чи епізодичні рубрики, що викликано потребою виділення у такий спосіб якоїсь однієї публікації (фестиваль, конференція і т.д.).

Формуючи систему рубрик одразу визначають, хто їх веде, хто відповідає за наповнення розділу матеріалами. У редакціях крупних видань, де є чимало відділів, всі рубрики поділяють на загальноредакційні та монопольні. Появу перших забезпечують всі відділи газети, але кожен з них крім цього веде свої монопольні рубрики. У невеликих редакціях, де один журналіст часто відповідає за декілька тематичних напрямів чи типів публікацій – статистичних, літературно-художніх і т.д., – між творчими співробітниками розподіляють і відповідні рубрики.

„Обличчя” газети у значній мірі визначається системою тематичних рубрик. Якась кількість їх так чи інакше повторюється у виданнях одного типу („Політика”, „Економіка”, „Спорт” і т.д.). але читацька аудиторія кожної газети, регіону, у якому розповсюджується газета, визначають іншуу частину рубрик – оригінальних, які характерні лише для якогось одного друкованого видання. Досконало продумана система рубрик полегшує планування газети.

д) Планування роботи редакції.

Планування є одним із важливих компонентів забезпечення ритмічності роботи редакції, всіх її підрозділів та служб. Його неможливо уникнути, оскільки газета повинна виходити за графіком і доходити до читачів у певний день, мати відповідний обсяг та вміст інформації. Редакційний план розглядаємо як конкретну програму дій редакції впродовж певного часу. У ньому вказуються тематичні напрями, зміст публікацій, організаційно-масові заходи редакції, особи, що відповідають за виконання запланованого.

Останнім часом у сфері редакційного планування, як стверджує С.М. Гуревич, відбулися помітні зміни. Висунення у більшості видань на перший план оперативної інформації – як соціально-політичної, так і комерційної –руйнує попередні системи редакційних планів. Колись базовими були перспективні плани, які розроблялися на довший час – від кварталу до півріччя і навіть року. Відмова від такого планування пояснюється, насамперед, неможливістю визначення перспективи політичного і економічного розвитку в умовах переходу суспільства до нової соціальної системи, безперервною зміною умов, за яких видаються газети, потребою швидкого відтворення подій у повідомленнях. У результаті метод підготовки газетних номерів „з коліс”, тобто номер заповлюється найоперативнішою інформацією, – став основним. Це призвело до утвердження в газетах „фактологічної журналістики” і відсунення на другий план далекосяжних аналітичних публікацій. Тобто спостерігаємо лише деякі види оперативних робочих планів – місячні, тижневі та плани чергового номера.

Місячний план належить до середньотермінових і є одним із видів робочого плану, який дозволяє відділам газети зосередитися на підготовці помітних аналітичних публікацій і забезпечити належну оперативність у висвітленні тем. У місячному плані слід конкретно вказувати рубрику, тему, відділ чи співробітника, який відповідає за забезпечення публікації, жанр, обсяг у рядках (чи знаках), термін подачі готового матеріалу в секретаріат.

У тижневому плані редакції, як одному з видів оперативного планування, що характеризується граничною конкретністю, чітко відображається зміст номерів газети впродовж тижня, з одного боку, і участь кожного журналіста, кожного підрозділу колективу у випуску видання, з другого боку. У тижневому плані зримо проглядається географія публікацій, раціональні пропорції позитивних і критичних, великих за розміром і дрібних, проблемних і оперативних матеріалів, а також їх жанрове втілення.

План номера вінчає всі попередні види газетного планування. У ньому зазначаються заголовки публікацій, точні формулювання тем, рубрики, обсяг текстів у рядках, жанри, відділи, автори та посторінкове графічне розміщення матеріалів.

А.А. Грабельников підкреслює, що при планування номера важливо врахувати такі умови:

– географію матеріалів;

- розмаїття жанрів;

- величину публікацій;

- співвідношення проблемних та інформаційних матеріалів;

- баланс позитивних та критичних виступів;

- посторінкове представництво редакційних відділів;

- співвідношення публікацій, написаних штатними і позаштатними авторами;

- розмаїття соціального складу авторів;

- пропорцію власних матеріалів і текстів інформаційних агентств;

- шрифтове і оформительське розмаїття;

- різноманітність заголовків;

- відповідність публікації тематиці сторінки.

План номера повинен враховувати запити різних категорій читачів і зв’язок з попередніми номерами у змістовому і графічному відношеннях.

Звичайно, редакції українських газет повинні практикувати перспективне планування. Бо утвердження оперативного планування має і негативи: публікації стають однобокими, з газетних сторінок зникає масштабне мислення і глибокий аналіз. Неможливо працювати довго, не бачачи власної перспективи, хоча б на кілька місяців вперед. Тут виручає так званий сітьовий графік, який створюється для планування і забезпечення тематичних рубрик. Саме завдяки цьому можна побачити газету у ближчій і дальшій перспективах. Про нього піде мова далі. А спочатку про –

е) Нормування праці журналіста та облік її результатів.

Процес мінімізації складу редакційних колективів і пов’язане з цим підвищення інтенсивності праці кожного журналіста зокрема спонукають до обов’язкового нормування праці журналіста та обліку її результатів. Бо тільки встановлення кількісної норми матеріалів, що пропонуються в черговий номер, звісно, при забезпеченні належних якісних показників, можуть сприяти ритмічній підготовці і випускові газети. Ця середня норма у рядках (чи знаках) визначається керівництвом редакції, насамперед секретаріатом, без урахування індивідуальних особливостей працівника. Звичайно, більший ефект мав би індивідуальний підхід – встановлювати мінімум при укладанні контракту. Введення норм передбачає і облік, який, як правило, входить в обов’язок працівників секретаріату, які найкраще бачать вклад кожного журналіста у випуск цього чи іншого номера газети.

є) Сітьовий графік.

Основні питання, пов’язані з моделюванням газети, плануванням роботи редакції і нормуванням праці журналістів успішно вирішуються за допомогою сітьового графіка. Його завжди використовували в редакціях газет різного рівня і типу – від центральних до місцевих, і накопичений при цьому досвід становить для всіх певну цінність.

У сітьовому графіку (Див.: Додаток 3) вказують основні характеристики перебігу підготовки періодичного видання – його номерів і комплекту – тижневого, місячного і т.д. А саме – час публікації матеріалів номера, їх посторінкове розміщення, характер матеріалів – розділи і рубрики, під якими вони повинні бути опубліковані, жанри і обсяг майбутніх публікацій, відділи чи журналісти, відповідальні за їх підготовку. Такий графік утворює сітку, в якій вказують дати і дні виходу номерів газети, а збоку – сторінки номера і тематичні рубрики. У квадратах можуть вказуватися умовними позначками відділи редакції чи журналісти, обсяг матеріалу, жанри і т.д.

Форму і структуру сітьового графіка можна видозмінювати, пристосовуючи його до потреб конкретного видання. Він дозволяє управляти роботою не тільки всієї редакції, але і кожного її творчого підрозділу. Під диктат графіка моделюють і планують роботу кожного відділу, а в невеликих редакціях кожного співробітника. Графік дозволяє керівнику і його підопічним уявити собі найближчу перспективу, визначити завдання і обов’язки з підготовки чергового номера газети.

У редакції журналу можливо планувати за допомогою графіка свою роботу на цілий рік.

Розробляючи сітьовий графік, необхідно насамперед відрегулювати його жорстокість. Випуск газети в умовах, коли значну частину її площі займає оперативна інформація, що надходить в редакцію в останні години, спонукає до чіткого контролю дотримання графіка. Оптимальні результати отримуємо тоді, коли сітьовий графік забезпечує 55-70% газетної площі. Решта – використовується для незапланованої оперативної інформації і аналітично-проблемних публікацій.

ж) Форми подачі матеріалів у номері.

Вплив друкованого видання на читачів у великій мірі залежить від організації матеріалів у номері і вибору форми їх посторінкової подачі. Завдання полягає в тому, щоб бути впевненим, які з них читачі можуть ефективно і дієво засвоювати. Основними методами формування номерів кожної газети є систематизація, концентрація і виділення. Під систематизацією слід розуміти групування матеріалів за якоюсь загальною для них ознакою – темою, жанрами, часом і т.д. Концентрація означає об’єднання цих матеріалів і їх розміщення в якійсь одній частині номера, наприклад, на якійсь одній сторінці. Цей процес завершується виділенням головних із них за значенням – нестандартним шрифтом, форматом набору, версткою чи іншими поліграфічними засобами. Мета всіх цих методів формування газетного номера – керувати увагою читачів, допомагати зорієнтуватися в інформації. Досягненню бажаного допомагає вибір форм подачі матеріалів у номері. Таких форм є чимало. Залежно від основи формування їх можна поділити на декілька груп. Першою такою основою є масштаб і розмір об’єднання матеріалів, тобто кількісні ознаки.

Первинною з цих форм є добірка. В газеті до неї входять щонайменше дві публікації. На одній сторінці можуть розміститися декілька добірок різного масштабу і розміру. Розділи і рубрики номера компонуються дуже часто у вигляді саме добірок. Якщо масштаб і розмір добірок у газеті є недостатнім для досягнення мети, то їх збільшують до тематичної, або цільової сторінки (полоси). Дальше збільшення – це розворот – об’єднання двох внутрішніх суміжних сторінок. При потребі матеріали можна об’єднувати у цілому номері, який повністю присвячується якійсь одній темі чи регіону. Нарешті, об’єднання матеріалів може виходити за межі номера і набувати форми серії публікацій, на одну тему чи для розв’язання важливої проблеми і друкується у декількох номерах.

Другою підставою об’єднання матеріалів і утворення форм їх подачі є якісні ознаки. Тобто, наприклад, тема чи час, у якому відбувалися описувані події, регіон чи джерело отримання інформації, жанр і т.д. Найчастіше публікації об’єднуються за темою, приміром, „Щоденник мистецтв”, „Міжнародна політика”, „Спорт” і т.д. До серії публікації, як правило, використовують тимчасову (одноразову) рубрику, наприклад, „Проблеми карпатського регіону” чи „Листи з військового підрозділу особливого призначення” і т.ін. Час, до якого належить описувані події, також є підставою об’єднання матеріалів – „Вчора у нашому місті”, „Мистецька хроніка тижня”. За часовою ознакою формуються і окремі сторінки чи номери, приміром, до річниці проголошення незалежності України. Об’єднання матеріалів відбувається і на регіональній основі, тобто сформовані у рубрику чи сторінку публікації висвітлюють події та явища, що мають місце у якомусь одному регіоні.

Підставою об’єднання матеріалів може бути джерело отримання інформації. Приклад: „Повідомляють інформаційні агентства”, „Від наших спеціальних кореспондентів”. Часто зустрічаємо у газетах і об’єднання за жанром. Приклад – „Рецензії”, „Міжнародний коментар” і т.д.

Однією з важливих підстав об’єднання матеріалів у номері є аудиторія, для якої призначена добірка чи тематична сторінка. Приклад: за віковою категорією – для молоді, дітей, пенсіонерів; за загальними інтересами – філателістів, бібліофілів; за статтю – для мужчин чи жінок; за професіями – освітян, учнів і т.д. Підгрунтям об’єднання матеріалів може бути і мета, якої хоче досягти редакція газети. Зрозуміло, що журналісти кожною публікацією прагнуть якоїсь певної мети, але в окремих випадках вона стає основою групування та виділення матеріалів у номері. Тут, як приклад, наведемо добірки, сторінки та номери до визначних дат чи свят, а також під час кампаній, наприклад, передплатної, виборної.

з) Графічне „обличчя” газети.

Від графічного оформлення газети залежить успіх на ринку періодичних видань. Подібно до того, як пересічний покупець звертає увагу на упакування того чи іншого товару, так і часом читач, вирішуючи, яку придбати газету, – часто звертає увагу на її зовнішній вигляд. „Обличчя” видання, до речі, залежить від багатьох факторів – поліграфічного виконання (способу друку, набору), від оформлення (заголовки, ілюстративний матеріал), від якості паперу і т.д. Графічне оформлення називають образно „одягом” публікацій.

Зовнішнє „обличчя” періодичного видання залежить від трьох факторів. Перший – це професійний рівень і смак журналістів, які верстають і оформлюють газету, насамперед, – відповідальний секретар чи його заступники, редакційний художник. Другий це матеріальна бази редакції, її оформительські та поліграфічні можливості. Третій – графічна модель видання. Вона фіксує у вигляді опису всі основні характеристики зовнішнього „обличчя” видання, головні елементи його графічної форми – основні текстові і титульні шрифти, розмірні елементи полоси, особливості верстки, ілюстрування, оформлення.

Болгарський дослідник Д. Георгієв для позначення системи композиційно-графічних принципів газети запроваджує поняття графічна концепція, у яку включає такі компоненти:

- Тематична структура (розподіл матеріалів і рубрик по сторінках);

2. Стиль графічного оформлення (або – „графічна формула”, тобто чи є оформлення експресивним, чи стриманим, тональність – світлою чи насиченою і т.д.);

3. Композиція полоси (сторінки) – структура і тип верстки;

4. Принципи оформлення спеціальних сторінок і рубрик;

5. Постійні графічні елементи;

6. Розмір полоси, колонки, міжколонкових пробілів;

7. Шрифтове оформлення заголовків;

8. Композиція заголовків;

9. Текстові шрифти;

10. Внутрішнє оформлення заголовків;

11. Оформлення реклами;

12. Границі (відстань) між матеріалами і використання „повітря” в газеті;

13. Оформлення малюнків і фотоілюстрацій;

14. Оформлення деталей і специфічних для газети публікацій (інфографіка).

Як бачимо, і композиційно-графічна модель, і графічна концепція (за Георгієвим) тлумачить одне і те ж саме. Очевидно, з точки зору практики не так важливо, який термін використовувати, але варто віддати перевагу терміну „модель”. На наш погляд, у ньому точніше відображається практичний бік справи – модель репрезентує еталонні композиційні і графічні засоби, за допомогою яких „будується” газета, більше того, модель може бути представлена низкою макетів-еталонів, що служать калькою для всіх чи більшості номерів газети. Концепція – поняття більш широке, це не тільки ідея, конструктивний принцип, але і спосіб трактування якого-небудь предмета.

Якщо простежити вплив композиції на зовнішню форму – графіку полоси, то помічаємо, що стабільність поєднання, субординованості основних матеріалів обумовлюють стабільність графічної побудови полоси і графічних елементів її оформлення.

Щодо характеристики графічного оформлення, то варто відзначити, що воно, будучи зовнішньою формою газети, характеризується відносною самостійністю стосовно змісту і структури, які виступають перед зовнішньою формою як неподільне ціле, як суть перед своїм зовнішнім проявом.

У газеті ми знаходимо чимало прикладів, які підтверджують мінливість зовнішньої форми. Кожному оформителю (секретарю) відомо, що маючи одні і ті ж матеріали, можна виготовити декілька рівноцінних макетів полоси. Або інший приклад: редакція може модернізовувати графіку без жодних змін у структурі змісту газети.

Але, відзначаючи відносну самостійність прояву зовнішньої форми, необхідно бачити і взаємозв’язок її зі змістом, внутрішньою формою. Це проявляється, насамперед, в тому, що тип видання, його специфіка впливають на характер газетної графіки – роблять зовнішній вигляд газети або динамічним, привабливим (викличним), або строгим, спокійним. Від того, наскільки є постійною композиція тої чи іншої полоси (переважають крупні знімки, матеріали, чи вона складена з невеликих публікацій) залежить її графічна побудова. І, без сумніву, постійність композиції потребує аналогічної постійності від оформлення.

Зовнішня форма впливає на сприйняття змісту газети – вона може або ускладнювати, або полегшувати читання газети. Достатньо, приміром, секретареві (оформителю) підібрати кегль і наповненість шрифтів у заголовках, не враховуючи значення кожної замітки, як буде порушена субординованість матеріалів і, відповідно, скалічена інформаційна панорама сторінки.

Аналіз структури змісту і оформлення, їх взаємодія зумовлює такий висновок: у моделі газети повинні бути відображені дві пов’язані між собою сторони газетної форми – композиція і графіка.

Рекомендована література

— Георгиев Д. Режиссура газеты. – Москва, 1979.

— Гуревич С.М. Основы редакционного менеджмента. – Москва. – 1994. – С.35-46.

— Грабельников А.А. Работа журналиста в прессе. – Москва: Изд-во „РИП-холдинг”. – 2001. – С.151-161.

— Мішель А. Картер. Сучасний дизайн газет. – IREX Про Медіа. – 1999. – 17 с.

— Табашников П.М. Газета делается по модели. – Москва. – 1980.

Питання для самоконтролю

— Поясніть значення слова „модель” (загальне і стосовно газети).

— Яку мету переслідує композиційно-графічне моделювання?

— Які основні властивості структури змісту і оформлення газети?

— Як ви розумієте словосполучення „стабільність структури змісту та оформлення” щодо газети?

— Дайте визначення поняттям „описова модель”, „фізична модель”.

— Охарактеризуйте фактори, які визначають особливості моделі газети.

— Як вибудовується система щодо рубрик у газеті?

— Чому редакції газет відмовляються від перспективного планування?

— Які ви знаєте види оперативних робочих планів редакції? Охарактеризуйте їх.

— Що важливо враховувати у плані номера?

— Що передбачає нормування праці журналіста?

— Окресліть параметри сітьового графіка газети.

— Які основні методи формування номера газети?

— Назвіть форми подачі матеріалів за масштабом і розміром.

— Від яких факторів залежить зовнішнє обличчя газети?

— Які компоненти (за Д. Георгієвим) включає поняття „графічна концепція газети”?

— Як впливає зовнішня форма на зміст газети?

VIIІ. Журналіст у редакційному середовищі

Ключові терміни і поняття: Готовність до праці, риси журналіста-професіонала, стимули при виборі місця праці, індивідуально-колективний характер праці, обов’язки журналіста, журналістська спеціалізація, особистий план роботи, компоненти плану, фемінізація журналістики.

а) Вступні зауваги.

Одним із перших теоретиків журналізму у світі був директор Берлінського журналістського інституту д-р проф. Е. Довіфат. Незважаючи на те, що період його інтенсивних наукових пошуків співпав з роками зародження і розквіту нацизму, Е. Довіфат залишив цінну спадщину, яка не втратила актуальності і сьогодні. Жодна професія, наголошував він, не потребує більшої особистої посвяти, як журналістський фах. Вона вимагає від людини жертовного ідеалізму і дотримання високих моральних засад. Журналістська праця потребує людей сильної волі, які здатні опанувати свої почування і настрої. Журналіст знає тільки одного можновладця – час. Виробити у собі здатність завжди бути готовим до праці – одне з визначальних рис справжнього журналіста (Dovifat E., Prof., Dr.: Zeitungslehre I. Erster Band, Berlin. – 1927. – 138 S. Zweiter Band, Berlin. – 1937. – 140 S.).

Український дослідник журналістики Степан Сірополко ще перед ІІ Світовою війною систематизував вимоги, яким повинен відповідати журналіст. Працівник газети мусить бути обдарованою людиною, і мати технічний вишкіл із журналістського фаху. Працюючи в пресі, є потреба у постійному поглибленні своєї загальної освіти. Кожен журналіст повинен перейнятися ідеєю служіння рідному народові: працівник обдарований, але хиткий у своїх патріотичних почуваннях, не є придбанням для часопису. Третя вимога – дотримання граничної правдивості, тобто шукання об’єктивної правди, вільної від суб’єктивного упередження і тенденційності. Важливо для газетяра вміти спостерігати, швидко думати і негайно діяти. Готовність до праці, яку виділив Е. Довіфат слід розуміти як здатність працювати і вдень, і вночі, і за несприятливих погодних умов, і в надзвичайних ситуаціях катастроф, природних катаклізмів, терактів, війни і т.д. Журналіст мусить бути людиною спритною, тобто уміти зорієнтуватися в кожній ситуації – дати собі раду, щоб досягти бажаної мети. Професія вимагає від працівника преси бути чуйним, тобто співпереживати разом із героями публікацій і вміти передавати ці почуття читацькій аудиторії. Вимога пам’ятливості означає – втримати у пам’яті перебіг події, подробиці розмов, навіть жести, безмовну реакцію, чого не запише жоден диктофон. І, нарешті, журналіст повинен заслужити довір’я до себе як у співрозмовників, так і в широкого читацького загалу.

Ці вимоги, незважаючи на давність їх систематизації, є актуальним і в нинішніх складних умовах розвитку української журналістики. Журналіст повинен вміти сам проаналізувати особливості свого характеру і співставити себе з низкою систематизованих вище вимог. За всіх умов він повинен відчувати велику соціальну відповідальність перед суспільством і аудиторією, бути справедливим і об’єктивним.

б) Мотивації вибору.

Відома у професійному середовищі істина: які журналісти – така й газета. Адже успіх залежить від тих, хто до нього причетний: від їх культури і професійної майстерності, знань і здібностей, досвіду та ініціативи. Чим же керується журналіст, який вибирає редакцію? Його рішення визначається декількома стимулами.

Перший – творчий, який має вирішальне значення. Тобто, це надання можливості реалізації цікавої роботи, творчого самовираження, повної реалізації власних здібностей.

Другий стимул – ідейний, для декого – визначальний. Адже журналіст укладає контракт з тією редакцією, позиція якої відповідає його поглядам на життя і суспільство. Зрештою його і не запросять у колектив того видання, яке сповідує протилежні йому ідеали. Третій стимул – економічний. Журналіст йде в газету, щоб заробляти, і по можливості – добре, щоб утримувати і себе, і родину. Часом цей стимул є вирішальним при виборі. Приходячи у редакцію, журналіст займає у ній відповідне місце і відіграє якусь певну роль. Багато залежить від його посади, бо саме вона окреслює коло завдань і обов’язків. Скажімо, коли працівник – кореспондент відділу, то у першу чергу готує матеріали для газети, редагує їх, працює з авторами. Коли він – завідуючий відділом, то значну частину свого робочого часу змушений присвячувати організаційним обов’язкам – плануванню праці відділу, розподілу завдань між співробітниками, контролювати їх виконання. Інші додаткові обов’язки диктують посади відповідального секретаря, заступника редактора і т.д.

в) Особливість журналістської праці.

Незалежно від посади, яку обіймає журналіст, він є членом редакційного колективу. І саме участь у підготовці колективного твору – номера газети, надає особливого характеру його діяльності: спочатку він своєю заявкою вносить вклад у загальноредакційний план, потім отримує завдання, яке відповідає одному з пунктів цього плану, нарешті у перебігу збору інформації і відбору фактів, завершує процес підготовки матеріалу. Журналіст враховує досвід своїх попередників у розробленні цієї теми, напрямки і мету діяльності інших співробітників редакції. Взаємозалежність – одна з важливих особливостей праці журналістів, які належать до однієї редакції. Виразно це простежуємо у невеликому колективі: тут кожен має свою частку роботи і не може успішно вирішувати завдань без координації з іншими працівниками. Тобто яскраво проявляється індивідуально-колективний характер праці журналіста, чого не фіксуємо у середовищі інших творчих професій.

У редакційному колективі журналіст виконує ряд обов’язків у двох взаємопов’язаних напрямах. Перший – обов’язки по відділу чи сектору. У цій виробничо-творчій групі журналіст постійно зайнятий підготовкою певного обсягу інформації, що концентрується у його статтях, репортажах, замітках та інших газетних жанрах. Він працює з авторами, редагує їх тексти і рукописи, почергово, а часом і одночасно, виступає у ролі публіциста, редактора і організатора. Тобто проявляється комплексний, багатофункціональний характер його праці, який вимагає різносторонніх знань, вмінь та здібностей. Другий напрям – обов’язки по редакції. Журналіст бере участь у редакційних летючках, за графіком секретаріату виконує функції газетного оглядача, чергує при випуску номера, працює з листами читачів. Він також бере участь у проведенні редакційних кампаній, акцій, інших загально редакційних заходів.

Дата добавления: 2015-07-18