|
Читайте также: |
МИХАЙЛО ПРИСЯЖНИЙ
МАР’ЯН ЛОЗИНСЬКИЙ
ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ РЕДАКЦІЇ ГАЗЕТИ
І ПРАЦІ ЖУРНАЛІСТА
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Львів 2007
Вступ
Упродовж років незалежності України відбулися суттєві зміни у сфері засобів масової інформації. Позбувшись тоталітарного однопартійного керівництва, преса, а особливо – журналісти, її творці, скинули з себе важкі окови режиму, який не сприяв повному і правдивому інформуванню суспільства, який переслідував інакодумство, не пускав альтернативності суджень і доцільних вчинків, який розглядав і кваліфікував професіонала, як маленький гвинтик у масивному компартійному пропагандистському механізмі. Розвал радянської системи неочікувано мобілізував сили працівників ЗМІ. Бо здавалося, що журналістська маса є одноманітною та сірою і не буде здатною працювати в нових умовах, а насправді лише перший рішучий суспільний поштовх спричинив позитивні зміни в системі ЗМІ. Хоча процеси становлення і розвитку преси у нашій країні ще донині не завершені, ми можемо констатувати, що створюються належні умови для вільного функціонування ЗМІ всіх форм власності. Прийнято низку Законів щодо ЗМІ, які за своєю суттю є демократичними (зрештою, їх можна змінювати і доповнювати), і створюють поле для широкої діяльності. Але незаперечним є і той факт, що з боку владних структур вже у роки незалежності спрацьовували старі стереотипи. Тому шлях правдивого слова до читача був складним, а інколи й небезпечним. На жаль, десятки українських журналістів загинули при виконанні службових обов’язків, сотні редакцій ЗМІ зазнали краху, частина виборювала право на існування в умовах масованого бюрократичного тиску та судових позовів. Міжнародний Комітет захисту журналістів двічі включав колишнього Президента України Леоніда Кучму в перелік десяти найбільших ворогів преси в світі, гарант погрожував подати в суд за наклеп, проте цього не сталося.
Ситуація у сфері ЗМІ після Помаранчевої революції змінюється на краще. Таке твердження чуємо з уст самих творців преси. Творче розкрилля помічаємо у передачах ТБ і радіо, а особливо – на сторінках газет, які намагаються подавати читачам широкий спектр подій, глибоко аналізувати явища і процеси суспільного життя. Преса у нашій країні – неоднорідна. І це добре. У газетній сфері фіксуємо політичну багатоманітність – від різко опозиційних до провладних видань. Виступаючи на Всеукраїнській нараді керівників державних і комунальних ЗМІ 6 травня 2004 р. Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Іван Чиж зауважував, що нині в Україні зареєстровано 246 державних періодичних видань (це лише 1,2% від загальної їх кількості) та 860 комунальних (4,4% від зареєстрованих). Спостерігається тенденція до їхнього зменшення. На жаль, усі ці видання утримуються в основному за державні кошти, колективи не дбають про фінансові надходження і, відповідно, незалежність. Голова комітету на нарадах різних рівнів наголошує на жалюгідному стані місцевої преси, особливо районної та обласної, говорить про мізерні тиражі, жебрацьке існування редакційних колективів, технічне неандертальство. Та державні органи не поспішають допомогти своїм рупорам, а відпустити на вільний ринок інформації – не хочуть. Звісно, разом з приміщенням, майном, поліграфічною базою. Враховуючи закони ринку ЗМІ, послуговуючись можливостями сучасного менеджменту і маркетингу – можна досягти успіху. Голова Національної Спілки журналістів України Ігор Лубченко констатував: „У нас є журналістські колективи, які вміють заробляти кошти і не потребують додаткового бюджетного фінансування. Треба їх досвід популяризувати, залучаючи до цієї справи кваліфікованих юристів, економістів...”.
Пропонований навчальний посібник „Організація роботи редакції газети і праці журналіста” призначений насамперед для студентів факультетів журналістики, які готуються до відповідальної професійної роботи і вивчають однойменний нормативний курс. Це своєрідна абетка, засвоївши яку молода людина повинна зрозуміти природу сучасної газети, її модель, структуру редакції, закони функціонування і успішного розвитку. До цієї книжки не зайве заглянути й журналістам, які ставлять перед своїм виданням мету досягнути успіху на ринку інформації.
І. Правові основи функціонування друкованих ЗМІ: організаційні аспекти.
Ключові терміни і поняття: друкований засіб масової інформації, діяльність ЗМІ, суб’єкти діяльності друкованих ЗМІ, державна підтримка ЗМІ, комунальний ЗМІ, статут редакції, редакція газети (друкованого ЗМІ), додаткова економічна підтримка (дотації), пільгове оподаткування редакцій.
а) Вступні зауваги
Регулювання основних організаційних засад журналістики правом здійснюється через норми Конституції України та норми низки законів у цій галузі. Закон „Про інформацію” дає визначення державної інформаційної політики, суб’єктів та об’єктів інформаційних відносин, галузі, види і джерела інформації та режиму доступу до неї, права власності на інформацію, прав та обов’язків учасників інформаційних відносин, відповідальності за порушення законодавства про інформацію. У законі „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” викладено детальні положення про принципи функціонування друкованих засобів масової інформації в нашій державі, свободу їх діяльності, обов’язок інформувати суспільство, право на заснування та порядок заснування і державної реєстрації друкованого засобу, відносини між редакціями друкованих засобів масової інформації, громадянами та організаціями, порядок спростування поширеної інформації, якщо вона не відповідає дійсності, а також відповідальність за порушення свободи діяльності друкованих засобів масової інформації і підстави для звільнення від такої відповідальності.
У цьому Законі (стаття 1) чітко визначено, що під друкованими засобами масової інформації (пресою) розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Вказується, що друкований засіб масової інформації вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і видрукуваний будь-яким тиражем. Сфера розповсюдження друкованого засобу масової інформації не обмежується. У цьому ж першому розділі, в наступних статтях виразно визначаються такі важливі поняття, як свобода друкованих ЗМІ, неприпустимість зловживання свободою ЗМІ, мова друкованих ЗМІ, без яких діяльність ЗМІ (збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та сам випуск ЗМІ з метою поширення його серед читачів) була б неможливою.
б) Від заснування до розповсюдження друкованих ЗМІ
Другий розділ Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, який озаглавлено „Організація діяльності друкованих ЗМІ”, визначає специфічні положення і засади, що стосуються важливих питань функціонування преси від заснування до розповсюдження її серед читачів. Визначаються, (стаття 7) приміром, суб’єкти діяльності друкованих ЗМІ, до яких належать засновник (співзасновники), його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, розповсюджувач. Даються відповіді на питання, хто має право на заснування друкованого ЗМІ, чим визначаються відносини між співзасновниками друкованого ЗМІ, які існують гарантії від монополізації, який порядок державної реєстрації від оформлення до розгляду і задоволення (чи незадоволення) заяви і т.д. Важливе значення мають положення 18-19-20 статей Закону, що вказують за яких умов може бути припинений випуск ЗМІ, який порядок оскарження відмови в державній реєстрації, або рішення про припинення його випуску, як здійснюється перереєстрація друкованого ЗМІ.
З-поміж інших у Законі України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” розкриваються такі поняття і терміни як державна підтримка ЗМІ та друкований ЗМІ. Державна підтримка ЗМІ, приміром, характеризується як сукупність правових, економічних, соціальних, організаційних та інших заходів державного сприяння зміцненню і розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури. Вперше тлумачиться поняття комунального засобу масової інформації – аудіовізуального чи друкованого ЗМІ, створеного органом місцевого самоврядування, або органом місцевого самоврядування спільно з місцевою державною адміністрацією як засновником (чи співзасновником) на базі чи за участю комунальної власності та відповідного фінансування з місцевого бюджету і статутом (програмними цілями, програмною концепцією) редакції (юридичної особи), якою передбачається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього органу та вищих органів державної влади.
в) Редакція газети (друкованого ЗМІ)
У статтях 21-й та 22-й Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” тлумачиться поняття редакція. Воно юридично точне і відповідно скупе – підготовку та випуск у світ друкованого ЗМІ за дорученням засновника (співзасновника) здійснює редакція або інша установа, що виконує її функції. Редакція діє на підставі свого статуту та реалізує програму друкованого ЗМІ, затверджену засновником. Статут редакції визначає виробничі, майнові, фінансові та інші умови її діяльності та затверджується засновником відповідно до чинного законодавства України. У статуті редакції визначаються: засновник (співзасновник) та назва друкованого ЗМІ, місцезнаходження його редакції і цілі діяльності, її органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження журналістського і трудового колективів та їх виборних органів, порядок утворення майна редакції, положення щодо вирішення питань виробничого, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності видання та його редакції, умови її реорганізації, припинення діяльності, інші питання.
Чіткі параметри окремих аспектів діяльності редакцій друкованих ЗМІ окреслюються у Законі України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”. Така підтримка здійснюється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тарифне, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, подання фінансової допомоги. Приміром, додаткова економічна підтримка (дотації) надаються редакціям районних, міських та міськрайонних газет, фінансова допомога передбачена ЗМІ для дітей та юнацтва, спеціалізованим науковим виданням, які підготовлені науковими установами та навчальними закладами не нижче третього рівня акредитації. Важливе значення мають положення (стаття 5) щодо пільгового оподаткування редакцій друкованих ЗМІ, які звільняються від обов’язкового продажу валютної виручки, одержаної від експорту інформаційної продукції, у випадку використання цієї виручки на придбання обладнання та матеріалів, необхідних для подальшого виробництва нової інформаційної продукції, від сплати мита за експорт інформаційної продукції. Редакції ЗМІ також мають право на пільгові кредити для розвитку та розв’язання соціальних проблем своїх трудових колективів.
Рекомендована література:
1. Українське законодавство: засоби масової інформації, IREX У-Медіа, Київ. – 2004. – 368 с.
2. М. Місьо, Н. Петрова, В. Ситцевой. Правничі засади діяльності журналістів в Україні, IREX Про-Медіа, Київ. – 2000. – 50 с.
Питання для самоконтролю:
3) Що таке друкований засіб масової інформації?
4) Як ви розумієте термін „діяльність ЗМІ”?
5) Коли друкований ЗМІ вважається виданим?
6) Перелічіть суб’єкти діяльності друкованих ЗМІ.
7) Окресліть характеристики поняття „державна підтримка ЗМІ”.
8) Що таке комунальний ЗМІ?
9) Що визначається у статуті редакції газети?
10) Що таке додаткова економічна підтримка і кому вона надається?
II. Журналіст у полі українського та міжнародного
законодавства.
Ключові терміни і поняття: види інформації, права та обов’язки журналістів, етика журналістики, редакційне посвідчення, творчий характер праці журналіста, авторське та суміжне право.
а) Вступні зауваги
Діяльність журналістів в Україні останніх років перебуває під пильним оком всієї суспільності. Коли помилки медика, байдужість педагога, злочинне потурання злу прокурора, бездіяльність економіста, анемічність науковця тощо не зауважуються одразу, то виступ журналіста в пресі чи ефірі є доступним і стає предметом широкого обговорення, а з боку „ображених” чи „засвічених” – причиною різного роду нагінок аж до фізичного знищення. Весь світ, на жаль, ознайомлений з істинним станом справ в українських ЗМІ останніх років: Президент України Леонід Кучма двічі потрапляв у десятку найбільш злісних ворогів преси, яких визначала авторитетна міжнародна організація. Десятки журналістів в Україні загинули через виконання своїх професійних обов’язків. Найбільш резонансним стало зникнення 16 вересня 2000 року директора інтернет-видання „Українська правда” Георгія Ґонгадзе, яке донині не розслідувано. В Україні зафіксовано сотні прикладів побиття, залякувань, погроз журналістам, цензури, тиску на ЗМІ, перешкод виконанню професійних обов’язків.
Між тим в Україні (починаючи із Закону „Про інформацію”, введений у дію постановою Верховної Ради від 02.10.1992 року) напрацьовано низку законів, інших нормативних документів, які обумовлюють засади діяльності журналістів в Україні. Вони відповідають європейським і світовим стандартам. Але для того, щоб вони успішно функціонували, ще належить створити відповідний суспільний ґрунт. Великі надії пов’язуються з процесом дальшої демократизації суспільства, інтегрування його в європейську спільноту.
б) Права та обов’язки журналістів.
Закон України „Про інформацію” дає перелік видів інформації, серед яких статистична інформація, масова інформація, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування, правова інформація, інформація про особу, інформація довідково-енциклопедичного характеру. Журналіст з метою підготовки матеріалів та їх поширення він має право збирати і безперешкодно отримувати необхідну інформацію, але, що не менш важливо, –зобов’язаний подавати її достовірно та об’єктивно.
У резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо етики журналістики, яка була підготовлена Комісією з культури і освіти Ради Європи, зазначено, що „ найвищим завданням журналіста є реалізувати право громадян на інформацію за найглибшого пошанування демократичних цінностей. У цьому сенсі журналістський пошук знаходить свої межі у правдивості і порядності інформації та думок, він не сумісний з кампанією чи заходами з визначеними наперед цілями, що скеровані на задоволення особливих інтересів”.
Стаття 26 Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” чітко розділяє права та обов’язки журналіста, які дозволяють йому діяти на засадах професійної самостійності.
Журналіст має право:
• на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації; (Пункт 1 частини другої статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1703-IV(1703-15) від 11.05.2004);
• відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами;
1. відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;
2. на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;
3. переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації;
4. на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів;
5. по пред’явленні редакційного посвідчення чи іншого документа, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан;
6. звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів;
7. поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім’ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно);
8. відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора;
9. 11) на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.
Журналіст зобов’язаний:
1. дотримуватися програми діяльності друкованого засобу масової інформації, з редакцією якого він перебуває у трудових або інших договірних відносинах, керуватися положеннями статуту редакції;
2. подавати для публікації об’єктивну і достовірну інформацію;
3. задовольняти прохання осіб,які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;
4. відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;
5. представлятися та пред’являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації;
6. виконувати обов’язки учасника інформаційних відносин;
7. утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.
в) Характер журналістської праці.
Журналіст, без сумніву, є творчим працівником, відповідно –характер його праці – творчий. Про це говориться у низці законодавчих актів, зокрема в статті 17 „Основ законодавства України про культуру”, де журналісти визначаються професійними творчими працівниками. Умовою для визнання журналіста професійним творчим працівником в галузі культури є отримання спеціальної освіти і публікація власних творів (ст.19). Визнання журналістів творчими працівниками поширює на них дію статті 9 „Основ законодавства України про культуру” про право інтелектуальної власності на створені ними твори літератури і мистецтва.
Згідно ж Закону України „Про власність” (статті 13, 40-42), всі відносини зі створення і використання об’єктів інтелектуальної власності регулюються Цивільним кодексом України і спеціальним законодавством України. Статтею 472 Цивільного кодексу України передбачено, що відносини, які складаються у зв’язку зі створенням і використанням об’єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом України „Про авторське право та суміжні права” та іншими законодавчими актами України. Отже, на створені журналістами твори поширюється дія авторсько-правового законодавства України, і журналісти є суб’єктами правовідносин, вказаних у статті 472 ЦК України, тобто авторами.
Практичне значення визначення правового статусу журналіста як автора полягає в наступному:
1. журналісту гарантується захист інтелектуальної власності, його авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ст.54 Конституції України);
2. авторські права журналіста визнаються не лише конституційними правами, а й основними правами людини (стаття 54 Конституції України фактично повторює положення пункту 2 статті 27 Загальної Декларації Прав Людини);
3. за журналістом, який працює за трудовою угодою в редакції, зберігаються авторські права на твір (ст.20 Закону України „Про авторське право та суміжні права”). Це означає, що при прийомі на роботу редакція зобов’язана укласти з журналістом авторську угоду. Якщо цього не буде зроблено, то журналіст має право пред’явити позов до редакції про виплату авторської винагороди, окрім зарплати;
4. на журналіста розповсюджуються привілеї, якими користуються автори художніх творів.
Статті та виступи журналістів є творами, що охороняються авторським правом. Серед творів, що охороняються Законом України „Про авторське право та суміжні права”, в підпункті 1 пункту 1 статті 5 вказані літературні письмові твори белетристичного або практичного характеру. В підпункті 2 вказаної статті до творів віднесені виступи, лекції, промови та інші усні твори. Отже, статті і виступи журналіста на радіо та телебаченні визнаються творами, що охороняються авторським правом.
Важливо, щоби для напрацьованого українського законодавства у сфері ЗМІ був створений благодатний суспільний ґрунт.
Рекомендована література:
1. Українське законодавство: засоби масової інформації, IREX У-
Медіа, Київ. – 2004. – 368 с
2. М. Місьо, Н. Петрова, В. Ситцевой. Правничі засади діяльності
журналістів в Україні, IREX Про-Медіа, Київ. – 2000. – 50 с
Питання для самоконтролю.
· Назвіть види інформації.
1. Про що говориться у резолюції Парламентської Асамблеї Ради
Європи щодо етики журналістики?
2. Які обов’язки має журналіст?
· Які права має журналіст?
· Яка „вага” редакційного посвідчення?
· Сутність творчого характеру праці журналіста.
3. Якими документами визнаються і закріплюються авторські і суміжні
права журналіста і що це означає?
ІІІ. Ланка управління редакцією газети.
Ключові терміни і поняття: Редактор (головний редактор) газети, заступник редактора, секретаріат, відповідальний секретар, відділ газети, завідуючий відділом, менеджер у системі ЗМІ, функції секретаріату редакції газети, стилі керівництва.
а) Вступні зауваги
Газетний менеджмент характеризується триступінчатістю: на найвищому рівні – редактор (головний редактор), його заступники, відповідальний секретар, середній рівень представлено завідувачами відділів, секторів, на найнижчому рівні знаходяться рядові журналісти, т.зв. позаменеджментні працівники. Отже, редакція кожного друкованого видання складається із двох ланок – ланки управління та ланки виконання. На кожну покладено важливі функції. Два перших рівні представлено працівниками, які одночасно уособлюють керівника редакційного колективу (чи його частини), репрезентанта творчої роботи, підприємця і бізнесмена. Такі співробітники зобов’язані організовувати і планувати виробництво видання і реалізацію тиражу, досягаючи при цьому незбитковості, а в кінцевому результаті – прибутку, керувати редакціями на рівні сучасних вимог, спонукати інших працівників редакції до творчої діяльності, відзначати і заохочувати кожен успіх підопічного, незалежно від симпатій бути гранично об’єктивним, вміти долати конфліктні ситуації, підбирати, навчати співробітників, призначати їх на відповідні місця, проводити ділові переговори. Все це певною мірою стосується як редактора, його заступників, відповідального секретаря, так і завідувачів відділів та секторів редакції газети.
б) Редактор газети та його заступники
Головний редактор (або – редактор) газети є керівником і, відповідно, до його обов’язків входить ряд функцій, пов’язаних як із внутріредакційною роботою, так і позаредакційною. У Законі „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” 23 статтю присвячено персоні керівника друкованого засобу масової інформації. В ній, зокрема, зазначено:
Редактор (головний редактор) друкованого засобу масової інформації є керівником редакції, уповноваженим на те засновником (співзасновниками).
Редактор (головний редактор) призначається (обирається) на посаду і звільняється з посади в порядку, встановленому засновником (співзасновниками) у статуті редакції відповідно до чинного законодавства України про працю.
Редактор (головний редактор), обраний на посаду трудовим колективом редакції, не може бути звільнений з посади без згоди трудового колективу редакції.
Редактор (головний редактор) керує діяльністю редакції в межах повноважень, визначених її статутом, представляє редакцію у відносинах із засновником (співзасновником), видавцем, авторами, державними органами, об’єднаннями громадян і окремими громадянами, а також у суді і третейському суді та несе відповідальність за виконання вимог, що ставлять до діяльності друкованого засобу масової інформації, його редакції відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України (частина четверта статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом № 762-IV (762-15) від 15.05.2003).
Редакційна колегія – дорадчий орган управління діяльністю редакції друкованого засобу масової інформації – створюється, діє та припиняє свою діяльність відповідно до статуту редакції і очолюється її редактором (головним редактором).
Рішення редакційної колегії набирає чинності після його затвердження редактором (головним редактором).
Як повноважний керівник, головний редактор газети здійснює планувальну і контролюючу функції, підбирає і розставляє кадри, очолює підготовку і випуск видання у світ. Він зобов’язаний турбуватися за розвиток матеріально-технічної бази редакції, задоволення різносторонніх потреб колективу. Однією з вимог до головного менеджера є лідерство, яке повинне проявлятися і в творчій роботі керівника колективу, яка складається з двох частин – редакторської і літературної. У першому випадку він редагує матеріали своїх працівників, у другому – пише власні. Звичайно, авторитет керівника значно зростає, коли його публікації є зразком для інших. Творча безпомічність редактора часто стає причиною погіршення соціально-психологічного клімату у редакції.
Редактор повинен бути впливовою особою в регіоні розповсюдження газети. Його позаредакційні функції можуть бути спрямованими на підвищення авторитету газети. Часто керівники газет є депутатами місцевих рад, очолюють регіональні організації Національної спілки журналістів, громадські чи партійні організації, стають ініціаторами фестивалів, спортивних змагань тощо. Все це слугує конкретному виданню. Останніми роками у самодостатніх виданнях, які мають власну поліграфічну базу, систему розповсюдження спостерігається і така тенденція: головний редактор стає фактично генеральним директором, окрім творчої роботи він займається господарською і комерційною діяльністю. За таких умов він змушений делегувати функції з редагування газети своєму заступникові.
Як справедливо і правильно зауважував у свій час відомий дослідник преси Д.С. Григораш, – відносини між редактором і його заступником – це стосунки найбільш досвідчених, компетентних і авторитетних працівників. Такі відносини ґрунтуються на спільному прагненні поліпшити роботу, піднести рівень газети. Заступник редактора всіляко підтримує авторитет керівника редакційного колективу, добиваючись спільної лінії в керівництві редакцією. Заступник редактора, як член редколегії, бере діяльну участь у підготовці і випуску номерів, читаючи частину матеріалів, які рекомендуються у номер, регулярно чергує, вичитуючи зверстані сторінки. За відсутності редактора він керує роботою редколегії, веде редакційні засідання (планерки, летючки). Як правило, заступник редактора призначається відповідальним за окремі відділи, контролює їх роботу, допомагає у плануванні і сприяє виконанню цих планів.
в) Секретаріат редакції газети.
Секретаріат справедливо називають „штабом” редакції газети. Це зумовлюється функціями цього важливого підрозділу, який здійснює оперативне управління редакцією. Якщо редактор, його заступники, редколегія визначають і втілюють стратегію редакції, то секретаріат, на чолі з відповідальним секретарем, розробляє її тактику. До основних функцій слід віднести:
– планування роботи редакції;
– випуск номера газети;
– керівництво роботою технічних служб редакції;
– організація творчої роботи відділів (секторів), координація їх
діяльності;
– керування роботою власних та спеціальних кореспондентів.
У секретаріаті концентруються всі види журналістської діяльності: тут макетуються і оперативно формуються сторінки газети, при необхідності вносяться зміни в перебігу випуску друкованого видання.
Успіх газети на ринку інформації у великій мірі залежить від особи відповідального секретаря. Це, як правило, найбільш досвідчений журналіст у редакції. Він повинен бути добрим літературним редактором, володіти технікою верстки та оформлення газети (тобто, газетно-журнальним дизайном), знати газетну поліграфію, весь процес підготовки і випуску номера.
Особлива роль секретаріату, відповідального секретаря, як правильно зазначає у своєму спеціальному дослідженні І.А. Мельник, в комп’ютеризації редакційного процесу. Нині, зазвичай, головний сервер знаходиться саме в секретаріаті, до нього сходиться вся необхідна інформація від відділів і секторів редакції. У невеликих редакціях один відповідальний секретар виконує всі функції секретаріату, у крупних редакціях відповідальний секретар має одного чи декількох заступників і тоді, відповідно, обов’язки розділяються. А їх багато: хтось стежить за проведенням газетних кампаній, за роботою групи випуску газети, за плануванням поточних номерів, інший – керує процесом тижневого планування, літературного редагування, формує спеціальні полоси, добірки, управляє сектором коректорів, іншими редакційними службами.
У коло обов’язків секретаріату входить безпосереднє керування відділом ілюстрацій, комп’ютерним центром, довідковою бібліотекою, архівом тощо.
Саме секретаріат керує і творчою роботою: організовує конкурси між журналістами, відзначає кращі публікації, здійснює оперативний і повсякденний контроль за роботою всіх творчих відділів і обліковує результати їхньої діяльності.
Відповідальний секретар, як один із провідних менеджерів газети, дбає за зміцнення економічної бази редакції. У його обов’язки входить підтримання постійних контактів з комерційними службами, з відділом реклами. Часто такий відділ знаходиться у прямому підпорядкуванні відповідального секретаря, який разом із заввідділом визначає місце рекламних і приватних оголошень на сторінках газети, їх посторінковий розподіл і співвідношення з іншими публікаціями.
г) Завідувачі (редактори) відділів газети.
Основні творчі питання вирішуються на рівні відділів газети. Д.С. Григораш вважає відділ найважливішою творчою ланкою у структурі редакційного апарату. Саме тут плануються, організовуються і пишуться журналістські матеріали з основних проблемно-тематичних напрямів газети, здійснюється редагування, забезпечується їх точність, якість та дієвість. Відділ організовує масову роботу плекає, авторський актив, бере участь у випуску газетного номера, повністю відповідає за висвітлення проблем свого профілю. Саме через відділ редакція з’ясовує стан справ на відповідних ділянках господарства, культури, політичного та громадського життя свого регіону.
У кожній редакції відділи формуються відповідно до мети і завдань видавця, які він ставить перед газетою. Друковане видання покликане самостійно визначати власну проблематику, орієнтуючись на запити читацької аудиторії. Московський дослідник О.А. Грабельников слушно зауважує, що на характер і специфіку відділів впливає багато факторів, але серед основних:
– тип видання;
– особливості економічного регіону, на який видається газета;
– вікові і соціальні особливості аудиторії;
– конкретні завдання, які ставить перед собою газета.
У відділі редакції концентруються журналісти, спеціалізовані за відповідним тематичним напрямком (промисловість, аграрна сфера, економіка, політика, спорт, охорона навколишнього середовища тощо) або такі, що спеціалізуються у певних жанрах – нарис, репортаж, фейлетон тощо. Очолює такий підрозділ редакції найбільш досвідчений у певній ділянці журналіст. Коли кількість працівників відділу становить 7-12 осіб, то доцільно окрім заввідділом уводити посаду редактора відділу. Керівник відділу, насамперед, відповідає за відображення актуальних для аудиторії видання проблем, пов’язаних з профілем творчого підрозділу, дає оцінку публікаціям і організовує їх кваліфіковане обговорення, стежить за роботою з листами читачів, з авторським активом, готує критико-бібліографічні матеріали з тематики відділу, контролює дієвість публікацій працівників відділу.
Тобто, керівник відділу, повністю відповідаючи за функціонування очолюваного ним колективу, організовує комплекс робіт, до яких увіходить планування журналістської праці, нормування і облік, координування, стимулювання праці журналістів і, звісно, контроль за виконанням завдань.
Як елемент редакційної системи відділ перебуває у постійній взаємодії з редакторатом, секретаріатом, іншими творчими підрозділами, технічними службами. А поза редакцією контактує з різноманітними підприємствами, організаціями, закладами, відповідними відділами інших ЗМІ, із читацькою аудиторією. Таку широку діяльність організовує і координує завідувач відділом.
д) Стилі керівництва.
Роль керівників редакції у долі і успіхах колективу – велика. Кожна редакція може розглядатися в двох планах: як формальна, так і неформальна організація. Відповідно можна говорити про два типи відносин у колективах: формальних, тобто посадових, функціональних, і неформальних – психологічних, емоційних. У першому випадку ми зустрічаємося із соціальним феноменом – управлінням, у другому з феноменом психологічним – лідером. Ідеальний варіант, коли редакційний менеджер є одночасно і лідером, і керівником. Однак, так буває не завжди, що і стає причиною багатьох внутріредакційних колізій. Тут багато залежить від стилю керівництва. Психологи ділять їх на директивний (авторитарний), колегіальний (демократичний) і потуральний (нейтральний).
Авторитарний має такі ознаки: з формальної точки зору –ділові короткі розпорядження, заборони без огляду на посади, з погрозами, похвала і осуд, емоції до уваги не беруться, позиція керівника – поза групою, із змістового боку – справи у групі плануються керівником заздалегідь, визначаються лише безпосередні цілі, на перспективу у такому колективі – вони відомі, голос керівника – вирішальний.
При демократичному стилі керівництва з формального боку даються інструкції у вигляді пропозицій, мова не суха, товариський тон, похвала і осуд з порадами, розпорядження і заборони з дискусіями, позиція керівника – внутрі групи; змістова сторона – заходи плануються не одноособово, а в групі, за реалізацію заходів відповідають усі.
Особливості нейтрального стилю: формальний бік – відсутність похвал і осудів, жодного співробітництва, позиція керівника – непомітна, збоку від групи, змістова сторона – справи йдуть самі по собі, керівник не дає вказівок, праця складається з окремих інтересів, ініціатива виходить від лідерів підгруп.
Рекомендована література.
1) А.А. Грабельников. Работа журналиста в прессе. – Москва, Изд-во „РИП-холдинг”. – 2001. – С.110–141.
2) Д.С. Григораш. Методичні вказівки щодо вивчення організації роботи редакції для студентів факультету журналістики. – Львів, 1983. – 41 с
3) СМ. Гуревич. Номер газеты. – Москва, Аспект Пресс. – 2002. – С.31–47.
4) Мішель А. Картер, Гілліан Кей. Як керувати редакцією газети. – IREX Про Медіа Україна. – 1999. – 28 с.
Питання для самоконтролю.
1. З яких ланок складається редакція газети? Охарактеризуйте їх.
2. Як трактує особу редактора Закон „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”?
3. Функції головного редактора газети.
4. Які обов’язки заступника редактора газети?
5. Охарактеризуйте основні завдання секретаріату редакції газети.
6. Посадові обов’язки відповідального секретаря.
7. Розподіл праці у секретаріаті редакції газети.
8. Які фактори впливають на характер і специфіку відділів газети?
9. Окресліть параметри відповідальності завідувача відділом.
10. Стилі керівництва редакцією.
IV. Редакційний колектив
Ключові терміни і поняття: Індивідуально-колективний характер журналістської праці, виробничо-творчий характер журналістської праці, виробнича діяльність редакції, оптимальна величина редакційного колективу, галузева спеціалізація, жанрова спеціалізація, джерела зміцнення редакційних колективів.
а). Вступні зауваги
Одним із важливих напрямів редакційного менеджменту є управління колективом редакції. Менеджеру необхідно враховувати всі його особливості. Адже редакція є трудовим, виробничим колективом, продукцією якого є випуск газети чи журналу і вміст інформації у них. На ринку вони стають товаром. Одночасно редакція є творчим (літературним) колективом. Його члени, журналісти, займаються літературною творчістю. Творчий журналістський колектив складає ядро, більшу частину редакції. Тут варто запримітити, що крім творчих працівників до редакції входять і технічні, а також працівники комерційних структур. Як трудовий колектив, редакція являє собою сукупність виробничо-технічних і громадських структур. Її співробітники можуть входити в профспілкову організацію, журналістську організацію, організовувати свій клуб і т.д.
Соціологи розглядають редакцію як невелику соціальну групу з особливими специфічними формальними і неформальними зв’язками її членів. Але важливе значення для управління редакцією має розуміння її як системи. В основі її формування лежить розподіл праці між співробітниками редакції. Саме вони є взаємопов’язаними, і, відповідно, взаємозалежними елементами редакційної системи. Кожен з них виконує доручену йому функцію, але в сукупності система, витворена з них, набирає нових якостей і можливостей, що дозволяють реалізувати загальне завдання – давати читачам уявлення про дійсність у цілому, про важливі сторони освітлюваної галузі життя.
б). Характер журналістської праці
На відміну від представників більшості інших творчих професій (письменників, художників, композиторів) журналіст завжди працює в колективі, займаючи відповідне місце в редакційній ієрархії, усвідомлюючи свою роль у ній, виконуючи завдання, які покладені на нього. Мова йде про індивідуально-колективний характер журналістської праці, який обумовлює організацію роботи всієї редакції і кожного співробітника зокрема. В чому його суть? Створення журналістського твору – в переважній більшості випадків – процес самостійний, індивідуальний. Але, починаючи з визначення і завершуючи публікацією в газеті, він, по суті, стає колективним. У підготовці публікації до друку беруть участь такі співробітники як завідувач відділу, працівник секретаріату, редактор, літературний редактор, коректор, черговий по номеру. І як результат – текст стає плодом колективної праці. Врахуймо й те, що окремий номер газети є, без сумніву, також колективним журналістським твором.
Маємо підстави говорити і про виробничо-творчий характер журналістської праці. Діяльністьжурналіста, який пише свій твір, організовує рейд, акцію, „круглий стіл”, зустріч із читачами, має творчий характер. Разом з тим такі дії кваліфікуються як виробничі. Бо редакція є своєрідним підприємством, яке виробляє специфічну продукцію – номер газети, комплект номерів і продає їх на ринку інформації. Тому журналіст є одночасно учасником процесу виробничої діяльності редакції.
в). Лише оптимальна кількість
Невеликий історичний екскурс. Степан Сірополко (Українська журналістика на тлі доби. – Мюнхен, 1993) у своїй праці „Основи журналізму” перегортає „Спогади” визначного мецената і публіциста Євгена Чикаленка, який чимало місця присвятив газеті „Рада”. Він, зокрема, підкреслював, що перший рік видання цього часопису був „республіканським”, тобто його редагували гуртом. До складу редакційного комітету (редакційна колегія) входили, крім видавця, редактор, всі завідувачі відділів, секретар редакції та найближчі постійні співробітники. Той рік, за свідченням Є. Чикаленка, був повним гризні, сварок, клопоту і страху. Потім надійшов час „освіченого абсолютизму” – склад комітету позбувся найближчих постійних співробітників. У результаті цього запанували „спокій, тиша і мирна праця”. Щодо „Діла” С. Сірополко послуговується публікацією редактора І. Кедрина (Рудницького) у ч. 9 за 1938 рік, який підкреслював, що кілька разів редакція змушена була узгіднювати своє позиції щодо політичних і суспільних справ з Видавничою Спілкою „Діло”. А це завжди закінчувалося редакційною кризою. Одного разу редакція навіть оголосила страйк проти головного редактора В. Панейка. Редакція „Діла” 1938 року складалася з двох редакторів, сімох референтів та коректора. Займала вона дві кімнати: в одній працювали редактори, в другій – всі решта. За розміщенням співробітників – типовий приклад сучасної американської газети, де у великому приміщенні міститься майже вся редакція газети.
А скільки співробітників повинні працювати у редакції сучасної газети, щоб вона успішно виконувала своє завдання? Як визначити її оптимальну величину? Однозначної відповіді на це питання нема. Можна лише з упевненістю сказати, що для випуску крупної щоденної газети створюють достатньо велику редакцію, у невеликому друкованому органі величину редакції можна різко зменшити. У кожному конкретному випадку потрібно враховувати ряд факторів, а саме: періодичність виходу газети, обсяг її номера – формат полоси і кількість сторінок, можливості співробітників редакції та їх професійну кваліфікацію, тип видання і характер публікацій – інформаційних, проблемних, та ін. Але в сучасних ринкових умовах керівник редакції змушений дотримуватися граничного обмеження величини колективу. Залишається лише мінімум, який спроможний забезпечити підготовку і випуск газети без пониження її рівня.
У наш час маємо приклади, коли якусь газету робить одна людина, але це винятки з правил, продиктовані особливими обставинами. Для того, щоб випускати зараз невелику газету достатньо 2 – 3 кваліфіковані співробітники, з чітким розподілом між ними редакційних обов’язків. З другого боку, зараз минув час „роздутих” редакцій, чисельність яких сягала б кількох сотень співробітників. Жодного працівника понад оптимальний рівень, жодного співробітника менше – таким є правило сучасного менеджера. Але мінімізація величини редакції можлива, зрозуміло, тільки за умови високого рівня професійної майстерності. Недостатня підготовка спонукає збільшувати колектив і затрати на його утримання.
г). Склад редакції
Менеджер відіграє основну роль у підборі редакційних кадрів і в забезпеченні оптимального складу редакції. Його рекомендації іншим керівникам редакції спрямовані на зміцнення підрозділів, яким важко виконувати визначені функції. Важливе значення має запрошення нових співробітників, пересування існуючих з одного підрозділу в інший і т.д. Не можна укладати трудових угод з випадковими людьми,не враховуючи їх професійні інтереси, спеціалізацій, які склалися в процесі розподілу праці в колективах редакцій. Наприклад, галузеві спеціалізації – економіка, аграрна політика, побут, культура, література, мистецтво, мораль, право тощо. Широко розповсюджена і жанрова спеціалізація – нарисовці, сатирики, рецензенти, репортери. Деякі журналістські спеціалізації пов’язані з виконанням певних функцій. Приміром, працівники секретаріату, власні, спеціальні кореспонденти.
Спеціалізація визначається і типом періодичного видання, в якому працює журналіст. Можна говорити про професії чи спеціалізацію працівника дитячого видання, журналіста багатотиражної газети і т.д. Тип видання, особливості його читацької аудиторії визначають спеціалізацію журналіста в певному колі проблем.Вони вимагають від нього особливих знань і умінь. Навіть працівників періодичних видань можна поділити на дві частини: тих, хто працює в газетах (приявна оперативність) і тих, хто входить у журнальну редакцію (відповідна розважливість і запас часу для підготовки публікації). Останні повинні мати схильність до узагальнень, чого не завжди потрібно працівникові редакції щоденної газети.
Отже, досягнення оптимального складу редакції можливе лише за умови врахування журналістської спеціалізації. Кожен керівник повинен добре знати скільки і яких журналістів потрібно для випуску конкретної газети. Справді, бо якщо комерційній, економічній газеті потрібні насамперед журналісти-економісти,аналітики, спеціалісти з фінансів, біржової діяльності, то вечірня газета потребує репортерів, інтерв’юерів, спеціалістів з культури та літератури.
Джерела зміцнення редакційних колективів. Тут важливо самому собі виховати журналіста, а потім відповідно його берегти. Включення молоді у колектив завжди благотворно впливає на редакційний клімат. Ще один шлях – колективи інших редакцій. З виникненням у сфері журналістики ринку робочої сили спостерігаються міжгазетна конкуренція, „перетягування” висококваліфікованих спеціалістів. Нормальне явище, коли йде пересування знизу вгору, тобто з невеликого місцевого видання у престижну газету. Редакційний менеджмент передбачає і спостереження за молодими кадрами, як передумову рішень, пов’язаних з оптимізацією редакційного колективу.
Рекомендована література:
1. Ричард Р. Ґалагер. Власне мале підприємство – це просто. – Львів: Сейбр-світло. – 1995. – 175 с.
2. А.А. Грабельников. Работа журналиста в прессе. – Москва: РИП-Холдинг. – 2001. – С.58-142.
3. С.М. Гуревич. Основы редакционного менеджмента. – Москва, 1994. – С.3-18.
4. 4. С.М. Гуревич, Г.С. Вычуб. Организация работы и труда журналиста. – Изд-во Московского ун-та. – 1987. – 50 с.
Питання для самоконтролю:
1. Суть індивідуально-колективного характеру журналістської праці.
2. Журналіст як учасник виробничої діяльності редакції газети.
3. Якою повинна бути величина редакційного колективу?
4. Назвіть види журналістських спеціалізацій.
5. Шляхи поповнення колективів редакцій.
6. Які фактори впливають на величину редакційного колективу?
V. Структура редакції газети
Ключові терміни і поняття: Структура редакції газети, умови успішного функціонування структури, центр управління редакцією, принципи редакційної діяльності, розподіл праці в редакції, творча функціональна група, технічна функціональна група, відділи редакції, пірамідальна структура редакції, плоска структура редакції газети, заохочення праці журналіста.
а) Вступні зауваги.
Кожне підприємство, установа, заклад виконують відповідні функції. Чітко визначаються і функції редакції газети. Виходячи з них будується її структура. Саме поняття „структура” означає взаємозв’язок, розміщення складових частин, які утворюють певну будову. Можна ствердити, що структурою редакції є відповідний взаємозв’язок її творчих і технічних підрозділів. Мета менеджера і редакції – досягти такої структурної форми колективу, яка б найбільш повно сприяла головному завданню – випускові конкурентноздатних, таких, що сповна задовольняють потреби читацької аудиторії номерів газет.
Як зауважує А.А. Гребельников структура редакції залежить і від функцій, які використовують її співробітники, складається з їхніх дій, що становлять послідовний робочий процес, з їхніх соціальних та індивідуальних особливостей.
У часи тоталітарного суспільства структура-побудова газетної редакції були жорстко регламентовані. Компартійні і державні документи чітко визначали кількість і характер підрозділів редакції періодичного видання – залежно від його типу і рівня. Така регламентація виявилася несумісною з ринком періодичних видань. У нових умовах всі редакції перейшли до вільної структури своїх колективів. Їх керівники і засновники повністю самостійні у визначенні величини редакційного колективу, його складу і структури. Забезпечення оптимальної структури редакції – важливий напрям редакційного менеджменту.
б)Умови успішного функціонування структури.
На питання – якою повинна бути структура редакції – є лише одна відповідь: такою, щоб забезпечити підготовку і випуск конкурентноздатних, що дають прибуток газет чи журналів. Однак, при розмаїтті варіантів структури редакції до неї ставляться одні і ті ж вимоги. За всіх її особливостей вона повинна сприяти управлінню редакційною системою, безвідмовній роботі всіх підрозділів та служб. А це можливо за кількох умов. Перша з них – наявність центру управління редакцією. Друга – вільне надходження в редакцію інформації необхідної для управління колективом і діяльністю його підрозділів. Без такої інформації випуск газети неможливий. Третя умова – забезпечення прямого і зворотного зв’язку в редакції, вільного проходження інформації через всі її підрозділи, до кожного співробітника зокрема. Прямого зв’язку – зверху вниз: наказів, рішень, вказівок від керівництва редакції до всіх співробітників. Зворотного зв’язку – знизу доверху, тобто із всіх підрозділів, від кожного співробітника – інформації про виконання наказів, рішень, про хід реалізації планів, інформації у вигляді завдань і зустрічних пропозицій.
в) Принципи редакційної діяльності.
Надзвичайно важливим фактором, що визначають основи структури кожного редакційного колективу є принципи редакційної діяльності.
Перший з них – розподіл праці в редакції. Вся структура редакції зверху донизу ділиться на підрозділи, ланки, кожна з яких має свої специфічні завдання і функції, свою частку роботи і відповідальність. Це стосується і кожного співробітника редакції, що входить в той чи інший підрозділ.
Другий принцип – кооперування праці і об’єднання її результатів. Кооперування закономірно завершує процес розподілу праці. Воно забезпечує не просто сумування результатів праці кожного підрозділу редакції і її співробітника, але і об’єднання їх у єдине ціле. Кооперування лежить в основі створення колективного журналістського твору – випуску газети чи журналу. Цей принцип сприяє цілеспрямованості у роботі редакції. Він має особливе значення в діяльності редакційного керівництва, тому що обумовлює координацію і об’єднання зусиль підрозділів колективу.
З розподілом і кооперуванням праці пов’язаний принцип єдиноначальності, який також впливає на структуру редакції. Згідно з ним кожен працівник редакції безпосередньо підпорядкований тільки одному керівникові. І кожен керівник отримує право одноособно вирішувати всі питання, пов’язані з діяльністю підрозділу, яким керує, і кожного свого підопічного. Вплив факторів, які визначають структуру редакції, обумовлює дві її характеристики, які є зовні суперечливими, але органічно пов’язані між собою. Структура редакції повинна бути, з одного боку, достатньо жорсткою. Тільки тоді вона буде сприяти стабільності праці всіх ланок колективу, досягненню ритмічності. З другого боку, кожна структура повинна бути гнучкою, тобто редакція не повинна залежати від обставин, які складаються, від умов, у яких вона діє. Ситуація на ринку періодичних видань підказує, коли необхідно оперативно вносити зміни у структуру. Забезпечення органічного поєднання цих двох характеристик – завдання редакційного менеджменту.
г) Функціональний розподіл праці.
Функціональний розподіл праці визначає як структуру редакції, так і організацію її роботи. Кожна редакція складається з двох груп. Першу утворюють журналісти, до обов’язків яких входить підготовка і випуск періодичного видання, тобто написання і редагування матеріалів, праця з позаредакційними авторами, компонування готових текстів та ілюстрацій в окремі випуски, верстка і технічне оформлення газети, керівництво діяльністю редакції і т.д. До другої групи належать технічні співробітники. Вони, з одного боку, забезпечують оптимальні умови для праці журналістів. З другого боку, беруть участь в технічній підготовці і випуску номерів газети. Отже структура редакції складається з двох функціональних груп – творчої і технічної. Кожна з цих двох груп поділяється на ряд підрозділів та ланок. Наприклад, творча функціональна група складається з двох ланок. Перша – ланка керівництва і управління. До неї входять редакторат – редактор і його заступники, редакційна колегія, секретаріат. Друга – ланка виконавців, яка складається з відділів редакції. Ці підрозділи охоплені загальноредакційними обов’язками – працюють з авторським активом, листами читачів, продукують інформацію, беруть участь у кампаніях та інших колективних акціях і т.д. Але кожен відділ має свої особливі завдання і це визначає характер і організацію його роботи. Галузеві відділи висвітлюють події і процеси, які відбуваються у якійсь сфері життя, в певній галузі народного господарства чи культури. Жанрові - відображають дійсність, використовуючи певні жанри публіцистики (фейлетон, нарис і т.д.). Регіональні (територіальні) повідомляють про події, що мають місце в якомусь одному регіоні. Проблемні відділи (економічних, соціально-побутових, правових проблем) зосереджують увагу на проблемах, що постають перед людьми, в тій чи іншій галузі життя. Нарешті функціональні відділи забезпечують якусь одну функцію, пов’язану з підготовкою матеріалів певного характеру (відділ внутрішньої інформації, відділ ілюстрацій, відділ листів).
У структурах окремих редакцій газет спостерігаємо також тимчасові і позаштатні відділи. Перші створюються на основі тимчасового переміщення і об’єднання окремих працівників у мобільну групу, яка повинна впродовж певного періоду повно і різнобічно висвітлювати якусь важливу політичну, господарську чи якусь іншу кампанію (приміром, парламентські чи президентські вибори). Після виконання завдання – відділ припиняє свою діяльність.
Позаштатні відділи сприяють більш глибокому висвітленню окремих насущних питань. До них входять позаштатні кореспонденти, спеціалісти тих галузей, які репрезентує відділ. Такі підрозділи працюють за своїм окремим планом, що узгоджується з планом штатного відділу, який координує роботу з організованим у мобільну групу активом. Коли робота позаштатних відділів добре налагоджена – розширюється і поглиблюється проблематика видання, відповідно зміцнюється міст „газета – читач”, збільшується тираж тощо. Варто створювати на громадських засадах відділи охорони навколишнього середовища, охорони здоров’я, правових проблем, мистецтва тощо. Практика створення позаштатних відділів найбільш виправдана в тому випадку, коли склад редакції невеликий, але існує потреба в повному і різнобічному висвітленні різноманітних проблем.
Технічну частину редакції репрезентує ряд служб з чіткими функціями та обов’язками. Центр комп’ютерного набору і верстки забезпечує передрук всіх оригіналів, газети, службової документації, листування з читачами і т.д. Коректорська група вичитує оригінали та вже зверстані відбитки чи полоси. Редакційна бібліотека забезпечує журналістів довідковою літературою і матеріалами. Група перевірки (крупні редакції) дбає про точність публікацій, перевіряє факти, що є в окремих матеріалах, посади, дати, географічні назви і т.д. Чергова служба випуску створюється для праці над номером в редакції і друкарні. Редакційне видавництво забезпечує матеріальний і фінансовий бік випуску газети і т.д.
Тетяна Рєпкова (Новое время: как создать профессиональную газету в демократическом обществе. – IREX, 2002), вибудовуючи уявну структуру великої благополучної щоденної газети, окреслює посадові обов’язки таких технічних працівників: комерційний директор, менеджер з реклами, помічник менеджера з реклами, рекламний агент, агент з розрахунків за рекламу, менеджер з розповсюдження, менеджер з маркетингу, фінансовий директор, головний бухгалтер, бухгалтер-економіст, бухгалтер з нарахування заробітної плати, бухгалтер-касир, бухгалтер з розрахунків з дебіторами, менеджер з персоналу, офіс-менеджер, секретар редакції, кур’єр, прибиральниця, менеджер інформаційних систем, старший коректор, коректор, бібліотекар, пошукувач, оператор комп’ютерного набору, водій.
ґ) Пірамідальна структура редакції.
На основі розподілу праці формується структура редакційного колективу. Найбільш поширеною нині є пірамідальна структура редакції, на чолі якої знаходиться її керівник – редактор, далі – заступники, відповідальний секретар, а нижче розміщуються творчі і технічні підрозділи. Вони утворюють декілька рівнів (три-чотири). На кожному з них знаходиться ланка управління і виконання та їх керівники, а на найнижчому – творчі і технічні співробітники – безпосередні виконавці завдань керівництва. Пірамідальна структура редакції має свої переваги. Вона забезпечує повний розподіл праці в колективі, єдиноначальство на всіх рівнях, високу персональну відповідальність кожного співробітника за результати своєї роботи. Але має і недоліки: вона громіздка, затримується проходження інформації, необхідної для управління колективом і випуском газети. Шлях рукописів майбутніх публікацій знизу вгору – від авторів до секретаріату і редакторату – ускладнений, що знижує оперативність виходу повідомлень на газетні полоси. До того ж приявний ризик внесення у ці повідомлення правок, що можуть перекрутити факти. Але окреслена структура вдосконалюється – ми показуємо її на прикладі середньої газети (Див.: Додаток 1), в менших редакціях все спрощується (нема заступників редактора, відділ представлений одним працівником і т.д.).
д) Плоска (децентралізована) структура редакції.
Із входженням періодичних видань у ринкову економіку, змінами, який цей процес супроводжують, порушуються усталені структури редакції. Цей процес пришвидшується і йде кількома шляхами. Один з них – скорочення колишньої, звиклої структури редакцій, яке проявляється в різних формах. Приміром, відбувається укрупнення, а при тому зникають такі, що пройшли перевірку часом і практикою, творчі і технічні підрозділи. У редакціях газет сміливо перепрофільовують характер відділів: замість галузевих, наприклад, появляються структури змішаного типу. Скажімо, замість відділів промисловості і сільського господарства створюється відділ соціально-економічних проблем. Зокрема цей приклад підтверджує, що редакції йдуть шляхом перенесення проблематики у структуру колективу.
У редакціях сучасних газет інколи формують декілька крупних секторів, наприклад, – економічний, ідеологічний, інформаційний, замінюючи ними традиційні відділи.
Структуру редакції змінюють і так, щоб уникнути багатоступінчастості, що притаманна пірамідальній структурі. Стає звичною в кінцевому результаті плоска структура редакції (Див.: Додаток 2). При цьому рівні, про які ми вели мову вище, скорочуються до мінімуму. Деякі редакції, наприклад, відмовляються від відділів взагалі, поділяючи працівників на дві великі групи – оглядачів та репортерів, за кожним з яких закріплюється певна проблематика (рубрики). Таке вирівнювання структури має переваги – скорочується шлях проходження управлінської інформації до кожного співробітника (зверху вниз), проходження рукопису (знизу вверх). Але при цьому більшає обов’язків у керівників редакції. Вони (редактор, заступники, відповідальний секретар) зобов’язані читати оригінали і почергово вести номери. У невеликих редакціях (районній пресі, приміром) навіть недоцільно впроваджувати пірамідальну структуру. Розподіл праці продумується таким чином, що кожен працівник відповідає за якусь ланку творчої роботи, інколи й технічної. Змінюється також і технічна група редакції у зв’язку із запровадженням нової техніки, насамперед, комп’ютерної. Якщо нею забезпечений кожен працівник, то зникає потреба у машинописному секторі. Якщо у редакції створено довідковий електронний банк даних, то зникає потреба у бібліотеці. Разом з тим у редакції з’являються нові професії – програміста, техніка. Секретаріату підпорядкований редакційний центр комп’ютерної верстки, деколи такий центр обслуговує кілька редакцій, перебираючи на себе частково функції газетного видавництва. Одним із помітних напрямів зміни структури редакційного колективу є поява у ньому комерційних структур, тобто третьої (після творчої і технічної) групи комерційних працівників. Приміром, редакція львівського „Високого замку” має власну систему розповсюдження, магазини, може мати платні юридичні послуги, окрему рекламну газету, книжкове видавництво, страхову компанію, інформаційне агентство, малі підприємства і т.д. Вводиться у штат комерційний директор, що знаходиться в редакційній ієрархії на рівні заступника редактора. Редакції українських газет перебувають у стадії становлення.
е) Заохочення журналістської праці.
Редакційний менеджер визначає склад редакційного колективу. Він зобов’язаний утверджувати і зміцнювати економічні методи управління редакційним колективом. У ринкових умовах вони на передньому плані у системі методів управління редакцією, до яких належать і організаційні, і психологічні та й інші. Редактор має широкі можливості для фінансового впливу на працю журналіста. Один із шляхів – переведення працівника на більш оплачувану роботу чи регулювання його зарплати розміром гонорару. Має відповідний ефект і заохочення виступів журналіста на сторінках газети (частоти публікацій), залежно від активності, ініціативи, майстерності, ефективності і т.д. Це стимулює творчу працю. У редакціях діють і такі форми матеріального заохочення: премії, пам’ятні подарунки, надання путівки в санаторій тощо. Не слід забувати і про моральне стимулювання – подяку у наказі редактора, вільне відрядження на давно „виношену” тему, уміщення публікації на дошці кращих матеріалів тижня, місяця... Такі заохочення завжди доцільні.
Сьогодні редакції послуговуються контрактною системою найму працівників. Попередня практика укладання трудового договору не завжди була ефективною, приміром, не вказувалося терміну його дії і керівникам важко було звільнити некваліфікованого працівника. Контрактна система гнучкіша, договірна база може бути ініційована редактором, у ній передбачаються особливі умови розірвання контракту. Такий документ складається з двох частин: до першої належать основні положення, пов’язані з режимом праці і відпочинку, характером і умовами праці, зарплатою, відпусткою; у другій – так звані факультативні умови, які стосуються різних сторін соціального захисту, наприклад, контракт з особливо цінним працівником може гарантувати надання йому житлової площі.
Рекомендована література
1. Гуревич С.М. Основы редакционного менеджмента. – Москва, 1994. – 86 с.
2. Грабельников А.А. Работа журналиста в прессе. – Москва: Изд-во „Риа-холдинг”. – 2001. – С.91-103.
3. Мішель А. Картер, Гілліан Кей. Як керувати редакцією газети. – IREX Про Медіа. – 2002. – 28 с.
4. Репкова Т. Новое время: Как создать профессиональную газету в демократическом обществе. – IREX Про Медіа. – 2002. – С.305-368.
Питання для самоконтролю
23.Що ви розумієте під терміном „структура”?
24.Назвіть умови успішного функціонування структури редакції газети.
25.Як ви розумієте суть принципів редакційної діяльності?
26.Хто входить у творчу функціональну групу редакції газети?
27.Які ви знаєте групи відділів сучасної газети?
28.Які зміни відбуваються у технічній функціональній групі редакції газети?
29.Окресліть можливості позаштатних відділів газети.
30.Пірамідальна структура редакції переваги і недоліки.
31.За яких умов можна уникнути багатоступінчастості у ст
Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 159 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| НАВУКА – МІФ СУЧАСНАСЦІ | | | В). Вимоги до менеджера |