Кваліфікуюче значення поведінки винного після закінчення злочину

Як вже відзначалося, поширеною є думка, згідно з якою поведінка особи після завершення злочину не впливає на кваліфікацію скоєного. Однак, більш детальний аналіз показує, що це правильно лише для окремих видів такої поведінки.

Оцінюючи поведінку особи після закінчення злочину, можна прийти до висновку, що вона може бути різна за своїми правовим значенням:

1) бути індиферентною для кримінального права;

2) характеризувати вчинений раніше злочин - підтверджувати мету, свідчити про мотиви дій винного;

3) вести до “перетворення” простого виду злочину в кваліфікований, простого чи кваліфікованого в особливо кваліфікований;

4) становити собою склад іншого злочину;

5) мати ознаки позитивної посткримінальної поведінки.

Посткриміналь-на поведінка, яка не враховується при кваліфікації

У більшості випадків, поведінка винного після вчинення злочину ніяк не впливає на правову оцінку діянь особи - вона не враховується при оцінці попередніх дій, і не становить собою самостійного злочину. Так, не впливає на кваліфікацію знищення раніше викраденого майна, вчинене з метою уникнути відповідальності за злочин, розчленування трупа з метою приховання вбивства, те чи інше використання одержаного хабара тощо. Дії такого роду є індиферентними для кримінального права, як правило, тоді, коли вони вчинені щодо предмета, потерпілого, які вже виступали ознаками відповідних злочинів. Повторне урахування цих ознак і кваліфікація відповідних діянь як інших злочинів, суперечило б принципу недопустимості подвійного інкримінування одних і тих же посягань.

Посткриміналь-на поведінка, яка враховується при оцінці раніше вчинених діянь

Положення про те, що діяння, вчинене після закінчення злочину, може впливати на його кваліфікацію, на перший погляд видається абсурдним. Однак, у ряді випадків, наступна поведінка особи характеризує суб'єктивну сторону попередніх дій. Відомо, що юридичне і фактичне закінчення злочину може не співпадати. Кваліфікація скоєного здійснюється тоді, коли відомі як діяння винного, які мали місце до юридичного закінчення злочину, так і дії чи бездіяльність після його закінчення. Тому було б неправильно при оцінці посягання враховувати лише частину поведінки винного. На це орієнтують і вищі судові органи. Так, Пленум Верховного Суду колишнього СРСР у постанові від 27 червня 1975 р. №4 "Про судову практику в справах про умисне вбивство" вказав, що про наявність особливої жорстокості умисного вбивства може, зокрема, свідчити глумління над трупом[175]. Чинною постановою Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р.№1 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" це положення не заперечується, оскільки у ч.4 пункту 13 вказано, що не можуть вважатися як вбивство з особливою жорстокістю знищення або розтин трупу з метою приховання вбивства[176]. При відмежуванні умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого від вбивства, а також замаху на вбивство від умисного тяжкого тілесного ушкодження у слідчо-прокурорській і судовій практиці враховують поведінку винного після вчинення злочину. Так, змінюючи кваліфікацію дій Л. з ст. 17 та 94 КК на ст.101 ч.1 КК України 1960 р., судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України вказала: "...покази Л. про відсутність у нього умислу на вбивство дружини знаходять своє підтвердження в його поведінці одразу ж після нанесення потерпілій ножових поранень. Як видно з показів потерпілої Лв., Л. на місці злочину виявив особливу стурбованість станом її здоров'я й сам викликав їй швидку медичну допомогу"[177]. Хрестоматійним є неодноразово описаний у літературі випадок, коли негайна передача вилученого державного майна іншій державній установі прийнято до уваги як обставина, що підтверджує відсутність корисливих мотивів, у зв'язку з чим скоєне не було визнане розкраданням державного майна.

Посткриміналь-на поведінка, яка “перетворює” вчинений злочин у більш небезпечний його вид

В цілому ряді статей Особливої частини КК як кваліфікуюча чи особливо кваліфікуюча ознака злочину передбачено настання наслідків, при цьому простий склад цього ж злочину є формальним. При цьому наслідки настають не самі по собі, а завдяки певній поведінці винного.

Типовим прикладом є шахрайство з фінансовими ресурсами (ст.222 КК). Посягання, передбачене ч.1 ст.222 КК є закінченим з моменту подання завідомо неправдивої інформації органу, який приймає рішення про надання фінансових ресурсів. Завдання ж великої матеріальної шкоди (ч.2 ст.222 КК) передбачає, принаймні, отримання грошових коштів чи ресурсів у натуральній формі. Таким чином, кваліфікований вид шахрайства з фінансовими ресурсами передбачає після виконання простого складу даного злочину ще вчинення відповідних діянь і настання наслідків.

В такому видадку діяння, які описані в диспозиції частини першої відповідної статті КК становлять собою закінчене посягання. Однак окремо вони не кваліфікуються. Посткримінальна поведінка свідчить про те, що особа продовжує реалізацію свого посягання. Скоєне має оцінюватися в цілому, враховуючи стадію, яка досягнута внаслідок вчинення дій, які виходять за межі простого складу злочину. Тобто:

- якщо настали наслідки, з врахуванням яких даний злочин оцінюється як кваліфікований, то має місце закінчений злочин;

- коли ж наслідки не настали, то скоєне кваліфікується як відповідний незакінчений злочин - його кваліфікований склад. При цьому посягання, передбачене нормою про простий склад злочину окремо не кваліфікується як замах на кваліфікований вид цього ж злочину.

Посткриміналь-на поведінка, яка становить собою інший злочин

Діяння, вчинені після закінчення певного посягання, кваліфікуються самостійно. Вони утворюють собою склад іншого злочину тоді, коли не є продовженням попередньої поведінки яка відображена у кваліфікації. Звичайно це пов'язано з заподіянням шкоди іншому потерпілому, вчинення діяння щодо іншого предмета тощо. Характерно, що такі діяння не є продовженням реалізації умислу, який раніше виник, тобто вина стосовно нового злочину виникає самостійно. Тому, наприклад, опір з насильством, вчинений при затриманні особою, яка вчинила закінчену втечу з місць позбавлення волі кваліфікується не за ч.2 ст.393 КК, а за сукупністю відповідних норм - як втеча з місць позбавлення волі (ч.1 або 2 ст.393 КК) та, в залежності від конкретних обставин, за ст.ст.342, 350 КК.

Дата добавления: 2015-07-14