Ринкова інфраструктура

Ринкова інфраструктура — це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів і послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили І

До таких установ належать біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові і постачальницько-збутові організації, пункти прокату і лізингу (рис. 30)

Предмети споживання можна придбати у різних магазинах (продовольих, непродовольчих, спортивних, туристичних, меблевих, господарських тощо). Засоби виробництва (сировина, знаряддя праці) продаються на товарних біржах, акції, облігації, національна та іноземна валюти - на фондовій і валютній біржах, убанках. Приміщення, житлові будинки, земля реалізуються через ріелтерські фірми, земельні аукціони. Науково-технічні розробки, інформація продаються як безпосередньо виробниками, так і інформаційно-комерційними організаціями.

Підприємства ринкової інфраструктури посідають провідне місце в економіці розвинених країн, оскільки сприяють зростанню ділової активності населення, створюють додаткові робочі місця, прискорюють рух капіталу.

ТОВАРНА БІРЖА

Перші біржі з'явилися у XV—XVI ст. в Італії, Нідерландах, Франції. На зібраннях купців велися переговори й укладалися торгові угоди. Ось чому словом «біржа» стали називати зібрання комерсантів.

У Росії перша біржа з'явилася в 1703 р. у Петербурзі. У 1705 р. для неї було збудовано окреме приміщення. Впродовж майже 100 років петербурзька біржа була єдиною офіційно визнаною в Росії. Лише наприкінці першої половини XIX ст. з'являються біржі у Кременчуці (1834), Одесі, Нижньому Новгороді (1848), а згодом у Києві (1865).

У сучасній економічній літературі товарна біржа розглядається як:

-економічна категорія, що відображує складову частину ринку, специфікою якого є особлива оптова форма торгівлі товарами з певними характеристиками (масовість, стандартність, взаємозамінюваність);

-господарське об'єднання (товариство) продавців, покупців і торговців- і посередників. Такі об'єднання створюються для поліпшення торгівлі, швидкого забезпечення товаровиробників потрібними товарами, прискорення обороту капіталу.

Члени товарної біржі, якими можуть бути як посередницькі (брокерські, торговельні), виробничі фірми, так і банківські установи, інвестиційні компанії, окремі громадяни, відповідно до встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються безпосередньо у процесі торгівлі залежно від співвідношення попиту і пропозиції, тобто біржа є особливим ціноутворюючим механізмом.

Товарна біржа - це асоціація юридичних і фізичних осіб, які здійснюють оптові торговельні операції за стандартами, зразками у спеціально відведеному місці, причому ціни па товари встановлюються в умовах вільної конкуренції

Товарну біржу слід розглядати як ринок ринків. Великі біржі, на яких концентруються попит і пропозиція товарів світової торгівлі, дають можливість визначити місткість ринку та умови конкуренції, обмінятися інформацією. Біржова ціна як результат вільної конкуренції є орієнтиром для інших ринків.

У країнах із розвиненою ринковою економікою товарні біржі переважно функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Головними статтями їхнього доходу і є засновницькі та пайові внески і відрахування організацій, що є засновниками біржі; доходи від надання послуг членам біржі та іншим організаціям; виручка від інших операцій.

Аналогічні цілі переслідують і вітчизняні засновники бірж. Так, у ст. 1 Закону України «Про товарну біржу» зазначено, що вона не займається комерційним посередництвом і не має на меті отримання прибутку. На практиці біржі отримують прибутки, джерелом яких є відрахування із сум і комісійної винагороди, яку отримують брокерські контори. Надходження від біржових операцій, визначених у ст. 13 зазначеного Закону, є одним із джерел формування майна біржі. Як правило, відрахування на користь біржі становить 0,1—0,5 % від суми укладених брокерами угод.

Управлінням, розробкою і реалізацією політики біржі займаються її керівні органи - правління, або рада губернаторів. До складу такого органу входять кілька службовців біржі (наприклад, президент) і досвідчені і посередники, які стають губернаторами біржі на певний строк. До керівництва біржами залучають також зовнішніх губернаторів, яких обирають або призначають із досвідчених осіб, які не беруть участі у посередницькому бізнесі.

Біржі, що функціонують у ринковій системі господарства, можна класифікувати за об'єктами продажу, суб'єктами утворення та рівнем функціонування.

Універсальними називають біржі, які торгують товарами різних груп.

Наприклад, на американській біржі «Чикаго Борд оф трейд» реалізують пшеницю, кукурудзу, овес, сою, бройлерів, фанеру, золото, срібло, нафту, бензин, мазут тощо, тобто продовольчі та непродовольчі товари. Об'єктом продажу Київської універсальної товарної біржі є продукти харчування, худоба тощо.

Біржі, об'єктом торгівлі яких є окремі товари або їхні групи, називають спеціалізованими. У свою чергу, їх поділяють на спеціалізовані широкого профілю і вузькоспеціалізовані.

Приміром, на американській біржі «Чикаго Меркантайл Ексчейндж» здійснюється купівля-продаж сільськогосподарської продукції (великої рогатої худоби, свиней, продуктів їх переробки тощо), на Нью-Иоркській - кави, какао, цукру. Біржа «Канзас-Сіті Борд оф трейд» є вузькоспеціалізованою, оскільки торгує лише одним товаром - пшеницею.

Членами біржі є її акціонери. Вони мають право безплатно відвідувати біржу, користуватися її технічними засобами, укладати угоди. Крім членів біржі в торгах можуть брати участь відвідувачі - постійні та разові.

Суб'єкт може набути статусу постійного відвідувача біржі, придбавши відповідний абонемент (чи облігації), як правило, на рік участі у біржових торгах. Власник абонемента може брати участь в усіх біржових торгах.

Статус разового відвідувача, підтверджений разовим вхідним квитком, дає право на участь у торгах у певний день.

Участь підприємства у біржовій торгівлі на постійних чи разових засадах може здійснюватися за певну плату через брокерські контори або брокерів (маклерів).

Біржовий маклер є висококваліфікованим спеціалістом і має особливий статус, що дає йому право на:

- посередництво під час укладання угод через прийняття доручень (наказів) членів та відвідувачів біржі, підбір відповідних контрагентів;

- представництво інтересів клієнтів у здійсненні біржових операцій та укладання угод від свого імені;

- консультування торговців з питань якості та властивостей товарів, що продаються;

- документальне оформлення угод і передавання їх до реєстрації;

- експертні оцінки і висновки з різних питань біржових угод, торгової кон'юнктури тощо.

Для того щоб стати біржовим, товар має відповідати певним вимогам. Насамперед він має бути масовіш, а отже, немонопольпим. Кількість товару визначають в угоді у натуральних одиницях. Фактичну величину продажу називають лотами, тобто партіями. Якість товару в угоді визначають за стандартами і технічними умовами, умовами договору, попереднім оглядом, а також за зразками, що є однією з вимог до біржового товару.

У разі стандартизації якості біржового товару як єдину міру використовують базовий сорт, тобто найпоширеніший вид продукції цього ринку.

Так, у США тверда червона озима пшениця є базовою щодо інших сортів. У свою чергу, вона має п'ять класів, з яких другий є сортом, що котирується, на його основі за допомогою коефіцієнтів визначають ціну інших.

Особливістю біржового товару є те, що його завжди можна купити і продати, тобто він цілком ліквідний.

Перш ніж потрапити до споживача, біржовий товар багато разів переходить з рук у руки. Це зумовлено тим, що на біржі обертається не сам товар, а титул власності на нього або контракт на його поставку.

Котирувальна ціна - це типова ціна, що встановлюється біржею з урахуванням кон'юнктури ринку

Вона є ціною рівноваги попиту і пропозиції цього товару, встановлюється на основі експертної оцінки на певний строк або дату і є орієнтиром для продавців і покупців під час укладання угод. Котирувальні ціни визначає виборний орган біржі - котирувальна комісія.

Котирування цін здійснюється двома способами - реєстрацією фактичних цін попиту, пропозиції та угод і виведенням типової, тобто власне котирувальної ціни або довідкової ціни котирувальної комісії. Виходячи з кон'юнктури ринку щодо певного товару на конкретну дату, за великої кількості угод типову ціну обчислюють як середню ціну угод, оскільки відповідно до закону великих чисел відхилення будуть взаємно компенсуватися. Визначення типової ціни за малої кількості угод - складний процес, що потребує високого професіоналізму членів котирувальної комісії. Кон'юнктуру ринку визначають на основі трьох параметрів: співвідношення попиту та пропозиції; тенденції руху цін упродовж біржового дня; кількості здійснених угод.

Довідкова (котирувальна) ціна не є офіційною, або твердою, ціною біржі, це тільки думка котирувальної комісії про найтиповішу ціну.

Біржова угода, укладена за участю маклера, набуває чинності з моменту підписання маклерської записки сторонами і маклером, а за наявності у маклера пропозиції (оферти) від однієї зі сторін та письмової згоди (акцепту) від іншої - лише маклером.

Біржова угода - це письмово оформлений документ купівлі-продажу або поставки

Вона буває двох видів - з реальним товаром і строкова. У першому випадку товар переходить від продавця до покупця, тобто це реальний товарооборот. Товар має перебувати у приміщенні біржі (на її складах) бо бути поставленим у строк від 1 до 15 днів після укладення угоди. Такі угоди називають ще «спот».

Форвардні угоди - це зобов’язання продавця здійснити постачання конкретної кількості товару певної якості у зазначений час

Позабіржові угоди укладають для поставки товару в майбутньому без будь-якого офіційного гаранта. Інакше кажучи, форвардні контракти є іменними товарними векселями під відповідальність і забезпечення приватних осіб.

Якщо між покупцем і продавцем є біржовий посередник, тобто угода укладається на реальний товар у зазначений час через біржу, то це форвардна угода біржового обороту.

Форвардні угоди є вигідними як для продавців, так і для покупців реального товару, насамперед завдяки тому, що такі угоди гарантують збут чи придбання продукції на прийнятних умовах і певною мірою страхують від зміни цін. Це набуває особливо важливого значення в умовах інфляції.

У бартерних угодах роль еквівалента виконують, як правило, зерно, автомобілі, ліс, цемент, м'ясопродукти, мед, картопля тощо.

Угоди «з умовою» поширені в країнах, що перебувають у стані переходу до ринкової економіки. їхня сутність полягає в тому, що продаж одного товару відбувається за одночасної купівлі іншого. Відрізняються такі угоди від бартерних тим, що здійснюються у процесі публічних торгів в операційному залі за участю маклера, а обліково-розрахункову функцію виконують гроші.

Особливістю ф'ючерсних угод є постачання товару згідно з попередньо укладеними контрактами за цінами, що встановлюються на ринку реального товару, або за котирувальною ціною. До строку виконання угоди біржа бере певну суму застави (депозит, маржа). Ф'ючерсні угоди укладаються між продавцями і покупцями, як правило, не для продажу чи купівлі товару, а з метою страхування від можливих змін цін на нього на реальному ринку. Інакше кажучи, при строкових операціях ф'ючерсного типу рух товару не є обов'язковим, оскільки це продаж прав на товар. Ставши об'єктом такої торгівлі, він може реалізовуватися за різними цінами (у момент купівлі і продажу ціни на ринку реальних товарів відрізняються). Якщо ціна зросла, різницю виплачує продавець, якщо знизилась, - покупець.

Для того щоб застрахуватися від можливих втрат внаслідок зміни цін при здійсненні контрактів з реальним товаром у біржових операціях, застосовують хеджування (захист). У найзагальнішому вигляді хеджування визначають як страхування ціни товару від ризику небажаного для виробника зниження чи невигідного для споживача зростання. І продавець, і покупець однаковою мірою зацікавлені в усуненні значних коливань ціни. На практиці це відбувається так. Суб'єкт, що продає реальний товар на біржі з поставкою у майбутньому, спираючись на існуючий рівень цін, водночас купує ф'ючерсні контракти на той самий строк і на ту саму кількість товару. А той, хто купує реальний товар з поставкою у майбутньому, водночас продає на біржі ф'ючерсні контракти. Останні виступають страховими гарантами, оскільки, якщо в операції одна сторона втрачає як продавець товару, то вона виграє як покупець ф'ючерсних контрактів на таку саму кількість товару, і навпаки, тобто продавець товару застосовує хеджування продажем, а продавець товару - купівлею.

Зменшенню ризику, пов'язаного з торгівлею ф'ючерсними контрактами, сприяють угоди з премією (опціон), що є торгівлею попередніми контрактами. Джерелом доходу для покриття фактичної ціни на відміну від Ціни під час укладення опціонної угоди є премія. Це величина ризику, тобто сума, яку може втратити покупець опціону, якщо відмовиться від купівлі товару.

Наприклад суб'єкт, який займається сільськогосподарським виробництвом, у березні хоче купити трактор. Гроші він матиме лише у вересні, після реалізації свого товару. За цей час ціни на трактор можуть змінитися. Для того щоб реалізувати свої інтереси, покупець (хоче придбати товар, проте не має грошей) і продавець (хоче реалізувати товар і за відстрочення платежу отримати відсоток) укладають опціонний контракт. Покупець зобов'язується сплатити за трактор його вартість, визначену в березні, і певну суму за опціон. Продавець зобов'язується його продати. Особа, яка купила опціон, отримує право придбати трактор, проте може від нього і відмовитися. При цьому вона втрачає відсоток за опціон, а продавець його отримує.

Формування товарних бірж в Україні сприятиме концентрації у певних місцях великої кількості товарів, що дасть змогу через інституцію ціноутворення, якою є біржа, створити ринок засобів виробництва.

ФОНДОВА БІРЖА

Фондова біржа - це організаційна форма ринку, на якому здійснюється торгівля цінними паперами - акціями, облігаціями, зобов'язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, пов'язаними з рухом кредитних ресурсів і валютних цінностей

На відміну від товарних бірж, що регулюють рух товарів, фондова забезпечує рух капіталу, адже цінні папери є різними формами його еквівалента. Прискорення руху капіталу сприяє підвищенню ефективності економіки. Це є одним із завдань фондової біржі.

Вона також сприяє придбанню на певних умовах і на певний строк вільних грошей, залученню коштів за рахунок випуску і продажу акцій, облігацій і спрямуванню їх на технічне оновлення підприємства, його переорієнтацію на випуск продукції, яка має найвищий попит. Біржа допомагає переливу капіталу з однієї галузі в іншу, який завдяки державному регулюванню цих процесів може спрямовуватись у ті соціально важливі сфери, які найбільше його потребують.

Як вторинний ринок цінних паперів фондова біржа сприяє здійсненню переходу фондових цінностей від одного суб'єкта до іншого. На первинному ринку цінності емітуються, тобто випускаються в обіг і розповсюджуються серед інвесторів.

Емітентами цінних паперів можуть бути юридичні особи, держава, державні органи, органи місцевої адміністрації, підприємства, іноземні юридичні особи.

Інвестори - це громадяни або юридичні особи, які купують цінні папери від свого імені і за свій рахунок.

Ними також можуть бути іноземні громадяни та юридичні особи.

Ще один учасник ринку цінних паперів - інвестиційна інституція, яка наділяється правом юридичної особи, що дає їй можливість виконувати функції посередника (фінансового брокера), інвестиційного консультанта, інвестиційної компанії, інвестиційного фонду.

Інвестиційні компанії можуть займатися організацією випуску цінних паперів та видаванням гарантій щодо їх розміщення на користь третім особам, вкладати кошти у цінні папери від свого імені та за свій рахунок, зокрема через котирування цінних паперів, за якими інвестиційна компанія зобов'язується їх продавати і купувати.

Біржі можна класифікувати за різними критеріями. Виходячи з організаційної структури, виділяють два основних типи біржі: публічно-правові й організовані у вигляді приватних компаній та асоціацій, що мають найрізноманітніші юридичні форми (акціонерні товариства, асоціації, змішані підприємства).

Участь держави у регулюванні фондової біржі у різних країнах неоднакова. У Великій Британії та США біржі самостійні як у своїй діяльності, так і у формах організації.

Особливий вид регулювання застосовується у Швеції, де біржа є акціонерним підприємством, 50 % капіталу якого належать уряду. У Німеччині керівництво всією діяльністю бірж покладено на їхні правління. Членів правління обирають з осіб, допущених до здійснення операцій на біржі. Водночас федеральне міністерство фінансів має право здійснювати контроль за деякими сторонами біржової діяльності, зокрема за строковими угодами. Уряди земель наділені певними правами, зокрема щодо визначення порядку виборів членів правління, встановлення податків з біржових доходів тощо.

У групі так званих нових індустріальних країн, до яких належать азійські: Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Малайзія, Таїланд, і латиноамериканські: Бразилія, Мексика, Аргентина, фондові біржі є, як правило, державними інституціями або приватними організаціями, що перебувають під контролем центральної адміністрації.

Залежно від структури володіння акціями розрізняють англо-американську і континентально-західноєвропейську моделі. Перша характеризується тим, що контрольні пакети акцій порівняно невеликі. Основна маса акцій вільно обертається на ринку. У другій, навпаки, на ринку обертається відносно небагато акцій. За першої моделі є реальна можливість скупити значну кількість акцій і зосередити контрольний пакет в одних руках, за другої - перехід компанії в інші руки неможливий, якщо тільки її власник не захоче цього зробити.

Фондова біржа є некомерційною організацією, не ставить за мету одержання власного прибутку, заснована на самоокупності, не виплачує доходів від діяльності своїм членам.

Фінансова діяльність може здійснюватися за рахунок продажу акцій фондової біржі, які дають право бути її членом, сплати регулярних (як правило, щорічних) членських внесків учасників фондової біржі, біржових зборів з кожної угоди, що укладена на ній.

Функціонування біржі нерозривно пов'язане із системою посередництва і такими її суб'єктами, як посередники. Останні поділяються на маклерів, брокерів, дилерів, або джоберів.

На біржах, яким значною мірою притаманні риси публічно-правової установи, найпоширенішим типом посередника є маклер, який виконує свої функції, не маючи права здійснювати угоди за власний рахунок і брати на себе зобов'язання контрагента.

На біржах, організованих у формі асоціацій і акціонерних підприємств, посередниками є дилери, або джобери, які здійснюють операції за власний рахунок, а допомагають їм брокери.

ОСНОВНІ ВИДИ БІРЖОВИХ ОПЕРАЦІЙ

Усі угоди, що укладаються на фондовій біржі, поділяють на угоди за готівку та угоди на строк.

Угоди за готівку, які ще називають касовими, є найпростішими. До них належать операції, що мають бути виконані впродовж 2-3 днів після укладення угоди. За цей час продавець має передати покупцеві продані цінні папери, а покупець - заплатити за них готівкою обумовлену суму. Такі угоди найчастіше передбачають купівлю-продаж фондових цінностей невеликої вартості. Проте це не виключає здійснення операцій і на великі суми, особливо у періоди значних кон'юнктурних коливань. Особливістю таких угод є швидкість і простота оформлення, найчастіше вони здійснюються без укладення письмової угоди.

Угоди на строк є складнішими. Це договір, відповідно до якого один суб'єкт передає іншому певну кількість цінних паперів за фіксованим курсом, проте із зобов'язанням передати їх не відразу, а в установлений строк. Покупець зобов'язаний їх прийняти і заплатити продавцю зазначену суму. Строки, на які укладаються подібні угоди, становлять 1-3 місяці. Для строкових угод існує обов'язковий мінімальний обсяг продажу товару, якщо він менший, угода не може бути укладена.

Виділяють такі основні види строкових угод: тверді, з премією, онкольні, на різницю.

Тверда строкова операція зобов'язує продавця цінних паперів передати їх покупцю у зазначений строк у кількості і за курсом, обумовленими в угоді. У такому разі підвищення або зниження курсу цінних паперів, що реалізуються, не враховується на момент поставки цінних паперів.

Угода з премією передбачає, що один із контрагентів, сплачуючи іншій стороні певну винагороду (премію), має право відмовитися від угоди або змінити її початкові умови.

Онкольні угоди (від англ. оп саіі - на вимогу) характеризуються тим, що в день укладання угоди конкретну ціну цінних паперів не фіксують. Така угода ґрунтується на ціні, яка встановлюється внаслідок котирування на фондовій біржі в день, зазначений в угоді. У цей день відбувається реалізація угоди «на вимогу»

Сутність строкових угод на різницю полягає в тому, що одна зі сторін угоди отримує різницю між курсом на день укладання угоди і на день її виконання. Наприклад, продавець зобов'язується передати покупцю на конкретну дату цінні папери за курсом, зазначеним в угоді. Проте фактично в цей день курс зріс на 10 %. Отже, виграє покупець, а різницю сплачує продавець. Виплатою різниці й завершується вся операція. У багатьох країнах угоди на різницю юридично заборонені.

Фондова біржа - складний технічний організм із власною інфраструктурою. Найбільші біржі об'єднуються в асоціації та союзи для координації і консолідації своєї діяльності, що не виключає конкурентної боротьби між ними. Таке об'єднання, як Європейські товарні біржі, розробляє типову документацію, зокрема форми контрактів. Національна асоціація біржових брокерів і дилерів США створила єдину систему автоматичного котирування для фондової біржі. У Великій Британії сформовано Раду з цінних паперів та інвестицій, у Франції- Комісію ф'ючерсних товарних ринків і Комісію з біржових операцій. Аналогічні організації діють і в інших країнах світу.

В Україні, згідно з чинним законодавством, створений і функціонує ринок цінних паперів - акцій, облігацій, векселів, ощадних сертифікатів тощо. Юридичними особами, які здійснюють випуск цінних паперів у нашій країні, є уряд, державні підприємства, що перетворилися на акціонерні товариства, комерційні банки, комерційні структури, органи місцевого самоврядування.

У нашій країні, як і в інших країнах з перехідною економікою, фондовий ринок є нерозвиненим, а тому не відповідає світовим стандартам. Через це він не виконує повною мірою такі важливі функції, як:

- забезпечення суб'єктів господарської діяльності джерелами фінансування - власним і позиковим капіталом. Залучення власного капіталу здійснюється первинною і додатковою емісією акцій. Позиковий капітал надходить за рахунок випуску облігацій;

- регулювання й оптимізація відносин власності, що здійснюється через перерозподіл пакетів акцій та облігацій у процесі їх вільної купівлі-продажу.

Формування і розвиток інфраструктури ринку в Україні сприятиме розвитку підприємництва, піднесенню економіки країни.

МОДЕЛІ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

У розвинених країнах склалося кілька моделей ринкового господарювання: вільний, соціально орієнтований і державно-керований ринок (рис. 31).

Зазначені моделі ринкової економіки мають спільні та специфічні риси. До спільних рис належать:

- наявність різних форм власності - приватної, колективної, державної;

- конкуренція і сприяння її відтворенню з боку держави.

Специфічні риси зумовлені історичними, культурними, релігійними, політичними особливостями певної країни. Уряд відіграє різну роль в економіці, організації фінансових ринків і вирішенні соціальних проблем.

У США, наприклад, в економічному житті суспільства урядові відведено обмежену роль. Це зумовлено історичними чинниками, розмаїттям культурних, релігійних та інших традицій народів, що їх заселяли. Першими європейськими поселенцями були люди, які намагалися сховатися від закону, релігійних переслідувань і утвердити себе як особистість. На цьому ідеологічному ґрунті й формувалися ринкові засади в США.

Становлення ринку у більшості західноєвропейських країн відбувалося в умовах феодальної системи, за законами, які ґрунтувалися на засадах монархізму, що й визначило роль держави в економічному і соціальному житті суспільства.

Специфіка японської моделі економіки зумовлена ізольованістю країни від зовнішнього світу (1603-1854), особливостями феодальної системи та віковими традиціями конфуціанства. Ці та інші історичні, природно-кліматичні, культурні чинники сприяли тому, що Японія є менш індивідуалізованим суспільством, ніж інші розвинені країни.

Специфіка історичних традицій і політичної філософії США, європейських держав і Японії відображується і в організації економічного життя цих країн. Одна з найголовніших відмінностей полягає у розмірах видатків центрального уряду. Так, за 2000 р. вони становили: у Франції- 51,2 % ВВП; в Італії - 46,7; у Німеччині - 43,0; у Великій Британії - 38,4; в Японії- 38,2; у США - 29,3 % ВВП.

У країнах Європейського союзу частка урядових витрат набагато перевищує цей показник у США та Японії. Це відбиває особливе ставлення європейських країн до системи державного соціального забезпечення як способу обмеження нерівності доходів і підтримання соціальної стабільності. В Японії обсяг державних асигнувань є набагато нижчим, більшу частину соціальних потреб задовольняє сім'я. У Сполучених Штатах Америки держава також не надає соціального захисту, однак і сім'я не поспішає брати на себе цю відповідальність.

Одним із наслідків відмінностей у підходах до соціальної політики є диференціація у доходах населення. Відсоток людей, що живуть за межею бідності, у США вищий, ніж у Європі та Японії, незважаючи на те, що Америка є найзаможнішою країною світу.

Для більшості країн, що переходять від індустріального до постіндустріального суспільства, критерієм ефективності моделі ринкової економіки є ступінь реалізації потенцій особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов для існування людини.

Організація Об'єднаних Націй оцінює рівень розвитку країн за спеціальним показником, що враховує рівень доходу населення, медичного забезпечення та освіти.

ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ РИНКОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Формування ринкової економіки в Україні розпочалося зі створенням ринкових інституцій. Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин. Становлення їх, по суті, розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні феодальних пережитків. Втручання держави в економіку було значним.

Після 1917 р. упродовж майже 70 років економіка країни розвивалася У напрямі, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: було створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і низьким рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, для якого характерна відсутність демократичних інституцій. Це сприяло проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку.

В Україні була відсутня визначальна ринкова інституція - економічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме її наявність гарантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого не може існувати ринок. Більшість підприємств України належали державі, управлялись її органами, що зумовлювало високий ступінь монополізму.

Формування інституцій багато суб'єктних власників відбувається через роздержавлення власності, її трансформацію у різні форми - колективну, приватну. Це сприяє розвитку різних форм господарювання та створенню конкурентного середовища.

Невіддільною інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише за наявності інших ринкових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності форм господарювання, різних за масштабами, які управляються не з єдиного центру, а економічно та юридично самостійними товаровиробниками. В Україні усіх цих передумов поки що немає.

Лібералізація цін за високого рівня монополізму обов'язково призводить до їх зростання і не створює стимулів для виробництва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток в умовах монополії залежить від зменшення її кількості? Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може бути правильним для економіки, де не створені відповідні ринкові інституції.

Для того щоб суб'єкти національного ринку могли реалізувати право власності на засоби виробництва і продукцію, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Нині в Україні триває процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які б сприяли формуванню ринкового середовища. Проте цей процес відбувається досить повільно, часто у прийняті закони вносяться істотні зміни, відсутня узгодженість між законодавчими актами, невідпрацьовано механізм реалізації цих законів.

РИНКОВА МОДЕЛЬ ДЛЯ УКРАЇНИ

Характерною рисою перехідної економіки є нестабільність, оскільки в її основі лежить суперечність між старими і новими формами господарювання, що зумовлює якісні зміни в економічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим слід передбачити альтернативні шляхи її розвитку: від авторитарно-бюрократичної системи до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати, що альтернативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів потрібно обрати найоптимальніший для певної країни. Критеріями цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування наявних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона була адміністративно-командною, характерною рисою якої був тотальний монополізм. Багато підприємств виробляли 60- 100 % певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції. Економіка країни була великомасштабною, з незавершеним циклом виробництва, в ній домінували важка промисловість, воєнно-промислове виробництво і видобувні галузі. Це зумовило нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість - з другого. Країна відчуває велику потребу в нафті та газі, які вона змушена купувати, а це спричиняє проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б сформували конкурентне середовище, може відбуватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створенням нових. Перший шлях передбачає демонополізацію, роздержавлення і приватизацію, залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств, диверсифікацію. Другий - сприяння розвитку малого й середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств і реструктуризації старих.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність, а економіка регулюється тільки ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом.

Модним є так званий лібералізований підхід, згідно з яким, якщо не заважати економіці розвиватися природним шляхом, то Україна незабаром вийде на світовий ринок.

Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» - не тільки популістське, а й некоректне. Кожна країна, вступаючи в економічні відносини з іншими країнами, прагне якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар'єри для іноземних товаровиробників. Відповідна політика здійснюється Щодо міграції робочої сили. Адже, якщо дешева робоча сила поповнить країну без будь-яких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спроможність національного ринку країни, оскільки знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, де буде задіяна ця робоча сила, а з другого - призведе до соціальної напруженості у країні внаслідок зменшення заробітної плати і зростання безробіття.

Залучаючи іноземний капітал в економіку, слід регулювати цей процес, адже він може призвести до втрат у певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, перетворення держави на технологічний придаток розвинених країн, які використовуватимуть її для розміщення екологічно шкідливих або трудомістких виробництв.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, зокрема України, свідчить: шлях до ринку в «стихійному режимі» не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя.

Орієнтиром для України при переході до ринкової економіки мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерна економіка, що ґрунтується на різних формах власності за домінування корпоративної власності, з притаманними їй високим соціальним захистом населення і соціальною орієнтацією економічного розвитку.

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідатиме особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу.

Для України найприйнятнішою є модель соціально орієнтованого ринку, який підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Така стратегія має ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприятимуть досягненню зазначених цілей.

Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку.

Еволюційний шлях переходу до ринку ґрунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин упродовж тривалого періоду (10-15 років).

Прискорений шлях, або «шокова терапія», приваблює тим, що мета досягається швидко (за 400-500 днів, 2-3 роки). Сутність його полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводять вільні ціни. Зростання їх обмежується здійсненням гранично жорсткої фінансово-кредитної політики. Вона є ключовим елементом цього варіанта. Максимально скорочується державний сектор. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.

Прихильників «шокової терапії» у нашій країні було вдосталь, як і радників з різних західних шкіл, зокрема чиказької (монетаристської школи), на яку покладалося найбільше надій. Проте всі вони, по-перше, не враховують відмінностей між Україною та іншими країнами, між селянином, сформованим колективним веденням господарства, і фермером, який працює у ринковому середовищі, тощо. По-друге, вони всі без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої власні інтереси, інтереси своїх компаній, країн. По-третє, монетаризм у його класичному розумінні зводиться до вільного ринку, де рівновага у суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного ціноутворення. У наших умовах багаторівневого монополізму (власності, технології, управління) це зумовило б руйнацію економіки, дестабілізацію суспільства.

Засади ринкової економіки в Україні мають уводитися прискорено, проте не шоковим шляхом.

Поелементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків - з другого. Швидко перейти до ринку не вдасться, оскільки в Україні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної перебудови. Без цього неможливо наповнити внутрішній ринок споживчими товарами, вийти на міжнародний ринок. Потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на допомогу ззовні - нереальні, можливості слід шукати всередині країни, в її економіці. Гострим є дефіцит кваліфікованих підприємницьких кадрів для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську систему і поступово вводити ринкові елементи.

Головним чинником створення ринку має бути послідовна діяльність держави щодо формування необхідних інституцій ринку. Для цього слід розробити цільові програми розвитку пріоритетних напрямів економіки, надати для цих цілей кредити, зменшити податки; стимулювати розвиток виробництва, а не посередницької діяльності, створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, передусім у формі прямих інвестицій у виробничу сферу, галузі, де виробляються споживчі товари.

Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати контрольовану емісію, забезпечувати взаємодію національного ринку з міжнародним. Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах, будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо важливо, досягнутими в умовах соціальної злагоди.

Проблемні завдання

1. Деякі економісти вважають, що головна роль у вирішенні питання «що виробляти» належить ціні, інші - попиту на товари. Яка ваша думка щодо цього? Обґрунтуйте свою позицію.

2. Проблему «як виробляти» розв'язує конкуренція. Проте є випадки, коли вона не спроможна цього зробити. За яких умов це буває? Наведіть приклади.

3. Деякі економісти однією з умов досягнення ефективного ринку вважають виробництво однорідних виробів. Чи стосується це всіх товарів (наприклад, квартир, будинків, предметів мистецтва тощо)? Як ви розумієте однорідність товарів?

4. Однією з функцій ринку є стимулююча. Однак відомо, що стимул передбачає два обов'язкових компоненти: об'єкт стимулювання (за що стимулюють) і форму стимулювання. Крім цього, слід знати, кого стимулюють і хто стимулює. Без з'ясування цих питань стимулююча функція стає простою декларацією без реального впливу на економічні процеси. Доведіть стимулюючу функцію ринку.

5. За об'єктом виробленої продукції розрізняють такі види ринків: ринок споживчих товарів, сировинних ресурсів, послуг, цінних паперів, капіталів, науково-технічної інформації, робочої сили, валютний. Чи існує комплексний ринок? Одні економісти вважають, що головною умовою виникнення такого ринку є мобільність усіх видів ресурсів, інші -взаємозв'язок і взаємозалежність об'єктів ринків. Яка ваша позиція щодо цього?

6. Як відомо, важливе значення для України має правильний вибір ринкової моделі. Яка модель, на ваш погляд, відповідає національним інтересам України: а) американська; б) шведська; в) японська; г) інша?

7. Який шлях переходу до ринку слід обрати Україні:

а) прискорений, або «шокової терапії»; б) поетапний, еволюційно-радикальний?

8. Товарна біржа є асоціацією осіб, які здійснюють оптові торговельні операції,при цьому вона не ставить за мету отримання прибутку. Проте для функціонування товарної біржі потрібні певні видатки. Чим вони покриваються, якщо немає прибутку?

Контрольні завдання

1. Поясніть, що означає поняття «вільний ринок». Кому надається при цьому перевага: виробнику чи споживачу?

2. Як забезпечуються постійність зв'язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення? Яка функція ринку цьому сприяє?

3. У чому полягає сутність стимулюючої функції ринку?

4. Хто вирішує в умовах ринкової економіки які товари і послуги виробляти:

а) президент країни; б) уряд; в) парламент; г) продавці; д) покупці; е) ринкова ціна; є) народногосподарський плані

5. Чи є різниця між ринками взуття, одягу, продуктів харчування, верстатів, акцій, валюти? За яким критерієм розмежовуються елементи ринку?

6. Перелічіть риси, властиві біржовому товару.

7. Які угоди здійснюються на фондовій біржі?

Тема 8 .Структура та інфраструктура ринку.

План

1. Структура ринку. Принципи класифікації ринків.
2. Інфраструктура ринку.
3. товарна біржа.
4. Фондова біржа.

Дата добавления: 2015-07-14