Медико-психологічні погляди мислителів Росії XVIII століття

СЕМЕН ГЕРАСИМОВИЧ ЗИБЕЛШ (1735-3 802 рр.) освіту роз­почав у Слов'яно-греко-латинській академії в Москві й продовжив її з 1755 р. на філософському факультеті Московського університету. Він був одним з учнів видатного російського вченого М.Ломоносова. Схильність до природничих наук він реалізував закордоном, навчаю­чись у Кенігсберзькому (Німеччина) та Лейденському (Голландія) університетах, де вивчав медицину.

Досліджуючи проблеми охорони здоров'я, поширення епідемій, дитя­чої смертності, він завжди пов'язував їх вирішення із соціальними умо­вами, навколишнім середовищем. На його думку, соціальними чинника­ми, які впливають на виникнення деяких захворювань і високий рівень смертності, є голод, непосильні податки, важке економічне становище певних верств населення, яке ним визначалося як "гноблення".

Зибелін цікавився різним питаннями, наприклад, він виступав з ко­ментарями афоризмів Гіппократа: "Про вплив повітря на людину і про шляхи, якими воно до нього потрапляє"; "Про причини внутрішнього союзу частин між собою"; "Про корисність щепленої віспи" та ін.

Він приділяв серйозну увагу психічному та фізичному розвитку людини і намагався встановити взаємозв'язок між емоційно-психічним станом людини та її здоров'ям. За основу він брав гіппократівський принцип поділу на чотири основні типи, разом з тим він зазначав, що кожна людина має індивідуальні будову тіла і темперамент. Звідси випливав висновок про індивідуальний підхід до кожної окремої лю-

дини навіть при аналогічних захворюваннях, що в подальшому було розвинуто відомим російським терапевтом М.Мудровим.

Вивчаючи проблеми народонаселення в Росії, як і в інших країнах, Зибелін дійшов висновку, що причиною "повільного зростання насе­лення" є важкі соціальні умови, які призводять до високої дитячої смертності. Його можна вважати основоположником вітчизняної педі­атрії. Він заклав основи профілактики хвороб, а також гігієни побуту, фізичного загартування організму, активного використання різних природних факторів для зміцнення здоров'я та лікування хвороб.

КОНРАД ФРЩРІХ КАРЛ (ФРІДРІХ КАРЛОВИЧ) УДЕН (1754 1823 рр.) народився та навчався в Німеччині. У 23 роки він переїхав до Росії, прийнявши її громадянство. Займався лікарською та філософсь­кою діяльністю. 1803 р. Уден став професором Петербурзької медико-хірургічної академії, де читав курс лекцій, зокрема, з історико-теоретичних основ медицини, в яких наводив відомості про філософські погляди представників різних філософських шкіл.

Прогресивність його поглядів полягала в тому, що, стоячи на позиціях деїстичного напрямку російської освіти, він критикував ідеалістичні вчення таких значних філософів Заходу, як У.Берклі, К.Юм, І.Кант, Ф.Шелінг. Як лікар-філософ Уден за своїми поглядами наближався до механіко-матеріалістичних традицій Г. Буграве, Ж.О.Ламетрі, за якими людський організм порівнювався з машиною, поєднаною з душею.

У результаті теоретичних міркувань, оскільки в експерименті вста­новити це було б неможливо, він дійшов висновку, що людське тіло з'єднується з душею "за допомогою рідкого й тонкого життєвих на­чал..."(Уден, 1818).

Уден приділяв багато уваги визначенню поняття душі. Душу він уяв­ляв як сполучення хімічних елементів, щось матеріальне. На його думку, душа тісно пов'язана з організмом через чуттєвість, та існує вона не сама по собі, не автономно, а залежить від "впливу самого організму".

Дата добавления: 2015-07-14