Розділ 2. Оцінка та аналіз фінансової політики підприємства.

2.1.Затрати на виробництво і реалізацію продукції, виручка від реалізації, результати їх реалізації та джерела їх фінансування.

В процесі своєї діяльності підприємство здійснює матері­альні та грошові витрати. Залежно від ролі, яку вони відігра­ють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи:

1.Витрати, пов'язані з основною діяльністю підприєм­ства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг).

2.Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові ви­трати на просте та розширене відтворення основних фондів, приріст оборотних коштів та формування додаткової робо­чої сили для нового виробництва. Джерелами фінансу­вання цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.

3.Витрати на соціальний розвиток колективу (соціаль­но-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов'язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

Найбільшу питому вагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.

Розрізняють витрати економічні та бухгалтерські. Еко­номічні витрати – це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси. Ці витрати складають­ся із зовнішніх (явних) та внутрішніх (неявних або імпліцитних). Зовнішні витрати — це платежі постачальникам матеріальних ресурсів, виплата заробітної плати, нараху­вання амортизації тощо. Ця група витрат і становитиме бухгалтерські витрати, які фактично відповідають витратам на­ших підприємств.

Внутрішні витрати мають неявний, імпліцитний характер, ос­кільки відображають використання ресурсів, що належать власнику підприємства у вигляді землі, приміщень, активів тощо, за які він фор­мально не платить. Підприємець фактично здійснює ці витрати, але не в явній формі, не в грошовій. Звідси:

Економічні витрати - Імпліцитнг = Бухгалтерські витрати.

Поняття "економічні витрати" є загальноприйнятим, бухгалтер­ські — обчислюються на практиці для визначення реальної суми фак­тично здійснених витрат, оподаткованого прибутку тощо.

Розрізняють витрати на одиницю продукції та загальні витрати на весь обсяг виготовленої продукції (наданих послуг).

При плануванні, обліку та аналізі витрати класифікують за різни­ми ознаками. Основними з них є ступінь однорідності, економічна роль у формуванні собівартості, спосіб обчислення на окремі види продукції, зв'язок з обсягом виробництва, час виникнення та обчислення.

Залежно від ступеня однорідності витрати поділяються на прості (елементні) та комплексні. Прості (елементні) — це витрати однорідні за економічним змістом (сировина, основні матеріали, заробітна плата). Комплексні витрати різнорідні за своїм складом, вони охоплюють кілька економічних елементів (витрати на утримання та експлуатацію машин, загальновиробничі, втрати від браку тощо).

За економічною роллю у формуванні собівартості продукції витра­ти поділяють на основні та накладні: основні витрати безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення виробів і утворюють їх головний речовий зміст. Це витрати на сировину, основні матеріали, технологічне паливо та енергію, заробітну плату основних виробничих робітників. З допомогою накладних витрат створюються необхідні умови для функціонування виробництва, його організації, управління, обслугову­вання (загальновиробничі витрати).

За способом обчислення на окремі види продукції витрати поділяють­ся на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносять на собі­вартість виготовлення конкретного виду продукції і можуть бути розра­ховані на її одиницю прямо (матеріали, паливо, заробітна плата). Непрямі витрати пов'язані з виготовленням різних видів продукції, в цьому разі не можна безпосередньо обчислити витрати на окремі види продукції (загальновиробничі витрати, витрати на утримання та експлуатацію ма­шин тощо). Непрямі витрати розподіляються на окремі види продукції пропорційно визначеній базі. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення витрат на одиницю продукції.

Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні. Постійні витрати - - це такі, абсолютна величина яких у даний період при зміні обсягу виробництва в певних межах не змінюється. При істотних змінах обсягів виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, величина постійних витрат змінюється стрибкоподібне, після чого вона знову за­лишається постійною. Це витрати на утримання й експлуатацію буді­вель, споруд, управління цехом, орендна плата. До постійних витрат відно­сять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягів виробництва, тому їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати – це такі витрати, величина яких у даний період безпосередньо залежить від обсягу виробництва. У свою чергу, змінні витрати поділяють на пропорційні, прогресивні і регресивні.

Пропорційні змінні витрати змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці). Це витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відряд­ну заробітну плату.

Прогресивні змінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більший за одиницю). До них можна віднести витрати на відрядно-прогресивну оплату праці.

Регресивні змінні витрати змінюються у відносно меншій про­порції, ніж виробництво (коефіцієнт пропорційності менший за одини­цю). До цих витрат належать витрати на експлуатацію машин та устат­кування, його ремонт, інструмент тощо.

Поділ витрат на постійні та змінні дає змогу визначити кількісну залежність різних витрат від змін в умовах виробництва та реалізації при здійсненні планування, виборі варіантів рішень.

Залежно від часу виникнення витрати можуть бути поточними, одноразовими, майбутніми. Поточні витрати здійснюються щоденно в даному періоді, одноразові - це разові витрати, що здійснюються не частіше як один раз на місяць. Майбутні витрати — це витрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормативному порядку (оплата відпусток, сезонні витрати та ін.).

Такий вид класифікації дає змогу забезпечити економічно об­ґрунтований рівномірний у часі розподіл витрат на виробництво про­дукції.

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі су­купні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Со­бівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витра­ти необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворен­ня всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.

Згідно з зазначеним до собівартості продукції (робіт, послуг) вхо­дять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати.

Витрати на підготовку та освоєння виробництва включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удос­коналенням технології й організації виробництва.

Обслуговування виробництва містить витрати на забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інстру­ментами, іншими засобами та предметами праці. До цієї групи нале­жать витрати, пов'язані з раціоналізацією та винахідництвом, аморти­заційні відрахування на відновлення основних фондів, витрати на здій­снення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг).

Охорона праці та техніка безпеки потребують витрат на створення необхідних санітарно-гігієнічних умов праці; на охорону та протипо­жежну безпеку, підтримання чистоти та порядку на підприємстві, об­ладнання кімнат відпочинку і прийому їжі; витрати, пов'язані з охоро­ною навколишнього природного середовища.

До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням робочої сили та підго­товкою кадрів для підприємства.

До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо.

Слід зауважити, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між справжніми витратами на виробництво та собівар­тістю продукції. Так, наприклад, до собівартості включаються витрати на оплату часу працівникам, які залучаються для виконання держав­них або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входять загальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції (робіт, послуг).

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов со­бівартість має найповніше відображати витрати на виробництво про­дукції (робіт, послуг).

Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість,яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресив­них норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент скла­дання плану; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витра­ти на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нор­мативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кош­торисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

Технологічна собівартість включає витрати, пов'язані з технологіч­ним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість — це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

Процес матеріального виробництва завершується доведенням готового продукту до споживача, тобто актом реалізації і являє собою завершення останньої стадії кругообігу засобів виробництва, в якій товарна вартість знову перетворюється на грошову.

Виручка являє собою суму грошових коштів, що надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона є економічною категорією, тому що висловлює грошові відносини між постачальниками і споживачами товарів і основним джерелом формування власних фінансових ресурсів підприємства.
Для цілей оподаткування виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається або по мірі її оплати (при безготівкових розрахунках - по мірі надходження коштів за товари (роботи, послуги) на рахунки в установи банків, а при розрахунках готівкою - за надходженням коштів у касу), або по мірі відвантаження товарів (виконання робіт, надання послуг) і надання покупцю (замовнику) розрахункових документів.

Виручка формується в результаті: 1) поточної (основної), 2) інвестиційної та 3) фінансової діяльності підприємств.

Перша виступає у вигляді виручки від реалізації продукції, другий у вигляді фінансового результату від продажу необоротних активів, реалізації цінних паперів інших підприємств і третя - від розміщення серед інвесторів облігацій та акцій підприємства.

Реалізованої продукцією вважається або відвантажена (метод нарахувань), або оплачена (касовий метод) продукція, в залежності від облікової політики підприємства.

Підприємства в процесі фінансово-господарської діяльності можуть здійснювати планування виручки.

Розрізняють річне планування, яке ефективно при стабільній економічній ситуації (при відомому співвідношенні попиту та пропозиції, незмінному податковому, кредитному та ін законодавстві), квартальне та оперативне, використовуване для контролю за своєчасністю надходження грошей за відвантажену продукцію на рахунки підприємств.

Загальна сума виручки від основної діяльності включає виручку від реалізації продукції промислового і непромислового характеру.

Для визначення виручки необхідно знати обсяг реалізації продукції в діючих цінах без податку ПДВ, акцизів, торгових і збутових знижок та експортних тарифів.

Виручка визначається виходячи з обсягу виконаних робіт та відповідних розцінок і тарифів двома методами.

1. Методом прямого рахунку, який заснований на гарантованому попиті і припускає, що весь обсяг виробленої продукції припадає на попередньо оформлений пакет замовлень. План випуску та обсягу продукції заздалегідь ув'язані із споживчим попитом, відомі необхідний асортимент і структура випуску, встановлені відповідні ціни. У цьому випадку виручка визначається як:

В = РП х Ц

Де: В - виручка; РП - обсяг реалізованої продукції; Ц - ціна одиниці продукції.

В даний час ці умови важко здійснимі і тому використовують другий метод.
2. Розрахунковий метод, основою якого є обсяг реалізованої продукції, що коригується на вхідні і вихідні залишки, дозволяє визначити виручку наступним чином: У = Він + Т – Ок

Де: В - виручка; Він - нереалізована залишки готової продукції на початок планованого періоду; Т - товарна продукція, призначена до випуску в планованому періоді; Ок - залишки нереалізованої готової продукції на кінець планованого періоду.

На величину виручки від реалізації впливають такі фактори, що залежать від діяльності підприємства:

а) у сфері виробництва - обсяг виробництва, його структура, асортимент продукції, якість і конкурентоспроможність продукції, ритмічність виробництва;

б) у сфері обігу - рівень застосовуваних цін, своєчасне оформлення платіжних документів, дотримання договірних умов, що застосовуються форми розрахунків.

До факторів, що не залежать від діяльності підприємства, можна віднести: порушення договірних умов поставки матеріально-технічних ресурсів, перебої в роботі транспорту, несвоєчасну оплату продукції внаслідок неплатоспроможності покупця.

Надходження виручки представляє собою завершення кругообігу коштів, а її використання - початок нового кругообігу.

Виручка використовується на оплату рахунків постачальників сировини, матеріалів, палива, енергії, покупних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, запасних частин для ремонту. З неї виплачується заробітна плата, відшкодовується знос основних фондів, формується прибуток.[7]

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготов­лення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньогалузева — відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналі­зу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньогалузева — головним чином для ціноутворення.

Слід розрізняти собівартість продукції (робіт, послуг) і кошторис виробництва. Кошторис виробництва — це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис вироб­ництва і собівартість загального випуску продукції не збігаються.

Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються за економічними елементами:

1)матеріальні витрати;

2)витрати на оплату праці;

3)відрахування на соціальні заходи;

4)амортизація основних фондів і матеріальних активів;

5)інші витрати, пов'язані з основною діяльністю.

Таке групування для всіх підприємств промисловості є ідентичним. До складу елемента "Матеріальні витрати" включається вартість витрачених матеріалів (крім продукту власного виробництва):

• сировини й основних матеріалів;

• купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

• палива й енергії;

• будівельних матеріалів;

• запасних частин;

• тари і тарних матеріалів;

• допоміжних та інших матеріалів.

Із витрат на матеріальні ресурси, що входять до кошторису, вирахо­вується вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи — це залишки сировини, матеріалів, напівфабри­катів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що виникли у процесі виробництва продукції (робіт, послуг). Вони втрачають повністю або частково свої споживчі властивості початкового ресурсу й у зв'язку з цим використовуються з підвищеними витратами продукції або зовсім не використовуються за прямим призначенням. До зворотних відходів не належать: залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встанов­леної технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний ма­теріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг).

До складу елемента "Витрати на оплату праці" входять:

• виплати заробітної плати за окладами й тарифами;

• премії та заохочення;

• компенсаційні виплати;

• оплата відпусток;

• оплата іншого невідпрацьованого часу;

• інші витрати на оплату праці.

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" вклю­чається:

• відрахування на пенсійне забезпечення;

• відрахування на соціальне страхування;

• страхові внески на випадок безробіття;

• відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприєм­ства;

• відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента "Амортизація" входить сума нарахованої амор­тизації:

• основних ресурсів;

• нематеріальних активів;

• інших необоротних матеріальних активів (спеціальні інструмен­ти та пристосування, тимчасові споруди та природні ресурси, інвентар­на тара).

До складу елемента "Інші витрати", пов'язані з основною діяльні­стю, включають витрати, що не ввійшли до складу перелічених вище елементів, зокрема:

• витрати на відрядження;

• на послуги зв'язку;

• виплати матеріальної допомоги;

• плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.
Складається кошторис витрат за такою схемою.

Виробнича собівартість валового випуску продукції розрахову­ється так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості продукції. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збіль­шенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні - додається.

Виробнича собівартість виготовленої продукції обчислюється як сума витрат на випуск валового випуску продукції, зменшена (збільше­на) на величину собівартості при зростанні (зменшенні) залишків не­завершеного виробництва.

Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збіль­шення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

Порядок розроблення кошторису виробництва може бути різним, залежно від розміру підприємства, стану його інформаційної бази та стадії планування. На стадії прогнозування величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за мину­лий період.

По елементна класифікація витрат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливим для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції.

Структура собівартості - це по елементний її склад, обчис­лений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто пито­ма вага різних елементів витрат на виробництво продукції.

На основі аналізу структури собівартості розрізняють:

а) матеріаломісткі виробництва, у собівартості продукції яких значну питому вагу займають витрати на сировину і матеріали (підприємства чорної металургії, машинобудування, легкої та харчової промис­ловості);

б) енергомісткі виробництва, у собівартості продукції яких знач­ною є частка витрат на енергію (підприємства кольорової металургії, органічного синтезу);

в) фондомісткі (капіталомісткі) виробництва(підприємства нафтопереробної промисловості, виробництво електроенергії).

Таблиця 2.1.

Структура виробничої собівартості 1 ц продукції тваринництва ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» за 2011 рік

Статті затрат	Приріст ВРХ	Молоко
Грн.	%	Грн.	%
Оплата праці	271,56		52,79
Відрахування на соц. заходи	54,62		15,45
Корма	765,74		81,31
Знос	5,32	0,4	7,50
Нафтопродукти	143,85		32,09
Інші витрати	37,78		10,60
Електроенергія	20,05	1,6	14,27
Всього виробнича собівартість 1 ц	1298,92		214,01

Таблиця 2.2.

Структура виробничої собівартості 1 ц зернових культур ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» за 2011 рік

Статті затрат	Грн.	%
Оплата праці	15,55
Відрахування на соц. заходи	7,40
Насіння	15,92
Добрива	24,32
Засоби захисту рослин	2,80
Знос	2,66
Нафтопродукти	13,62
Інші витрати	9,04
Загально виробничі витрати	5,24
Всього виробнича собівартість 1 ц	96,55

Таблиця 2.3.

Структура виробничої собівартості 1 ц продукції тваринництва ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» за 2012 рік

Статті затрат	Приріст ВРХ	Молоко
Грн.	%	Грн.	%
Оплата праці	165,3		56,76
Нарахування на заробітну плату	38,61		9,06
Корма	728,54		146,25
ПММ	65,88	6,6	18,11
Інші витрати	0,00	0,0	6,03
Електроенергія	3,91	0,4	14,51
Всього виробнича собівартість 1 ц	1002,24		250,72

Таблиця 2.4.

Структура виробничої собівартості 1 ц зернових культур ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» за 2012 рік

Статті затрат	Жито	Пшениця
Грн.	%	Грн.	%
Оплата праці	12,36	16,3	8,40	16,6
Нарахування на заробітну плату	2,72	3,6	1,81	3,6
Насіння	12,90	17,0	11,67	23,1
ПММ	14,10	18,6	10,67	21,1
Добрива	30,11	39,7	12,97	25,7
Інші витрати	3,61	4,8	4,98	9,9
Всього виробнича собівартість 1 ц	75,80		50,50

Таблиця 2.5.

Структура виробничої собівартості 1 ц продукції тваринництва ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» за 2013 рік

Статті затрат	Приріст ВРХ	Молоко
Грн.	%	Грн.	%
Оплата праці	266,7		105,48
Нарахування на заробітну плату	96,81		38,29
Корма	1306,18		144,21
ПММ	28,89	1,6	13,54
Інші витрати	17,47	1,0	3,89
Електроенергія	53,03	3,0	21,91
Всього виробнича собівартість 1 ц	1769,08		327,32

Таблиця 2.6.

Структура виробничої собівартості 1 ц зернових культур ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» за 2013 рік

Статті затрат	Жито	Пшениця
Грн.	%	Грн.	%
Оплата праці	46,27	17,4	30,80	18,2
Нарахування на заробітну плату	16,80	6,3	11,18	6,6
Насіння	80,85	30,4	11,70	6,9
ПММ	26,75	10,1	33,01	19,5
Добрива	42,29	15,9	33,89	20,0
Інші витрати	52,70	19,8	49,07	28,9
Всього виробнича собівартість 1 ц	265,66		169,65

Проаналізувавши таблиці 2.1. – 2.6. можемо зробити висновок, що у тваринництві основними статтями витрат є корми та оплата праці, в рослинництві ж основних статей витрат більше, а саме: оплата праці, паливо – мастильні матеріали, насіння та добрива.

2.2.Аналіз формування і використання обігових коштів підприємства

Фонди обігу – це засоби підприємства, залучені до обслуговування процесу обігу товарів.

Оборотні фонди – це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції та повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції.

Обігові кошти підприємства – це сукупність грошових коштів підприємства, які вкладені в оборотні виробничі фонди і фонди обігу з метою забезпечення безперервності процесу виробництва та реалізації продукції [9].

Рис.2.1. Склад обігових коштів ВП НУБіП України НДГ «Ворзель»

Оборотні кошти знаходяться в постійному русі та роблять кругообіг по стадіям:

1.Грошова – є підготовчою стадією й відбувається у сфері обігу. Характеризується переходом грошових коштів у виробничі запаси.

2.Виробнича – представляє собою безпосередньо виробничий процес, у межах якого предмети праці спочатку переходять у форму незавершеного виробництва, а потім – у готову продукцію.

3.Товарна – являє собою процес реалізації продукції, в межах якого готова продукція відвантажується споживачам, а підприємство отримує грошові кошти.

Банківський кредит - це основна форма кредиту, за якої банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного, або залученого капіталу на умовах повернення зі сплатою банківського процента.

Даний кредит має широку цільову спрямованість і залучається в найрізноманітніших видах. В останні роки в кредитуванні підприємств беруть участь не тільки вітчизняні, але й закордонні банки, особливо в кредитуванні спільних підприємств. Під банківським кредитом розуміються кошти, надані банком у борг клієнту для цільового використання на встановлений термін під визначений відсоток. Банківський кредит надається підприємствам на сучасному етапі в таких основних видах:

1. Бланковий (незабезпечений кредит).

2. Контокорентний кредит (овердрафт).

3. Сезонний кредит із щомісячною амортизацією боргу.

4. Відкриття кредитної лінії.

5. Револьверний (автоматично поновлювальний) кредит.

6. Онкольний кредит.

7. Ломбардний кредит.

8. Іпотечний кредит.

9. Роллеверний кредит.

10. Консорціумний (консорціальний) кредит.[10]

Таблиця2.7.

Кредиторська заборгованість ВП НУБіП України НДГ «Ворзель»

Показник	Роки	+/-
Кредиторська заборгованість станом на кінець року, грн.	674460,64	1117360,57	1217422,31	+542961,67

ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» активно залучає кошти для ведення господарської діяльності і на кінець 2013 року становить 1217422,31 грн.. Якщо проаналізувати заборгованість підприємства за останні роки то ми бачимо, що заборгованість поступово зростає, а саме на 542961,67 грн.. Це обумовлене тим, що підприємство не отримує належного фінансування, тим паче, що воно є державним.

Аналіз фінансової діяльності підприємства проводиться з метою фінансової діагностики та відображення реального стану бізнесу перед потенційними інвесторами або кредиторами і можливим залученням додаткових фінансових ресурсів.

Головна задача оцінки фінансового стану - виявити можливість підприємства оплачувати свої внутрішні потреби і розраховуватися за своїми зобов'язаннями з зовнішніми агентами. Результати аналізу дозволяють зацікавленим особам та організаціям прийняти управлінські рішення на основі оцінки поточного фінансового стану та діяльності підприємства за попередні роки.

Діагностика фінансового стану підприємства включає в себе: детальний аналіз фінансової звітності підприємства за декілька років, виявлення тенденцій щодо змін показників у динаміці, аналіз структури балансу, розрахунок показників фінансово-економічного стану підприємства, виявлення взаємозв'язків і взаємозалежностей між різними показниками, на підставі чого робиться висновок про комплексне фінансове становище підприємства.

Діагностика фінансового стану підприємства, проведена фахівцями компанії «Європейський центр консалтингу та оцінки», дозволить:

o виявити ознаки кризових явищ на підприємстві, якщо такі існують;

o оптимізувати структуру фінансової звітності;

o визначити найбільш безпечні, з точки зору фінансового стану, шляхи розвитку підприємства для досягнення стратегічних цілей;

o максимізувати ринкову вартість підприємства.[15]

Таблиця 2.8.

Аналіз фінансової діяльності ВП НУБіП України НДГ «Ворзель»

Показник	Од. виміру	2011 рік	2012 рік	2013 рік
Грошові надходження, всього	т.грн	2609,00	1845,35	2670,48
в т.ч. по рослинництву	т.грн	70,99	169,44	33,94
в т.ч. по тваринництву	т.грн	1872,84	1317,57	986,54
інші	т.грн	665,17	358,34	1650,00
Прибуток, збиток (+; -) всього	т.грн	97,20	19,85	-10,57
в т.ч. по рослинництву	т.грн	-48,70	14,37	-4,67
в т.ч. по тваринництву	т.грн	242,28	70,72	-40,82
інші	т.грн	-96,38	-65,24	34,92
Рентабельність, всього	%	5,8	1,4	-0,8
в т.ч. по рослинництву	%	-54,26	13,2	-14,3
в т.ч. по тваринництву	%	18,45	6,6	-3,7
інші	%	-34,87	-27,3	19,1
Валова продукція в цінах 2005р	т.грн	900,32	806,81	865,00
в т.ч. по рослинництву	т.грн	255,18	255,76	191,62
в т.ч. по тваринництву	т.грн	645,14	551,05	673,38
Середньорічна чисельність роб. с\г	чол
в т.ч. по рослинництву	чол
в т.ч. по тваринництву	чол
Вироблено вал. продукції на 1 робочого	т.грн	119,30	49,92	41,45
в т.ч. по рослинництву	т.грн	54,11	40,67	20,16
в т.ч. по тваринництву	т. грн	65,19	56,96	62,75
Прибуток, збиток (+, -) всього	т.грн	97,20	19,85	-10,57
в т.ч. від реалізації зерна	т.грн	0,73	33,78	0,00
Овочів закритого ґрунту	т.грн	-49,43	-19,41	-5,01
молоко	т.грн	325,34	51,82	164,31
М’ясо ВРХ	т.грн	-83,06	18,90	-210,54
Прибуток, збиток (+; -) на 1го роб	грн	2700,05	536,53	0,00
в рослинництві	грн	-3043,47	898,17	-274,46
в тваринництві	грн	-49,43	3367,66	-2401,25

Проаналізувавши фінансову діяльність ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» бачимо, що хоча за останні роки грошові надходження збільшились на 61,48 тис. грн. попри зменшення валової продукції на 35,32 тис.грн., підприємство має збиток -10,57 тис. грн. і відповідно рівень рентабельності зі знаком мінус -0,8%.

Аналіз та оцінка фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки фінансових планів та прогнозів, у тому числі фінансового оздоровлення підприємств. Під фінансовим станом підприємства розуміють міру його забезпеченості необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями. Фінансовий стан залежить від результатів виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тому оцінку його можна об’єктивно здійснити не через один, хай і найважливіший, показник, а тільки за допомогою системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства, відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Така об’єктивна оцінка передовсім потрібна самому підприємству. Крім того, вона необхідна кожному з наявних і можливих партнерів підприємства — акціонерів, банкірів, податкових адміністрацій, підприємств, у кожного з яких свій критерій оцінки. Тому і система показників оцінки фінансового стану має бути такою, щоб кожний міг зробити вибір виходячи з власних інтересів.

В умовах ринкової економіки показники оцінки фінансового стану підприємства залежно від практичних міркувань поділяють на чотири групи: ліквідності (платоспроможності), ділової активності, фінансової стійкості (заборгованості) і рентабельності.

Для оцінки стану та ефективності використання основних засобів підприємства використовують такі групи показників:

1 група – показники забезпечення підприємства основними засобами.

1. Фондомісткість характеризує рівень забезпеченості підприємства основними засобами і визначається як відношення балансової вартості основних засобів до чистого доходу (виручки) від реалізації.

2. Фондоозброєністьпоказує скільки основних засобів припадає на одного працівника підприємства і визначається як відношення балансової вартості основних засобів до середньооблікової чисельності працюючих.

3. Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємствапоказує питому вагу залишкової вартості основних засобів у загальній вартості майна підприємства і визначається як відношення залишкової вартості основних засобів до валюти балансу.

2 група – показники стану основних засобів.

4. Коефіцієнт зносу основних засобів відображає рівень зносу основних засобів і визначається як відношення суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.

5. Коефіцієнт придатності основних засобів показує, яка частина основних засобів є придатною для експлуатації і визначається як відношення залишкової вартості основних засобів до балансової вартості основних засобів.

6. Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує частку введених нових основних засобів у загальній вартості основних засобів і визначається як відношення вартості введених в експлуатацію нових основних засобів до балансової вартості основних засобів.

7. Коефіцієнт вибуття основних засобів показує частку виведених з експлуатації основних засобів у балансовій вартості основних засобів.

8. Коефіцієнт приросту основних засобів показує рівень збільшення (зменшення) основних засобів внаслідок введення нових основних засобів та виведення з експлуатації зношених чи застарілих основних засобів.

3 група – показники ефективності використання основних засобів.

9. Фондовіддача основних засобів характеризує ефективність використання основних засобів, відображає суму чистого доходу (виручки) від реалізації на одну гривню основних засобів.

10. Рентабельність основних засобів характеризує ефективність використання основних засобів, відображає суму валового прибутку на одну гривню основних засобів.[8]

Основними показниками фінансових результатів діяльності підприємства є прибуток і рентабельність. На відміну від більшості аграрних підприємств району ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» є прибутковим господарством, окрім останнього року, з середнім рівнем рентабельності реалізованої продукції за останні три роки 2,13% та нормою прибутку 0,21%.

Однак прибуток і рентабельність — традиційні показники фінансових результатів — не можуть повною мірою характеризувати фінансовий стан підприємства і можливі тенденції його змін. Останній істотно залежить від певних фінансових пропорцій, які аналізують за даними балансу — підсумкового синтетичного документа про наявність і використання коштів на певну дату (кінець року, кварталу). Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення і використовуються для оцінки та діагностики фінансового стану підприємства. Це співвідношення можна розглядати в різних аспектах, але основними з них є ті, що характеризують ступінь ліквідності, ділової активності та заборгованості підприємства.

У ринковій економіці, де нерідко підприємства ліквідуються внаслідок банкрутства, одним із найважливіших показників їхнього фінансового стану є ліквідність (платоспроможність).

Важливе значення для оцінки фінансового стану підприємства має показник, що характеризує ступінь залучення ним позичкового капіталу (відношення сукупних зобов’язань до активів підприємства). У практиці західних фірм якщо рівень цього показника перевищує 50% — це є свідченням внутрішньої нестабільності фінансового стану підприємства і воно стає менш привабливим для партнерів зовнішнього середовища. Однак в Україні підприємства, особливо аграрні, намагаються або взагалі не брати кредитів, або брати їх якомога менше, бо річна плата за них перевищує 60—70%. Тому й не дивно, що підприємства віддають перевагу бартеру.

Дата добавления: 2015-07-11