Василь Симоненко

(1–3) Жив він у нашій благословенній провінції, де люди так невибагливі до слів, де так швидко заокруглюються в колі найпримітивніших інтересів. Де так легко потонути в тенетах усіляких дрібниць і заблукати між деревами, за якими не видно лісу.

(4–8) Ось був, скажімо, чоловік як чоловік, закінчив аспірантуру, поїхав у Черкаси, у найжвавіший центр їх - педінститут, - і десь ділися борозни з мозку й навіть зморшки на обличчі. Натренувався жити - і все заокруглилося: голова кругла, обличчя кругле, думки круглі, почуття круглі - ідеальний м’яч, який котиться без перешкод асфальтом кар’єри!..

(9–14) Василь уперто, насуплено дивився в корінь. Сам він, наче корінь, вийшов із землі, з органічною любов’ю до неї і свого селянського роду. Він добре знав, чим і як глибоко вона напоєна, і не забував про це ні на хвилину. Він знав народ у його побуті, як селянський син. Знав село по своїх заболочених чоботях як працівник газети. Але він дивився на життя не як «представник», а як людина, як син дивиться на безпорадну матір.

(15–19) Він піднявся до верхніх щаблів сучасної культури і вмів бачити колгоспника на тлі космічного віку - весь діапазон крайностей життя та «парадоксів доби»:

Цілую руки, що крутили жорна

У переддень космічної доби.

(20–23) Громадянське кредо Симоненка підноситься над тисячами дзвінких патріотичних декларацій! У його простоті ви відчуваєте людину високої інтелектуальної культури - масштабний розум, який уміє відсівати дрібниці й оголювати суть.

(24–29) Пригадую вечір у Черкаському педінституті. Виступ Василя був найцікавішим, найяскравішим. Але хтось із тих, які не дуже заслухуються віршами, завдяки вродженій або натренованій пильності зафіксував непевний звук і, щоб налякати, послав записку: «Яку це Ви самостійну Україну маєте на увазі, коли пишете: «Хай мовчать Америки й Росії...»; «Маю я святе синівське право з матір’ю побуть на самоті»?

(30–32) Василь спокійно і наче недбало прочитав цю записку та сказав: «У мене Україна одна. Якщо автор запитання знає другу - хай скаже. Будемо вибирати». Ось його лаконічна й по-справжньому народна простота й мудрість.

(33–38) 3 ним не можна було сперечатися. Він не висловлював квапливих напівдумок, він про все подумав і там, де інші багато й неясно балакають, - мовчав. Уся наша втіха, що його стиль відбився в тому, що він залишив нам. Але він залишив для нас тільки свій початок сходження на верховину. У важкій боротьбі з собою, з атмосферою дрімотної байдужості й мертвого стандарту він вибився на свій шлях і тільки почав ним іти.

(39–44) Він тільки навчився всупереч усім вітрам відчувати радість боротьби й силу, що переливається в людину від сили земного тяжіння:

Земле рідна! Мозок мій світліє

І душа ніжнішою стає,

Як твої сподіванки і мрії

У життя вливаються моє.

(45–51) Він тільки навчився вичленовувати з пороху буденності великі проблеми життя - проблему збереження людської індивідуальності і нової думки у світі категоричних стандартів, проблему красивої ходи і власної дороги серед камінних потвор, що

роззявляли пащі, мов кратери,

І гукали: - Ми символ доби!

Хто не з нами - той проти всіх!

(52–53) Він навчився і тим самим навчив нас. Він житиме невід’ємною часткою нас самих, як живий розум і совість, що не гасне.

(54–57) А між тим Василь Симоненко абсолютно доступний формою кожній грамотній людині і глибоко хвилюючий змістом. Він постійно говорить про те, що тривожить людей, про що й вони говорять, але без тієї громадянської висоти, ясності розуму і пристрасті слова.

(58–60) Кожен його вірш нагадуватиме нам і тим, які будуть після нас, елементарні істини, без яких не можна змістовно жити -

Ти знаєш, що ти людина...

(61–63) Дорогою ціною дався йому прорив. Але за свою коротку і вбогу юність він зумів назавжди утвердити свою неповторність. Свою важку, але цілком усвідомлену дорогу до правди.

(64–66) Це -життя. Наші прадіди запорожці вимірювали його, не роздрібнюючи. Вони клали життя для життя, не дозуючи крові. Той, хто виходить на поле честі, виносить усе життя.

(67–70) То яке ж моральне право маємо ми гратися в правду, гратися в слова, як паяц на арені цирку грається в серйозність. Симоненко гидував духовними карликами й паяцами. Він просто йшов на повен зріст, він красиво йшов, як його «перехожий»,- і дивився перед себе мужніми очима мужицького сина.

(71) Стежка його має чарівну силу випрямляти горбаті душі.

За Є. Сверстюком, 728 слів

1. «Духовними карликами й паяцами» (рядок 69) автор називає людей

А неосвічених, обмежених, байдужих до культури та мистецтва

Б нещирих, які за правильними словами приховують ницість душі

В пересічних, які не підносяться вище за буденні потреби

Г байдужих, безпринципних, які не переймаються долею країни

2. У рядках 67-70 автор удається до

А сарказму

Б моралізаторства

В патетики

Г описів

3. Фразеологізм, що має значення «доходити до суті справи», є в реченні

A Василь уперто, насуплено дивився в корінь (рядок 9).

Б Він знав народ у його побуті, як селянський син (рядки 11–12).

В Стежка його має чарівну силу випрямляти горбаті душі (рядок 71).

Г Той, хто виходить на поле честі, виносить усе життя (рядки 65–66).

4. Ужите в тексті слово «заокруглюються» (рядок 2) означає

А обмежуються

Б гладшають

В завершуються

Г добрішають

5. Стиль тексту –

А науковий

Б художній

В розмовний

Г публіцистичний

6. Із Симоненком важко було полемізувати, тому що

А «у його простоті ви відчуваєте людину високої інтелектуальної культури - масштабний розум, який уміє відсівати дрібниці й оголювати суть» (рядки 21–23).

Б «він не висловлював квапливих напівдумок, він про все подумав і там, де інші багато й неясно балакають, - мовчав» (рядки 33–34).

В «у важкій боротьбі з собою, з атмосферою дрімотної байдужості й мертвого стандарту він вибився на свій шлях і тільки почав ним іти» (рядки 36–38).

Г «він тільки навчився всупереч усім вітрам відчувати радість боротьби й силу, яка переливається в людину від сили земного тяжіння» (рядки 39–40).

7. Як стверджує автор, на життя народу Василь Симоненко ніколи не дивився очима

А людини

Б представника

В селянського сина

Г працівника газети

8. Одним з аргументів до тези «Василь уперто, насуплено дивився в корінь» (рядок 9) є слова про те, що він

А «знав народ у його побуті» (рядки 11–12)

Б жив у «нашій благословенній провінції» (рядок 1)

В «не висловлював квапливих напівдумок» (рядки 33–34)

Г «навчився відчувати радість боротьби» (рядок 39)

Дата добавления: 2015-07-11